08 листопада 2021 року Справа № 160/17060/21
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді: Турової О.М.,
розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи в порядку письмового провадження у місті Дніпрі адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Дніпровської міської ради про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії, -
21.09.2021 року до Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Дніпровської міської ради, в якій позивач просить:
- визнати протиправними дії Дніпровської міської ради (ЄДРПОУ: 26510514) щодо ненадання відповіді на запит на доступ до публічної інформації ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 ) від 29.03.2021р.;
- зобов'язати Дніпровську міську раду (ЄДРПОУ: 26510514) розглянути запит на доступ до публічної інформації ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 ) від 29.03.2021р. та надати на нього відповідь згідно з національним законодавством.
В обґрунтування позовної заяви зазначається, що 29 березня 2021 року позивачем направлено до Дніпровської міської ради засобами поштового зв'язку запит на доступ до публічної інформації з проханням надати засвідчену копію порядку використання прибутку КП «Жилсервіс-2» ДМР (код 32350310), який було отримано відповідачем 01.04.2021 року, проте, станом на дату подання ОСОБА_1 цієї позовної заяви до суду в порушення ч.1 ст.20 Закону України «Про доступ до публічної інформації» відповідь на вищезазначений запит відповідачем надана не була, чим останній також допустив порушення права позивача на інформацію, встановленого приписами ч.5 ст.6, п.1 ч.1 ст.15 Закону України «Про доступ до публічної інформації», позаяк КП «Жилсервіс-2» ДМР є комунальним підприємством, а розмір його прибутків, які і порядок їх використання, є публічною інформацією, оскільки йдеться про публічні кошти.
Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 27.09.2021 року прийнято до розгляду вищевказану позовну заяву ОСОБА_1 та відкрито провадження в адміністративній справі №160/17060/21, призначено цю справу до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи (у письмовому провадженні) з 13.10.2021 року, а також встановлено відповідачу строк для подання відзиву на позовну заяву протягом п'ятнадцяти днів з дня отримання ухвали.
Також вказаною ухвалою суду витребувано у Дніпровської міської ради письмові пояснення та докази на їх підтвердження відносно того, чи надходив до Дніпровської міської ради запит ОСОБА_1 від 29.03.2021 року та відомості щодо дати його отримання, а також щодо того, чи було надано на нього відповідь (у разі її надання, копію такої відповіді та докази її направлення на адресу ОСОБА_1 із зазначенням дати такого направлення).
26.10.2021 року до суду від Дніпровської міської ради надійшов відзив на позовну заяву ОСОБА_1 , в якому відповідач пред'явлений позов не визнав та заперечував проти задоволення позовних вимог у повному обсязі, посилаючись на те, що доводи позивача про ненадання відповідачем відповіді на її запит від 29.03.2021р. є безпідставними та не відповідають дійсності, оскільки на вказаний запит ОСОБА_1 , що 01.04.2021р. надійшов до Департаменту житлового господарства Дніпровської міської ради та в якому остання просила надати засвідчену копію порядку використання прибутку КП «Жилсервіс-2» ДМР (код: 32350310), було надано відповідь листом Департаменту житлового господарства Дніпровської міської ради від 07.04.2021р. №3/17-1546 про те, що запитувана ОСОБА_1 інформація не може бути надана, як така, що не створена в запитуваному форматі та підлягає створенню. Також, відповідач зазначає, що ОСОБА_1 позов пред'явлено до Дніпровської міської ради, проте відповідно до запитуваної позивачем інформації розпорядником зазначеної інформації є саме Департамент житлового господарства Дніпровської міської ради, а отже саме зазначений департамент повинен бути у цій справі належним відповідачем. Таким чином, на думку відповідача, позов заявлений відносно неналежного відповідача, яким оскаржуване рішення не приймалось.
Відповідно до ч.1 ст.257 КАС України, за правилами спрощеного позовного провадження розглядаються справи незначної складності.
Згідно з п.1 ч.1 ст.263 КАС України суд розглядає за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) справи щодо оскарження бездіяльності суб'єкта владних повноважень або розпорядника інформації щодо розгляду звернення або запиту на інформацію.
Відповідно до ч.2 ст.263 КАС України справи, визначені частиною першою цієї статті, суд розглядає у строк не більше тридцяти днів з дня відкриття провадження у справі.
Частиною 4 статті 243 КАС України встановлено, що судове рішення, постановлене у письмовому провадженні, повинно бути складено у повному обсязі не пізніше закінчення встановлених цим Кодексом строків розгляду відповідної справи, заяви або клопотання.
Згідно з ч.5 ст.250 КАС України датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення.
Зважаючи на наведене та відповідно до вимог ст.ст. 243, 250, 257, 258-263 КАС України, а також з урахуванням того, що з 26.10.2021р. по 05.11.2021р., включно, суддя Турова О.М. була тимчасово непрацездатна, справу розглянуто за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи у письмовому провадженні, а повне судове рішення складено першого робочого дня.
Дослідивши матеріали справи та надані сторонами докази, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, проаналізувавши зміст норм матеріального та процесуального права, що регулюють спірні правовідносини, суд доходить висновку про задоволення позовних вимог у повному обсязі, з огляду на таке.
Судом встановлено та матеріалами справи підтверджено, що 29 березня 2021 року ОСОБА_1 направила засобами поштового зв'язку на адресу Дніпровської міської ради (49000, м. Дніпро, пр. Дмитра Яворницького, 75) запит на доступ до публічної інформації від 29.03.2021р., в якому остання просила надати їй засвідчену копію порядку використання прибутку КП «Жилсервіс-2» ДМР (код 32350310).
Відповідно до інформації з онлайн-сервісу відстеження поштових відправлень на офіційному сайті «Укрпошта», поштове відправлення, в якому ОСОБА_1 було надіслано вищезазначений запит на доступ до публічної інформації від 29.03.2021р. на адресу Дніпровської міської ради, було отримано відповідачем 01.04.2021р.
Листом Департаменту житлового господарства Дніпровської міської ради від 07.04.2021р. №3/17-1546 надано відповідь на вищевказаний запит ОСОБА_1 та зазначено, що запитувана нею інформація не може бути надана, як така, що не створена в запитуваному форматі та підлягає створенню.
Водночас, на момент звернення із вказаною позовною заявою до суду, позивач відповіді на означений запит на доступ до публічної інформації від 29.03.2021р. саме від Дніпровської міської ради не отримав, у зв'язку із чим просив суд визнати протиправними дії відповідача щодо не надання відповіді на цей запит та зобов'язати Дніпровську міську раду здійснити його розгляд та надати на нього відповідь згідно з чинним законодавством.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зважає на таке.
Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
При цьому, частиною 2 статті 34 Конституції України встановлено, що кожен має право вільно збирати, зберігати, використовувати і поширювати інформацію усно, письмово або в інший спосіб - на свій вибір.
Статтею 40 Конституції України передбачено, що усі мають право направляти індивідуальні чи колективні письмові звернення або особисто звертатися до органів державної влади, органів місцевого самоврядування та посадових і службових осіб цих органів, що зобов'язані розглянути звернення і дати обґрунтовану відповідь у встановлений законом строк.
Порядок здійснення та забезпечення права кожного на доступ до інформації, що знаходиться у володінні суб'єктів владних повноважень, інших розпорядників публічної інформації та інформації, що становить суспільний інтерес, визначено у Законі України «Про доступ до публічної інформації» від 13 січня 2011 року №2939-VI (далі - Закон №2939-VI).
Відповідно до ч.1 ст.1 Закону №2939-VI публічна інформація - це відображена та задокументована будь-якими засобами та на будь-яких носіях інформація, що була отримана або створена в процесі виконання суб'єктами владних повноважень своїх обов'язків, передбачених чинним законодавством, або яка знаходиться у володінні суб'єктів владних повноважень, інших розпорядників публічної інформації, визначених цим Законом.
За приписами ст.5 Закону №2939-VI доступ до інформації забезпечується шляхом: 1) систематичного та оперативного оприлюднення інформації: в офіційних друкованих виданнях; на офіційних веб-сайтах в мережі Інтернет; на єдиному державному веб-порталі відкритих даних; на інформаційних стендах; будь-яким іншим способом; 2) надання інформації за запитами на інформацію.
Згідно зі ст.3 Закону №2939-VI право на доступ до публічної інформації гарантується: 1) обов'язком розпорядників інформації надавати та оприлюднювати інформацію, крім випадків, передбачених законом; 2) визначенням розпорядником інформації спеціальних структурних підрозділів або посадових осіб, які організовують у встановленому порядку доступ до публічної інформації, якою він володіє; 3) максимальним спрощенням процедури подання запиту та отримання інформації; 4) доступом до засідань колегіальних суб'єктів владних повноважень, крім випадків, передбачених законодавством; 5) здійсненням парламентського, громадського та державного контролю за дотриманням прав на доступ до публічної інформації; 6) юридичною відповідальністю за порушення законодавства про доступ до публічної інформації.
Відповідно до частини другої ст.1 Закону №2939-VI публічна інформація є відкритою, крім випадків, встановлених законом.
Такі випадки встановлені частиною першою ст.6 Закону №2939-VI, згідно з якою публічною інформацією з обмеженим доступом, є: 1) конфіденційна інформація; 2) таємна інформація; 3) службова інформація.
Згідно з ч.2 ст.6 Закону №2939-VI обмеження доступу до інформації здійснюється відповідно до закону при дотриманні сукупності таких вимог:
1) виключно в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадського порядку з метою запобігання заворушенням чи кримінальним правопорушенням, для охорони здоров'я населення, для захисту репутації або прав інших людей, для запобігання розголошенню інформації, одержаної конфіденційно, або для підтримання авторитету і неупередженості правосуддя;
2) розголошення інформації може завдати істотної шкоди цим інтересам;
3) шкода від оприлюднення такої інформації переважає суспільний інтерес в її отриманні.
Водночас, відповідно до ч.5 ст.6 Закону №2939-VI не може бути обмежено доступ до інформації про складання, розгляд і затвердження бюджетів, кошторисів розпорядників бюджетних коштів та плани використання бюджетних коштів одержувачів бюджетних коштів, а також їх виконання за розписами, бюджетними програмами та видатками (крім таємних видатків відповідно до статті 31 Бюджетного кодексу України), взяття розпорядниками та одержувачами бюджетних коштів бюджетних зобов'язань або здійснення розпорядження бюджетними коштами у будь-який інший спосіб, планування, формування, здійснення та виконання закупівлі товарів, робіт і послуг за бюджетні кошти, у тому числі оборонних закупівель (крім випадків, якщо окрема інформація про закупівлі товарів, робіт і послуг становить державну таємницю відповідно до Закону України "Про державну таємницю"), володіння, користування чи розпорядження державним, комунальним майном, у тому числі до копій відповідних документів, умови отримання цих коштів чи майна, прізвища, імена, по батькові фізичних осіб та найменування юридичних осіб, які отримали ці кошти або майно. Не підлягає обмеженню також доступ до інформації про стан і результати перевірок та службових розслідувань фактів порушень, допущених у сферах діяльності, зазначених у цій частині. Доступ до зазначеної інформації забезпечується розпорядниками інформації відповідно до положень статті 5 цього Закону.
Статтею 12 Закону №2939-VI передбачено, що суб'єктами відносин у сфері доступу до публічної інформації є: 1) запитувачі інформації - фізичні, юридичні особи, об'єднання громадян без статусу юридичної особи, крім суб'єктів владних повноважень; 2) розпорядники інформації - суб'єкти, визначені у статті 13 цього Закону; 3) структурний підрозділ або відповідальна особа з питань доступу до публічної інформації розпорядників інформації.
Пунктом 1 частини першої статті 13 Закону №2939-VI передбачено, що розпорядниками інформації для цілей цього Закону визнаються, зокрема, суб'єкти владних повноважень - органи державної влади, інші державні органи, органи місцевого самоврядування, органи влади Автономної Республіки Крим, інші суб'єкти, що здійснюють владні управлінські функції відповідно до законодавства та рішення яких є обов'язковими для виконання.
Згідно з п.6 ч.1 ст.14 Закону №2939-VI розпорядники інформації зобов'язані, зокрема, надавати та оприлюднювати достовірну, точну та повну інформацію, а також у разі потреби перевіряти правильність та об'єктивність наданої інформації і оновлювати оприлюднену інформацію.
Відповідно до частини 1 статті 19 Закону №2939-VI запит на інформацію - це прохання особи до розпорядника інформації надати публічну інформацію, що знаходиться у його володінні.
Частинами 2-5 статті 19 Закону №2939-VI передбачено, що запитувач має право звернутися до розпорядника інформації із запитом на інформацію незалежно від того, стосується ця інформація його особисто чи ні, без пояснення причини подання запиту. Запит на інформацію може бути індивідуальним або колективним. Запити можуть подаватися в усній, письмовій чи іншій формі (поштою, факсом, телефоном, електронною поштою) на вибір запитувача. Письмовий запит подається в довільній формі. Запит на інформацію має містити: 1) ім'я (найменування) запитувача, поштову адресу або адресу електронної пошти, а також номер засобу зв'язку, якщо такий є; 2) загальний опис інформації або вид, назву, реквізити чи зміст документа, щодо якого зроблено запит, якщо запитувачу це відомо; 3) підпис і дату за умови подання запиту в письмовій формі.
З матеріалів справи, судом встановлено, що запит позивача від 29 березня 2021 року містить всі необхідні реквізити, передбачені ст.19 Закону №2939-VI.
Відповідно до частин першої та четвертої статті 20 Закону №2939-VI розпорядник інформації має надати відповідь на запит на інформацію не пізніше п'яти робочих днів з дня отримання запиту. У разі якщо запит стосується надання великого обсягу інформації або потребує пошуку інформації серед значної кількості даних, розпорядник інформації може продовжити строк розгляду запиту до 20 робочих днів з обґрунтуванням такого продовження. Про продовження строку розпорядник інформації повідомляє запитувача в письмовій формі не пізніше п'яти робочих днів з дня отримання запиту.
Згідно з ч.1 ст.22 Закону №2939-VI розпорядник інформації має право відмовити в задоволенні запиту в таких випадках:
1) розпорядник інформації не володіє і не зобов'язаний відповідно до його компетенції, передбаченої законодавством, володіти інформацією, щодо якої зроблено запит;
2) інформація, що запитується, належить до категорії інформації з обмеженим доступом відповідно до частини другої статті 6 цього Закону;
3) особа, яка подала запит на інформацію, не оплатила передбачені статтею 21 цього Закону фактичні витрати, пов'язані з копіюванням або друком;
4) не дотримано вимог до запиту на інформацію, передбачених частиною п'ятою статті 19 цього Закону.
При цьому, ч.3 ст.22 Закону №2939-VI встановлено, що розпорядник інформації, який не володіє запитуваною інформацією, але якому за статусом або характером діяльності відомо або має бути відомо, хто нею володіє, зобов'язаний направити цей запит належному розпоряднику з одночасним повідомленням про це запитувача. У такому разі відлік строку розгляду запиту на інформацію починається з дня отримання запиту належним розпорядником.
Законом України від 20.05.2020 р. № 631-IX «Про ратифікацію Конвенції Ради Європи про доступ до офіційних документів» ратифіковано Конвенцію Ради Європи про доступ до офіційних документів, вчинену 18 червня 2009 року у м. Тромсе, яка набирає чинності в перший день місяця, що настає після завершення тримісячного строку від дати, коли 10 держав - членів Ради Європи висловили свою згоду на обов'язковість для них Конвенції (далі Конвенція).
Конвенція набула чинності для України 01.12.2020 р.
Статтею 5 «Опрацювання запитів про доступ до офіційних документів» Конвенції встановлено, що запит про доступ до офіційного документу розглядається будь-яким державним органом, в розпорядженні якого знаходиться документ. Якщо державний орган не має у розпорядженні запитуваного офіційного документу або якщо він не уповноважений опрацьовувати цей запит, він повинен, коли це можливо, спрямувати запит чи заявника до компетентного державного органу (частина друга).
Отже, з аналізу викладених норм слідує, що розпорядник інформації, за запитом на інформацію, який відповідає вимогам статті 19 Закону України «Про доступ до публічної інформації», зобов'язаний або задовольнити його, надавши запитувачу достовірну, точну та повну інформацію, або відмовити у задоволенні такого запиту за умови існування законних підстав, які перелічені в частині першій статті 22 Закону, або повідомити запитувача, що запит направлений належному розпоряднику.
Як слідує з дослідженого судом запиту ОСОБА_1 від 29.03.2021р., він адресований безпосередньо Дніпровській міській раді та направлений саме не її адресу, зазначену в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, а саме: 49000, м. Дніпро, пр. Дмитра Яворницького, 75.
Водночас, відповідь на цей запит позивача надано листом Департаменту житлового господарства Дніпровської міської ради від 07.04.2021р. №3/17-1546, який є іншим суб'єктом владних повноважень та іншою юридичною особою з кодом ЄДРПОУ 38114671 і знаходиться за іншою адресою: вул. Воскресенська, буд.16, м. Дніпро, 49000.
При цьому, жодних доказів розгляду запиту позивача від 29.03.2021р. саме Дніпровською міською радою та надання нею будь-якої відповіді на цей запит (або надання запитуваної інформації, або відмови у її наданні, або повідомлення запитувача, що його запит направлений належному розпоряднику, бо відповідач таким не є) суду не надано.
Відтак, суд погоджується з доводами позивача стосовно того, що його запит від 29.03.2021р. відповідачем фактично розглянуто не було, що є порушенням приписів статей 20 та 22 Закону №2939-VI.
Згідно з частиною 2 статті 9 КАС України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
У зв'язку із наведеним суд доходить висновку про визнання протиправною саме бездіяльності Дніпровської міської ради щодо не розгляду та не надання відповіді на запит на доступ до публічної інформації ОСОБА_1 від 29.03.2021р., бо дії є активною поведінкою суб'єкта владних повноважень, що у даному випадку місця не мало, позаяк відповідачем допущено протиправну пасивну поведінку у вигляді не вчинення передбачених Законом №2939-VI дій стовно розгляду вказаного запиту позивача, при цьому це по суті не змінює позовних вимог.
Відносно посилання відповідача у відзиві на позов на те, що розпорядником запитуваної ОСОБА_1 інформації є саме Департамент житлового господарства Дніпровської міської ради, а отже саме він повинен бути у цій справі належним відповідачем, суд зазначає, що, позовні вимоги пред'явлені позивачем саме до суб'єкта владних повноважень, до якого ним і спрямовувався запит (звертався позивач) і який, як встановлено судом, жодної відповіді, в тому числі і щодо належного розпорядника запитуваної інформації, на цей запит позивачеві не надав, у зв'язку із чим останній обґрунтовано пред'явив позов з вимогами здійснити розгляд поданого запиту саме до відповідача, якому і був адресований цей запит, отже, саме він і є належним відповідачем у цій справі.
Таким чином, посилання відповідача на те, що він не володіє запитуваною інформацією, а тому не має нести відповідальність за її ненадання заявнику, то суд вважає такі твердження необґрунтованими, оскільки положеннями п.3 ч.4 ст.22 Закону №2939-VІ чітко передбачено обов'язок розпорядника інформації, який не володіє запитуваною інформацією, але якому за статусом або характером діяльності відомо або має бути відомо, хто нею володіє, зобов'язаний направити цей запит належному розпоряднику з одночасним повідомленням про це запитувачу.
При цьому, у межах даного спору порушеним є право позивача на отримання публічної інформації взагалі, що фактично нівелює порушення права на своєчасний доступ позивача до інформації.
До таких висновків суд приходить з урахуванням позиції Верховного Суду, викладеної в постанові від 19 березня 2019 року у справі № 800/369/17.
Відповідно до частин першої та другої статті 6 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
Згідно з положеннями статті 9 Конституції України та статтями 17, частиною п'ятою статті 19 Закону України від 23.02.2006р. №3477-IV «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди та органи державної влади повинні дотримуватись положень Європейської конвенції з прав людини та її основоположних свобод 1950 року, застосовувати в своїй діяльності рішення Європейського суду з прав людини з питань застосування окремих положень цієї Конвенції.
Так, у рішенні від 31.07.2003р. у справі «Дорани проти Ірландії» Європейський суд з прав людини зазначив, що поняття «ефективний засіб» передбачає запобігання порушенню або припиненню порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права. Причому, як наголошується у рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Салах Шейх проти Нідерландів», ефективний засіб - це запобігання тому, щоб відбулося виконання заходів, які суперечать Конвенції, або настала подія, наслідки якої будуть незворотними. При вирішенні справи «Каіч та інші проти Хорватії» (рішення від 17.07.2008) Європейський Суд з прав людини вказав, що для Конвенції було б неприйнятно, якби стаття 13 декларувала право на ефективний засіб захисту, але без його практичного застосування. Таким чином, обов'язковим є практичне застосування ефективного механізму захисту. Протилежний підхід суперечитиме принципу верховенства права.
Зважаючи на встановлення судом протиправності бездіяльності відповідача щодо не розгляду та не надання відповіді на запит на доступ до публічної інформації ОСОБА_1 від 29.03.2021р., суд, з метою ефективного захисту та відновлення порушеного права позивача вважає за необхідне зобов'язати відповідача розглянути запит на доступ до публічної інформації ОСОБА_1 від 29.03.2021р. та надати на нього відповідь згідно з чинним законодавством.
З огляду на наведене, суд, на підставі наданих доказів в їх сукупності, системного аналізу положень законодавства України, доходить висновку, що позов ОСОБА_1 підлягає задоволенню у повному обсязі.
Відповідно до ч.1 ст.143 КАС України суд вирішує питання щодо судових витрат у рішенні, постанові або ухвалі.
Питання щодо розподілу судових витрат врегульовані ст.139 КАС України.
Згідно з частиною 1 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
З огляду на положення вказаної статті та задоволення позовних вимог ОСОБА_1 у повному обсязі, судові витрати зі сплати судового збору в розмірі 908,00 грн., понесені позивачем при зверненні до суду із цим позовом, підлягають стягненню на його користь з відповідача за рахунок їх бюджетних асигнувань.
Крім того, позивачем у позові заявлено клопотання щодо стягнення з відповідача судових витрат на професійну правничу допомогу, понесених позивачем, у сумі 3000,00грн., при вирішенні якого суд керуються наступними нормами КАС України.
Так, за змістом приписів ч.1 ст.132 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Пунктом 1 частини третьої статті 132 КАС України визначено, що до витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.
Частинами 1 та 2 статті 134 КАС України передбачено, що витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.
Згідно з ч.3 ст.134 КАС України для цілей розподілу судових витрат:
1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Відповідно до частини четвертої цієї статті для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката, виходячи із положень частини п'ятої статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України, має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Відповідно до частини 6 статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України у разі недотримання вимог частини п'ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.
При цьому обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частина сьома статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України).
Як зазначалося вище, за правилами частини першої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Згідно з ч.7 ст.139 КАС України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. За відсутності відповідної заяви або неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.
При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов'язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись (частина дев'ята статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України).
Зміст наведених положень законодавства дає підстави для висновку про те, що документально підтверджені судові витрати на правничу допомогу адвоката підлягають компенсації стороні, яка не є суб'єктом владних повноважень та на користь якої ухвалене рішення, за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень.
Суд звертає увагу на те, що при визначенні суми відшкодування судових витрат суд повинен керуватися критерієм реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерієм розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та суті виконаних послуг. Витрати на правову допомогу мають бути документально підтверджені та доведені договором про надання правничої допомоги, актами приймання-передачі наданих послуг, платіжними документами про оплату таких послуг, розрахунками таких витрат тощо.
Водночас, при визначенні суми компенсації витрат, понесених на правничу допомогу, суди мають досліджувати на підставі належних та допустимих доказів обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, кількість витраченого часу, розмір гонорару, співмірність послуг категорії складності справи, витраченого адвокатом часу, об'єму наданих послуг, ціни позову та (або) значенню справи.
Судом встановлено, що на підтвердження розміру понесених позивачем витрат на професійну правничу допомогу останнім надано Договір про надання правової (професійної правничої) допомоги №02/09/2021 від 02.09.2021р., укладений ОСОБА_1 з адвокатським бюро «ТРОФИМОВ ДМИТРО ЮРІЙОВИЧ»; Акт приймання-передачі послуг №1 від 13 вересня 2021 року за Договором про надання правової (професійної правничої) допомоги № 02/09/2021 від 02.09.2021р., квитанція до прибуткового касового ордера №1 від "13" вересня 2021 року, ордер на надання правничої (правової) допомоги від 13.09.2021 р. серія АЕ № 1083223 та свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю №3967 від 08.11.2018 р.
Так, відповідно до п. 1.1 Договору про надання правової (професійної правничої) допомоги № 02/09/2021 від 02.09.2021р. (далі - Договір), - бюро приймає доручення Клієнта та бере па себе зобов'язання надати Клієнту правову (професійну правничу) допомогу щодо представництва та захисту прав, свобод та інтересів Клієнта у суді щодо ненадання Дніпровською міською радою (ЄДРПОУ: 26510514) відповіді на запит Клієнта про надання доступу до публічної інформації від 29.03.2021 щодо надання засвідченої копії порядку використання прибутку КП «Жилсервіс-2» ДМР (ЄДРПОУ: 32350310).
За змістом пунктів 5.1-5.3 Договору, порядок обчислення гонорару: фіксований розмір - 3000 грн (три тисячі гривень) за здійснення захисту прав та представництва інтересів Клієнта в суді першої інстанції. Порядок обчислення гонорару та його розмір за здійснення представництва в суді апеляційної, касаційної інстанцій визначається додатковими угодами, які є невід'ємними частинами цього договору. Факт надання послуг за понесення Бюро фактичних витрат у зв'язку з виконанням доручення відповідно до даного Договору підтверджується Актом приймання-передачі виконаних робіт. Підставою для сплати гонорару та оплати фактичних витрат, понесених Бюро у зв'язку з виконання доручення, є підписання Сторонами Акту приймання-передачі послуг.
Згідно з Актом приймання-передачі послуг №1 від 13 вересня 2021 року за Договором про надання правової (професійної правничої) допомоги № 02/09/2021 від 02.09.2021р., АДВОКАТСЬКЕ БЮРО «ТРОФІМОВ ДМИТРО ЮРІЙОВИЧ та ОСОБА_1 склали цей акт про приймання виконаних робіт та здійсненої за них оплати, передбачених Договором № 02/09/2021 про надання правової (професійної правничої) допомоги від « 02» вересня 2021 року, а саме:
- аналіз запиту на доступ до публічної інформації Клієнта 1 година, вартість 500,00 грн. (02.09.2021);
- складання позовної заяви в порядку адміністративного судочинства про визнання протиправними дій Дніпровської міської ради (ЄДРПОУ: 26510514) щодо ненадання Клієнтові на її запит від 29.03.2021 публічної інформації, зобов'язання Дніпровської міської ради (ЄДРПОУ: 26510514) вчинити дії (розглянути запит Клієнта на доступ до публічної інформації від 29.03.2021 та надати на нього відповідь) 6 годин, вартість 2000,00 грн. (13.09.2021);
- складання Спрощеного викладу позовної заяви Клієнта до Дніпровської міської ради (ЄДРПОУ: 26510514), 1 година, вартість 500,00 грн. (02.09.2021).
На підтвердження факту оплати понесених позивачем витрат на професійну правничу допомогу надано квитанцію до прибуткового касового ордера №1 від "13" вересня 2021 року
Зважаючи на наведене, позивач просить суд стягнути з відповідача за рахунок його бюджетних асигнувань на користь позивача понесені ним витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 3000,00 грн.
Відповідно до статті 59 Конституції України кожен має право на професійну правничу допомогу. У випадках, передбачених законом, ця допомога надається безоплатно. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.
Згідно з пунктом 4 частини першої статті першої Закону України 05.07.2012 № 5076-VI "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" (далі - Закону № 5076-VI) договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.
Статтею 19 Закону № 5076-VI визначено такі види адвокатської діяльності як надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами.
Таким чином, правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз'яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема в судах та інших державних органах, захист від обвинувачення тощо, а договір про надання правової допомоги укладається на такі види адвокатської діяльності як захист, представництво та інші види адвокатської діяльності.
Представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов'язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов'язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов'язків потерпілого, цивільного позивача, цивільного відповідача у кримінальному провадженні (пункт 9 частини першої статті 1 Закону № 5076-VI).
Інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення (пункт 6 частини першої статті 1 Закону № 5076-VI).
Відповідно до статті 30 Закону №5076 гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
При цьому, суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони тощо.
Так, при визначенні суми відшкодування суд повинен виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), присуджуючи судові витрати на підставі ст. 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року. Так у справі "Схід/Захід Альянс Лімітед" проти України" (заява № 19336/04) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (п. 268).
Вказаний правовий висновок викладено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі №755/9215/15-ц.
При визначенні суми компенсації витрат, понесених на професійну правничу допомогу, необхідно досліджувати на підставі належних та допустимих доказів обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, кількість витраченого часу, розмір гонорару, співмірність послуг категоріям складності справи, витраченому адвокатом часу, об'єму наданих послуг, ціні позову та (або) значенню справи.
Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, про що, зокрема, зазначено у рішеннях від 26.02.2015 у справі "Баришевський проти України", від 10.12.2009 у справі "Гімайдуліна і інших проти України", від 12.10.2006 у справі "Двойних проти України", від 30.03.2004 у справі "Меріт проти України", заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.
Суд зазначає, що на підтвердження витрат, понесених на професійну правничу допомогу, мають бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені.
Системний аналіз наведених норм дозволяє дійти до висновку, що витрати на професійну правничу допомогу є обставиною, яка підлягає доведенню та яку належить оцінити за формою та змістом.
За формальним критерієм, про що йдеться у ч. 3 ст. 134 КАС України, на сторону, яка заявляє про розподіл, покладається тягар надання відповідних первинних документів, які дають можливість зробити висновок про наявність договірних відносин між адвокатом та стороною у справі (1) з приводу надання останньому правничих послуг, які стосуються такої справи, (2) за результатом яких такі послуги були реально надані, а їх вартість сплачена.
Змістовий аналіз обставини понесення судових витрат полягає у наданні оцінки їх співмірності, при цьому, обов'язок доведення співмірності та неспівмірності покладається відповідно на сторону, яка заявляє про розподіл та яка заперечує щодо такого.
Про необхідність надати оцінку як формальному, так і змістовому критеріям обставини понесення судових витрат наголосив також Верховний Суд у постанові від 09.03.2021 у справі № 200/10535/19-а. Скасовуючи судове рішення апеляційної інстанції, яким задоволено вимогу стягнути витрати на професійну правничу допомогу виключно за формальним критерієм, Верховний Суд дійшов до висновку про його ухвалення без повної та всебічної оцінки доказів, наявних у матеріалах справи.
Резюмуючи викладене, навіть за відсутності заперечень іншої сторони щодо розміру судових витрат, суд зобов'язаний повно та всебічно надати оцінку співмірності понесених витрат придбаним послугам з точки зору складності справи, витраченого часу, обсягу виконаних робіт, ціни та значення справи для сторони на підставі наявних у матеріалах справи документів.
Вирішуючи питання про розподіл витрат на професійну правничу допомогу в даній адміністративній справі, судом враховано наступне.
Дана справа не викликає складності у правовому розумінні, та є справою незначної складності, відповідно до вимог п.2 ч.6 ст.12 КАС України, а також на наявність установленої практики з вирішення цієї категорії спорів.
Справа розглянута у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні), є нескладною. У судових засіданнях адвокат участі не брав.
Крім того, із вищезазначеного опису наданих послуг адвоката (виконаних робіт), суд вбачає, що до цього переліку включені, в тому числі і роботи з аналізу запиту на доступ до публічної інформації Клієнта та складання Спрощеного викладу позовної заяви Клієнта до Дніпровської міської ради (ЄДРПОУ: 26510514), однак, означені витрати не підлягають окремій компенсації, оскільки охоплюються поняттям підготовка позовної заяви та копій документів до позовної заяви. При цьому, нормами КАС України, а також інших нормативно-правових актів взагалі не передбачено необхідність складання спрощеного викладу позовної заяви і необхідність надання такої послуги адвокатом у даному випадку необґрунтована жодним чином та недоведена.
За таких обставин, суд доходить висновку, що підтвердженими належними та допустимими в розумінні Кодексу адміністративного судочинства України доказами є витрати позивача на професійну правничу допомогу у сумі 2000,00грн. за складання позовної заяви.
При цьому, такий розмір є співмірним із складністю справи та виконаними адвокатом роботами, часом, витраченим на виконання цих робіт (надання послуг), обсягом наданих послуг.
Таким чином, з огляду на часткову доведеність позивачем розміру фактично понесених витрат на правничу допомогу у сумі 2000,00грн. та недоведеність відповідачем обставин понесення позивачем розміру витрат у меншому розмірі, суд доходить висновку про часткове задоволення клопотання позивача про розподіл між сторонами судових витрат на професійну правничу допомогу та про наявність підстав для відшкодування витрат на професійну правничу допомогу, які позивач поніс у зв'язку із розглядом справи, шляхом стягнення з відповідача за рахунок його бюджетних асигнувань на користь позивача судових витрат на професійну правничу допомогу у сумі 2000,00грн.
У стягненні решти витрат на професійну правничу допомогу у сумі 1000,00грн., про відшкодування якої просив позивач, слід відмовити у зв'язку із не наданням позивачем належних доказів на їх безпосередню пов'язаність з цією справою, доказів їх співмірності, а також того, що вони були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим.
Керуючись ст. ст. 241-246, 257-263 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -
Позовну заяву ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 ) до Дніпровської міської ради (код ЄДРПОУ 26510514, місцезнаходження: просп. Дмитра Яворницького, 75, м. Дніпро, 49000) про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити у повному обсязі.
Визнати протиправною бездіяльність Дніпровської міської ради (код ЄДРПОУ 26510514, місцезнаходження: просп. Дмитра Яворницького, 75, м. Дніпро, 49000) щодо не розгляду та не надання відповіді на запит на доступ до публічної інформації ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 ) від 29.03.2021 року.
Зобов'язати Дніпровську міську раду (код ЄДРПОУ 26510514, місцезнаходження: просп. Дмитра Яворницького, 75, м. Дніпро, 49000) розглянути запит на доступ до публічної інформації ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 ) від 29.03.2021 року та надати на нього відповідь згідно з чинним законодавством.
Стягнути з Дніпровської міської ради (код ЄДРПОУ 26510514, місцезнаходження: просп. Дмитра Яворницького, 75, м. Дніпро, 49000) за рахунок її бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 ) судові витрати зі сплати судового збору у сумі 908,00 грн. (дев'ятсот вісім гривень 00 копійок).
Стягнути з Дніпровської міської ради (код ЄДРПОУ 26510514, місцезнаходження: просп. Дмитра Яворницького, 75, м. Дніпро, 49000) за рахунок її бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 ) судові витрати на професійну правничу допомогу у сумі 2000,00 грн. (дві тисячі гривень 00 копійок).
У стягненні решти судових витрат на професійну правничу допомогу - відмовити.
Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене до Третього апеляційного адміністративного суду в порядку та у строки, передбачені ст. ст. 295-297 Кодексу адміністративного судочинства України.
Повний текст рішення суду складено 08.11.2021 року.
Суддя: О.М. Турова