79010, м.Львів, вул.Личаківська,81
"09" березня 2022 р. Справа №914/1698/21
Західний апеляційний господарський суд в складі колегії:
головуючого - судді Кравчук Н.М.
суддів Кордюк Г.Т.
Скрипчук О.С.
розглянувши апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства "Львівський локомотиворемонтний завод" за вих.№3575 від 23.11.2021 (вх. № ЗАГС 01-05/3941/21 від 25.11.2021)
на рішення Господарського суду Львівської області від 26.10.2021 (суддя Іванчук С.В., повний текст рішення складено 27.10.2021)
у справі № 914/1698/21
за позовом: Львівського міського центру зайнятості, м.Львів
до відповідача: Приватного акціонерного товариства "Львівський локомотиворемонтний завод" (надалі ПрАТ "Львівський локомотиворемонтний завод"), м.Львів
про стягнення коштів у розмірі 42709,67 грн
за участю представників сторін: не викликалися
Львівський міський центр зайнятості звернувся до Господарського суду Львівської області з позовом про стягнення з ПрАТ "Львівський локомотиворемонтний завод" 42709,67 грн допомоги, виплаченої по безробіттю.
Позовні вимоги мотивовані тим, що у зв'язку з неправомірними діями відповідача по звільненню ОСОБА_1 з посади, що встановлено рішенням Залізничного районного суду м.Львова від 12.03.2020 у справі №462/6408/19, вказана особа зареєструвалась в центрі зайнятості, набула статусу безробітного та отримала допомогу по безробіттю в сумі 42709,67 грн.
Рішенням Господарського суду Львівської області від 26.10.2021 у справі № 914/1698/21 позовні вимоги задоволено повністю. Стягнуто з ПрАТ "Львівський локомотиворемонтний завод" на користь Львівського міського центру зайнятості 42709,67грн виплаченої допомоги по безробіттю та 2270,00 грн судового збору.
Приймаючи вказане рішення, місцевий господарський суд виходив з того, що внаслідок звільнення відповідачем з посади начальника відділу організації праці та заробітної плати ОСОБА_1 , Львівський міський центр зайнятості відповідними наказами надав ОСОБА_1 статус безробітного та виплатив допомогу по безробіттю за період з 07.10.2019 по 11.03.2020 на загальну суму 42709,67 грн. Рішенням Залізничного районного суду м.Львова від 12.03.2020 у справі №462/6408/19 залишеним без змін постановою Львівського апеляційного суду від 16.02.2021 поновлено ОСОБА_1 на посаді начальника відділу організації праці та заробітної плати ПрАТ «Львівський локомотиворемонтний завод» з 04.09.2019. З врахуванням положень статей 34, 35 Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття», суд дійшов висновку про те, що позивач має право на відшкодування роботодавцем суми виплаченої допомоги по безробіттю.
Не погоджуючись з вказаним рішенням суду, ПрАТ "Львівський локомотиворемонтний завод" оскаржило його в апеляційному порядку. У апеляційній скарзі відповідач зазначає, що рішення суду першої інстанції є незаконним, прийнятим з неповним з'ясуванням обставин справи, просить його скасувати та прийняти нове рішення про відмову у задоволенні позову. Зокрема, скаржник зазначає, що ОСОБА_1 , всупереч вимог ч.2 ст. 36 Закону України 35 Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття» не подав відомостей про обставини, що впливали на умови виплати йому забезпечення та надання послуг, у зв'язку з чим фактично допомога виплачувалася позивачем до 26.02.2021, а її виплата була припинена лише на підставі наказу від 26.02.2021 № НТ210226, тобто більше ніж через рік після поновлення ОСОБА_1 на посаді. Таким чином, сума виплаченого забезпечення та вартості наданих соціальних послуг підлягає стягненню з ОСОБА_1 .
Окрім того, скаржник звертає увагу суду апеляційної інстанції на те, що до матеріалів справи не долучено заяви ОСОБА_1 про припинення реєстрації, або заяви про надання копії наказу про його поновлення на роботі в ПрАТ «Львівський локомотиворемонтний завод». З метою дослідження вказаних обставин та перевірки цих доводів, відповідачем заявились у суді першої інстанції клопотання про витребування особової справи ОСОБА_1 та заяв ОСОБА_1 про припинення реєстрації, заяви про надання копії наказу про поновлення ОСОБА_1 на роботі в ПрАТ «Львівський локомотиворемонтний завод», проте такі клопотання залишилися без задоволення, і відповідно вказані документи судом не досліджувались, а ОСОБА_1 як третя особа не залучався, що зумовило неповноту судового розгляду та не з'ясування обставин, що мають вирішальне значення для даної справи.
Відповідно до витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 25.11.2021 справу №914/1698/21 розподілено до розгляду судді-доповідачу Кравчук Н.М., склад колегії сформований з суддів: Кравчук Н.М. - головуючий суддя, судді: Кордюк Г.Т. та Марко Р.І.
Відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 09.12.2021, у зв'язку з тимчасовою непрацездатністю судді Марка Р.І. з 29.11.2021, справу № 914/1698/21 розподілено до розгляду судді Скрипчук О.С., у зв'язку з чим склад колегії сформовано з суддів: Кравчук Н.М. головуючий суддя, судді Скрипчук О.С. та Кордюк Г.Т.
Ухвалою Західного апеляційного господарського суду від 09.12.2021 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ПрАТ "Львівський локомотиворемонтний завод" на рішення Господарського суду Львівської області від 26.10.2021 у справі № 914/1698/21 в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи. Роз'яснено учасникам справи про їхнє право в строк до 14.01.2022 подати до суду будь-які заяви чи клопотання з процесуальних питань, оформлені відповідно до статті 170 ГПК України, разом з доказами направлення копій таких заяв чи клопотань іншим учасникам справи.
Учасники даного судового процесу були повідомлені про нього згідно контактних даних, відомості про які містяться в матеріалах справи. Крім того, процесуальні документи апеляційного суду у порядку, встановленому Законом України "Про доступ до судових рішень", були оприлюднені у Єдиному державному реєстрі судових рішень.
Позивач та відповідач в строки, визначені судом, жодних заяв та клопотань не подали.
Відповідач не реалізував своє право на подання відзиву, яке передбачене ч. 1 ст. 263 ГПК України.
Суд апеляційної інстанції у відповідності до ст. 269 ГПК України переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.
Розглянувши матеріали справи, апеляційну скаргу, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, колегія суддів апеляційної інстанції встановила таке.
30.09.2019 ОСОБА_1 звернувся до Львівського міського центру зайнятості із заявою про призначення (поновлення) виплати допомоги по безробіттю та з заявою про надання (поновлення) статусу безробітного.
Наказом №НТ191004 від 04.10.2019 ОСОБА_1 надано статус безробітного, відповідно до ст.43 Закону України "Про зайнятість населення". Наказом №НТ191007 від 07.10.2019 призначено ОСОБА_1 виплату допомоги з безробіття, відповідно до п.п. 1,3,4 ст.22, ч.1 ст.23 Закону України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття".
07.10.2019 на підставі наказу Львівського міського центру зайнятості №НТ-191007 ОСОБА_1 розпочато (поновлено) виплату допомоги по безробіттю відповідно до ст.22 Закону України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття".
Рішенням Залізничного районного суду м.Львова від 12.03.2020 у справі №462/6408/19 визнано незаконним наказ ПрАТ "Львівський локомотиворемонтний завод" від 02.09.2019 №1389-ос "Про звільнення ОСОБА_1 ", поновлено ОСОБА_1 на роботі на посаді начальника відділу організації праці та заробітної плати ПрАТ "Львівський локомотиворемонтний завод" з 04.09.2019, стягнуто з ПрАТ "Львівський локомотиворемонтний завод" на користь ОСОБА_1 середній заробіток за весь період вимушеного прогулу в сумі 203 677,01 грн. (вказана сума без утримання податку й інших обов'язкових платежів). Також в даному рішенні визначено, допустити негайне виконання рішення суду в частині поновлення на роботі та стягнути заробітну плату за один місяць.
Постановою Львівського апеляційного суду від 16.02.2021 у справі №462/6408/19 апеляційну скаргу ПрАТ "Львівський локомотиворемонтний завод" залишено без задоволення, рішення Залізничного районного суду м.Львова від 12.03.2020 залишено без змін.
В силу приписів частини 4 статті 75 Господарського процесуального кодексу України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
На виконання рішення Залізничного районного суду м.Львова від 12.03.2020 у справі № 25462/6408/19 ПрАТ "Львівський локомотиворемонтний завод" наказом №345-ОС від 12.03.2020 поновлено ОСОБА_1 на посаді начальника відділу організації праці та заробітної плати з 12.03.2020.
На підставі наказу Львівського міського центру зайнятості № НТ 200323 від 23.03.2020 ОСОБА_1 припинено виплату допомоги по безробіттю у зв'язку з припиненням реєстрації безробітного відповідно до п.1 ст.45 Закону України "Про зайнятість населення", п.1 ст.31 Закону України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття" та пп. 1, 2 п.37 Порядку від 20.03.2013 року №198 у зв'язку з поновленням на роботі за рішенням суду з 07.10.2019; припинено реєстрацію безробітного ОСОБА_1 у центрі зайнятості з 12.03.2020 року та припинено виплату допомоги по безробіттю ОСОБА_1 з 07.09.2019 у зв'язку із прийняттям наказу ПрАТ "Львівського локомотиворемонтного заводу" від 12.03.2020 №345-ос про поновлення його на роботі на підставі рішення суду.
Відповідно до пп.2 п.1 ст.45 Закону України "Про зайнятість населення", пп.2 п.1 ст.31 Закону України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття" та пп. 2 п.1 частини V Порядку надання допомоги по безробіттю Львівським міським центром зайнятості наказом від 26.06.2021 №НТ210226 визнано недійсними, зокрема накази від 23.03.2020р. №НТ200323 про припинення виплати допомоги по безробіттю ОСОБА_1 з 07.10.2019 та від 23.03.2020 №НТ200323 про припинення реєстрації ОСОБА_1 з 12.03.2020. Також даним наказом від 26.06.2021 №НТ210226 припинено виплату допомоги по безробіттю ОСОБА_1 з 12.03.2020 та припинено реєстрацію безробітного з 12.03.2020.
За період з 07.10.2019 по 11.03.2020 ОСОБА_1 нараховано та виплачено допомогу по безробіттю в сумі 42709,67 грн., що підтверджується додатком №4 до персональної картки №135019092700049 ОСОБА_1 про нарахування допомоги по безробіттю, платіжними дорученнями №1933 від 04.11.2019, №1983 від 12.11.2019, №2080 від 04.12.2019, №2135 від 12.12.2019, №1 від 09.01.2020, №48 від 22.01.2020, №142 від 04.02.2020, №178 від 12.02.2020, №302 від 03.03.2020, №380 від 24.03.2020; відомостями Львівського міського центру зайнятості виплат за видами забезпечення за період жовтень 2019 року - березень 2020 року поданих ПрАТ "Державний ощадний банк України" №399 від 31.10.2019, №413 від 08.11.2019, №446 від 29.11.2019, №461 від 10.12.2019, №493 від 28.12.2019, №21 від 20.01.2020, №36 від 31.01.2020, №50 від 10.02.2020, №80 від 28.02.2020, №108 від 20.03.2020.
26.03.2021 позивач скерував відповідачу повідомлення про повернення коштів в сумі 42709,67 грн, на підтвердження надіслання даного повідомлення долучено фіскальний чек від 03.04.2021.
Відповідач залишив вказане повідомлення про повернення коштів без відповіді та задоволення.
07.04.2021 відповідач надіслав позивачу листа №1115, у якому просив останнього надати інформацію стосовно того чи було повідомлення до Львівського міського центру зайнятості від ОСОБА_1 про поновлення на роботі та надіслати на адресу ПрАТ "Львівський локомотиворемонтний завод" копію даного звернення із номером та датою вхідної реєстрації.
У відповідь на лист №1115 від 07.04.2021 позивач листом №10-1624/21 від 15.04.2021 повідомив відповідача, що ОСОБА_1 23.03.2020 подав копію наказу ПрАТ "Львівський локомотиворемонтний завод" №345-ОС від 12.03.2020 про поновлення його на роботі з яким ознайомлений 19.03.2020. У вказаному листі зазначено, що допомога по безробіттю була виплачена з 07.10.2019 по 11.03.2020 в сумі 42709,67 грн. В додатках до даного листа додатком визначено копію наказу від 12.03.2020 №345-ОС.
Відповідач кошти, сплачені ОСОБА_1 в сумі 42709,67 грн позивачу не повернув, що стало підставою звернення Львівського міського центру зайнятості до місцевого господарського суду з даним позовом.
При винесенні постанови колегія суддів керувалася наступним.
Згідно з ч.1 ст.2 Закону України "Про зайнятість населення" відносини у сфері зайнятості населення регулюються Конституцією України, цим Законом, Кодексом законів про працю України, Господарським та Цивільним кодексами України, Законом України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття", іншими актами законодавства.
Відповідно до п.1 ст.1 Закону України "Про зайнятість населення" безробіття - соціально-економічне явище, за якого частина осіб не має змоги реалізувати своє право на працю та отримання заробітної плати (винагороди) як джерела існування.
Пунктом 2 статті 1 Закону України "Про зайнятість населення" передбачено, що безробітний - особа віком від 15 до 70 років, яка через відсутність роботи не має заробітку або інших, передбачених законодавством доходів як джерела існування, готова та здатна приступити до роботи.
Статусу безробітного може набути особа працездатного віку до призначення пенсії (зокрема на пільгових умовах або за вислугу років), яка через відсутність роботи не має заробітку або інших передбачених законодавством доходів, готова та здатна приступити до роботи (п. 1 ч. 1 ст. 43 Закону України "Про зайнятість населення").
Згідно з положеннями частини 2 статті 43 Закону України "Про зайнятість населення" статус безробітного надається зазначеним у частині першій цієї статті особам за їх особистою заявою у разі відсутності підходящої роботи з першого дня реєстрації у територіальних органах центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, незалежно від зареєстрованого місця проживання чи місця перебування.
Відповідно до п.1 ч.1 ст.1 Закону України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття" загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття (далі - страхування на випадок безробіття) - система прав, обов'язків і гарантій, яка передбачає матеріальне забезпечення на випадок безробіття з незалежних від застрахованих осіб обставин та надання соціальних послуг за рахунок коштів Фонду загальнообов'язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття.
Згідно з п.8 ст.1 Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття» страховим випадком є подія, через яку застраховані особи втратили заробітну плату (грошове забезпечення) або інші передбачені законодавством України доходи внаслідок втрати роботи з незалежних від них обставин та зареєстровані в установленому порядку як безробітні, готові та здатні приступити до підходящої роботи і дійсно шукають роботу.
У відповідності з абзацом 1 ч.1 ст.7 Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття» видами забезпечення за цим Законом є допомога по безробіттю, у тому числі одноразова її виплата для організації безробітним підприємницької діяльності.
Допомога по безробіттю здійснюється за рахунок коштів Фонду загальнообов'язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття. Фонд є цільовим централізованим страховим фондом, некомерційною самоврядною організацією. Держава є гарантом забезпечення застрахованих осіб та надання їм відповідних соціальних послуг Фондом (ст. 8 Закону України Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття»).
Згідно з п.2 ч.1 ст.31 вищезазначеного Закону виплата допомоги по безробіттю припиняється у разі поновлення безробітного на роботі за рішенням суду.
Як встановлено судом та підтверджено матеріалами справи, ОСОБА_1 до 04.09.2019 працював начальником відділу організації праці та заробітної плати ПрАТ "Львівський локомотиворемонтний завод" та отримував заробітну плату саме на цьому підприємстві. Львівським міським центром зайнятості в період з 07.10.2019 по 11.03.2020 ОСОБА_1 було нараховано та виплачено допомогу по безробіттю в сумі 42709,67 грн.
Як зазначалось вище, рішенням Залізничного районного суду м.Львова від 12.03.2020 у справі №462/6408/19, яке набрало законної сили, було визнано незаконним наказ ПрАТ "Львівський локомотиворемонтний завод" від 02.09.2019 №1389-ос "Про звільнення ОСОБА_1 ", поновлено ОСОБА_1 на роботі на посаді начальника відділу організації праці та заробітної плати ПрАТ "Львівський локомотиворемонтний завод" з 04.09.2019, стягнуто з ПрАТ "Львівський локомотиворемонтний завод" на користь ОСОБА_1 середній заробіток за весь період вимушеного прогулу в сумі 203 677,01 грн. Також в даному рішенні визначено, допустити негайне виконання рішення суду в частині поновлення на роботі та стягнути заробітну плату за один місяць. Тобто, вказаним рішенням визнано незаконним звільнення, яке було підставою для втрати останнім заробітної плати, а в подальшому ця подія стала підставою для призначення та виплати їй допомоги по безробіттю.
Згідно з ч.1 ст.34 Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття» Фонд загальнообов'язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття має право стягувати з роботодавця суму страхових коштів та вартість соціальних послуг, наданих безробітному в разі поновлення його на роботі за рішенням суду, а також незаконно виплачені безробітному суми матеріального забезпечення в разі неповідомлення роботодавцем Фонду про прийняття його на роботу.
Відповідно до ч.4 ст.35 цього ж Закону з роботодавця утримується сума виплаченого забезпечення та вартості наданих соціальних послуг безробітному у разі поновлення його на роботі за рішенням суду.
Обов'язок роботодавця відшкодувати Фонду вартість послуг, наданих безробітному в разі поновлення його на роботі за рішенням суду виникає тільки у випадку, коли працівника звільнено незаконно і саме через цю подію застрахована особа втратила заробітну плату і була вимушена стати на облік як безробітна та отримувати страхові виплати.
Враховуючи те, що рішенням суду, яке набрало законної сили, було поновлено на посаді ОСОБА_1 , колегія суддів приходить до висновку про те, що позивач має право на відшкодування відповідачем суми виплаченого забезпечення та вартості наданих соціальних послуг безробітньому ОСОБА_1 у відповідності до ст.ст. 34, 35 Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття».
Суд апеляційної інстанції вважає безпідставними доводи апелянта про те, що місцевий господарський суд в порушення норм права не витребував особової справи ОСОБА_1 та заяв ОСОБА_1 про припинення реєстрації, про надання копії наказу про поновлення ОСОБА_1 на роботі в ПрАТ «Львівський локомотиворемонтний завод» з огляду на таке.
Згідно з частиною першою статті 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються, зокрема письмовими, речовими та електронними доказами, відповідно до частини другої наведеної норми.
Відповідно до частини третьої статті 74 ГПК України, докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. При цьому докази, які подаються до суду, повинні бути належними, тобто стосуватися предмета доказування, інакше суд не бере їх до розгляду згідно з частиною першою статті 76 ГПК України. Сторона, яка подає доказ на підтвердження обставин, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, здійснює це саме таким чином, щоб поданий нею доказ був належним, тобто вказує, для доведення яких саме належних до предмету доказування обставин сторона подає цей доказ, або стверджує про обставини і посилається при цьому на доказ існування цих обставин.
Як вбачається з матеріалів справи, до останніх долучені додаток №4 до персональної картки №135019092700049 ОСОБА_1 про нарахування допомоги по безробіттю, платіжні доручення №1933 від 04.11.2019, №1983 від 12.11.2019, №2080 від 04.12.2019, №2135 від 12.12.2019, №1 від 09.01.2020, №48 від 22.01.2020, №142 від 04.02.2020, №178 від 12.02.2020, №302 від 03.03.2020, №380 від 24.03.2020; відомості Львівського міського центру зайнятості виплат за видами забезпечення за період жовтень 2019 року - березень 2020 року поданих ПрАТ "Державний ощадний банк України" №399 від 31.10.2019, №413 від 08.11.2019, №446 від 29.11.2019, №461 від 10.12.2019, №493 від 28.12.2019, №21 від 20.01.2020, №36 від 31.01.2020, №50 від 10.02.2020, №80 від 28.02.2020, №108 від 20.03.2020. З вказаних документів вбачається, що ОСОБА_1 нарахована та виплачена допомога по безробіттю в сумі 42709,67 грн. за період з 07.10.2019 по 11.03.2020, а не з 07.10.2019 по 26.02.2021, як вказує скаржник.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів скаржника та їх відображення у судовому рішенні, питання вичерпності висновків суду, суд апеляційної інстанції враховує висновки Європейського суду з прав людини у справі "Проніна проти України" (Рішення ЄСПЛ від 18.07.2006), в якому зазначено, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.
У даній справі, суд вважає, що сторонам було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин згідно з нормами матеріального та процесуального права.
Твердження скаржника про порушення і неправильне застосування господарським судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного рішення, не знайшло свого підтвердження, в зв'язку з чим підстави для зміни чи скасування законного та обґрунтованого судового рішення відсутні.
Приписами ст. 13 ГПК України визначено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Дана норма кореспондується зі ст. 46 ГПК України, в якій закріплено, що сторони користуються рівними процесуальними правами.
Частиною 1 ст. 86 ГПК України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безсторонньому дослідженні наявних у справі доказів.
Однак, апелянтом всупереч вищенаведеним нормам права, не подано доказів, які б спростували факти, викладені в позовній заяві, а доводи, наведені в апеляційній скарзі, не спростовують правомірність висновків, викладених в оскаржуваному рішенні суду першої інстанції.
З огляду на викладене, суд апеляційної інстанції вважає, що рішення місцевого господарського суду слід залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.
Оскільки, апеляційна скарга до задоволення не підлягає, то відповідно понесені судові витрати на сплату судового збору за подання апеляційної скарги залишаються за скаржником.
Керуючись, ст.ст. 269, 276, 282, 284 Господарського процесуального кодексу України, Західний апеляційний господарський суд -
1. Апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства "Львівський локомотиворемонтний завод" залишити без задоволення
2. Рішення Господарського суду Львівської області від 26.10.2021 у справі № 914/1698/21залишити без змін.
3. Витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги залишити за скаржником.
4. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та з урахуванням положень ст. 287 ГПК України може бути оскаржена до Верховного Суду у порядку та строк, передбачений ст.ст. 288-289 ГПК України.
5. Справу повернути до Господарського суду Львівської області.
Веб-адреса Єдиного державного реєстру судових рішень, розміщена на офіційному веб-порталі судової влади України в мережі Інтернет: http://reyestr.court.gov.ua/.
Головуючий суддя Н.М. Кравчук
Судді Г.Т. Кордюк
О.С. Скрипчук