Провадження № 22-ц/803/1155/22 Справа № 206/2041/21 Суддя у 1-й інстанції - Маштак К. С. Суддя у 2-й інстанції - Ткаченко І. Ю.
16 березня 2022 року Дніпровський Апеляційний суд у складі:
головуючого - судді Ткаченко І.Ю.
суддів - Деркач Н.М., Пищиди М.М.
за участю секретаря - Піменової М.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпро цивільну справу
за позовом ОСОБА_1 до Територіальної громади Самарського району м. Дніпро в особі Самарської районної у місті Дніпрі ради про визнання права власності за набувальною давністю
за апеляційною скаргою ОСОБА_1
на рішення Самарського районного суду м. Дніпропетровська від 16 серпня 2021 року,-
17 травня 2021 року позивач звернулась до суду з позовною заявою, в якій з урахуванням уточненої позовної заяви зазначила, що в 1998 році вона шукала собі місце проживання та побачила оголошення про продаж будинку за адресою: АДРЕСА_1 . При телефонній розмові, позивач дізналась, що будинок належав ОСОБА_2 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , документальних підтверджень права власності ОСОБА_1 надано не було, її запевнили, що відповідно до заповіту, копію якого їй надали, ОСОБА_3 займалась оформленням права власності, після оформлення якого, можливим буде оформити договір купівлі-продажу. У зв'язку зі складними сімейними обставинами, позивачу ніде було проживати, а вартість вказаного будинку, яку особи, які представились як представники власника, була невелика, тому позивач передала 300 грн. представнику власника, після чого їй передали ключі від будинку за вищевказаною адресою, домову книгу, заповіт та свідоцтво про смерть ОСОБА_2 . Жодних інших документів за якими позивач могла ідентифікувати власника в неї не має. Протягом 1998 та 1999 років ОСОБА_1 телефонувала декілька разів представникам власника будинку та вони запевнили її, що триває процес оформлення права власності. Наприкінці 1999 року позивач втратила номер телефону за яким дзвонила та фактично втратила будь-які контакти за якими зв'язувалась з представниками власника. З того часу та по теперішній день, позивачу невідомо кому належить будинок за адресою: АДРЕСА_1 . На момент вселення до будинку він складався із двох кімнат та маленької кухні, загальний розмір 5х8 м, стан був ледве придатний для проживання, вікна частково вибиті, двері зламані, підлога в одній із кімнат згнила. Не маючи іншого житла, позивач була змушена мешкати разом із донькою ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , в цьому будинку поступово проводячи його до стану придатного для проживання. У позивача є чоловік ОСОБА_5 та троє дітей. Таким чином позивач 22 роки відкрито та безперервно користується будинком, тому вважає, що набула право на це майно, а тому просила суд визнати за нею право власності на будинок за адресою: АДРЕСА_1 за набувальною давністю (а.с.2-5)
Рішенням Самарського районного суду м. Дніпропетровська від 16 серпня 2021 року у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до Територіальної громади Самарського району м. Дніпро в особі Самарської районної у місті Дніпрі ради про визнання права власності за набувальною давністю - відмовлено (а.с.71-78).
В апеляційній скарзі апелянт ОСОБА_1 посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, ставить питання про скасування рішення та ухвалення нового рішення про задоволення позовних вимог в повному обсязі (а.с.81-88).
Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та заявлених вимог, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду залишити без змін, з наступних підстав.
Судом першої інстанції встановлено, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла ОСОБА_2 , що підтверджується копією свідоцтва про смерть, актовий запис № 1072, зроблений 25.09.1996 року, відділом реєстрації актів громадянського стану виконкому Самарської районної Ради народних депутатів м. Дніпропетровська, серія НОМЕР_1 (а.с. 10).
01.06.2006 року між позивачем та ВАТ «Енергопостачальна компанія «Дніпрообленерго» укладено договір № 5226042 про користування електричною енергією для побутових споживачів Дніпропетровської області, адреса споживача - АДРЕСА_1 (а.с. 47).
В акті обстеження житлово-побутових умов кандидатів в усиновлювачів від 19.03.2009 року зазначено, що сім'я, яка складається з ОСОБА_1 , ОСОБА_6 , ОСОБА_6 , ОСОБА_4 та ОСОБА_5 проживають в 3-х кімнатному будинку за адресою: АДРЕСА_1 (а.с. 24).
Відповідно до висновку про доцільність усиновлення № 16/736 зробленого 02.04.2009 року, ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , громадянином України ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , зазначено, що сім'я з 1998 року постійно мешкає за адресою: АДРЕСА_1 (а.с. 22).
19.12.2019 року між позивачем, яка зазначена власником будинку розташованого у АДРЕСА_1 та КП «ЖИЛСЕРВІС-2» ДМР укладено типовий договір про надання послуг з поводження з побутовими відходами (а.с. 49).
Відповідно до акту від 05.05.2021 року, зробленого інженером з інвентаризації нерухомого майна ОСОБА_7 ТОВ «Департамент землеустрою, містобудування та оцінки майна», за адресою АДРЕСА_1 проведено інвентаризаційні роботи. Під час обстеження встановлено, що житловий будинок літ. А, вбиральня літ. Б, душ літ. В, сарай літ. Г побудовані у 1991 році, що не потребують узаконення згідно постанови Кабінету Міністрів України від 07.06.2017 року № 406 «Про затвердження переліку будівельних робіт, які не потребують документів, що дають право їх виконання, та після закінчення яких об'єкт не підлягає прийняттю в експлуатацію».
На теперішній час домоволодіння складається з літ. А - житловий будинок, літ. А - веранда, літ. Б - вбиральня, літ. В - душ, літ. Г - сарай. № 1-2, І - споруди. По житловому будинку літ. А вважати: житлову площу - 36,9 кв.м., загальну площу - 68,6 кв.м. (а.с. 19-21, 44-45).
05.05.2021 року на замовлення ОСОБА_1 ТОВ «Департамент землеустрою, містобудування та оцінки майна» виготовлено технічний паспорт на будинок садибного типу з господарськими будівлями та спорудами по АДРЕСА_1 , інвентаризаційна справа № ДМР27354 (а.с. 29-31, 39-43).
На замовлення ОСОБА_1 05.05.2021 року ПП «Діалог» був зроблений звіт про оцінку майна, а саме: житловий будинок загальною площею 68,6 кв.м. з господарськими будівлями та спорудами, розташований за адресою: АДРЕСА_1 , відповідно до висновку про вартість об'єкта оцінки, ринкова вартість зазначеного об'єкта складає 420 599 грн. (а.с. 32-38).
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог суд 1 інстанції виходив з того, що позовні вимоги є не доведеними та не обґрунтованими.
Вказані висновки суду відповідають нормам матеріального та процесуального права й ґрунтуються на вимогах закону.
Так, відповідно до статті 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.
Відповідно до частини 1 статті 344 ЦК України особа, яка добросовісно заволоділа чужим майном і продовжує відкрито, безперервно володіти нерухомим майном протягом десяти років або рухомим майном - протягом п'яти років, набуває право власності на це майно (набувальна давність), якщо інше не встановлено цим Кодексом. Набуття права власності на земельну ділянку за набувальною давністю регулюється законом. Право власності на нерухоме майно, що підлягає державній реєстрації, виникає за набувальною давністю з моменту державної реєстрації.
Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 травня 2019 року у справі №910/17274/17 (провадження №12-291гс18) зазначено, що умовами набуття права власності за набувальною давністю на підставі статті 344 ЦК України є: наявність суб'єкта, здатного набути у власність певний об'єкт; законність об'єкта володіння; добросовісність заволодіння чужим майном; відкритість володіння; безперервність володіння; сплив установлених строків володіння; відсутність норми закону про обмеження або заборону набуття права власності за набувальною давністю. Для окремих видів майна (нерухоме майно, транспортні засоби, цінні папери) право власності за набувальною давністю виникає виключно на підставі рішення суду. Набуття відповідною особою права власності за набувальною давністю можливе лише за наявності всіх указаних умов у сукупності.
За змістом частини першої статті 344 ЦК України добросовісність особи має існувати саме на момент заволодіння нею чужим майном, що є однією з умов набуття права власності на таке майно за набувальною давністю. Після заволодіння чужим майном подальше володіння особою таким майном має бути безтитульним, тобто таким фактичним володінням, яке не спирається на будь-яку правову підставу володіння чужим майном. Володіння майном на підставі певного юридичного титулу виключає застосування набувальної давності.
При вирішенні спорів має значення факт добросовісності заявника саме на момент отримання ним майна (заволодіння майном), тобто на той початковий момент, який включається в повний давнісний строк володіння майном, визначений законом. Володілець майна в момент його заволодіння не знає (і не повинен знати) про неправомірність заволодіння майном. Крім того, позивач як володілець майна повинен бути впевнений у тому, що на це майно не претендують інші особи і він отримав це майно за таких обставин і з таких підстав, які є достатніми для отримання права власності на нього. Звідси, йдеться про добросовісне, але неправомірне, в тому числі безтитульне, заволодіння майном особою, яка в подальшому претендуватиме на набуття цього майна у власність за набувальною давністю. Підставою добросовісного заволодіння майном не може бути, зокрема, будь-який договір, що опосередковує передання майна особі у володіння (володіння та користування), проте не у власність. Володіння майном за договором, що опосередковує передання майна особі у володіння (володіння та користування), проте не у власність, виключає можливість набуття майна у власність за набувальною давністю, адже у цьому разі володілець володіє майном не як власник. Якщо володілець знає або повинен знати про неправомірність заволодіння чужим майном (у тому числі і про підстави для визнання договору про його відчуження недійсним), то, незважаючи на будь-який строк безперервного володіння чужим майном, він не може його задавнити, оскільки відсутня безумовна умова набуття права власності - добросовісність заволодіння майном.
У постанові Верховного Суду України від 20 травня 2015 року в справі № 3-87гс15 зроблено висновок, що «норми статті 344 ЦК України не підлягають застосуванню у випадках, коли володіння майном протягом тривалого часу здійснювалося на підставі договірних зобов'язань (договорів оренди, зберігання, безоплатного користування, оперативного управління тощо), чи у будь-який інший передбачений законом спосіб, оскільки право власності у володільця за давністю виникає поза волею і незалежно від волі колишнього власника.
Як вбачається із матеріалів справи, ОСОБА_1 звернулась з позовною заявою в якій просила визнати за нею право власності на будинок за адресою АДРЕСА_1 на підставі ст. 344 ЦК України.
В обґрунтування позову позивач зазначила, що їй невідомий ані попередній власник будинку, ані теперішній власник. В той же час, ОСОБА_1 користується будинком вже 22 роки, вважає, що добросовісно, безперервно відкрито володіє ним. Позивач проживає в будинку із родиною, проводила ремонтні роботи, святкувала весілля та дні народження, її та дітей відвідували лікарі, вчителі, органи опіки та піклування, що свідчить про те, що вона набула право на це майно.
Обставин, які б свідчили про добросовісність володіння позивачем будинку судом 1 інстанції не вдалось встановити, оскільки позивач особисто зазначила, що вона спілкувалась з представниками власника будинку, які зазначили про наявність заповіту після смерті ОСОБА_2 , яка з їх слів, була попереднім власником цього нерухомого майна, тобто ОСОБА_1 на момент отримання майна не впевнилась про відсутність інших осіб, які претендують на це майно та не отримала це майно з підстав, достатніх для того, щоб мати право власності на нього.
Позивачем у позовній заяві зазначалось про те, що будинок на момент вселення був ледве придатний для проживання, ОСОБА_8 проводились ремонті роботи, святкувались дні народження та весілля, укладались договори з комунальними службами.
Однак, жодні з долучених до позовної заяви докази не можуть свідчити про безперервність та відкритість володіння будинком, оскільки копії фотографій (не засвідчені належним чином), технічний паспорт, оцінка будинку, договір електропостачання, висновок органу опіки та піклування не доводять, що ОСОБА_1 володіє будинком відкрито, без таємниць, не вчиняє дій, спрямованих на приховування від третіх осіб самого факту давнісного володіння та що таке володіння безперервне та тривале. Більш того, відсутність добросовісності позивача на момент заволодіння нею чужим майном, що є однією з умов набуття права власності на таке майно за набувальною давністю, свідчить про неможливість визнання безперервності такого володіння.
Крім того, позивачем до суду не надано жодного доказу на підтвердження передачі ніби-то представнику власника будинку коштів в розмірі 300 грн. за які було придбано будинок АДРЕСА_1 (договір купівлі-продажу, розписка тощо) та що взагалі дана особа була уповноважена власником представляти її/його інтереси (довіреність, договір тощо). Крім іншого, позивачем не надано жодних доказів, що вона за весь цей час хоча б намагалась встановити особу власника будинку та їїйого місцезнаходження.
Позивачем не доведено належними та допустимими доказами, що вона добросовісно заволоділа будинком АДРЕСА_1 та наявність підстав для визнання права саме за набувальною давністю.
За правилами ст.ст. 1216, 1218, 1220, 1223 ЦК України з моменту смерті особи до спадкоємців переходять права та обов'язки спадкодавця, які належали йому на час відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.
Відповідно до ст. 1277 ЦК України у разі відсутності спадкоємців за заповітом і за законом, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини, а також відмови від її прийняття, орган місцевого самоврядування за місцем відкриття спадщини, а якщо до складу спадщини входить нерухоме майно - за його місцезнаходженням, зобов'язаний подати до суду заяву про визнання спадщини відумерлою.
Згідно п. 13 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ «Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав» від 07.02.2014, можливість пред'явлення до суду позову про визнання права власності за набувальною давністю випливає з положень статей 15, 16 ЦК України, а також частини четвертої статті 344 ЦК України, згідно з якими захист цивільних прав здійснюється судом шляхом визнання права. У зв'язку з цим особа, яка заявляє про давність володіння і вважає, що у неї є всі законні підстави бути визнаною власником майна за набувальною давністю, має право звернутися до суду з позовом про визнання за нею права власності. Відповідачем за позовом про визнання права власності за набувальною давністю є попередній власник майна або його правонаступник. У разі якщо попередній власник нерухомого майна не був і не міг бути відомим давнісному володільцю, то відповідачем є орган, уповноважений управляти майном відповідної територіальної громади.
Відповідно до ст. 1 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», територіальна громада це жителі, об'єднані постійним проживанням у межах села, селища, міста, що є самостійними адміністративно-територіальними одиницями, або добровільне об'єднання жителів кількох сіл, що мають єдиний адміністративний центр.
Згідно ч. 1 ст. 10 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» сільські, селищні, міські ради є органами місцевого самоврядування, що представляють відповідні територіальні громади та здійснюють від їх імені та в їх інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією України, цим та іншими законами.
ОСОБА_8 не надала ані суду 1 інстанції, а ні суду апеляційної інстанції належних та допустимих доказів щодо наявності або відсутності спадкоємців після смерті ОСОБА_2 , а відтак універсальним правонаступником відумерлого майна, а саме будинку розташованого за адресою: АДРЕСА_1 за наявності відповідних доказів, може бути територіальна громада міста Дніпра в особі Дніпровської міської ради.
А позивачем визначено відповідачем по справі Територіальну громаду Самарського району в особі Самарської районної у місті Дніпрі ради, вірна назва якої, крім того, Адміністрація Самарського району Дніпровської міської ради, яка не є правонаступником відумерлої спадщини.
Тобто, до участі у справі у якості відповідача не залучена відповідна міська рада, яка у спірних правовідносин діє в інтересах територіальної громади, враховуючи, що не встановлено наявність спадкоємців за законом чи за заповітом, які б прийняли спадщину після смерті власника спірного житлового приміщення.
Такого ж висновку дійшов Верховний Суд у п. 8 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції» від 12.06.2009.
Отже, доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування районним судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи, а лише зводяться до переоцінки доказів.
Апелянт не скористався наданими йому правами, не обґрунтував свої позовні вимоги та доводи апеляційної скарги, не надав суду доказів на їх підтвердження, а згідно із ч.1 ст.13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше, як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачений цим Кодексом випадках, а відповідно до ч.3 ст.12, ч.1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона зобов'язана надати суду докази на підтвердження своїх вимог або заперечень.
Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).
Інші доводи, приведені в апеляційній скарзі зводяться до переоцінки доказів і незгоди з висновками суду 1 інстанції, яким у досить повному обсязі з'ясовані права та обов'язки сторін, обставини справи, доводи сторін перевірені і їм дана належна оцінка. Порушень норм матеріального та процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування чи зміни судового рішення - не встановлено, тому апеляційний суд приходить до висновку, що рішення відповідає вимогам ст. 263, 264 ЦПК України, і його слід залишити без змін.
На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 374, 375, 381, 382, 384 ЦПК України, апеляційний суд,-
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.
Рішення Самарського районного суду м. Дніпропетровська від 16 серпня 2021 року - залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів в передбаченому законом порядку.
Судді: