Справа № 420/26507/21
18 березня 2022 року м. Одеса
Одеський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Білостоцького О.В., розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Добромильської міської ради Самбірського району Львівської області про визнання протиправними дії та зобов'язання вчинити певні дії, -
До Одеського окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 до Добромильської міської ради Самбірського району Львівської області, в якому позивач просить суд:
- визнати протиправними дії Добромильської міської ради Самбірського району Львівської області в ненаданні повної, точної та достовірної публічної інформації на запит ОСОБА_1 від 08.12.2021 року та не роз'ясненні ОСОБА_1 у листі від 09.12.2021 року №948 порядку оскарження такої відмови;
- зобов'язати Добромильську міську раду Самбірського району Львівської області надати ОСОБА_1 повну, точну та достовірну публічну інформацію на інформаційний запит від 08.12.2021 року.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначила, що вона 08.12.2021 року звернулась до відповідача із запитом про доступ до публічної інформації. Разом з тим, відповідач листом від 09.12.2021 року відмовив їй у наданні запитуваної інформації та зазначив, що така інформація наявна на офіційному сайті Добромильської міської територіальної громади та на сайті ГУ Держгеокадастру у Львівській області.
Не погодившись із зазначеними діями Добромильської міської ради Самбірського району Львівської області та вважаючи їх протиправними, позивач звернулась до суду.
Ухвалою суду від 11.01.2022 року позовну заяву ОСОБА_1 до Добромильської міської ради Самбірського району Львівської області було прийнято до розгляду, у справі було відкрито спрощене позовне провадження без виклику сторін. Відповідачу запропоновано в 15-денний строк з дня отримання ухвали надати відзив на адміністративний позов.
Відповідачем у визначений КАС України п'ятнадцятиденний строк відзиву на адміністративний позов надано не було. При цьому судом було роз'яснено Добромильській міській раді Самбірського району Львівської області, що неподання суб'єктом владних повноважень відзиву на позов без поважних причин може бути кваліфіковано судом, як визнання позову.
Відповідно до ст. 258 КАС України суд розглядає справи за правилами спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів із дня відкриття провадження у справі.
Згідно частини 2 ст. 262 КАС України розгляд справи по суті за правилами спрощеного позовного провадження починається з відкриття першого судового засідання. Якщо судове засідання не проводиться, розгляд справи по суті розпочинається через тридцять днів, а у випадках, визначених статтею 263 цього Кодексу, - через п'ятнадцять днів з дня відкриття провадження у справі.
Судом під час розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження встановлено наступне.
08.12.2021 року ОСОБА_1 звернулась до Добромильської міської ради Самбірського району Львівської області із запитом, в якому просила надати їй наступну публічну інформацію:
- повний перелік об'єктів комунальної власності на території об'єднаної територіальної громади (далі ОТГ);
- перелік об'єктів комунальної власності, що передані в оренду чи інше право користування із зазначенням: номеру договору, дати укладення, найменування особи, якій передано майно в оренду чи користування майно, яке передано в оренду чи користування, строк дії договору;
- перелік незадіяних земельних ділянок (земель) і майнових об'єктів (приміщень) комунальної форми власності, які можуть бути передані в користування;
- перелік земельних ділянок (земель), що пропонуються для здійснення забудови на території ОТГ;
- актуальні списки орендарів місцевих земельних ділянок;
- інформацію про громадян, яким ОТГ затвердила проекти землеустрою щодо відведення у власність земельних ділянок та передала у власність у межах норм безоплатної приватизації відповідні земельні ділянки (відповідно до ст.118 ЗК України) за період з 01.01.2021 року по 11.11.2021 року із зазначенням: ПІБ громадянина, номер та дата прийнятого рішення сільської ради, площа земельної ділянки, цільове використання земельної ділянки, присвоєний кадастровий номер;
- повний перелік земельних ділянок, які було передано ОТГ ГУ Держгеокадастром у Львівській області із земель державної власності до земель комунальної власності.
Разом з тим відповідач листом від 09.12.2021 року №948 відмовив позивачу в задоволенні її запиту та зазначив, що така інформація наявна на офіційному сайті Добромильської міської територіальної громади та на сайті ГУ Держгеокадастру у Львівській області.
Не погодившись із зазначеними діями відповідача, ОСОБА_1 звернулась до суду з адміністративним позовом в адміністративній справі №420/26507/21.
Відповідно до вимог ч. 1 ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Відповідно до ч. 2 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Відповідно до ч. 1 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача (ч. 2 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України).
Дослідивши адміністративний позов та надані в його обґрунтування письмові докази, оцінивши їх за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх всебічному, повному і об'єктивному дослідженні, проаналізувавши положення чинного законодавства, що регулює спірні правовідносини, та судову практику, суд доходить висновку, що позов підлягає задоволенню з наступних підстав.
Згідно з частиною 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно ст. 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом, кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.
Відповідно до статті 34 Конституції України, кожен має право вільно збирати, зберігати, використовувати і поширювати інформацію усно, письмово або в інший спосіб - на свій вибір. Здійснення цих прав може бути обмежене законом в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадського порядку з метою запобігання заворушенням чи злочинам, для охорони здоров'я населення, для захисту репутації або прав інших людей, для запобігання розголошенню інформації, одержаної конфіденційно, або для підтримання авторитету і неупередженості правосуддя.
Порядок здійснення та забезпечення права кожного на доступ до інформації, що знаходиться у володінні суб'єктів владних повноважень, інших розпорядників публічної інформації, інформації, що становить суспільний інтерес, визначає Закон України «Про доступ до публічної інформації» від 13 січня 2011 року №2939-VІ (далі - Закон №2939-VІ).
Згідно ст. 1 Закону №2939-VІ публічна інформація - це відображена та задокументована будь-якими засобами та на будь-яких носіях інформація, що була отримана або створена в процесі виконання суб'єктами владних повноважень своїх обов'язків, передбачених чинним законодавством, або яка знаходиться у володінні суб'єктів владних повноважень, інших розпорядників публічної інформації, визначених цим Законом. Публічна інформація є відкритою, крім випадків, встановлених законом.
Згідно зі ст. 2 Закону України від 02.10.1992 року №2657-ХІІ «Про інформацію» основними принципами інформаційних відносин є: гарантованість права на інформацію; відкритість, доступність інформації, свобода обміну інформацією; достовірність і повнота інформації; свобода вираження поглядів і переконань; правомірність одержання, використання, поширення, зберігання та захисту інформації; захищеність особи від втручання в її особисте та сімейне життя.
Відповідно до ч.1 ст.3 Закону України «Про інформацію» основними напрямами державної інформаційної політики є: забезпечення доступу кожного до інформації.
Згідно зі статтею 5 Закону №2939-VI доступ до інформації забезпечується, зокрема, шляхом надання інформації за запитами на інформацію.
Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 12 Закону України «Про доступ до публічної інформації» суб'єктами відносин у сфері доступу до публічної інформації є: запитувачі інформації - фізичні, юридичні особи, об'єднання громадян без статусу юридичної особи, крім суб'єктів владних повноважень.
Запит на інформацію - це прохання особи до розпорядника інформації надати публічну інформацію, що знаходиться у його володінні. Запитувач має право звернутися до розпорядника інформації із запитом на інформацію незалежно від того, стосується ця інформація його особисто чи ні, без пояснення причини подання запиту (ч.ч. 1 та 2 ст.19 Закону №2939-VI).
Запит на інформацію має містити: 1)ім'я (найменування) запитувача, поштову адресу або адресу електронної пошти, а також номер засобу зв'язку, якщо такий є; 2)загальний опис інформації або вид, назву, реквізити чи зміст документа, щодо якого зроблено запит, якщо запитувачу це відомо; 3)підпис і дату за умови подання запиту в письмовій формі.
Відповідно до ч.1 ст. 13 Закону України «Про доступ до публічної інформації» розпорядниками інформації для цілей цього Закону визнаються:
1) суб'єкти владних повноважень - органи державної влади, інші державні органи, органи місцевого самоврядування, органи влади Автономної Республіки Крим, інші суб'єкти, що здійснюють владні управлінські функції відповідно до законодавства та рішення яких є обов'язковими для виконання;
2) юридичні особи, що фінансуються з державного, місцевих бюджетів, бюджету Автономної Республіки Крим, - стосовно інформації щодо використання бюджетних коштів;
3) особи, якщо вони виконують делеговані повноваження суб'єктів владних повноважень згідно із законом чи договором, включаючи надання освітніх, оздоровчих, соціальних або інших державних послуг, - стосовно інформації, пов'язаної з виконанням їхніх обов'язків;
4) суб'єкти господарювання, які займають домінуюче становище на ринку або наділені спеціальними чи виключними правами, або є природними монополіями, - стосовно інформації щодо умов постачання товарів, послуг та цін на них.
До розпорядників інформації, зобов'язаних оприлюднювати та надавати за запитами інформацію, визначену в цій статті, у порядку, передбаченому цим Законом, прирівнюються суб'єкти господарювання, які володіють:
1) інформацією про стан довкілля;
2) інформацією про якість харчових продуктів і предметів побуту;
3) інформацією про аварії, катастрофи, небезпечні природні явища та інші надзвичайні події, що сталися або можуть статися і загрожують здоров'ю та безпеці громадян;
4) іншою інформацією, що становить суспільний інтерес (суспільно необхідною інформацією).
Відповідно до ч. 4 ст. 13 Закону України «Про доступ до публічної інформації» усі розпорядники інформації незалежно від нормативно-правового акта, на підставі якого вони діють, при вирішенні питань щодо доступу до інформації мають керуватися цим Законом.
Як передбачено ч. 1 ст. 14 цього Закону розпорядники інформації зобов'язані: 1)оприлюднювати інформацію, передбачену цим та іншими законами; 2) систематично вести облік документів, що знаходяться в їхньому володінні; 3) вести облік запитів на інформацію; 4) визначати спеціальні місця для роботи запитувачів з документами чи їх копіями, а також надавати право запитувачам робити виписки з них, фотографувати, копіювати, сканувати їх, записувати на будь-які носії інформації тощо; 5) мати спеціальні структурні підрозділи або призначати відповідальних осіб для забезпечення доступу запитувачів до інформації та оприлюднення інформації; 6) надавати та оприлюднювати достовірну, точну та повну інформацію, а також у разі потреби перевіряти правильність та об'єктивність наданої інформації і оновлювати оприлюднену інформацію.
Відповідно до ч.1 ст. 20 Закону України №2939-VІ розпорядник інформації має надати відповідь на запит на інформацію не пізніше п'яти робочих днів з дня отримання запиту.
Згідно з ч. 1 ст. 22 Закону України «Про доступ до публічної інформації», розпорядник інформації має право відмовити в задоволенні запиту в таких випадках: 1)розпорядник інформації не володіє і не зобов'язаний відповідно до його компетенції, передбаченої законодавством, володіти інформацією, щодо якої зроблено запит; 2)інформація, що запитується, належить до категорії інформації з обмеженим доступом відповідно до частини другої статті 6 цього Закону; 3) особа, яка подала запит на інформацію, не оплатила передбачені статтею 21 цього Закону фактичні витрати, пов'язані з копіюванням або друком; 4) не дотримано вимог до запиту на інформацію, передбачених частиною п'ятою статті 19 цього Закону.
Згідно з ч. 2 ст. 22 Закону України «Про доступ до публічної інформації», відповідь розпорядника інформації про те, що інформація може бути одержана запитувачем із загальнодоступних джерел, або відповідь не по суті запиту вважається неправомірною відмовою в наданні інформації.
Таким чином, у ст. 22 Закону України «Про доступ до публічної інформації» визначений вичерпний перелік для відмови у задоволенні запиту на інформацію.
Отже, відповідно до Закону України №2939-VІ відмова у задоволенні запиту на інформацію повинна бути мотивованою, тобто у відмові розпорядник інформації зобов'язаний обґрунтувати наявність підстав обмеження у доступі.
Як вбачається з матеріалів справи Добромильською міською радою Самбірського району Львівської області було відмолено позивачу у наданні відповіді на запит, оскільки запитувана ОСОБА_1 інформація знаходиться на офіційному сайті Добромильської міської територіальної громади та на сайті ГУ Держгеокадастру у Львівській області.
Водночас суд зазначає, що така відмова суперечить положенням ч. 2 ст. 22 Закону України «Про доступ до публічної інформації», а тому є, на думку суду, протиправною.
Також суд зауважує, що пунктом 4 ст. 22 Закону України «Про доступ до публічної інформації» передбачено, що у відмові в задоволенні запиту на інформацію має бути зазначено: 1) прізвище, ім'я, по батькові та посаду особи, відповідальної за розгляд запиту розпорядником інформації; 2) дату відмови; 3) мотивовану підставу відмови; 4) порядок оскарження відмови; 5) підпис.
Суд погоджується з посиланням позивача, що відповідач у листі від 09.12.2021 року №948 не дотримався положень пункту 4 ст. 22 Закону України «Про доступ до публічної інформації» та протиправно не роз'яснив ОСОБА_1 порядок оскарження відмови у наданні публічної інформації.
За таких умов суд вважає за необхідне зобов'язати Добромильську міську раду Самбірського району Львівської області повторно розглянути запит ОСОБА_1 на публічну інформацію від 08.12.2021 року та надати на нього повну та обґрунтовану відповідь.
Щодо розподілу судових витрат суд зазначає наступне.
Згідно частини 1 ст. 132 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) сторін та їхніх представників, що пов'язані із прибуттям до суду; 3) пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертиз; 4) пов'язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 5) пов'язані із вчиненням інших процесуальних дій або підготовкою до розгляду справи.
Відповідно до ч. 5 ст. 139 КАС України якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з іншої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, що їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок коштів, передбачених Державним бюджетом України, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Якщо обидві сторони звільнені від сплати судових витрат, вони компенсуються за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Приймаючи до уваги те, що позивача звільнено від сплати судового збору, суд вирішує розподіл судових витрат у справі №420/26507/21 в цій частині не здійснювати.
Щодо заяви позивача про стягнення з відповідача на його користь витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 3500,00 грн., суд зазначає наступне.
Згідно ч.ч. 1-4 ст. 134 КАС України, витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.
Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Витрати, що підлягають сплаті за послуги адвоката, визначаються у порядку, встановленому Законом України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" від 05.07.2012 №5076-VI (далі - Закон №5076-VI).
Відповідно до ч. 3 ст. 4 Закону №5076-VI адвокат може здійснювати адвокатську діяльність індивідуально або в організаційно-правових формах адвокатського бюро чи адвокатського об'єднання (організаційні форми адвокатської діяльності).
Згідно п.п. 1, 2, 6 ч. 1, ч. 2 ст. 19 Закону №5076-VI видами адвокатської діяльності є: надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами. Адвокат може здійснювати інші види адвокатської діяльності, не заборонені законом.
Відповідно до п. 6 ч. 1 ст. 1 Закону №5076-VI інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення.
Частиною 3 статті 30 Закону №5076-VI встановлено, що при встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
Крім вищезазначеного закону, порядок оплати праці адвоката регулюється Правилами адвокатської етики, затверджених 09.06.2017 року з'їздом адвокатів України.
Так відповідно до статті 28 Правил адвокатської етики - формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів професійної правничої (правової) допомоги клієнту є гонорар.
Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата тощо), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. Розмір гонорару визначається за погодженням адвоката з клієнтом. Адвокат має право у розумних межах визначати розмір гонорару, виходячи із власних міркувань. При встановленні розміру гонорару можуть враховуватися складність справи, кваліфікація, досвід і завантаженість адвоката та інші обставини. Погоджений адвокатом з клієнтом та/або особою, яка уклала договір в інтересах клієнта, розмір гонорару може бути змінений лише за взаємною домовленістю. В разі виникнення особливих по складності доручень клієнта або у випадку збільшення затрат часу і обсягу роботи адвоката на фактичне виконання доручення (підготовку до виконання), розмір гонорару може бути збільшено за взаємною домовленістю.
Отже, розмір гонорару визначається за погодженням адвоката з клієнтом, і може бути змінений лише за їх взаємною домовленістю. Суд не має право його змінювати і втручатися у правовідносини адвоката та його клієнта.
Разом з тим, суд зазначає, що відповідно до частин 4 та 5 статті 134 КАС України, законодавцем запроваджено принцип співмірності витрат на оплату послуг адвоката. Так розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Крім того, під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1)чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо (частина 3 статті 141).
Таким чином, у Кодексі адміністративного судочинства закладені критерії оцінки як співмірності витрат на оплату послуг адвоката (адекватності ціни за надані адвокатом послуги відносно складності та важливості справи, витраченого на ведення справи часу тощо), так і критерій пов'язаності цих витрат із веденням справи взагалі (пов'язаності конкретних послуг адвоката із веденням саме цієї судової справи, а не іншої справи).
При цьому суд звертає увагу, що склад та розмір витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі та покладається на сторону, яка подає таке клопотання.
Суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої було винесене судове рішення у справі, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.
Ті самі критерії застосовує і Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрат на підставі ст. 41 Конвенції. Зокрема, згідно з його практикою заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі «East/West Alliance Limited» проти України", заява №19336/04, п. 269).
У постанові Пленуму Вищого господарського суду України від 21.02.2013 року №7 «Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України» також роз'яснено, що оцінка тих чи інших витрат сторін як судових здійснюється господарським судом з урахуванням обставин конкретної справи, у визначенні розумно необхідного розміру сум, які підлягають сплаті за послуги адвоката, можуть братися до уваги, зокрема: встановлені нормативно-правовими актами норми видатків на службові відрядження (якщо їх установлено); вартість економних транспортних послуг; час, який міг би витратити на підготовку матеріалів кваліфікований фахівець; вартість оплати відповідних послуг адвокатів, яка склалася в країні або в регіоні; наявні відомості органів статистики або інших органів про ціни на ринку юридичних послуг; тривалість розгляду і складність справи тощо. Докази, які підтверджують розумність витрат на оплату послуг адвоката, повинна подавати сторона, що вимагає відшкодування таких витрат.
Верховним Судом у своїх постановах від 27.06.2018 року у справі №826/1216/16, від 17.09.2019 року у справі №810/3806/18, від 31.03.2020 року у справі №726/549/19, неодноразово висловлювалась правова позиція, згідно якої на підтвердження витрат, понесених на професійну правничу допомогу, мають бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг тощо); документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.
Згідно позиції Верховного Суду, яка викладена у постанові від 24.04.2018 року по справі №814/1258/16, склад та розмір витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмету доказування в справі, що свідчить про те, що витрати на правову допомогу повинні бути обґрунтовані належними та допустимими доказами із наданням, зокрема, розрахунків (калькуляції) вартості правової допомоги, а не лише з визначенням загальної вартості наданої допомоги. Такий розрахунок може бути відображений у звіті про виконану роботу, розрахунку чи акті здачі-приймання робіт із конкретизацією кожної вчиненої процесуальної дії.
Як встановлено судом, 02.03.2020 року між адвокатом Бєловим Олегом Олеговичем та ОСОБА_1 було укладено договір про надання професійної правничої допомоги №020/03, предметом якого є надання правової допомоги в обсязі та на умовах, передбачених цим договором.
На підтвердження виконання вказаного договору позивачем надано до суду: ставки гонорару адвоката на 2021 рік, замовлення №1, рахунок №44 від 28.01.2022 року, квитанцію до прибуткового касового ордера №44 від 29.01.2022 року, акт виконаних робіт №1 від 01.02.2022 року на суму 3800,00 грн., детальний опис надання професійної правничої допомоги під час розгляду справи на суму 3800,00 грн.
Суд з цього приводу зауважує, що дана адміністративна справа є справою незначної складності, щодо якої існує стала юридична практика. При цьому у провадженні Одеського окружного адміністративного суду перебуває багато інших аналогічних справ зазначеного адвоката в інтересах ОСОБА_1 , в яких текст і зміст адміністративних позовів є аналогічними. За таких умов суд критично ставиться до посилання адвоката, що підготовка адміністративного позову у справі №420/26507/21 зайняла у нього 3 години робочого часу та вартість такої роботи становить 3500,00 грн.
Суд також зазначає, що надання консультації заявнику, узгодження правової позиції, збирання доказів, подання заяв по суті справи фактично охоплюються виконаною роботою щодо підготовки позову, а тому не є такими, що належать до стягнення, як за окремі види робіт.
Виходячи з наведеного, враховуючи наявність підстав для задоволення позовної заяви ОСОБА_1 , а також додані до справи докази понесення позивачем судових витрат, їх співмірність із складністю справи, обсягом наданих до суду та досліджених матеріалів, а також обсягом виконаних адвокатом робіт (наданих послуг), часом, витраченим адвокатом на підготовку процесуальних документів, суд доходить висновку про наявність підстав для часткового задоволення клопотання позивача та стягнення на користь позивача з Добромильської міської ради Самбірського району Львівської області за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень судових витрат на професійну правничу допомогу адвоката у розмірі 1 500,00 грн.
В іншій частині в задоволенні клопотання про розподіл витрат на правничу допомогу необхідно відмовити.
Згідно зі ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.
Керуючись вимогами ст.ст. 2, 6-11, 12, 73, 90, 77, 132, 134, 139, 241-246, 251, 255, 257, 258, 262, 293-295 КАС України, суд, -
Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) до Добромильської міської ради Самбірського району Львівської області (82042, Львівська область, Самбірський район, м. Добромиль, площа Ринок, 1) про визнання протиправними дій, зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити.
Визнати протиправними дії Добромильської міської ради Самбірського району Львівської області щодо відмови у наданні ОСОБА_1 публічної інформації на запит від 08.12.2021 року та не роз'яснені позивачу порядку оскарження такої відмови.
Зобов'язати Добромильську міську раду Самбірського району Львівської області повторно розглянути запит ОСОБА_1 на публічну інформацію від 08.12.2021 року та надати на нього повну та обґрунтовану відповідь.
Стягнути з Добромильської міської ради Самбірського району Львівської області за рахунок її бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 суму судових витрат позивача на професійну правничу допомогу у розмірі 1 500,00 грн.
Рішення суду може бути оскаржене до П'ятого апеляційного адміністративного суду в порядку та строки, встановлені статтями 293, 295 та пп.15.5 п.15 ч.1 розділу VII «Перехідні положення» КАС України.
Рішення суду набирає законної сили в порядку та строки, встановлені ст. 255 КАС України.
Суддя О.В. Білостоцький