17 березня 2022 рокуСправа № 140/7483/21 пров. № А/857/22647/21
Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі колегії:
судді-доповідача - Качмара В.Я.,
суддів - Большакової О.О., Затолочного В.С.,
розглянувши у порядку письмового провадження в м.Львові справу за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії, провадження в якій відкрито за апеляційними скаргами Військової частини НОМЕР_1 та ОСОБА_1 на рішення Волинського окружного адміністративного суду від 8 листопада 2021 року (суддя Смокович В.І., м.Луцьк, повний текст складено 8 листопада 2021 року),
22.07.2021 ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Військової частини НОМЕР_1 (далі - в/ч НОМЕР_1 ) в якому просив:
визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо несвоєчасної виплати при звільненні позивача з військової служби компенсації за невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій;
стягнути з в/ч НОМЕР_1 на користь позивача середній заробіток в розмірі 908758,52 грн з вирахуванням з вказаної суми належних до сплати податків та зборів за час затримки з 28.03.2017 по 16.06.2021 виплати при звільненні з військової служби компенсації за невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій, присудженні постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 12 травня 2021 року по справі №140/15640/20.
Рішенням Волинського окружного адміністративного суду від 8 листопада 2021 року позов задоволено частково. Визнано протиправною бездіяльність в/ч НОМЕР_1 щодо несвоєчасної виплати ОСОБА_1 при звільненні з військової служби компенсації за невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій. Стягнуто з в/ч НОМЕР_1 на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 28.03.2017 по 16.06.2021 в сумі 8724,23 грн. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
Не погодившись із ухваленим рішенням суду в частині задоволених позовних вимог, його оскаржили сторони, які із покликанням на неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просять скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову та задоволення позову відповідно.
В доводах апеляційної скарги в/ч НОМЕР_1 наводячи окремі обставини справи вказує, передбачений частиною першою статті 117 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП) не розповсюджується на правовідносини, що виникають у порядку виконання судового рішення про присудження виплати заробітної плати.
Позивач обґрунтовуючи доводи апеляційної скарги зазначає, що судом першої інстанції не вірно розраховано суму середнього грошового забезпечення у зв'язку з несвоєчасним розрахунком при звільненні і стягненню з в/ч НОМЕР_1 підлягає сума у розмірі 908773,93 грн.
Сторони відзивів на апеляційні скарги не подали.
У відповідності до частини першої статті 311 Кодексу адміністративного судочинства (далі - КАС), суд апеляційної інстанції вважає за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження, так як апеляційну скаргу подано на рішення суду першої інстанції, що ухвалене в порядку письмового провадження (без повідомлення сторін)за наявними у справі матеріалами.
Переглянувши справу за наявними у ній матеріалами, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції приходить до переконання, що апеляційні скарги в/ч НОМЕР_1 та позивача слід задовольнити частково, з наступних підстав.
Частково задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що відповідачем порушено строки виплати належних при звільненні працівникові сум, то суд вважає протиправною бездіяльність відповідача щодо не проведення із позивачем своєчасного і повного розрахунку при звільненні з військової служби.
Такі висновки суду першої інстанції, по суті спору відповідають встановленим обставинам справи, однак вказане рішення суду не може бути залишено без змін, з таких міркувань.
Відповідно до частини першої статті 308 КАС суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Апеляційним судом, з урахуванням встановленого судом першої інстанції, встановлено та підтверджено матеріалами справи, що відповідно до витягу з наказу командира військової частини польова пошта НОМЕР_2 від 18.09.2015 №236 ОСОБА_1 з 18.09.2015 зараховано до списків особового складу частини та на всі види забезпечення та згідно із наказом командира військової частини польова пошта НОМЕР_2 від 27.03.2017 №59 звільнено з військової служби у запас за пунктом «ж» частини восьмої статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» (далі - Закон № 2232-XII).
Наказом командира військової частини польова пошта НОМЕР_2 (по стройовій частині) від 27.03.2017 капітана ОСОБА_1 із 28.03.2017 виключено зі списків особового складу частини та всіх видів забезпечення (а.с.31).
При звільненні позивач не отримав компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 18.09.2015 по 27.03.2017, у зв'язку з чим звертався до суду з позовом.
Рішенням Волинського окружного адміністративного суду від 5 січня 2021 року справі №140/15640/20 в задоволенні позову ОСОБА_1 до в/ч НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити дії було відмовлено.
Постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 12 травня 2021 року визнано протиправною бездіяльність в/ч НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій, за період з 18.09.2015 по 27.03.2017, виходячи з грошового забезпечення на день звільнення; зобов'язано в/ч НОМЕР_1 нарахувати та виплатити позивачу грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій, за період з 18.09.2015 по 27.03.2017, виходячи з грошового забезпечення на день звільнення (далі - Постанова суду; а.с.28-30).
На виконання судового рішення у справі №140/15640/20 позивачу виплачена компенсація за невикористані дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій в сумі 8745,41 грн шляхом перерахування коштів на його розрахунковий рахунок 16.06.2021, що підтверджується випискою по картковому рахунку та платіжним дорученням від 15.06.2021 №1219 (а.с.32, 45).
Оскільки остаточний розрахунок з позивачем проведений не в день виключення із списків особового складу, позивач звернувся з даним позовом до суду про стягнення середнього грошового забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні.
Згідно з частиною першою статті 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (далі - Закон №2011-ХІІ) держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.
Частиною другою статті 9 Закону №2011-XII передбачено, що до складу грошового забезпечення входять : посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.
Відповідно до частини четвертої статті 9 цього Закону, грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності.
Частиною другою статті 24 Закону № 2232-XII (в редакції, чинній на час виключення позивача зі списків особового складу) було передбачено, що закінченням проходження військової служби вважається день виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини (військового навчального закладу, установи тощо) у порядку, встановленому положенням про проходження військової служби громадянами України.
Відповідно до пункту 242 «Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України», затвердженого Указом Президента України від 10.12.2008 №1153/2008 (далі - Положення №1153/2008), після надходження до військової частини письмового повідомлення про звільнення військовослужбовця з військової служби або після видання наказу командира (начальника) військової частини про звільнення військовослужбовець повинен здати в установлені строки посаду та підлягає розрахунку, виключенню зі списків особового складу військової частини і направленню на військовий облік до районного (міського) військового комісаріату за вибраним місцем проживання. <...>
Особа, звільнена з військової служби, на день виключення зі списків особового складу військової частини має бути повністю забезпечена грошовим, продовольчим і речовим забезпеченням. Військовослужбовець до проведення з ним усіх необхідних розрахунків не виключається без його згоди зі списків особового складу військової частини.
Згідно статті 116 КЗпП при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.
У разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити неоспорювану ним суму.
Статтею 117 КЗпП передбачено, що у разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені у статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
Відповідно до правової позиції, викладеної Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 30 січня 2019 року по справі №910/4518/16, за змістом положень статей 94, 116, 117 КЗпП статей 1, 2 Закону України «Про оплату праці» середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за своєю правовою природою є спеціальним видом відповідальності роботодавця, спрямованим на захист прав звільнених працівників щодо отримання ними в передбачений законом строк винагороди за виконану роботу (усіх виплат, на отримання яких працівники мають право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій), який нараховується у розмірі середнього заробітку та не входить до структури заробітної плати.
Всі суми (заробітна плата, вихідна допомога, компенсація за невикористану відпустку, оплата за час тимчасової непрацездатності тощо), належні до сплати працівникові, мають бути виплачені у день його звільнення. Закон прямо покладає на підприємство, установу, організацію обов'язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. В разі невиконання такого обов'язку з вини власника або уповноваженого ним органу настає передбачена статтею 117 КЗпП відповідальність.
Закріплені у статтях 116, 117 КЗпП норми, спрямовані на забезпечення належних фінансових умов для звільнених працівників, оскільки гарантують отримання ними, відповідно до законодавства, всіх виплат в день звільнення та, водночас, стимулюють роботодавців не порушувати свої зобов'язання в частині проведення повного розрахунку із працівником.
Як видно з матеріалів справи, на виконання Постанови суду виплата компенсації за невикористані календарні додаткової відпустки за період з 18.09.2015 по 27.03.2017 у сумі 8745,41 грн була здійснена відповідачем 16.06.2021.
Таким чином, оскільки відповідач не провів з позивачем при звільненні з військової служби остаточний розрахунок, позивач має право на отримання середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні.
Аналізуючи вищезгадані норми матеріального права, Верховний Суд України у постанові від 15 вересня 2015 року по справі №21-1765а15 дійшов висновку, що передбачений частиною першою статті 117 КЗпП обов'язок роботодавця щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні настає за умови невиплати з його вини належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені статтею 116 КЗпП. При цьому визначальними є такі юридично значимі обставини, як невиплата належних працівникові сум при звільненні та факт проведення з ним остаточного розрахунку.
Таким чином, не проведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку. Після ухвалення судового рішення про стягнення заборгованості із заробітної плати роботодавець не звільняється від відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП, а саме виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, тобто за весь період невиплати належних працівникові при звільненні сум.
Спеціальним законодавством, яке регулює оплату праці військовослужбовців, не встановлено відповідальність роботодавця за невиплату або несвоєчасну виплату працівнику всіх належних сум, а тому суд апеляційної інстанції дійшов висновку про можливість застосування до спірних правовідносин положень статей 116 та 117 КЗпП, як таких, що є загальними та поширюються на правовідносини, які виникають під час звільнення з військової служби.
Аналогічний правовий висновок щодо застосування норм КЗпП при вирішенні питання відповідальності за затримку розрахунку при звільненні військовослужбовців викладена в постановах Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі №826/15235/16, від 3 вересня 2020 року у справі №120/579/19-а.
Крім того, нерозповсюдження на військовослужбовців положень КЗпП стосується тільки норм, якими врегульована оплата праці (виплата грошового забезпечення) вказаних осіб та спорів щодо цього забезпечення, таких як спорів щодо розміру посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премії, одноразових додаткових видів грошового забезпечення, порядку їх нарахування та виплати.
Суд апеляційної інстанції, беручи до уваги те, що остаточний розрахунок при звільненні з позивачем проведений не був, водночас, визнає право позивача на отримання компенсації за фактичний час затримки розрахунку при звільненні.
Як встановлено судом, остаточний розрахунок з позивачем було проведено лише 16.06.2021, а тому за період з 28.03.2017 до дня фактичного розрахунку 16.06.2021 (1541 день) відповідач зобов'язаний нарахувати та виплатити середнє грошове забезпечення (середній заробіток) за весь період затримки обрахований відповідно до «Порядку обчислення середньої заробітної плати», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №100 від 08.02.1995 (далі - Порядок №100).
Обчислення середнього заробітку за час вимушеного прогулу проводиться згідно з вимогами Порядку №100.
Абзацом 3 пункту 3 Порядку №100 передбачено, що усі виплати включаються в розрахунок середньої заробітної плати у тому розмірі, в якому вони нараховані, без виключення сум відрахування на податки, стягнення аліментів тощо за винятком відрахувань із заробітної плати осіб, засуджених за вироком суду до виправних робіт без позбавлення волі.
Пунктом 4 Порядку №100 визначено, що при обчисленні середньої заробітної плати у всіх випадках її збереження, згідно з чинним законодавством, не враховуються, зокрема одноразові та компенсаційні виплати.
Пунктом 2 Порядку №100 передбачено, що обчислення середньої заробітної плати для оплати часу щорічної відпустки, додаткових відпусток у зв'язку з навчанням, творчої відпустки, додаткової відпустки працівникам, які мають дітей, або для виплати компенсації за невикористані відпустки провадиться виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки або виплати компенсації за невикористані відпустки. У всіх інших випадках збереження середньої заробітної плати середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата. Працівникам, які пропрацювали на підприємстві, в установі, організації менше двох календарних місяців, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за фактично відпрацьований час.
Згідно пункту 5 Порядку №100 нарахування виплат у всіх випадках збереження середньої заробітної плати провадиться, виходячи з розміру середньоденної (годинної) заробітної плати.
Пунктом 8 Порядку №100 встановлено, що нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.
Відповідно до довідки в/ч НОМЕР_1 від 26.06.2017 №325-фс, грошове забезпечення позивача за останні два повні місяці перед звільненням становило: у січні 2017 року 24646,96 грн, у лютому 2017 року 10146,96 грн (24646,96 + 10146,96 = 34793,92 грн) (а.с.33).
Таким чином, середньоденне грошове забезпечення позивача становить 589,73 грн.
Сума середнього заробітку за весь час затримки виплати за період з 28.03.2017 по 16.06.2021, що становить 1541 днів, складає: 1541 х 589,73 грн = 908773,93 грн (вказаний розрахунок наведений позивачем у позові та зазначений у рішенні суду).
Водночас, необхідно зауважити, що в порівнянні із визначеною сумою компенсації за невикористані відпустки (8745,41) вищевказану розрахункову суму не можна вважати співмірною, оскільки така в сотню разів перевищує суму такої компенсації.
Встановлений статтею 117 КЗпП механізм компенсації роботодавцем працівнику середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не передбачає чітких критеріїв оцінки пропорційності щодо врахування справедливого та розумного балансу між інтересами працівника і роботодавця.
За висновками Великої Палати Верховного Суду, які викладені в постанові від 26 червня 2019 року у справі №761/9584/15-ц, зменшуючи розмір відшкодування, визначений виходячи з середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП необхідно враховувати:
розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором;
період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов'язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум;
ймовірний розмір пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника;
інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.
Отже, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення та, зокрема, визначених критеріїв, суд може зменшити розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні працівника незалежно від того, чи він задовольняє позовні вимоги про стягнення належних звільненому працівникові сум у повному обсязі чи частково.
Крім того, апеляційний суд вважає слушним зауваження суду першої інстанції про те, що до в/ч НОМЕР_1 з приводу виплати компенсації за невикористану додаткову відпустку позивач звернувся лише у листопаді 2020 року, тобто, більше ніж через три роки після звільнення.
За обставин цієї справи суд апеляційної інстанції вважає за необхідне застосувати критерії зменшення розміру відшкодування, визначеного відповідно до статті 117 КЗпП, виходячи зі середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні, з огляду на таке.
Істотність частки суми компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій в порівнянні із середнім заробітком за час затримки розрахунку становить: 8745,41 грн : 908773,93 грн = 0,0096.
Відтак, виходячи з принципів розумності та справедливості, пропорційності, враховуючи співмірність, справедливий та розумний баланс інтересів між інтересами працівника і роботодавця, розмір недоплаченої суми, істотність цієї частки порівняно із середнім заробітком працівника, обставини за яких було встановлено наявність заборгованості, дії відповідача щодо її виплати, те, що відповідач є державним органом, відсутність спору на день звільнення, тривалості періоду з моменту порушення прав працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум, суд апеляційної інстанції вважає справедливим, пропорційним і таким, що відповідатиме обставинам цієї справи, які мають юридичне значення та наведеним вище критеріям, визначення розміру відповідальності відповідача за прострочення ним належних при звільненні позивача виплат є: 0,0096 х 1541 (дні затримки розрахунку) х 589,73 грн (середня заробітна плата за один день) = 8724,23 грн.
Аналогічна правова позиція щодо застосування принципу співмірності до подібних правовідносин викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 у справі №806/345/16, 18 липня 2018 року у справі №825/325/16, 4 квітня року 2018 у справі №524/1714/16-а.
Зазначена сума не відображає дійсного розміру майнових втрат позивача, пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні, однак зважаючи на те, що позивач досить тривалий період не звертався до відповідача із вимогою про виплату сум компенсації за невикористані додаткові відпустки, хоча знав і повинен був на час звільнення (28.03.2017) знати, що така компенсація йому виплачена не була, тому останній свідомо допускав невиплату компенсації тривалий період часу, а тому зважаючи на такі обставини сума 8724,23 у вигляді середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні відповідає критеріям розумності та співмірності визначних сум, з огляду на обставини цієї справи.
Зваживши на вищенаведене, застосований судом першої інстанції спосіб обрахунку середнього заробітку час затримки розрахунку є прийнятним та виправданим, а тому підстав для скасування рішення суду в цій частині немає.
Разом з тим, щодо задоволеної вимоги про визнання протиправною бездіяльності в/ч НОМЕР_1 щодо несвоєчасної виплати ОСОБА_1 при звільненні з військової служби компенсації за невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій, то слід зазначити наступне.
Так, як уже зазначалося вище позивач у справі №140/15640/20 звертався до суду із вимогою про визнання протиправною бездіяльності в/ч НОМЕР_1 щодо не нарахування та невиплати грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 18.09.2015 по 27.03.2017, виходячи з грошового забезпечення на день звільнення. Вказана позовна вимога Постановою суду була задоволена.
З огляду на викладене, апеляційний суд дійшов висновку, що вказані позовні вимоги у цій справі та справі №140/15640/20 є однаковими, тобто стосуються бездіяльності відповідача щодо невиплати грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки, проте стилістично по різному викладені, відтак є безпідставним у цій справі задоволення вимоги позивача про визнання протиправною бездіяльності в/ч НОМЕР_1 щодо несвоєчасної виплати ОСОБА_1 при звільненні з військової служби компенсації за невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій, так як така уже задоволена Постановою суду у справі №140/15640/20.
Відтак, рішення суду про задоволення позову, у цій частині слід скасувати та закрити провадження у справі в цій частині.
Згідно пункту 4 частини першої статті 238 КАС суд закриває провадження у справі якщо є такі, що набрали законної сили, постанова чи ухвала суду про закриття провадження у справі між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав.
При цьому частина перша статті 319 КАС визначає, що судове рішення першої інстанції, яким закінчено розгляд справи, підлягає скасуванню повністю або частково в апеляційному порядку і провадження у справі закривається у відповідній частині з підстав, встановлених статтею 238 цього Кодексу.
Такі обставини є безсумнівною підставою для скасування рішення суду першої інстанції та прийняття постанови про закриття провадження у цій частині.
Керуючись статтями 308, 311, 315, 317, 319, 321, 322, 325, 328, 329КАС, суд,
Апеляційні скарги Військової частини НОМЕР_1 та ОСОБА_1 задовольнити частково.
Рішення Волинського окружного адміністративного суду від 8 листопада 2021 року щодо задоволення позову про визнання протиправною бездіяльності Військової частини НОМЕР_1 щодо несвоєчасної виплати ОСОБА_1 при звільненні з військової служби компенсації за невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій скасувати та закрити провадження у справі в цій частині.
В решті рішення Волинського окружного адміністративного суду від 8 листопада 2021 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини п'ятої статті 328 КАС.
Суддя-доповідач В. Я. Качмар
судді О. О. Большакова
В. С. Затолочний
Повне судове рішення складено 18 березня 2022 року.