18 березня 2022 рокуЛьвівСправа № 140/7460/21 пров. № А/857/20818/21
Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Пліша М.А.,
суддів Гінди О.М., Ніколіна В.В.,
розглянувши в порядку письмового провадження в м. Львові апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Волинського окружного адміністративного суду від 30 вересня 2021 року (головуючий суддя Лозовський О.А., м. Луцьк) по справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Павлівської сільської ради про зобов'язання вчинити певні дії,-
ОСОБА_1 звернулась в суд першої інстанції з адміністративним позовом до Павлівської сільської ради в якому просила визнати бездіяльність Павлівської сільської ради неправомірною та протиправною щодо відмови в облаштуванні під'їзду з вулиці Перемоги до будинку АДРЕСА_1 та зобов'язати відповідача Павлівську сільську раду облаштувати під'їзд від будинку АДРЕСА_1 у відповідності до генерального плану села Павлівка Павлівської сільської ради Володимир- Волинського району Волинської області.
Рішенням Волинського окружного адміністративного суду від 30 вересня 2021 року у задоволенні позовних вимог відмовлено.
Не погодившись з таким рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_1 оскаржила його в апеляційному порядку, вважає, що судом порушено норми матеріального та процесуального права, а також не повністю досліджено обставини справи, просить скасувати таке рішення та прийняти нове про задоволення позову.
В апеляційній скарзі зазначає, що неправомірна бездіяльність відповідача полягає в тому, що відмова Павлівської сільської ради щодо облаштування та будівництва провулку від вулиці Перемоги в с. Павлівка до садиби позивача за № 22 (вул. Перемоги № 22) у відповідності до генерального плану забудови села Павлівка Павлівської сільської ради з дотриманням вимог до державних будівельних норм для доїзду та проходу до її будинку є незаконною.
У ст. 380 Цивільного кодексу України (далі - Кодексу) зазначено, що житловим будинком є будівля капітального типу, споруджена з дотриманням вимог, встановлених законом, іншими нормативно-правовими актами, і призначена для постійного у ній проживання. В статті 381 Кодексу передбачено, що садибою, як об'єктом права власності є земельна ділянка разом з розташованими на ній житловим будинком, господарсько-побутовими будівлями, наземними і підземними комунікаціями, багаторічними насадженнями.
Відповідно до п. 2 та п. 3 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» (далі - Закону) генеральний план населеного пункту - містобудівна документація, що визначає принципові вирішення розвитку, планування, забудови та іншого використання території населеного пункту; детальний план території - містобудівна документація, що визначає планувальну організацію та розвиток території.
Згідно п. 12 ч. 1 ст. 1 Закону схеми планування території на регіональному рівні - планувальна документація, яка розробляється у розвиток Генеральної схеми планування території України та визначає принципові вирішення розвитку, планування, забудови, використання територій адміністративно-територіальних одиниць та їх окремих частин.
Стаття 2 Закону про планування і забудову територій це - діяльність державних органів, органів місцевого самоврядування, юридичних та фізичних осіб, яка передбачає:
1) прогнозування розвитку територій;
2) забезпечення раціонального розселення і визначення напрямів сталого розвитку територій;
3) обґрунтування розподілу земель за цільовим призначенням;
4) взаємоузгодження державних, громадських та приватних інтересів під час планування і забудови територій;
5) визначення і раціональне взаємне розташування зон житлової та громадської забудови, виробничих, рекреаційних, природоохоронних, оздоровчих, історико-культурних та інших зон і об'єктів;
6) встановлення режиму забудови територій, на яких передбачено провадження містобудівної діяльності;
7) розроблення містобудівної та проектної документації, будівництво об'єктів;
8) реконструкцію існуючої забудови та територій;
9) збереження, створення та відновлення рекреаційних, природоохоронних, оздоровчих територій та об'єктів, ландшафтів, лісів, парків, скверів, окремих зелених насаджень;
10) створення та розвиток інженерно-транспортної інфраструктури;
104) створення безперешкодного життєвого середовища для осіб з обмеженими фізичними можливостями та інших маломобільних груп населення;
11) проведення моніторингу забудови;
12) ведення містобудівного кадастру;
13) здійснення контролю у сфері містобудування.
У відповідності до п. 42 ч. 1 ст. 26 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» затвердження в установленому порядку місцевих містобудівних програм, генеральних планів забудови відповідних населених пунктів, іншої містобудівної документації відносяться до виключної компетенції сільських, селищних та міських рад.
Суд першої інстанції залишив поза увагою ту обставину, що органу місцевого самоврядування надано повний спектр прав та делеговано державою зобов'язання у сфері будівництва, розбудови, ремонту та контролю на території відповідної громади щодо розпорядження комунальною власністю, в тому числі і приватною та державною, що розташована на території відповідної громади.
Отже, враховуючи ряд перелічених необхідних підстав та причин про які позивач неодноразово була змушена письмово озвучувати власними зверненнями Павлівській сільській раді, як підставу для будівництва необхідного сполучення із АДРЕСА_1 , остання вважає відмову вказаного органу самоврядування незаконним.
Статтею 10 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» передбачено, що сільські, селищні, міські ради є органами місцевого самоврядування, що представляють відповідні територіальні громади та здійснюють від їх імені та в їх інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією України, цим та іншими законами. Представницькі органи місцевого самоврядування, сільські, селищні, міські голови, виконавчі органи місцевого самоврядування діють за принципом розподілу повноважень у порядку і межах, визначених цим та іншими законами.
Також, судом не враховано, що єдиним способом відновлення порушеного права, який має бути ефективним та таким, що виключає подальші протиправні рішення відповідача, дії чи бездіяльність даного суб'єкта владних повноважень, незважаючи на виключну компетенцію відповідача буде саме зобов'язання органу місцевого самоврядування за рішенням суду прийняти відповідне рішення. Разом з тим рішення суду, у випадку задоволення позову, має бути таким, яке б гарантувало дотримання і захист прав, свобод, інтересів позивача від порушень з боку відповідача, забезпечувало його виконання та унеможливлювало необхідність наступних звернень до суду.
Крім цього, у позовній заяві зазначена причина відсутності вуличного сполучення із її садибою, як факт забудови та загородження бувшого проїзду на вулицю Перемоги, як єдиний можливий спосіб сполучення із зазначеною вулицею, її сусідкою ОСОБА_2 із дозволу Павлівської сільської ради всупереч генеральному плану села Павлівка. Будь яких претензій щодо приватизації земельної ділянки гр. ОСОБА_3 в поданому позові позивач не ставила але зазначала, як наявну фактичну причину ситуації, що склалась із ізольованістю її садиби.
Як вбачається, із доданих викопіювань із Генерального плану забудови села Павлівка, який знаходиться у відділі архітектури Володимир-Волинського району, про який, відповідачеві, як він стверджує, нічого не відомо та його не існує, оскільки той не розроблявся, сторона позивача змушена наголосити, що викопіювання позивачем було отримано в Іваничівському відділі архітектури Іваничівської РДА. Також, одне із викопіювань місця розташування її земельної ділянки по АДРЕСА_1 їй було попередньо надано та підписано представником відповідача діючим землевпорядником ОСОБА_4 , яке додано до позовної заяви у вигляді додатку.
Вказані вище обставини судом першої інстанції не було враховані, їм не була надана належна оцінка.
Аналіз зазначених норм дає підстави для висновку про те, що суд необґрунтовано та незаконно відмовив позивачу у задоволенні позову, встановивши, що позивачем належними та достатніми доказами не доведено обґрунтованість заявлених позовних вимог, натомість судом не встановлено порушення відповідачем вимог чинного законодавства при наданні позивачу відповіді від 26.05.2021 року №497/02.1-05/2-21 на її звернення.
Звертаючись із заявою до місцевого органу самоврядування ОСОБА_1 було надано у вигляді додатків копії з генерального плану місця розташування АДРЕСА_1 на 3 арк. На доданих копіях із генерального плану села Павлівка чітко визначено місця облаштування вулиці, провулків із виїздами та заїздами для відповідного обслуговування майбутніх житлових будинків, що заплановані на території існуючого засміченого парку, що поряд із її будинком.
Відповідач не тільки у своєму листі-відповіді на її заяву за № 497/02.1- 05/2-21 від 26.05.2021 відмовив останній у проханні, але й ще рекомендував їй самостійно облаштувати доїзд до власного житлового будинку з урахуванням рекомендацій відповідача від 2017 року.
На обґрунтування своєї відмови відповідач не надав жодних пояснень стосовно доданих позивачем документів до заяви, а саме наявного генерального плану села.
Окрім того, обставини, що відображені в листі-відповіді № 497/02.1-05/2-21 від 26.05.2021, позивач розцінює як порушення положень Міжнародної Конвенції «Про захист прав людини та основних свобод» та культивування державою (органами чи їх посадовими особами) подвійних стандартів моралі, адже держава Україна, яка взяла зобов'язання беззастережно виконувати положення законодавства та, відповідно до зазначених вище положень Конституції України, гарантувала їх виконання, сама порушила Конституцію й закон, а нині в особі своїх органів та посадових осіб Павлівської сільської ради не повинна створювати штучні перепони в реалізації прав позивача, їх відновленні або ж, в даному випадку облаштувати під'їзд від будинку АДРЕСА_1 у відповідності до генерального плану села Павлівка Павлівської сільської ради Володимир-Волинського району Волинської області.
З висновків суду першої інстанції досить видно, що суд навіть не намагався оцінити всі наявні в матеріалах справи докази, а припустився припущення, з тією метою щоб уникнути доказування чи спростування вказаним вище обставинам, оскільки суд не мав у матеріалах справи доказів, які б спростовували позовні вимоги позивача, окрім як одні незрозумілі відповіді (відписки) відповідача на законні заяви ОСОБА_1 , що і не можуть бути належними засобами доказування в правовідносинах, що склались.
Згідно п. 3 ч.1 ст. 311 КАС України суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).
Згідно ч.1 та ч. 2 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
Заслухавши суддю доповідача, вивчивши матеріали справи, та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з наступних міркувань.
Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_5 07.05.2021 звернулася до Павлівської сільської ради із заявою, в якій просила: вирішити нагальне питання щодо облаштування та будівництва провулку від АДРЕСА_1 до її садиби за АДРЕСА_2 ) у відповідності до генерального плану забудови села Павлівка Павлівської сільської ради з дотриманням вимог до державних будівельних норм для доїзду та проходу до мого будинку.
Станом на даний час таке вуличне сполучення відсутнє у будь-якому вигляді, що унеможливлює проїзд, прохід та практичне належне використання нею садиби, як помешкання, подвір'я та присадибну ділянку.
Враховуючи той факт, що її сусідкою, ОСОБА_2 , було забудовано та загороджено проїзд на АДРЕСА_1 , як єдиний можливий спосіб сполучення із зазначеною вулицею, вона втратила практичну можливість добиратись до свого будинку та належного житлового і господарського його використання.
Листом від 26.05.2021 № 497/02.1-05/2-21 Павлівська сільська рада повідомила позивачку про те, що її заява розглянута постійною комісією з питань житлово-комунального господарства та комунальної власності, містобудування, будівництва, земельних відносин та охорони природи на засіданні 18.05.2021. Також, проінформовано, що порушене у заяві питання було розлянуто постійною комісією ще 22.03.2017, оглянувши земельні ділянки в натурі (на місцевості), (протокол засідання постійної комісії № 2 від 22.03.2017) та рекомендовано влаштувати місце доїзду до житлового будинку АДРЕСА_1 від центральної траси Іваничі-Павлівка за рахунок земельних ділянок громадян ОСОБА_1 та ОСОБА_3 (вздовж земельних ділянок - 1,5 метра городу ОСОБА_1 та 1,5 метра городу ОСОБА_3 , яка дала згоду на вилучення зазначеної частини її земельної ділянки для облаштування даного під'їзду). Станом на 18.05.2021 присадибні земельні ділянки громадян ОСОБА_1 та ОСОБА_3 приватизовані. Громадянка ОСОБА_3 , земельна ділянка якої межує з земельною ділянкою ОСОБА_1 , надала ділянку, якою користувалася, вказаними вище розмірами для облаштування під'їзду. Постійна комісія запропонувала облаштувати доїзд до житлового будинку з врахуванням наданих рекомендацій згідно протоколу №2 від 22.03.2017.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд першої інстанції правильно врахував, що згідно частини першої, частини другої статті 11 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» виконавчими органами сільських, селищних, міських, районних у містах (у разі їх створення) рад є їх виконавчі комітети, відділи, управління та інші створювані радами виконавчі органи. Виконавчі органи сільських, селищних, міських, районних у містах рад є підконтрольними і підзвітними відповідним радам, а з питань здійснення делегованих їм повноважень органів виконавчої влади - також підконтрольними відповідним органам виконавчої влади.
Відповідно до підпунктів 1, 4 пункту а) частини першої статті 31 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», до відання виконавчих органів сільських, селищних, міських рад належать: власні (самоврядні) повноваження: організація за рахунок власних коштів і на пайових засадах будівництва, реконструкції і ремонту об'єктів комунального господарства та соціально-культурного призначення, жилих будинків, шляхів місцевого значення, а також капітального та поточного ремонту вулиць і доріг населених пунктів та інших доріг, які є складовими автомобільних доріг державного значення (як співфінансування на договірних засадах); залучення на договірних засадах підприємств, установ та організацій незалежно від форм власності до участі в розвитку потужностей будівельної індустрії і промисловості будівельних матеріалів, у створенні, розвитку та реконструкції об'єктів інженерного забезпечення і транспортного обслуговування.
Згідно із частиною першою статті 16, статтею 17, пунктом 1, пунктом 2 частини першої статті 19 Закону України «Про автомобільні дороги», вулиці і дороги міст та інших населених пунктів знаходяться у віданні органів місцевого самоврядування і є комунальною власністю. Управління функціонуванням та розвитком вулиць і доріг міст та інших населених пунктів здійснюється відповідними органами місцевого самоврядування, у віданні яких вони знаходяться. Основними обов'язками органів місцевого самоврядування у частині управління функціонуванням і розвитком вулиць і доріг міст та інших населених пунктів є: забезпечення безперервних, безпечних, економічних та зручних умов руху транспортних засобів і пішоходів вулицями і дорогами міст та інших населених пунктів; організація будівництва, реконструкції, ремонту та утримання вулиць і доріг міст та інших населених пунктів за встановленими для них будівельними нормами, державними стандартами та нормами.
Частиною першою статті 7 Закону України «Про дорожній рух» передбачено, що до компетенції сільських, селищних, міських рад, їх виконавчих органів належить, зокрема:
забезпечення виконання вимог законодавства та рішень центральних органів виконавчої влади з питань дорожнього руху і його безпеки; розробка, затвердження та виконання місцевих програм безпеки дорожнього руху; створення позабюджетних фондів для додаткового фінансування заходів щодо безпеки дорожнього руху; організація та контроль за діяльністю підприємств з питань дорожнього руху і його безпеки; сприяння створенню на території відповідного населеного пункту підприємств і організацій для надання платних послуг, пов'язаних з підготовкою та підвищенням кваліфікації водіїв, технічним обслуговуванням і ремонтом транспортних засобів; сприяння діяльності по утриманню у безпечному для дорожнього руху стані автомобільних доріг, вулиць, залізничних переїздів та їх облаштуванню обґєктами сервісу; прийняття рішень про розміщення, обладнання та функціонування майданчиків для паркування транспортних засобів та стоянок таксі на вулицях і дорогах населених пунктів, здійснення контролю за дотриманням визначених правилами паркування транспортних засобів вимог щодо розміщення, обладнання та функціонування майданчиків для паркування; навчання населення Правил дорожнього руху; здійснення заходів щодо профілактики дитячого дорожньо-транспортного травматизму.
У даній спірній ситуації судом першої інстанції з'ясовано, що ОСОБА_1 звернулася до Павлівської сільської ради з вимогою облаштувати проїзд до її житлового будинку, що розташований в АДРЕСА_1 по частині земельної ділянки ОСОБА_3 (кадастровий номер 0721183801:01:002:0131). Станом на сьогоднішній день присадибні земельні ділянки громадян ОСОБА_1 та ОСОБА_3 приватизовані. Присадибна ділянка громадянки ОСОБА_3 , що знаходиться в АДРЕСА_3 , перебуває у її приватній власності, на ній знаходиться житловий будинок з господарськими будівлями і спорудами.
Тому, суд вірно вважав, що Павлівська сільська рада не наділена повноваженнями щодо облаштування заїзду до житлового будинку ОСОБА_1 за рахунок земельної ділянки, що знаходиться у приватній власності ОСОБА_3 .
Крім того, судом з'ясовано, що Павлівська сільська рада за результатами розгляду заяв позивачки на засіданнях комісії з питань житлово-комунального господарства та комунальної власності, містобудування, будівництва, земельних відносин та охорони природи, а також огляду земельних ділянок в натурі, запропонувала позивачці влаштувати місце доїзду до житлового будинку АДРЕСА_4 за рахунок земельних ділянок громадян ОСОБА_1 та ОСОБА_3 (вздовж земельних ділянок - 1,5 метра городу ОСОБА_1 та 1,5 метра городу ОСОБА_3 ). Громадянка ОСОБА_3 надала дозвіл на вилучення частини її земельної ділянки для облаштування даного під'їзду. При цьому, докази щодо надання згоди ОСОБА_1 на вилучення частини її земельної ділянки для облаштування сільською радою бажаного під'їзду до будинку у матеріалах справи відсутні.
Відповідно до пунктів а), з), і) частини першої статті 12 ЗК України до повноважень сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин належить розпорядження землями комунальної власності, територіальних громад; підготовка висновків щодо вилучення (викупу) та надання земельних ділянок відповідно до цього Кодексу; інформування населення щодо вилучення (викупу), надання земельних ділянок.
Відповідно до статті 41 Конституції України ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.
Частина п'ята статті 116 Земельного кодексу України передбачає, що земельні ділянки, які перебувають у власності чи користуванні громадян або юридичних осіб, передаються у власність чи користування за рішенням органів виконавчої влади чи органів місцевого самоврядування лише після припинення права власності чи користування ними в порядку, визначеному законом.
Норма статті 141 Кодексу встановлює, що підставами припинення права користування земельною ділянкою є: а) добровільна відмова від права користування земельною ділянкою; б) вилучення земельної ділянки у випадках, передбачених цим Кодексом; в) припинення діяльності релігійних організацій, державних чи комунальних підприємств, установ та організацій; г) використання земельної ділянки способами, які суперечать екологічним вимогам; ґ) використання земельної ділянки не за цільовим призначенням; д) систематична несплата земельного податку або орендної плати; е)набуття іншою особою права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, які розташовані на земельній ділянці; є) використання земельної ділянки у спосіб, що суперечить вимогам охорони культурної спадщини.
Земельні ділянки, надані у постійне користування із земель державної та комунальної власності, можуть вилучатися для суспільних та інших потреб за рішенням Верховної Ради Автономної Республіки Крим, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування, що здійснюють розпорядження земельними ділянками відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу з урахуванням вимог статті 150 цього Кодексу. Вилучення земельних ділянок здійснюється за письмовою згодою землекористувачів, а в разі незгоди землекористувачів - у судовому порядку. Справжність підпису на документі, що підтверджує згоду землекористувача на вилучення земельної ділянки, засвідчується нотаріально (стаття 149 Земельного кодексу України).
З огляду на це, суд першої інстанції дійшов підставного висновку про те, що з боку Павлівської сільської ради відсутня протиправна бездіяльність щодо відмови ОСОБА_1 в облаштуванні під'їзду, бо до компетенції сільської ради відноситься виключно розпорядження землями комунальної власності, так як і влаштування на їх території благоустрою (наприклад під'їзд до житлового будинку), однак позивач просить сільську раду влаштувати під'їзд до її будинку по земельній ділянці, яка знаходиться у приватній власності. Більше того, відповідачем запропоновано позивачці альтернативний варіант вирішення даного питання, однак остання, враховуючи відсутність надання нею дозволу на вилучення частини її земельної ділянки, не погоджується з ним.
Крім того, суд вірно зауважив, що лист від 26.05.2021 № 497/02.1-05/2-21 Павлівської сільської ради за визначенням, наведеним у пункті 19 частини першої статті 4 КАС України, не є актом індивідуальної дії та ним відповідач не відмовляв ОСОБА_1 у облаштуванні під'їзду від будинку АДРЕСА_1 у відповідності до генерального плану села Павлівка Павлівської сільської ради Володимир-Волинського району Волинської області, а роз'яснив можливий порядок вирішення даного питання.
Враховуючи викладене вище, суд дійшов обґрунтованого висновку, що взаємопов'язані позовні вимоги про визнання протиправною бездіяльності щодо відмови в облаштуванні під'їзду з вулиці Перемоги до будинку АДРЕСА_1 та зобов'язання облаштуванні під'їзд від будинку АДРЕСА_1 у відповідності до генерального плану села Павлівка Павлівської сільської ради Володимир-Волинського району Волинської області не підлягають задоволенню, оскільки надання Павлівською сільською радою пропозиції ОСОБА_1 влаштувати місце доїзду до житлового будинку АДРЕСА_1 за рахунок земельних ділянок громадян ОСОБА_1 та ОСОБА_3 (вздовж земельних ділянок - 1,5 метра городу ОСОБА_1 та 1,5 метра городу ОСОБА_3 , яка дала згоду на вилучення зазначеної частини її земельної ділянки для облаштування даного під'їзду) є належним способом вирішення заяви позивачки від 07.05.2021, а не відмовою у задоволенні останньої.
З огляду на зазначене, суд апеляційної інстанції вважає, що доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, а рішення відповідає нормам матеріального та процесуального права.
Керуючись ст. 243, ст. 308, ст. 311, п. 2 ч. 1 ст. 315, ст. 316, ст. 321, ст. 322, ст. 325, ст. 329 КАС України, суд, -
апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Волинського окружного адміністративного суду від 30 вересня 2021 року по справі № 140/7460/21 - без змін.
Постанова набирає законної сили з моменту її підписання та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.
Головуючий суддя М. А. Пліш
судді О. М. Гінда
В. В. Ніколін