17 березня 2022 рокуЛьвівСправа № 260/1638/21 пров. № А/857/21998/21
Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
головуючий-суддя Довга О.І.,
суддя Глушко І.В.,
суддя Запотічний І.І.
секретар судового засідання Приступа Р.Л.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові апеляційну скаргу Територіального управління Державної судової адміністрації в Закарпатській області на рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 20 жовтня 2021 року (головуючий суддя Маєцька Н.Д., м.Ужгород) у справі № 260/1638/21 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Територіального управління Державної судової адміністрації в Закарпатській області, Державної судової адміністрації, третя особа, яка не заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору на стороні відповідача Головне управління Державної казначейської служби України в Закарпатській області про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії, -
06.05.2021 позивач звернувся в суд першої інстанції із адміністративним позовом до Територіального управління Державної судової адміністрації в Закарпатській області, третя особа - Головне управління Державної казначейської служби України в Закарпатській області, в якому просив: 1) визнати протиправними дії Територіального управління Державної судової адміністрації України в Закарпатській області щодо нарахування та виплати судді Тячівського районного суду Закарпатської області ОСОБА_1 , суддівської винагороди за період з 18 квітня 2020 року по 27 серпня 2020 року включно, із застуванням обмеження нарахування у сумі 47320 грн.; 2) зобов'язати Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Закарпатській області провести нарахування та виплату судді Тячівського районного суду Закарпатської області ОСОБА_1 суддівської винагороди за період з 18 квітня 2020 року по 27 серпня 2020 року включно, на підставі частин 2, 3, 5, 6 статті 135 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", виходячи з базового щомісячного розміру посадового окладу судді місцевого суду 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня 2020 року, з утриманням з цих сум передбачених законом податків та обов'язкових платежів при їх виплаті за період з 18 квітня 2020 року по 27 серпня 2020 року включно, у загальній сумі 126168,34 грн.; 3) допустити до негайного виконання рішення суду в частині стягнення суддівської винагороди за один місяць.
Позов обґрунтовує тим, що є суддею Тячівського районного суду Закарпатської області. У зв'язку набранням чинності 18 квітня 2020 року Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» у квітні та до завершення карантину розмір суддівської винагороди було обмежено 10 розмірами мінімальної заробітної плати, встановленої на 01 січня 2020 року. З огляду на що, у період з 18 квітня по 28 серпня 2020 року позивачу нараховувалася та виплачувалася суддівська винагорода у розмірі 10 мінімальних заробітних плат. Відповідно до довідки ТУ ДСА України в Закарпатській області в загальному за період квітня-серпня 2020 року позивачу недоплачено 126168,34 грн. Вказані дії відповідачі вважає протиправними та такими, що порушують право позивача на належне матеріальне забезпечення щодо отриманої, визначеної Законом суддівської винагороди.
Рішенням Закарпатського окружного адміністративного суду від 20 жовтня 2021 року адміністративний позов задоволено. Визнано протиправними дії Територіального управління Державної судової адміністрації України в Закарпатській області щодо нарахування та виплати судді Тячівського районного суду Закарпатської області суддівської винагороди за період з 18 квітня 2020 року по 27 серпня 2020 року із застосуванням обмеження розміру суддівської винагороди, передбаченого статтею 29 Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік". Зобов'язано Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Закарпатській області нарахувати та виплатити судді Тячівського районного суду Закарпатської області суддівську винагороду за період з 18 квітня 2020 року по 28 серпня 2020 року у розмірі 126168,34 грн. на підставі частини третьої статті 135 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", виходячи з базового розміру посадового окладу судді 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року, з утриманням з цих сум передбачених законодавством податків та обов'язкових платежів при їх виплаті.
Не погоджуючись з прийнятим судовим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій, покликаючись на порушенням норм матеріального права зазначив, що виплата суддівської винагороди позивачу здійснювалась відповідачем із застосуванням щомісячного обмеження її нарахування сумою 47230 грн. згідно ч.3 ст.29 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» із змінами та доповненнями, внесеними Законом №553-ІX від 13.04.2020 р., а відтак, відповідачем не вчинено будь-яких протиправних дій щодо звуження змісту та обсягу прав позивача. Також, зауважує, що ТУ ДСА України в Закарпатській області, як розпорядник коштів нижчого рівня, не мало правових підстав для виплати суддівської винагороди без застосування обмежень, встановлених Законом України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» (у редакції Закону №553-ІХ) та діяло у чіткій відповідності до законодавства, що діяло на час відповідних правовідносин. Звертає увагу, що Конституційним Судом України 28.08.2020 ухвалено рішення №10-р/2020у, яким визнано такими, що не відповідають Конституції України положення частин першої, третьої статті 29 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» (у редакції Закону №553-ІX) на майбутнє, проте фактично визнано їх чинність до ухвалення ним рішення. Таким чином, у період з 18.04.2020 до 28.08.2020 року положення частин 1, 3 статті 29 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» (у редакції Закону №553-ІX) були чинними і на підставі них ТУ ДСА України в Закарпатській області здійснювалось нарахування та виплата позивачу суддівської винагороди. Просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове, яким відмовити в задоволенні позову.
З урахуванням приписів ч.4 ст.229, ч.2 ст.313 КАС України, розгляд справи здійснювався за відсутності сторін, які були належним чином повідомленні про дату, час та місце розгляду справи, в зв'язку з чим колегія суддів вважає за можливе фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювати.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, суд приходить до висновку, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення з огляду на наступні підстави.
Судом встановлені наступні обставини.
Указом Президента України "Про призначення суддів" від 14 лютого 2011 року № 209/2011 ОСОБА_1 призначено строком на п'ять років суддею Іршавського районного суду Закарпатської області.
Наказом голови Іршавського районного суду Закарпатської області №20 від 18.03.2011 року ОСОБА_1 зараховано до штату Іршавського районного суду Закарпатської області на посаду судді з 18.03.2011 року.
Указом Президента України «Про переведення суддів» №564/2015 від 26 вересня 2015 року, ОСОБА_1 суддю Іршавського районного суду Закарпатської області, переведено на роботу на посаду судді Тячівського районного суду Закарпатської області.
Наказом голови Тячівського районного суду Закарпатської області №35-5.3.1 від 19.10.2015 року позивача зараховано у штат Тячівського районного суду Закарпатської області на посаду судді з 19.10.2015 року.
Указом Президента України «Про призначення суддів» №333/2018 від 16 жовтня 2018 року, ОСОБА_1 призначено на посаду судді Тячівського районного суду Закарпатської області (копія Указу Президента України додається).
Наказом голови Тячівського районного суду Закарпатської області №75-5.3.1 від 17.10.2018 року допущено до виконання обов'язків судді з 17.10.2018 р.
У період з 18 квітня 2020 року до 27 серпня 2020 року позивачу виплачувалась суддівська винагорода з урахуванням обмеження, встановленого ст.29 Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік».
Відповідно до довідки Територіального управління Державної судової адміністрації України в Закарпатській області від 19 жовтня 2020 року № 2293 загальна сума обмеження суддівської винагороди позивача за вищевказаний період становить 126168,34 грн.
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції дійшов висновку, що питання обрахунку та розміру суддівської винагороди регламентовано статтею 130 Конституції України та статтею 135 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", а тому відповідачем протиправно було обмежено позивачу виплату суддівської винагороди за період з 18 квітня 2020 року по 27 серпня 2020 року із застосуванням ст.29 Закону України Про Державний бюджет України на 2020 рік.
Суд апеляційної інстанції погоджується з таким висновком з огляду на наступне.
Статтею 8 Конституції України встановлено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй. Норми Конституції України є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.
Згідно із положеннями частини 2 статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством.
Гарантії незалежності суддів зумовлені конституційно визначеною виключною функцією судів здійснювати правосуддя (ч.1 ст.124 Конституції України).
Відповідно до ст.130 Конституції України, держава забезпечує фінансування та належні умови для функціонування судів і діяльності суддів. У Державному бюджеті України окремо визначаються видатки на утримання судів з урахуванням пропозицій Вищої ради правосуддя. Розмір винагороди судді встановлюється законом про судоустрій.
Наведені положення Конституції України, юридичні позиції Конституційного Суду України дають підстави стверджувати, що законодавець не може свавільно встановлювати або змінювати розмір винагороди судді, використовуючи свої повноваження як інструмент впливу на судову владу через інші законодавчі акти.
Згідно ч.1 ст.135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 02.06.2016 №1402-VIII (Закон №1402-VIII), суддівська винагорода регулюється цим Законом та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами.
Частиною 2 ст.135 Закону №1402-VIII визначено, що суддівська винагорода виплачується судді з дня зарахування його до штату відповідного суду, якщо інше не встановлено цим Законом. Суддівська винагорода складається з посадового окладу та доплат за: 1) вислугу років; 2) перебування на адміністративній посаді в суді; 3) науковий ступінь; 4) роботу, що передбачає доступ до державної таємниці.
Відповідно до ч.3 ст.135 Закону №1402-VIII, базовий розмір посадового окладу судді становить, зокрема: 1) судді місцевого суду - 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року; 2) судді апеляційного суду, вищого спеціалізованого суду - 50 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року.
Частиною 9 ст. 135 Закону №1402-VIII встановлено, що обсяги видатків на забезпечення виплати суддівської винагороди здійснюються за окремим кодом економічної класифікації видатків.
З 18.04.2020 набрав чинності Закон №553-IX від 13.04.2020 «Про внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік», згідно з пунктом 10 розділу І якого Закон №294-IX від 14.11.2019 «Про Державний бюджет України на 2020 рік» доповнено, зокрема, статтею 29 такого змісту (в редакції, яка діяла до ухвалення Рішення Конституційного Суду України №10-р/2020 від 28.08.2020): «Установити, що у квітні 2020 року та на період до завершення місяця, в якому відміняється карантин, установлений Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, заробітна плата, грошове забезпечення працівників, службових і посадових осіб бюджетних установ (включаючи органи державної влади та інші державні органи, органи місцевого самоврядування) нараховуються у розмірі, що не перевищує 10 розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої на 1 січня 2020 року. При цьому у зазначеному максимальному розмірі не враховуються суми допомоги по тимчасовій непрацездатності, допомоги для оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань та оплата щорічної відпустки.
Зазначене обмеження не застосовується при нарахуванні заробітної плати, грошового забезпечення особам із числа осіб, зазначених у частині першій цієї статті, які безпосередньо задіяні у заходах, спрямованих на запобігання виникненню і поширенню, локалізацію та ліквідацію спалахів, епідемій та пандемій гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, та які беруть участь у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, у тому числі в операції Об'єднаних сил (ООС). Перелік відповідних посад встановлюється Кабінетом Міністрів України (ч.2 ст.29 Закону).
Обмеження, встановлене у частині першій цієї статті, застосовується також при нарахуванні заробітної плати, суддівської винагороди, грошового забезпечення відповідно народним депутатам України, суддям, суддям Конституційного Суду України, членам Вищої ради правосуддя, членам Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, прокурорам, працівникам, службовим і посадовим особам Національного банку України, а також іншим службовим і посадовим особам, працівникам, оплата праці яких регулюється спеціальними законами (крім осіб, встановлених у переліку, затвердженому Кабінетом Міністрів України відповідно до ч.2 цієї статті (ч.3 ст.29 Закону).
З аналізу наведених правових норм колегія суддів дійшла висновку, що Закон №553-IX від 13.04.2020 «Про внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік», як і Закон України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» не є законами про судоустрій у розумінні ст.130 Конституції України. Наведеними чи іншими законами не вносилися зміни до Закону №1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів» (стосовно розміру суддівської винагороди). З цих підстав Закон України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» не може встановлювати розміру винагороди судді. Розбіжність між нормами (різних) законів щодо регулювання одних правовідносин (розміру суддівської винагороди), яка виникла у зв'язку з набранням чинності Законом №553-ІХ, має вирішуватися на користь Закону №1402-VIII.
Для спірних правовідносин спеціальними є норми статті 135 Закону №1402-VIII, які попри те, що в часі цей закон прийнятий раніше, мають пріоритет стосовно пізніших положень Закону №294-ІХ (у редакції Закону №553-ІХ).
Закон №294-ІХ (у редакції Закону №553-ІХ) має іншу сферу регулювання. Вимоги щодо його змісту містяться в ч.2 ст.95 Конституції України та деталізовані у Бюджетному кодексі України. Цей закон (про державний бюджет) не повинен містити інакшого чи додаткового правового регулювання правовідносин, що охоплюються предметом регулювання інших законів України, особливо тієї сфери суспільних відносин, для яких діють спеціальні (виняткові) норми. Конституція України не надає закону про Державний бюджет України вищої юридичної сили стосовно інших законів.
Такі висновки суду узгоджуються з правовою позицією Верховного Суду, що наведений у постанові від 03.03.2021 №340/1916/20.
Аналіз наведеного дає підстави для висновку, що єдиним нормативно-правовим актом, яким визначається розмір суддівської винагороди, є закон про судоустрій. Цей закон є спеціальним щодо встановлення (визначення) розміру суддівської винагороди. У разі колізії між загальним і спеціальним нормативно-правовими актами, застосовувати слід спеціальний, якщо він не скасований виданим пізніше в часі загальним актом.
Зміни до Закону №1402-VIII у частині, що регламентує розмір суддівської винагороди у період з 18.04.2020 по 28.08.2020 не вносилися, тож законних підстав для обмеження її виплати не було.
Відтак, обмеження виплати у цей період суддівської винагороди розміром, що не перевищує десять розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої на 1 січня 2020 року, на підставі статті 29 Закону №294-ІХ було незаконним.
Матеріалами справи підтверджується, що позивач з 18.04.2020 року по 27.08.2020 року отримав суддівську винагороду в обмеженому розмірі згідно зі статтею 29 Закону України Про Державний бюджет України на 2020 рік
У зв'язку з цим колегія суддів вважає правильним висновок суду першої інстанції щодо протиправності дій відповідача по обмеженню розміру суддівської винагороди позивача та зобов'язання відповідача провести нарахування та виплату суддівської винагороди позивача відповідно до вимог ст.130 Конституції України, ст.135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів».
Статтею 29 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» видатки Державного бюджету не визначались, а також відповідно до Додатку №3 до Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» загальні видатки на забезпечення здійснення правосуддя (код 0501020) Законом №553 були збільшені, а в частині фонду оплати праці залишились незмінними.
Крім цього, апеляційний суд враховує, що рішенням Конституційного Суду України від 28.08.2020 №10-/2020 у справі №1-14/2020 (230/20) визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), положення: - частин першої, третьої статті 29 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» від 14 листопада 2019 року №294-ІХ зі змінами; - абзацу дев'ятого пункту 2 розділу ІІ «Прикінцеві положення» Закону України "Про внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» від 13 квітня 2020 року №553-ІХ.
Зазначені обставини, виключають необхідність звернення відповідно до ч.4 ст.7 КАС України до Верховного Суду з клопотанням про внесення до Конституційного Суду України подання щодо неконституційності ст.29 Закону України «Про державний бюджет України на 2020 рік».
Водночас, колегія суддів зазначає, що оскільки, як зазначалось вище, відповідачем положення статті 29 Закону України «Про державний бюджет України на 2020 рік» щодо обмеження суддівської винагороди протиправно застосовані всупереч імперативним приписам ч.2 ст.130 Конституції України, то визнання цієї статті неконституційною правового значення для вирішення спору не має, а тому безпідставними є і доводи апелянта, що тільки з 28.08.2020 зазначена стаття втратила чинність, а до цієї дати її застосування відповідачем було правомірним.
Враховуючи вищевикладене, апеляційний суд приходить до висновку, що суд першої інстанції, зробивши системний аналіз положень чинного законодавства України та доказів, зібраних у справі, дійшов вірного висновку про задоволення позову, а тому апеляційну скаргу слід відхилити.
Одночасно суд апеляційної інстанції зважає на положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32 - 41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов'язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.
Згідно з ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Зазначене положення поширюється на доказування правомірності оскаржуваного рішення (дії чи бездіяльності). Окрім доказування правових підстав для рішення (тобто правомірності), суб'єкт владних повноважень повинен доказувати фактичну підставу, тобто наявність фактів, з якими закон пов'язує можливість прийняття рішення, вчинення дії чи утримання від неї.
В розумінні ст. 242 Кодексу адміністративного судочинства України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним, обґрунтованим та відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.
За наведених обставин колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та прийняв рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду, тому оскаржуване рішення слід залишити без змін.
Відповідно до ст. 316 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст. 242, 243, 315, 316, 321, 322, 325, 328 КАС України, суд, -
апеляційну скаргу Територіального управління Державної судової адміністрації в Закарпатській області залишити без задоволення, а рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 20 жовтня 2021 року у справі № 260/1638/21 - без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом другим частини п'ятої статті 328 КАС України.
Головуючий суддя О. І. Довга
судді І. В. Глушко
І. І. Запотічний
Повне судове рішення складено 18 березня 2022 року.