17 березня 2022 рокуЛьвівСправа № 260/3962/21 пров. № А/857/22767/21
Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
головуючий-суддя Довга О.І.,
суддя Глушко І.В.,
суддя Запотічний І.В.
розглянувши у порядку письмового провадження в м. Львові апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 02 листопада 2021 року (головуючий суддя Рейті С.І., м. Ужгород) у справі № 260/3962/21 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Кольчинської селищної ради Мукачівського району Закарпатської області, Виконавчого комітету Кольчинської селищної ради Мукачівського району Закарпатської області, треті особи - Мукачівський районний сектор ГУ ДМС України в Закарпатській області Паспортний стіл СМТ Кольчино, Мукачівський міський відділ ГУ ДМС України в Закарпатській області, про визнання дій протиправними і зобов'язання вчинити певні дії, -
31.08.2021 позивач звернувся в суд першої інстанції з адміністративним позовом до Кольчинської об'єднаної територіальної громади, треті особи - Мукачівський районний сектор ГУ ДМС України в Закарпатській області Паспортний стіл СМТ Кольчино, Мукачівський міський відділ ГУ ДМС України в Закарпатській області, в якому просив: 1) визнати протиправною відмову Кольчинської об'єднаної територіальної громади в оформленні і видачі довідки про реєстрацію місця проживання особи та зобов'язати повторно розглянути заяву від 10.08.2021 року, відповідно до п. 23 Правил реєстрації місця проживання, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 02 березня 2016 року № 207; 2) стягнути з Кольчинської об'єднаної територіальної громади 5 000,00 грн. завданої моральної шкоди.
Позов обґрунтовує тим, що згідно відповіді від 18.08.2021 року № 2-39 Пузняковецького старостинського округу Кольчинської селищної ради Мукачівського району Закарпатської області, позивачу відмовлено в задоволенні заяви від 10.08.2021 року про оформлення і видачу довідки про реєстрацію місця проживання. Вважає відмову протиправною та такою, що не ґрунтується на законі, прийнятою всупереч положень нормативно-правових актів, які регулюють правовідносини реєстрації місця проживання громадян України.
Рішенням Закарпатського окружного адміністративного суду від 02 листопада 2021 року адміністративний позов задоволено частково. Визнано протиправною відмову Кольчинської селищної ради Мукачівського району Закарпатської області в оформленні і видачі ОСОБА_1 довідки про реєстрацію місця проживання особи. Зобов'язано Кольчинську селищну раду Мукачівського району Закарпатської області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 10.08.2021 року, відповідно до п. 23 Правил реєстрації місця проживання, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 02 березня 2016 року № 207. В задоволенні інших позовних вимог відмовлено.
Не погоджуючись з прийнятим судовим рішенням, позивач подав апеляційну скаргу, в якій, покликаючись на порушенням норм матеріального права, просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі. Вважає, що факт заподіяння моральних страждань і втрат немайнового характеру є очевидним і додатково підтвердженим, а тому висновки суду не відповідають обставинам справи та вимогам закону.
У відповідності до частини першої статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України (КАС), суд апеляційної інстанції вважає за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження, так як апеляційну скаргу подано на рішення суду першої інстанції, що ухвалене в порядку письмового провадження (без повідомлення сторін) за наявними у справі матеріалами.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, суд приходить до висновку, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення з огляду на наступні підстави.
Судом встановлені наступні обставини.
10.08.2021 року позивач звернулася із заявою до відповідача, в якій просила: 1) сформувати і внести дані про реєстрацію місця проживання особи (заявника) до реєстру територіальної громади відповідно до Порядку - на підставі відповідного акта, із збереженням попередніх даних та подальшим внесенням такої інформації до відомчої інформаційної системи ДМС з передачею інформації до Реєстру відповідно до Порядку; 2) сформувати інформацію про реєстрацію місця проживання/перебування особи (заявника) для її передачі до відомчої інформаційної системи ДМС з подальшою передачею інформації до Реєстру відповідно до Порядку; 3) оформити і видати заявнику довідку про реєстрацію місця проживання/перебування, який (яка) має паспорт громадянина України у формі картки, за формою згідно з додатком 13; 4) повернути особі (заявнику) довідку про реєстрацію місця проживання, що оформлена особі відповідно до абзацу шостого цього пункту, та інші документи, які подавалися. До заяви позивачем було додано: належно завірена копія паспорта особи у вигляді книжечки (зразка 1993 року), із проставленим в ньому штампом реєстрації місця проживання особи за формою згідно з додатком 1 - на підтвердження збереження попередніх даних реєстрації місця проживання особи; належно завірена копія паспорта громадянина України у формі картки; заява про видачу довідки про реєстрацію місця проживання (Ф 13) - встановленого зразка; квитанція про сплату адміністративного збору (за необхідності).
Листом від 18.08.2021 року № 2-39 Пузняковецького старостинського округу Кольчинської селищної ради позивачу відмовлено в задоволенні заяви від 10.08.2021 року, та повідомлено про те, що села Хутір Майдан в Кольчинській селищній раді Мукачівського району не існує, та відсутні будь-які відомості про даний населений пункт в Державному Реєстрі територіальних громад. Так як місце реєстрації позивача вказане за об'єктом, який рахується як кордонний будинок державного лісництва, для внесення змін в реєстр територіальних громад, було надано запит до ДП Мукачівське ЛГ та Мукачівського БТІ та ЕО відносно форми власності даного об'єкта, за яким зареєстрований позивач. При отриманні відомостей селищна рада прийме подальші рішення щодо надання необхідних документів по реєстрації місця проживання.
23.08.2021 року позивач звернулася до Мукачівського районного сектору ГУ ДМС України в Закарпатській області Паспортний стіл СМТ Кольчино із заявою, в якій просила оформити і видати довідку про реєстрацію місця проживання, як особі, яка має паспорт громадянина України у формі картки, за формою згідно з додатком 13. Однак, на дану заяву позивача відповіді надано не було.
Приймаючи оскаржуване рішення, суд першої інстанції дійшов висновку про часткове задоволення позову.
Суд апеляційної інстанції погоджується з таким висновком з огляду на наступне.
Колегія суддів зазначає, що рішення суду першої інстанції оскаржується апелянтом в частині стягнення моральної шкоди, відтак, у відповідності до статті 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає оскаржуване рішення в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Відповідно до статті 23 Цивільного кодексу України (ЦК України) особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.
Моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.
Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.
Відповідно до статті 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.
Моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала: 1) якщо шкоди завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки; 2) якщо шкоди завдано фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту або виправних робіт; 3) в інших випадках, встановлених законом.
В постанові Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року №4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» роз'яснено, що під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.
У позовній заяві про відшкодування моральної (немайнової) шкоди має бути зазначено, в чому полягає ця шкода, якими неправомірними діями чи бездіяльністю її заподіяно позивачеві, з яких міркувань він виходив, визначаючи розмір шкоди, та якими доказами це підтверджується.
Відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з'ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.
Колегія суддів зазначає, що позивачем не визначено, якими доказами підтверджується завдання йому моральної шкоди, не доведено факту завдання моральних страждань, душевних переживань та психологічного розладу, наявності втрат немайнового характеру, що настали у зв'язку з протиправними діями відповідачів, а також не доведено, з чого він виходив при зазначенні її розміру, дана вимога позивача є необґрунтованою.
Одночасно суд апеляційної інстанції зважає на положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32 - 41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов'язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.
Враховуючи вищевикладене, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що суд першої інстанції, зробивши системний аналіз положень чинного законодавства України та доказів, зібраних у справі, дійшов вірного висновку про часткове задоволення позову, а тому апеляційну скаргу слід відхилити.
Згідно з ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Зазначене положення поширюється на доказування правомірності оскаржуваного рішення (дії чи бездіяльності). Окрім доказування правових підстав для рішення (тобто правомірності), суб'єкт владних повноважень повинен доказувати фактичну підставу, тобто наявність фактів, з якими закон пов'язує можливість прийняття рішення, вчинення дії чи утримання від неї.
В розумінні ст. 242 Кодексу адміністративного судочинства України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним, обґрунтованим та відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.
За наведених обставин колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та прийняв рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду, тому оскаржуване рішення слід залишити без змін.
Відповідно до ст. 316 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст. ст. 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328 КАС України, суд, -
апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 02 листопада 2021 року у справі № 260/3962/21 - без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом другим частини п'ятої статті 328 КАС України.
Головуючий суддя О. І. Довга
судді І. В. Глушко
І. І. Запотічний