17 березня 2022 року справа №380/5068/22
м.Львів
Львівський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Сакалоша В.М., розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Подільського відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Київ) про визнання протиправною і скасування постанови,-
На розгляд Львівського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Подільського відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Київ) в якій позивач просить суд:
- визнати протиправною та скасувати постанову державного виконавця Подільського відділу державної виконавчої служби у місті Києві міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) від 06.09.2021 р. ВП №64403306 про закінчення виконавчого провадження;
- стягнути з Подільського відділу державної виконавчої служби у місті Києві міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) (04028, м. Київ, пр-т. Георгія Гонгадзе, 5-Б, Код ЄДРПОУ 34482497) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) 16 059, 40 грн. судових витрат.
В обгрунтування позовних вимог позивач вказує, що постанова про закінчення виконавчого провадження є протиправною, оскільки державний виконавець при винесені даної постанови утотожнив працівника Фонду гарантування вкладів - Уповноважену особу на ліквідацію ПАТ «Банк «Київська Русь», як суб'єкта владних повноважень із юридичною особою приватного права - банком.
Ухвалою від 09.03.2021 року суд відкрив спрощене позовне провадження в адміністративній справі з викликом сторін.
На час прийняття рішення у даній справі відзив на позовну заяву або заява про визнання позову від відповідача до суду не надходили.
Відповідно до частини 6 статті 162 КАС України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.
У відповідності до ч.1 ст.205 та ч.4 ст.229 Кодексу адміністративного судочинства України фіксування вказаного судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось.
Всебічно та повно з'ясувавши обставини справи, дослідивши наявні докази суд прийшов до висновку, що адміністративний позов підлягає задоволенню з огляду на наступне.
06.09.2021 р. державним виконавцем Подільського відділу державної виконавчої служби у м. Києві Центрального міжрегіонального управління юстиції винесено постанову про закінчення виконавчого провадження по примусовому виконанню виконавчого листа № 813/5252/15 від 31.08.2020.
29.10.2020 р. ОСОБА_1 подала на примусове виконання до органу ДВС відповідну заяву та виконавчий лист.
Постанова ВП №64403306 від 06.09.2021 р. про закінчення виконавчого провадження, винесена на підставі п.19 ч.1 ст.39 Закону України «Про виконавче провадження», оскільки державний виконавець встановив, що рішенням дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб №138 від 17.07.2015 р. «Про початок процедури ліквідації ПАТ «Банк Київська Русь» розпочато процедуру ліквідації банку.
Державний виконавець, при винесенні відповідної постанови, утотожнив працівника Фонду гарантування вкладів - Уповноважену особу на ліквідацію ПАТ «Банк «Київська Русь», як суб'єкта владних повноважень, із юридичною особою приватного права - банком, а тому виніс протиправну постанову.
Згідно ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Спеціальним законом, що визначає умови і порядок виконання рішень судів та інших органів, що, відповідно до закону, підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку є Закон України «Про виконавче провадження» (далі - Закон).
Статтею 1 Закону України «Про виконавче провадження» № 1404-VIII від 02.06.2016 (далі -Закон № 1404-VIII) передбачено, що виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - це сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
Зазначеним Законом визначено умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку.
Згідно з п. 1 ч. 2 ст. 18 Закону № 1404-VIII виконавець зобов'язаний здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і цим Законом.
Відповідно до ст. 372, 373 КАС України судове рішення, яке набрало законної сили або яке належить виконати негайно, є підставою для його виконання. Примусове виконання судових рішень в адміністративних справах здійснюється в порядку, встановленому законом. Виконання судового рішення здійснюється на підставі виконавчого листа, виданого судом, який розглядав справу як суд першої інстанції.
Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 26 Закону № 1404-VIII виконавець розпочинає примусове виконання рішення на підставі виконавчого документа, зазначеного у статті 3 цього Закону, за заявою стягувача про примусове виконання рішення.
Частинами 1, 2 ст. 15 Закону № 1404-VIII визначено, що сторонами виконавчого провадження є стягувач і боржник. Стягувачем є фізична або юридична особа чи держава, на користь чи в інтересах яких видано виконавчий документ. Боржником є визначена виконавчим документом фізична або юридична особа, держава, на яких покладається обов'язок щодо виконання рішення.
У разі вибуття однієї із сторін виконавець за заявою сторони, а також заінтересована особа мають право звернутися до суду із заявою про заміну сторони її правонаступником. Для правонаступника усі дії, вчинені до його вступу у виконавче провадження, є обов'язковими тією мірою, якою вони були б обов'язковими для сторони, яку правонаступник замінив (ч. 5 ст. 15 Закону № 1404-VIII).
Відповідно до ч. 1, п. 1 ч. 2 ст. 18 Закону № 1404-VIII виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії. Виконавець зобов'язаний здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і цим Законом.
Відповідно до п. 19 ч.1 ст.39 Закону України «Про виконавче провадження» вказано, що виконавче провадження підлягає закінченню у разі прийняття Фондом гарантування вкладів фізичних осіб рішення про початок процедури ліквідації банку-боржника.
Як встановлено судом, державний виконавець, при винесенні відповідної постанови, утотожнив працівника Фонду гарантування вкладів - Уповноважену особу на ліквідацію ПАТ «Банк «Київська Русь», як суб'єкта владних повноважень, із юридичною особою приватного права - банком, а тому виніс протиправну постанову.
Відповідно до ч.1, 2 ст.15 Закону України «Про виконавче провадження» сторонами виконавчого провадження є стягувач і боржник. Боржником є визначена виконавчим документом фізична або юридична особа, держава, на яких покладається обов'язок щодо виконання рішення.
Адміністративним позовом, ОСОБА_1 визначила відповідачами Фонд гарантування вкладів фізичних осіб та його працівника - уповноважену особу на ліквідацію банку, а не ПАТ «Банк «Київська Русь», оскільки у вказаних правовідносинах порушником її прав виступив саме суб'єкт владних повноважень, а не юридична особа приватного права.
Відповідно до п. 17 ч.1 ст.1 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» уповноважена особа Фонду - працівник Фонду, який від імені Фонду та в межах повноважень, передбачених цим Законом та/або делегованих Фондом, виконує дії із забезпечення виведення банку з ринку під час здійснення тимчасової адміністрації неплатоспроможного банку та/або ліквідації банку.
Отже, боржником за виконавчим листом №813/5252/15 від 31.08.2020 р. є уповноважена особа Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, а не банк, а тому постанова про закінчення виконавчого провадження є протиправною та підлягає скасуванню.
Щодо відшкодування витрат на правову допомогу, суд зазначає наступне.
Відповідно до ч.2 ст.134 КАС України, за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката також підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.
За правилами частини третьої цієї статті, для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
А за правилами частини четвертої цієї статті, для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Вирішуючи питання про розмір витрат які підлягають відшкодуванню на користь позивача суд бере до уваги що спірні правовідносини за складом учасників, підставами виникнення спору, позовними вимогами та законодавством, яке їх регулює, підлягає вирішенню на основі типового застосування норм матеріального права, що на переконання суду свідчить про те, що витрати заявлені позивачем не є достатньо обґрунтованими та співмірними до позовних вимог.
При цьому, суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони тощо. До аналогічного висновку прийшов Верховний Суд у постанові від 26.06.2019 по справі № 200/14113/18-а.
Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, про що, зокрема, відзначено у пункті 95 рішення у справі «Баришевський проти України» (Заява № 71660/11), пункті 80 рішення у справі «Двойних проти України» (Заява № 72277/01), пункті 88 рішення у справі «Меріт проти України» (заява № 66561/01), заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.
Враховуючи обсяг наданих доказів та їх достатність з огляду на вимоги КАС України, а також спосіб який обрано судом для захисту порушених прав позивача, суд вбачає підстави для відшкодування витрат пов'язаних з наданням правової допомоги адвоката в сумі 1000 грн.
Закріплений у ч. 1 ст. 9 КАС України, принцип змагальності сторін передбачає, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Відповідно до ч. 2 ст. 73 КАС України, предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Згідно з ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Перевіривши дії відповідно до критерій визначених ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України, повно та всебічно проаналізувавши матеріали справи та надані докази, суд дійшов висновку, що позовні вимоги є підставними та обґрунтованими, а тому позов підлягає частковому задоволенню.
Відповідно до ч. 1 ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України При задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Керуючись статтями 6-10, 14, 72-77, 90, 132, 241-246 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Адміністративний позов задовольнити частково.
Визнати протиправною та скасувати постанову державного виконавця Подільського відділу державної виконавчої служби у місті Києві міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) від 06.09.2021 р. ВП №64403306 про закінчення виконавчого провадження.
Стягнути з Подільського відділу державної виконавчої служби у місті Києві міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) (04028, м. Київ, пр-т. Георгія Гонгадзе, 5-Б, Код ЄДРПОУ 34482497) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) 1000 грн. судових витрат та судовий збір у розмірі 994,40 грн.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку апеляційного оскарження, а у разі його апеляційного оскарження - з моменту проголошення судового рішення суду апеляційної інстанції.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Восьмого апеляційного адміністративного суду протягом десяти днів з дня його проголошення
Повний текст рішення складено та підписано 17.03.2022.
Суддя В.М. Сакалош