18 березня 2022 року м. Кропивницький Справа №340/5669/21
Кіровоградський окружний адміністративний суд у складі головуючого - судді Момонт Г.М., розглянув у в порядку спрощеного провадження (письмове провадження) в м. Кропивницькому адміністративну справу
за позовом: ОСОБА_1
до відповідача: Військової частини НОМЕР_1
про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити певні дії.
ОСОБА_1 звернулася з позовом до Військової частини НОМЕР_1 про:
- визнання протиправною бездіяльності Військової частини НОМЕР_1 щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій та особі з інвалідністю внаслідок війни за період з 27 вересня 2017 року по 11 червня 2019 року, виходячи з розміру грошового забезпечення на день звільнення з військової служби 11.06.2019 року;
- зобов'язання Військової частини НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій та особі з інвалідністю внаслідок війни за період з 27 вересня 2017 року по 11 червня 2019 року, виходячи з розміру грошового забезпечення на день звільнення з військової служби 11.06.2019 року.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначила, що у період з 13.06.2016 р по 11.06.2019 р. проходила військову службу у військовій частині НОМЕР_1 . Позивач вказує, що за час набуття статусу учасника бойових дій та особи з інвалідністю внаслідок війни і до звільнення з військової служби додаткової відпустки, передбаченої п.12.ст.12 та п.17 ст.13 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» не використала, при звільненні з військової служби грошова компенсація за невикористану додаткову відпустку не виплачена. Позовні вимоги позивача обґрунтовує з посиланням на правову позицію Верховного Суду викладену в рішенні від 16.05.2019 р. у справі №620/4218/18.
Відповідачем подано відзив на позовну заяву відповідно до якого не погоджується із позовними вимогами, вважає їх безпідставними та необґрунтованими (а.с.23-26). Відповідач зазначає, що відпустка учасникам бойових дій, інвалідам війни, статус яких визначений Законом України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» надається за календарний рік незалежно від наявності стажу роботи, що дає право на щорічну відпустку. Зважаючи на те, що така відпустка не є щорічною, то і компенсації при звільненні вона не підлягає. Відповідач наголошує на тому, що станом на момент прийняття наказу командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 11.09.2019 р. №162 позивач погодила проведення з нею усіх необхідних розрахунків та не оскаржувала своє звільнення та/або наказ про виключення зі списків особового складу військової частини та усіх видів забезпечення.
Позивачем подано відповідь на відзив у якій висловила заперечення щодо аргументів відповідача, викладених у відзиві (а.с.29-31).
Ухвалою судді Кіровоградського окружного адміністративного суду від 20.09.2021 р. відкрито провадження у справі та призначено до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (а.с.18).
20.10.2020 р. проведено перше судове засідання та розпочато розгляд справи по суті (а.с.34).
Інші процесуальні дії у справі не вчинялися.
Дослідивши подані позивачем та відповідачем документи і матеріали, з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, адміністративний суд,
Наказом командира військової частини - польова пошта НОМЕР_2 (по стройовій частині) від 13.06.2016 р. №165 солдата ОСОБА_2 , діловода технічної частини військової частини - польова пошта НОМЕР_2 , з 13 червня 2016 року зараховано в списки особового складу військової частини НОМЕР_2 та всі види забезпечення (а.с.10).
27.09.2016 р. ОСОБА_2 набула статусу учасника бойових дій, що підтверджується посвідченням серії НОМЕР_3 (а.с.7).
Внаслідок реєстрації шлюбу ОСОБА_2 змінила прізвище на Коробську (а.с.12).
Наказом командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 11.06.2019 р. №162 сержанта ОСОБА_1 , старшого бойового медика 1 мінометної батареї військової частини НОМЕР_1 звільнену наказом командира військової частини НОМЕР_1 (по особовому складу) від 08.06.2-19 р. №41-РС у запас за пунктом «б» (за станом здоров'я) пунктом 2 частини 5 статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок та військову службу», з 11 червня 2019 року виключено із списків особового складу військової частини НОМЕР_1 та знято із всіх видів забезпечення (а.с.11). При цьому в наказі зазначено про виплату компенсації за 27 діб невикористаної щорічної основної відпустки за 2019 рік.
Листом від 19.03.2021 р. №1011 командир військової частини НОМЕР_1 повідомив позивачу, що у військової частини НОМЕР_1 немає законних підстав для нарахування та виплати ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2016, 2017, 2018, 2019 роки.
Вирішуючи питання щодо дотримання позивачем строку звернення до суду суд враховує наступне.
Відповідно до ч.ч.1, 2 ст.122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Частиною 2 статті 233 КЗпП України передбачено, що у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.
Відповідно до ч.3 ст.2 Закону України «Про оплату праці» від 24.03.1995 р. №108/95-ВР до структури заробітної плати відносяться інші заохочувальні та компенсаційні виплати. До них належать виплати у формі винагород за підсумками роботи за рік, премії за спеціальними системами і положеннями, виплати в рамках грантів, компенсаційні та інші грошові і матеріальні виплати, які не передбачені актами чинного законодавства, або які провадяться понад встановлені зазначеними актами норми.
З огляду на те, що грошова компенсація за невикористані дні відпустки є частиною заробітної плати, то позовні вимоги про зобов'язання її виплатити не обмежуються будь-яким строком.
Викладене узгоджується із правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постанові від 04.05.2018 р. у справі №808/858/16 (провадження №К/9901/13508/18),
Згідно з ч.1 ст.2 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» від 25.03.1992 р. №2232-ХІІ (далі за текстом - Закон №2232) військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов'язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності.
Відповідно до п.12 ч.1 ст.12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» від 22.10.1993 р. №3551-ХІІ учасникам бойових дій надаються такі пільги: використання чергової щорічної відпустки у зручний для них час, а також одержання додаткової відпустки із збереженням заробітної плати строком 14 календарних днів на рік.
Так, статтею 162 Закону України «Про відпустки» від 15.11.1996 р. №504/96-ВР встановлено, що учасникам бойових дій, постраждалим учасникам Революції Гідності, особам з інвалідністю внаслідок війни, статус яких визначений Законом України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», особам, реабілітованим відповідно до Закону України «Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917 - 1991 років», із числа тих, яких було піддано репресіям у формі (формах) позбавлення волі (ув'язнення) або обмеження волі чи примусового безпідставного поміщення здорової людини до психіатричного закладу за рішенням позасудового або іншого репресивного органу, надається додаткова відпустка із збереженням заробітної плати тривалістю 14 календарних днів на рік.
На підставі п.8 ст.101 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20.12.1991 р. №2011-ХІІ (далі за текстом - Закон №2011) військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, додаткові відпустки у зв'язку з навчанням, творчі відпустки та соціальні відпустки надаються відповідно до Закону України «Про відпустки». Інші додаткові відпустки надаються їм на підставах та в порядку, визначених відповідними законами України.
Пунктом 17 статті 101 Закону №2011 визначено, що в особливий період з моменту оголошення мобілізації до часу введення воєнного стану або до моменту прийняття рішення про демобілізацію військовослужбовцям надаються відпустки, передбачені частинами першою, шостою та дванадцятою цієї статті, і відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин. Надання військовослужбовцям відпусток, передбачених частиною першою цієї статті, здійснюється за умови одночасної відсутності не більше 30 відсотків загальної чисельності військовослужбовців певної категорії відповідного підрозділу. Відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин військовослужбовцям надаються із збереженням грошового забезпечення тривалістю не більш як 10 календарних днів.
Згідно з п.18 ст.101 Закону №2011 в особливий період під час дії воєнного стану військовослужбовцям можуть надаватися відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин із збереженням грошового забезпечення тривалістю не більш як 10 календарних днів без урахування часу, необхідного для проїзду в межах України до місця проведення відпустки та назад, але не більше двох діб в один кінець.
З огляду на п.19 ст.101 Закону №2011 надання військовослужбовцям у періоди, передбачені пунктами 17 і 18 цієї статті, інших видів відпусток, крім відпусток військовослужбовцям-жінкам у зв'язку з вагітністю та пологами, для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, а в разі якщо дитина потребує домашнього догляду, - тривалістю, визначеною в медичному висновку, але не більш як до досягнення нею шестирічного віку, а також відпусток у зв'язку з хворобою або для лікування після тяжкого поранення за висновком (постановою) військово-лікарської комісії, припиняється.
При цьому визначення поняття особливого періоду наведене у Законі України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» від 21.10.1993 р. №3543-ХІІ та Законі України «Про оборону України» від 06.12.1991 р. №1932-ХІІ.
Таким чином, під час особливого періоду з моменту оголошення мобілізації до часу введення воєнного стану або до моменту прийняття рішення про демобілізацію припиняється надання військовослужбовцям додаткової відпустки передбаченої п.12 ч.1 ст.12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» та ст.162 Закону України «Про відпустки».
Разом з тим, відповідно до п.14 ст.101 Закону №2011 військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, які звільняються з військової служби, за винятком осіб, які звільняються зі служби за віком, станом здоров'я, у зв'язку з безпосереднім підпорядкуванням близькій особі та у зв'язку із скороченням штатів або проведенням організаційних заходів, щорічна основна відпустка надається з розрахунку 1/12 частини тривалості відпустки, на яку вони мають право відповідно до пункту 1 цієї статті за кожний повний місяць служби в році звільнення. При цьому, якщо тривалість відпустки таких військовослужбовців становить більш як 10 календарних днів, їм оплачується вартість проїзду до місця проведення відпустки і назад до місця служби або до обраного місця проживання в межах України у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, які звільняються зі служби за віком, станом здоров'я, у зв'язку з безпосереднім підпорядкуванням близькій особі та у зв'язку із скороченням штатів або проведенням організаційних заходів, щорічні основні відпустки та додаткові відпустки в рік звільнення надаються на строки, установлені пунктами 1 та 4 цієї статті.
У рік звільнення зазначених в абзацах першому та другому цього пункту військовослужбовців зі служби у разі невикористання ними щорічної основної або додаткової відпустки їм виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, у тому числі військовослужбовцям-жінкам, які мають дітей.
Із системного аналізу зазначених норм суд дійшов висновку, що припинення надання відпустки під час особливого періоду не свідчить про втрату особою права на таку відпустку, оскільки у разі невикористання додаткової соціальної відпустки протягом календарного року, в якому у особи виникає право на таку відпустку, додаткова соціальна відпустка переноситься на інший період. Тобто право на додаткову відпустку може бути реалізовано особою одним із двох способів: шляхом безпосереднього отримання такої відпустки або ж шляхом виплати грошової компенсації за невикористану відпустку.
Суд враховує, що під час дії особливого періоду лише припиняється фактичне надання військовослужбовцям додаткових відпусток, зокрема передбачених п.12 ч.1 ст.12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» та ст.162 Закону України «Про відпустки», що є тимчасовим обмеженням способу реалізації права на безпосереднє використання додаткової відпустки. Однак обмеження щодо одного із двох способів реалізації такого права не впливає на суть цього права, гарантованого п.12 ч.1 ст.12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» та ст.162 Закону України «Про відпустки».
При цьому суд зауважує, що у випадку звільнення військовослужбовців з військової служби їм виплачується компенсація за всі невикористані ними дні щорічної відпустки та невикористані дні додаткової відпустки.
Викладене узгоджується з висновками Верховного Суду наведеними у рішенні від 16.05.2019 р. за результатами розгляду зразкової справи №620/4218/18 (провадження №Пз/9901/4/19) та висновками Великої Палати Верховного Суду викладеними у постанові від 21.08.2019 р. у зазначеній справі.
Представник відповідача вказував на те, що висновки Верховного Суду у зразковій справі №620/4218/18 не підлягають застосуванню під час розгляду даної адміністративної справи, оскільки позивач до військової частини НОМЕР_4 з рапортом про виплату грошової компенсації при звільненні за невикористані календарні дні додаткової відпустки під час проходження військової служби не звертався та відмову у такій виплаті не отримував.
Відповідно до ст.116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення.
Пунктом 14 статті 101 Закону №2011 передбачено виплату військовослужбовцям при звільненні грошової компенсації за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки. При цьому зазначена норма є імперативною та не вимагає від військовослужбовця подання рапорту про виплату компенсації за невикористані відпустки.
Суд зауважує, що усі суми належні до сплати працівнику підлягають виплаті у день його звільнення.
Судом встановлено, що позивач як учасник бойових дій не використала додаткову відпустку за період з 27.09.2017 року по 11,06.2019 рік, а тому набула право на отримання грошової компенсації за таку відпустку при звільненні з військової служби.
Відповідно до п.3 розділу ХХХІ Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого наказом Міністерства оборони України від 07.06.2018 р. №260 у рік звільнення військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), звільненим з військової служби за віком, станом здоров'я, у зв'язку з безпосереднім підпорядкуванням близькій особі, у зв'язку зі скороченням штатів або проведенням організаційних заходів, які не використали щорічну основну відпустку або використали частково, за їх бажанням надається відпустка із наступним виключенням зі списків особового складу військової частини та виплачується грошове забезпечення у розмірі відповідно до кількості наданих днів відпустки або виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, в тому числі за минулі роки.
Іншим військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), які звільняються з військової служби, за їх бажанням надається відпустка із наступним виключенням зі списків особового складу військової частини тривалістю, що визначається пропорційно часу, прослуженому в році звільнення за кожен повний місяць служби, та за час такої відпустки виплачується грошове забезпечення або виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, в тому числі за минулі роки.
Отже, у випадку звільнення військовослужбовця з військової служби йому підлягає виплаті компенсація за всі невикористані ними дні щорічної та додаткової відпустки за період служби. Така грошова компенсація підлягає виплаті військовою частиною до особового складу якої такий військовослужбовець був зарахований та перебував на грошовому забезпеченні.
На час прийняття наказу від 11.06.2019 р. №162, яким позивача виключено зі списків особового складу частини та всіх видів забезпечення, відповідачем не здійснено нарахування та виплату ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки, передбаченої п.12 ст.12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» та ст.162 Закону України «Про відпустки» за період з 27.09.2017 року по 11,06.2019 рік, що суперечить вимогам Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».
Відповідно до п.4 ч.2 ст.245 КАС України у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії.
На підставі викладеного суд дійшов висновку, що позовні вимоги про визнання протиправною бездіяльності Військової частини НОМЕР_1 щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій та особі з інвалідністю внаслідок війни за період з 27 вересня 2017 року по 11 червня 2019 року, виходячи з розміру грошового забезпечення на день звільнення з військової служби 11.06.2019 року та зобов'язання Військової частини НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій та особі з інвалідністю внаслідок війни за період з 27 вересня 2017 року по 11 червня 2019 року, виходячи з розміру грошового забезпечення на день звільнення з військової служби 11.06.2019 року.
Згідно з ч.1 ст.139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Відповідно до п.13 ч.1 ст.5 Закону України «Про судовий збір» від 08.07.2011 р. №3674-VI позивач звільнений від сплати судового збору (а.с.7). Доказів понесення інших судових витрат позивачем до суду не надано.
Керуючись ст.ст.132, 139, 242-246, 255, 293, 295-297 КАС України, суд, -
1. Адміністративний позов задовольнити у повному обсязі.
2. Визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 27 вересня 2017 року по 11 червня 2019 року, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 11 червня 2019 року.
3. Зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 ( АДРЕСА_1 , код ЄДРПОУ НОМЕР_5 ) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_6 ) грошову компенсацію за невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 27 вересня 2017 року по 11 червня 2019 року, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 11 червня 2019 року.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Рішення суду може бути оскаржене в апеляційному порядку до Третього апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги в 30-денний строк з дня складання повного судового рішення.
Дата складання повного рішення суду - 18 березня 2022 року.
Суддя Кіровоградського
окружного адміністративного суду Г.М. Момонт