17 березня 2022 року м.Київ № 320/10214/21
Суддя Київського окружного адміністративного суду Лисенко В.І., розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду у Київській області про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити певні дії,
До Київського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 з позовом до Головного управління Пенсійного фонду у Київській області, у якому просить суд:
- визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області щодо відмови у переведенні ОСОБА_1 із пенсії по інвалідності на пенсію по інвалідності державного службовця відповідно до ст. 37 Закону України «Про державну службу» №3723-ХІІ від 16.12.1993;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Київській області призначити, здійснити нарахування та виплату ОСОБА_1 із 29 липня 2021 року пенсію по інвалідності державного службовця відповідно до ст. 37 Закону України «Про державну службу» №3723-ХІІ від 16.12.1993 у розмірі 60% заробітку, зазначеного в довідках №26-17-27/90 та №26-17-27/91 від 21.07.2021;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у Київській області подати суду звіт про виконання судового рішення протягом десяти днів з дня набрання судовим рішенням законної сили.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивач звернувся із заявою до відповідача про призначення пенсії державного службовця як інваліду II групи, на виконання вимог статті 37 Закону України "Про державну службу" та статті 66 Закону України "Про пенсійне забезпечення", із включенням в розрахунок всіх складових до суми заробітної плати, які відображені в наданих ним довідках. Однак відповідач відмовив позивачу в переведенні на пенсію відповідно до Закону України "Про державну службу", з тих підстав, що позивач не досяг встановленого ст. 26 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" пенсійного віку.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 25.08.2021 відкрито провадження в адміністративній справі за правилами спрощеного позовного провадження без проведення судового засідання.
Відповідачем надано відзив на адміністративний позов. У якому зазначено, що відповідно до ч. 3 ст. 2 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" для окремих категорій громадян законами України можуть встановлюватися умови, норми і порядок їх пенсійного забезпечення, відмінні від загальнообов'язкового державного пенсійного страхування і недержавного пенсійного забезпечення. На думку відповідача, Законом України "Про державну службу" не передбачено чинної норми для реалізації права переходу пенсії по інвалідності із зміною спеціального Закону. В іншому випадку, позивач набуде право переходу з виду на вид, коли досягне загального пенсійного віку та за бажанням склавши заяву звернеться до головного управління для переведення на пенсію по віку передбачену ст. 26 Закону № 1058. Зазначає, що з дати набрання чинності Закону України "Про державну службу" від 10.12.2015, тобто з 01.05.2016, особи з числа державних службовців, яким встановлено інвалідність, втратили право на призначення пенсії по інвалідності державного службовця у розмірах, визначених ч. 1 ст. 37 Закону України від 16.12.93 року № 3723 "Про державну службу", проте зберегли право на призначення пенсії по інвалідності відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" у встановлених ст. 33 Закону розмірах. За таких обставин, відповідач вважає, що у задоволенні адміністративного позову слід відмовити.
Позивач, не погоджуючись з позицією відповідача, викладеною ним у відзиві на позовну заяву, надав відповідь на відзив, у якій зазначив про те, що він має інвалідність ІІ групи, має відповідний стаж на посаді державної служби, перед зверненням за призначенням пенсії працював на посаді, віднесеній до посад державних службовців, а тому має право на призначення пенсії по інвалідності на підставі ст. 37 Закону України «Про державну службу», що відповідає правій позиції, висловленій у постанові Великої Палати Верховного Суду у зразковій справі №822/524/18 від 13.02.2019.
Розглянувши подані документи і матеріали, з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено наступне.
ОСОБА_1 , РНОКПП - НОМЕР_1 , є громадянином України, що підтверджується паспортом серії НОМЕР_2 , виданим Богуславським РВ ГУ МВС України в Київській області 03.12.1996.
Позивач має інвалідність ІІ групи згідно з копією довідки до акту огляду МСЕК серії КИО-1 №0410954 від 15.01.2015, у зв'язку з чим перебуває на обліку Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області та отримує пенсію по інвалідності згідно Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», про що свідчить пенсійне посвідчення серії НОМЕР_3 від 20.01.2015.
Згідно із записами в трудовій книжці ОСОБА_1 під час призначення вищевказаної пенсії перебував на державній службі на посаді головного державного фінансового інспектора сектору контролю у Богуславському районі Рокитнянської міжрайонної державної фінансової інспекції.
30.10.2015 позивача звільнено з займаної посади у зв'язку зі скороченням чисельності та штату на підставі п. 1 ст. 40 КЗпП України, станом на день звільнення позивач мав стаж державного службовця понад 20 років.
29.07.2021 позивач звернувся до відповідача із заявою щодо призначення пенсії державного службовця, як інваліду II групи, на виконання вимог ст. 37 Закону України "Про державну службу" та ст. 66 Закону України "Про пенсійне забезпечення", із включенням в розрахунок всіх складових до суми заробітної плати, які відображені в довідках від 21.07.2021 №№ 26-17-27/91, 26-17-27/91.
Проте, відповідач за наслідками розгляду заяви позивача, прийняв рішення від 29.07.2021 №9322400142970, яким відмовив ОСОБА_1 у призначенні пенсії відповідно до ст. 37 Закону України "Про державну службу" з урахуванням при призначенні складових сум заробітної плати, які відображені у довідках від 21.07.2021 №№ 26-17-27/91, 26-17-27/91. Відмова мотивована тим, що позивач не досяг встановленого ст. 26 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" пенсійного віку.
Позивач вважає відмову відповідача у переведенні з пенсії по інвалідності на пенсію державного службовця протиправною, а тому звернулася до суду за захистом своїх прав.
Надаючи оцінку спірним правовідносинам та встановленим обставинам справи, суд зазначає про таке.
Згідно з вимогами ст. 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй. Норми Конституції України є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.
Відповідно до ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості й в інших випадках, передбачених законом (ст. 46 Основного Закону).
Згідно зі ст. 46 Конституції України право на пенсійне забезпечення гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення. Зміст та обсяг права громадян на пенсійне забезпечення полягає у їх матеріальному забезпеченні шляхом надання трудових і соціальних пенсій, тобто щомісячних пенсійних виплат відповідного розміру в разі досягнення особою передбаченого законом віку чи визнання її інвалідом або отримання членами її сім'ї цих виплат у визначених законом випадках. Встановивши в законі правові підстави призначення пенсій, їх розміри, порядок обчислення і виплати, законодавець може визначати як загальні умови їх призначення, так і особливості набуття права на пенсію, включаючи для окремих категорій громадян пільгові умови призначення пенсії залежно від ряду об'єктивно значущих обставин, що характеризують трудову діяльність (особливості умов праці, професія, виконувані функції, кваліфікаційні вимоги, обмеження, ступінь відповідальності тощо). Законодавець повинен робити це з дотриманням вимог Конституції України, в тому числі принципів рівності та справедливості.
Обґрунтовуючи свою позицію, позивач зазначає, що право на призначення пенсії відповідно до ст. 37 Закону України "Про державну службу" №3723-XII, пов'язане лише з певним стажем роботи особи на посаді державного службовця, визначеним п. 10, 12 "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про державну службу". Жодних додаткових умов для призначення такої пенсії у п. 10, 12 "Прикінцеві та перехідні положення" Закону N 889-VIII не встановлено.
За приписами ст. 92 Конституції України основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення визначаються виключно законами України.
Принципи, правові та організаційні засади забезпечення державної служби, зокрема порядок реалізації права на пенсійне забезпечення державних службовців, визначається Законом України "Про державну службу" (далі - Закон N 889-VIII).
Відповідно до п. 2 розд. XI "Прикінцеві та перехідні положення" Закону №889-VIII з 01.05.2016 року втратив чинність Закон України "Про державну службу" (далі - Закон №3723-XII), крім ст. 37, що застосовується до осіб, зазначених у п. 10 і 12 цього розділу.
Зокрема, п. 10, 12 розд. XI "Прикінцеві та перехідні положення" Закону №889-VIII передбачено, що державні службовці, які на день набрання чинності цим Законом займають посади державної служби та мають не менш як 10 років стажу на посадах, віднесених до відповідних категорій посад державних службовців, визначених ст. 25 Закону №3723-XII та актами Кабінету Міністрів України, мають право на призначення пенсії відповідно до ст. 37 Закону №3723-XII у порядку, визначеному для осіб, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців. Для осіб, які на день набрання чинності цим Законом мають не менш як 20 років стажу на посадах, віднесених до відповідних категорій посад державної служби, визначених ст. 25 Закону №3723-XII та актами Кабінету Міністрів України, зберігається право на призначення пенсії відповідно до ст. 37 Закону N 3723-XII у порядку, визначеному для осіб, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців.
Тобто, за наявності в особи станом на 01.05.2016 року певного стажу державної служби (10 років для осіб, що на зазначену дату займали посади державної служби, або 20 років незалежно від того, чи працювала особа станом на 01.05.2016 року на державній службі), така особа зберігає право на призначення пенсії відповідно до ст. 37 Закону №3723-XII, але за такої умови: у порядку, визначеному для осіб, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців.
Частиною 1 ст. 37 Закону №3723-XII встановлено, що на одержання пенсії державних службовців мають право чоловіки, які досягли віку 62 роки, та жінки, які досягли пенсійного віку, встановленого ст. 26 Закону №1058-IV, за наявності страхового стажу, необхідного для призначення пенсії за віком у мінімальному розмірі, передбаченого абз. 1 ч. 1 ст. 28 згаданого Закону, у тому числі стажу державної служби не менш як 10 років, та які на час досягнення зазначеного віку працювали на посадах державних службовців, а також особи, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців, незалежно від місця роботи на час досягнення зазначеного віку.
Пенсія державним службовцям призначається в розмірі 60 відсотків суми їх заробітної плати, з якої було сплачено єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, а до 01.01.2011 - страхові внески на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, а особам, які на час звернення за призначенням пенсії не є державними службовцями, - у розмірі 60 відсотків заробітної плати працюючого державного службовця відповідної посади та рангу за останнім місцем роботи на державній службі, з якої було сплачено єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, а до 2011 року - страхові внески на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування.
Водночас, за приписами ч. 9 ст. 37 Закону №3723-XII визначено, що пенсія по інвалідності у розмірах, передбачених ч. 1 цієї статті, призначається за наявності страхового стажу, встановленого для призначення пенсії по інвалідності відповідно до Закону №1058-IV особам, визнаним інвалідами І або II групи у період перебування на державній службі, які мають стаж державної служби не менше 10 років, а також особам з числа інвалідів І або II групи незалежно від часу встановлення їм інвалідності, які мають не менше 10 років стажу державної служби на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців, якщо безпосередньо перед зверненням за призначенням такої пенсії вони працювали на зазначених посадах. Пенсія по інвалідності відповідно цього Закону, призначається незалежно від причини інвалідності за умови припинення державної служби.
Якщо зазначені особи повертаються на державну службу, виплата пенсії по інвалідності припиняється на період до звільнення з роботи або досягнення ними граничного віку перебування на державній службі (ч. 10 ст. 37 Закону №3723-XII).
Якщо інваліду I або II групи було встановлено III групу інвалідності, то в разі наступного визнання його інвалідом I або II групи право на отримання раніше призначеної пенсії на умовах, передбачених цим Законом, поновлюється з дня встановлення I або II групи інвалідності за умови, якщо після припинення виплати пенсії минуло не більше п'яти років. У такому самому порядку визначається право на отримання пенсії по інвалідності на умовах, передбачених цим Законом, особам, яким така пенсія не була призначена у зв'язку з продовженням перебування зазначених осіб на державній службі (ч. 12 ст. 37 Закону N 3723-XII).
Судом установлено, що трудовий стаж позивача на державній службі становить понад 20 років, що сторонами визнається.
Також, позивач є інвалідом II групи, що підтверджується довідкою МСЕК серія КИО-1 №0410954, виданої 15.01.2015.
Відтак, враховуючи, що ОСОБА_1 є інвалідом II групи, має стаж на посаді державної служби понад 20 років та перед зверненням за призначенням пенсії працював на посаді віднесеній до посад державних службовців, суд дійшов висновку, що позивач має право на призначення пенсії по інвалідності згідно зі ст. 37 Закону №3723-XII, а тому відповідно наявні правові підстави для переведення позивача з пенсії по інвалідності, призначеної йому відповідно до Закону №1058-IV, на пенсію державного службовця по інвалідності II групи відповідно до Закону №3723-XII.
Вказаний висновок узгоджується з висновком Великої палати Верховного Суду, викладеним у постанові від 13.02.2019 у зразковій справі N 822/524/18 (Пз/9901/23/18).
Крім того, суд не приймає доводи відповідача про те, що законодавцем визначено правила, які підлягають застосуванню при призначенні пенсії державним службовцям після 01.05.2016, тобто, які на думку відповідача, підлягають застосуванню у сукупності норми, визначені п. 10, 12 розд. XI "Прикінцеві та перехідні положень" Закону №889-VIII, і норми, передбачені ч. 1 ст. 37 Закону №3723-XII, які визначають умови для призначення пенсії державного службовця, а саме: вік (у даному випадку 62 років), стаж державного службовця і страховий стаж.
Тому суд вважає такі доводи необґрунтованими, оскільки Закон не пов'язує нарахування пенсії по інвалідності з такою умовою, як досягнення певного віку. При цьому орган пенсійного фонду, як суб'єкт владних повноважень, трактує норми Закону на власний розсуд, і віддає перевагу найменш сприятливому для позивача тлумаченню законодавства України.
ЄСПЛ у п. 52, 56 рішення від 14 жовтня 2010 року у справі "Щокін проти України" зазначив, що тлумачення й застосування національного законодавства є прерогативою національних органів. Суд, однак, зобов'язаний переконатися в тому, що спосіб, у який тлумачиться й застосовується національне законодавство, призводить до наслідків, сумісних із принципами Конвенції з погляду тлумачення їх у світлі практики Суду. На думку ЄСПЛ, відсутність у національному законодавстві необхідної чіткості та точності, які передбачали можливість різного тлумачення, порушує вимогу "якості закону", передбачену Конвенцією, і не забезпечує адекватний захист від свавільного втручання публічних органів державної влади в майнові права заявника. Таким чином, у випадку існування неоднозначного або множинного тлумачення прав та обов'язків особи в національному законодавстві, органи державної влади зобов'язані застосувати підхід, який був би найбільш сприятливим для особи.
Водночас положеннями ст. 6 КАС України встановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики ЄСПЛ. Звернення до адміністративного суду для захисту прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.
З огляду на проаналізовані норми законодавства й ураховуючи наявність у національному законодавстві правових "прогалин" щодо захисту прав людини та основних свобод, зокрема, у сфері пенсійного забезпечення державних службовців, а також з метою реалізації положень ст. 46 Конституції України щодо недопущення обмеження конституційного права громадян на достатній життєвий рівень громадян України, що потребують додаткових гарантій соціального захисту з боку держави, суд дійшов висновку про задоволення позову шляхом визнання протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області щодо відмову у переведенні на пенсію, відповідно до Закону України "Про державну службу" та зобов'язання відповідача призначити ОСОБА_1 пенсію, як державному службовцю по інвалідності з 29.07.2021 року відповідно до ст. 37 Закону України "Про державну службу" №3723-XII, в розмірі 60 % від заробітку, зазначеного у відповідних довідках.
Відповідно до ч. 1, 2 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
Відповідно до статті 90 КАС України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Щодо встановлення судового контролю за виконанням судового рішення, заявленого позивачем у прохальній частині позову, суд зазначає наступне.
Відповідно до частини першої статті 382 КАС України, суд, який ухвалив судове рішення в адміністративній справі, може зобов'язати суб'єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.
Суд звертає увагу, що встановлення судового контролю є правом суду, а не його обов'язком, тому таке процесуальне питання приймається з урахуванням обставин справи.
Відтак, суд зазначає, що наразі відсутні підстави вважати, що відповідач ухилиться від обов'язку виконання вимог даного рішення, у зв'язку із чим, суд відмовляє у такому клопотанні позивача.
Системно проаналізувавши приписи законодавства України, що були чинними на момент виникнення спірних правовідносин між сторонами, зважаючи на взаємний та достатній зв'язок доказів у їх сукупності, суд дійшов до висновку, що адміністративний позов є обґрунтованим та підлягає задоволенню.
Відповідно до ч.1 ст.139 Кодексу адміністративного судочинства України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Оскільки позивач в силу п. 9 ч. 1 ст. 5 Закону України "Про судовий збір" звільнений від сплати судового збору, враховуючи приписи ст. 139 КАС України, судові витрати у даній справі розподілу не підлягають.
Керуючись статтями 9, 14, 73, 74, 75, 76, 77, 78, 90, 143, 242- 246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Адміністративний позов задовольнити.
Визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області щодо відмови у переведенні ОСОБА_1 із пенсії по інвалідності на пенсію по інвалідності державного службовця відповідно до ст. 37 Закону України «Про державну службу» №3723-ХІІ від 16.12.1993.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Київській області (код ЄДРПОУ- 22933548) призначити та виплатити ОСОБА_1 (РНОКПП - НОМЕР_1 ) із 29 липня 2021 року пенсію по інвалідності державного службовця відповідно до ст. 37 Закону України «Про державну службу» №3723-ХІІ від 16.12.1993 у розмірі 60% заробітку, зазначеного у довідках №26-17-27/90 та №26-17- 27/91 від 21.07.2021.
У задоволенні клопотання ОСОБА_1 про встановлення судового контролю за виконанням рішення суду, - відмовити.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.
Суддя Лисенко В.І.