18 березня 2022 рокум. Ужгород№ 260/7854/21
Закарпатський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Ващиліна Р.О., розглянувши в письмовому провадженні в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до 94 прикордонного загону (військова частина НОМЕР_1 ) про визнання дій протиправними і зобов'язання вчинити певні дії, -
ОСОБА_1 звернувся до Закарпатського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до 94 прикордонного загону (військова частина НОМЕР_1 ), в якому просить: 1) визнати протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) щодо не проведення повного розрахунку при звільненні - невиплату ОСОБА_1 в день виключення зі списків частини (01.08.2021) грошової компенсації вартості за неотримане речове майно; 2) стягнути із ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за несвоєчасний розрахунок при звільненні за період із 01.08.2021 по 09.12.2021 року.
Заявлені позовні вимоги обґрунтовує тим, що він проходив військову службу в НОМЕР_2 прикордонному загоні та наказом від 30.07.2021 №323-ос його було виключено зі списків особового складу прикордонного загону з 01 серпня 2021 року. Однак при звільненні повного розрахунку проведено не було, зокрема, не виплачено компенсацію за неотримане під час проходження військової служби речове майно. Зазначені виплати були проведені тільки 09 грудня 2021 року. З огляду на зазначене вважає, що до відповідача належить застосувати відповідальність, передбачену ст. 117 Кодексу законів про працю України.
05 січня 2022 року до Закарпатського окружного адміністративного суду від відповідача надійшов відзив на позов, відповідно до якого проти задоволення такого заперечив. Так, зазначив, що виплата грошової компенсації за неотримане речове майно проводиться без жодних зволікань одразу після надходження фінансування для проведення відповідної категорії виплат. При цьому звертає увагу суду на те, що нормами чинного законодавства не передбачений термін, протягом якого повинна бути проведена відповідна виплата. Окрім того, вважає, що грошова компенсація за неотримане речове майно не входить до складу оплати праці, а носить компенсаційний характер, а тому положення ст.ст. 116, 117 КЗпП України не можуть поширюватися на спірні правовідносини, а спеціальні законодавчі норми, що передбачали можливість виплати середнього заробітку за порушення строків виплати такої компенсації відсутні. Також просив суд врахувати правову позицію Великої Палати Верховного Суду, висловлену в постанові від 26.06.2019 №761/9584/15-ц, щодо права суду на зменшення розміру відшкодування.
10 січня 2022 року позивач надіслав до суду відповідь на відзив, в якій з доводами відповідача не погоджується. Зазначає, що відповідач не надав жодних доказів відсутності коштів для виплати грошової компенсації за неотримане речове майно. Також вважає безпідставними доводи відповідача про те, що спірна компенсація не входить до складу грошового забезпечення, оскільки Положення про проходження громадянами України військової служби у Державній прикордонній службі України передбачають необхідність проведення розрахунків за всіма видами матеріального та грошового забезпечення на день звільнення.
21 січня 2022 року до Закарпатського окружного адміністративного суду надійшли заперечення на відповідь на відзив №14/445-22-вих від 20.01.2022, в яких відповідач наголошує, що у правовідносинах з виплати грошової компенсації за неотримане речове майно головним розпорядником бюджетних коштів є Міністерство внутрішніх справ України. В свою чергу 94 прикордонний загін є розпорядником нижчого рівня, що проводить всі необхідні виплати виключно після надходження відповідних бюджетних асигнувань.
Розглянувши подані сторонами документи та матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов наступних висновків.
Судом встановлено та підтверджено матеріалами справи, що майстер-сержант ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 ) проходив військову службу в органах Державної прикордонної служби України.
Так, наказом начальника 94 прикордонного загону Західного регіонального управління Державної прикордонної служби України (далі - 94 прикордонний загін) №323-ос від 30 липня 2021 року майстер-сержант ОСОБА_1 , інспектора прикордонної служби - майстра 2 групи інспекторів прикордонного контролю відділення інспекторів служби (тип А) відділу прикордонної служби «Ужгород» І категорії (тип Б), звільнений з військової служби в запас наказом начальника 94 прикордонного загону від 01 липня 2021 року №271-ос за пп. «а» (у зв'язку із закінченням строку контракту) п. 2 ч. 5 ст. 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», виключений зі списків особового складу загону та всіх видів забезпечення з 01 серпня 2021 року.
Станом на день звільнення - 01 серпня 2021 року ОСОБА_1 грошова компенсація за неотримане речове майно виплачена не була.
Вказана компенсація у розмірі 74274,47 була перерахована ОСОБА_1 платіжним дорученням №2447 від 03 грудня 2021 року.
З метою отримання компенсації за несвоєчасну виплату грошової компенсації за неотримане речове майно, ОСОБА_1 звернувся з даним адміністративним позовом до суду.
Приймаючи рішення по суті спірних правовідносин, суд виходить з наступного.
Відповідно до ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Нормами ч.ч. 1, 5 ст. 14 Закону України «Про Державну прикордонну службу України» №661-IV від 03.04.2003 передбачено, що до особового складу Державної прикордонної служби України входять військовослужбовці та працівники Державної прикордонної служби України. Комплектування Державної прикордонної служби України військовослужбовцями і проходження ними військової служби здійснюються на підставі Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу».
Згідно ч.ч. 3, 4 ст. 25 Закону України «Про Державну прикордонну службу України» військовослужбовці Державної прикордонної служби України користуються правовими і соціальними гарантіями відповідно до Закону України «Про соціальний та правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», цього Закону, інших актів законодавства. Соціальний захист працівників Державної прикордонної служби України забезпечується на загальних підставах відповідно до законодавства про працю, якщо інше не передбачено трудовим договором.
Згідно ч. 1 ст. 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20 грудня 1991 року №2011-XII (далі - Закон) держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.
Згідно ч. 1 ст. 9-1 Закону речове забезпечення військовослужбовців здійснюється за нормами і в терміни, що визначаються відповідно Міністерством оборони України, у тому числі для Державної спеціальної служби транспорту, іншими центральними органами виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні військові формування, Головою Служби безпеки України, начальником Управління державної охорони України, Головою Служби зовнішньої розвідки України, Головою Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України, а порядок грошової компенсації вартості за неотримане речове майно визначається Кабінетом Міністрів України.
Постановою Кабінету Міністрів України від 16 березня 2016 року №178 затверджено Порядок виплати військовослужбовцям Збройних Сил, Національної гвардії, Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки, Державної прикордонної служби, Державної спеціальної служби транспорту, Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації і Управління державної охорони грошової компенсації вартості за неотримане речове майно (далі - Порядок).
Нормами п. 3 Порядку передбачено, що грошова компенсація виплачується військовослужбовцям з моменту виникнення права на отримання предметів речового майна відповідно до норм забезпечення, в тому числі, у разі звільнення з військової служби.
Відповідно до ч. 4 Порядку, грошова компенсація виплачується військовослужбовцям за місцем військової служби за їх заявою (рапортом) на підставі наказу командира (начальника) військової частини, територіального органу, територіального підрозділу, закладу, установи, організації, а командирам (начальникам) військової частини - наказу старшого командира (начальника), у якому зазначається розмір грошової компенсації на підставі довідки про вартість речового майна, що належить до видачі, оригінал якої додається до відомості щодо виплати грошової компенсації.
Проаналізувавши вищенаведене законодавчі норми, суд дійшов висновку, що військовослужбовцям гарантується грошова компенсація за неотримане речове майно у разі звільнення з військової служби. Зазначені гарантії реалізуються відповідним зверненням (рапортом) військовослужбовця на підставі наказу, в тому числі, командира (начальника) військової частини про розмір грошової компенсації згідно з довідкою про вартість речового майна, що належить до видачі.
Судом встановлено, що рапорт з проханням виплатити грошову компенсацію за неотримане під час проходження військової служби речове майно ОСОБА_1 подав начальнику 94 прикордонного закону 07 травня 2021 року, тобто до звільнення з військової служби.
З огляду на що суд вважає, що така компенсацію повинна була бути виплачена разом зі звільненням - 30 липня 2021 року.
При цьому, за правовою позицією, висловленою Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 26 лютого 2020 року у справі №821/1083/17 під «належними звільненому працівникові сумами» необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо).
Нормами п. 7 Порядку визначено, що виплата грошової компенсації здійснюється в межах бюджетних призначень на закупівлю речового майна, передбачених Міноборони, МВС, Мінінфраструктури, СБУ, Службі зовнішньої розвідки, Адміністрації Держприкордонслужби, Адміністрації Держспецзв'язку, Головному управлінню розвідки Міноборони та Управлінню державної охорони на відповідний рік.
Вказане спростовує твердження відповідача, що в спірних правовідносинах головним розпорядником бюджетних коштів є Міністерство внутрішніх справ України.
Більше того, Європейський суд з прав людини у справах "Кечко проти України", "Ромашов проти України" зауважив, що реалізація особою права, яке пов'язано з отриманням бюджетних коштів, що базується на спеціальних та чинних на час виникнення спірних правовідносин нормативно-правових актах національного законодавства, не може бути поставлена у залежність від бюджетних асигнувань, тобто посилання органами державної влади на відсутність коштів, як на причину невиконання своїх зобов'язань, є безпідставними. Європейський Суд з прав людини у своїх рішеннях констатував, що не приймає аргумент Уряду щодо бюджетних асигнувань, оскільки органи державної влади не можуть посилатись на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов'язань.
Отже, відсутність належного бюджетного фінансування не може бути належним обґрунтуванням причин несвоєчасності виплати позивачу грошової компенсації за неотримане речове майно, оскільки ваплата такої гарантується законодавчими нормами, тому держава не може односторонньо відмовитись від взятих на себе зобов'язань, шляхом не виділення на дані цілі бюджетних асигнувань, без внесення відповідних змін до чинного законодавства щодо зміни соціальних стандартів і нормативів.
Аналогічна позиція щодо неправомірності не нарахування та не виплати працівнику індексації грошового забезпечення викладена у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 12 грудня 2018 року у справі №825/874/17.
З матеріалів справи вбачається та не заперечується відповідачем, що сума грошової компенсації за неотримане речове майно ОСОБА_1 була перерахована платіжним дорученням 94 прикордонного загону №2447 тільки 03 грудня 2021 року, а оплачена Державною казначейською службою України 06 грудня 2021 року, тобто не разом зі звільненням.
Спірні правовідносини виникли з приводу застосування до 94 прикордонного загону відповідальності, передбаченої нормами ст. 117 Кодексу законів про працю України, за затримку розрахунку при звільненні, що проявилася у несвоєчасній виплаті належних позивачу сум одноразової грошової допомоги.
Ст. 43 Конституції України встановлено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується, та на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.
Положеннями ч. 4 ст. 2 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» №2232-XII від 25.03.1992 визначено, що порядок проходження військової служби, права та обов'язки військовослужбовці визначаються цим та іншими законами, відповідними положеннями про проходження військової служби, що затверджуються Президентом України та іншими нормативно-правовими актами.
Слід зазначити, що ні Законами України «Про Державну прикордонну службу України», «Про військовий обов'язок і військову службу», «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», ні Порядком, ані іншими підзаконними нормативними актами не врегульовані питання порушення роботодавцем строків проведення розрахунків при звільненні, а також наслідків такого порушення. Не врегульовані вказані правовідносини й іншими нормативними актами, які регулюють питання прийняття, проходження та звільнення з військової служби.
Водночас, за загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовані спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі.
Як зазначено у рішенні Конституційного Суду України від 07.05.2002 №8-рп/2002 (справа щодо підвідомчості актів про призначення або звільнення посадових осіб), при розгляді та вирішенні конкретних справ, пов'язаних із спорами щодо проходження публічної служби, адміністративний суд, встановивши відсутність у спеціальних нормативно-правових актах положень, якими врегульовано спірні правовідносини, може застосувати норми Кодексу законів про працю України, у якому визначені основні трудові права працівників.
Відтак, у даному випадку застосуванню до спірних правовідносин підлягають норми трудового законодавства.
Наведене узгоджується із правовою позицією Верховного Суду, викладеною в постановах від 31 жовтня 2019 року у справі №825/598/17 та від 16 липня 2020 року у справі №400/2884/18.
Відповідно до ч. 1 ст. 47 Кодексом законів про працю (далі - КЗпП України), власник або уповноважений ним орган зобов'язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.
Нормами ст. 116 КЗпП України встановлено, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення.
Відповідальність роботодавця за час затримки розрахунку при звільненій працівника визначена, зокрема нормами ст. 117 КЗпП України.
Так, вказаною статтею встановлено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
Невиплата звільненому працівникові всіх сум, що належать йому від власника або уповноваженого ним органу, є триваючим правопорушенням, а тому працівник може визначити остаточний обсяг своїх вимог лише на момент припинення такого правопорушення, яким є день фактичного розрахунку.
Таким чином, оскільки відповідачем не було проведено з позивачем під час звільнення з військової служби остаточний розрахунок, суд вважає, що позивач має право на отримання середнього заробітку за весь час затримки розрахунку.
При цьому суд відхиляє посилання відповідача на неможливість застосування до спірних правовідносин положень ст. 117 КЗпП України з огляду на те, що грошова компенсація за неотримане речове майно не відноситься до складу грошового забезпечення військовослужбовців. З цього приводу суд звертає увагу відповідача на те, що положення ст.ст. 116, 117 КЗпП України встановлюють обов'язок роботодавця виплатити працівнику при звільненні всі суми, що належать йому від підприємства, установи, організації, а не тільки заробітну плату (грошове забезпечення).
Разом з тим, суд не може погодитися з твердженням позивача про необхідність здійснення такого розрахунку в порядку, встановленому постановою Кабінету Міністрів України №100 від 08.02.1995.
При вирішенні питання щодо суми середнього заробітку, яка підлягає виплаті відповідачем на користь позивача, суд враховує правову позицію Великої Палати Верховного Суду у постанові від 26.06.2019 у справі №761/9584/15-ц. Так, у вказаній поставні Велика Палата Верховного Суду вирішила відступила від висновку Верховного Суду України, сформульованого у постанові від 27 квітня 2016 року у справі №6-113цс16 про те, що право суду зменшити розмір середнього заробітку залежить від прийняття судом рішення щодо часткового задоволення вимог працівника про виплату належних йому при звільненні сум у строки, визначені статтею 116 КЗпП України. Натомість сформовано нову правову позицію, відповідно до якої суд з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення та, зокрема, визначених критеріїв, може зменшити розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні працівника незалежно від того, чи він задовольняє позовні вимоги про стягнення належних звільненому працівникові сум у повному обсязі чи частково.
Встановлений ст. 117 КЗпП України механізм компенсації роботодавцем працівнику середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не передбачає чітких критеріїв оцінки пропорційності щодо врахування справедливого та розумного балансу між інтересами працівника і роботодавця.
Проте за висновками Великої Палати Верховного Суду, які викладені в постанові від 26.06.2019 у справі №761/9584/15-ц, зменшуючи розмір відшкодування, визначений, виходячи з середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні відповідно до ст. 117 КЗпП України, необхідно враховувати:
- розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором;
- період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов'язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум;
- ймовірний розмір пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника;
- інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.
Отже, при вирішенні цього питання суд повинен враховувати такі обставини, як розмір недоплаченої суми, істотність цієї частки порівняно із середнім заробітком працівника, обставини, за яких було встановлено наявність заборгованості, дії відповідача щодо її виплати.
Згідно п. 94.5. постанови Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2019 у справі №761/9584/15-ц для приблизної оцінки розміру майнових втрат працівника, пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні, які розумно можна було би передбачити, на підставі даних Національного банку України про середньозважені ставки за кредитами в річному обчисленні можна розрахувати розмір сум, які працівник, недоотримавши належні йому кошти від роботодавця, міг би сплатити як відсотки, взявши кредит з метою збереження рівня свого життя.
Відповідно до ч. 5 ст. 242 КАС України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
З огляду на вищенаведене суд, при визначенні розміру належної до виплати ОСОБА_1 суми середнього заробітку, виходить з розрахунку, запропонованого в постанові від 26.06.2019 у справі №761/9584/15-ц.
На офіційному веб-сайті Національного банку України розміщені наступні відомості про середньозважену облікову ставку за кредитами: з 01.08.2021 по 09.09.21 - 8% річних, з 10.09.2021 - 8,5% річних.
З огляду на суму коштів, що була несвоєчасно виплачена позивачу при звільненні, приблизна оцінка розміру майнових втрат останнього, пов'язаних із такою затримкою, які розумно можна було би передбачити на підставі даних Національного банку України про середньозважені ставки за кредитами, за розрахунком суду становить 1901,43 грн.
Розрахунок:
1) 8% річних/365 днів року=0,02% ставка за кредитом один календарний день: сума боргу за період з 01.08.2021 по 09.09.2021 (40 днів) в розмірі 74274,47 грн. х 0,02% х 40 днів = 594,20 грн.;
2) 8,5% річних/365 днів року=0,02% ставка за кредитом один календарний день: сума боргу за період з 10.09.2021 по 06.12.2021 (88 днів) в розмірі 74274,47 грн. х 0,02% х 88 днів = 1307,23 грн.
За таких обставин, враховуючи розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов'язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум, ймовірний розмір пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, суд вважає справедливим, пропорційним і таким, що відповідатиме обставинам цієї справи, які мають юридичне значення та наведеним вище критеріям, визначення розміру відповідальності відповідача за прострочення ним належних при звільненні позивача виплат у сумі 1901,43 грн.
Окрім того, суд вказує на те, що така компенсація повинна нараховуватися по 06 грудня 2021 року, оскільки саме 06 грудня 2021 року сума грошової компенсації, перерахована для виплати платіжним дорученням №2447 від 03.12.2021, була оплачена Державною казначейською службою України.
Зазначена сума не відображає дійсного розміру майнових втрат позивача, пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні, а є лише орієнтовною оцінкою тих втрат, які розумно можна було би передбачити з урахуванням статистичних усереднених показників.
Враховуючи вищенаведені обставини справи та норми чинного законодавства, що регулюють спірні правовідносини, суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позову частково.
Відповідно до ч. 3 ст. 139 КАС України, при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.
Керуючись ст. 241, 243, 255, 257, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
1. Позов ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1 , ідентифікаційний код - НОМЕР_3 ) до ІНФОРМАЦІЯ_2 (військова частина НОМЕР_1 ) (місцезнаходження: АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ - 14321707) про визнання дій протиправними і зобов'язання вчинити певні дії, - задовольнити частково.
2. Визнати протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) щодо не проведення повного розрахунку при звільненні - невиплату ОСОБА_1 в день виключення зі списків частини (01.08.2021) грошової компенсації вартості за неотримане речове майно.
3. Стягнути із ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) (місцезнаходження: АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ - 14321707) на користь ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1 , ідентифікаційний код - НОМЕР_3 ) середній заробіток за несвоєчасний розрахунок при звільненні за період із 01.08.2021 по 06.12.2021 у розмірі 1901,43 грн. (Одна тисяча дев'ятсот одна гривня 43 коп.).
4. В решті позову відмовити.
5. Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань НОМЕР_2 прикордонного загону (військова частина НОМЕР_1 ) (місцезнаходження: АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ - 14321707) на користь ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1 , ідентифікаційний код - НОМЕР_3 ) судові витрати у розмірі 681,00 грн. (Шістсот вісімдесят одна гривня 00 коп.).
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції.
СуддяР.О. Ващилін