21 січня 2022 року Справа № 160/22656/21
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі судді Рищенка А.Ю., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи, за наявними у справі матеріалами адміністративний позов ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії,-
18 листопада 2021 року ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 , позивач) звернувся до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з позовом до Військової частини НОМЕР_1 (далі - відповідач), в якому просить: - визнати протиправною бездіяльність щодо не нарахування та невиплати середнього заробітку за час затримання розрахунку при звільненні за період з 27.07.2020 по 25.10.2021; - зобов'язати нарахувати та виплатити середній заробіток за затримку розрахунку при звільненні за період з 27.07.2020 по 25.10.2021; - зобов'язати нарахувати та сплатити компенсацію втрати частини доходів на суму заборгованості частини недоотриманого грошового забезпечення з 27.07.2020 по 25.10.2021.
Обґрунтовуючи позов ОСОБА_1 посилається на те, що наказом № 161 від 27.07.2020 його було звільнено з військової служби і виключено зі списків особового складу частини та всіх видів забезпечення, але повний розрахунок по виплаті грошового забезпечення Військова частина НОМЕР_1 провела лише 20.10.2021.
Відповідач надав відзив на адміністративний позов, яким просить відмовити в задоволенні позовних вимог у повному обсязі. Посилається на те, що Кодекс законів про працю України не поширюється на військовослужбовців.
Ухвалою суду від 23.11.2021 суддею прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження в адміністративній справі.
Суд, перевіривши матеріали справи та оцінивши повідомлені сторонами обставини, дійшов наступних висновків.
Наказом командира Військової частини НОМЕР_1 від 27.07.2020 № 161 старшого солдата ОСОБА_1 , звільненого з військової служби наказом командира Військової частини НОМЕР_1 від 03.07.2020 у зв'язку із закінченням строку контракту, виключено з 27.08.2020 зі списів особового складу частини і всіх видів забезпечення.
Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 23.12.2020 у справі № 160/15200/20, яка залишена без змін постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 03.06.2021, задоволено позовні вимоги ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 , про визнання протиправною бездіяльність та зобов'язання нарахувати та виплатити індексацію грошового забезпечення
Відповідно до виписки з банківського рахунку від 07.07.2021 позивач отримав 05.07.2021 індексацію грошового забезпечення на підставі рішення суду у справі № 160/15200/20 від 23.12.2020 в розмірі 14066,38 грн.
Також відповідно до виписки з банківського рахунку від 26.10.2021 позивач отримав 05.025.107.2021 індексацію грошового забезпечення на підставі рішення суду у справі № 160/15200/20 в розмірі 39954,89 грн.
Статтею 116 Кодексу законів про працю України передбачено, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.
В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.
Згідно зі ст. 117 Кодексу законів про працю України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
Верховний Суд у постанові від 30 листопада 2020 року у справі № 480/3105/19 зазначив, що статтею 117 КЗпП України визначено відповідальність за затримку розрахунку при звільненні. Частиною першою цієї статті встановлено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. Синтаксичний розбір текстуального змісту цієї норми дає підстави суду зробити висновки про те, що відповідальність у розмірі середнього заробітку застосовується лише в разі невиплати всіх належних працівникові сум (заробітної плати, компенсацій тощо). Такий правовий висновок прямо випливає із цієї норми. Аналіз такого правового врегулювання дає змогу суду зробити правовий висновок, який непрямо випливає з приписів частини першої статті 117 КЗпП України, про те, що в разі виплати частини (не всіх) належних звільненому працівникові сум зменшується відповідно розмір відповідальності. І цей розмір відповідальності повинен бути пропорційним розміру невиплачених сум з урахуванням того, що всі належні при звільненні суми становлять сто відсотків, стільки ж відсотків становить розмір середнього заробітку. Тобто залежно від розміру невиплачених належних звільненому працівникові сум прямо пропорційно належить виплаті розмір середнього заробітку, однак за весь час їх затримки по день фактичного розрахунку.
Відповідно до правової позиції Верховного Суду України, викладеної у постанові від 17 лютого 2015 року у справі № 21-8а15, за загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі.
Зазначений висновок був неодноразово підтриманий Верховним Судом, зокрема, у постанові Верховного Суду від 18 квітня 2018 року у справі №815/400/16 і в постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 січня 2021 року у справі № 9901/584/19.
Спеціальним законодавством не врегульовано питання відповідальності військової частини за несвоєчасну виплату належних військовослужбовцю при звільненні сум, у зв'язку з чим до спірних правовідносин підлягають застосуванню приписи КЗпП України, що не заборонено спеціальним законодавством.
З огляду на викладене, суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог в частині середнього заробітку (грошового забезпечення) за час затримання розрахунку при звільненні.
Відповідно до ст. 1 Закону України від 19 жовтня 2000 року № 2050-III «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати» (далі - Закон № 2050-III) передбачено, що підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи).
Зі змісту ч. 2 ст. 2 Закону № 2050-III випливає, що під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру, зокрема, заробітна плата (грошове забезпечення).
Статтею 4 вказаного Закону встановлено, що виплата громадянам суми компенсації провадиться у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць.
Відповідачем до суду не надано доказів виплати позивачу компенсації втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати, тому позовні вимоги в цій частині також мають бути задоволені.
При цьому, оскільки позивача виключено зі списків особового складу з 27.07.2020, а повний розрахунок проведено 25.10.2021, заявлені позивачем позовні вимоги мають бути задоволені за період з 28.07.2020 по 24.10.2021.
Отже, позовні вимоги підлягають задоволенню частково.
Керуючись ст.ст. 241-246, 250 КАС України, суд,
Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ) до Військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити частково.
Визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 середнього заробітку (середнього грошового забезпечення) за час затримання розрахунку при звільненні за період з 28 липня 2020 року по 24 жовтня 2021 року.
Зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток (середнє грошове забезпечення) за затримку розрахунку при звільненні за період з 28 липня 2020 року по 24 жовтня 2021 року.
Зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та сплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів на суму заборгованості частини недоотриманого грошового забезпечення за період з 28 липня 2020 року по 24 жовтня 2021 року.
В іншій частині позовних вимог - відмовити.
Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог ст. 255 КАС України та може бути оскаржене в строки, передбачені ст. 295 КАС України.
Рішення суду може бути оскаржене в апеляційному порядку шляхом подання апеляційної скарги до Третього апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повний текст рішення суду складений 21.01.2022 року.
Суддя А. Ю. Рищенко