18 березня 2022 року ЛуцькСправа № 140/863/22
Волинський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Мачульського В.В.,
розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження (у письмовому проваджені) адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 національна гвардія України про визнання протиправною бездіяльність та зобов'язання вчинити дії,
ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 , позивач) звернувся з позовом до Військової частини НОМЕР_1 національна гвардія України (далі - Військової частини НОМЕР_1 , відповідач) про визнання протиправною бездіяльність щодо не нарахування та невиплати індексації грошового забезпечення з 01.01.2016 по 28.02.2018 та зобов'язання нарахувати та виплатити індексацію грошового забезпечення з 01.01.2016 по 28.02.2018 з урахуванням базового місяця січень 2008 року.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивач у період з 30.12.2014 по 09.08.2021 проходив військову службу у Військовій частині НОМЕР_1 . Наказом командира Військової частини НОМЕР_1 від 09.08.2021 №165 позивача виключено зі списків особового складу військової частини та всіх видів грошового забезпечення. Ознайомившись з відомостями із особових карток на грошове забезпечення №87 та №115, позивач виявив, що в період з 01.01.2016 по лютий 2018 йому не була нарахована та виплачена індексація грошового забезпечення.
Позивач вказує, що відповідно до вимог Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» та «Порядку проведення індексації грошових доходів населення», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 №1078 за період з січня 2016 року по лютий 2018 року відповідачем мала бути йому нарахована індексація грошового забезпечення з урахуванням базового місяця січень 2008 року.
З наведених підстав просить позов задовольнити та стягнути з відповідача витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 2 500,00 грн.
Ухвалою суді Волинського окружного адміністративного суду від 25.01.2022 прийнято позовну заяву, відкрито провадження у справі та її розгляд ухвалено проводити за правилами спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи за наявними у справі матеріалами відповідно до статті 262 Кодексу адміністративного судочинства (далі - КАС України) (а.с.26).
Відповідач у відзиві на позовну заяву від 18.02.2022 №50/41/33-165 позовних вимог не визнав (а.с.30-34). В обґрунтування своєї позиції зазначив, що на виконання вимог пункту 3 постанови Кабінету Міністрів України від 09.12.2015 №1013 у грудні 2015 року був суттєво збільшений розмір грошового забезпечення військовослужбовців Збройних Сил України, у тому числі Військової частини НОМЕР_1 , за рахунок збільшення розміру премії.
Таким чином, відповідно до наведеного та згідно вимог Постанови №1013 і Порядку №1078 грудень 2015 року є місяцем підвищення грошових доходів населення (грошового забезпечення військовослужбовців) випереджаючим шляхом з урахуванням прогнозного рівня інфляції. Відповідно, для проведення подальшої індексації доходів, обчислення індексу споживчих цін починається з січня 2016 відповідно до Порядку №1078.
Також зазначає, що нарахування індексації грошового забезпечення та визначення базового місяця належить виключно до дискреційних повноважень військової частини НОМЕР_1 .
З наведених підстав просить у відмовити у задоволенні позову та відмовити у стягненні витрат на професійну правничу допомогу.
Інших заяв по суті справи від сторін не надходило. Сторони скористались своїм правом щодо подачі заяв по суті справи
Перевіривши письмовими доказами доводи сторін, викладені у заявах по суті справи, суд встановив такі обставини.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_1 Національної гвардії України у період з 30.12.2014 по 09.08.2021 проходив військову службу у Військовій частині НОМЕР_1 , що підтверджується витягом з послужного списку (а.с.15-17).
Згідно з наказом командира військової частини НОМЕР_1 №165 від 09.08.2021, штаб-сержанта ОСОБА_1 (Г-032928), який здав справи і обов'язки за посадою заступника командира стрілецької роти (з конвоювання, екстрадиції та охорони підсудних) по роботі з особовим складом та звільненого відповідно до відповідно до пункту «Б» пункту 2 частини п'ятої статті 26 Закону України „Про військовий обов'язок і військову службу» з військової служби наказом командувача Національної гвардії України від 27.07.2021 №41 о/с у запас (за станом здоров'я) виключено зі списків особового складу військової частини та знято з усіх видів забезпечення з 09.08.2021 (а.с.21).
Ознайомившись з відомостями із особових карток на грошове забезпечення №87 та №115 (а.с.8, 13-14), позивач виявив, що в період з 01.01.2016 по лютий 2018 йому не була нарахована та виплачена індексація грошового забезпечення.
Вважаючи протиправною бездіяльність відповідача щодо ненарахування та невиплати індексації грошового забезпечення з 01.01.2016 по 28.02.2018, позивач звернувся із даним позовом до суду.
При вирішенні спору суд керується такими нормативно-правовими актами.
Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі та в межах повноважень у спосіб, що передбачений, як Конституцією, так і Законами України.
Наведена норма означає, що суб'єкт владних повноважень зобов'язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов'язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.
Як визначено пунктом 2 статті 9 Закону України від 20.12.1991 №2011-ХІІ «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (далі - Закон №2011-ХІІ), до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.
Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця. Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону (пункт 3 статті 9 Закону №2011-ХІІ).
Згідно зі статтями 18, 19 Закону України від 05.10.2000 №2017-III «Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії» законами України з метою надання соціальної підтримки населенню України в цілому та окремим категоріям громадян встановлюються державні гарантії, зокрема, щодо індексації доходів населення з метою підтримання достатнього життєвого рівня громадян та купівельної спроможності їх грошових доходів в умовах зростання цін. Державні соціальні гарантії є обов'язковими для всіх державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності.
Преамбулою Закону України від 03.07.1991 №1282-XII «Про індексацію грошових доходів населення» (далі - Закон №1282-ХІІ) передбачено, що цей Закон визначає правові, економічні та організаційні основи підтримання купівельної спроможності населення України в умовах зростання цін з метою дотримання встановлених Конституцією України гарантій щодо забезпечення достатнього життєвого рівня населення України.
За змістом статті 1 Закону №1282-XII індексація грошових доходів населення - встановлений законами та іншими нормативно-правовими актами України механізм підвищення грошових доходів населення, що дає можливість частково або повністю відшкодовувати подорожчання споживчих товарів і послуг.
За приписами статті 2 Закону №1282-XII індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані ними в гривнях на території України і які не мають разового характеру, зокрема, оплата праці (грошове забезпечення). Індексації підлягають грошові доходи населення у межах прожиткового мінімуму, встановленого для відповідних соціальних і демографічних груп населення.
Відповідно до частини першої статті 4 Закону №1282-XII (зі змінами, внесеними Законом України від 24.12.2015 №911-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України», який набрав чинності 01.01. 2016) індексація грошових доходів населення проводиться в разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який установлюється в розмірі 103 відсотка. Підвищення грошових доходів населення у зв'язку з індексацією здійснюється з першого числа місяця, що настає за місяцем, у якому опубліковано індекс споживчих цін.
Згідно зі статтею 6 Закону №1282-XII у разі виникнення обставин, передбачених статтею 4 цього Закону грошові доходи населення визначаються, як результат добутку розміру доходу, що підлягає індексації в межах прожиткового мінімуму для відповідних соціальних і демографічних груп населення, та величини індексу споживчих цін. Порядок проведення індексації грошових доходів населення визначається Кабінетом Міністрів України.
Пунктом 1 №1078 передбачено, що цей Порядок визначає правила обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації та сум індексації грошових доходів населення і поширюється на підприємства, установи та організації незалежно від форми власності і господарювання, а також на фізичних осіб, що використовують працю найманих працівників.
За правилами пункту 1-1 Порядку №1078 підвищення грошових доходів громадян у зв'язку з індексацією здійснюється з першого числа місяця, що настає за місяцем, в якому офіційно опубліковано індекс споживчих цін. Індексація грошових доходів населення проводиться у разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який встановлюється в розмірі 103 відсотка. Індекс споживчих цін обчислюється Держстатом і не пізніше 10 числа місяця, що настає за звітним, публікується в офіційних періодичних виданнях. Обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації грошових доходів населення провадиться наростаючим підсумком починаючи з березня 2003 року - місяця опублікування Закону України від 06.02.2003 №491-IV «Про внесення змін до Закону України «Про індексацію грошових доходів населення». Для проведення подальшої індексації грошових доходів населення обчислення індексу споживчих цін починається за місяцем, у якому індекс споживчих цін перевищив поріг індексації, зазначений в абзаці другому цього пункту.
Пунктом 2 Порядку №1078 визначено, що індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані в гривнях на території України, які не мають разового характеру, зокрема, грошове забезпечення військовослужбовців, поліцейських, осіб рядового і начальницького складу, посадових осіб митної служби.
Позивач вважає порушеним право на виплату індексації грошового забезпечення у період з 01.01.2016 по 28.02.2018.
Абзацами першим-п'ятим пункту 5 Порядку №1078 (у редакції постанови Кабінету Міністрів України від 09.12. 2015 №1013 (застосовується з 01.12. 2015, далі - Постанова №1013) установлено, що у разі підвищення тарифних ставок (окладів), пенсій або щомісячного довічного грошового утримання, стипендій, виплат, що здійснюються відповідно до законодавства про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, значення індексу споживчих цін у місяці, в якому відбувається підвищення, приймається за 1 або 100 відсотків.
Обчислення індексу споживчих цін для проведення подальшої індексації здійснюється з місяця, наступного за місяцем підвищення зазначених грошових доходів населення.
Сума індексації у місяці підвищення тарифних ставок (окладів), пенсій або щомісячного довічного грошового утримання, стипендій, виплат, що здійснюються відповідно до законодавства про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, не нараховується, якщо розмір підвищення грошового доходу перевищує суму індексації, що склалась у місяці підвищення доходу.
Якщо розмір підвищення грошового доходу не перевищує суму індексації, що склалась у місяці підвищення доходу, сума індексації у цьому місяці визначається з урахуванням розміру підвищення доходу і розраховується як різниця між сумою індексації і розміром підвищення доходу.
У разі зростання заробітної плати за рахунок інших її складових без підвищення тарифних ставок (окладів) сума індексації не зменшується на розмір підвищення заробітної плати. У разі коли відбувається підвищення тарифної ставки (окладу), у місяці підвищення враховуються всі складові заробітної плати, які не мають разового характеру.
Абзаци перший, третій пункту 5 Порядку №1078 постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2018 №141 «Про внесення змін до Порядку проведення індексації грошових доходів населення» (чинна з 15.03.2018) викладено у такій редакції: «У разі підвищення тарифних ставок (окладів), стипендій, виплат, що здійснюються відповідно до законодавства про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, визначених у пункті 2 цього Порядку, значення індексу споживчих цін у місяці, в якому відбувається підвищення, приймається за 1 або 100 відсотків.
Сума індексації у місяці підвищення грошових доходів, зазначених у абзаці першому цього пункту, не нараховується, якщо розмір підвищення грошового доходу перевищує суму індексації, що склалася у місяці підвищення доходу».
Аналіз наведених норм дає підстави суду дійти висновку, що за загальним правилом для індексації заробітної плати необхідно знати два взаємопов'язаних елемента: базовий місяць та коефіцієнт індексації. При цьому базовий місяць - це місяць підвищення тарифних ставок (окладів) незалежно від розміру підвищення, а коефіцієнт індексації обчислюють на основі щомісячних індексів інфляції, які публікуються Держстатом. Розрахунок ведеться наростаючим підсумком до перевищення порогу індексації. Визначення базового місяця залежить тільки від зміни розміру тарифної ставки (посадового окладу) та нарахування індексації здійснюється до наступного підвищення розміру посадового окладу військовослужбовця.
Слід зазначити, що правове регулювання виплати індексації визначає умови (коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації), з настанням яких виникає право на щомісячне отримання суми індексації у структурі заробітної плати (грошового забезпечення) до настання обставин (підвищення тарифних ставок, окладів), за яких виплата розрахованої суми індексації припиняється до повторного настання обставин, які обумовлюють повторне виникнення права на отримання індексації.
До набрання чинності Постановою №1013 абзац перший пункту 5 Порядку №1078 був викладений та застосовувався у такій редакції: «У разі підвищення розмірів мінімальної заробітної плати, пенсії, виплат, що здійснюються відповідно до законодавства про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, стипендій, а також у разі зростання грошових доходів населення без перегляду їх мінімальних розмірів місяць, в якому відбулося підвищення, вважається базовим при обчисленні індексу споживчих цін для індексації грошових доходів населення. У базовому місяці значення індексу споживчих цін приймається за 1 або 100 відсотків. Індексація грошових доходів, отриманих громадянами за цей місяць, не провадиться. З наступного місяця здійснюється обчислення наростаючим підсумком індексу споживчих цін для проведення подальшої індексації».
У зв'язку з прийняттям Кабінетом Міністрів України Постанови №1013 істотно змінився порядок індексації зарплати та інших доходів населення, внесеними змінами передбачено ряд новел в порядку проведення індексації грошових доходів населення. Зокрема, якщо раніше базовим місяцем вважався місяць, у якому відбулося підвищення мінімальної зарплати, пенсій, виплат, що здійснюються відповідно до законодавства про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, стипендій чи зростання грошових доходів населення без перегляду їх мінімальних розмірів (за рахунок постійних складових зарплати), то після прийняття Постанови №1013 місяцем підвищення став місяць, у якому відбулося підвищення тарифних ставок (окладів), пенсій або щомісячного грошового утримання, стипендій, виплат із соціального страхування. Крім того, якщо раніше базовий місяць (місяць підвищення) визначався в разі, коли зросла зарплата внаслідок підвищення тарифної ставки (окладу) або за рахунок будь-якої постійної складової зарплати, то після внесення змін - тільки в разі, якщо підвищена тарифна ставка (оклад). Починаючи з 01 грудня 2015 року обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації здійснюється з місяця, наступного за місяцем підвищення тарифної ставки (посадового окладу) за посадою, яку займає працівник, в тому числі військовослужбовець.
Крім того, пунктом 1 Постанови №1013 передбачено підвищення з 01.12.2015 посадових окладів (тарифних ставок, ставок заробітної плати) працівників установ, закладів та організацій окремих галузей бюджетної сфери та деяких інших працівників. При цьому підвищення окладів не стосувалось військовослужбовців. Тобто, Постановою №1013 були підвищені оклади майже в усіх галузях бюджетної сфери, окрім окладів у складі грошового забезпечення військовослужбовців.
Схеми посадових окладів військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб були затверджені відповідно до пункту 3 постанови Кабінету Міністрів України від 07.11.2007 №1294 «Про упорядкування структури та умов грошового забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» (далі - Постанова №1294), яка набрала чинності у січні 2008 року. Надалі зміна грошового забезпечення військовослужбовців відбулась лише з 01.03.2018 у зв'язку з набранням чинності Постановою №704.
Отже, якщо підвищення тарифних ставок (окладів) мало місце у січні 2008 року, то для розрахунку індексації з 01.12.2015 цей місяць і є базовим, а обчислення індексу споживчих цін слід проводити з лютого 2008 року (наступного місяця після місяця підвищення посадового окладу за посадою, яку займає військовослужбовець). Відповідно до положень пункту 10-2 Порядку №1078, з 01.12.2015 це правило застосовується і для новоприйнятих працівників.
Так пунктом 10-2 Порядку №1078 визначено, що для працівників, яких переведено на іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі або організації, а також переведено на роботу на інше підприємство, в установу або організацію або в іншу місцевість та у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці у разі продовження такими працівниками роботи, для новоприйнятих працівників, а також для працівників, які використали відпустку для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку та відпустку без збереження заробітної плати, передбачені законодавством про відпустки, обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації здійснюється з місяця, наступного за місяцем підвищення тарифної ставки (окладу), за посадою, яку займає працівник.
Відтак, обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації, починаючи з грудня 2015 року, здійснюється не індивідуально для кожного працівника в залежності від прийняття його на роботу або зростання його доплат та надбавок, а від моменту останнього перегляду тарифної ставки (окладу) за посадою, яку займає працівник. Водночас, розрахунок індексів споживчих цін для проведення індексації грошових доходів підприємства, установи, організації здійснюють самостійно для кожного працівника окремо в залежності від місяця зростання посадового окладу.
З матеріалів справи, а саме з особовою карток на грошове забезпечення про суми нарахованої та виплаченої індексації грошових доходів ОСОБА_1 за №87 та №115 вбачається, що позивачу у період з 01.01.2016 по 28.02.2018 індексація не нараховувалась та не виплачувалась.
З цього приводу суд зазначає, що статтею 9 Закону №1282-ХІІ обумовлено здійснення індексації грошових доходів населення за місцем їх отримання за рахунок відповідних коштів.
Частинами першою, другою статті 5 Закону №1282-XII встановлено, що підприємства, установи та організації підвищують розміри оплати праці у зв'язку з індексацією за рахунок власних коштів. Підприємства, установи та організації, що фінансуються чи дотуються з Державного бюджету України, підвищують розміри оплати праці (грошового забезпечення) у зв'язку з індексацією за рахунок власних коштів і коштів Державного бюджету України.
Проведення індексації грошових доходів населення здійснюється у межах фінансових ресурсів бюджетів усіх рівнів, бюджету Пенсійного фонду України та бюджетів інших фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування на відповідний рік (частина шоста статті 5 Закону № 1282-XII).
Так само відповідно до пункту 6 Порядку №1078 виплата сум індексації грошових доходів здійснюється за рахунок джерел, з яких проводяться відповідні грошові виплати населенню, зокрема, підприємства, установи та організації, що фінансуються чи дотуються з державного бюджету, підвищують розміри оплати праці (грошового забезпечення) у зв'язку з індексацією за рахунок власних коштів і коштів державного бюджету. У разі коли грошовий дохід формується з різних джерел і цим Порядком не встановлено черговості його індексації, сума додаткового доходу від індексації виплачується за рахунок кожного джерела пропорційно його частині у загальному доході. Проведення індексації грошових доходів населення здійснюється у межах фінансових ресурсів бюджетів усіх рівнів та бюджетів фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування на відповідний рік.
В контексті наведеного суд дійшов висновку, що індексація грошового забезпечення є однією з основних державних гарантій щодо оплати праці. За вимогами вказаних нормативно-правових актів проведення індексації у зв'язку зі зростанням споживчих цін (інфляцією) є обов'язковою для всіх юридичних осіб роботодавців, незалежно від форми власності та виду юридичної особи. Тобто, індексація грошового забезпечення є складовою частиною грошового забезпечення і відповідно до Закону підлягає обов'язковому нарахуванню та виплаті. На підприємства, установи, організації незалежно від форм власності покладається обов'язок проводити індексацію заробітної плати (грошового забезпечення) у разі перевищення величини індексу споживчих цін встановленого порогу індексації.
Положеннями статті 5 Закону №1282-XII та аналогічних за змістом пункту 6 Порядку №1078 визначено джерело коштів на проведення індексації. Разом з тим, виплата індексації не ставиться вищевказаними нормативно-правовими актами у залежність від надходження коштів до власника підприємства, установи, організації.
При вирішенні даного спору відповідно до приписів частини п'ятої статті 242 КАС України суд враховує також висновки щодо застосування норм права, викладені в постанові Верховного Суду у складі Касаційного адміністративного суду від 07.08.2019 у справі №825/694/17, відповідно до яких виплата індексації грошового забезпечення здійснюється за місцем перебування військовослужбовців на грошовому забезпеченні і обмежене фінансування жодним чином не впливає на право позивача отримати індексацію грошового забезпечення; звільнення особи з військової служби жодним чином не позбавляє її права на отримання виплат, на які вона має право, проте не отримувала їх під час проходження служби за незалежних від неї обставин.
Відтак, суд відхиляє доводи відповідача про можливість невиплати позивачу індексації грошового забезпечення, оскільки такі доводи не виправдовують недотримання відповідачем встановлених державою гарантій щодо забезпечення достатнього життєвого рівня населення у зв'язку із подорожчанням споживчих товарів і послуг.
З підвищенням у березні 2018 року посадових окладів військовослужбовців правила нарахування індексації не змінилися: обчислення індексу споживчих цін для проведення подальшої індексації здійснюється з квітня 2018 року (місяця наступного за місяцем підвищення тарифних ставок).
Так, з матеріалів справи вбачається, що у період з 01.01.2016 по 28.02.2018 індексація грошового забезпечення позивачу не нараховувалась та не виплачувалась.
При цьому для визначення правильності нарахування індексації грошового забезпечення необхідно керуватися положеннями пункту 5 Порядку №1078. Алгоритм дій такий: якщо у місяці підвищення посадового окладу розмір підвищення грошового доходу перевищує суму індексації, що склалася у місяці підвищення доходу, індексація не нараховується (абзац третій пункту 5 Постанови №1078). Якщо розмір підвищення грошового доходу не перевищує суму індексації, що склалась у місяці підвищення доходу, індексація у цьому місяці розраховується як різниця між сумою індексації і розміром підвищення доходу (абзац четвертий пункту 5 Порядку №1078). Зростання заробітної плати за рахунок інших її складових (без підвищення тарифних ставок (окладів)) не зменшує суму індексації на розмір підвищення заробітної плати. Але у разі коли відбувається підвищення тарифної ставки (окладу), у місяці підвищення враховуються всі складові заробітної плати, які не мають разового характеру (абзац шостий пункту 5 Порядку №1078).
Наведені у відзиві на позовну заяву обставини не позбавляють відповідача обов'язку провести індексацію грошового забезпечення позивача у встановленому законом порядку. Оскільки в матеріалах справи відсутні докази, які б підтверджували виплату позивачу індексації грошового забезпечення за період з 01.01. 2016 по 28.02.2018 , то це свідчить саме про протиправну його бездіяльність у цей період.
У рішенні Конституційного Суду України від 15.10.2013 №9-рп/2013 за конституційним зверненням громадянина ОСОБА_2 щодо офіційного тлумачення положення частини другої статті 233 Кодексу законів про працю України зазначено, що кошти, які підлягають нарахуванню в порядку індексації заробітної плати та компенсації працівникам частини заробітної плати у зв'язку з порушенням строків її виплати, мають компенсаторний характер. Як складові належної працівникові заробітної плати ці кошти спрямовані на забезпечення реальної заробітної плати з метою підтримання достатнього життєвого рівня громадян та купівельної спроможності заробітної плати у зв'язку з інфляційними процесами та зростанням споживчих цін на товари та послуги. Працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення сум індексації заробітної плати та компенсації втрати частини заробітної плати у зв'язку з порушенням строків її виплати як складових належної працівнику заробітної плати без обмеження будь-яким строком незалежно від того, чи були такі суми нараховані роботодавцем. Це право працівника відповідає засадам справедливості, добросовісності, розумності як складовим конституційного принципу верховенства права та не порушує балансу прав і законних інтересів працівників і роботодавців.
Суд наголошує, що встановлення останнього підвищення посадового окладу позивача та відповідно визначення базового місяця для розрахунку суми індексації грошового забезпечення, кількісної зміни тарифних ставок та здійснення відповідних розрахунків із зазначенням конкретної суми, обчислення індексу споживчих цін для індексації (перевищення або не перевищення порогу індексації, встановленого в розмірі 103 відсотка у спірний період) є повноваженням відповідача.
Саме на відповідача за наявності законних підстав покладається обов'язок нарахувати та виплатити позивачу індексації грошового забезпечення.
Згідно Рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи № R(80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом Міністрів 11.03.1980 на 316-й нараді, під дискреційним повноваженням слід розуміти повноваження, яке адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду - тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.
Здійснюючи судочинство Європейський суд неодноразово аналізував наявність, межі, спосіб та законність застосування дискреційних повноважень національними органами, їх посадовими особами. Зокрема, в рішенні Європейського суду з прав людини від 17.12.2004 року у справі «Педерсен і Бодсгор проти Данії» зазначено, що здійснюючи наглядову юрисдикцію, суд, не ставлячи своїм завданням підміняти компетентні національні органи, перевіряє, чи відповідають рішення національних держаних органів, які їх винесли з використанням свого дискреційного права, положенням Конвенції та Протоколів до неї. Суд є правозастосовчим органом та не може підміняти державний орган, рішення якого оскаржується, приймати замість нього рішення, яке визнається протиправним, інше рішення, яке б відповідало закону, та давати вказівки, які б свідчили про вирішення питань, які належать до компетенції такого суб'єкта владних повноважень.
У рішенні Європейського суду з прав людини від 02.06.2006 у справі «Волохи проти України» (заява № 23543/02) при наданні оцінки повноваженням державних органів суд виходив з декількох ознак, зокрема щодо наявності дискреції. Так, суд вказав, що норма права є «передбачуваною», якщо вона сформульована з достатньою чіткістю, що дає змогу кожній особі - у разі потреби за допомогою відповідної консультації - регулювати свою поведінку. «…надання правової дискреції органам виконавчої влади у вигляді необмежених повноважень було б несумісним з принципом верховенства права. Отже, закон має з достатньою чіткістю визначати межі такої дискреції, наданої компетентним органам, і порядок її здійснення, з урахуванням законної мети даного заходу, щоб забезпечити особі належний захист від свавільного втручання».
Тобто, під дискреційним повноваженням слід розуміти компетенцію суб'єкта владних повноважень на прийняття самостійного рішення в межах, визначених законодавством, та з урахуванням принципу верховенства права.
Зміст компетенції органу виконавчої влади складають його повноваження - певні права та обов'язки органу діяти, вирішуючи коло справ, визначених цією компетенцією. В одних випадках це зміст прав та обов'язків (право діяти чи утримуватися від певних дій). В інших випадках органу виконавчої влади надається свобода діяти на свій розсуд, тобто оцінюючи ситуацію, вибирати один із кількох варіантів дій (або утримуватися від дій) чи один з варіантів можливих рішень.
У даній правовій ситуації індексація у період з 01.01.2016 по 20.02.2018 не була нарахована та виплачена позивачеві взагалі.
Тобто, питання про те, який базовий місяць буде використаний відповідачем при нарахуванні індексації є передчасним, оскільки у цій частині права позивача ще не порушені.
За таких обставин, суд зазначає, що у даному випадку повноваження щодо обрахунку індексації, в тому числі, щодо визначення базового місяця для такого нарахування, у відповідності до положень Порядку №1078 та Закону №1282-XII, покладається на відповідача, а тому, підстави для зобов'язання останнього здійснити розрахунок індексації позивача з урахуванням базового місяця «лютий 2008 року» відсутні.
Аналогічна правова позиція викладена у Постанові Верховного Суду 15.10.2020 у справі №240/11882/19, яка в силу ч.5 ст. 242 КАС України враховується судом при вирішенні даної справи.
Зважаючи на те, що за змістом частини першої статті 2 КАС України завданням адміністративного суду є контроль за легітимністю прийняття рішення суб'єктом владних повноважень, а він безпідставно не проводив нарахування індексації грошового забезпечення позивача у період з 01.01.2016 по 28.02.2018, то суд дійшов висновку, що позов належить задовольнити частково шляхом визнання протиправною бездіяльності відповідача щодо нездійснення нарахування та виплати індексації у період з 01.01.2016 по 28.02.2018 та зобов'язання нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію за вказаний період (з урахуванням виплачених сум) відповідно до положень Порядку №1078.
Суд наголошує, що встановлення останнього підвищення посадового окладу позивача та відповідно визначення базового місяця для розрахунку суми індексації грошового забезпечення, кількісної зміни тарифних ставок та здійснення відповідних розрахунків із зазначенням конкретної суми, обчислення індексу споживчих цін для індексації (перевищення або не перевищення порогу індексації, встановленого в розмірі 103 відсотка у спірний період) є повноваженням відповідача.
Щодо відшкодування за рахунок бюджетних асигнувань відповідача витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 2 500,00 грн. суд зазначає наступне.
Частинами першою, другою статті 134 КАС України обумовлено, що витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.
Згідно із частинами третьою - п'ятою статті 134 КАС України для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Як передбачено частинами шостою, сьомою статті 134 КАС України, у разі недотримання вимог частини п'ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Відповідно до частин сьомої, дев'ятої статті 139 КАС України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов'язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.
Виходячи з аналізу вищевказаних правових норм, слід дійти висновку про те, що склад та розмір витрат на професійну правничу допомогу підлягає доказуванню в судовому процесі. Сторона, яка хоче компенсувати судові витрати, повинна довести та підтвердити розмір заявлених судових витрат, а інша сторона може подати заперечення щодо не співмірності розміру таких витрат. Результат та вирішення справи безпосередньо пов'язаний із позицією, зусиллям і участю в процесі представника інтересів сторони за договором.
На підтвердження понесених позивачем витрат на професійну правничу допомогу суду надано такі документи: договір про надання правничої допомоги № 498 від 26.11.2021, додаток №1 до Договору про надання правової допомоги, акт приймання-передачі наданих послуг від 24.12.2021 (а.с.7, 9, 10).
Відповідно до додатку №1 до Договору про надання правової допомоги № 600 від 17.12.2021 вбачається, що адвокат Гірник О.О. надала позивачу ОСОБА_1 наступні роботи/послуги: надання консультацій клієнту, узгодження правової позиції - 500, 00 грн.; визначення та аналіз чинного законодавства, судової практики - 500, 00 грн.; написання позовної заяви до Волинського окружного адміністративного суду - 1 500,00 грн.
Суд зауважує, що при визначенні суми відшкодування витрат, пов'язаних із наданням правничої допомоги, суд має виходити з реальності цих витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру залежно від конкретних обставин справи. Надані послуги повинні бути обґрунтованими, тобто повинно бути доведено доцільність надання такої послуги та її вплив на кінцевий результат розгляду справ.
Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини щодо присудження судових витрат на підставі статті 41 Конвенції, заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі «East/West Alliance Limited проти України» від 23 січня 2014 року, заява №19336/04, пункт 268). У рішенні Європейського суду з прав людини від 28 листопада 2002 року у справі «Лавентс проти Латвії» (Lavents v. Latvia,заява 58442/00) зазначено, що згідно зі статтею 41 Конвенції Суд відшкодовує лише ті витрати, які, як вважається, були фактично і обов'язково понесені та мають розумний розмір.
Верховний Суд в постановах від 22.12.2020 у справі №520/8489/19, від 07.05.2020 у справі №320/3271/19, від 10.03.2020 у справі №520/8489/19 зазначив, що вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов'язаних зі сплатою судового збору, повинен бути співрозмірним з ціною позову, тобто не має бути явно завищеним порівняно з ціною позову. Також судом мають бути враховані критерії об'єктивного визначення розміру суми послуг адвоката. У зв'язку з цим суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.
Також, при визначенні суми відшкодування суд має враховувати критерії реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерій розумності, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Об'єднаної палати Верховного Суду від 03.10.2019 у справі №922/445/19.
Таким чином, суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої прийнято рішення, всі витрати на адвоката, якщо, керуючись принципом справедливості як одного з основних елементів принципу верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, зважаючи на складність справи, якість підготовлених документів, витрачений адвокатом час, тощо - є неспівмірним.
Оцінивши наявні в матеріалах справи докази складу та розміру витрат, пов'язаних з оплатою правничої допомоги адвоката, перевіривши їх розумну необхідність для цієї справи та відповідність наданих послуг видам правової допомоги, визначеним статтями 19, 20 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», а також враховуючи предмет спору, значення справи для сторін та конкретні обставини справи, суті виконаних послуг, та приймаючи до уваги клопотання відповідача стосовно судових витрат, суд вважає, що загальна сума, заявлена до відшкодування 2 500,00 грн., є необґрунтованою, неспівмірною та надмірною з фактичним обсягом наданих адвокатом послуг.
На думку суду, виходячи із критеріїв, визначених частинами третьою, п'ятою статті 134, частиною дев'ятою статті 139 КАС України, та враховуючи часткове задоволення позовних вимог та заперечення відповідача щодо стягнення витрат, на користь позивача необхідно стягнути за рахунок бюджетних асигнувань відповідача витрати на правову допомогу в сумі 1 000,00 грн. Решту витрат на професійну правничу допомогу повинен понести позивач.
Керуючись статтями 2, 72-77, 139, 244-246, 255, 262, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Адміністративний позов задовольнити частково.
Визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України щодо не нарахування та не виплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 01 січня 2016 по 28 лютого 2018 року.
Зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 Національної гвардії України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01 січня 2016 по 28 лютого 2018 року відповідно до Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 року №1078.
У задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Військової частини НОМЕР_2 Національної гвардії України ( АДРЕСА_1 , код ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_4 ) 1 000,00 грн. (одна тисяча гривень нуль копійок) витрат на професійну правничу допомогу.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку повністю або частково шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Апеляційна скарга подається учасниками справи до Восьмого апеляційного адміністративного суду.
Головуючий
Суддя В.В. Мачульський