18 березня 2022 р. Справа № 120/14238/21-а
Вінницький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Слободонюка М.В., розглянувши в місті Вінниці за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Мурованокуриловецької селищної ради про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити дії
До суду надійшли матеріали позовної заяви ОСОБА_1 (позивач, ОСОБА_1 ) які подані її представником - адвокатом Спесивцевим Вадимом Валерійовичем (представник позивача, адвокат Спесивцев В.В.) до Мурованокуриловецької селищної ради (відповідач), в якій позивач просить суд визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо неприйняття нормативного та іншого акту у формі рішення за результатами розгляду її клопотання про надання дозволу на виготовлення документації із землеустрою щодо поділу та об'єднання земельних ділянок, у межах норм безоплатної приватизації, для ведення особистого селянського господарства, орієнтованою площею 2 га, та зобов'язати останнього розглянути таке клопотання.
Заявлені позовні вимоги обґрунтовуються тим, що 23.06.2021 позивач засобами поштового зв'язку направила на адресу відповідача клопотання про надання їй дозволу на виготовлення технічної документації із землеустрою щодо поділу та об'єднання земельних ділянок в межах норм безоплатної приватизації для ведення особистого селянського господарства, орієнтовною площею 2,0 га, за кадастровим номером: 0522884800:07:001:0227, яка розташована на території Мурованокуриловецької селищної ради Могилів-Подільського району Вінницької області (Обухівської сільської ради Мурованокуриловецького району Вінницької області), додавши до клопотання усі необхідні документи. Однак відповідач, отримавши таке клопотання, передбаченого законом рішення за наслідками його розгляду (про надання дозволу або мотивованої відмови у наданні) не прийняв, що, на думку позивача, вказує на наявність в його поведінці ознак бездіяльності. За таких обставин позивач з метою захисту своїх прав звернулась до суду з даним позовом.
Ухвалою від 03.11.2021 судом відкрито провадження у справі та призначено її до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомленням сторін (у письмовому провадженні). Крім того, встановлені строки для подання відзиву на позовну заяву, відповіді на відзив та заперечення.
23.11.2021 до суду надійшов відзив на позовну заяву від Мурованокуриловецької селищної ради, у якому відповідач зазначає, що згідно п. 34 ч. 1 ст. 26 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" питання регулювання земельних відносин вирішуються виключно на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської ради. Після передачі земель сільськогосподарського призначення з державної власності у комунальну власність територіальних громад відповідно до указу Президента України від 15.10.2020 "Про деякі заходи щодо прискорення реформ у сфері земельних відносин" та постанови Кабінету Міністрів України від 16.11.2020 № 1113 "Деякі заходи щодо прискорення реформ у сфері земельних відносин" та підписання акту прийому-передачі Мурованокуриловецькою селищною радою в лютому-березні було зареєстроване право комунальної власності на передані земельні ділянки. Після проведеної інвентаризації земель переданих у комунальну власність Мурованокуриловецької селищної ради, звернення позивача відповідно до Регламенту Мурованокуриловецької селищної ради 8 скликання, затвердженого рішенням 2 сесії 8 скликання Мурованокуриловецької селищної ради № 9 від 28.12.2020 було розглянуто та підготовлено відповідний проект рішення, який був внесений на розгляд 12 сесії 8 скликання Мурованокуриловецької селищної ради, яка розпочалась 30.07.2021. Однак, за наслідками розгляду такого проекту, зазначене рішення було відхилене, так як не набрало необхідної кількості голосів депутатів. При цьому відповідач наголошує, що оскільки згідно рішення селищної ради від 25.06.2021 № 398 першочергово підлягають розгляду питання про надання земельних ділянок у власність громадян, які проживають на території Мурованокуриловецької селищної ради, тому клопотання позивача повторно може бути внесено після розгляду усіх клопотань від жителів даної територіальної громади.
Враховуючи викладене відповідач вважає, що жодної бездіяльності у розгляді клопотання позивача не допускав, а тому просить суд відмовити у задоволенні даного позову.
21.12.2021 представником позивача подано докази на підтвердження понесених позивачем судових витрат на професійну правничу допомогу.
Інших заяв в межах даного адміністративного позову до суду не надходило.
Суд, вивчивши матеріали справи та оцінивши наявні у ній докази в їх сукупності встановив, що 23.06.2021 позивач звернулась до Мурованокуриловецької селищної ради із заявою (клопотанням) від 18.06.2021 про надання їй дозволу на виготовлення технічної документації із землеустрою щодо поділу та об'єднання земельних ділянок в межах норм безоплатної приватизації для ведення особистого селянського господарства, орієнтовною площею 2,0 га, за кадастровим номером: 0522884800:07:001:0227, яка розташована на території Мурованокуриловецької селищної ради Могилів-Подільського району Вінницької області (Обухівської сільської ради Мурованокуриловецького району Вінницької області), та перебуває в комунальній власності. До клопотання позивач додала викопіювання із зазначенням бажаного місця розташування земельної ділянки, а також копії свого паспорта громадянина України та реєстраційного номера облікової картки платника податків.
За наслідками розгляду вказаного клопотання, відповідачем був підготовлений проект рішення про надання гр. ОСОБА_1 дозволу на виготовлення документації із землеустрою, який розглянуто на засіданні 12 сесії 8 скликання Мурованокуриловецької селищної ради 11.08.2021, однак за результатами голосування рішення з даного питання не прийнято, позаяк не набрало необхідної кількості голосів депутатів.
Не погоджуючись з такою бездіяльністю відповідача щодо неприйняття відповідного рішення за наслідками розгляду її клопотання, позивач звернулася до адміністративного суду з даним позовом.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам та встановленим обставинам справи суд виходить із наступного.
Суб'єктивне право на земельну ділянку виникає і реалізується на підставах і в порядку, визначених Конституцією України, Земельним Кодексом України від 25.10.2001 № 2768-III (далі - ЗК України) та іншими законами України, що регулюють земельні відносини.
Відповідно до статті 14 Конституції України земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.
За приписами статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
За змістом статті 18 ЗК України до земель України належать усі землі в межах її території, в тому числі острови та землі, зайняті водними об'єктами, які за основним цільовим призначенням поділяються на категорії. Категорії земель України мають особливий правовий режим.
Конкретні категорії земель визначені у частині першій статті 19 ЗК України, до яких зокрема належать і землі сільськогосподарського призначення.
Згідно з частиною 1 статті 22 ЗК України землями сільськогосподарського призначення визнаються землі, надані для виробництва сільськогосподарської продукції, здійснення сільськогосподарської науково-дослідної та навчальної діяльності, розміщення відповідної виробничої інфраструктури, у тому числі інфраструктури оптових ринків сільськогосподарської продукції, або призначені для цих цілей.
Положеннями частини третьої статті 22 ЗК України передбачено, що землі сільськогосподарського призначення передаються у власність та надаються у користування, зокрема, громадянам - для ведення особистого селянського господарства, садівництва, городництва, сінокосіння та випасання худоби, ведення товарного сільськогосподарського виробництва.
Отже, законом передбачено право громадян України на безоплатне набуття у власність земельних ділянок для ведення особистого селянського господарства із земель державної та комунальної власності сільськогосподарського призначення.
Порядок набуття відповідного права визначається главою 19 розділу ЗК України.
Так, згідно із статтею 116 ЗК України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону.
Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.
Безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян провадиться у разі:
а) приватизації земельних ділянок, які перебувають у користуванні громадян;
б) одержання земельних ділянок внаслідок приватизації державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій;
в) одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених цим Кодексом.
Водночас порядок безоплатної приватизації земельних ділянок громадянами врегульований положеннями статті 118 ЗК України.
Зокрема, частиною шостою цієї статті визначено, що громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства). У разі якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, заява подається до Ради міністрів Автономної Республіки Крим. Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.
Відповідно до приписів частини 7 статті 118 ЗК України орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об'єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.
Отже, у частині сьомій статті 118 ЗК України встановлено два альтернативні варіанти правомірної поведінки уповноваженого органу в разі звернення до нього особи з клопотанням про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою: а) надати дозвіл; б) надати вмотивовану відмову у наданні дозволу.
Таким чином, аналізуючи вказані норми, слід врахувати, що ЗК України встановлено місячний строк для розгляду органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування клопотання громадянина про надання дозволу на розроблення документації із землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність.
В той же час, частиною першою статті 122 ЗК України визначено, що сільські, селищні, міські ради передають земельні ділянки у власність або у користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб.
Відповідно до частини 1 статті 10 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" від 21.05.1997 № 280/97-ВР сільські, селищні, міські ради є органами місцевого самоврядування, що представляють відповідні територіальні громади та здійснюють від їх імені та в їх інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією України, цим та іншими законами.
Відповідно до пункту 34 частини 1 статті 26 Закону України "Про місцеве самоврядування", виключно на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської ради вирішуються питання регулювання земельних відносин.
Підпунктом 1 пункту "а" частини 1 статті 33 Закону України "Про місцеве самоврядування" передбачено, що до відання виконавчих органів сільських, селищних, міських рад належать власні (самоврядні) повноваження, а саме, надання під забудову та для інших потреб земель, що перебувають у власності територіальних громад.
Згідно частин 1, 2 статті 59 Закону України "Про місцеве самоврядування" рада в межах своїх повноважень приймає нормативні та інші акти у формі рішень. Рішення ради приймається на її пленарному засіданні після обговорення більшістю депутатів від загального складу ради, крім випадків, передбачених цим Законом. При встановленні результатів голосування до загального складу сільської, селищної, міської ради включається сільський, селищний, міський голова, якщо він бере участь у пленарному засіданні ради, і враховується його голос.
Відтак, в даному випадку рішення про надання чи відмову у наданні дозволу на розроблення документації із землеустрою належить до виключних повноважень відповідної ради, що реалізується шляхом прийняття відповідних рішень на пленарному засіданні.
При цьому, слід зазначити, що за наслідком розгляду саме на пленарних засіданнях органу місцевого самоврядування питань щодо земельних відносин, приймається одне із двох рішень, зокрема надання або відмову у наданні дозволу на розробку відповідної документації.
Аналогічного правового висновку дійшов Верховний Суд у постановах № 826/8858/16 від 05.05.2020 року, №826/8108/16 від 18.06.2020 року.
За правовою позицією, висловленою Великою Палатою Верховного Суду у постанові №800/304/17 від 27 лютого 2020 року під протиправною бездіяльністю суб'єкта владних повноважень слід розуміти як зовнішню форму поведінки (діяння) цього органу, що полягає (проявляється) у неприйнятті рішення чи у нездійсненні юридично значимих й обов'язкових дій на користь заінтересованих осіб, які на підставі закону та/або іншого нормативно-правового регулювання віднесені до компетенції суб'єкта владних повноважень, були об'єктивно необхідними і реально можливими для реалізації, але фактично не були здійснені.
Із матеріалів справи слідує, що згідно витягу з протоколу 12 сесії 8 скликання Мурованокуриловецької селищної ради від 11.08.2021 та результатів поіменного голосування щодо вирішення питання «Про надання дозволу гр. ОСОБА_1 на виготовлення проекту землеустрою….» за даний проект рішення проголосувало "за" - 0 депутати, "проти" - 2, "утримались" - 13, "не голосували" - 2, "відсутні" - 10, всього - 27. Тобто, рішення з цього питання не було прийнято.
При цьому судом також встановлено, що проекти рішення про відмову позивачу у наданні дозволу на виготовлення документації із землеустрою з мотивами відмови на засідання ради не виносились, не обговорювались і рішення ради з цього питання також не приймалося.
Із наведеного вбачається, що за наслідком розгляду клопотання позивача, відповідачем не було прийнято жодного акту ради, як суб'єкта земельних правовідносин, у формі рішення (ані позитивного рішення про надання дозволу на розробку документації із землеустрою, ані про відмову у наданні такого дозволу), що суперечить вимогам статті 118 Земельного кодексу України.
Отже, в цьому випадку суд критично ставиться до доводів відповідача про те, що в його поведінці жодної протиправної бездіяльності не має, оскільки за наслідком розгляду клопотання позивача селищною радою жодного із передбачених законом рішення прийнято не було.
При цьому, суд враховує висновки Верховного Суду у постанові №454/160/17 від 09.07.2020 року, які полягають у тому, що результати голосування не відображують мотивів прийняття того чи іншого рішення, які б дозволяли скористатись можливістю його оскарження та не містять і не відповідають поняттю акту органу місцевого самоврядування.
Не вирішення відповідачем клопотання позивача про надання дозволу на виготовлення технічної документації із землеустрою; не голосування частини депутатів попри їх присутність за будь-який із можливих варіантів, не підтримання того чи іншого проекту рішення по клопотанні позивача у визначений законом строк, свідчить про протиправну бездіяльність органу місцевого самоврядування.
Відтак, посилання відповідача у своєму відзиві, як на підставу правомірності своїх дій, на положення Регламенту селищної ради, згідно яких проект рішення або його частина, які при голосуванні не були схвалені більшістю депутатів від загального складу ради, вважаються відхиленим, суд не приймає до уваги, оскільки дана процедура розгляду відповідного земельного питання врегульована положеннями Земельного кодексу України, які і мають бути першочергово застосованими відповідачем.
Таким чином, у даних правовідносинах суб'єкт владних повноважень не може утриматись від прийняття рішення, що входить до його виключної компетенції. У свою чергу, утримання від прийняття рішення не є законним способом поведінки органу, і не входить до його дискреційних повноважень.
До того ж, у межах спірних правовідносин слід застосувати правовий висновок Верховного Суду, який викладений у постанові №580/704/21 від 23 листопада 2021 року та який полягає у тому, що неприйняття відповідного рішення не може підміняти рішення про відмову. Верховний Суд у цій постанові констатував, що відсутність рішення органу місцевого самоврядування після спливу встановленого законом строку розгляду клопотання особи свідчить про допущення суб'єктом владних повноважень протиправної бездіяльності.
Отже, не прийняття Мурованокуриловецькою селищною радою на своєму пленарному засіданні відповідного рішення за наслідками розгляду клопотання позивача, не може вважатись рішенням суб'єкта владних повноважень щодо відмови у наданні дозволу на розробку технічної документації щодо поділу та об'єднання земельних ділянок, а відтак і належним розглядом даного питання.
Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що у спірних правовідносинах відповідач допустив саме протиправну бездіяльність, оскільки, всупереч вимог Земельного кодексу України належним чином не розглянув клопотання позивача та не прийняв по суті рішення за наслідком розгляду такого клопотання про надання або про відмову у наданні відповідного дозволу на виготовлення документації із землеустрою.
Отже, в цій частині вимоги позивача є обґрунтованими та підлягають до задоволення.
Щодо наступної позовної вимоги про зобов'язання відповідача повторно розглянути клопотання ОСОБА_1 від 18.06.2021 про надання дозволу на виготовлення технічної документації із землеустрою щодо спірної земельної ділянки, суд зазначає наступне.
Згідно ч. 4 ст. 245 КАС України, у випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов'язує суб'єкта владних повноважень вирішити питання щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.
Як вже встановлено судом та зазначалось вище, відповідачем не прийнято відповідного рішення по суті заяви (клопотання) позивача (про надання чи відмову у наданні дозволу на розроблення документації із землеустрою).
Таким чином, встановивши протиправну бездіяльність Мурованокуриловецької селищної ради щодо неналежного розгляду клопотання позивача, достатнім і ефективним способом захисту порушених прав позивача є прийняття судом рішення про зобов'язання відповідача розглянути клопотання позивача від 18.06.2021 про надання дозволу на виготовлення технічної документації із землеустрою щодо поділу та об'єднання земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства, орієнтовною площею 2 га, яка розташована на території Мурованокуриловецької селищної ради Могилів-Подільського району Вінницької області (Обухівської сільської ради) та прийняти з цього приводу відповідне рішення з урахуванням висновків суду.
Частиною першою статті 9 КАС України передбачено, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Відповідно до частин 1, 2 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Суд також при прийнятті рішення враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану, зокрема, у справах "Салов проти України" (заява № 65518/01; від 6 вересня 2005 року; пункт 89), "Проніна проти України" (заява № 63566/00; 18 липня 2006 року; пункт 23) та "Серявін та інші проти України" (заява № 4909/04; від 10 лютого 2010 року; пункт 58): принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.
Таким чином, перевіривши юридичну та фактичну обґрунтованість основних доводів сторін, оцінивши докази суб'єкта владних повноважень на підтвердження правомірності своїх рішень та дій і докази, надані стороною позивача, суд приходить до переконання, що адміністративний позов належить задовольнити.
Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд враховує наступне.
Частиною першою статті 139 КАС України передбачено, що при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, усі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Відповідно до частини першої статті 132 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи, до яких відносяться в тому числі і витрати на професійну правничу допомогу.
Щодо витрат, пов'язаних зі сплатою судового збору.
Так, судом встановлено, що позивачем згідно квитанції ПАТ «Приватбанк» № 0.0.2319944252.1 від 28.10.2021 при зверненні до суду сплачено судовий збір в розмірі 908,00 грн., який, у зв'язку з задоволенням позовних вимог, належить стягнути на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.
Що стосується відшкодуванню витрат на професійну правничу допомогу в сумі 4500,00 грн., то суд зазначає таке.
Згідно з частиною першою статті 134 КАС України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
Відповідно до частини 2 статті 134 КАС України за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.
Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат (частина 3 статті 134 КАС України).
Приписами частини 4-6 статті 134 КАС України передбачено, що для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог частини п'ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.
Водночас в силу вимог частини 7 статті 134 КАС України обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Відповідно до частин 7, 9 статті 139 КАС України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).
Системний аналіз вказаних законодавчих положень дозволяє суду дійти висновку, що склад та розмір витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 27.06.2018 у справі № 826/1216/16 та ряді постанов Верховного Суду від 09.02.2021 у справі № 817/1629/15, від 26.02.2021 у справі № 2а-1670/7079/11 та інші.
Судом встановлено, що між позивачем ОСОБА_1 та адвокатом Спесивцевим В.В. укладено Договір про надання правничої допомоги № 13/10-20 від 13.10.2020 (далі - Договір).
За умовами цього Договору (п. 1.6) Гонорар за цим Договором вноситься клієнтом протягом трьох днів з дня підписання цього Договору, або у інших випадках з дня фактичного виконання робіт, що підтверджується відповідним розрахунком. Підтвердженням факту внесення Клієнтом гонорару є складений Адвокатом письмовий документ (розписка, прибутковий касовий ордер, квитанція тощо).
Розрахунок виконаних робіт (наданих послуг) № СВВ-000001 від 20.12.2021 згідно договору про надання правової допомоги 13/10-20 від 13.10.2020, містить поетапне визначення проведених робіт (надані послуги) адвокатом у даному адміністративному спорі:
- ознайомлення із первинними документами Замовника з метою підготовки позовної заяви до суду - (1 год.);
- підготовка позовної заяви з відповідними додатками - (2 год.);
- сплата судового збору - (30 хв.);
- подання позовної заяви до суду - (1 год.);
Додатково, розрахунком зазначено, що прожитковий мінімум для працездатних осіб станом на день складання акту складає для працездатних осіб 2270 грн., 1 година роботи адвоката 1000,00 грн. Всього адвокатом витрачено 4 год. 30 хв., а отже вартість наданих послуг становить 4500,00 грн. (без ПДВ).
Згідно з квитанції до прибуткового касового ордера № 201221/7 від 20.12.2021 позивач оплатила гонорар адвоката в сумі 4500,00 грн. за надання правничої допомоги на підставі вищевказаного Договору від 13.10.2020.
Таким чином, витрати позивача в розмірі 4500,00 грн. на професійну правничу допомогу адвоката дійсно мали місце.
У той же час, суд дійшов висновку, що розмір понесених витрат на правничу допомогу не є співмірним із складністю справи та обсягом виконаних адвокатом робіт. Так, суд не ставить під сумнів вартість однієї години часу, витраченої адвокатом на надання позивачу правових послуг, оскільки відповідний розмір погоджений сторонами, однак, кількість часу витраченого адвокатом на оформлення позовних матеріалів та її поданням до суду, на переконання суду є непропорційною складності справи та предмету спору, адже у позові заявлено лише одну вимогу, що пов'язана із розглядом клопотання про надання дозволу на виготовлення документації із землеустрою. Більше того, згідно з інформацією, яка міститься в автоматизованій комп'ютерній програмі "Діловодство спеціалізованого суду" на протязі 2021 року адвокатом Спесивцевим В.В. від імені фізичних осіб (позивачів) до Вінницького окружного адміністративного суду подано значну кількість позовних заяви про визнання протиправною бездіяльності Мурованокуриловецької селищної ради, із тих підстав, які є аналогічними до підстав даного позову. Наведене вкотре вказує на те, що дана справа для адвоката не потребувала вивчення великого обсягу фактичних даних та значних зусиль на підготовку позовної заяви.
У додатковій постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 по справі № 755/9215/15-ц (провадження № 14-382цс19) вказано, що при визначенні суми відшкодування, суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи.
Отже, вищевикладені обставини дають суду підстави для висновку про те, що обґрунтованим та пропорційним до предмета спору розміром витрат на правничу допомогу є сума 1000,00 грн., яка відповідатиме критеріям співмірності та вимогам розумності.
Таким чином, за результатами розгляду справи на користь позивача належить стягнути понесені витрати зі сплати судового збору в сумі 908 грн. та витрати на професійну правничу допомогу в сумі 1000 грн. за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.
Керуючись ст.ст. 72, 77, 90, 94, 139, 241, 245, 246, 250, 255, 291, 295 КАС України, суд,
Адміністративний позов задовольнити.
Визнати протиправною бездіяльність Мурованокуриловецької селищної ради щодо не прийняття рішення за результатами розгляду клопотання ОСОБА_1 від 18.06.2021 про надання дозволу на виготовлення технічної документації із землеустрою щодо поділу та об'єднання земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства, орієнтовною площею 2,0 га, яка розташована на території Мурованокуриловецької селищної ради Могилів-Подільського району Вінницької області (Обухівської сільської ради).
Зобов'язати Мурованокуриловецьку селищну раду розглянути клопотання ОСОБА_1 від 18.06.2021 про надання дозволу на виготовлення технічної документації із землеустрою щодо поділу та об'єднання земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства, орієнтовною площею 2,0 га, яка розташована на території Мурованокуриловецької селищної ради Могилів-Подільського району Вінницької області (Обухівської сільської ради) та прийняти з цього приводу відповідне рішення з урахуванням висновків суду.
Стягнути на користь ОСОБА_1 понесені витрати зі сплати судового збору в сумі 908,00 грн. (дев'ятсот вісім гривень 00 копійок), а також витрати на професійну правничу допомогу адвоката в сумі 1000,00 грн. (одна тисяча гривень 00 копійок) за рахунок бюджетних асигнувань Мурованокуриловецької селищної ради.
Рішення суду першої інстанції набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 255 КАС України.
Відповідно до ст. 295 КАС України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Повний текст судового рішення складено 18.03.22.
Інформація про учасників справи:
Позивач: ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 , адреса для листування: АДРЕСА_2 );
Відповідач: Мурованокуриловецька селищна рада (місцезнаходження: вул. Соборна, 45, смт. Муровані Курилівці, Могилів-Подільський район, Вінницька область, 23400, код ЄДРПОУ 04325974).
Суддя Слободонюк Михайло Васильович