вул. Набережна, 26-А, м. Рівне, 33013, тел. (0362) 62 03 12, код ЄДРПОУ: 03500111,
e-mail: inbox@rv.arbitr.gov.ua, вебсайт: https://rv.arbitr.gov.ua
"16" березня 2022 р. м. Рівне Справа № 918/61/22
Господарський суд Рівненської області у складі судді А.Качура,
розглянув матеріали справи
за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю "Агрозахист Харків"
до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю "Діброва Фармз"
про: стягнення 22 886,02 грн.
секретар судового засідання: С.Коваль;
представники:
від позивача: не з'явився;
від відповідача: не з'явився;
Товариство з обмеженою відповідальністю "Агрозахист Харків" звернулося до Господарського суду Рівненської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Діброва Фармз" про стягнення 22 886,02 грн. заборгованості з яких: 22 389,17 грн. заборгованості, 331,23 грн. 36% річних, 165,62 грн. пені.
Стислий виклад позиції позивача та заперечень відповідача
Позивач в обґрунтування своїх позовних вимог зазначає, що між Товариством з обмеженою відповідальністю "Агрозахист Харків" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Діброва Фармз" було укладено договір поставки №443/21, за умовами якого в терміни, визначені договором, постачальник зобов'язується передати у власність покупця продукцію, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього грошову суму (вартість, ціну), визначену договором.
Однак всупереч умовам договору відповідачем здійснено оплату вказаних товарів з порушенням строків оплати, визначених договором.
Відповідач у своєму відзиві на позов зазначив, що позивачем необґрунтовано заявлено позовні вимоги про стягнення основної заборгованості, оскільки така заборгованість станом на час пред'явлення позову була сплачена, в свою чергу позивачем сплачену в якості основної заборгованості суму 22 389,17 грн. зараховано в якості оплати нарахованої пені, проте відповідача не повідомлено про зміну цільового зарахування оплаченої суми в порядку встановленому пунктом 9.9. договору.
Процесуальні дії у справі
Ухвалою суду від 26 січня 2022 року відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження, розгляд справи призначено на 22 лютого 2022 року.
В судовому засіданні 22 лютого 2022 року оголошено перерву до 16 березня 2022 року.
В судовому засіданні представник відповідача позов не визнав.
Фактичні обставини, встановлені судом, та зміст спірних правовідносин з посиланням на докази, на підставі яких встановлені відповідні обставини
Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд встановив наступне.
18 травня 2021 року між Товариством з обмеженою відповідальністю "Агрозахист Харків" (постачальник, позивач) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Діброва Фармз" (покупець, відповідач) було укладено договір поставки №443/21, відповідно до предмету якого постачальник зобов'язується в порядку та на умовах визначених цим договором передати у власність покупця товар, а покупець зобов'язується в порядку та на умовах визначених цим договором прийняти та оплатити товар.
Сторони домовились, що товар поставляється партіями. Найменування, асортимент, ціна та кількість товару в кожній партії визначаються сторонами в окремих специфікаціях до цього договору, що є його невід'ємними частинами.
На кожну окрему партію товару сторони складають окрему специфікацію.
Загальна кількість товару по договору визначається на підставі всіх первинних документів, складених протягом терміну дії договору.
Згідно наявної в матеріалах справи специфікації №1 від 18 травня 2021 року сторони погодили товар, його вартість, строки поставки та оплати. Зокрема вартість товару складає 268 942,67 грн. Порядок оплати: 20% від загальної вартості товару до 20 травня 2021 року та 80% вартості товару до 15 жовтня 2021 року.
Як слідує з видаткової накладної №1473 від 20 травня 2021 року позивач поставив відповідачу товар на загальну суму 268 942,67 грн.
Вартість 80% товару що підлягав до оплати до 15 жовтня 2021 року складає 215 154,14 грн.
В свою чергу відповідачем оплачено зазначений товар 20 грудня 2021 року на суму 40 000,00 грн., 23 грудня 2021 року на суму 75 154,14 грн., 30 грудня 2021 року на суму 100 000,00 грн., що стверджується наданими відповідачем платіжними документами.
Згідно з умовами пункту 4.9. договору, підписанням цього договору покупець надає постачальнику право на власний розсуд визначати напрямок та черговість зарахування будь-яких коштів отриманих від покупця протягом дії цього договору з метою виконання грошових зобов'язань покупця, незалежно від зазначеного призначення платежу, в тому числі:
- в рахунок оплати штрафних санкцій, неустойки, компенсацій, відшкодування тощо, які покупець зобов'язаний сплати постачальнику по цьому договору та/або іншим договорам (правочинам), укладеним між постачальником та покупцем;
- в рахунок оплати товару по цьому договору та/або товарів (послуг) по іншим договорам (правочинам), укладеним між постачальником та покупцем;
- в рахунок виконання будь-яких інших грошових зобов'язань покупця перед постачальником, що є невиконаними на дена здійснення платежу.
Згідно з умовами пункту 9.9. договору, у випадку порушення покупцем будь-яких зобов'язань, гарантій чи засвідчень (підтверджень) по цьому договору, постачальник має право вимагати, а покупець зобов'язаний виконати всі невиконані зобов'язання в будь-який день, при цьому строк виконання невиконаних грошових зобов'язань покупця є таким, що настав з моменту виставлення вимоги постачальника.
11 січня 2022 року відповідачем отримано претензію позивача від 30 грудня 2021 року про сплату 122 326,91 грн. заборгованості, з яких, як визначено позивачем у претензії : 100 000,00 грн. основна заборгованість, 15 100,74 грн. 36 % річних та 7 226,17 грн. пені.
Згідно з умовами пункту 9.3. договору, у випадку порушення однією із сторін строків виконання грошових зобов'язань по цьому договору на строк понад 10 календарних днів, сторона, яка допустила порушення, зобов'язана сплатити іншій стороні пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла на момент порушення, нараховану на суму порушеного зобов'язання за кожний день порушення.
Відповідно до пункту 9.4. договору в разі порушення покупцем строку оплати товару, покупець зобов'язується сплатити постачальнику проценти за користування грошовими коштами в розмірі 36% (тридцять шість процентів) річних, нарахованих на ціну товару, строк оплати якого прострочено, за кожний день порушення.
За прострочення відповідачем грошового зобов'язання за період з 16 жовтня 2021 року по 13 січня 2022 року позивач нарахував відповідачу 7 445,58 грн. пені та 15 539,58 грн. 36% річних.
Як видно зі змісту позовної заяви, оплачену заборгованість в розмірі 22 389,17 грн. позивач зарахував в якості оплати нарахованої суми пені та 36% річних, а тому, на переконання позивача, станом на час пред'явлення позову заборгованість відповідача перед позивачем складає 22 886,02 грн. з яких: 22 389,17 грн. заборгованості, 331,23 грн. 36% річних, 165,62 грн. пені.
Норми права, які застосував суд, та мотиви їх застосування, оцінка аргументів сторін
З наведених обставин видно, що спірні правовідносини є за своїм змістом майновими, заснованими на договорі, та стосуються прав та обов'язків щодо поставки товару. Спірний характер правовідносин базується на тому, що позивач вважає свої вимоги про стягнення заборгованості, неустойки та річних законними, оскільки відповідачем порушено умови договору.
Як унормовано положеннями статті 11 ЦК України та статті 174 ГК України договір є підставою для виникнення цивільних прав і обов'язків (господарських зобов'язань).
Зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку (ч. 1 ст. 509 ЦК України).
Згідно з визначеннями статті 202 ЦК України, правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Згідно з правилами статті 638 ЦК України, договір є укладеним, якщо сторони досягли згоди з усіх істотних умов договору.
Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.
Відповідно до положень статті 639 ЦК України, договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом.
Згідно з положеннями статті 204 ЦК України, правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
Згідно з положеннями статті 712 ЦК України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Статтею 655 ЦК України врегульовано, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Відповідно до статті 656 ЦК України, предметом договору купівлі-продажу може бути товар, який є у продавця на момент укладення договору або буде створений (придбаний, набутий) продавцем у майбутньому.
Згідно зі статтею 662 ЦК України, продавець зобов'язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу. Продавець повинен одночасно з товаром передати покупцеві його приналежності та документи (технічний паспорт, сертифікат якості тощо), що стосуються товару та підлягають переданню разом із товаром відповідно до договору або актів цивільного законодавства.
Згідно з нормами статті 691 ЦК України, покупець зобов'язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу, або, якщо вона не встановлена у договорі і не може бути визначена виходячи з його умов, - за ціною, що визначається відповідно до статті 632 цього Кодексу, а також вчинити за свій рахунок дії, які відповідно до договору, актів цивільного законодавства або вимог, що звичайно ставляться, необхідні для здійснення платежу.
Як встановлено судом, згідно наявної в матеріалах справи специфікації №1 від 18 травня 2021 року сторони погодили порядок оплати: 20% від загальної вартості товару до 20 травня 2021 року та 80% вартості товару до 15 жовтня 2021 року.
Як слідує з видаткової накладної №1473 від 20 травня 2021 року позивач поставив відповідачу товар на загальну суму 268 942,67 грн. Вартість 80% товару що підлягав до оплати до 15 жовтня 2021 року складає 215 154,14 грн.
В свою чергу відповідачем оплачено зазначений товар 20 грудня 2021 року на суму 40 000,00 грн., 23 грудня 2021 року на суму 75 154,14 грн., 30 грудня 2021 року на суму 100 000,00 грн., що стверджується наданими відповідачем платіжними документами.
Таким чином, основна заборгованість відповідачем повністю оплачена.
Водночас суд критично оцінює обґрунтування позивача про наявність за відповідачем заборгованості в розмірі 22 389,17 грн., оскільки хоча умовами договору (пункт 4.9.) передбачено право позивачу на зміну цільового призначення зарахування в якості оплати отриманих коштів на власний розсуд, однак, на переконання суду, постачальник зобов'язаний повідомити покупця про застосування зазначених положень договору щодо зміни призначення сплачених відповідачем коштів, визначення напрямку та черговості зарахування будь-яких коштів отриманих від відповідача коштів із відповідним зазначенням сум які були зараховані в якості оплати неустойки та річних, а також періодів нарахування неустойки та процентів річних, залишків неоплачених сум основної заборгованості, штрафних санкцій та процентів тощо, що надало б покупцю можливість знати про наявні зобов'язання, їх розмір та про застосовані позивачем до відповідача заходи відповідальності за порушення господарського зобов'язання.
Зокрема суд відзначає, що за відсутності такого повідомлення покупець оплативши основну заборгованість правомірно міг очікувати на припинення нарахування штрафних санкцій та річних після оплати основного боргу. У випадку такого повідомлення постачальником покупця, останньому було б відомо про наявну заборгованість (основний борг, штрафні санкції, річні) та її розмір, що надавало б покупцю можливість здійснити погашення залишку заборгованості, а постачальнику отримати заборгованість включно зі штрафними санкціями та відсотками річних.
Зазначаючи такий висновок суд підкреслює, що, зараховуючи сплачені відповідачем грошові кошти на власний розсуд, позивач повинен був повідомити відповідача про застосування до нього відповідних господарських санкцій.
Так, відповідно до частини 2 статті 193 ГК України, кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.
Застосування господарських санкцій до суб'єкта, який порушив зобов'язання, не звільняє цього суб'єкта від обов'язку виконати зобов'язання в натурі, крім випадків, коли інше передбачено законом або договором, або управнена сторона відмовилася від прийняття виконання зобов'язання (частина 3 статті 193 ГК України).
Згідно з приписами частини 1 статті 216 ГК України, учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.
Таким чином диспозитивне право кредитора на отримання неустойки та відповідних компенсацій, як наслідок порушення боржником господарського зобов'язання, має бути реалізовано шляхом застосування такої санкції, що зокрема включає в себе пред'явлення кредитором вимоги про необхідність сплати такої неустойки та компенсації або повідомлення кредитором боржника про застосування відносно нього відповідної санкції. Застосування господарської санкції за порушення зобов'язання повинно мати певне об'єктивне вираження, зафіксоване у доступних для сприйняття сторонами договору формах.
Сплата штрафних санкцій за порушення зобов'язання, а також відшкодування збитків не звільняють правопорушника без згоди другої сторони від виконання прийнятих зобов'язань у натурі. Разом з тим названий принцип господарсько-правової відповідальності, що відображений у статті 216 ГК України, 552 ЦК України не може застосовуватися без принципів розумності, добросовісності та дотримання певного порядку застосування відповідних наслідків порушення зобов'язання.
Як визначено нормами цивільного законодавства, за порушення зобов'язання учасник правовідносин має нести негативні наслідки.
Разом з тим, виконання зобов'язань, реалізація, зміна та припинення певних прав у договірному зобов'язанні можуть бути зумовлені вчиненням або утриманням від вчинення однією із сторін у зобов'язанні певних дій чи настанням інших обставин, передбачених договором, у тому числі обставин, які повністю залежать від волі однієї із сторін (ч. 2 ст. 526 ЦК України). Отже реалізація певних прав у договірному зобов'язанні пов'язується з відповідними діями управненої сторони, які зокрема можуть полягати у розрахунку боргу, нарахуванні штрафних санкцій та компенсацій за користування грошовими коштами, повідомлення кредитором боржника про застосування до останнього заходів відповідальності за порушення зобов'язання, направлення боржнику претензії з вимогою сплатити чітко визначену суму боргу та нараховані кредитором санкції та компенсації.
Так, господарськими санкціями визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки (ч. 1 ст. 217 ГК України).
Господарські санкції застосовуються у встановленому законом порядку за ініціативою учасників господарських відносин (ч. 4 ст. 217 ГК України).
Суб'єктами права застосування штрафних санкцій є учасники відносин у сфері господарювання (ч. 2 ст 230 ГК України).
Вимогу щодо сплати штрафних санкцій за господарське правопорушення може заявити учасник господарських відносин, права чи законні інтереси якого порушено (ч. 3 статті 232 ГК України).
Отже застосування негативних наслідків до боржника, як порушника зобов'язання, має бути ініційовано кредитором, реалізовано у певний спосіб визначений законом або договором та виражено у доступних для сприйняття учасниками відносин формах. З наведених положень законодавства випливає, що кредитор, чиї права порушені внаслідок невиконання боржником свого зобов'язання, може реалізувати свої права у відповідний спосіб шляхом ініціювання застосування негативних для боржника економічні та/або правових наслідків, а боржник натомість має право бути обізнаним про застосування таких наслідків.
Положення ЦК України, зокрема статті 549, 550, 551 містять наступні терміни, що дозволяють з'ясувати порядок застосування відповідальності до боржника, який порушив зобов'язання: "неустойка обчислюється", "розмір неустойки встановлюється" тощо. Водночас норми ГК України, зокрема статті 230, 231, 232, містять терміни "штрафні санкції застосовуються", "нарахування штрафних санкцій". Наведене свідчить про те, що кредитор, ініціюючи застосування негативних наслідків до боржника, як порушника зобов'язання, здійснює їх обрахунок, визначає суму боргу та застосованих до боржника санкцій та компенсацій станом на конкретну календарну дату, та вочевидь повинен повідомити боржника про застосування до нього конкретних господарських санкцій у чітко визначених розмірах.
Суд зауважує, що претензія позивача від 30 грудня 2021 року, яка була отримана відповідачем 11 січня 2022 року містить інший розрахунок суми боргу та нарахованих штрафних санкцій та компенсацій ніж розрахунок наведений позивачем у позові. Водночас 30 грудня 2021 року відповідач перерахував позивачу 100 000,00 грн. боргу, тобто до того часу як до нього було застосовано штрафні санкції та відповідальність у вигляді сплати компенсації процентів річних.
Так, з претензії позивача від 30 грудня 2021 року та позовної заяви видно, що розрахунок боргу наведений у позові суперечить його ж розрахунку наведеному у претензії. Зокрема з претензії слідує, що станом на 20 грудня 2021 року основний борг становив 175 154,14 грн., в той час як у розрахунку наведеному у позові станом на цю дату вказано борг у сумі 195 520,35 грн.; станом на 23 грудня 2021 року у претензії вказано основний боргу у розмірі 100 000,00 грн., в той час як у розрахунку наведеному у позові станом на цю дату вказано борг у сумі 121 143,60 грн.
У претензії від 30 грудня 2021 року позивач обліковував наявну заборгованість наступним чином: 100 000,00 грн. основний борг, 15 100,74 грн. річних та 7 226,17 грн. пені, при цьому претензія не містить повідомлення про зміну цільового призначення зарахування коштів як станом на час направлення претензії так і в майбутньому, або ж застосування до відповідача господарських санкцій у інших розмірах.
Така поведінка позивача не відповідає засадам цивільного законодавства, зокрема принципам справедливості, добросовісності та розумності, порядку застосування відповідальності за порушення договірних зобов'язань та є навмисне непослідовною.
Положеннями ГК України закріплено право сторін на власний розсуд формулювати умову договору про штрафні санкції (з дотриманням правил ч. 1 ст. 231 ГК України), їх розмір, спосіб обчислення, підстави застосування, співвідношення із збитками.
За частиною третьою статті 509 ЦК України, зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості, а частиною першою статті 627 ЦК України визначено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Справедливість, добросовісність, розумність належать до загальних засад цивільного законодавства, передбачених статтею 3 ЦК України, які обмежують свободу договору, встановлюючи певну межу поведінки учасників цивільно-правових відносин.
Ці загальні засади втілюються у конкретних нормах права та умовах договорів, регулюючи конкретні ситуації таким чином, коли кожен з учасників відносин зобов'язаний сумлінно здійснювати свої цивільні права та виконувати цивільні обов'язки, захищати власні права та інтереси, а також дбати про права та інтереси інших учасників, передбачати можливість завдання своїми діями (бездіяльністю) шкоди правам і інтересам інших осіб, закріпляти можливість адекватного захисту порушеного цивільного права або інтересу.
Висновок про те, що реалізація певних прав управненої сторони у даному договірному зобов'язанні пов'язується з відповідними діями управненої сторони, а застосування економічних та правових наслідків за порушення цього зобов'язання повинно мати певне об'єктивне вираження, зафіксоване у доступних для сприйняття сторонами договору формах, підтверджується також положеннями пункту 9.9. договору, відповідно до якого реалізація реалізація таких прав позивача здійснюється шляхом виставлення відповідної вимоги відповідачу, у якій мало би бути зафіксовано конкретний розмір будь-яких боргових зобов'язань, що виникли на підставі договору.
Таким чином суд приходить до висновку, що у позові позивач не навів обґрунтованого розрахунку основного боргу, що має місце станом на час звернення з позовом до суду, належного розрахунку пені та процентів річних, що були застосовані до відповідача, котрий не суперечив би попередньому розрахунку позивача наведеному у претензії. Суд також робить висновок про те, що станом на час виставлення претензії (30.12.2021), відповідачем оплачено основну заборгованість в повному розмірі.
А тому, позовні вимоги про стягнення з відповідача на користь позивача 22 389,17 грн. заборгованості до задоволення не підлягають.
Разом з тим, із фактичних обставин справи установлено, що відповідач свої обов'язки з оплати поставлено товару виконав з простроченням.
Приписами статті 530 ЦК України унормовано, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Одним з основоположних принципів цивільного права є правова максима pacta sunt servanda (договори мають виконуватись). Цей принцип знайшов відображення в цивільному законодавстві: договір є обов'язковим для виконання сторонами (ст. 629 ЦК України).
Також pacta sunt servanda, як один з основоположних цивільно-правових принципів, становить основу норм, що регулюють виконання господарських зобов'язань.
Так, у силу вимог положень статті 193 ГК України, які кореспондуються зі статтями 525, 526 ЦК України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Не допускаються одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.
Згідно з визначенням статті 610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Статтею 612 ЦК України встановлено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Відповідно до статті 611 ЦК України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.
Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (ст. 549 ЦК України).
Статтею 193 ГК України встановлено, що до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Як зазначено в статті 179 ГК України, господарські договори укладаються за правилами, встановленими ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.
За змістом частини 2 статті 9 ЦК України законом можуть бути передбачені особливості регулювання майнових відносин у сфері господарювання.
Тож до правовідносин сторін договору щодо забезпечення належного виконання господарського договору штрафними санкціями (штраф, пеня) слід застосовувати положення глави 26 ГК України.
Згідно зі статтею 230 ГК України, штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Частина 1 статті 173 ГК України містить визначення господарського зобов'язання, яким визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Тобто в розумінні статей 173, 230 ГК України неустойка (штраф, пеня) є різновидами господарських санкцій за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання, суть якого може полягати як в зобов'язанні сплатити гроші (грошове зобов'язання), так і в зобов'язанні виконати роботу, передати майно, надати послугу (негрошове зобов'язання).
Відповідно до статті 231 ГК України, у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).
За прострочення грошового зобов'язання за період з 16 жовтня 2021 року по 13 січня 2022 року позивач нарахував відповідачу 7 445,58 грн. пені, однак, як зазначено вище, суд критично оцінює такий розрахунок. Водночас позивач заявив позовні вимоги про стягнення 165,62 грн. пені.
Разом з тим, суд, здійснивши перерахунок пені робить висновок, що заявлені вимоги про стягнення неустойки в сумі 165,62 грн. є законними.
За приписами статті 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Відповідно до пункту 9.4. договору в разі порушення покупцем строку оплати товару, покупець зобов'язується сплатити постачальнику проценти за користування грошовими коштами в розмірі 36% (тридцять шість процентів) річних, нарахованих на ціну товару, строк оплати якого прострочено, за кожний день порушення.
За прострочення грошового зобов'язання за період з 16 жовтня 2021 року по 13 січня 2022 року позивач нарахував відповідачу 36% річних в сумі 15 539,58 грн., а проте, позивач заявив позовні вимоги про стягнення 331,23 грн. процентів річних.
Суд, здійснивши перерахунок процентів робить висновок, що заявлені вимоги про стягнення річних у сумі 331,23 грн. є законними.
Відповідно до приписів частини 1 статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Згідно з вимогами статті 76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Відповідно до положень статті 77 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Також, згідно з нормами статті 78 ГПК України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.
Правилами статті 13 ГПК України визначено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Висновки суду
За висновком суду, були встановлені обставини щодо обґрунтованості позовних вимог про стягнення з відповідача 165,62 грн. пені та 331,23 грн. 36 % річних, водночас в задоволенні вимог про стягнення 22 389,17 грн. заборгованості слід відмовити.
Розподіл судових витрат
Згідно з положеннями статті 129 Господарського процесуального кодексу України, судовий збір покладається: у спорах, що виникають при укладанні, зміні та розірванні договорів, - на сторону, яка безпідставно ухиляється від прийняття пропозицій іншої сторони, або на обидві сторони, якщо судом відхилено частину пропозицій кожної із сторін; у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Ціна даного позову складає 22 886,02 грн., судовий збір становить 2 481,00грн.
За наслідками розподілу судових витрат у порядку що передбачений положеннями статті 129 ГПК України судом встановлено, що судові витрати в розмірі 5 грн. 86 коп. судового збору покладаються на відповідача у зв'язку з частковим задоволенням позову, решта 2 427,14 грн. судового збору покласти на позивача у зв'язку з відмовою в задоволенні частини позовних вимог.
Керуючись статтями 73, 74, 76-79, 91, 120, 123, 129, 130, 233, 238, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд -
1. Позов задоволити частково.
2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Діброва Фармз" (34109, Рівненська область, Сарненський район, с.Брестя, вул. Перемоги 1, код ЄДРПОУ 40856404) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Агрозахист Харків" (61098, м. Харків, вул. Кашуби 10, код ЄДРПОУ 37875888) 331 (триста тридцять один) грн. 23 коп. 36 % річних, 165 (сто шістдесят п'ять) грн. 62 коп. пені та 53 (п'ятдесят три) грн. 86 коп. судового збору.
3. В задоволенні вимог про стягнення 22 389,17 грн. заборгованості відмовити.
4. Судові витрати у вигляді 2 427,14 грн. судового збору покласти на позивача.
Позивач (Стягувач): Товариство з обмеженою відповідальністю "Агрозахист Харків" (61098, м. Харків, вул. Кашуби 10, код ЄДРПОУ 37875888).
Відповідач (Боржник): Товариство з обмеженою відповідальністю "Діброва Фармз" (34109, Рівненська область, Сарненський район, с.Брестя, вул. Перемоги 1, код ЄДРПОУ 40856404).
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду (ч.ч. 1, 2 ст. 241 ГПК України).
Апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення (ч. 1 ст. 256 ГПК України).
Повний текст рішення складено та підписано 18 березня 2022 року.
Суддя А.Качур