Справа № 466/5351/20 Головуючий у 1 інстанції: ОСОБА_1
Провадження № 11-кп/811/401/21 Доповідач: ОСОБА_2
15 березня 2022 року колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Львівського апеляційного суду в складі:
головуючого-судді ОСОБА_2 ,
суддів ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
при секретарі ОСОБА_5 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Львові апеляційну скаргу прокурора ОСОБА_6 на вирок Шевченківського районного суду м. Львова від 12 березня 2021 року у кримінальному провадженні про обвинувачення ОСОБА_7 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 286 КК України,
з участю прокурора ОСОБА_6 ,
обвинуваченого ОСОБА_7 ,
вироком Шевченківського районного суду м. Львова від 12 березня 2021 року ОСОБА_7 визнано винним у скоєнні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 286 КК України та призначено покарання у виді 5 років позбавлення волі з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 3 роки.
На підставі ст. 75 КК України звільнено ОСОБА_7 від відбування основного покарання (позбавлення волі) з випробуванням із іспитовим строком на 3 роки.
На підставі п.п. 1, 2 ч. 1 ст. 76 КК України зобов'язано засудженого ОСОБА_7 періодично з'являтися для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації, повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну місця проживання, роботи або навчання.
Вирішено питання з речовими доказами та процесуальними витратами.
Строк відбуття покарання у виді позбавлення волі ОСОБА_7 ухвалено рахувати з часу фактичного затримання - з 03 липня 2020 року.
Іспитовий строк засудженому ОСОБА_7 рахується з часу проголошення вироку - з 12 березня 2021 року.
Запобіжний захід ОСОБА_7 у вигляді тримання під вартою скасовано.
Згідно вироку суду ОСОБА_7 18 квітня 2020 року приблизно о 06 годині 10 хвилин, керуючи автомобілем "Аudi А 6" реєстраційний номер НОМЕР_1 та рухаючись ним по вул. Брюховецькій, що у м. Львові, у напрямку до вул. Шевченка, при проїзді її ділянки у районі перехрестя вулиць Брюховецької та Холодної, порушив вимоги Розділу 1 п. п. 1.2, 1.5; Розділу 2 п. 2.3 б), д) 2.9.а); Розділу 12 п. 12.1 Правил дорожнього руху України, затверджених Постановою Кабінету Міністрів України №1306 від 10.10.2001, які виразилися в тому, що він керував транспортним засобом у стані алкогольного сп'яніння (згідно висновку токсикологічного дослідження №2352 від 24 квітня 2020 року виявлено етанол в крові у кількості 1,59%о, в сечі 2,80%о), проявив неуважність до дорожньої обстановки та її змін, не вибрав у встановлених межах безпечної швидкості, щоб мати змогу постійно контролювати його рух та безпечно керувати ним, що призвело до виїзду за межі проїзної частини дороги ліворуч, по напрямку його руху, де в подальшому автомобіль здійснив наїзд на полотно залізно дорожньої колії та в подальшому перекинувся і в юзовому стані здійснив наїзд на стовп електроопори.
Внаслідок порушення водієм ОСОБА_7 безпеки дорожнього руху пасажиру автомобіля "Аudi А 6" реєстраційний номер НОМЕР_1 , ОСОБА_8 , згідно висновку судово-медичної експертизи №372/2020 від 20 травня 2020 року були спричинені тілесні ушкодження у вигляді рвано-скальпованої рани в лівій чільно-скронево-тім'яній ділянки голови з підшкірним крововиливом в м'які тканини, синців і саден в лівій чільно-скроневій ділянці голови з поширенням на ліву виличну ділянку, на спинці носа зліва, саден на передній поверхні грудної клітки зліва, переривчастих смугастих саден на боковій поверхні грудної клітки зліва, по нижньому краю стінки живота зліва, на колінах і гомілках; дифузний субарахноїдальний крововилив під м'якими оболонками в лівій чільно-скроневій частках, який поширюється на базальну поверхню мозку, перелому шийного відділу хребта, на рівні тіл 5-6-го шийних хребців з масивним просочуючим темно-червоним крововиливом в оточуючі м'які тканини, з порушенням цілісності спинномозкового каналу, крововиливом над твердою мозковою оболонкою, крововилив в м'які тканини передньої поверхні грудної клітки зліва, забою верхньої частки лівої легені, крововиливів під епікардом правого передсердя, крововиливи в брижу тонкого кишківника, в жирову та під фіброзну капсулу верхнього полюсу лівої нирки. Вказані тілесні ушкодження могли утворитися в короткому проміжку часу і в швидкій послідовності незадовго до настання смерті в результаті контактної взаємодії з тупими предметами в салоні автомобіля, як наслідок дорожньо-транспортної пригоди мають ознаки (за їх сукупністю) тяжкого тілесного ушкодження за критерієм небезпеки для життя на момент спричинення і перебувають в причинно-наслідкову зв'язку з вказаною дорожньо-транспортною пригодою. При судово-токсикологічній експертизі крові з трупа гр. ОСОБА_9 виявлено концентрацію етилового спирту в кількості 3,14%о(проміле), яка у живої особи могла відповідати сильному алкогольному сп'янінню. Безпосередньою причиною смерті гр. ОСОБА_9 є тупа травма шиї, яка проявилася переломом шийного відділу хребта з порушенням цілісності спинномозкового каналу, крововиливами в м'які тканини шийного відділу хребта і над твердою мозковою оболонкою в ділянці ушкодження, від яких він помер на місці події.
Пасажиру ОСОБА_10 , згідно висновку судово-медичної експертизи №50/50 від 01 червня 2020 року були спричинені тілесні ушкодження у вигляді саден на обличчі, верхніх кінцівках, в ділянці черевної стінки та в поперековій ділянці, синців в поперековій ділянці та в ділянці лівого гомілково-ступеневого суглобу, рвано забійної рани на підборідді та в ділянці правої гомілки, множинних двосторонніх переломів ребер, обох ключиць, лівої лопатки, забою легень, розривів печінки, забою нирок, закритого перелому правої стегнової кістки, правої лонної кістки. При поступленні в ЛШМД в крові ОСОБА_10 виявлений етанол в кількості 1,12 %о(проміле), що в живих осіб відповідає легкому ступеню алкогольного сп'яніння. Вище вказані тілесні ушкодження могли утворитись 18 квітня 2020 року від дії частин салону автомобіля, який рухався на швидкості при зіткненні його з нерухомою перешкодою, та знаходяться в причинно-наслідковому зв'язку з настанням смерті і в своїй сукупності відносяться до тяжких тілесних ушкоджень по ознаці небезпеки для життя в момент спричинення.
Пасажиру ОСОБА_11 згідно висновку судово-медичної експертизи №104/2020 від 26 травня 2020року були спричинені тілесні ушкодження у вигляді закритих множинних переломів кісток тазу: переломів обох сідничних та лобкових кісток, переломів крижової кістки справа зі зміщенням кісткових фрагментів, садно правої лобної ділянки, які утворитись від удару до частин салону автомобіля при наїзді його та зіткненні з нерухомою перешкодою і відносяться до тілесних ушкоджень середнього ступеня тяжкості по ознаці довготривалого розладу здоров'я.
Не погоджуючись з вироком судді Шевченківського районного суду м. Львова від 12 березня 2021 року прокурор ОСОБА_6 подав апеляційну скаргу в якій просить вказаний вирок скасувати та ухвалити новий вирок, яким визнати ОСОБА_7 винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст. 286 КК України та призначити йому покарання у виді 8 років позбавлення волі, з позбавленням права керувати транспортними засобами на термін 3 роки. В решті вирок залишити без зміни.
Подану апеляційну скаргу мотивує тим, що вирок суду є незаконним у зв'язку із невідповідністю призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого, неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність.
Вказує, що суд першої інстанції незважаючи на те, що ОСОБА_7 вчинив тяжкий злочин перебуваючи в стані алкогольного сп'яніння, в результаті його дій настали тяжкі наслідки у вигляді смерті двох осіб, та спричинення третій особі тілесних ушкоджень середньої тяжкості, призначив покарання із застосуванням ст. 75 КК України.
Зазначає, що покликання суду на такі обставини як щире каяття, позитивна характеристика, а також на те, що обвинувачений вперше притягується до відповідальності при призначенні покарання із застосуванням ст.75 КК України є безпідставними, оскільки їх необхідно було врахувати як пом'якшуючі обставини при призначені покарання.
Звертає увагу, що тяжкі наслідки у вигляді смерті людини є непоправними і не можуть бути компенсовані відшкодуванням шкоди у матеріальному виразі.
Акцентує, що позитивні характеристики ОСОБА_7 мають формальний характер та не зменшують суспільну небезпеку як його так і правопорушення.
В судове засідання апеляційного суду потерпілі ОСОБА_12 , ОСОБА_13 та їхні представники - адвокати ОСОБА_14 та ОСОБА_15 не прибули, хоча були належним чином повідомленими про час та місце судового засідання, про причини свого неприбуття до суду не повідомили, що відповідно до ч.4 ст. 405 КПК України не перешкоджає проведенню розгляду.
Заслухавши доповідача, виступ прокурора на підтримання поданої апеляційної скарги, обвинуваченого, який заперечив апеляційну скаргу та просив вирок суду першої інстанції залишити без змін, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи із наступного.
Висновок суду першої інстанції про доведеність вини ОСОБА_7 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.3 ст. 286 КК України за обставин, описаних у вироку є обґрунтованим, вмотивованим і відповідає фактичним обставинам справи та підтверджується сукупністю досліджених в судовому засіданні доказів, яким суд дав належну оцінку і навів у вироку.
Оскільки фактичні обставини кримінального провадження ніким не оспорюються, суд не проводить детальний їх аналіз і відповідно до ст. 404 КПК України перевіряє вирок суду першої інстанції лише в межах апеляційної скарги.
У відповідності зі ст. 370 КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим.
В силу вимог ст. 50 КК України, покарання є заходом примусу, що застосовується від імені держави за вироком суду до особи, визнаної винною у вчиненні злочину, і полягає в передбаченому законом обмеженні прав і свобод засудженого. Покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових злочинів як засудженими, так і іншими особами.
Суд призначає покарання у межах, установлених у санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу, що передбачає відповідальність за вчинений злочин за винятком випадків, передбачених частиною другою статті 53 цього Кодексу, відповідно до положень Загальної частини цього Кодексу, враховуючи ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу винного та обставини, що пом'якшують та обтяжують покарання.
Як передбачено статтею 65 КК України, суд призначає покарання, враховуючи ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу винного та обставини, що пом'якшують і обтяжують покарання. Особі, яка вчинила злочин, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів.
Визначені цією нормою Кодексу загальні засади призначення покарання є гарантією обрання винній особі необхідного і доцільного заходу примусу, яке б ґрунтувалося на засадах законності, гуманізму, індивідуалізації та сприяло досягненню справедливого балансу між правами і свободами особи та захистом інтересів держави і суспільства. Відповідно до вказаних засад особі, яка вчинила злочин, повинно бути призначено покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів. Виходячи з принципу співмірності, цей захід примусу за своїм видом і розміром має бути адекватним (відповідним) характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного. При виборі покарання мають значення і повинні братися до уваги обставини, які його пом'якшують і обтяжують.
Визначені у ст. 65 КК України загальні засади призначення покарання наділяють суд правом вибору однієї із форм реалізації кримінальної відповідальності. Ця функція за своєю правовою природою є дискреційною, оскільки потребує врахування та оцінки конкретних обставин справи, ступеня тяжкості вчиненого злочину, особи винного, обставин, що впливають на покарання.
Відповідно до ч.1 ст.75 КК України, якщо суд, крім випадків засудження за корупційне кримінальне правопорушення, при призначенні покарання у виді виправних робіт, службового обмеження для військовослужбовців, обмеження волі, а також позбавлення волі на строк не більше п'яти років, враховуючи тяжкість кримінального правопорушення, особу винного та інші обставини справи, дійде висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання, він може прийняти рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням.
Системне тлумачення цих правових норм дозволяє дійти висновку, що питання призначення кримінального покарання та звільнення від його відбування повинні вирішуватися з урахуванням мети покарання, при цьому, з огляду на положення ст.75 КК України, законодавець підкреслює важливість такої цілі покарання як виправлення засудженого, передбачивши, що при призначенні низки покарань, у тому числі у виді позбавлення волі на строк не більше п'яти років, особу може бути звільнено від відбування покарання з іспитовим строком, якщо суд дійде висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання, при цьому суд має врахувати не тільки тяжкість злочину, особу винного, але й інші обставини справи.
Під особою обвинуваченого, у контексті ст.414 КПК України, розуміється сукупність фізичних, соціально-демографічних, психологічних, правових, морально-етичних та інших ознак індивіда, щодо якого ухвалено обвинувальний вирок, які існують на момент прийняття такого рішення та мають важливе значення для вибору покарання з огляду мети та засад його призначення.
Зі змісту апеляційної скарги випливає, що прокурор фактично порушує питання про недотримання судом визначених законом вимог, що стосуються призначення покарання і пов'язані із суддівським розсудом (дискреційними повноваженнями).
З матеріалів кримінального провадження випливає, що, призначаючи ОСОБА_7 вид та міру покарання, суд першої інстанції відповідно до вимог ст. 50, 65 КК України суд першої інстанції врахував ступінь тяжкості вчиненого злочину, те, що злочин, передбачений ч. 3 ст. 286 КК України, є необережним і відноситься до категорії тяжких злочинів, суд врахував обставини кримінального правопорушення, його наслідки, характер та ступінь участі обвинуваченого у вчиненні інкримінованого йому кримінального правопорушення, ступінь його тяжкості, дані про особу винного, який вперше притягається до кримінальної відповідальності, має міцні соціальні зв'язки, постійне місце проживання, за місцем проживання характеризується позитивно, на обліку у психоневрологічному та наркологічному диспансерах не перебуває, внаслідок ДТП отримав тілесні ушкодження, його стан здоров'я (з медичних документів, представлених суду, вбачається, що із дитинства обвинувачений хворіє на вроджену ваду серця), на його утриманні перебувають двоє малолітніх дітей (2009 та 2014 р.н.), батько похилого віку ОСОБА_16 - інвалід 2 групи, думку потерпілих, які претензій до обвинуваченого не мають, цивільного позову не заявлено, обставини, які пом'якшують обвинуваченому ОСОБА_7 покарання відповідно до ст.66 КК України, є щире каяття останнього у скоєному, часткове відшкодування шкоди потерпілим, обставину, що обтяжує обвинуваченому ОСОБА_7 покарання є вчинення злочину у стані алкогольного сп'яніння.
Крім цього, судом першої інстанції враховано поведінку обвинуваченого в суді першої інстанції, яка свідчить про те, що він виявив щире каяття, потерпілі претензій до обвинуваченого не мають, цивільного позову не заявлено.
На думку колегії суддів, місцевим судом, всупереч доводам апеляційної скарги прокурора об'єктивно встановлено і мотивовано у вироку наявність обставини, що пом'якшує обвинуваченому ОСОБА_7 покарання, а саме його щире каяття, що в даному випадку ґрунтується на повному, послідовному і незмінному протягом розгляду справи в судах першої та апеляційної інстанцій визнанні вини у вчиненому, як основної форми прояву такого, а також осуді і належній критичній оцінці ОСОБА_7 своєї протиправної поведінки, який бажає виправити ситуацію, що склалася, співчуває потерпілим, частково відшкодував шкоду потерпілим, демонструє готовність понести заслужене покарання.
Таким чином, враховуючи усвідомлення без будь-яких істотних обмежень ОСОБА_7 протизаконності своїх злочинних дій, колегія суддів приходить до висновку, що доводи апеляційної скарги прокурора, щодо безпідставного застосування відносно обвинуваченого ОСОБА_7 положень ст. 75 КК України, не спростовують викладених у вироку обґрунтованих висновків місцевого суду з цього приводу, оскільки значення заходу примусу для досягнення його мети визначається не лише його суворістю. При цьому каральна функція не є домінуючою, а обраний захід примусу має найбільше сприяти досягненню справедливого балансу між правами і свободами особи та захистом інтересів держави й суспільства і така домірність є необхідним проявом справедливості кримінальної відповідальності.
Отже, звільняючи ОСОБА_7 від відбування призначеного покарання з випробуванням, суд першої інстанції дотримався вищезазначених норм закону та навів у вироку переконливі, на думку колегії суддів, доводи на підтвердження прийнятого рішення, що свідчать про можливість виправлення обвинуваченого в умовах здійснення контролю за його поведінкою впродовж встановленого іспитового строку, з огляду на конкретні обставини кримінального провадження та наявність відповідних для цього підстав.
Застосоване до ОСОБА_7 покарання, колегія суддів вважає співмірним протиправному діянню, необхідним і достатнім для виправлення ОСОБА_7 та попередження нових злочинів, а тому відповідає меті покарання й загальним засадам призначення покарання, і не може вважатися явно несправедливим внаслідок м'якості чи недостатнім для досягнення мети покарання, оскільки за умови проведення із обвинуваченим відповідних профілактичних заходів та контролю за його поведінкою може бути досягнуто його виправлення.
Доводи прокурора про те, що судом недостатньо враховано тяжкість вчиненого кримінального правопорушення та особу обвинуваченого, є безпідставними, оскільки ці обставини були враховані судом.
Колегії суддів зазначає, що апеляційна скарга прокурора не містить переконливих доводів про невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення й особі обвинуваченого внаслідок м'якості, а також не містить обставин, які б свідчили про необхідність виправлення ОСОБА_7 лише в умовах ізоляції від суспільства, які б із урахуванням положень ст. 413 , 414 , 420 КПК України давали підстави для скасування вироку в частині призначення покарання та ухвалення апеляційним судом нового вироку лише з підстав того, що судове рішення, на думку апелянта, необґрунтовано.
З огляду на викладене вище, висновок суду першої інстанції про можливість застосування положень ст.75 КК України до ОСОБА_7 , є обґрунтованим і вмотивованим, а доводи, наведені прокурором в апеляційній скарзі, зворотне не доводять.
Істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, які б перешкодили чи могли перешкодити суду першої інстанції ухвалити законне та обґрунтоване рішення, не встановлено.
Враховуючи вищенаведене, на переконання колегії суддів апеляційного суду, оскаржуваний вирок є законним та обґрунтованим, відтак апеляційні вимоги прокурора не підлягають до задоволення.
Керуючись ст.ст. 404, 405, 407, 409, 419 КПК України, колегія суддів,
Вирок Шевченківського районного суду м. Львова від 12 березня 2021 року відносно ОСОБА_7 , залишити без змін, а апеляційну скаргу прокурора ОСОБА_6 - без задоволення.
Ухвала суду апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом трьох місяців з дня її проголошення.
Головуючий
Судді