Дата документу 24.02.2022 Справа № 314/1790/21
ЄУ № 314/1790/21 Головуючий в 1 інстанції ОСОБА_1
Провадж. № 11-кп/807/538/22 Доповідач в 2 інстанції ОСОБА_2
Колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Запорізького апеляційного суду у складі:
головуючого судді ОСОБА_2 ,
суддів ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
при секретарі ОСОБА_5 ,
за участю:
прокурора ОСОБА_6 ,
потерпілого ОСОБА_7 ,
представника потерпілого - адвоката ОСОБА_8 ,
захисника - адвоката ОСОБА_9 в режимі відеоконференції за допомогою онлайн сервісу відеозв'язку EASYCON,
розглянула 24 лютого 2022 року у відкритому судовому засіданні в м. Запоріжжі кримінальне провадження за апеляційними скаргами обвинуваченого ОСОБА_10 та його захисника - адвоката ОСОБА_9 на вирок Вільнянського районного суду Запорізької області від 27 жовтня 2021 року відносно
ОСОБА_10 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця с. Сигнальне Мар'їнського району Донецької області, громадянина України, зареєстрованого та проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 ,
обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 121 КК України.
Встановлені вироком суду першої інстанції обставини:
29.01.2021 року приблизно о 19 годині 00 хвилин ОСОБА_10 , маючи умисел на заподіяння тілесних ушкоджень, перебуваючи в стані алкогольного сп'яніння, знаходячись у житловій кімнаті будинку, за місцем свого мешкання, а саме: АДРЕСА_1 , під час конфлікту, що супроводжувався обопільною бійкою, який раптово виник між ним та ОСОБА_7 , схопив з дерев'яної тумби кухонний ніж і, тримаючи його у правій руці, усвідомлюючи ступінь суспільної небезпеки свого вчинку та реалізуючи свій злочинний умисел, розвернувся до ОСОБА_7 , який до цього знаходився поза його спиною, і наніс потерпілому один удар вказаним ножем в область грудної клітки зліва, в результаті чого спричинив ОСОБА_7 тілесне ушкодження, згідно з висновком експерта № 425п від 23.03.2021 року, у вигляді поодинокого проникаючого поранення грудної клітки ліворуч з ушкодженням серця, яке кваліфікується як тяжке тілесне ушкодження, за ознакою небезпеки для життя.
Вироком Вільнянського районного суду Запорізької області від 27 жовтня 2021 року:
ОСОБА_10 визнаний винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 121 КК України, і йому призначено покарання у виді позбавлення волі на строк 6 (шість) років 6 (шість) місяців.
Початок строку відбування покарання ОСОБА_10 ухвалено рахувати з моменту фактичного затримання, а саме з 31.01.2021 року.
Запобіжний захід відносно обвинуваченого ОСОБА_10 у вигляді тримання під вартою, обраний ухвалою слідчого судді Вільнянського районного суду Запорізької області від 31.01.2021 року, з урахуванням ухвали слідчого судді від 23.03.2021 року та суду від 29.04.2021 року, 25.05.2021 року, 20.07.2021 року та 16.09.2021 року, ухвалено продовжити до набрання вироком законної сили.
Стягнуто з ОСОБА_10 на користь держави судові витрати на залучення експерта у кримінальному провадженні № 12021082210000005 у розмірі 16 280,98 грн.
Ухвалено скасувати арешт, накладений ухвалами слідчого судді Вільнянського районного суду Запорізької області від 01.02.2021 року.
Доля речових доказів вирішена в порядку ст. 100 КПК України.
Вимоги і узагальнені доводи апеляційних скарг.
В апеляційній скарзі захисник - адвокат ОСОБА_9 не погоджується з оскаржуваним вироком та вважає його незаконним та необґрунтованим. Просить скасувати вирок суду в частині призначеного покарання та ухвалити в цій частині новий вирок, яким призначити ОСОБА_10 покарання за скоєне ним кримінальне правопорушення, передбачене ч. 1 ст. 121 КК України, найнижчої межі, встановленої санкцією, із застосуванням вимог ст. 75 КК України.
В обґрунтування своїх вимог зазначає, що правопорушення відбулося внаслідок необережних дій як потерпілого,так і обвинуваченого, та у останнього не було бажання та наміру наносити потерпілому тяжкі тілесні ушкодження, а було на меті лише зупинення конфлікту та бійки. Суд не взяв до уваги доводи обвинуваченого в частині того, що він не мав умислу на спричинення тілесних ушкоджень, а його поведінка була наслідком неправомірних дій потерпілого ОСОБА_7 , повністю проігнорувавши як показання свідків, так і показання потерпілого щодо обставин справи. З показань потерпілого вбачається, що під час того, як обвинувачений розвернувся, саме і відбувся удар, та його показання в цій частині повністю кореспондуються з показаннями обвинуваченого, який також показав, що удар стався в процесі його розвороту, у зв'язку з тим, що між ними майже не було відстані. Співробітники поліції, які приїздили на виклик з приводу даного правопорушення ( ОСОБА_11 та ОСОБА_12 ), пояснили, що, прибувши на місце події, не побачили конфлікту між обвинуваченим та потерпілим, окрім того, потерпілий зазначив, що вони з обвинуваченим знаходяться у дружніх відносинах та жодних претензій він до нього не має. Свідки ОСОБА_13 та ОСОБА_14 (які є медичними працівниками) надали аналогічні покази та пояснили, що конфлікту між обвинуваченим та потерпілим вони не побачили та потерпілий відмовився від надання медичної допомоги та жодних претензій в сторону обвинуваченого не висловлював.
Також суд не взяв до уваги та не надав належну оцінку поведінці обвинуваченого після вчинення правопорушення, а саме те, що обвинувачений одразу звернувся до сусідки з проханням викликати швидку допомогу з метою запобігти тяжким наслідкам та звернення було неодноразовим. Вказана обставина, на думку захисту, є пом'якшуючою покарання обставиною.
Враховуючи ступінь тяжкості вчиненого обвинуваченим злочину, особу винного, поведінку потерпілого, який також перебував у стані алкогольного сп'яніння та сам розпочав бійку, наявність пом'якшуючих покарання обставин, а також те, що обвинувачений перебуває під вартою з 31.01.2021 року, вважає за можливе застосування до обвинуваченого покарання найнижчої межі, встановленої в санкції ч. 1 ст. 121 КК України, з застосуванням вимог ст. 75 КК України.
В апеляційній скарзі обвинувачений ОСОБА_10 не погоджується з оскаржуваним вироком. Просить переглянути вирок суду та застосувати до нього положення ст.ст. 36, 66, 69, 124 КК України або змінити йому строк покарання.
В обґрунтування своїх вимог зазначає, що суд взяв до уваги тільки те, що він раніше судимий та відбував покарання в місцях позбавлення волі, офіційно не працює, не має родини та дітей, вчинив новий злочин, однак суд не взяв до уваги, що він надав першу допомогу, викликав швидку та повідомив в поліцію про злочин, надав добровільно показання, допомагав органам досудового розслідування в розкритті злочину, а також те, що він скоїв злочин через поведінку потерпілого, який перший спровокував конфліктну ситуацію. Зазначає, що він хотів налякати потерпілого ножем, однак не розрахував, що той знаходився на близькій відстані, та вдарив його ножем.
В запереченнях представник потерпілого - адвокат ОСОБА_8 просить апеляційні скарги обвинуваченого ОСОБА_10 та його захисника - адвоката ОСОБА_9 залишити без задоволення, а вирок суду першої інстанції - без змін.
Позиції учасників судового провадження.
Захисник обвинуваченого - адвокат ОСОБА_9 в судовому засіданні підтримала апеляційні скарги. Зазначила, що призначене ОСОБА_10 покарання є занадто суворим.
Представник потерпілого - адвокат ОСОБА_8 у судовому засіданні заперечувала проти задоволення апеляційних скарг, вказавши, що призначене обвинуваченому покарання є законним та обґрунтованим.
Прокурор у судовому засіданні висловила заперечення вимогам та доводам апеляційних скарг, посилаючись на їх необґрунтованість. Зазначила, що вирок суду є законним та обґрунтованим, а позиція захисту скерована на уникнення від кримінальної відповідальності.
Обвинувачений ОСОБА_10 був належним чином повідомлений про дату, час і місце апеляційного розгляду через адміністрацію ДУ «Вільнянська установа виконання покарань (№11)». Заяв чи клопотань від обвинуваченого про особисту участь в судовому засіданні на адресу апеляційного суду не надходило. Враховуючи дані обставини та з урахуванням відсутності питань, які б погіршували правове становище обвинуваченого, апеляційний суд, з урахуванням відсутності заперечень захисника, а також відповідно до положень ч. 4 ст. 401, ч. 4 ст. 405 КПК України проводить апеляційний розгляд без участі обвинуваченого ОСОБА_10 .
У судове засідання апеляційної інстанції потерпілий ОСОБА_7 , будучи належним чином повідомленим про дату, час і місце апеляційного розгляду, не з'явився, про причини своєї неявки суд не повідомив. Враховуючи дані обставини, а також присутність в судовому засіданні представника потерпілого, яка не заперечувала проти апеляційного розгляду за відсутності потерпілого, з урахуванням думки інших учасників процесу про можливість проведення судового засідання без участі потерпілого, відповідно до положень ч. 4 ст. 405 КПК України, апеляційний суд проводить апеляційний розгляд без участі потерпілого ОСОБА_7 .
Встановлені судом апеляційної інстанції обставини та мотиви, з яких суд виходив при постановленні ухвали.
Відповідно до ч. 1 ст. 404 КПК України апеляційний суд переглядає вирок суду першої інстанції в межах поданих апеляційних скарг.
Згідно вимог ст. 370 КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим.
Відповідно до ст. 94 КПК України слідчий, прокурор, слідчий суддя, суд за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, оцінюють кожний доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв'язку для прийняття відповідного процесуального рішення.
Як вбачається з матеріалів справи, обвинувачений ОСОБА_10 винним себе у вчиненні інкримінованого кримінального правопорушення за ч. 1 ст. 121 КК України не визнав, частково визнав обставини події, при цьому, не погодився з тяжкістю тілесного ушкодження. Зазначив, що не мав умислу на спричинення тяжких тілесних ушкоджень потерпілому, а лише захищався від неправомірних дій останнього, завданий ним удар не міг призвести до тяжких тілесних ушкоджень.
Пояснив, що 29.01.2021 зранку до нього прийшов ОСОБА_7 , який перебував у стані сп'яніння. Протягом дня вони вживали спиртні напої. Ввечері, приблизно о 18 годині, під час вживання спиртного між ними виник словесний конфлікт, в ході якого потерпілий першим вдарив його, а він відповів. Під час боротьби з приміщення кухні вони вдвох викотилися в коридор, де обвинувачений запропонував потерпілому припинити бійку та повернутися до приміщення кухні, на що останній погодився. Обвинувачений першим пішов з коридору в кухню, за ним йшов потерпілий. В цей момент, коли ОСОБА_7 знаходився у нього за спиною, обвинувачений відчув удар у потилицю, після чого він вирішив налякати потерпілого та правою рукою схопив ніж, який лежав на тумбочці у приміщенні кухні, та розвернувся лицем до потерпілого таким чином, що ніж потрапив ОСОБА_7 в область грудної клітини зліва.
Після удару ножем потерпілий присів, він допоміг йому лягти на диван, а сам пішов до сусідів та попросив викликати швидку допомогу. Невдовзі приїхала карета швидкої допомоги, а також співробітники поліції, прийшла бабуся ОСОБА_7 і сусідка. При цьому, ОСОБА_7 відмовлявся від допомоги медиків, повідомивши, що з ним все добре. Також обвинувачений пояснив, що потерпілий демонстрував працівникам швидкої медичної допомоги та поліції, які прибули на виклик, поранення, яке на вигляд було схоже на подряпину, слідів крові на рані не було, а поведінка самого постраждалого не свідчила, що останньому було спричинено тяжкого поранення.
Проте, незважаючи на невизнання ОСОБА_10 своєї вини, суд першої інстанції, безпосередньо дослідивши докази, дійшов правильного висновку про наявність у діях обвинуваченого складу інкримінованого йому кримінального правопорушення.
Доводи апеляційних скарг сторони захисту щодо відсутності умислу у обвинуваченого на спричинення тяжкого тілесного ушкодження потерпілому, не знайшли свого підтвердження та спростовуються матеріалами справи.
Так, за показами допитаного в суді першої інстанції потерпілого ОСОБА_7 , у вечері 29.01.2021 року у будинку обвинуваченого, під час вживання алкогольних напоїв між ними стався словесний конфлікт, який перейшов в бійку, в ході якої він наніс ОСОБА_10 кілька ударів, останній відповідав. Після того, як вони обидва заспокоїлися і вирішили піти з коридору в кухню, ОСОБА_10 , який першим заходив до приміщення кухні, різко розвернувся, а він відразу відчув різкий біль в області грудної клітини зліва, в області серця. Після цього, він присів на ліжко і втратив свідомість.
Потерпілий уточнював, що ОСОБА_10 наніс йому удав відразу з розвороту.
Показання потерпілого ОСОБА_7 , надані під час судового розгляду узгоджуються з поясненнями, наданими ним під час проведення слідчого експерименту за його участю.
Так, згідно протоколу слідчого експерименту від 19.03.2021 року з відеозаписом до нього потерпілий ОСОБА_7 пояснив, що всі події відбувалися у будинку АДРЕСА_1 , де мешкав ОСОБА_10 . Після цього, ОСОБА_7 запропонував усім учасникам прослідувати до вказаного будинку. Зайшовши всередину будинку, потерпілий пояснив, що протягом дня 29.01.2021 року вони з ОСОБА_10 вживали алкогольні напої (кожен випив приблизно по 0,7 л горілки). Ввечері, приблизно о 19 годині 00 хвилин, вони знаходились у приміщенні однієї з житлових кімнат будинку, вказавши на цю кімнату, де між ними виникла сварка, яка перейшла в обопільну бійку, під час якої ОСОБА_10 повалив потерпілого на підлогу та наніс йому не більше двох ударів кулаком правої руки по тулубу, продемонструвавши на макеті людини механізм та місце нанесення цих ударів. Через деякий час вони обоє піднялися та пішли до кімнати. При цьому, ОСОБА_10 йшов першим, а потерпілий - позаду. Що сталося потім, він погано пам'ятає, лише пояснив, що ОСОБА_10 почав розвертатися до нього лицем через ліве плече і в цей момент він відчув сильний біль в області грудної клітини зліва. Чим саме ОСОБА_10 наніс йому удар він не бачив. Далі, зі слів потерпілого, він приліг на диван і заснув, а прокинувся від того, що його розбудили співробітники поліції і його бабуся ОСОБА_15 . Через деякий час в с. Солоне приїхала його матір, яка забрала його додому (т. 2 а.п. 59-63).
При цьому, колегія суддів звертає увагу, що сам обвинувачений в ході судового розгляду не заперечував факту застосування ножа.
Під час проведення слідчого експерименту 08.02.2021 року обвинувачений також продемонстрував події, що відбувались в той день, зазначивши, що 29.01.2021 року приблизно о 5 годині до вказаного домоволодіння прийшов ОСОБА_7 . Протягом дня вони вживали алкогольні напої, випили приблизно 4 пляшки горілки на двох. Приблизно о 19 годині під час вживання спиртного між ними виник конфлікт, в ході якого потерпілий першим вдарив його кулаком правої руки в область щоки зліва, від якого він упав на підлогу, продемонструвавши за допомогою макета людини, як це сталося. Після цього ОСОБА_10 встав та наніс ОСОБА_7 один удав долонею правої руки в область обличчя зліва, від чого останній упав на диван. При цьому, ОСОБА_10 також продемонстрував за допомогою макета людини, як це сталося. Вставши з дивана, потерпілий підійшов до нього, схопив обома руками за одяг, таким чином вони вдвох впали на підлогу у коридорі, де кілька хвилин боролися. Потім він запропонував потерпілому припинити бійку та повернутися до житлової кімнати, на що останній погодився. Він йшов першим, за ним йшов потерпілий. В цей момент, коли ОСОБА_7 знаходився у нього за спиною, він відчув удар у потилицю. Розлютившись, він правою рукою схопив ніж, який лежав на тумбочці, та з розвороту вліво наніс один прямий удар ножем ОСОБА_7 в область грудної клітини зліва. За допомогою макету ножа та макету людини обвинувачений продемонстрував механізм нанесення тілесного ушкодження. Далі, ОСОБА_10 пояснив, що від удару ОСОБА_7 впав на підлогу, він допоміг йому піднятися, лягти на диван, а сам пішов до сусідки, якій розповів, що сталося, та попросив викликати швидку допомогу (т. 2 а.п. 64-71).
За висновком комісійної судово-медичної експертизи № 500-К від 21.04.2021 року характер (колото-різане), кількість (поодиноке) та локалізація (грудна клітина ліворуч) тілесного ушкодження не протирічать наданим даним для проведення експертизи, тому можливості утворення встановленого тілесного ушкодження у ОСОБА_7 за механізмами, що наведені у протоколі проведення 19.03.2021 року слідчого експерименту за участю потерпілого ОСОБА_7 та у протоколі проведення 08.02.2021 року слідчого експерименту за участю ОСОБА_10 не виключається (т. 1 а.п. 244-251).
Згідно з висновком судово-психіатричного експерта № 61 від 17.02.2021 року ОСОБА_10 виявляв та виявляє на теперішній час психічний розлад у формі психічних та поведінкових розладів внаслідок вживання алкоголю, синдром залежності. У період вчинення інкримінованого йому правопорушення ознак тимчасового хворобливого розладу психічної діяльності не виявляв, а знаходився в стані алкогольної інтоксикації. У виниклій ситуації ОСОБА_10 не виявляв характерних феноменологічних ознак будь-якого емоційного стану сильного душевного хвилювання, які можуть розглядатися як психологічна основа виникнення сильного душевного хвилювання та здійснює суттєвий вплив на його поведінку. ОСОБА_10 у ході психоексперементального обстеження з урахуванням його анамнезу виявляє алкогольну деградацію особистості, що мало просте відображення у його поведінці і має значення у даному кримінальному провадженні. Отже, він міг усвідомлювати значення своїх дій і керувати ними. За своїм психічним станом на цей час він може усвідомлювати свої дії та керувати ними. Примусових заходів медичного характеру не потребує. Потребує протиалкогольного лікування (т. 2 а.п. 17-24).
Допитана свідок ОСОБА_16 пояснювала, що вона проживає по сусідству із ОСОБА_10 . Ввечері 29.01.2021 року до неї додому прийшов обвинувачений, який перебував в стані алкогольного сп'яніння, пояснив, що поранив ножем ОСОБА_7 та попрохав викликати швидку медичну допомогу. Після чого вона зателефонувала на станцію швидкої медичної допомоги та викликала поліцію, подзвонила матері ОСОБА_7 . В подальшому разом з ОСОБА_15 та співробітниками поліції вони пішли до ОСОБА_10 в будинок, де побачили, що ОСОБА_7 лежить на дивані. Під час огляду потерпілого співробітниками поліції та медиками вона побачила ножове поранення в області серця.
При цьому, свідок охарактеризувала ОСОБА_10 з негативної сторони, як особу, яка постійно зловживає спиртними напоями та погрожує односельцям, у тому числі їй.
За показаннями свідка ОСОБА_15 29.01.2021 року після 19 години до неї зателефонувала донька ОСОБА_17 та сказала, що зі слів сусідки ОСОБА_16 їй стало відомо, що ОСОБА_7 порізали. Прийшовши до будинку ОСОБА_10 , в одній із кімнат на дивані вона виявила онука, який в цей час спав. Привівши останнього до тями, вона зрозуміла, що він знаходиться в стані сильного алкогольного сп'яніння, побачила поріз в області грудної клітини зліва, на погане самопочуття потерпілий не скаржився. Зі слів сусідки їй стало відомо, що ОСОБА_10 прийшов до ОСОБА_16 , просив викликати швидку медичну допомогу, оскільки ножем поранив ОСОБА_7 . Після цього, приїхала мати ОСОБА_7 і забрала свого сина додому в смт. Славгород, звідкіля його госпіталізували до лікарні.
Допитана свідок ОСОБА_17 пояснила, що 29.01.2021 року приблизно о 19 годині 20 хвилин їй зателефонувала сусідка ОСОБА_18 із с. Солоне Вільнянського району Запорізької області та повідомила, що до неї прибігав обвинувачений, який просив викликати швидку медичну допомогу для ОСОБА_7 , оскільки він наніс йому ножове поранення. В свою чергу, вона подзвонила своїй матері, яка проживає в с. Солоне, попросила сходити додому до ОСОБА_10 і сама поїхала в с. Солоне. По приїзду, біля будинку обвинуваченого знаходилися співробітники поліції і швидкої медичної допомоги, які повідомили, що у сина незначна рана в області грудної клітини зліва і його можна забрати додому. Вона посадила сина до машини і привезла додому. Вдома син одразу ліг спати і ні про що їй не розповідав. Під час сну ОСОБА_7 стогнав і тримався рукою в області грудної клітки зліва. Вона хотіла оглянути рану сина, однак він не дозволив, але приблизно о 2 годині ночі син почав кричати, попросив викликати швидку, оскільки почувався дуже погано. Після цього, швидка доставила її сина до Синельниковської лікарні, де його було прооперовано у зв'язку з проникаючим ножовим пораненням.
Допитані свідки ОСОБА_11 та ОСОБА_12 пояснили, що 29.01.2021 року о 9 годині він заступив на чергування по Відділенню поліції № 2 Запорізького РУП ГУНП в Запорізькій області в складі ГРПП спільно з поліцейським ГРПП ОСОБА_19 29.01.2021 року приблизно о 17 годині надійшов виклик про те, що громадянин ОСОБА_10 повідомив про конфлікт. При виїзді на місце події до них вийшов ОСОБА_10 , який перебував в стані алкогольного сп'яніння, виражався нецензурною лайкою, повідомив, що конфлікт вирішив самостійно. Через декілька годин знову надійшов виклик про те, що ОСОБА_10 за місцем свого мешкання спричинив ножове поранення товаришу. Після чого негайно був здійснений виїзд за адресою мешкання обвинуваченого. По прибуттю до домоволодіння АДРЕСА_2 , біля подвір'я їх зустріла ОСОБА_15 , яка повідомила, що вона є бабусею ОСОБА_7 , якому, зі слів ОСОБА_10 , було нанесено ножове поранення. Увійшовши до однієї із кімнат домоволодіння на дивані був виявлений ОСОБА_7 , який в цей час спав. В області грудної клітини зліва останнього знаходилася незначна різана рана без кров'яних виділень.
За показаннями свідків ОСОБА_13 та ОСОБА_14 29.01.2021 року під час перебування на добовому чергуванні надійшов виклик в с. Солоне Вільнянського району Запорізької області. По приїзду за вищевказаною адресою на подвір'ї знаходилось двоє чоловіків, які перебували в стані сильного алкогольного сп'яніння. Потерпілого було оглянуто, в ході огляду у останнього в області грудної клітини зліва було виявлено невелику рану. На погане самопочуття ОСОБА_7 не скаржився, від надання медичної допомоги останній відмовився, необхідності в госпіталізації до лікарні не було.
Показанням потерпілого та вказаних свідків судом першої інстанції у вироку була надана оцінка у відповідності до вимог ст. 94 КПК України, з правильністю якої погоджується колегія суддів.
Протиріч, які є суттєвими щодо обставин події, у показаннях свідків не вбачається.
При цьому, допитані свідки не були безпосередніми очевидцями подій, але їх свідчення в логічному взаємозв'язку відтворюють фактичні обставини справи, які відповідають встановленим судом.
Отже, покази допитаних свідків сприйняті судом у сукупності із іншими доказами і між собою узгоджуються.
Крім того, місцевим судом були безпосередньо досліджені і письмові докази, яким надана оцінка у відповідності до вимог ст. 94 КПК України та обґрунтовано покладено їх в основу обвинувального вироку.
За протоколом огляду місця події від 30.01.2021 року з додатками до нього, оглянуто приміщення будинку АДРЕСА_2 , під час якого у приміщенні № 1 виявлено та вилучено ніж литий із металу сріблястого кольору загальною довжиною приблизно 18,5 см, довжиною клинка близько 9 см, з нашаруванням речовини бурого кольору. 15 недопалків, ПЕТ-пляшку об'ємом 1 л з написом «COCA-COLA», керамічну чашку, скляну чарку, тканеву маску та інші речові докази (т. 1 а.п. 75-90).
Відповідно до протоколу огляду від 30.01.2021 року та фототаблиці до нього свідок ОСОБА_17 на території домоволодіння АДРЕСА_3 добровільно видала одяг свого сина ОСОБА_7 , у який останній був одягнутий 29.01.2021 року під час спричинення йому ножового поранення (т. 1 а.п. 112-115).
Згідно з протоколом огляду від 30.01.2021 року та фототаблиці до нього ОСОБА_10 в приміщенні кабінету № 42 Відділення поліції № 2 Запорізького РУП ГУНП в Запорізької області, розташованого за адресою: Запорізька область, м. Вільнянськ, вул. Бочарова, 17, добровільно видав одяг, у який був одягнутий під час спричинення ножового поранення ОСОБА_7 (т. 1 а.п. 122-126).
За висновком експерта № 425п від 23.03.2021 року у ОСОБА_7 виявлено поодиноке проникаюче поранення грудної клітки ліворуч з ушкодженням серця (за наданими медичними документами), яке кваліфікується як тяжке тілесне ушкодження за ознакою небезпеки для життя (п. 2.1.3.й. Правил судово-медичного визнання ступеня тяжкості тілесних ушкоджень). Тілесне ушкодження утворилося від дії предмета (предметів), що володів колюче-ріжучими властивостями. Давність утворення ушкодження не суперечить терміну, зазначеному в обставинах справи (т. 1 а.п. 161-164).
Допитаний у судовому засіданні судово-медичний експерт ОСОБА_20 підтвердив правильність проведеного дослідження та зробленого висновку та зазначив, що ступінь тяжкості тілесного ушкодження встановлена на підставі медичних документів та кваліфікуючих ознак.
Відповідно до висновку експерта № 15 від 03.02.2021 року при огляді громадянина ОСОБА_10 02.02.2021 року будь-яких видимих тілесних ушкоджень або слідів їх загоєння виявлено не було (т. 1 а.п. 167-168).
Також судом досліджено ряд інших експертиз, яким надана відповідна оцінка разом з іншими доказами.
Отже, на переконання колегії суддів, сукупність досліджених доказів у логічному їх поєднанні не викликає жодного сумніву у доведеності вини ОСОБА_10 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 121 КК України, винуватість ОСОБА_10 в інкримінованому злочині доведена за критерієм «поза розумним сумнівом».
Будь-яких процесуальних порушень при збиранні, дослідженні та оцінці вказаних доказів, які б ставили під сумнів правильність висновків суду щодо доведеності винуватості ОСОБА_10 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 121 КК України, колегія суддів не вбачає.
Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції у зв'язку з їх обґрунтованістю, мотиви, з яких було прийнято вказане рішення, докладно, логічно та переконливо викладено в оскаржуваному вироку, а доводи апеляційних скарг обвинуваченого та його захисника їх не спростовують.
Таким чином, дії ОСОБА_10 , за вищевказаними обставинами, відповідають кваліфікації за ч. 1 ст. 121 КК України.
Поряд із цим, надаючи оцінку доводам захисту в частині відсутності у ОСОБА_10 умислу на спричинення тілесних ушкоджень, оскільки його поведінка була наслідком неправомірних дій потерпілого, колегія суддів зазначає, що такі доводи повністю спростовуються показаннями потерпілого, свідків, висновками судово-медичних експертиз та іншими дослідженими судом першої інстанції доказами.
Як вбачається з матеріалів кримінального провадження та вироку суду першої інстанції, між обвинуваченим та потерпілим виник конфлікт, якого обвинувачений мав об'єктивну можливість уникнути, в результаті якого ОСОБА_10 завдав ОСОБА_7 один цілеспрямований удар в області грудної клітини зліва, тобто життєво-важливу ділянку тіла, де знаходиться серце, внаслідок чого потерпілий отримав тяжке тілесне ушкодження.
Поведінка обвинуваченого, характер, послідовність, рішучість і динамічність його дій, локалізація тілесного ушкодження, механізм його спричинення спростовують твердження ОСОБА_10 про відсутність умислу на завдання тілесних ушкоджень.
Звертає на себе увагу й той факт, що в момент спричинення обвинуваченим удару ножем потерпілому конфлікт між ними припинився, вони повертались до приміщення кухні. Потерпілий не мав при собі жодного предмету, пристосованого для спричинення тілесного ушкодження, погроз обвинуваченому не висловлював і, перебуваючи попереду обвинуваченого, тобто спиною до останнього, потерпілий ОСОБА_7 не становив загрози для ОСОБА_10 .
Таким чином, жодної об'єктивної обставини, яка б вказувала на наявність протиправної поведінки з боку потерпілого, не вбачається.
Твердження сторони захисту про те, що обвинувачений хотів лише налякати потерпілого, однак в процесі розвороту не розрахував відстань, колегія суддів відхиляє. Такий довід не спростовує висновку місцевого суду, а встановлені обставини події з застосуванням ОСОБА_10 ножа, вочевидь вказують на провину обвинуваченого в інкримінованому злочині.
За висновком судово-медичного експерта № 425п від 23.03.2021 року встановлено, що поодиноке проникаюче поранення грудної клітки ліворуч з ушкодженням серця (за наданими медичними документами) у ОСОБА_7 кваліфікується як тяжке тілесне ушкодження за ознакою небезпеки для життя.
Правильність цього висновку підтверджена показаннями судового експерта ОСОБА_21 , який зазначив, що ознакою тяжкого тілесного ушкодження є небезпека для життя, а згідно п. 2.1.3.й. Правил судово-медичного визнання ступеня тяжкості тілесних ушкоджень, затверджених наказом Міністерства охорони здоров'я України № 6 від 17.01.1995, до ушкоджень, що небезпечні для життя, належать: поранення грудної клітки, котрі проникли в плевральну порожнину, порожнину перикарду чи клітковину середостіння, у тому числі, і без ушкодження внутрішніх органів.
Жодних сумнівів у достовірності висновку судово-медичної експертизи та показань експерта у колегії суддів не має.
Висновки судово-медичної експертизи повністю узгоджуються з іншими дослідженими у судовому засіданні доказами, зокрема висновком комісійної судово-медичної експертизи № 500-К від 21.04.2021 року, якою також зафіксовано, що саме спричинення потерпілому тяжкого тілесного ушкодження не виключається при обставинах, зазначених як потерпілим ОСОБА_7 , так і обвинуваченим ОСОБА_10 , під час проведених слідчих експериментів.
Згідно висновку медико-криміналістичної експертизи № 203 від 12.04.2021 року пошкодження на джемпері (за постановою - футболці) потерпілого ОСОБА_7 є колото-різаним, було спричинене пласким одностороннім колюче-ріжучим предметом, яким міг бути клинок ножа, найбільша ширина зануреної частини якого становила не менш як 10 мм. Результати проведеної експертизи не виключають ймовірність спричинення вказаного пошкодження клинком наданого ножа (т. 1 а.п. 237-240).
За таких обставин, версія обвинуваченого про те, що він не розрахував відстань до потерпілого є непереконливою.
Перевіряючи доводи апелянтів про те, що ОСОБА_10 захищався від неправомірних дій потерпілого, внаслідок чого завдані ним тілесні ушкодження ОСОБА_7 були наслідком перевищення меж необхідної оборони, колегія суддів зазначає наступне.
Відповідно до положень ч. 1 ст. 36 КК України під необхідною обороною слід розуміти дії, вчинені з метою захисту охоронюваних законом прав та інтересів особи, яка захищається, або іншої особи, а також суспільних інтересів та інтересів держави від суспільно небезпечного посягання шляхом заподіяння тому, хто посягає, шкоди необхідної і достатньої в даній обстановці для негайного відвернення чи припинення посягання, якщо при цьому не було допущено перевищення меж необхідної оборони.
Право на необхідну оборону виникає лише тоді, коли суспільно небезпечне посягання викликає у того, хто захищається, невідкладну необхідність в заподіянні шкоди тому, хто посягає, для негайного відвернення або припинення його суспільно небезпечного посягання. А така необхідність виникає тоді, коли зволікання з боку того, хто обороняється, в заподіянні шкоди тому, хто посягає, загрожує негайною і невідворотною шкодою для охоронюваних законом прав та інтересів.
Згідно з роз'ясненнями, які містяться в постанові Пленуму Верховного Суду України № 1 від 26.04.2002 року «Про судову практику у справах про необхідну оборону», при розгляді справ даної категорії судам необхідно беззастережно додержуватись вимог ч. 3 ст. 27 Конституції України і ст. 36 КК України, враховуючи те, що відповідно до закону кожна особа має право на необхідну оборону від суспільно небезпечного посягання незалежно від можливості уникнути його або звернутися за допомогою до інших осіб чи органів влади. Слід мати на увазі, що стан необхідної оборони виникає не лише в момент вчинення суспільно небезпечного посягання, а й у разі створення реальної загрози заподіяння шкоди. При з'ясуванні наявності такої загрози необхідно враховувати поведінку нападника, зокрема спрямованість умислу, інтенсивність і характер його дій, що дають особі, яка захищається, підстави сприймати загрозу як реальну. Перехід використовуваних при нападі знарядь або інших предметів від нападника до особи, яка захищається, не завжди свідчить про закінчення посягання. При розгляді справ даної категорії суди повинні з'ясовувати, чи мала особа, яка захищалася, реальну можливість ефективно відбити суспільно небезпечне посягання іншими засобами із заподіянням нападникові шкоди, необхідної і достатньої в конкретній обстановці для негайного відвернення чи припинення посягання.
Згідно з ч. 3 ст. 36 КК України, перевищенням меж необхідної оборони визнається умисне заподіяння тому, хто посягає, тяжкої шкоди, яка явно не відповідає небезпечності посягання або обстановці захисту.
Відповідно до роз'яснень Верховного Суду України, викладених у постанові Пленуму № 1 від 26.04.2002 року «Про судову практику у справах про необхідну оборону», щоб установити наявність або відсутність ознак перевищення меж необхідної оборони, суди повинні враховувати не лише відповідність чи невідповідність знарядь захисту і нападу, а й характер небезпеки, що загрожувала особі, яка захищалася, та обставини, що могли вплинути на реальне співвідношення сил, зокрема: місце і час нападу, його раптовість, неготовність до його відбиття, кількість нападників і тих, хто захищався, їхні фізичні дані (вік, стать, стан здоров'я) та інші обставини. Якщо суд визнає, що в діях особи є перевищення меж необхідної оборони, у вироку слід зазначити, в чому саме воно полягає.
Під час розгляду справи судом не встановлено таких обставин, які б свідчили, що дії потерпілого за своїми об'єктивними ознаками могли створити реальну та безпосередню загрозу заподіяння шкоди для ОСОБА_10 , які б, у зв'язку з цим, викликали невідкладну необхідність у заподіянні тілесних ушкоджень ОСОБА_7 . А отже, вважати, що обвинувачений, завдаючи удар ножем в область грудної клітини зліва, перебував у стані необхідної оборони, або ж перевищив її межі, підстав немає.
На переконання колегії суддів, така позиція обвинуваченого є обраним ним способом захисту та бажанням пом'якшити покарання за скоєне кримінальне правопорушення.
За вказаних встановлених судом фактичних обставин кримінального провадження дії ОСОБА_10 за ч. 1 ст. 121 КК кваліфіковано правильно, а підстави для перекваліфікації його дій з ч. 1 ст. 121 КК України на ст. 124 КК України відсутні.
Стосовно вимог апелянтів щодо пом'якшення призначеного обвинуваченому покарання та застосування положень ст.ст. 69, 75 КК України, судова колегія виходить з положень ст.ст. 50, 65 КК України, які судом першої інстанції при призначенні обвинуваченому покарання були дотримані.
Так, відповідно до вимог ст. 65 КК України, яка передбачає загальні засади призначення покарання і через які реалізуються принципи законності, справедливості, обґрунтованості та індивідуалізації, суд, призначаючи покарання у кожному конкретному випадку має дотримуватися вимог кримінального закону й зобов'язаний враховувати ступінь тяжкості вчиненого злочину, дані про особу винного та обставини, що пом'якшують і обтяжують покарання. Призначене покарання має бути необхідним і достатнім для виправлення засудженого та попередження нових злочинів.
Визначений судом першої інстанції обвинуваченому ОСОБА_10 вид та розмір покарання в повному обсязі відповідає зазначеним вище вимогам закону.
При обранні розміру покарання суд першої інстанції, згідно вироку та матеріалів кримінального провадження, врахував ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, яке відповідно до положень ст. 12 КК України відноситься до тяжких злочинів, об'єм обвинувачення та конкретні обставини у даному кримінальному провадженні.
Суд першої інстанції також взяв до уваги відомості стосовно особистості обвинуваченого, який раніше судимий, має постійне місце проживання, де характеризується посередньо, на обліку в спеціалізованих медичних закладах не перебуває.
Врахував місцевий суд і думку потерпілого, який наполягав на призначенні обвинуваченому максимально суворого покарання.
Відповідно до ст. 66 КК України, обставинами, що пом'якшують покарання, суд першої інстанції визнав активне сприяння розкриттю кримінального правопорушення, та наявність, відповідно до положень ст. 67 КК України, обставин, що обтяжують покарання, у вигляді вчинення злочину в стані алкогольного сп'яніння та рецидив злочинів.
Судом першої інстанції в повній мірі досліджені усі докази, які характеризують обвинуваченого в достатньому об'ємі, його ставлення до скоєного та надана відповідна обґрунтована та вмотивована оцінка вказаному.
Колегія суддів також звертає увагу, що обвинувачений раніше вже засуджувався, у тому числі, за скоєння аналогічного злочину проти життя та здоров'я особи, при цьому, до обвинуваченого застосовувався інститут як звільнення від відбування покарання з випробуванням, так і умовно-дострокового звільнення.
Між тим, це не потягло позитивних змін в особистості обвинуваченого та останній знову вчинив злочин, що свідчить про його небажання ставати на шлях виправлення та перевиховання, а також про його суспільно-небезпечну направленість.
Наведені обставини поряд із вчиненням даного кримінального правопорушення, яке виразилось у посяганні на життя та здоров'я потерпілого, виявляє неефективність застосування до ОСОБА_10 інституту звільнення від відбування покарання на підставі ст. 75 КК України.
З урахуванням сукупності всіх наведених вище обставин, судова колегія погоджується із висновком суду першої інстанції про можливість виправлення ОСОБА_10 лише в умовах ізоляції від суспільства.
Не вбачає колегія суддів й підстав для пом'якшення призначеного ОСОБА_10 покарання із застосуванням положень ст. 69 КК України.
Сукупність відомостей щодо особистості обвинуваченого, зокрема і щодо притягнення раніше ОСОБА_10 до кримінальної відповідальності за ч. 2 ст. 121 КК Українипоряд із вчиненням злочину за обтяжуючих покарання обставин та настанням наслідків у вигляді спричинення потерпілому ОСОБА_7 тяжкого тілесного ушкодження, небезпечного для життя в момент заподіяння, що на думку судової колегії, засвідчує усталену протиправну поведінку ОСОБА_10 , давали місцевому суду підстави для призначення саме такого виду та розміру покарання.
При цьому, слід зазначити, що суд першої інстанції, призначив обвинуваченому покарання у розмірі, наближеному до мінімального, визначеного санкцією інкримінованого злочину з урахуванням наявності пом'якшуючої покарання обставини, що спростовує доводи сторони захисту про неврахування певних обставин.
Доводи апелянтів щодо неврахування судом у якості пом'якшуючої покарання обставини виклик обвинуваченим швидкої медичної допомоги одразу ж після нанесення тілесного ушкодження, з огляду на призначене покарання, наближене до мінімального розміру, визначеного санкцією ч.1 ст. 121 КК України, а отже і фактичне врахування вказаної обставини, є неспроможними.
Крім того, по приїзду швидкої потерпілому медична допомога не надавалась, а останнього було госпіталізовано до лікарні вже вночі з власного місця проживання.
Твердження обвинуваченого стосовно того, що суд не врахував те, що він добровільно надав показання та допомагав органам досудового розслідування в розкритті злочину, колегія суддів вважає неприйнятними, оскільки вказані обставини були враховані місцевим судом при призначенні обвинуваченому покарання, наближеного до мінімального за санкцією ч. 1 ст. 121 КК України.
Стосовно неправомірної поведінки потерпілого, про що йдеться в апеляційних скаргах, то на переконання колегії суддів, наведені обставини не є достатньо переконливими для висновку про істотне зниження ступеня тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 121 КК України, та можливість пом'якшення призначеного покарання шляхом застосування до нього положень ст.ст. 69, 75 КК України.
З огляду на зміст оскаржуваного вироку, слід констатувати, що всі обставини, вказані в апеляційних скаргах сторони захисту, були в достатньому об'ємі вивчені судом та піддані аналізу при вирішенні питання про вид та розмір покарання, які слід призначити обвинуваченому ОСОБА_10 .
При цьому, наявність пом'якшуючої покарання обставини, обґрунтовано покладено місцевим судом на користь висновку про призначення обвинуваченому покарання у майже мінімальній межі, встановленої санкцією ч. 1 ст. 121 КК України.
Інших обставин, які б можна було віднести на користь пом'якшення призначеного ОСОБА_10 покарання апеляційною інстанцією не встановлено, що обумовлює відхилення доводів сторони захисту як неспроможних.
Враховуючи наведене, на переконання колегії суддів, покарання призначене ОСОБА_10 , відповідає принципам співмірності та індивідуалізації, є необхідним та достатнім для виправлення обвинуваченого і попередження вчинення нових кримінальних правопорушень, призначене на підставі об'єктивно з'ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до вимог закону, з наведенням належних і достатніх мотивів та підстав.
Колегія суддів не знаходить порушення місцевим судом вимог ст. 65 КК України, вважає вирок законним, обґрунтованим і вмотивованим.
Таким чином, неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність, яке б тягло за собою зміну судового рішення, колегія суддів не вбачає, що обумовлює відхилення апеляційних скарг.
Істотних порушень вимог КПК України при розгляді даного провадження колегією суддів не встановлено, та інших переконливих доводів апеляційних скарг, які б безумовно спростовували висновки суду та були підставою для скасування вироку, апелянтами не наведено і при розгляді апеляційних скарг не встановлено.
Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне вирок районного суду залишити без змін, а апеляційні скарги обвинуваченого та його захисника залишити без задоволення.
Керуючись ст.ст. 404, 405, 407, 419 КПК України, колегія суддів
апеляційні скарги обвинуваченого ОСОБА_10 та його захисника - адвоката ОСОБА_9 залишити без задоволення.
Вирок Вільнянського районного суду Запорізької області від 27 жовтня 2021 року відносно ОСОБА_18 за ч. 1 ст. 121 КК України залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту оголошення, може бути оскаржена до Верховного Суду протягом трьох місяців з дня оголошення, а засудженою особою, яка утримується під вартою, в той же строк з дня отримання копії ухвали.
Судді:
ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4