Справа № 308/13105/19
Закарпатський апеляційний суд
14.03.2022 м. Ужгород
Закарпатський апеляційний суд в особі судді Стана І. В., за участі представниці особи, яка притягується до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 , адвокатки Сковородько І. Ф., розглянувши апеляційну скаргу ОСОБА_1 ,
Постановою судді Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 14 січня 2020 року,
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , мешканця АДРЕСА_1 ,
визнано винуватим у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 41 КУпАП, і накладено на нього адміністративне стягнення у виді штрафу в розмірі п'ятисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 8500,00 (вісім тисяч п'ятсот) гривень.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь держави 420,40 (чотириста двадцять гривень сорок копійок) судового збору.
Згідно з протоколом про адміністративне правопорушення від 25.10.2019 № ЗК 394/216/АВ/П/ПТ, під час проведення інспекційного відвідування 25 жовтня 2019 року у кафе « ІНФОРМАЦІЯ_2 » у АДРЕСА_2 , у якому здійснює свою діяльність приватний підприємець ОСОБА_1 встановлено, що у цьому закладі був допущений до виконання робіт без укладеного трудового договору ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 . Своїми діями ОСОБА_1 порушив вимоги ч. 3 ст. 24 Кодексу законів про працю України та скоїв адміністративне правопорушення передбачене ч. 3 ст. 41 КУпАП.
В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить поновити строк на апеляційне оскарження судового рішення, вважаючи, що такий ним пропущено через поважні причини. Вказує на те, що участь у розгляді справи не брав, оскільки про дату, час та місце судового засідання його повідомлено не було, копія оскаржуваної постанови направлена місцевим судом 23.03.2020, згідно з поштовим штемпелем, така направлена поштою 10.06.2020. Лист із копією судового рішення отримали батьки апелянта 16.06.2020 за місцем його реєстрації, однак, у зв'язку з обмеженим рухом міжміського транспорту внаслідок карантину та зайнятістю на роботі, ОСОБА_1 ознайомився із судовим рішенням 28.07.2020. Водночас вказує на те, що постанова є незаконною та підлягає скасуванню. Зазначає, що управління Держпраці в Закарпатській області з грубим порушенням законодавства здійснило інспекційне відвідування за місцем здійснення ним підприємницької діяльності без повідомлення його та без його участі. Вказує і на те, що особа ОСОБА_2 йому не відома, а ОСОБА_2 на час інспекційного відвідування виконував у приміщенні орендованого кафе роботи за цивільно-правовим договором - генеральне прибирання приміщення, а вимоги відповідача щодо оформлення трудового договору з ОСОБА_2 є необґрунтованими. Зазначає, що надані послуги за цивільно-правовою угодою від 24.10.2019, прийняті за актом прийому-передачі наданих послуг від 26.10.2019 оплачені за видатковим касовим ордером від 20.11.2019, на нараховану та виплачену суму сплачено обов'язкові платежі та податки до бюджету. Просить постанову скасувати, а провадження у справі закрити через відсутність події і складу адміністративного правопорушення.
Заслухавши пояснення представниці особи, яка притягується до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 , адвокатки Сковородько І. Ф, яка підтримала доводи апеляційної скарги та клопотання про поновлення строку; перевіривши матеріали справи про адміністративне правопорушення, дослідивши зібрані у справі докази, апеляційний суд доходить висновку про те, що строк на апеляційне оскарження та апеляційна скарга підлягають задоволенню.
Справа про адміністративне правопорушення розглядається за відсутності особи, яка притягується до адміністративної відповідальності - ОСОБА_1 , неявка якого, з огляду на положення ч. 6 ст. 294 КУпАП, не перешкоджає її розгляду. При цьому, береться до уваги те, що він належним чином повідомлений про час та місце розгляду справи, жодних заяв та клопотань про відкладення судового розгляду від ОСОБА_1 до суду не надходило, у судовому засіданні участь бере його представниця, адвокатка Сковородько І. Ф.
Доводи апеляційної скарги про необхідність поновлення строку на апеляційне оскарження судового рішення апеляційний суд визнає такими, що заслуговують на увагу з огляду на таке.
Так, у матеріалах справи містяться відомості, про те, що ОСОБА_1 та його представниця, адвокатка Сковородько І. Ф. не брали участь у розгляді справи у місцевому суді, копію оскаржуваної постанови ОСОБА_1 надіслано 23.03.2020, дані про отримання ним копії судового рішення у матеріалах справи відсутні. Враховуючи вищевказане, доводи клопотання ОСОБА_1 про поновлення строку на апеляційне оскарження судового рішення заслуговують на увагу.
У зв'язку з цим, викладені у клопотанні про поновлення строку на апеляційне оскарження доводи про те, що ОСОБА_1 ознайомився зі змістом оскаржуваної постанови занадто пізно, є такими, що безумовно заслуговують на увагу.
Отже, з метою недопущення порушення права ОСОБА_1 на захист та доступ до правосуддя, доводи клопотання про поновлення пропущеного строку на оскарження судового рішення визнаються обґрунтованими, причини пропуску строку такими, що перешкодили апелянту своєчасно подати апеляційну скаргу поважними, а тому строк на апеляційне оскарження поновлюється.
Перевіривши матеріали справи про адміністративне правопорушення, дослідивши зібрані у справі докази, апеляційний суд доходить висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню.
Згідно з положеннями ст. 7 КУпАП, ніхто не може бути підданий заходу впливу в зв'язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом. Провадження у справах про адміністративні правопорушення здійснюється на основі суворого додержання законності. Застосування уповноваженими на те органами і посадовими особами заходів адміністративного впливу провадиться в межах їх компетенції, у точній відповідності із законом.
Відповідно до ч. 1 ст. 9 КУпАП, адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.
Згідно зі ст. 245 КУпАП завданнями провадження у справах про адміністративні правопорушення є: своєчасне, всебічне, повне й об'єктивне з'ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності із законом, забезпечення виконання винесеної постанови, а також виявлення причин та умов, що сприяють вчиненню адміністративних правопорушень, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі додержання законів, зміцнення законності.
Відповідно до ч. 1 ст. 251 КУпАП доказами у справі про адміністративне правопорушення є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винуватість цієї особи у його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Так, протоколом про адміністративне правопорушення №ЗК394/216/АВ/П/ПТ (1) від 25.10.2019, підтверджується, що під час проведення інспекційного відвідування за місцем здійснення підприємницької діяльності фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 , у АДРЕСА_2 у кафе « ІНФОРМАЦІЯ_2 » встановлено, що на момент інспекційного відвідування у кафе знаходився і виконував роботу за барною стійкою громадянин ОСОБА_2 . В усній розмові ОСОБА_2 повідомив, що у кафе, в якому здійснює підприємницьку діяльність фізична особа - підприємець ОСОБА_1 , він стажується другий день, з оплатою 500 грн, і трудовий договір та цивільно-правовий договір з ним не укладався. З протоколу також убачається, що ОСОБА_1 у графі «пояснення» вказав, що з протоколом про адміністративне правопорушення не погоджується. Ідентичні за змістом обставини викладені і в Акті інспекційного відвідування від 25.10.2019 № ЗК394/216/АВ, у якому фізична особа - підприємець ОСОБА_1 зазначив, що зі змістом акту не згідний.
З долученого апелянтом до матеріалів справи договору про надання послуг по прибиранню від 24 жовтня 2019 року убачається, що між громадянином ОСОБА_2 та ФОП ОСОБА_1 укладений цивільно-правовий договір, який передбачає, що ОСОБА_2 зобов'язується виконати послуги по генеральному прибиранню приміщення кафе «ІНФОРМАЦІЯ_2», у тому числі диванів, сидячих місць столів тощо. Строк дії вказаного договору з 24 жовтня 2019 року до 26 жовтня 2019 року.
Відповідно до акту прийому - передачі наданих послуг за договором № 1 про надання послуг по прибирання від 26 жовтня 2019 року, ОСОБА_2 , відповідно до укладеного між сторонами договору, в період з 24.10.2019 до 26.10.2019, виконав генеральне прибирання приміщення кафе «ІНФОРМАЦІЯ_2». Згідно з умовами договору, вартість наданих послуг складає 1500 грн.
З копії видаткового касового ордеру від 20 листопада 2019 року, убачається, що ОСОБА_2 за виконану роботу було виплачено 1500 грн, що підтверджується копією квитанції про оплату цієї суми ОСОБА_2 .
Перевіривши наявні у справі докази на предмет належності, допустимості та достатності, апеляційний суд вважає, що доводи апелянта про те, що працівниками Держпраці неповно та не об'єктивно з'ясовані всі обставини справи, що свідчить про порушення ними вимог законодавства під час інспекційного відвідування за місцем здійснення ОСОБА_1 підприємницької діяльності, апеляційний суд вважає слушними і такими, що підтверджуються матеріалами справи.
Відповідно до вимог ст. 280 КУпАП, суд, при розгляді справи про адміністративне правопорушення, крім іншого, зобов'язаний з'ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, а також з'ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Конвенція про захист прав людини та основоположних свобод (далі - Конвенція) та Протоколи до неї є частиною національного законодавства України, відповідно до статті 9 Конституції України, як чинний міжнародний договір, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України. Ратифікація Конвенції відбулася на підставі Закону України № 475/97-ВР від 17.07.1997; Конвенція набула чинності для України 11.09.1997.
Статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантовано право на справедливий і публічний розгляд справи.
Відповідно до положень КУпАП склад правопорушення - це наявність об'єктивних та суб'єктивних ознак, за наявності яких діяння вважається адміністративним правопорушенням. Відсутність хоча б однієї з цих ознак означає відсутність складу в цілому.
Вина є одним із елементів суб'єктивної сторони будь-якого правопорушення, а тому юридична відповідальність за загальним правилом можлива лише при винному вчиненні забороненого діяння чи бездіяльності.
Склад адміністративного правопорушення за ч. 3 ст. 41 КУпАП утворює, окрім іншого, і фактичний допуск працівника до роботи без оформлення трудового договору (контракту). Суб'єктивна сторона правопорушення за ч. 3 ст. 41 КУпАП характеризується наявністю вини у формі прямого або непрямого умислу.
За змістом вказаних вище нормативно-правових актів провадження в справах про адміністративні правопорушення здійснюється на основі суворого додержання законності, з дотриманням прав та свобод осіб, які притягуються до адміністративної відповідальності.
Дослідивши зібрані у справі докази, оцінивши доводи апеляційної скарги, складені уповноваженими на те посадовими особами, процесуальні документи та прийняті рішення, апеляційний суд вважає, що при розгляді справи про адміністративне правопорушення, протокол за скоєння якого складено щодо ОСОБА_1 , наведених вище вимог закону не врахували як посадові особи, що проводили перевірку з обставин дотримання вимог трудового законодавства, так і суд першої інстанції при прийнятті судового рішення, у тому числі, судом неповно досліджені обставини справи, не враховані положення Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод та практика Європейського суду з прав людини; не дано оцінку всім зібраних у справі доказам, складеним процесуальним документам, що призвело до прийняття необґрунтованого судового рішення про наявність у діях ОСОБА_1 складу передбаченого ч. 3 ст. 41 КУпАП адміністративного правопорушення, яке з огляду на вказані вище норми права не можна визнати законним та обґрунтованим й у зв'язку із чим, доводи апеляційної скарги про незаконність та необґрунтованість постанови підлягають задоволенню.
При оцінці доводів апеляційної скарги та прийнятті судового рішення апеляційний суд також бере до уваги таке.
Так, відповідно до ч. 3 ст. 41 КУпАП відповідальність настає за фактичний допуск працівника до роботи без оформлення трудового договору (контракту), допуск до роботи іноземця або особи без громадянства та осіб, стосовно яких прийнято рішення про оформлення документів для вирішення питання щодо надання статусу біженця, на умовах трудового договору (контракту) без дозволу на застосування праці іноземця або особи без громадянства.
У підтвердження висновку про доведеність вини ОСОБА_1 у скоєнні правопорушення суд, першої інстанції послався на такі докази: протокол про адміністративне правопорушення №ЗК394/216/АВ/П/ПТ (1) від 25.10.2019 та Акт інспекційного відвідування (невиїзного інспектування) юридичної особи (фізичної особи), яка використовує найману працю від 25.10.2019 № ЗК394/216/АВ, однак цим доказам місцевий суд не надав належну оцінку, не проаналізував їх на предмет належності, об'єктивності та достовірності.
Так, із протоколу вбачається, що ОСОБА_1 у графі «пояснення» зазначив, що з протоколом не погоджується, відтак бажає надати свої пояснення з приводу вказаної події та змісту протоколу, однак, як підтверджується матеріалами справи, інспекторами Держпраці, які проводили інспекційне відвідування, без з'ясування фактичних обставин справи, на ОСОБА_1 був складений протокол та оформлений відповідний акт.
Апеляційний суд, дослідивши зібрані у справі докази, вважає, що доводи апелянта про те, що місцевий суд дійшов хибного висновку про наявність у діях ОСОБА_1 складу адміністративного правопорушення, є такими, що заслуговують на увагу.
Доводи апелянта про те, що висновки суду першої інстанції про те, що громадянин ОСОБА_2 , був прийнятий на роботу у кафе «ІНФОРМАЦІЯ_2», у якому здійснює діяльність приватний підприємець ОСОБА_1 всупереч трудовому законодавству, є безпідставними, - апеляційний суд вважає слушними. Водночас апеляційний суд визнає, що твердження апелянта про те, що ОСОБА_2 є найманим працівником та виконував роботу у кафе «ІНФОРМАЦІЯ_2» на підставі цивільно-правового договору, не спростовані посадовими особами Управління Держпраці.
При цьому, дослідивши зібрані у справі докази, у тому числі, надані стороною захисту, апеляційний суд вважає, що вина ОСОБА_1 у вчиненні передбаченого ч. 3 ст. 41 КУпАП адміністративного правопорушення не доведена.
Так, відповідно до договору про надання послуг по прибиранню від 24 жовтня 2019 року, між громадянином ОСОБА_2 та ФОП ОСОБА_1 був укладений цивільно-правовий договір, який передбачає, що ОСОБА_2 зобов'язується виконати послуги по генеральному прибиранню приміщення кафе «ІНФОРМАЦІЯ_2», у тому числі диванів, сидячих місць столів тощо. Строк дії договору з 24 жовтня 2019 року по 26 жовтня 2019 року. Відповідно до акту прийому - передачі наданих послуг за договором №1 про надання послуг по прибирання від 26 жовтня 2019 року, ОСОБА_2 , відповідно до укладеного між сторонами договору, у період з 24.10.2019 по 26.10.2019 виконав генеральне прибирання приміщення кафе «ІНФОРМАЦІЯ_2». Згідно з умовами договору, вартість наданих послуг складає 1500 грн. З копії видаткового касового ордеру від 20 листопада 2019 року, убачається, що ОСОБА_2 за виконану роботу виплачено 1500 грн, що підтверджується копією квитанції про оплату цієї суми ОСОБА_2 .
Відповідно до статті 901 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.
Матеріалами справи не встановлено, що ОСОБА_2 на постійній основі працював у кафе «ІНФОРМАЦІЯ_2», підлягав внутрішньому трудовому розпорядку та отримував за виконану роботу заробітну плату, що би свідчило про наявність між ним та ФОП ОСОБА_1 трудових відносин.
Вказане свідчить про те, що порушень трудового законодавства щодо зазначеної особи, як найманого працівника, ОСОБА_1 , як фізичною особою - підприємцем не допущено, а тому притягнення його до відповідальності за ч. 3 ст. 41 КУпАП є незаконним.
При оцінці доводів апеляційної скарги та прийнятті рішення, апеляційний суд також враховує таке.
Згідно ст. 6 Цивільного кодексу України сторони мають право укласти договір, який не передбачений актами цивільного законодавства, але відповідає загальним засадам цивільного законодавства. Сторони мають право врегулювати у договорі, який передбачений актами цивільного законодавства, свої відносини, які не врегульовані цими актами. Сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд. Сторони в договорі не можуть відступити від положень актів цивільного законодавства, якщо в цих актах прямо вказано про це, а також у разі, якщо обов'язковість для сторін положень актів цивільного законодавства випливає з їх змісту або із суті відносин між сторонами.
Відповідно до ч. 1 ст. 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Статтею 627 Цивільного кодексу України встановлено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Виконавець робіт, на відміну від найманого працівника, не підпорядковується правилам внутрішнього трудового розпорядку. Наказ (розпорядження) про прийом на роботу не видається.
Сторони цивільно-правової угоди укладають договір у письмовій формі згідно з вимогами статті 208 Цивільного кодексу України. Такі угоди застосовуються для виконання конкретної роботи, що спрямована на одержання результатів праці, і у разі досягнення зазначеної мети вважаються виконаними і дія їх припиняється.
Відповідно до частини 1 статті 901 Цивільного кодексу України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.
Аналіз змісту наявного у матеріалах справи укладеного між ФОП ОСОБА_1 та громадянином ОСОБА_2 , договору та складеного на його виконання акту прийняття-передачі виконаних робіт, а також копій квитанцій про оплату послуг, свідчить про те, що ОСОБА_2 перебуває поза межами правового регулювання трудового законодавства, адже вказаний договір №1 про надання послуг по прибиранню містить для особи, - визначає індивідуальний характер, такий укладався на здійснення конкретно визначених робіт одноразового характеру, виконавець згідно з договором мав чітко визначений обсяг робіт із вказівкою конкретного місця виконання кафе «ІНФОРМАЦІЯ_2», окрім цього, цим договором не визначався процес організації праці на певній посаді безстроково, а строк виконання роботи ОСОБА_2 чітко визначений.
Враховуючи вищенаведені норми, апеляційний суд доходить висновку про те, що сторони - ФОП ОСОБА_1 та ОСОБА_2 уклали цивільно-правову угоду, відповідно до якої ОСОБА_2 виконував роботи з прибирання приміщення кафе (диванів, сидячих місць, столів, кальянів тощо), підписавши цивільно-правовий договір про надання послуг, дійшли згоди щодо всіх істотних умов, які не суперечать нормам чинного законодавства України, що відображено у договорі.
У матеріалах справи відсутні докази наявності законодавчо визначеної заборони ФОП ОСОБА_1 щодо укладення вищезазначеного договору про надання послуг.
У статті 204 Цивільного кодексу України закріплено презумпцію правомірності правочину. Ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов'язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили.
Таким чином, у разі неспростування презумпції правомірності договору всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а створені обов'язки підлягають виконанню.
Відповідно до ст. 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.
Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
Докази наявності у вищезгаданого цивільно-правового договору про надання послуг ознак нікчемного правочину у матеріалах справи відсутні, як і відсутні докази визнання судом вказаного договору недійсними.
Згідно з принципом індивідуалізації юридичної відповідальності, що закріплений у ч. 2 ст. 61 Конституції України, при призначенні покарання суд має враховувати обставини справи (як ті, що обтяжують, так і ті, що пом'якшують покарання) щодо всіх осіб незалежно від ступеня тяжкості вчиненого правопорушення. Конституційне право на судовий захист належить до невідчужуваних та непорушних. Кожен під час розгляду будь-якої справи, має право на правосуддя, яке відповідало б вимогам справедливості.
Сукупність наведених вище обставин та допущених відповідними посадовими особами порушень нормативно-правових актів доводить невідповідність прийнятої судом постанови вимогам закону, свідчить про односторонній та формальний підхід суду щодо об'єктивного, неупередженого та законного розгляду справи на підставі з'ясування всіх обставин, що мають значення для її правильного вирішення та неупередженої оцінки всіх доказів у справі в їх сукупності та взаємопов'язаності.
Апеляційний суд також вважає, що матеріали справи про адміністративне правопорушення не містять будь-яких доказів, що безпосередньо, поза розумним сумнівом вказували б на наявність у діях ОСОБА_1 складу передбаченого ч. 3 ст. 41 КУпАП адміністративного правопорушення.
Тому, апеляційний суд вважає, що висновок суду першої інстанції про наявність у діях ОСОБА_1 складу передбаченого ч. 3 ст. 41 КУпАП адміністративного правопорушення, про доведеність його вини в скоєнні цього правопорушення, є таким, що не ґрунтується на фактичних обставинах справи та наявних у матеріалах справи доказах.
Вирішуючи питання щодо належності, допустимості та достатності доказів на підтвердження вини ОСОБА_1 у вчиненні адміністративного правопорушення, апеляційний суд враховує практику Європейського суду з прав людини, зокрема, позицію суду у справах «Малофєєва проти Росії» («Malofeyevav. Russia», рішення від 30.05.2013 р., заява № 36673/04) та «Карелін проти Росії» («Karelin v. Russia», заява № 926/08, рішення від 20.09.2016 р.),в яких ЄСПЛ, серед іншого, зазначив, що «…суд не може відшукувати докази на користь обвинувачення, оскільки це становитиме порушення права на захист та принципу рівності сторін процесу».
Статтею 62 Конституції України встановлено, що особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду.
Обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.
При оцінці доводів апеляційної скарги та прийнятті судового рішення, посилаючись на положення статті 62 Конституції України, апеляційний суд враховує розмір стягнень передбачених ч. 3 ст. 41 КУпАП, який майже відповідає розміру покарання у виді штрафу, що може бути призначений за грубе порушення законодавства про працю (ст. ст. 170, 171 КК України).
За вище викладених обставин, апеляційний суд дійшов висновку про те, що наявні в матеріалах справи докази не доводять вину ОСОБА_1 у вчиненні передбаченого ч. 3 ст. 41 КУпАП адміністративного правопорушення, а тому, доводи апеляційної скарги про відсутність події та складу даного адміністративного правопорушення визнаються обґрунтованими.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 247 КУпАП провадження у справі про адміністративне правопорушення не може бути розпочато, а розпочате підлягає закриттю у разі відсутності події і складу адміністративного правопорушення.
За таких обставин, апеляційний суд вважає за необхідне оскаржувану постанову суду першої інстанції скасувати, а провадження у справі закрити на підставі п. 1 ст. 247 КУпАП за відсутністю події та складу адміністративного правопорушення.
Керуючись ст. 294 КУпАП, апеляційний суд
Поновити ОСОБА_1 строк на апеляційне оскарження судового рішення.
Апеляційну скаргу, яку подав ОСОБА_1 , задовольнити.
Постанову судді Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 14 січня 2020 року про притягнення до адміністративної відповідальності за ч. 3 ст. 41 КУпАП ОСОБА_1 , - скасувати, а провадження у справі закрити на підставі п. 1 ч. 1 ст. 247 КУпАП за відсутністю події та складу адміністративного правопорушення.
Постанова набирає законної сили негайно, є остаточною й оскарженню не підлягає.
Суддя Іван СТАН