Справа № 127/26759/21
Провадження № 22-ц/801/625/2022
Категорія: 41
Головуючий у суді 1-ї інстанції Волошин С. В.
Доповідач:Матківська М. В.
18 березня 2022 рокуСправа № 127/26759/21м. Вінниця
Вінницький апеляційний суд у складі:
Головуючого: Матківської М. В.
Суддів: Стадника І. М., Сопруна В. В.
розглянувши в порядку письмового провадження у м. Вінниці цивільну справу за апеляційною скаргою товариства з обмеженою відповідальністю «Вендор-Фінанс»
на рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 11 січня 2022 року у цивільній справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Вендор-Фінанс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором про надання фінансового кредиту,
Рішення ухвалив суддя Волошин С. В.
Рішення ухвалено у м. Вінниця
Повний текст рішення складено 11 січня 2022 року,
Встановив:
У жовтні 2021 року ТОВ «Вендор-Фінанс» звернулось до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, мотивуючи свої вимоги тим, що відповідач звернувся до установи з метою отримання фінансового кредиту, у зв'язку з чим був укладений договір про надання фінансового кредиту № ВН03-00044 від 19 грудня 2019 року.
Відповідачем підписані договір про надання фінансового кредиту № ВН03-00044 від 19 грудня 2019 року, заява на отримання фінансового кредиту та паспорт споживчого кредиту, які містять усі умови та правила користування та погашення фінансового кредиту.
Відповідно до виявленого бажання відповідачу надано кредит на суму 7500 гривень, відповідно до умов якого позичальник зобов'язувалася повернути наданий їй кредит у розмірі 14 742,43 гривень, здійснювати погашення кредиту та процентів єдиним платежем в розмірі 491,42 гривень, відповідно до графіку внесків за кредитним договором, в тому числі сплачувати проценти за користування кредитом у розмірі 5,063% за кожні 7 днів та повернути кредитні кошти до 16 липня 2020 року.
У зв'язку з невиконанням відповідачем своїх зобов'язань за кредитним договором станом на 01 вересня 2021 року утворилась заборгованість, яка складає 10 767,06 грн, з яких: 2514,80 грн - заборгованість по тілу кредиту, 8252,26 грн - заборгованість по процентам за період з 26 грудня 2019 року по 01 вересня 2021 року, яку позивач просив стягнути з відповідача.
Рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 11 січня 2022 року позов ТОВ «Вендор-Фінанс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором про надання фінансового кредиту задоволено частково.
Стягнуто з ОСОБА_1 користь ТОВ «Вендор-Фінанс» заборгованість за договором про надання фінансового кредиту № ВН03-00044 від 19 грудня 2019 року в сумі 1814,42 грн, з яких: 1814,42 грн - заборгованість за тілом кредиту.
В задоволенні решти вимог відмовлено.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Вендор-Фінанс» судовий збір у розмірі 382,50 гривень.
В апеляційній скарзі позивач ТОВ «Вендор-Фінанс», пославшись на незаконність оскаржуваного рішення суду, просить скасувати його в частині відмови у задоволенні позову; ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги банку про стягнення заборгованості з відповідача ОСОБА_1 в повному обсязі.
Доводи апеляційної скарги полягають в тому, що судом першої інстанції не надано належної оцінки наданим позивачем доказам, а саме розрахунку заборгованості, доданої до позовної заяви, з якої вбачається що строки внесення коштів на погашення заборгованості відповідачем не відповідали графіку внесків за кредитним договором, що в свою чергу призвело до нарахування відсотків не на залишок кредиту а на суму простроченого тіла кредиту. Крім того, судом першої інстанції помилково не враховано, що між сторонами згідно п. 2.7 договору про надання споживчого кредиту встановлена інша домовленість сторін, а саме у разі неповернення кредиту (повністю або частково) після закінчення строку користування кредитом, кредитор має право продовжувати нарахування процентів за користування коштами у розмірі встановленому п.1.6 договору, аж до моменту повного фактичного погашення кредиту, у зв'язку з чим позивач правомірно нарахував відсотки за кредитним договором за період з 19 грудня 2019 року по 01 вересня 2021 року в розмірі 10 767,06 грн. А тому ці відносини не регламентуються позицією Великої Палати Верховного Суду, висловленій у постанові від 28 березня 2018 року в справі № 14-10цс18 та Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду в постанові від 06 лютого 2019 року у справі №175/4753/15-ц.
Відповідач ОСОБА_1 відзиву на апеляційну скаргу не надала.
Відповідно до ч. 13 ст. 7, ч. 1 ст. 369 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, без призначення судового засідання та без повідомлення учасників справи.
Відповідно до ч. 1, 4 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
Суд апеляційної інстанції, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, дослідивши матеріали цивільної справи, прийшов до висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення за таких підстав.
Судом встановлено, що 19 грудня 2019 року між ТОВ «Вендор-Фінанс» та ОСОБА_1 було укладено договір про надання фінансового кредиту №ВН03-00044, згідно умов якого ОСОБА_1 було надано кредитні кошти в розмірі 7500,00 гривень зі сплатою відсотків у розмірі 5,063 % від суми наданого кредиту за кожен/кожні 7 днів користування, строком на 30 періодів по 7 днів, а саме з 19 грудня 2019 року по 16 липня 2020 року. Днем кінцевого повернення кредиту є 16 липня 2020 року (а. с. 5-6).
На підставі договору № ВН03-00044 від 19 грудня 2019 року відповідачу надано кредит у вигляді готівкової суми у розмірі 7500 грн, що підтверджується видатковим касовим ордером від 19 грудня 2019 року (а. с. 10).
Згідно із наданим позивачем розрахунком заборгованості за договором станом на 01 вересня 2021 року відповідач ОСОБА_1 має заборгованість в загальній сумі 10 767,06 грн., із яких: 2514,80 грн. - заборгованість за простроченим тілом кредиту; 8252,26 грн. - заборгованість за простроченими відсотками (а. с. 15).
Також по справі встановлено, що 19 грудня 2019 року позивачем і відповідачем підписаний паспорт споживчого кредиту, який містить інформацію, зокрема, щодо основних умов кредитування з урахуванням побажань споживача, щодо реальної річної процентної ставки та орієнтовної загальної вартості кредиту для споживача, порядку повернення кредиту (а. с. 7).
Задовольняючи позов частково, суд першої інстанції виходив з того, що з грудня 2019 року відповідач, як отримувала кредитні кошти, так і здійснювала дії по погашенню кредитної заборгованості. З огляду на те, що відповідачем порушенні умови договору, фактично отримані та використані ОСОБА_1 кошти в повному обсязі в добровільному порядку ТОВ «Вендор-Фінанс» не повернуті, кредитор має право вимагати його виконання, що свідчить про порушення його прав, а тому наявні підстави для стягнення з відповідача залишку суми фактично отриманих відповідачем кредитних коштів. Також сторони обумовили сплату процентів в розмірі 5,063% за кожні 7 днів, що слідує з договору про надання фінансового кредиту № ВН03-00044 від 19 грудня 2019 року та графіку внесків за кредитним договором, який підписаний сторонами та дійсно містить умови нарахування відсотків за користування кредитними коштами в погодженому розмірі в межах строку кредитування. При цьому умови договору не містять погоджених положень щодо нарахування та сплати процентів за користування кредитом поза межами строку кредитування. Тому вимоги позивача про стягнення процентів нарахованих після закінчення строку кредитування не ґрунтуються на вимогах чинного законодавства.
Апеляційний суд вважає такий висновок суду першої інстанції законним та обґрунтованим.
Відповідно до ч. 1, 2 ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений в письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
Згідно з ч. 1 ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства (ч. 1 ст. 628 ЦК України).
Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (ст. 1055 ЦК України).
По справі судом встановлено, що сторонами: кредитором ТОВ «Вендор-Фінанс» та позичальником ОСОБА_1 19 грудня 2019 року укладений письмовий договір про надання фінансового кредиту № ВН03-00044 і додатком № 1 до цього договору є графік внесків за договором (а. с. 5, 6).
Відповідно до ч. 3 ст. 12 та ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
З огляду на викладене позивач зобов'язаний довести ті обставини, на які він посилається як на правову підставу своїх вимог, зокрема щодо виникнення кредитних договірних правовідносин між сторонами на підставі кредитного договору та невиконання відповідачем взятих на себе за договором грошових зобов'язань, розмір заборгованості, подавши до суду належні та допустимі докази.
Доказуванню підлягають обставини, що мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір, тому подання позивачем доказів на підтвердження наведених вище обставин є обов'язковим, оскільки в цій частині між позивачем та відповідачем виник спір про право, і такі докази матимуть значення для ухвалення рішення у справі.
Виходячи із вимог цивільного процесуального законодавства, позивач повинен надати суду належні та допустимі докази на обґрунтування тих обставин, на які він посилається як на підставу для задоволення його вимог, і на підставі яких суд в подальшому встановить наявність підстав для задоволення позову чи відмови у його задоволенні.
Обґрунтовуючи позовні вимоги, ТОВ «Вендор - Фінанс» зазначив, що відповідач ОСОБА_1 звернулась до установи з метою отримання споживчого кредиту, у зв'язку з чим підписала договір про надання фінансового кредиту № ВН03-00044 від 19 грудня 2019 року, відповідно до якого їй було надано кредитні кошти в розмірі 7500,00 гривень зі сплатою відсотків у розмірі 5,063 % від суми наданого кредиту за кожен/кожні 7 днів користування, строком на 30 періодів по 7 днів, а саме з 19 грудня 2019 року по 16 липня 2020 року. Днем кінцевого повернення кредиту є 16 липня 2020 року (а. с. 1).
Звернувшись до суду з позовом про стягнення з відповідача ОСОБА_1 заборгованості за кредитним договором №ВН03-00044 від 19 грудня 2019 року в загальній сумі 10 767,06 грн., із яких: 2514,80 грн. - заборгованість за простроченим тілом кредиту; 8252,26 грн. - заборгованість за простроченими відсотками, позивач на підтвердження позовних вимог надав суду розрахунок заборгованості за договором № ВН03-00044 від 19 грудня 2019 року, укладеним між ТОВ «Вендор - Фінанс» та клієнтом ОСОБА_1 , станом на 01 вересня 2021 року, договір про надання фінансового кредиту № ВН03-00044 від 19 грудня 2019 року та паспорт споживчого кредиту підписаний 19 грудня 2019 року, видатковий касовий ордер від 19 грудня 2020 року, повідомлення-претензію № 224 від 01 вересня 2021 року, а також копію паспорта відповідача та документи, що підтверджують процесуальний статус фінансової установи.
Згідно доданого позивачем до позовної заяви розрахунку заборгованості станом на 01 вересня 2021 року у ОСОБА_1 виникла заборгованість за кредитом у розмірі 10 767,06 грн, з яких: 2514,80 грн - заборгованість по тілу кредиту, 8252,26 грн - заборгованість по процентам.
Однак, договором № ВН03-00044 від 19 грудня 2019 року сторони погодили строк кредитування з 26 грудня 2019 року по 16 липня 2020 року.
Отже, з липня 2020 року позивачу було достеменно відомо про порушення позичальником умов кредитного договору, однак ТОВ «Вендор - Фінанс» не надав належних та допустимих доказів, які б свідчили про об'єктивні перешкоди у зверненні із позовом про стягнення за договором кредитування. Натомість, замість стягнення за договором кредитування, позивач продовжував нараховувати проценти після закінчення строку кредитування всупереч вимог чинного законодавства, а саме не враховуючи, що право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред'явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України.
Аналогічна позиція викладена у позиції Великої Палати Верховного Суду, висловленій у постанові від 28 березня 2018 року по справі № 14-10цс18.
Згідно розрахунку заборгованості з грудня 2019 року по липень 2020 року включно, залишок тіла кредиту складає 3483,05 грн. Варто врахувати, що 968,25 грн. (118,25+400+350+100) були сплачені ОСОБА_1 поза межами погодженого строку кредитування, тобто після липня 2019 року, але зараховані на погашення тіла кредиту. Тому розмір заборгованості за тілом кредиту позивач визначив сумою 2514, 80 грн. (3483,05 - 968,25).
Щодо розміру нарахованих відсотків в межах строку кредитування, то як слідує із умов договору № ВН03-00044 про надання фінансового кредиту від 19 грудня 2019 року та графіку внесків за кредитним договором проценти за користування кредитними коштами сплачуються в розмірі 5,063% за кожні 7 днів, розмір реальної річної процентної ставки становить 260,38% (а. с. 7).
Відповідачем з грудня 2019 року по липень 2020 року включно, сплачено коштів на виконання умов договору в загальній сумі 7 942,80 грн. (379,72+1808,85+1324,96+1185,37+1245,32+416,83+700+500+381,75), які позивачем зараховано на погашення процентів. Згідно п. 4 Паспорту споживчого кредиту відсотки, які підлягали сплаті в межах строку дії договору про надання фінансового кредиту № ВН03-00044 від 19.12.2019 року становили 7242,42 грн. Тобто заборгованість по відсоткам за користування кредитними коштами за період з 19 грудня 2019 року по 16 липня 2020 року у відповідача відсутня. Окрім того, враховуючи, що фактично відповідачем було сплачено 7942,80 грн., а до сплати підлягала сума 7242,42 грн. на погашення відсотків, тому залишок сплаченої відповідачем суми 700,38 грн. (7 942,80 грн. - 7242,42 грн) підлягає зарахуванню в рахунок сплати тіла кредиту.
Враховуючи викладене, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню заборгованість в розмірі 1814,42 грн. (2514,80 грн. тіло кредиту, нарахованого позивачем - 700,38 грн. коштів сплачених відповідачем на виконання умов договору помилково зарахованих як сплату відсотків).
В постанові від 03 липня 2019 року у справі № 342/180/17 Велика Палата Верховного Суду вказала, що обґрунтування наявності обставин повинні здійснюватися за допомогою належних, допустимих і достовірних доказів, а не припущень, що й буде відповідати встановленому статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року принципу справедливості розгляду справи судом.
Відповідно до ч. 3 ст. 12 та ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Порушенням принципу змагальності сторін та диспозитивності цивільного судочинства буде звільнення позивача від обов'язку доказування, та не припустимим є ґрунтування судового рішення на припущеннях навіть з урахуванням загальновідомих обставин. Так само рішення суду не може обґрунтовуватись лише самими правовими підставами або аргументами, на які робиться посилання в позовній заяві без встановлення відповідних фактів.
Враховуючи те, що позивачем не надано доказів на підтвердження погодження додаткових умов кредитування поза строком вказаним у договорі про надання фінансового кредиту №ВН03-00044 починаючи з 17 липня 2020 року, апеляційний суд вважає правильним та обґрунтованим висновок суду першої інстанції про відсутність підстав для задоволення позовних вимог ТОВ «Вендор-Фінанс» у повному обсязі.
Доводи апеляційної скарги в тому, що виходячи з розрахунку заборгованості, доданої до позовної заяви, з якої вбачається що строки внесення коштів на погашення заборгованості відповідачем не відповідали графіку внесків за кредитним договором, що в свою чергу призвело до нарахування відсотків не на залишок кредиту а на суму простроченого тіла кредиту не підлягає задоволенню, оскільки чинним законодавством не передбачено такого виду нарахування. Крім того, останнє погашення кредиту відбулося в березні 2021 року. Відповідачем здійснена проплата, яка позивачем зарахована на погашення тіла кредиту, на погашення відсотків - в серпні 2020 року, тобто поза межами строку дії договору.
За правилами ч. 3 ст. 12 та ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Таким чином, виходячи із принципу змагальності сторін, звернувшись до суду з позовом про стягнення заборгованості, саме обов'язком позивача є доведення належними та допустимими доказами умов кредитування та наявності заборгованості. Проте, як свідчать матеріали справи, позивач не довів належними та допустимими доказами факту погодження з відповідачем умов кредитування за період з серпня 2020 року по серпень 2021 року, при цьому продовжував нараховувати відсотки та отримувати платежі на погашення заборгованості, замість звернення стягнення.
Доводи апеляційної скарги про те, що між сторонами згідно п.2.7 договору про надання споживчого кредиту встановлена інша домовленість сторін, а саме у разі неповернення кредиту (повністю або частково) після закінчення строку користування кредитом, кредитор має право продовжувати нарахування процентів за користування коштами у розмірі встановленому п.1.6 договору, аж до моменту повного фактичного погашення кредиту суперечить чинному законодавству, оскільки у випадках, коли боржник порушив умови договору, прострочивши виконання грошового зобов'язання, за частиною першою статті 1050 ЦК України застосуванню у таких правовідносинах підлягає положення статті 625 ЦК України.
Інші доводи апеляційної скарги також не заслуговують на увагу та не спростовують правильних висновків суду першої інстанції.
За наведених обставин апеляційний суд вважає, що рішення суду першої інстанції є законним і обґрунтованим, ухваленим з дотриманням норм матеріального та процесуального права, у зв'язку з чим не підлягає до скасування, а апеляційна скарга не підлягає до задоволення, оскільки наведені в ній доводи правильність висновків суду не спростовують.
Відповідно до положень пункту 1 частини 6 статті 19 ЦПК України ця справа є малозначною, а тому рішення у ній не підлягає касаційному оскарженню (пункт 2 частини 3 статті 389 ЦПК України).
На підставі викладеного і керуючись ст. 367, 374, 375, 381-382 ЦПК України, суд
Постановив:
Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Вендор-Фінанс» залишити без задоволення.
Рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 11 січня 2022 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає.
ГоловуючийМ.В. Матківська
СуддіІ. М. Стадник
В. В. Сопрун