Справа № 149/2934/21
Провадження № 22-ц/801/482/2022
Категорія: 72
Головуючий у суді 1-ї інстанції Робак М. В.
Доповідач:Войтко Ю. Б.
15 березня 2022 року м. Вінниця
Вінницький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з цивільних справ:
головуючого (судді-доповідача): Войтка Ю. Б.,
суддів Міхасішина І. В., Стадника І. М.,
з участю секретаря судового засідання: Михайленко А. В.,
розглянув у відкритому судовому засіданні в залі суду № 2 апеляційну скаргу Органу опіки і піклування виконавчого комітету Хмільницької міської ради Вінницької області в інтересах малолітньої ОСОБА_1 на рішення Хмільницького міськрайонного суду Вінницької області від 20 грудня 2021 року, ухвалене під головуванням судді Робак М. В. в залі суду в місті Хмільник Вінницької області, повний текст якого складено 24 грудня 2021 року,
у цивільній справі № 149/2934/21 за позовом Органу опіки і піклування виконавчого комітету Хмільницької міської ради Вінницької області до ОСОБА_2 про позбавлення батьківських прав,
встановив:
У жовтні 2021 року Орган опіки і піклування виконавчий комітет Хмільницької міської ради Вінницької області звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про позбавлення батьківських прав щодо її малолітньої доньки ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Свої вимоги обґрунтовує тим, що відповідач, являючись матір'ю ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 не виконує своїх батьківських обов'язків, внаслідок чого дитина недоглянута. Відповідач з дитиною проживає в брудному будинку, який потребує ремонту. Дитина позбавлена належного харчування, потребує одягу, медичного огляду. ОСОБА_2 зловживає спиртними напоями, не працює, посередньо характеризується та неодноразово притягувалась до адміністративної відповідальності, в тому числі і за статтею 184 КУпАП. Мати дитини неодноразово попереджалась про відповідальність за неналежне виконання батьківських обов'язків, необхідності створення належних умов для проживання дитини, однак належних висновків для себе не зробила, а тому представник позивача просить позбавити батьківських прав ОСОБА_2 щодо її малолітньої доньки ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Рішенням Хмільницького міськрайонного суду Вінницької області від 20 грудня 2021 року в задоволенні позовних вимог відмовлено.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що обставини, на які посилається позивач як на підставу заявленого позову, а саме невиконання матір'ю батьківських обов'язків, не знайшли свого беззаперечного доведення, оскільки поведінка відповідача змінилася в кращу сторону, що також підтвердила представник позивача. Крім того, мати була присутня на всіх судових засіданнях та щоразу категорично заперечувала щодо позбавлення її батьківських прав відносно своєї малолітньої дитини. Матеріали справи також не містять інформації, яка б свідчила про необхідність застосування такого крайнього заходу, як позбавлення батьківських прав, тому суд дійшов висновку, що позов органу опіки та піклування про позбавлення відповідача ОСОБА_2 батьківських прав відносно її доньки ОСОБА_3 , 2015 року народження, задоволенню не підлягає.
Не погодившись із вказаним судовим рішенням, Орган опіки і піклування виконавчий комітет Хмільницької міської ради Вінницької області подав апеляційну скаргу, оскільки вважає його таким, що винесено з порушенням норм матеріального та процесуального права внаслідок неповноти встановлення обставин, що мають значення для справи, в тому числі неповного дослідження та оцінки доказів, в якій просить змінити рішення суду першої інстанції, ухваливши судове рішення, яким позбавити батьківських прав ОСОБА_2 стосовно її малолітньої доньки ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
В обґрунтування апеляційної скарги зазначає, що відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції не взяв до уваги письмові докази надані позивачем, тоді як відповідачу повірив лише словам, оскільки жодних доказів нею не було надано щодо позитивних змін у її житті та у житті її доньки та стверджує, що матеріали справи не містять інформації про необхідність про необхідність застосування такого крайнього заходу, як позбавлення батьківських прав відповідача ОСОБА_2 відносно доньки ОСОБА_3 , 2015 року народження. Вказує, що місцевим судом неналежним чином було оцінено наступні докази: документи про притягнення ОСОБА_2 до адміністративної відповідальності, в тому числі і за статтею 184 КУпАП щодо невиконання батьками та особами, що їх замінюють обов'язків щодо виховання дітей; висновок про стан здоров'я дитини відповідно до якого в дитини встановлено діагноз: Білково-енергетична недостатність, що може свідчити про кількісно та якісно недостатнє харчування дитини; документи про умови проживання малолітньої дитини та її найближче середовище. Також звертає увагу, що малолітню ОСОБА_1 заслухано в суді не було, чим суд першої інстанції прямо порушив вимоги ст. 171 СК України
У строк, встановлений апеляційним судом, відповідач ОСОБА_2 своїм правом на подання відзиву не скористалася.
Відповідач ОСОБА_2 та представник Органу опіки і піклування виконавчого комітету Хмільницької міської ради Вінницької області, належним чином повідомлені про дату, час і місце розгляду справи, в судове засідання не з'явилися.
Неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, відповідно до частини другої статті 372 ЦПК України не перешкоджає розгляду справи.
Апеляційний суд згідно з вимогами статті 367 ЦПК України, перевіривши законність і обґрунтованість оскаржуваного рішення в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, дослідивши матеріали справи, дійшов до наступних висновків.
Критерії оцінки правомірності оскаржуваного судового рішення визначені в статті 263 ЦПК України, відповідно до яких судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Рішення суду першої інстанції відповідає зазначеним вимогам.
По справі встановлено, що згідно з витягом з Державного реєстру актів цивільного стану громадян щодо актового запису про народження ОСОБА_2 являється матір'ю ОСОБА_1 , відомості про батька дитини внесено у відповідності до ч.1 ст. 135 СК України (а.с.21-25, 26).
Відповідно до наказу №14 від 05.03.2018 дитина взята на облік, як дитина, що перебуває в скрутних життєвих обставинах (а.с.27).
Відповідач за місцем свого проживання характеризується посередньо, зловживає спиртними напоями (а.с.28, 29, 30, 31) та неодноразово притягувалась до адміністративної відповідальності (а.с.32, 33, 34, 54). Інформація надана станом на серпень 2021 року.
Дитина має задовільний стан здоров'я. Перебуваючи на обстеженні в педіатричному відділення в період з 28 липня 2021 року по 02 серпня 2021 року мати дитини виконувала батьківські обов'язки, поведінка матері відповідала загальноприйнятим нормам моралі (а.с.37, 38, 39).
Співмешканець відповідачки - ОСОБА_5 характеризується посередньо (а.с.40).
Сім'я відповідача з 2018 року перебувала на обліку Хмільницького РЦСССДМ.
Протягом 2016-2021 років службою у справах дітей Хмільницької міської ради здійснювались обстеження житлово-побутових умов проживання дитини під час яких було виявлено незадовільні умови проживання дитини (а.с.56-83).
Рішенням виконавчого комітету Хмільницької міської ради № 502 від 22.09.2021 було вирішено надати висновок, яким визнано доцільним позбавлення ОСОБА_2 батьківських прав відносно малолітньої доньки ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (а.с.10-16).
Предметом позову у цій справі є позбавлення матері батьківських прав щодо малолітньої дитини.
Відповідно до частини третьої статті 51 Конституції України сім'я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.
Частинами першою, другою статті 3 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованої Верховною Радою України 27 лютого 1991 року (далі - Конвенція), передбачено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Дитині забезпечується такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов'язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом.
Стаття 9 Конвенції покладає на держави-учасниці обов'язок забезпечувати те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.
Відповідно до статті 18 Конвенції батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування.
Аналіз наведених норм права дає підстави для висновку, що права батьків щодо дитини є похідними від прав та інтересів дитини на гармонійний розвиток та належне виховання, й, у першу чергу, повинні бути визначені та враховані інтереси дитини, виходячи із об'єктивних обставин спору, а тільки потім права батьків.
Згідно із статтею 18 Закону України «Про охорону дитинства» держава забезпечує право дитини на проживання в таких санітарно-гігієнічних та побутових умовах, що не завдають шкоди її фізичному та розумовому розвитку.
У статті 7 СК України визначено необхідність забезпечення дитині можливості здійснення її прав, установлених Конституцією України, Конвенцією про права дитини, іншими міжнародними договорами України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України; регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини.
Відповідно до частини першої статті 155 СК України здійснення батьками своїх прав та виконання обов'язків мають ґрунтуватися на повазі до прав дитини та її людської гідності.
Згідно із частинами другою та четвертою статті 155 СК України батьківські права не можуть здійснюватися всупереч інтересам дитини. Ухилення батьків від виконання батьківських обов'язків є підставою для покладення на них відповідальності, встановленої законом.
Підстави позбавлення батьківських прав передбачені частиною першою статті 164 СК України. Мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він: не забрали дитину з пологового будинку або з іншого закладу охорони здоров'я без поважної причини і протягом шести місяців не виявляли щодо неї батьківського піклування; ухиляються від виконання своїх обов'язків по вихованню дитини; жорстоко поводяться з дитиною; є хронічними алкоголіками або наркоманами; вдаються до будь-яких видів експлуатації дитини, примушують її до жебракування та бродяжництва; засуджені за вчинення умисного злочину щодо дитини.
Право на звернення до суду з позовом про позбавлення батьківських прав має, зокрема, орган опіки та піклування (стаття 165 СК України).
Звертаючись до суду з цим позовом, орган опіки та піклування посилався, зокрема, на те, що мати дитини неодноразово попереджалась про відповідальність за неналежне виконання батьківських обов'язків, необхідності створення належних умов для проживання дитини, однак належних висновків для себе не зробила.
Тлумачення пункту 2 частини першої статті 164 СК України дозволяє зробити висновок, що ухилення від виконання своїх обов'язків по вихованню дитини може бути підставою для позбавлення батьківських прав лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов'язками.
Згідно зі статтею 166 СК України позбавлення батьківських прав є винятковою мірою, яка тягне за собою надзвичайні правові наслідки як для матері, так і для дитини.
Позбавлення батьківських прав (тобто прав на виховання дитини, захист її інтересів, на відібрання дитини в інших осіб, які незаконно її утримують тощо), що надані батькам до досягнення дитиною повноліття і ґрунтуються на факті спорідненості з нею, є крайнім заходом впливу на осіб, які не виконують батьківських обов'язків, а тому питання про його застосування слід вирішувати лише після повного, всебічного, об'єктивного з'ясування обставин справи, зокрема ставлення батьків до дітей.
Ухилення батьків від виконання своїх обов'язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти.
Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов'язками. Крім того, зазначені чинники, повинні мати систематичний та постійних характер.
Таким чином, позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо і лише при наявності вини у діях батьків.
Зверненню до суду з позовом про позбавлення батьківських прав має передувати виважена та ґрунтовна підготовка, збір необхідної доказової бази, адже більшість чинників, які є підставою для прийняття позитивних рішень у вказаних категоріях справи, мають оціночний характер, залежать від конкретних обставин справи та особистості учасників цих правовідносин.
При цьому, колегія суддів зазначає, що відповідно до частини шостої статі 19 СК України суд може не погодитися з висновком органу опіки та піклування (про доцільність чи недоцільність позбавлення батьківських прав), якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини. Висновок органу опіки та піклування має рекомендаційний характер, а тому не може бути безумовною підставою для задоволення, або у відмові у позові щодо позбавлення одного із батьків батьківських прав.
Дитина має право на особливе піклування та повинна мати свободу вибору щодо своїх батьків.
Аналізуючи встановлені факти у контексті позбавлення батьківських прав, суди повинні зважувати на те, що позбавлення батьківських прав на дитину вже несе в собі негативний вплив на свідомість дитини, та застосовувати цей захід як крайню міру впливу та захисту прав дитини.
Таким чином, позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, який слід розглядати як виключний і надзвичайний спосіб впливу на недобросовісних батьків.
Аналогічний правовий висновок викладено в постановах Верховного Суду від 02 жовтня 2019 року у справі № 461/7387/16-ц, від 08 травня 2019 року у справі № 409/1865/17-ц, від 29 квітня 2020 року у справі № 522/10703/18, від 13 квітня 2020 року у справі № 760/468/18, від 11 березня 2020 року у справі № 638/16622/17, від 07 лютого 2022 року у справі № 759/3554/20.
Судова практика щодо застосування положень статті 164 СК України є сталою.
Права батьків і дітей, які засновані на спорідненості, становлять основоположну складову сімейного життя, а заходи національних органів, спрямовані перешкодити реалізації цих прав, є втручанням у права, гарантовані статтею 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків.
Під час розгляду справи в суді першої інстанції представник позивача зокрема зазначила, що з моменту знаходження справи у суді нею двічі відвідувалась відповідач за місцем її проживання. Під час відвідувань дитина перебувала в садочку, ОСОБА_2 перебувала в тверезому стані, в хаті підметено та їсти приготовлено, однак ремонт будинку не проведено.
Відповідач ОСОБА_2 категорично заперечує щодо позбавлення її батьківських прав відносно доньки. Вказує, що на даний час вона зрозуміла наслідки своєї поведінки та просить не позбавляти її батьківських прав. Зазначила, що з літа вона не спілкується з особами з якими вживала спиртне, сама також його не вживає, почала займатись дитиною та хатніми справами. зокрема прибирати та готувати їсти. Враховуючи, що не має наразі підробітків, тому їх сім'я живе за рахунок господарства та городу. Дитина постійно відвідує дитячий садок, у дитини є різні іграшки, після садочку вона з дитиною читають та малюють. Їх матеріальний стан не дозволяє зробити відразу ремонт будинку, проте вони його роблять поступово.
Ураховуючи викладене, суд першої інстанції на підставі належним чином оцінених доказів, дійшов правильного висновку про те, що обставини, на які посилається позивач як на підставу заявленого позову, а саме невиконання матір'ю батьківських обов'язків, не знайшли свого беззаперечного доведення, оскільки поведінка відповідача змінилася в кращу сторону, що також підтвердила представник позивача.
Посилання позивача як на підставу для позбавлення батьківських прав на те, що відповідач притягувалась до адміністративної відповідальності в тому числі і за статтею 184 КУпАП, дитина згідно з висновком про стан здоров'я має діагноз: Білково-енергетична недостатність, що може свідчити про кількісно та якісно недостатнє харчування дитини, та неналежні умови проживання малолітньої дитини, суд апеляційної інстанції не вважає достатніми для скасування рішення суду першої інстанції та позбавлення відповідача батьківських прав, оскільки у справі не встановлено винної поведінки відповідача: вона зрозуміла наслідки своєї поведінки, проти позбавлення батьківських прав заперечує.
З урахуванням якнайкращих інтересів дитини, бажання відповідача змінити своє ставлення до виховання дитини та з огляду на відсутність виключних підстав для позбавлення ОСОБА_2 батьківських прав, колегія суддів погоджується з висновком судів першої інстанції про відмову в задоволенні позову щодо позбавлення відповідача батьківських прав.
ЄСПЛ зауважує, що оцінка загальної пропорційності будь-якого вжитого заходу, що може спричинити розрив сімейних зв'язків, вимагатиме від судів ретельної оцінки низки факторів та залежно від обставин відповідної справи вони можуть відрізнятися. Проте необхідно пам'ятати, що основні інтереси дитини є надзвичайно важливими. При визначенні основних інтересів дитини у кожному конкретному випадку необхідно враховувати дві умови: по-перше, у якнайкращих інтересах дитини буде збереження її зв'язків із сім'єю, крім випадків, коли сім'я виявляється особливо непридатною або явно неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини буде забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагополучним (справа «Мамчур проти України» від 16 липня 2015 року).
У справі «Хант проти України» від 07 грудня 2006 року Європейським судом з прав людини наголошено, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків (пункт 54). Вирішення питання позбавлення батьківських прав має ґрунтуватися на оцінці особистості відповідача, його поведінки.
Апеляційний суд виходить з того, що судом на перше місце ставляться «якнайкращі інтереси дитини», оцінка яких включає в себе знаходження балансу між усіма елементами, необхідними для прийняття рішення. Водночас позбавлення батьківських прав матері щодо неповнолітньої дитини є крайнім заходом впливу.
Також суд бере до уваги, що розірвання сімейних зав'язків означає позбавлення дитини її коріння, а це можна виправдати лише за виняткових обставин (рішення Європейського суду з прав людини від 18 грудня 2008 року у справі «Савіни проти України», пункт 49).
З огляду на встановлені обставини справи щодо поведінки матері дитини, апеляційний суд зауважує, що відсутні підстави для застосування до відповідача крайнього заходу впливу у вигляді позбавлення її батьківських прав.
Доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, та не дають підстав вважати, що судом допущені порушення матеріального чи процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи.
Апеляційний суд зауважує, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення у вказаній справі з урахуванням основних інтересів дитини, зокрема з умовою збереження її зв'язку із рідною матір'ю.
Статтею 375 ЦПК України встановлено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
За таких обставин суд апеляційної інстанції дійшов висновку про відсутність підстав для скасування оскаржуваного судового рішення, оскільки суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права, що відповідно до статті 375 ЦПК України, є підставою для залишення апеляційної скарги без задоволення, а судового рішення без змін.
Керуючись ст. 367, 374, 375, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд,
постановив:
Апеляційну скаргу Органу опіки і піклування виконавчого комітету Хмільницької міської ради Вінницької області в інтересах малолітньої ОСОБА_1 - залишити без задоволення.
Рішення Хмільницького міськрайонного суду Вінницької області від 20 грудня 2021 року залишити без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з моменту її прийняття і може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги протягом тридцяти днів до Верховного Суду з дня складення повного судового рішення.
Повний текст постанови складено 17 березня 2022 року.
Головуючий Ю. Б. Войтко
Судді: І. В. Міхасішин
І. М. Стадник