Справа № 467/64/22
Провадження № 2/467/106/22
17.03.2022 року Арбузинський районний суд Миколаївської області в складі:
головуючого - судді Кологривої Т.М.,
за участю секретаря судового засідання Савчук О.І.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в смт. Арбузинка цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до державного підприємства «Хлібна база № 76» Державного агентства резерву України про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні
У січні 2022 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до державного підприємства "Хлібна база №76" Державного агентства резерву України про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, мотивуючи свої вимоги тим, що 17 листопада 2020 року він був звільнений за згодою сторін з посади апаратника оброблення зерна Державного підприємства "Хлібна база №76" Державного агентства резерву України. Посилаючись на те, що у державного підприємства «Хлібна база № 76» Державного агентства резерву України перед ним існувала заборгованість по заробітній платі у розмірі 19208 грн. 22 к., яка була стягнута рішенням Арбузинського районного суду Миколаївської області від 15 квітня 2021 року, однак фактично виплачена 19 листопада 2021 року, прохав стягнути з відповідача середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 16 квітня 2021 року по 19 листопада 2021 року у розмірі 62236 грн. 50 к.
Ухвалою суду від 27 січня 2022 року провадження у справі відкрито та призначено справу до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження.
Позивач у судове засідання не з'явився, подав заяву, в якій прохав розглядати справу у його відсутність, позовні вимоги підтримав.
Представник відповідача у судове засідання двічі не з'явився без повідомлення причин, незважаючи на те, що про дату, час і місце судового засідання повідомлявся належним чином, відзиву до суду не подав.
Зі згоди позивача суд ухвалює рішення при заочному розгляді справи, що відповідає положенням ст. 280 ЦПК України.
Вивчивши матеріали справи, суд приходить до наступного.
Як встановлено судом, ОСОБА_1 перебував у трудових відносинах з Державним підприємством «Хлібна база №76» Державного агентства резерву України з 29 липня 2020 року і був звільнений з роботи на підставі наказу №70 від 17 листопада 2020 року за угодою сторін на підставі ст.36 КЗпП України, що підтверджується копією трудової книжки позивача.
Відповідно до постанов про закінчення виконавчого провадження від 19 листопада 2021 року Арбузинським районним відділом державної виконавчої служби Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Одеса) вказаним відділом здійснювалось виконання заочного рішення Арбузинського районного суду Миколаївської області від 15 квітня 2021 року про стягнення з Державного підприємства «Хлібна база №76» Державного агентства резерву України на користь позивача нарахованої, але не виплаченої заробітної плати, а також середнього заробітку за період затримки розрахунку при звільненні, виконавчі провадження закінчені на підставі п.9 ч.1 ст.39, ст. 40 Закону України «Про виконавче провадження» у зв'язку з повним та фактичним виконання.
Частиною 3 статті 46 Конституції України встановлено право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом.
В силу приписів ст.1 Закону України «Про оплату праці», ч.1 ст.94 КЗпП України, заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу.
Згідно ч.1 ст.47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов'язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.
Відповідно до ч.1 ст.115 КЗпП України заробітна плата виплачується працівникам регулярно в робочі дні у строки, встановлені колективним договором або нормативним актом роботодавця, погодженим з виборним органом первинної профспілкової організації чи іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом (а в разі відсутності таких органів - представниками, обраними і уповноваженими трудовим колективом), але не рідше двох разів на місяць через проміжок часу, що не перевищує шістнадцяти календарних днів, та не пізніше семи днів після закінчення періоду, за який здійснюється виплата.
Положеннями ст.116 КЗпП України визначено, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належить йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.
В силу статті 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначенні в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Згідно пункту 20 Постанови Пленуму Верховного Суду України №13 від 24 грудня 1999 року «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці», установивши при розгляді справи про стягнення заробітної плати у зв'язку із затримкою розрахунку при звільненні, що працівникові не були виплачені належні йому від підприємства, установи, організації суми в день звільнення, коли ж він у цей день не був на роботі, - наступного дня після пред'явлення ним роботодавцеві вимог про розрахунок, суд на підставі ст.117 КЗпП стягує на користь працівника середній заробіток за весь період затримки розрахунку, а при не проведенні його до розгляду справи по день постановлення рішення, якщо роботодавець не доведе відсутності в цьому своєї вини. Сама по собі відсутність коштів у роботодавця не виключає його відповідальності.
Згідно частин першої, другої статті 233 КЗпП України працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки. У разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.
Відповідно до ст. 234 КЗпП у разі пропуску з поважних причин строків, установлених ст.233 цього Кодексу, районний, районний у місті, міський чи міськрайонний суд може поновити ці строки.
У постанові Верховного Суду від 30 січня 2019 року у справі №910/4518/16 зазначено, що: «водночас структура заробітної плати визначена статтею 2 Закону України «Про оплату праці», за змістом якої заробітна плата складається з основної та додаткової заробітної плати, а також з інших заохочувальних та компенсаційних виплат. Основна заробітна плата - це винагорода за виконану роботу відповідно до встановлених норм праці (норми часу, виробітку, обслуговування, посадові обов'язки), яка встановлюється у вигляді тарифних ставок (окладів) і відрядних розцінок для робітників та посадових окладів для службовців. Додаткова заробітна плата - це винагорода за працю понад установлені норми, за трудові успіхи та винахідливість і за особливі умови праці, яка включає доплати, надбавки, гарантійні і компенсаційні виплати, передбачені чинним законодавством; премії, пов'язані з виконанням виробничих завдань і функцій. Інші заохочувальні та компенсаційні виплати, до яких належать виплати у формі винагород за підсумками роботи за рік, премії за спеціальними системами і положеннями, виплати в рамках грантів, компенсаційні та інші грошові і матеріальні виплати, які не передбачені актами чинного законодавства або які провадяться понад встановлені зазначеними актами норми.
Крім того, на підставі ст.2 Закону України «Про оплату праці» структуру заробітної плати можна визначити, беручи до уваги положення Інструкції зі статистики заробітної плати, затвердженої наказом Державного комітету статистики України від 13 січня 2004 року №5 та зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 27 січня 2004 року за №114/8713 (далі - Інструкція №114/8713), розробленої відповідно до Закону України від 17вересня 1992 року N 2614-XII «Про державну статистику» та Закону України «Про оплату праці»з урахуванням міжнародних рекомендацій у системі статистики оплати праці й стандартів Системи національних рахунків (за змістом преамбули цієї Інструкції).
Відповідно до пункту 1.3 Інструкції №114/8713 для оцінки розміру заробітної плати найманих працівників застосовується показник фонду оплати праці. До фонду оплати праці включаються нарахування найманим працівникам у грошовій та натуральній формі (оцінені в грошовому вираженні) за відпрацьований та невідпрацьований час, який підлягає оплаті, або за виконану роботу незалежно від джерела фінансування цих виплат. Фонд оплати праці складається з: фонду основної заробітної плати; фонду додаткової заробітної плати; інших заохочувальних та компенсаційних виплат.
При цьому, інші виплати, що не належать до фонду оплати праці, встановлені в розділі 3 Інструкції № 114/8713, згідно з пунктом 3.9 якого до них відносяться суми, нараховані працівникам за час затримки розрахунку при звільненні.
З наведених норм чинного законодавства вбачається, що середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за своєю правовою природою не є основною чи додатковою заробітною платою, а також не є заохочувальною чи компенсаційною виплатою (зокрема, компенсацією працівникам втрати частини заробітної плати у зв'язку з порушенням термінів її виплати) у розумінні статті 2 Закону України «Про оплату праці», тобто середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні не входить до структури заробітної плати».
Аналіз зазначених норм свідчить про те, що всі суми (заробітна плата, вихідна допомога, компенсація за невикористану відпустку, оплата за час тимчасової непрацездатності тощо), належні до сплати працівникові, мають бути виплачені у день його звільнення. Закон прямо покладає на підприємство, установу, організацію обов'язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать; в разі невиконання такого обов'язку з вини власника або уповноваженого ним органу наступає передбачена ст.117 КЗпП України відповідальність.
Статтею 233 КЗпП України передбачено строки звернення до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду за вирішенням трудових спорів.
Так, частиною першою зазначеної статті передбачено, що працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки.
У постанові Верховного Суду України від 26 жовтня 2016 року у справі №6-1395цс16 зазначено, що: «статтею 233 КЗпП України передбачено строки звернення до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду за вирішенням трудових спорів».
Так, у частині першій зазначеної статті передбачено, що працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки.
Разом з тим, у частині другій цієї статті зазначено, що в разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.
У п. 2.2 Рішення Конституційного Суду України від 22 лютого 2012 року у справі за конституційним зверненням громадянина щодо офіційного тлумачення положень ст.233 КЗпП у взаємозв'язку з положеннями ст.117, 237-1 цього кодексу вказано, що «за ст.47 Кодексу роботодавець зобов'язаний виплатити працівникові при звільненні всі суми, що належать йому від підприємства, установи, організації, у строки, зазначені в ст.116 Кодексу, а саме в день звільнення або не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Не проведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої ст.117 Кодексу, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку. Невиплата звільненому працівникові всіх сум, що належать йому від власника або уповноваженого ним органу, є триваючим правопорушенням, а отже, працівник може визначити остаточний обсяг своїх вимог лише на момент припинення такого правопорушення, яким є день фактичного розрахунку. Таким чином, для встановлення початку перебігу строку звернення працівника до суду з вимогою про стягнення середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні визначальними є такі юридично значимі обставини, як невиплата належних працівникові сум при звільненні та факт проведення з ним остаточного розрахунку. Невиплата власником або уповноваженим ним органом належних працівникові при звільненні сум і вимога звільненого працівника щодо їх виплати є трудовим спором між цими учасниками трудових правовідносин. Для звернення працівника до суду з заявою про вирішення трудового спору щодо стягнення середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку встановлено тримісячний строк, перебіг якого розпочинається з дня, коли звільнений працівник дізнався або повинен був дізнатися про те, що власник або уповноважений ним орган, з вини якого сталася затримка виплати всіх належних при звільненні сум, фактично розрахувався з ним».
Проаналізувавши зміст частини другої ст.233 КЗпП України слід дійти висновку про те, що в разі порушення роботодавцем законодавства про оплату праці звернення працівника до суду з позовом про стягнення заробітної плати, яка йому належить, тобто усіх виплат, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством, незалежно від того, чи було здійснене роботодавцем нарахування таких виплат, не обмежується будь-яким строком».
Отже, у разі не проведення розрахунку з працівником у день звільнення або, якщо в цей день він не був на роботі, наступного дня після його звернення з вимогою про розрахунок є підставою для застосування відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України. У цьому разі перебіг тримісячного строку звернення до суду починається з наступного дня після проведення зазначених виплат незалежно від тривалості затримки розрахунку.
За такого, невиплата звільненому працівникові всіх сум, що належать йому від власника або уповноваженого ним органу, є триваючим правопорушенням, а отже, працівник може визначити остаточний обсяг своїх вимог лише на момент припинення такого правопорушення, яким є день фактичного розрахунку. Таким чином, для звернення працівника до суду із заявою про вирішення трудового спору щодо стягнення середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку при звільненні встановлено тримісячний строк, перебіг якого розпочинається з дня, коли звільнений працівник дізнався або повинен був дізнатися про те, що власник, або уповноважений ним орган, з вини якого сталася затримка виплати всіх належних при звільненні сум, фактично з ним розрахувався.
Відповідач провів з позивачем повний розрахунок 19 листопада 2021 року, а з цим позовом позивач звернувся до суду 27 січня 2022 року, тобто в межах визначеного ст.233 КЗпП України тримісячного строку, а тому має право на стягнення середньої заробітної плати за весь час затримки до дня її фактичної виплати.
Відповідно до ч. 4 ст. 82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Заочним рішенням Арбузинського районного суду Миколаївської області від 15 квітня 2021 року позовні вимоги ОСОБА_1 до Державного підприємства «Хлібна база №76» Державного агентства резерву України про стягнення заборгованості по заробітній платі та середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні задоволено. Стягнуто з Державного підприємства «Хлібна база №76» Державного агентства резерву України на користь позивача нараховану, але не виплачену заробітну плату в розмірі 19208 грн. 22 к., а також середній заробіток за період затримки розрахунку при звільненні в розмірі 42735 грн. 73 к. за період з 17 листопада 2020 року по день ухвалення судового рішення, тобто по 15 квітня 2021 року.
Згідно довідки Державного підприємства "Хлібна база №76" за № 52 від 23 лютого 2021 року середньоденна заробітна плата позивача склала 414 грн. 91 к.
При визначенні середньої заробітної плати суд керується пунктом 8 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року №100 (з наступними змінами і доповненнями), який визначає, що нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, проводяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.
Враховуючи кількість робочих днів за весь час затримки розрахунку (за період з 16 квітня 2021 року по 19 листопада 2021 року) - 150, розмір середнього заробітку за весь час затримки складатиме: 414 грн. 91 к. х 150 робочих днів = 62236 грн. 50 к.
Проведення розрахунку середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні з кількості робочих, а не календарних днів, відповідає правовій позиції, викладеній в постанові від 21 січня 2015 року №6-195цс14 Верховного Суду України.
За такого, суд вважає, що вимоги позивача про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні слід задовольнити.
Судові витрати підлягають розподілу на підставі ст. 141 ЦПК України.
Відповідно до п.1 ч.1 ст.5 Закону України «Про судовий збір» від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються позивачі у справах про стягнення заробітної плати.
Оскільки позовні вимоги підлягають задоволенню, то згідно правилам ст. 141 ЦПК України з відповідача підлягає стягненню судовий збір у на користь позивача.
Керуючись ст.ст. 4, 6, 10, 12, 13, 76-81, 263-265, 280-282 ЦПК України, суд
Позовну заяву ОСОБА_1 до державного підприємства «Хлібна база № 76» Державного агентства резерву України про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні задовольнити.
Стягнути з Державного підприємства «Хлібна база № 76» Державного агентства резерву України (місцезнаходження: 55310, с.Кавуни Первомайського району Миколаївської області, вул. Елеваторна,10, код ЄДРПОУ 20885124) на користь ОСОБА_1 (місце реєстрації: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ) середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 16 квітня 2021 року по 19 листопада 2021 рокуу розмірі 62236 ( шістдесят дві тисячі двісті тридцять шість) грн. 50 к. (сума середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, що підлягає стягненню, визначена без утримання прибуткового податку та інших обов'язкових платежів).
Стягнути з Державного підприємства «Хлібна база № 76» Державного агентства резерву України (місцезнаходження: 55310, с.Кавуни Первомайського району Миколаївської області, вул. Елеваторна,10, код ЄДРПОУ 20885124) витрати по оплаті судового збору на користьОСОБА_1 (місце реєстрації: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ) в розмірі 992 (дев'ятсот дев'яносто дві) грн. 40 к.
Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача, поданою протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Рішення суду може бути оскаржене позивачем до Миколаївського апеляційного суду на протязі 30 днів з дня отримання його копії.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя Т.М.Кологрива