15 березня 2022 рокуЛьвівСправа № 380/8432/21 пров. № А/857/47/22
Колегія суддів Восьмого апеляційного адміністративного суду в складі:
головуючого судді: Улицького В.З.
суддів: Кузьмича С.М., Матковської З.М.
при секретарі судового засідання: Ільченко А.З
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 Західного оперативно-територіального об'єднання Національної гвардії України на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 30.11.2021 року (рішення ухвалене у м. Львові судом у складі головуючого судді Кузана Р.І.) у справі за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 Західного оперативно-територіального об'єднання Національної гвардії України про стягнення середнього заробітку,-
У травні 2021 року позивач звернувся до суду з адміністративним позовом до Військової частини НОМЕР_1 Західного оперативно-територіального об'єднання Національної гвардії України про стягнення з відповідача на користь позивача 412413,59 грн середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільнені.
Позивач позовні вимоги мотивував тим, що при звільненні позивача 19.07.2019 з військової служби йому протиправно не виплачено усіх належних сум та компенсацій. Зазначає, що на момент виключення зі списків особового складу військової частини НОМЕР_2 , з ним не було проведено повного розрахунку, а саме не виплачено наступних сум: - компенсація за неотримане речове майно 33140,41 грн, яка була виплачена 30.06.2020;- компенсація за невикористані дні додаткової відпустки 22910,15 грн, яка була виплачена 07.02.2020; - індексація грошового забезпечення у розмірі 81713,326 грн, яка була виплачена 26.04.2021. Оскільки остаточний розрахунок з позивачем здійснено лише 26.04.2021 позивач вважає, що з врахуванням приписів ст. ст. 116, 117 Кодексу законів про працю України має право на виплату середнього заробітку за весь час затримки виплати. Просив позов задоволити.
Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 30.11.2021 року адміністративний позов задоволено частково. Стягнуто з Військової частини НОМЕР_1 Західного оперативно-територіального об'єднання національної гвардії України на користь ОСОБА_1 середнє грошове забезпечення за весь час затримки розрахунку при звільненні за період з 19.07.2019 по 26.04.2021 включно у розмірі 81546, 31 грн. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
Рішення суду першої інстанції оскаржила Військова частина НОМЕР_1 Західного оперативно-територіального об'єднання Національної гвардії України. Вважає, що оскаржуване рішення прийняте з помилковим застосуванням норм матеріального та процесуального права та підлягає скасуванню з підстав викладених у апеляційній скарзі. Просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нову постанову, якою у задоволені адміністративного позову відмовити.
Згідно ч.4 ст.229 КАС України, фіксування процесу не здійснювалося оскільки всі учасники справи в судове засідання не з'явилися.
Заслухавши доповідача, перевіривши матеріали справи, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційну скаргу апелянта слід залишити без задоволення з наступних підстав.
Згідно ч.1 ст.2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Відповідно до ст.242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Якщо одна із сторін визнала пред'явлену до неї позовну вимогу під час судового розгляду повністю або частково, рішення щодо цієї сторони ухвалюється судом згідно з таким визнанням, якщо це не суперечить вимогам статті 189 цього Кодексу.
Згідно ст.316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_1 проходив військову службу за контрактом у військовій частині НОМЕР_1 .
Наказом Начальника ЗТУ НГУ від 16.07.2019 №53 о/с, старшого прапорщика ОСОБА_1 звільнено з військової служби у запас 19.07.2019 відповідно до підпункту б пункту 2 частини 5 статті 26 Закону України Про військовий обов'язок і військову службу за станом здоров'я та направлено для взяття на військовий облік до Галицько-Франківського ОРВК м. Львів.
Згідно з витягом з наказу командира ВЧ НОМЕР_1 НГУ (по стройовій частині) №156 від 19.07.2019, припинено контракт про проходження громадянами України військової служби в Національній гвардії України та виключено ОСОБА_1 зі списків особового складу військової частини та всіх видів забезпечення.
У зв'язку з тим, що на день звільнення ОСОБА_1 з військової служби відповідачем не було проведено з ним остаточного розрахунку, позивач звертався до суду за захистом своїх прав.
На виконання рішення Львівського окружного адміністративного суду від 23.01.2020 у справ №1.380.2019.006861 Військова частина НОМЕР_1 07.02.2020 виплатила ОСОБА_1 компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій у сумі 22910,15 грн.
На виконання рішення Львівського окружного адміністративного суду від 26.11.2020 у справі №380/4266/20 Військова частина НОМЕР_1 26.04.2021 виплатила ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення у сумі 81713,36 грн.
Компенсацію за неотримане речове майно у розмірі 33140,41 було виплачено 30.03.2020, що підтверджується випискою з банку .
Як вважає позивач, що оскільки остаточний рахунок при звільненні з ним здійснено відповідачем лише 26.04.2021, за приписами ст.ст. 116, 117 Кодексу законів про працю України він має право на отримання середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, в сумі 412413,59 грн. за період з 19.07.2019 по 26.04.2021.
Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, встановлює єдину систему їх соціального та правового захисту, гарантує військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливі умови для реалізації їх конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни та регулює відносини у цій галузі визначаються Законом України №2011-ХІІ Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей від 20.12.1991 (далі Закон №2011-ХІІ).
Відповідно до ч. 1 ст. 9 Закону №2011-ХІІ держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.
Право позивача на нарахування та виплату компенсації за неотримане речове майно, індексації грошового забезпечення та компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій встановлено рішеннями Львівського окружного адміністративного суду від 23.01.2020 у справ №1.380.2019.006861, від 26.11.2020 у справі №380/4266/20 та від 13.05.2021 у справі №380/7776/20.
Згідно ч. 4 ст. 78 КАС України, обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
На виконання вказаних рішень відповідачем 07.02.2020 виплачено ОСОБА_1 компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій та 26.04.2021 індексацію грошового забезпечення. Крім того 30.03.2020 позивачу виплачено компенсацію за неотримане речове майно.
Відповідно до ст. 116 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України), при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану нею суму.
Згідно ст. 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
За загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі. Непоширення норм КЗпП України на військовослужбовців стосується саме порядку та умов визначення норм оплати праці (грошового забезпечення) та порядку вирішення спорів щодо оплати праці. Питання ж відповідальності за затримку розрахунку при звільненні військовослужбовців зі служби (зокрема, затримку виплати як грошового забезпечення, так і затримку виплати компенсації за неотримане речове майно) не врегульовані положеннями спеціального законодавства. Це питання врегульовано КЗпП України.
Оскільки спеціальним законодавством, яке регулює оплату праці військовослужбовців, не встановлено відповідальність роботодавця за невиплату або несвоєчасну виплату працівнику всіх належних сум, суд дійшов висновку про доцільність застосування норм ст. ст. 116 та 117 КЗпП України як таких, що є загальними та поширюються на правовідносини, які виникають під час звільнення зі служби з Збройних Сил України.
Аналогічна правова позиція відображена в постановах Верховного Суду від 01.03.2018 у справі №806/1899/17 та від 31.05.2018 у справі №823/1023/16.
Оскільки такі виплати не здійснено в день виключення із списків особового складу та всіх видів забезпечення позивача 19.07.2019, вказане свідчить про те, що при звільненні відповідач не провів з позивачем повного розрахунку.
Згідно ст. 117 КЗпП України позивач має право на виплату середнього заробітку за весь період затримки такого розрахунку.
Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 13.05.2020 у справі №810/451/17 (провадження №11-1210апп19) зауважено, що умовами застосування частини першої статті 117 КЗпП України є невиплата належних звільненому працівникові сум у відповідні строки, вина власника або уповноваженого ним органу у невиплаті зазначених сум та відсутність спору про розмір таких сум. При дотриманні наведених умов підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 26.02.2020 у справі №821/1083/17 (провадження №11-1329апп18) вказано, що під належними звільненому працівникові сумами необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо).
Згідно з ч. 2 ст. 117 КЗпП України при наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
Відповідно до ст. 116 КЗпП України на підприємство, установу, організацію покладено обов'язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. Невиконання цього обов'язку спричиняє наслідки, передбачені ст. 117 КЗпП України, якою передбачено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в ст. 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
Цими нормами на підприємство, установу, організацію покладено обов'язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. У разі невиконання такого обов'язку настає відповідальність, передбачена ст. 117 КЗпП України.
Метою такого законодавчого регулювання є захист майнових прав працівника у зв'язку з його звільненням з роботи, зокрема захист права працівника на своєчасне одержання заробітної плати за виконану роботу, яка є основним засобом до існування працівника, необхідним для забезпечення його життя.
Згідно ч. 1 ст. 117 КЗпП України обов'язок роботодавця перед колишнім працівником щодо своєчасного розрахунку при звільненні припиняється проведенням фактичного розрахунку, тобто, реальним виконанням цього обов'язку. І саме з цією обставиною пов'язаний період, протягом до якого до роботодавця є можливим застосування відповідальності.
Відповідно до частини 1 ст. 117 КЗпП України стосується випадків, коли роботодавець за відсутності спору умисно або з необережності не проводить остаточний розрахунок з колишнім працівником.
Частина 2 ст. 117 КЗпП України стосується тих випадків, коли наявний спір між роботодавцем і колишнім працівником про належні до виплати суми та фактично охоплює два випадки вирішення такого спору.
Якщо між роботодавцем та колишнім працівником виник спір про розміри належних звільненому працівникові сум, то в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника, власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування (тобто, зазначене в ч. 1 ст. 117 КЗпП України). Відтак, у цьому випадку законодавець не вважає факт вирішення спору фактом виконання роботодавцем обов'язку провести повний розрахунок із колишнім працівником, що зумовлює можливість відповідальності роботодавця протягом усього періоду прострочення.
Оскільки ухвалення судового рішення про стягнення з роботодавця виплат, які передбачені після звільнення, за загальними правилами, встановленими Цивільним кодексом України, не припиняє відповідний обов'язок роботодавця, то відшкодування, передбачене ст. 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, спеціально передбачений для трудових відносин, за весь період такого невиконання, у тому числі й після прийняття судового рішення.
З урахуванням таких висновків Великої Палати Верховного Суду викладених у вказаній Постанові від 13.05.2020 у справі №810/451/17, суд вважає необґрунтованими покликання відповідача на те, що ст. 117 КЗпП України не розповсюджується на правовідносини, що виникають після судового рішення про присудження виплати заробітної плати індексації грошового забезпечення.
Відтак, оскільки остаточний розрахунок з позивачем у зв'язку із звільненням (19.07.2019) шляхом виплати належної йому суми індексації лише 26.04.2021, стягненню з відповідача підлягає середнє грошове забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні за період із 20.07.2019 по 15.06.2021 включно за затримку терміном 646 днів.
Згідно п. 2 Постанови Кабінету Міністрів України Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати №100 від 08.02.1995, обчислення середньої заробітної плати для оплати часу щорічної відпустки, додаткових відпусток у зв'язку з навчанням, творчої відпустки, додаткової відпустки працівникам, які мають дітей, або для виплати компенсації за невикористані відпустки провадиться виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки або виплати компенсації за невикористані відпустки. У всіх інших випадках збереження середньої заробітної плати середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата. Працівникам, які пропрацювали на підприємстві, в установі, організації менше двох календарних місяців, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за фактично відпрацьований час.
Нарахування виплат у всіх випадках збереження середньої заробітної плати провадиться виходячи з розміру середньоденної (годинної) заробітної плати (п. 5 Порядку №100).
Нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період. У разі коли середня місячна заробітна плата визначена законодавством як розрахункова величина для нарахування виплат і допомоги, вона обчислюється шляхом множення середньоденної заробітної плати, розрахованої згідно з абзацом першим цього пункту, на середньомісячне число робочих днів у розрахунковому періоді. Середньомісячне число робочих днів розраховується діленням на 2 сумарного числа робочих днів за останні два календарні місяці згідно з графіком роботи підприємства, установи, організації, встановленим з дотриманням вимог законодавства. При обчисленні середньої заробітної плати у всіх випадках її збереження згідно з чинним законодавством, не враховуються, зокрема, б) одноразові виплати (компенсація за невикористану відпустку, матеріальна допомога, допомога працівникам, які виходять на пенсію, вихідна допомога тощо) (п. 4 Порядку).
Згідно Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого наказом Міністерства оборони України № 260 від 07.06.2018 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні військовослужбовцям обчислюється у календарних днях.
Як вбачається з довідки військової частини №185 про заробітну плату за два календарні місяці перед звільненням (дата звільнення 19.07.2019) становив 24920,00 грн ( 12460,00 грн у травні, 12460,00 грн у червні). Кількість календарних днів за травень-червень 2019 року складає 61.
Таким чином, для обчислення середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні необхідно застосовувати показник 408,52 грн в день (24920,00 грн/61 календарні дні). Оскільки остаточний розрахунок із позивачем здійснено лише 26.04.2021, при виключенні його із списків особового складу частини ще 19.07.2019, середнє грошове забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні за вказаний період із розрахунку 408,52 грн. за 646 днів затримки становить 263903,92 (408,52 грн * 646 календарних днів).
При розгляді справи про стягнення заробітної плати у зв'язку із затримкою розрахунку при звільненні, що працівнику не виплачено належних йому від підприємства, установи, організації суми в день звільнення або в разі його відсутності в цей день - наступного дня після пред'явлення ним роботодавцеві вимог про розрахунок, суд на підставі ст. 117 КЗпП стягує на користь працівника середній заробіток за весь період затримки розрахунку, а в разі непроведення його до розгляду справи - по день ухвалення рішення, якщо роботодавець не доведе відсутності в цьому своєї вини. Сама по собі відсутність коштів у роботодавця не позбавляє його відповідальності.
При задоволенні позову працівника суд визначає розмір відшкодування за час затримки розрахунку з урахуванням спірної суми, на яку працівник мав право, частки, порівняно із середнім заробітком та інших конкретних обставин справи.
При розгляді даної справи суд враховує правові позиції: Верховного Суду України, викладену у постанові від 24.10.2011 у справі №6-39цс11; постанові Пленуму Верховного Суду України №13 від 24.12.1999; постанові Верховного Суду від 04.04.2018 у справі №524/1714/16-а (К/9901/8793/18), а також висновки Верховного Суду України у постанові від 27.04.2016 у справі №6-113цс16 та вважає за доцільне застосувати принцип співмірності, з урахуванням розміру недоплаченої суми, істотності цієї частки порівняно із середнім заробітком працівника, обставин, за яких було встановлено наявність заборгованості, а також дій відповідача щодо її виплати тощо.
Аналогічна правова позиція відображена у постановах Верховного Суду від 30.10.2019 у справі №806/2473/18, від 24.07.2019 у справі №805/3167/18-а, а також у постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного цивільного суду від 03.04.2019 у справі №662/1626/17, від 17.01.2019 у справі №2-1579/11.
Який після звільнення з військової служби та виключення зі списків особового складу частини 19.07.2019, звернувся до суду про стягнення недоплачених сум грошового забезпечення лише в грудні 2019 року, червні та вересні 2020 року.
Таке тривале зволікання позивача зі зверненням до суду за захистом своїх порушених прав свідчить про недобросовісність поведінки позивача, що призвело до суттєвого збільшення кількості днів затримки відповідачем проведення повного розрахунку з позивачем, оскільки наявність судових рішень вказує на існування спору між сторонами про розмір необхідних до виплати сум.
Тому, при визначенні розміру середнього заробітку за час затримки розрахунку суд враховує лише останню виплачену відповідачем суму грошового забезпечення (26.04.2021 у розмірі 81713,36 грн).
Оскільки відповідач здійснив остаточний розрахунок з позивачем лише 26.04.2021 в сумі 81713,36 грн, що є значно меншою від нарахованого позивачу середнього грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні в сумі 263903,92 грн., суд вважає за доцільне застосувати до спірних правовідносин принцип співмірності.
Істотність частки виплаченої 26.04.2021 позивачу суми в порівнянні із середнім заробітком за час затримки розрахунку складає 81713,36 грн./ 263903,92 грн. = 0,309. Сума, яка підлягає відшкодуванню становить: 408,52 грн. (середньоденне грошове забезпечення) х 0,309 х 646 (кількість днів затримки розрахунку) = 81546,31 гривень.
З врахуванням принципу справедливості та співмірності суд дійшов висновку, що середній заробіток за час затримки розрахунку має бути перерахований та виплачений позивачу у розмірі 81546,31 грн. з урахуванням істотності частки недоплаченої суми порівняно із середнім заробітком позивача.
Аналогічна правова позиція відображена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 14.11.2018 у справі №806/345/16, від 18.07.2018 у справі №825/325/16, від 04.04.2018 у справі №524/1714/16-а, а також у постанові Верховного Суду України від 24.10.2011 у справі №6-39цс11.
Підсумовуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що за таких обставин у цій справі наявні підстави для задоволення позовних вимог частково, а саме визнання протиправною бездіяльності відповідача щодо не нарахування та невиплати позивачу середнього грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні з 19.07.2019 по 26.04.2021 та стягнення з відповідача за ст.117 Кодексу законів про працю України відшкодування у сумі 81546,31 грн (за час затримки розрахунку при звільненні позивача).
Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Узагальнюючи наведене, суд апеляційної інстанції переконаний, що судом першої інстанції надано належну оцінку наявним у справі доказам, а їх достатня кількість та взаємний зв'язок у сукупності дали змогу суду першої інстанції зробити вірний висновок про наявність підстав для задоволення адміністративного позову.
Враховуючи викладене, колегія суддів не вбачає підстав для скасування рішення суду першої інстанції.
З наведеного вбачається, що доводи апеляційної скарги являються безпідставними та необґрунтованими та не спростовують висновків суду першої інстанції, правова оцінка доказів дана вірно, а відтак у задоволенні апеляційної скарги слід відмовити.
Керуючись ст. ст. 243 ч. 3, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, колегія суддів,-
Апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 Західного оперативно-територіального об'єднання Національної гвардії України залишити без задоволення, а рішення Львівського окружного адміністративного суду від 30.11.2021 року у справі №380/8432/21 - без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом другим частини п'ятої статті 328 КАС України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Головуючий суддя В. З. Улицький
судді З. М. Матковська
С. М. Кузьмич
Повне судове рішення складено 16.03.2022