22 лютого 2022 рокуЛьвівСправа № 300/5166/21 пров. № А/857/23725/21
Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Святецького В.В.
суддів Гудима Л.Я., Довгополова О.М.
з участю секретаря судового засідання Вовка А.Ю.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові апеляційну скаргу Івано-Франківської обласної державної адміністрації на рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 19 листопада 2021 року у справі № 300/5166/21 (головуючий суддя Могила А.Б., м. Івано-Франківськ) за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Департаменту соціальної політики Івано-Франківської обласної державної адміністрації, Івано-Франківської обласної державної адміністрації, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - Уповноважена Верховної Ради України з прав людини Денісова Л.Л., про зобов'язання вчинити певні дії,-
У вересні 2021 року ОСОБА_1 звернувся в суд з позовом до Департаменту соціальної політики Івано-Франківської обласної державної адміністрації, Івано-Франківської обласної державної адміністрації, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - Уповноважена Верховної Ради України з прав людини Денісова Л.Л., в якому просив: а) визнати протиправним та скасувати рішення Департаменту соціальної політики Івано-Франківської обласної державної адміністрації, оформлене протоколом №2 від 18 серпня 2021 року в частині відмови в направленні на альтернативну (невійськову) службу ОСОБА_1 ;
б) зобов'язати Департамент соціальної політики Івано-Франківської обласної державної адміністрації прийняти рішення про направлення ОСОБА_1 на альтернативну (невійськову) службу.
Рішенням від 19 листопада 2021 року Івано-Франківський окружний адміністративний суд позов задовольнив повністю.
Визнав протиправним та скасував рішення Департаменту соціальної політики Івано-Франківської обласної державної адміністрації, оформлене протоколом №2 від 18.08.2021, в частині відмови ОСОБА_1 в направленні на альтернативну (невійськову) службу.
Визнав протиправним та скасував розпорядження Івано-Франківської обласної державну адміністрацію від 14.09.2021 № 350 в частині відмови ОСОБА_1 у направленні на альтернативну (невійськову) службу.
Зобов'язав Івано-Франківську обласну державну адміністрацію прийняти рішення про направлення ОСОБА_1 на альтернативну (невійськову) службу.
Також суд стягнув пропорційно за рахунок бюджетних асигнувань Департаменту соціальної політики Івано-Франківської обласної державної адміністрації (код ЄДРПОУ 25925236, вул. Леся Курбача, буд.2, м. Івано-Франківськ) та Івано-Франківської обласної державної адміністрації (код ЄДРПОУ 20567921, вул. Грушевського, 21, м. Івано-Франківськ) на користь ОСОБА_1 сплачений судовий збір у розмірі 908 (дев'ятсот вісім) грн.
Не погодившись з таким рішенням суду першої інстанції, Івано-Франківська обласна державна адміністрація подала апеляційну скаргу, оскільки вважає, що рішення прийняте з порушенням норм матеріального та процесуального права, з неповним з'ясуванням обставин, що мають значення для справи.
В обґрунтування апеляційної скарги скаржник вказує на те, що суд першої інстанції не надав належної правової оцінки тим обставинам, що Івано-Франківська обласна державна адміністрація, приймаючи розпорядження від 14.09.2021 №350, керувалася виключно чинним законодавством, яке встановлює підстави для відмови в такому направленні, зокрема, абз. 1 ч.3 ст. 11 Закону України «Про альтернативну (невійськову) службу», яким передбачено, що підставою для відмови громадянину в направленні на альтернативну службу або звільнення від призову на військові збори є несвоєчасне подання заяви про направлення на альтернативну службу або звільнення від призову на військові збори.
Позивач подав заяву 18.08.2021, а потрібно було звернутися не пізніше, ніж за два календарні місяці до початку встановленого законодавством періоду проведення призову на строкову військову службу (осінній призов визначено жовтень - грудень 2021 року), тобто останнім днем звернення для направлення на альтернативну службу було 31.07.2021.
Наведені обставини не спростовувалися позивачем та фактично визнані ним у позовній заяві.
З огляду на викладене, відповідач просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні адміністративного позову відмовити повністю.
Позивач правом подання відзиву на апеляційну скаргу не скористався, що в силу вимог ч. 4 ст. 304 КАС України не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.
Представник відповідача в судовому засіданні апеляційного суду підтримав вимоги апеляційної скарги та просить їх задовольнити в повному обсязі.
Представник позивача заперечив вимоги апеляційної скарги та просить залишити скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи та доводи скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Суд встановив та матеріалами справи підтверджується, що згідно з довідкою від 09.08.2021 № 1301 ОСОБА_1 з 26.07.2020 призначений Керівним комітетом Релігійної організації ,,Релігійний Центр Свідків Єгови в Україні” на посаду священнослужителя - старійшиною (єпископом) збору (а.с. 12).
Позивач звернувся до Департаменту соціальної політики Івано-Франківської обласної державної адміністрації із заявою від 18.08.2021 про заміну військової строкової служби на альтернативну (невійськову) службу, оскільки його релігійні переконання унеможливлюють виконання військового обов'язку (а.с. 13).
За наслідками розгляду вищевказаної заяви відповідач відмовив ОСОБА_1 в направленні на альтернативну (невійськову) службу у зв'язку з несвоєчасним поданням заяви про направлення на альтернативну службу, що підтверджується витягом з протоколу від 18.08.2021 № 2 (а.с. 14).
На підставі наведеного, Івано-Франківською обласною державною адміністрацією розпорядженням від 14.09.2021 № 350 ОСОБА_1 відмовлено у направленні на альтернативну (невійськову) службу (а.с. 48).
Вважаючи відмову у направленні на альтернативну (невійськову) службу протиправною, позивач звернувся в суд з позовом.
Задовольняючи повністю адміністративний позов, суд першої інстанції керувався тим, що законодавством України визначено вичерпний перелік підстав, за яких може бути обмежено право особи на свободу світогляду й віросповідання. Така підстава, як порушення особою, чиї релігійні переконання не дозволяють їй проходити строкову військову службу, строку подання відповідної заяви чи інших процедур відсутня.
Надаючи правову оцінку обставинам справи та висновкам суду першої інстанції, враховуючи межі перегляду, передбачені ст. 308 КАС України, апеляційний суд зазначає наступне.
Відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Наведена норма означає, що суб'єкт владних повноважень зобов'язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов'язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.
Захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов'язком громадян України, що закріплено ст. 65 Конституції України. Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону.
Згідно з ч. 5 ст. 2 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» №2232-XII (надалі - Закон №2232-XII) військова служба в Україні організовується з дотриманням конституційної вимоги про відокремлення церкви і релігійних організацій від держави.
Статтею 4 Закону України «Про свободу совісті та релігійні організації» передбачено, що ніхто не може з мотивів своїх релігійних переконань ухилятися від виконання конституційних обов'язків. Заміна виконання одного обов'язку іншим з мотивів переконань допускається лише у випадках, передбачених законодавством України.
За приписами ст. 35 Конституції України ніхто не може бути увільнений від своїх обов'язків перед державою або відмовитися від виконання законів за мотивами релігійних переконань. У разі якщо виконання військового обов'язку суперечить релігійним переконанням громадянина, виконання цього обов'язку має бути замінене альтернативною (невійськовою) службою.
Законом України «Про альтернативну (невійськову) службу» від 12 грудня 1991 року № 1975-XII (надалі - Закон № 1975-XII) визначено організаційно-правові засади альтернативної (невійськової) служби (далі - альтернативна служба), якою відповідно до Конституції України має бути замінене виконання військового обов'язку, якщо його виконання суперечить релігійним переконанням громадянина.
Альтернативна служба є службою, яка запроваджується замість проходження строкової військової служби і має на меті виконання обов'язку перед суспільством (ст. 1 Закону № 1975-XII).
Право на альтернативну службу мають громадяни України, якщо виконання військового обов'язку суперечить їхнім релігійним переконанням і ці громадяни належать до діючих згідно з законодавством України релігійних організацій, віровчення яких не допускає користування зброєю (ст. 2 Закону № 1975-XII).
Громадянин України, який проходить альтернативну службу, користується всіма соціально-економічними, політичними та особистими правами і свободами, за винятками, визначеними цим та іншими законами України, відповідно до Конституції України, і виконує всі обов'язки громадянина України.
Отже, державою на законодавчому рівні забезпечено дотримання рівності прав осіб, які за своїми внутрішніми (релігійними) переконаннями не допускають користування зброєю, спрямованих на виконання конституційного обов'язку, шляхом його заміни альтернативною службою.
Однак, статтею 9 Закону України «Про альтернативну (невійськову) службу» передбачено, що для вирішення питання про направлення на альтернативну службу громадяни, зазначені у статті 2 цього Закону, після взяття на військовий облік, але не пізніше ніж за два календарні місяці до початку встановленого законодавством періоду проведення призову на строкову військову службу, особисто подають до відповідного структурного підрозділу місцевої державної адміністрації за місцем проживання мотивовану письмову заяву.
З огляду на приписи пункту 17 частини першої статті 106 Конституції України та на виконання частини шостої статті 15 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» строки проведення призову (призовів) громадян України на строкову військову службу визначаються Указом Президента України. Такий указ публікується в засобах масової інформації не пізніш як за місяць до закінчення року, що передує року призову (призовів) громадян України на строкову військову службу, крім указу про призов (призови) громадян України на строкову військову службу в особливий період, який публікується не пізніш як за місяць до початку проведення призову (призовів) громадян України на строкову військову службу.
Відтак, строки проведення чергових призовів на строкову військову службу визначаються виключно указом Президента України. Тож, громадяни України, які мають право звертатися з мотивованою письмовою заявою про вирішення питання про направлення на альтернативну службу можуть визначити кінцевий термін подачі такої заяви (в контексті встановленого статтею 9 Закону України «Про альтернативну (невійськову) службу» строку), лише опираючись на даний нормативний акт.
Так, Указом Президента України «Про звільнення в запас військовослужбовців строкової військової служби, строки проведення чергових призовів та чергові призови громадян України на строкову військову службу у 2021 році» від 24.02.2021 № 71/2021 призвані на строкову військову службу громадяни України чоловічої статі, які відповідають вимогам частини першої статті 15 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу»: 1) у квітні - червні 2021 року; 2) у жовтні - грудні 2021 року.
Отже, як правильно зазначив суд першої інстанції та вказує апелянт, заява про направлення на альтернативну службу мала бути подана позивачем до 31.07.2021.
Поряд з цим, з матеріалів справи колегія суддів вбачає, що позивач дізнався, що підлягає призову у жовтні - грудні 2021 року з повідомлення, в якому йому запропоновано до 16.08.2021 прибути до Івано-Франківського МТЦК та СП.
Отже, лише після отримання такого повідомлення позивач зміг реалізувати своє право на подання заяви про направлення його на альтернативну службу, та зробив це у найкоротші строки (18.08.2021).
Колегія суддів бере до уваги, що пунктом 1 частини третьої статті 11 Закону України «Про альтернативну (невійськову) службу» дійсно передбачено, що несвоєчасне подання заяви про направлення на альтернативну службу є підставою відмови у її задоволенні, однак, вважає, що у даному випадку законодавець зазначає про несвоєчасне подання заяви, яке залежить від волі особи. Натомість, позивач пропустив строк подання заяви з причин, які не залежали від його волі, оскільки не міг знати, що буде призваний саме у жовтні - грудні 2021 року.
Крім того, суд апеляційної інстанції вважає підставним покликання суду першої інстанції на частиною другу статті 35 Конституції України, якою передбачено вичерпний перелік підстав, з яких може бути обмежене право на альтернативну (невійськову) службу, а саме: в інтересах охорони громадського порядку, здоров'я і моральності населення або захисту прав і свобод інших людей. У цьому переліку відсутня така підстава як порушення особою, чиї релігійні переконання не дозволяють їй проходити строкову військову службу, строку подання відповідної заяви чи інших процедур.
Аналогічні положення містить частина 2 статті 9 Конвенції про захист прав людини і основоположні свободи, відповідно до якої, свобода сповідувати свою релігію або переконання підлягає лише таким обмеженням, що встановлені законом і є необхідними у демократичному суспільстві в інтересах громадської безпеки, для охорони публічного порядку, здоров'я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.
Однак, пропуск строку ОСОБА_1 на подання заяви про направлення на альтернативну службу жодним чином не посягає на громадський порядок, здоров'я і моральність населення, як і на права й свободи інших людей.
Таким чином, колегія суддів вважає обґрунтованими висновки суду першої інстанції, що рішення, прийняті відповідачами, в певній мірі обмежують право позивача із-за своїх релігійних переконань скористатися альтернативною (невійськовою) службою, а тому такі рішення, оформлені протоколом №2 від 18.08.2021 та розпорядженням від 14.09.2021 №350 в частині відмови ОСОБА_1 у направленні на альтернативну (невійськову) службу є протиправними та підлягають скасуванню.
З огляду на викладене вище, апеляційний суд вважає, що суд першої інстанції, задовольняючи адміністративний позов, вжив усіх заходів для всебічного і повного дослідження обставин справи та ухвалив законне й обґрунтоване рішення.
Наведені обставини спростовують доводи апеляційної скарги про невідповідність рішення суду першої інстанції нормам матеріального та процесуального права, а тому апеляційний суд не вбачає підстав для їх задоволення.
Інші, зазначені в апеляційній скарзі обставини, окрім вищеописаних обставин, ґрунтуються на довільному трактуванні фактичних обставин і норм матеріального права, а тому такі не вимагають детальної відповіді або спростування.
Статтею 242 Кодексу адміністративного судочинства (КАС) України визначено, що рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Враховуючи вищенаведене, апеляційний суд визнає, що суд першої інстанції, вирішуючи даний публічно-правовий спір, правильно встановив обставини справи та ухвалив законне рішення з дотриманням норм матеріального і процесуального права, рішення суду першої інстанції ґрунтується на повно, об'єктивно і всебічно з'ясованих обставинах, доводи апеляційних скарг їх не спростовують, а тому підстав для скасування рішення суду першої інстанції немає.
Керуючись статтями 243, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 329 КАС України, суд,-
апеляційну скаргу Івано-Франківської обласної державної адміністрації залишити без задоволення, а рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 19 листопада 2021 року у справі № 300/5166/21 - без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку лише з підстав, визначених в статті 328 КАС України, протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.
Головуючий суддя В. В. Святецький
судді Л. Я. Гудим
О. М. Довгополов
Повне судове рішення складено 15 березня 2022 року.