Справа № 120/9123/21-а
Головуючий суддя 1-ої інстанції - Жданкіна Н.В.
Суддя-доповідач - Біла Л.М.
14 березня 2022 року м. Вінниця
Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
головуючого судді: Білої Л.М.
суддів: Гонтарука В. М. Матохнюка Д.Б. ,
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 27 жовтня 2021 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Державної служби України з безпеки на транспорті в особі Подільського міжрегіонального Управління Укртрансбезпеки про визнання протиправною та скасування постанови,
В серпні 2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Державної служби України з безпеки на транспорті в особі Подільського міжрегіонального Управління Укртрансбезпеки, в якому просив визнати протиправною та скасувати постанову Подільського міжрегіонального Управління Укртрансбезпеки у Вінницькій області №22770 від 15.06.2021 року про застосування адміністративно-господарського штрафу.
Рішенням Вінницького окружного адміністративного суду від 27 жовтня 2021 року в задоволенні позову відмовлено.
Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, позивач оскаржив його в апеляційному порядку.
Так, в обґрунтування апеляційної скарги апелянт послався на неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права, порушення норм процесуального права, що, на його думку, призвело до неправильного вирішення спору.
Позивач вважає, що оскаржувана постанова складена відповідачем із порушенням норм діючого законодавства, адже габаритно-ваговий контроль транспортного засобу був проведений відповідачем за відсутності методики, затвердженої спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади у сфері метрології, без урахування властивостей сипучого вантажу.
Серед іншого, позивач відзначив про численні порушення, допущені при здійсненні габаритно-вагового контролю, який був проведений за допомогою зважувального обладнання, періодична повірка якого не проводилась.
Відповідач правом подання письмового відзиву на апеляційну скаргу не скористався.
Оскільки предметом оскарження є рішення суду першої інстанції ухвалене у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін, розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження у відповідності до п. 3 ч. 2 ст. 311 КАС України.
Переглянувши судове рішення в межах доводів та вимог апеляційної скарги, перевіривши повноту встановлення судом першої інстанції фактичних обставин справи та правильність застосування ним норм матеріального та процесуального права, апеляційний суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги, з огляду на наступне.
Судом встановлено наступні обставини справи.
27.04.2021 у пункті габаритно-вагового контролю на автомобільній дорозі М-06, 434 км, Рівненська область, посадовими особами Укртрансбезпеки було проведено габаритно-ваговий контроль транспортного засобу марки RENAULT, модель MAGNUM, д.н.з. НОМЕР_1 та напівпричіпу PACTON, модель Т 3002, д.н.з. НОМЕР_2 .
Під час зважування транспортного засобу марки RENAULT, модель MAGNUM, д.н.з. НОМЕР_1 та напівпричіпу PACTON, модель Т 3002, д.н.з. НОМЕР_2 було встановлено фактичне навантаження на 1 вісь - 7,05 т, при нормативно допустимій 11 т, на 2 вісь - 12,18 т, при нормативно допустимій 11000 кг, на 3-ю строєну вісь - 13,43 кг, при нормативно допустимих - 22000 кг та фактична маса - 32,66 т, при допустимих - 40 т.
За результатами проведеного вагового контролю, посадовими особами Укртрансбезпеки складено акт №0050121 про перевищення транспортним засобом нормативних вагових параметрів від 27.04.2021.
Крім того, за наслідками розгляду справи про порушення законодавства про автомобільний транспорт, 15.06.2021 Подільським міжрегіональним управлінням Укратрансбезпеки винесено постанову №227770 про застосування адміністративного-господарського штрафу в розмірі 17000,00 грн., за порушення ст. 48 Закону України "Про автомобільний транспорт".
Не погоджуючись із прийнятою постановою, позивач звернувся до суду з даним адміністративним позовом.
Приймаючи рішення про відмову в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем на підтвердження заявлених доводів, не надано суду жодного доказу, який би міг спростувати встановлені в ході розгляду справи обставини.
Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції та, надаючи оцінку доводам апеляційної скарги, відзначає наступне.
Відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно вимог ст. 68 Конституції України кожен зобов'язаний неухильно додержуватися Конституції України та законів України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей. Незнання законів не звільняє від юридичної відповідальності.
Відносини між автомобільними перевізниками, замовниками транспортних послуг, органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування, пасажирами, власниками транспортних засобів, а також їх відносини з юридичними та фізичними особами - суб'єктами підприємницької діяльності, які забезпечують діяльність автомобільного транспорту та безпеку перевезень регулюються Законом України "Про автомобільний транспорт" №2344-ІІІ від 05.04.2001 (далі - Закон №2344-ІІІ).
Відповідно до статті 6 Закону №2344-ІІІ державний контроль автомобільних перевізників здійснюється шляхом проведення планових, позапланових і рейдових перевірок.
Статтею 48 Закону №2344-ІІІ передбачено, що автомобільні перевізники, водії повинні мати і пред'являти особам, які уповноважені здійснювати контроль на автомобільному транспорті та у сфері безпеки дорожнього руху, документи, на підставі яких виконують вантажні перевезення.
Відповідно до п. 22.5 Правил дорожнього руху, які затверджені постановою Кабінету Міністрів України №1306 від 10.10.2001, за спеціальними правилами здійснюється дорожнє перевезення небезпечних вантажів, рух транспортних засобів та їх составів у разі, коли хоч один з їх габаритів перевищує за шириною 2,6 м (для сільськогосподарської техніки, яка рухається за межами населених пунктів, дорогами сіл, селищ, міст районного значення, - 3,75 м), за висотою від поверхні дороги - 4 м (для контейнеровозів на встановлених Укравтодором і Національною поліцією маршрутах - 4,35 м), за довжиною - 22 м (для маршрутних транспортних засобів - 25 м), фактичну масу понад 40 т (для контейнеровозів - понад 44 т, на встановлених Укравтодором і Національною поліцією для них маршрутах - до 46 т), навантаження на одиночну вісь - 11 т (для автобусів, тролейбусів - 11,5 т), здвоєні осі - 16 т, строєні - 22 т (для контейнеровозів навантаження на одиночну вісь - 11 т, здвоєні осі - 18 т, строєні - 24 т) або якщо вантаж виступає за задній габарит транспортного засобу більш як на 2 м.
Осі слід вважати здвоєними або строєними, якщо відстань між ними (суміжними) не перевищує 2,5 м.
Рух транспортних засобів та їх составів з навантаженням на одиночну вісь понад 11 т, здвоєні осі - понад 16 т, строєні осі - понад 22 т або фактичною масою понад 40 т (для контейнеровозів - навантаження на одиночну вісь - понад 11 т, здвоєні осі - понад 18 т, строєні осі - понад 24 т або фактичною масою понад 44 т, а на встановлених Укравтодором і Національною поліцією для них маршрутах - понад 46 т) у разі перевезення подільних вантажів автомобільними дорогами забороняється.
Механізм здійснення габаритно-вагового контролю великовагових та/або великогабаритних транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів (далі - великовагові та/або великогабаритні транспорті засоби), що використовуються на автомобільних дорогах загального користування, визначений Порядком здійснення габаритно-вагового контролю та справляння плати за проїзд автомобільними дорогами загального користування транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів, вагові та/або габаритні параметри яких перевищують нормативні, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України №879 від 27.06.2007 (далі - Порядок №879).
Відповідно до п. п. 2 п. 2 Порядку №879, вимірювання (зважування) - процес визначення за допомогою вимірювального (зважувального) обладнання габаритно-вагових параметрів фактичної маси та навантаження на вісь (осі) транспортного засобу, що проводяться згідно з методикою, затвердженою спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади у сфері метрології.
Згідно з п. 12 Порядку №879, вимірювальне і зважувальне обладнання для здійснення габаритно-вагового контролю повинне утримуватись у робочому стані; періодично проводиться повірка (метрологічна атестація) такого обладнання з подальшим клеймуванням (пломбуванням) та видачею відповідного свідоцтва спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади у сфері метрології.
У відповідності до п.13 Порядку №879 під час здійснення габаритно-вагового контролю не допускається використання вимірювального і зважувального обладнання, періодична повірка (метрологічна атестація) якого не проведена, а також обладнання, що перебуває у несправному стані.
Отже, зважування транспортних засобів здійснюється за допомогою вимірювального (зважувального) обладнання габаритно-вагових параметрів фактичної маси та навантаження на вісь (осі) транспортного засобу, яке повинне утримуватись у робочому стані, періодично проводиться повірка (метрологічна атестація) такого обладнання з подальшим клеймуванням (пломбуванням) та видачею відповідного свідоцтва спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади у сфері метрології.
Згідно матеріалів справи, за результатами проведеної перевірки щодо транспортного засобу позивача посадовими особами відповідача було складено акт про перевищення транспортним засобом нормативно - вагових параметрів №0050121 від 27.04.2021 року.
А саме, в ході проведення габаритно-вагового контролю транспортного засобу марки RENAULT, модель MAGNUM, д.н.з. НОМЕР_1 та напівпричіпу PACTON, модель Т 3002, д.н.з. НОМЕР_2 було встановлено перевищення нормативного допустимого навантаження на 2-гу одинарну вісь, а саме: 12,18 т при нормативно допустимому навантаженні 11 т.
З матеріалів справи також вбачається, що вказаними транспортним засобом здійснювалось перевезення рідкого вантажу - клею.
Судова колегія зауважує, що чинним законодавством забороняється перевезення подільних вантажів з перевищенням вагових параметрів автомобільними дорогами (пункт 22.5 Правил дорожнього руху), тому, якщо при зважуванні вантажу встановлено порушення вагових параметрів, застосовується відповідальність у вигляді плати за проїзд та у відповідності до абз. 15 ч. 1 ст. 60 Закону №2344 є достатньою правовою підставою для застосування до позивача адміністративно-господарського штрафу.
Відповідно до ст. 4 Закону України "Про дорожній рух" від 30.06.1993 № 3353-XII (далі Закон № 3353-XII) до компетенції Кабінету Міністрів України у сфері дорожнього руху, окрім іншого, належить підготовка проектів законів, нормативних актів з питань дорожнього руху та його безпеки, а також відповідальності за їх порушення на території України.
З метою збереження автомобільних доріг, вулиць та залізничних переїздів участь у дорожньому русі транспортних засобів, вагові або габаритні параметри яких перевищують нормативні, допускається за наявності дозволу на участь у дорожньому русі таких транспортних засобів. Порядок видачі дозволу на участь у дорожньому русі транспортних засобів, вагові або габаритні параметри яких перевищують нормативні, та розмір плати за його отримання встановлюються Кабінетом Міністрів України (ст. 29 Закону № 3353-XII).
Відповідно до ст. 33 Закону України "Про автомобільні дороги" від 08.09.2005 № 2862-IV (далі Закон № 2862-IV) рух транспортних засобів, навантаження на вісь, загальна маса або габарити яких перевищують норми, встановлені державними стандартами та нормативно-правовими актами, дозволяється за погодженнями з відповідними органами у порядку визначеному Кабінетом Міністрів України.
За своєю правовою природою плата за проїзд великоваговим транспортним засобом є не штрафною санкцією, а є сумою на відшкодування матеріальних збитків державі внаслідок руйнування автомобільних доріг загального користування, і оскільки, перевізник здійснював рух без дозволів, які дають право на рух автомобільними дорогами, уповноваженими особами Укртрансбезпеки було здійснено нарахування плати за проїзд.
Посилання позивача на відсутність затвердженої спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади у сфері метрології методики виконання вимірювань поосьових навантажень та маси вантажних транспортних засобів, якою мали керуватися органи Укртрансбезпеки під час проведення габаритно-вагового контролю, про яку йдеться мова у підпункті 2 пункту 2 Порядку № 879, колегія суддів відхиляє, зазначаючи наступне.
В розумінні підпункту 2 пункту 2 Порядку № 879 вимірювання (зважування) процес визначення за допомогою вимірювального (зважувального) обладнання габаритно-вагових параметрів фактичної маси та навантаження на вісь (осі) транспортного засобу, що проводяться згідно з методикою, затвердженою спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади у сфері метрології.
Пунктом 19 Порядку № 879, у редакції чинній на час прийняття такого Порядку, встановлювалося, що регламент проведення вимірювання і зважування та технічні параметри вимірювального і зважувального обладнання визначаються Укравтодором згідно з методикою, затвердженою спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади у сфері метрології.
Постановою Кабінету Міністрів України від 20.05.2013 р. №385 "Про внесення змін до постанов Кабінету Міністрів України від 18 січня 2001 р. №30 і від 27 червня 2007 р. №879" пункт 19 Порядку №879 викладено в такій редакції: Під час проведення габаритно-вагового контролю Укртрансінспекція або її територіальні органи керуються методикою, затвердженою Мінекономрозвитку. При цьому змін до п.п. 2 п. 2 Порядку № 879 внесено не було.
Постановою Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 р. № 671 "Про внесення змін до Порядку здійснення габаритно-вагового контролю та справляння плати за проїзд автомобільними дорогами загального користування транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів, вагові та/або габаритні параметри яких перевищують нормативні" виключено пункт 19 Порядку №879.
З огляду на виключення пункту 19 Порядку №879, що передбачав застосування методики проведення габаритно-вагового контролю, наявність у терміні "вимірювання" посилання на методику, затверджену спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади у сфері метрології, не розцінюється судом як наявність у відповідача обов'язку під час здійснення габаритно-вагового контролю керуватися методикою, затвердженою спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади у сфері метрології.
Крім того, за висновком Верховного Суду, викладеним у постанові від 03.07.2019 року по справі № 819/1381/16, відсутність такої методики не є підставою для не внесення плати за проїзд автомобільними дорогами транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів, вагові або габаритні параметри яких перевищують нормативні, та не звільняє перевізників від відповідальності за перевищення вагових та габаритних параметрів транспортного засобу.
Таким чином, дійсно на момент проведення габаритно-вагового контролю належного позивачу транспортного засобу, не була затверджена відповідна методика Мінекономрозвитку, якою мали керуватися органи Укртрансбезпеки під час проведення габаритно-вагового контролю.
Але, оскільки за змістом статей 4 і 29 Закону № 3353-XII, статті 33 Закону № 2862-IV визначення порядку здійснення габаритно-вагового контролю та справляння плати за проїзд автомобільними дорогами загального користування віднесено до компетенції Кабінету Міністрів України, і такий механізм здійснення габаритно-вагового контролю великовагових та/або великогабаритних транспортних засобів визначено Порядком №879, яким і керувався відповідач.
Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом у постанові від 02.08.2018 по справі №820/1420/17 та вірно врахована судом першої інстанції при прийнятті оскаржуваної постанови.
Щодо тверджень апелянта про те, що предметом перевезення був рідкий вантаж (клей), який є рухомим під час руху транспортного засобу, а тому його маса є несталою в різних точка автомобіля, то колегія суддів вважає їх безпідставними та погоджується з висновком суду першої інстанції, що розміщення товару в 11 ємностях, які зайняли 11 місць, не може призвести до значного зміщення вантажу.
Відповідно до п. 4 абз. 2 Правил проїзду великогабаритних та великовагових транспортних засобів автомобільними дорогами, вулицями та залізничними переїздами, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 18.01.2021 №30, допускається перевищення вагових параметрів на визначеними у п. 22.5 ПДР на 2% (враховуючи сипучість вантажу).
Отже, законодавцем чітко передбачено критичну похибку в розмірі 2%, що в даному випадку еквівалентно 220 кг (2% від 11 т) на строєну вісь, що дозволяє враховувати специфіку вантажу, в тому числі й сипучого, який під час транспортування здатний зсуватися. У даній справі перевищення навантаження на вісь становить більше 2%.
Крім того, наказом Міністерства транспорту України "Про затвердження Правил перевезення вантажів автомобільним транспортом в Україні" від 14.10.2014 № 363 саме на водія та перевізника покладено ряд обов'язків щодо навантаження, розміщення, закріплення та перевезення сипучого вантажу.
Пунктами 8.14-8.15 гл. 8 зазначених Правил передбачено, що завантажені предмети слід розміщувати і закріпляти так, щоб запобігти їх падінню, волочінню, травмуванню ними супровідних осіб чи створенню перешкод для руху.
Вантаж повинен бути належним чином закріплений засобами кріплення (ременями, ланцями, розтяжками, тросами, розпірними перекладинами, якірними рейками (балками), сітками тощо) відповідно до національних стандартів щодо правил безпечного закріплення вантажів і засобів кріплення. Кількість засобів кріплення вантажу повинна бути достатньою для здійснення його безпечного перевезення.
У свою чергу п. 12.5 гл. 12 Правил дорожнього руху передбачено, що для транспортування вантаж треба рівномірно розміщувати в кузові таким чином, щоб не була порушена стійкість автомобіля і не утруднювалося керування ним. Вантаж не повинен зміщуватися під час руху, випадати з кузова; волочитися і створювати небезпеку для пішоходів та інших учасників дорожнього руху.
Отже, водій, який здійснює вантажні перевезення, зокрема рідкого вантажу великоваговим автомобільним транспортом, зобов'язаний дотримуватись встановлених правил, з метою уникнення порушень законодавства про автомобільний транспорт та створення небезпеки для пішоходів та інших учасників дорожнього руху, а тому доводи позивача щодо рідкого характеру ванатжу вантажу є необґрунтованими.
Таким чином, при перевезенні рідкого вантажу перевізники повинні враховувати, що під час руху по дорозі можливе переливання вантажу та зміна ваги по осям, попри це перевізник повинен дотримуватись технічних характеристик, не навантажувати на автомобіль більше його технічних можливостей і не допускати перевантаження.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 02.08.2018 у справі №820/1420/17 та у постанові Сьомого апеляційного адміністративного суду від 23.07.2020 у справі №120/3943/19-а.
Як засвідчується матеріалами справи, загальна маса належного позивачу транспортного засобу становила 32,66 тонн при допустимих 40,00 тоннах, однак при цьому навантаження на одиничну вісь склало 12,18 тонн при допустимих 11000 кг.
Відповідно до п. 3 Правил № 30 транспортний засіб чи автопоїзд з вантажем або без вантажу вважається великоваговим, якщо максимальна маса або осьова маса перевищує хоча б один з параметрів, зазначених у пункті 22.5 ПДР.
Таким чином, оскільки навантаження на здвоєну вісь склало 12,18 тонн при допустимих 11,00 тоннах, судова колегія погоджується з правомірністю застосування відповідачем оспорюваного адміністративно-господарського штрафу.
Що стосується зважувального обладнання, яким проводився габаритно-ваговий контроль транспортного засобу позивача та його справності, то як вбачається з матеріалів справи, відповідно до свідоцтва про державну метрологічну атестацію №187 від 13.10.2009 законодавчо регульованого засобу вимірювальної техніки ВА-20Е-023, яким здійснювалося зважування транспортного засобу позивача, відповідає вимогам ГОСТ 29329-92.
Вказаним свідоцтвом підтверджено характеристики кожної платформи за класом точності, похибки, діапазоном вимірювання (НмГЗ - 500 кг, НГЗ - 15000 кг).
При цьому, згідно додатку "Д" вбачається, що саме такі ваги були розташовані на 429 км. дороги Київ-Чоп, а повірка останніх мала місце 21.02.2020 року, що у своїй сукупності свідчить про відповідність метрологічної характеристики вимірювальної техніки вимогам нормативно-технічної документації.
Тобто, зважування транспортного засобу позивача проводилось належною вимірювальною технікою, яка перебувала в робочому стані, а отже сумніви у достовірності результатів зважування відсутні.
З огляду на зазначене, є спростованими доводи позивача щодо відсутності документів на пристрій, яким проводилось зважування транспортного засобу, оскільки такі наявні у матеріалах справи.
Щодо посилань апелянта на протиправність врахування судом першої інстанції при розгляді справи відзиву відповідача на позовну заяву, як такого, що поданий з порушенням наданих стороні строків, то судова колегія останні відхиляє, через їх безпідставність та необгрунтованість.
Ухвалюючи дане судове рішення, колегія суддів також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у апеляційному провадженні), сформовану, зокрема у справі "Ґарсія Руіз проти Іспанії" (Garcia Ruiz v. Spain), заява №30544/96, п. 26, ECHR 1999-1, де Суд зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід.
Згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
За таких обставин, колегія суддів дійшла висновку про те, що рішення суду першої інстанції у цій справі є законним та обґрунтованим і не підлягає скасуванню, оскільки суд, всебічно перевіривши обставини справи, вирішив спір у відповідності з нормами матеріального права та при дотриманні норм процесуального права, з дослідженням усіх основних питань, які є важливими для прийняття даного судового рішення.
Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, позаяк зводяться виключно до переоцінки доказів та є незгодою апелянта з висновками суду першої інстанцій по їх оцінці, тому не можуть бути прийняті до уваги апеляційною інстанцією.
Відповідно до вимог ст.242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Враховуючи наведене, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції відповідає вимогам ст.242 Кодексу адміністративного судочинства України.
Згідно з ч. 1 ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд
апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 27 жовтня 2021 року - без змін.
Постанова суду набирає законної сили в порядку та в строки, передбачені ст. 325 КАС України.
Головуючий Біла Л.М.
Судді Гонтарук В. М. Матохнюк Д.Б.