79014, м. Львів, вул. Личаківська, 128
22.02.2022 Справа № 914/2683/21
За позовом: Львівської міської ради, м.Львів
до відповідача: Львівського міського комунального підприємства "Львівтеплоенерго", м.Львів
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог: ОСОБА_1 , м.Львів
про: визнання недійсним договору від 25.09.2014 №09-11/2014
Суддя У.І.Ділай
Секретар В.Д.Андрусик
За участю представників:
Від позивача: О.С.Поліщук - представник
Від відповідача: не з'явився
Від третьої особи: не з'явився
У судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Відповідно до Протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 06.09.2021, справу №914/2683/21 розподілено судді У.І.Ділай.
Ухвалою від 13.09.2021 відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження. Підготовче засідання призначено на 05.10.2021.
Ухвалою від 05.10.2021 підготовче засідання відкладено на 28.10.2021.
26.10.2021 від позивача до суду надійшла заява про зміну предмету позову, відповідно до якої просить визнати недійсним договір від 25.09.2014 №09-11/2014, укладений між відповідачем та ОСОБА_1 .
26.10.2021 від позивача до суду надійшло клопотання про залучення до участі у справі третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог - ОСОБА_1 .
Ухвалою від 03.11.2021 підготовче засідання призначено на 18.11.2021.
Ухвалою від 18.11.2021 продовжено строк розгляду підготовчого провадження, прийнято до розгляду заяву про зміну предмету позову, залучено до участі у справі третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог ОСОБА_1 , підготовче засідання відкладено на 02.12.2021.
01.12.2021 від представника відповідача до суду надійшла заява, в якій зазначено, що представники ЛМКП "Львівтеплоенерго" не будуть забезпечувати участь у цій справі.
Ухвалами від 02.12.2021 та від 21.12.2021підготовче засідання відкладено.
Ухвалою від 30.12.2021 підготовче провадження закрито. Призначено справу до судового розгляду по суті на 20.01.2022.
Ухвалою від 20.01.2022 та від 01.02.2022 судове засідання відкладено.
Представник позивача в судовому засіданні 22.02.2022 підтримав позов, з підстав наведених у позовній заяві та з посиланням на матеріали справи та подав заяву про долучення документів до матеріалів справи.
Відповідач та третя особа в судове засідання 22.02.2022 явку повноважних представників не забезпечила, причин неявки та невиконання вимог ухвали не повідомили, хоча належним чином були повідомлені про дату, час та місце розгляду справи.
В процесі розгляду матеріалів справи суд -
встановив:
09.04.2009 Львівською міською радою було прийнято ухвалу № 2580 «Про затвердження суб'єкту підприємницької діяльності - фізичній особі Басарабі Д.М. проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок та надання земельних ділянок на АДРЕСА_2», згідно якої міська рада затвердила суб'єкту підприємницької діяльності - фізичній особі Басарабі Дмитру Михайловичу проект землеустрою щодо відведення земельних ділянок та надала земельні ділянки на АДРЕСА_2 за рахунок земель, що не надані у власність або користування, за функцією використання - землі комерції площею 0,0187 га (у тому числі площею 0,0161га у межах червоних ліній з обмеженнями без права капітального будівництва та посадки багаторічних насаджень) в оренду терміном на 5 років для влаштування та обслуговування тимчасового збірно-розбірного павільйону автомийки та площею 0,0184 га у сервітутне користування терміном на 5 років для забезпечення заїзду.
29.05.2009 між Львівською міською радою та суб'єктом підприємницької діяльності - фізичною особою Басарабою Д.М. укладено договір оренди землі № С-1468, згідно умов якого в оренду надається земельна ділянка кадастровий № 4610136800:03:001:0027, загальною площею 0,0187 га для влаштування та обслуговування тимчасового збірно-розбірного павільйону автомийки. Вказаний договір пройшов державну реєстрацію. Договір укладено строком на 5 років до 09.04.2014 року, і після закінчення його дії вказаний договір продовжений не був. Згідно з п. 17 цього договору, забороняється самовільна забудова земельної ділянки. Пунктом 26 цього договору на орендовану земельну ділянку встановлено обмеження забудови згідно висновків управління архітектури від 13.03.2007 року № 3 Б-4321/2401, де передбачено: на земельній ділянці забороняється будь-яке капітальне будівництво та посадка багаторічних дерев, обмеження щодо нового будівництва та реконструкції. Дозволяється розміщення тимчасового збірно- розбірного павільйону автомийки за умови оформлення відповідного дозволу.
21.05.2012 департаментом містобудування Львівської міської ради видано наказ N72 «Про затвердження містобудівних умов та обмежень забудови земельної ділянки на проектування та встановлення ФОП Басарабою Д.М. тимчасового збірно-розбірного павільйону автомийки на два пости на АДРЕСА_1 (без фундаментів та без оформлення права власності)», згідно якого затверджено ФОП Басарабі Д.М. містобудівні умови та обмеження забудови земельної ділянки на проектування та встановлення тимчасового збірно-розбірного павільйону автомийки на два пости на АДРЕСА_1 (без фундаментів та без оформлення права власності).
Як зазначено в позові рішень про надання вказаної земельної ділянки у власність чи користування для розміщення будівлі автомийки на земельній ділянці по АДРЕСА_1 Львівська міська рада не приймала. Рішень про затвердження містобудівних умов та обмежень забудови земельної ділянки на проектування та будівництво будівлі на АДРЕСА_2, 23 виконавчі органи Львівської міської ради не приймали.
18.04.2014 реєстраційною службою ЛМУЮ зареєстровано право власності Басараби Д.М. на будівлю автомийки, загальною площею 390,6 кв.м. на АДРЕСА_1 на підставі ухвали Господарського суду Львівської області від 08.04.2014 про затвердження мирової угоди у справі 914/541/14.
29.05.2014 між Басарабою Д.М. та ОСОБА_1 укладено договір купівлі-продажу вказаної автомийки, який посвідчений приватним нотаріусом ЛМНО Луцевич М.Д. та проведено державну реєстрацію права власності на будівлю.
25.09.2014 між Львівським комунальним підприємством «Львівтеплоенерго» та ОСОБА_1 укладено Договір № 09-11/2014, в п.1 якого вказано, що згідно з умовами даного Договору ЛМКП «Львівтеплоенерго» дає згоду розміщення будівлі автомийки на земельній ділянці по АДРЕСА_1 в межах охоронної зони магістральної теплової мережі ТЕЦ-1 між тепловою камерою ТК-921 та ТК-922 -трубопроводи тепломереж 2Ду700мм надземної прокладки.
У спірному договорі зазначено, що директор Львівського міського комунального підприємства «Львівтеплоенерго» Пакіж Степан Петрович діє на підставі Статуту.
Як зазначив позивач згідно із Статутом ЛМКП «Львівтеплоенерго» (в редакції, чинній на момент укладення Договору), дане підприємство створене Львівською міською радою ухвалою від 21.01.1999 № 118 та підпорядковане управлінню інженерного господарства Львівської міської ради, яке є представником власника - територіальної громади м.Львова і є органом, до сфери управління якого входить комунальне підприємство. Джерелами формування майна підприємства, у відповідності до п. 4.4. Статуту, серед іншого, є комунальне майно, передане йому Власником, виконавчим комітетом Львівської міської ради, Уповноваженим органом.
За твердженням позивача Львівська міська рада не передавала ЛМКП «Львівтеплоенерго» земельну ділянку по АДРЕСА_1 . Статутом Львівського міського комунального підприємства «Львівтеплоенерго» не передбачено повноважень підприємства давати згоду на розміщення будівель на земельних ділянках комунальної власності.
На думку позивача ЛМКП «Львівтеплоенерго» не має необхідного обсягу цивільної дієздатності на укладення Договору від 25.09.2014 № 09-11/2014 та надання згоди на розміщення будівель на земельних ділянках комунальної власності. Уклавши 25.09.2014 Договір № 09-11/2014, ЛМПК «Львівтеплоенерго» надало згоду на розміщення будівлі автомийки на земельній ділянці по АДРЕСА_1 , що не належить до його компетенції.
Позивач вважає, що дії відповідача щодо укладення спірного договору суперечать нормам законодавства, порушують право власника земельної ділянки - територіальної громади м. Львова (від імені та в інтересах якої діє Львівська міська рада) вільно розпоряджатися своїм майном.
Відповідач проти позову не заперечив, відзиву не подав, однак на вимогу суду надав для огляду оригінал договору №09-11/2014 від 25.09.2014.
Третя особа заперечила проти позову з огляду на таке.
Відповідно до витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, що міститься у матеріалах справи, будівля автомийки літ. « 1Ф-2», що розташована у АДРЕСА_1 є об'єктом нерухомого майна із реєстраційним номером 344695346101. Первинне право власності на це майно у державному реєстрі було зареєстроване за Басарабом Дмитром Михайловичем на підставі ухвали Господарського суду Львівської області від 08.04.2014, якою була затверджена мирова угода у справі № 914/541/14.
У 2015, 2019, 2020 роках Сихівською райадміністрацією ЛМР та ЛМР вчинялись дії, спрямовані на апеляційне та касаційне оскарження згаданої ухвали про затвердження мирової угоди у справі № 914/541/14, однак такі були безрезультатними, що підтверджується ухвалою Львівського апеляційного господарського суду від 27.05.2015 у справі № 914/541/14 (судом припинено апеляційне провадження), постановою Вищого господарського суду України від 29.07.2015 справі № 914/541/14 (залишена без змін ухвала апеляційного суду від 27.05.2015), ухвалою Західного апеляційного господарського суду від 14.11.2019 року у справі № 914/541/14 (відмовлено у відкритті апеляційного провадження), ухвалою Верховного Суду від 07.04.2020 у справі № 914/541/14 (відмовлено у відкритті касаційного провадження на ухвалу апеляційного суду від 14.11.2019).
У подальшому будівля автомийки Басарабом Дмитром Михайловичем була відчужена ОСОБА_1 на підставі договору купівлі-продажу від 29.05.2014, про що міститься відповідний запис у державному реєстрі.
На сьогодні, ОСОБА_1 залишається власником будівлі автомийки по АДРЕСА_1 .
Відповідно до п. 6.4. статуту Львівського міського комунального підприємства «Львівтеплоенерго» у редакції станом на укладення спірного договору, керівник Підприємства самостійно вирішує питання діяльності Підприємства за винятком тих, що віднесені до компетенції органів місцевого самоврядування, органів державної влади, а також інших органів управління даного Підприємства.
Третя особа зазначила, що укладення договору № 09-11/2014 від 25.09.2014 було спрямоване на вирішення відповідачем питань своєї діяльності, яке не входить до компетенції інших органів управління цього комунального підприємства. Спірний договір укладений з метою та в межах напрямків діяльності відповідача щодо безперебійної можливості постачання теплової енергії, належного та безперешкодного доступу до теплової мережі, її обслуговування, ремонту, експлуатації тощо.
При цьому третя особа звернула увагу, що предметом спірного договору не було врегулювання питання надання дозволу на здійснення будівництва на земельній ділянці, оскільки на такій станом на момент укладення договору була розміщена будівля, яка свого часу вводилась в експлуатацію та було наявне право власності.
Крім цього, третя особа вважає, що має право на користування земельною ділянкою, на якій розміщена будівля автомийки. 21.05.2015 ухвалою ЛМР № 4713 надано ОСОБА_1 дозвіл на виготовлення технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки на АДРЕСА_1 за к.н. 4610136800:03:001:0027, площею 0,0187 га та проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки на АДРЕСА_1 , площею 0,0059 га.
30.09.2015 ухвалою ЛМР затверджено ОСОБА_1 відповідну технічну документацію із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки (к.н. 4610136800:03:001:0027) та проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки (к.н. 4610136800:03:001:0039) і надано земельні ділянки на АДРЕСА_1 в оренду, водночас сама ухвала ЛМР не була підписана міським головою, тобто ним зупинена, у зв'язку із висловленням зауважень до такої.
Постановою Галицького районного суду м. Львова від 22.04.2016 у справі № 461/11680/15-а відмовлено у задоволенні позову ОСОБА_1 про визнання незаконними дій міського голови та скасування зауваження №1104/вих.-1361 від 02.10.2015 про зупинення дії вищезазначеної ухвали ЛМР від 30.09.2015 року. Це рішення суду першої інстанції залишене без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 22.06.2016 у справі № 461/11680/15-а та постановою Вищого адміністративного суду України від 26.04.2017 у справі № 461/11680/15-а.
Повторно виготовивши відповідну документацію, 02.08.2019 ОСОБА_1 подано Львівській міській раді заяву з проханням затвердити технічну документацію із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки (к.н. 4 610136800:03:001:0027, площею 0,0187 га) та проект відведення земельної ділянки у АДРЕСА_1 (к.н. 4 610136800:03:001:0039, площею 0,0059 га) та надати відповідні земельні ділянки в оренду для обслуговування будівлі автомийки.
На сьогодні, ця заява ОСОБА_1 не є вирішеною.
Також третя особа вважає, що позивач обрав неефективний спосіб захисту своїх прав та інтересів, оскільки визнання недійсним спірного договору не призведе до жодних реальних наслідків, яких прагне досягнути позивач, не дасть змоги використовувати земельну ділянку, позаяк на такій розміщене приватне майно ОСОБА_1 .
Крім цього, третя особа заявила про застосування строків позовної давності, покликаючись на те, що станом на 2014 рік ОСОБА_1 вже був власником будівлі автомийки. Про цей факт позивачу було достеменно відомо, оскільки ним вчинялися дії, спрямовані на оскарження ухвали суду про затвердження мирової угоди. Разом з тим, третя особа зазначила, що позивачем не надано жодного обґрунтованого пояснення щодо пропущення позовної давності, ним не заявлялось клопотання про визнання причин їх пропуску поважними.
При прийнятті рішення суд виходить і такого:
Відповідно до положень статті 16 Цивільного кодексу України та статті 20 Господарського кодексу України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
За приписами ст. 4 Господарського процесуального кодексу України, право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом. Юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.
Відповідно із заявленими позовними вимогами позивач просив визнати недійсним договір № 09-11/2014 від 25.09.2014, укладений між Львівським комунальним підприємством «Львівтеплоенерго» та ОСОБА_1 .
Завданням суду при здійсненні правосуддя, в силу ст. 2 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» є, зокрема, забезпечення кожному права на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
За змістом положень вказаних норм, розпорядження своїм правом на захист є диспозитивною нормою цивільного законодавства, яке полягає у наданні особі, яка вважає свої права порушеними, невизнаними або оспорюваними, можливості застосувати способи захисту, визначені законом або договором.
При цьому, предметом позову є матеріально-правова вимога позивача до відповідача, а підставою - посилання на належне йому право, юридичні факти, що призвели до порушення цього права, та правове обґрунтування необхідності його захисту.
Отже, виходячи із наведеного, на момент звернення із тим чи іншим позовом, права та інтереси, на захист яких поданий позов вже мають бути порушені особою, до якої пред'явлений позов, тобто, законодавець пов'язує факт звернення до суду із наявністю вже порушених прав та інтересів позивача. Метою ж позову є розгляд спору і захист вже порушених суб'єктивних прав або законних інтересів позивача.
При поданні позову Львівська міська рада покликається на те, що керівник ЛМПК «Львівтеплоенерго» не мав необхідного обсягу цивільної дієздатності на укладення договору від 25.09.2014 № 09- 11/2014 та надання згоди на розміщення будівель на земельних ділянках комунальної власності. Уклавши 25.09.2014 договір № 09-11/2014, ЛМПК «Львівтеплоенерго» надало згоду на розміщення будівлі автомийки на земельній ділянці по АДРЕСА_1 , що не належить до його компетенції.
Для вирішення питання щодо наявності правових підстав для визнання недійсним спірного договору суду необхідно встановити його невідповідність вимогам чинного законодавства.
В силу припису статті 204 Цивільного кодексу України правомірність правочину презюмується. Отже, обов'язок доведення наявності обставин, з якими закон пов'язує визнання господарським судом оспорюваного правочину недійсним, покладається на позивача.
Підставою недійсності правочину, передбаченою частиною першою статті 215 Цивільного кодексу України, є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
Також обов'язковою умовою визнання недійсним спірного договору є порушення у зв'язку з порушенням прав та охоронюваних законом інтересів позивача у справі. Якщо за результатами розгляду справи факту такого порушення не встановлено, у господарського суду немає правових підстав для задоволення позову.
Під порушенням слід розуміти такий стан суб'єктивного права, за якого воно зазнало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок чого суб'єктивне право особи зменшилось або зникло як таке, порушення права пов'язане з позбавленням можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково.
Таким чином, у розумінні закону, суб'єктивне право на захист - це юридично закріплена можливість особи використати заходи правоохоронного характеру для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право.
За приписами процесуального законодавства захисту в господарському суді підлягає не лише порушене суб'єктивне право, а й охоронюваний законом інтерес.
У рішенні Конституційного Суду України від 01.12.2004 № 18-рп/2004 (справа про охоронюваний законом інтерес) дано офіційне тлумачення поняття "охоронюваний законом інтерес", як прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, як зумовлений загальним змістом об'єктивного і прямо не опосередкований у суб'єктивному праві простий легітимний дозвіл, що є самостійним об'єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечать Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загально правовим засадам.
Тобто, інтерес позивача має бути законним, не суперечити Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загальноправовим засадам та відповідати критеріям охоронюваного законом інтересу, офіційне тлумачення якого дано в резолютивній частині вказаного Рішення Конституційного Суду України.
Позивачем є особа, яка подала позов про захист порушеного чи оспорюваного права або охоронюваного законом інтересу. При цьому, позивач самостійно визначає і обґрунтовує в позовній заяві у чому саме полягає порушення його прав та інтересів, а суд перевіряє ці доводи, і в залежності від встановленого вирішує питання про наявність чи відсутність підстав для правового захисту. Вирішуючи спір, суд надає об'єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до господарського суду, а також визначає, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача.
Така позиція ґрунтується на тому, що під захистом права розуміється державно-примусова діяльність, спрямована на відновлення порушеного права суб'єкта правовідносин та забезпечення виконання юридичного обов'язку зобов'язаною стороною, внаслідок чого реально відбудеться припинення порушення (чи оспорювання) прав цього суб'єкта, він компенсує витрати, що виникли у зв'язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав; під захистом легітимного інтересу розуміється відновлення можливості досягнення прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом.
Як встановлено судом та не заперечено сторонами спору, ОСОБА_1 на підставі договору купівлі-продажу від 29.05.2014 є власником будівлі автомийки на земельній ділянці по АДРЕСА_1 (реєстраційний номер 344695346101), що підтверджено інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 01.09.2021.
До матеріалів справи долучено оригінал спірного договору №09-11/2014 від 25.09.2014. Відповідно до змісту розділу 2 договору визначено права та обов'язки його сторін. Так, ОСОБА_1 взято на себе зобов'язання, зокрема щодо: надання відповідачу доступу до тепломережі в будь-який час з метою її ремонту чи експлуатаційного обслуговування (пп. 2.1.1. п. 2.1.); невисування претензій по відновленню благоустрою та поновлення благоустрою за власний кошт (пп. 2.1.2. п. 2.1.); невисування відповідачу претензій у випадку знищення чи пошкодження майна ОСОБА_1 при виникненні аварійних ситуаціях в зоні тепломережі (пп. 2.1.3. п. 2.1.); понесення відповідальності за техніку безпеки людей під час експлуатації тепломережі, а також за можливі наслідки при розриві трубопроводів (пп. 2.1.4. п. 2.1.).
Згідно із умовами спірного договору відповідач взяв на себе такі зобов'язання: при аварійній ситуації роботи по ремонту тепломережі провести в найкоротші терміни; при проведенні планової заміни тепломережі завчасно попередити власника автомийки про початок робіт.
Згідно із статутом Львівського міського комунального підприємства «Львівтеплоенерго» у редакції станом на укладення спірного договору підприємство створене з метою (п. 2.1.):
-повного задоволення потреб населення та юридичних осіб в тепловій, енергії, яка використовується для опалення приміщень, отримання гарячої води і промислових технологічних процесів (пп. 2.1.2.);
-виконання робіт, надання послуг та реалізації продукції з метою отримання прибутку (пп. 2.1.4.).
Основними напрямками діяльності Підприємства є (п. 2.2.):
•виробництво, транспортування і реалізація теплової енергії для опалення та гарячого водопостачання житлового фонду і об'єктів соціально- культурного призначення, міст і селищ міського типу, об'єктів промислово-виробничого призначення, підприємницької діяльності (пп. 2.2.1.);
•транспортування та реалізація покупної теплоенергії (пп. 2.2.5.);
•монтажно-будівельні та ремонтні роботи (пп. 2.2.18.);
•монтаж, наладка та експлуатація основного та допоміжного обладнання котелень і ЦТП, технологічних трубопроводів, теплових мереж (пп. 2.2.20.).
Відповідно до п. 6.4. статуту Львівського міського комунального підприємства «Львівтеплоенерго» у редакції станом на укладення спірного договору, керівник Підприємства самостійно вирішує питання діяльності Підприємства за винятком тих, що віднесені до компетенції органів місцевого самоврядування, органів державної влади, а також інших органів управління даного Підприємства.
Керівник підприємства не вправі приймати рішення, обов'язкові для власника, уповноваженого органу. Керівник Підприємства підзвітний та підконтрольний Уповноваженому органу (п.6.6 Статуту).
Частинами першою - третьою статті 203 Цивільного кодексу України визначено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.
Юридична особа є учасником цивільних відносин і наділяється цивільною правоздатністю і дієздатністю (статті 2, 80, 91, 92 ЦК України). При цьому особливістю цивільної дієздатності юридичної особи є те, що така особа набуває цивільних прав та обов'язків і здійснює їх через свої органи, які діють відповідно до установчих документів та закону (частина перша статті 92 ЦК України).
Правочини юридична особа також вчиняє через свої органи, що з огляду на приписи статті 237 ЦК України утворює правовідношення представництва, в якому орган або особа, яка відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступає від її імені, зобов'язана або має право вчинити правочин від імені цієї юридичної особи, в тому числі вступаючи в правовідносини з третіми особами.
Розглянувши матеріали справи, суд констатує, що укладений договір № 09-11/2014 від 25.09.2014 спрямований на вирішення відповідачем питань своєї діяльності, яке не входить до компетенції інших органів. Спірний договір спрямований на врегулювання правовідносин сторін в межах напрямків діяльності відповідача щодо безперебійної можливості постачання теплової енергії, належного та безперешкодного доступу до теплової мережі, її обслуговування, ремонту, експлуатації тощо.
Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним (ч. 5 ст. 203 ЦК України).
Разом з тим суд зазначає, що предметом спірного договору не було врегулювання питання надання дозволу на здійснення будівництва на земельній ділянці, оскільки на такій станом на момент укладення договору була розміщена будівля, яка свого часу вводилась в експлуатацію та було наявне право власності.
Натомість, покликаючись на положення ч. 2 ст. 203 Цивільного кодексу України, відповідно до якого особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності, позивач не надав належних та допустимих доказів про наявність переліку обмежень у керівника ЛМКП «Львівтеплоенерго» для прийняття рішень, обов'язкових для Власника, Уповноваженого органу (віднесені до компетенції органів місцевого самоврядування).
При цьому, позивач не довів суду, яким чином спірний договір порушує його права як власника чи уповноваженого органу.
Відповідно до п. 3.12 Постанови пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 № 18, підставу позову становлять обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу.
Проаналізувавши все вищенаведене, Господарський суд Львівської області констатує, що доказів про укладення оспорюваного договору без відповідного обсягу цивільної дієздатності не надано. Відтак позивачем не доведено належними, допустимими та достовірними доказами порушення, не визнання чи оспорення відповідачем його суб'єктивного права, а також не доведено, що об'єктом захисту є його охоронюваний законом інтерес. Враховуючи викладене, суд дійшов висновку щодо відмови у задоволенні позову, оскільки є відсутнім порушення суб'єктивного права позивача, що підлягає судовому захисту у даному спорі.
Судовий збір покладається на позивача.
Керуючись статтями 4, 7, 13, 14, 73, 74, 76-79, 120, 123, 129, 233, 236, 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд
1.У задоволенні позовних вимог відмовити.
2.Судовий збір покласти на позивача.
Рішення суду набирає законної сили в порядку та строки передбачені ст.ст. 241, 256, 257 ГПК України та може бути оскаржено в порядку, визначеному розділом IV Господарського процесуального кодексу України.
Інформацію по справі, яка розглядається можна отримати за наступною веб-адресою: http://lv.arbitr.gov.ua/sud5015.
Повне рішення складено 14.03.2022 (у зв'язку із перебуванням судді у відпустці з 24.02.2022 до 11.03.2022).
Суддя Ділай У.І.