номер провадження справи 27/174/21
21.02.2022 Справа № 908/2781/21
м. Запоріжжя Запорізької області
Господарський суд Запорізької області у складі судді Дроздової С.С. при секретарі судового засідання Камаєвій О.М., розглянувши матеріали справи
за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю “Елтранс Україна” (69014 м. Запоріжжя, а/с 4802, ідентифікаційний код юридичної особи 39380838)
до відповідача: Державного підприємства “Національна атомна енергогенеруюча компанія “Енергоатом” (01032 м. Київ, вул. Назарівська, 3, ідентифікаційний номер юридичної особи 24584661) в особі Відокремленого підрозділу “Запорізька атомна електрична станція” Державного підприємства “Національна атомна енергогенеруюча компанія “Енергоатом” (71503 Запорізька область, м. Енергодар, вул. Промислова, б. 133, ЄДРПОУ ВП 19355964)
про 1 384 494 грн. 80 коп.
за участю
представника позивача: Хілько А.В., ордер ЗП002415 від 22.10.2019
представник відповідача: Кузьменко В.Ю., посвідчення ЗП001804 від 27.09.2018, дов. № 2789 від 02.09.2019
Товариство з обмеженою відповідальністю “Елтранс Україна” звернулося до суду з позовом до Державного підприємства “Національна атомна енергогенеруюча компанія “Енергоатом” в особі Відокремленого підрозділу “Запорізька атомна електрична станція” Державного підприємства “Національна атомна енергогенеруюча компанія “Енергоатом” про стягнення 1 309 630 грн. 86 коп. заборгованості за договором поставки № 364(1)20УК/53-121-01-20-09838, 22 225 грн. 65 коп. 3 % річних, 52 638 грн. 28 коп. інфляційних збитків.
Відповідно до витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 24.09.2021 позовні матеріали № 908/2781/21 передано на розгляд судді Дроздовій С.С.
Ухвалою суду від 29.09.2021 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі № 908/2781/21, присвоєно справі номер провадження 27/174/21.
Розгляд справи призначено за правилами загального позовного провадження на 28.10.2021.
Ухвалою суду від 28.10.2021 в порядку ст. 183 ГПК України відкладено підготовче провадження, засідання призначено на 29.11.2021.
Ухвалою суду від 29.11.2021 в порядку ст. 177 ч. 3 ГПК України продовжено підготовче провадження та відкладено засідання на 21.12.2021.
Ухвалою суду від 21.12.2021 підготовче провадження закрито, призначено справу до розгляду по суті 24.01.2022.
Ухвалою суду від 24.01.2022 оголошувалася перерва з розгляду справи по суті до 21.02.2022.
У судовому засіданні 21.02.2022 справу розглянуто, оголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Відповідно до ст. 222 Господарського процесуального кодексу України здійснювалося повне фіксування судового засідання з допомогою звукозаписувального технічного засобу.
Запис розгляду судової справи здійснюється за допомогою технічних засобів, а саме на комплексі “Акорд”.
Суддею оголошено, яка справа розглядається, склад суду, та роз'яснено представникам позивача та відповідача, які прибули судове засідання, їх права, у тому числі право заявляти відводи.
Відводів складу суду не заявлено.
Представник позивача в судовому засіданні 21.02.2022 підтримав позовні вимоги на підставах викладених у позовній заяві та просив суд у зв'язку із сплатою відповідачем 100 000 грн. 00 коп. заборгованості, що підтверджується платіжним доручення № 1476 від 18.01.2022, стягнути з відповідача 1 209 630 грн. 86 коп. заборгованості за договором поставки № 364(1)20УК/53-121-01-20-09838, 22 225 грн. 65 коп. 3 % річних, 52 638 грн. 28 коп. інфляційних збитків.
Представник відповідача в судовому засіданні 21.02.2022 заперечив проти задоволення позову, просив суд відмовити в його задоволенні, на підставах викладених у відзиві № 28-23/25354 від 19.10.2021 (вх. № 21748/08-08/21 від 22.10.2021).
Позивач 01.11.2021 надіслав на електронну адресу суду відповідь на відзив (вх. № 22460/08-08/21 від 01.11.2021).
Відповідач надав до канцелярії суду заперечення на відповідь на відзив № 28-23/28872 від 26.11.2021 (вх. № 24525/08-08/21 від 29.11.2021).
15.11.2021 відповідач надіслав на адресу суду заяву № 28-23/27545 від 11.11.2021 про залучення до участі у справі на стороні відповідача третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору: Кабінет Міністрів України та Державне підприємство “Гарантований покупець”.
Суд відмовив в задоволенні заяви відповідача про залучення третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - Кабінет Міністрів України та Державне підприємство “Гарантований покупець”.
Заслухавши представників позивача та відповідача, дослідивши докази, суд вийшов з нарадчої кімнати та згідно ст. 240 Господарського процесуального кодексу України оголосив вступну та резолютивну частини рішення, повідомив строк виготовлення повного тексту рішення та роз'яснив порядок і строк його оскарження.
Розглянувши матеріали справи та оцінивши надані докази, вислухавши пояснення представників позивача та відповідача, суд
Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу, способами захисту цивільних прав та інтересів може бути - визнання права.
З огляду на статтю 509 Цивільного кодексу України вбачається, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 ЦК України.
У відповідності до пункту 1 частини 2 статті 1 Цивільного кодексу України договір - є підставою виникнення цивільних прав та обов'язків. Цивільні права і обов'язки виникають як з передбачених законом договорів, так і з договорів, не передбачених законом, але таких, що йому не суперечать.
Договір - це категорія цивільного права, яка визначається як домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. До зобов'язань, що виникають з договорів, застосовуються загальні положення про зобов'язання, якщо інше не випливає із закону або самого договору. Як і будь-який право чин, він є вольовим актом, оскільки виражає спільну волю сторін, що втілюється у договорі. Змістом договору є, власне, ті умови, на яких сторони погоджуються виконувати договір, і вони мають дотримуватися взятих на себе зобов'язань.
У відповідності до статті 638 Цивільного кодексу України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
16.10.2020 між Товариством з обмеженою відповідальністю “Елтранс Україна” (постачальник) та Державним підприємством “Національна атомна енергогенеруюча компанія “Енергоатом” в особі Відокремленого підрозділу “Запорізька атомна електрична станція” (покупець) укладено договір поставки № 364(1)20УК/53-121-01-20-09838 (28.10.2020) (Договір).
Відповідно до п. 1.1 Договору, Постачальник зобов'язується поставити, а Покупець прийняти та оплатити товар, зазначений в Специфікації (Додаток № 1 до договору) на загальну суму 8 463 972,72 грн. (з ПДВ).
Згідно п. 1.2 Договору строк поставки товару: жовтень-грудень 2020 року.
Ціна договору складає 7 053 310,60 грн., крім того ПДВ 20 % в розмірі 1 410 662,12 грн. (п. 3.1 договору).
Пунктом 3.2 Договору передбачено, що розрахунок за товар здійснюється протягом 60 (шести десяти) календарних днів з дати поставки, шляхом перерахування грошових коштів на розрахунковий рахунок постачальника.
Оплата Покупцем частини вартості товару у розмірі суми ПДВ здійснюється після отримання ним від Постачальника податкової накладної, оформленої та зареєстрованої в Єдиному реєстрі податкових накладних (ЄРПН) у встановленому ПК України випадках та порядку (п. 3.3 Договору).
Відповідно до п. 4.1 Договору поставка товару відбувається на умовах відповідно до правил ІНКОТЕРМС 2010 на умовах DDР м. Енергодар, вул.. Промислова, 133, склад № 4. Одержувач товару - ЗВ ВП «Складське господарства» ДП НАЕК «Енергоатом».
Пунктом 7.1 Договору встановлено, що у випадку неналежного виконання або невиконання сторонами зобов'язань за Договором сторони несуть майнову відповідальність відповідно до діючого законодавства.
На виконання умов Договору позивачем було поставлено на адресу відповідача товар на загальну суму 1 309 630 грн. 86 коп., в тому числі ПДВ, що підтверджується видатковими накладними:
- за видатковою накладною № 213 від 24.12.2020р. на суму 2 643 грн. 40 коп. та сума ПДВ 528 грн. 68 коп., разом 3 172 грн.08 коп.;
- за видатковою накладною № 220 від 30.12.2020р. на суму 630 990 грн. 00 коп. та
сума ПДВ 126 198 грн. 00 коп., разом 757 188 грн. 00 коп.;
- за видатковою накладною № 200 від 21.12.2020р. на суму 458 152 грн. 20 коп. та сума ПДВ 91 630 грн. 44 коп. разом 549 782 грн. 64 коп., неоплаченою залишається у сумі 549 270 грн. 78 коп.
Відповідач свої зобов'язання за договором належним чином не виконав та порушив умови Договору в частині розрахунків, вказані в п. 3.2 Договору.
Отже, враховуючи встановлений п. 3.2 Договору строк оплати, з моменту поставки позивачем відповідачу обумовленого Договором товару за видатковою накладною № 213 від 24.12.2020 - до 22.02.2021; за видатковою накладною № 220 від 30.12.2020 - до 28.02.2021; за видатковою накладною № 200 від 21.12.2020 - до 19.02.2021.
В частині вартості продукції у розмірі суми ПДВ оплата повинна була відбутися: за видатковою накладною № 213 від 24.12.2020 - до 15.01.2021; за видатковою накладною № 220 від 30.12.2020 - до 15.01.2021; за видатковою накладною № 200 від 21.12.2020 - до 15.01.2021.
Таким чином, сторонами чітко визначений строк оплати отриманого за Договором товару.
Отже, факт поставки позивачем відповідачу товару згідно умов Договору поставки доведений відповідними видатковими накладними, які узгоджені сторонами та підтверджують факт прийняття відповідачем товару без жодних зауважень та претензій, про що свідчать підписи уповноважених представників позивача та відповідача на цих видаткових накладних.
Пунктом 9.2 Договору передбачений обов'язковий досудовий порядок врегулювання спорів між сторонами.
12.04.2021 позивачем направлено на адресу відповідача претензію № 1/364 про сплату заборгованості.
Претензія була задоволена відповідачем не в повному обсязі, сплачено заборгованість по видатковим накладним № 180 від 11.12.2020, № 164 від 24.11.2020, інші видаткові накладні залишилися не сплаченими.
Відповідач зобов'язання щодо своєчасної оплати поставленого товару, як то встановлено в п. 3.2 договору, не виконав, що стало підставою звернення позивача з позовом до суду за захистом своїх порушених прав та інтересів.
Згідно ч. 1 ст. 173 Господарського кодексу України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Підстави виникнення господарських зобов'язань визначені в ст. 174 ГК України. Зокрема, господарські зобов'язання можуть виникати:
з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать;
внаслідок заподіяння шкоди суб'єкту або суб'єктом господарювання, придбання або збереження майна суб'єкта або суб'єктом господарювання за рахунок іншої особи без достатніх на те підстав;
внаслідок подій, з якими закон пов'язує настання правових наслідків у сфері господарювання.
При цьому, відповідно до ч. 1 ст. 175 ГК України, майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, що визначено ч. 2 ст. 175 ГК України.
Частинами 1-3 ст. 193 ГК України встановлено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.
Відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (ст. 627 ЦК).
Згідно ст. 525 Цивільного кодексу України, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Зобов'язання, згідно ст. 526 ЦК України, має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом, ст. 525 Цивільного кодексу України.
Відповідно до ст. 629 Цивільного кодексу України, договір є обов'язковим для виконання сторонами.
За умовами ст. 96 ЦК України юридична особа самостійно відповідає за своїми зобов'язаннями.
Відповідно до ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.
Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.
Відповідно до ч. 1 ст. 222 Господарського кодексу України, учасники господарських відносин, що порушили майнові права або законні інтереси інших суб'єктів, зобов'язані поновити їх, не чекаючи пред'явлення їм претензії чи звернення до суду.
З урахуванням вимог ст. 638 Цивільного кодексу України, сторони досягли згоди з усіх істотних умов договору а відтак договір є укладеним.
Доказів розірвання Договору, у разі істотної зміни обставин, якими сторони керувалися при укладенні договору, або визнання недійсним договору внаслідок недодержання сторонами в момент його вчинення вимог чинного законодавства України, сторонами у справі не надано. Не надано також і доказів того, що сторони відмовились від виконання договору в силу певних об'єктивних обставин.
Відповідно до ст. 712 ЦК України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Згідно статті 42 Конституції України кожен має право на підприємницьку діяльність, яка не заборонена законом.
Підприємництво - це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб'єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку (ст. 42 Господарського кодексу України).
Підприємницька діяльність здійснюється суб'єктами господарювання, підприємці мають право без обмежень самостійно здійснювати будь-яку підприємницьку діяльність, яку не заборонено законом.
З матеріалів справи вбачається, що позивач виконав своє зобов'язання, а саме, поставив відповідачу товар на загальну суму 1 309 630 грн. 86 коп., в тому числі ПДВ, що підтверджується двосторонньо підписаними видатковими накладними №№ 200, 213, 220 без заперечень та зауважень.
Однак, матеріали справи не містять доказів повної оплати відповідачем товару, згідно умов Договору.
Відповідачем не заперечувався факт належної поставки позивачем продукції та факт її прийняття відповідачем.
За таких обставин, з наведеного вище вбачається, що товар по Договору не було оплачено відповідачем позивачу в повному обсязі, в зв'язку з чим відповідачем порушено умови Договору, а сума неоплаченого товару склала 1 309 630 грн. 86 коп., в тому числі ПДВ.
Судом встановлено, підтверджено позивачем та відповідачем, що під час розгляду справи відповідачем здійснено часткову оплату заборгованості за договором № 364(1)20УК/53-121-01-20-09838 від 28.10.2020, на поточний рахунок позивача перераховані грошові кошти в сумі 100 000 грн. 00 коп., що підтверджується платіжним дорученням № 1476 від 18.01.2022.
Відповідно до приписів п. 2 ч. 1 ст. 231 Господарського процесуального кодексу України господарський суд закриває провадження у справі, якщо відсутній предмет спору.
За таких обставин, провадження по справі в частині стягнення 100 000 грн. 00 коп. основного боргу слід закрити на підставі п. 2 ч. 1 ст. 231 ГПК України у зв'язку із відсутністю предмету спору.
Враховуючи вимоги ст. 599 ЦК України, згідно якої зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином, суд визнав, що позовна вимога в частині стягнення з відповідача 1 209 630 грн. 86 коп. основного боргу за договором заявлена обґрунтовано і підлягає задоволенню.
У зв'язку із невиконанням відповідачем умов Договору, позивачем заявлено до стягнення з відповідача 22 225 грн. 65 коп. 3 % річних, 52 638 грн. 28 коп. інфляційних збитків.
На особу, яка допустила неналежне виконання зобов'язання, покладаються додаткові юридичні обов'язки, в тому числі передбачені статтею 625 Цивільного кодексу України.
Згідно із ст. 625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Сплата 3% річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом), так само як й інфляційні нарахування, не мають характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові.
Індекс інфляції (індекс споживчих цін) - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, який визначається виключно Держкомстатом і його найменший період визначення становить місяць, а тому прострочка платежу за менший період не тягне за собою нарахування інфляційних втрат, а розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що мала місце на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений Держкомстатом, за період прострочки.
Надані розрахунки 3 % річних, втрат від інфляції перевірені судом та встановлено, що нарахування позивачем даних сум, у зв'язку з порушенням умов Договору не суперечать нормам діючого законодавства України.
В зв'язку з чим, судом підлягає стягненню з відповідача 3 % річних в розмірі 22 225,65грн.
Що стосується заперечень відповідача викладених у відзиві на позовну заяву, суд вважає такі твердження безпідставними для даного спору, оскільки, як вбачається з матеріалів справи та доведено позивачем, на виконання умов Договору Постачальник здійснив поставку товару на загальну суму 1 309 630 грн. 86 коп., в тому числі ПДВ. Претензій з боку відповідача жодних не було, товар по кількості та якості був прийнятий у повному обсязі.
Сторонами визначено у розділу 3 Умови і порядок оплати Договору, що розрахунок за товар, здійснюється протягом 60 календарних днів з дати поставки товару.
Таким чином, встановлений у п. 3.2 розділу 3 договору строк оплати за товар (60 календарних днів) визначений для оплати всієї вартості поставленого товару, у тому числі ПДВ.
Зазначення у п. 3.3 розділі 3 Договору необхідності передачі постачальником покупцю податкової накладної та оплата ПДВ покупцем після надання такої податкової накладної у своїй взаємозалежності визначає, що податкова накладна має бути подана та зареєстрована у реєстрі постачальником, а оплата суми ПДВ здійснена покупцем на протязі визначеного сторонами строку для оплати за товар (60 календарних днів з дати поставки).
Будь-яких доказів звернення до позивача з приводу не передання податкової накладної відповідач суду не подав.
Крім того, доводи відповідача про неправильне визначення позивачем строку виконання Покупцем зобов'язання з оплати товару з огляду на зауваження в п. 3.2 та п. 3.3 Договору щодо оплати товару з дати поставки повного його обсягу та розмежування строку оплати вартості продукції без ПДВ суд визнав необґрунтованими з огляду на наступне.
Дату настання строку виконання відповідачем зобов'язання по оплаті за спірними поставками позивач визначає саме зі спливом 60-ти денного строку з дати поставки всього товару.
За змістом п. 4.5 Договору визначено, що Постачальник зобов'язаний скласти податкову накладну в електронній формі та зареєструвати її в ЄРПН у строки, визначені для реєстрації податкових накладних чинним законодавством з дотриманням вимог законів України “Про електронні документи та електронний документообіг” та “Про електронні довірчі послуги”.
Згідно з наданими позивачем доказами, ним у визначений законом строк оформлені та зареєстровані в Єдиному реєстрі податкові накладні за здійсненими поставками, що підтверджується квитанціями про прийняття документів.
Суд звертає увагу, що позивачем при розрахунку визначено строк прострочення в частині вартості товару в сумі ПДВ саме з дати реєстрації податкових накладних за спірними поставками.
Відповідач безпідставно розділяє в часі строк оплати вартості товару без ПДВ та строк оплати самого ПДВ без жодної аргументації. Оскільки діючим законодавством та договором не передбачено окремий строк оплати суми ПДВ. Вартість товару є єдиною і включає в себе ПДВ, що повинно бути сплачене одночасно зі сплатою самих робіт, а саме - протягом 60 календарних днів з дати поставки товару.
Вимога п. 1 ст. 6 Конвенції щодо обґрунтовування судових рішень не може розумітися як обов'язок суду детально відповідати на кожен довід заявника. Стаття 6 Конвенції також не встановлює правил щодо допустимості доказів або їх оцінки, що є предметом регулювання в першу чергу національного законодавства та оцінки національними судами. Проте Європейський суд з прав людини оцінює ступінь вмотивованості рішення національного суду, як правило, з точки зору наявності в ньому достатніх аргументів стосовно прийняття чи відмови в прийнятті саме тих доказів і доводів, які є важливими, тобто такими, що були сформульовані заявником ясно й чітко та могли справді вплинути на результат розгляду справи.
Заперечення відповідача спростовуються матеріалами справи та вищевикладеним.
Стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантує право кожного на справедливий і публічний розгляд справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
При цьому виконання рішень, винесених судом, є невід'ємною частиною «права на суд», адже в іншому випадку положення статті 6 Конвенції будуть позбавлені ефекту корисної дії (пункти 34, 37 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Бурдов проти Росії»).
Відповідно до ст.ст. 7, 13 Господарського процесуального кодексу України правосуддя в господарських судах здійснюється на засадах рівності всіх юридичних осіб незалежно від організаційно-правової форми, форми власності, підпорядкування, місцезнаходження, місця створення та реєстрації, законодавства, відповідно до якого створена юридична особа, та інших обставин. Судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін.
Відповідно до статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (ст.ст. 73, 77 ГПК України).
Крім того, господарський суд зауважує, що 17.10.2019 набув чинності Закон України № 132-IX від 20.09.2019 "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні", яким було, зокрема внесено зміни до ГПК України змінено назву ст. 79 Господарського процесуального кодексу України з "Достатність доказів" на нову - "Вірогідність доказів" та викладено її у новій редакції, фактично впровадивши в господарський процес стандарт доказування "вірогідності доказів". Стандарт доказування "вірогідності доказів", на відміну від "достатності доказів", підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач. Тобто, з введенням в дію нового стандарту доказування необхідним є не надати достатньо доказів для підтвердження певної обставини, а надати їх саме ту кількість, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів,тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (постанови КГС ВС від 02.10.2018 року у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 року у справі № 917/1307/18, від 18.11.2019року у справі № 902/761/18, від 04.12.2019 року у справі № 917/2101/17).
Аналогічна правова позиція міститься у постанові Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі № 129/1033/13-ц.
Господарський суд вказує, що матеріали справи не містять, а відповідачем не було надано до суду жодних належних та допустимих в розумінні ст.ст.73,76-79,86 Господарського процесуального кодексу України доказів із обґрунтуванням відсутності вини у затримці вагонів, так само як і доказів із обґрунтуванням відсутності у залізниці права нараховувати додаткові збори за затримку, що виникла з вини відповідача в результаті простоювання спірних вагонів в очікуванні з'ясування напрямку подавання та, відповідно, не розвантажування їх відповідачем після отримання повідомлення залізниці про їх прибуття.
За таких обставин, враховуючи вищевикладене, позовні вимоги є обґрунтованими та підлягають задоволенню частково.
Відповідно до ст. 129 ГПК України, судовий збір в сумі 19 267 грн. 42 коп. покладається на відповідача, пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Відповідно до ч. 8 ст. 129 ГПК України розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).
Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.
У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.
Позивач зазначив, що заява про стягнення витрат на професійну правничу допомогу буде подана до суду протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду.
Питання щодо стягнення витрат на професійну правничу допомогу буде вирішено при наданні відповідної заяви у передбаченому ГПК України порядку та строк, а також доказів на їх підтвердження.
Керуючись ст.ст. 42, 123, 129, п. 1 ч. 2 ст. 231, 233, 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд
Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю “Елтранс Україна” , м. Запоріжжя до Державного підприємства “Національна атомна енергогенеруюча компанія “Енергоатом”, м. Київ в особі Відокремленого підрозділу “Запорізька атомна електрична станція” Державного підприємства “Національна атомна енергогенеруюча компанія “Енергоатом”, м. Енергодар, Запорізька область задовольнити частково.
Стягнути з Державного підприємства “Національна атомна енергогенеруюча компанія “Енергоатом” (01032 м. Київ, вул. Назарівська, 3, ідентифікаційний номер юридичної особи 24584661) в особі Відокремленого підрозділу “Запорізька атомна електрична станція” Державного підприємства “Національна атомна енергогенеруюча компанія “Енергоатом” (71503 Запорізька область, м. Енергодар, вул. Промислова, б. 133, ЄДРПОУ ВП 19355964) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю “Елтранс Україна” (69014 м. Запоріжжя, а/с 4802, ідентифікаційний код юридичної особи 39380838) 1 209 630 (одна тисяча двісті дев'ять тисяч шістсот тридцять) грн. 86 коп. основного боргу, 22 225 (двадцять дві тисячі двісті двадцять п'ять) грн. 65 коп. 3 % річних, 52 638 (п'ятдесят дві тисячі шістсот тридцять вісім) грн. 28 коп. інфляційних збитків, 19 267 (дев'ятнадцять тисяч двісті шістдесят сім) грн. 42 коп. судового збору. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
В частині стягнення 100 000 грн. 00 коп. основного боргу провадження у справі закрити.
Рішення оформлено і підписано 10.03.2022.
Суддя С.С. Дроздова
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повний текст рішення розміщено в Єдиному державному реєстрі судових рішень за веб-адресою у мережі Інтернет за посиланням: http://reyestr.court.gov.ua.