21.02.2022 року м.Дніпро Справа № 904/7148/20
Центральний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого судді: Мороза В.Ф. (доповідач),
суддів: Кузнецова В.О., Чередка А.Є.
секретар судового засідання Кандиба Н.В.
розглянувши апеляційну скаргу Регіонального відділення Фонду державного майна України по Дніпропетровській, Запорізькій та Кіровоградській областях на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 18.10.2021 (суддя Золотарьова Я.С.)
у справі №904/7148/20
за позовом Регіонального відділення Фонду державного майна України по Дніпропетровській, Запорізькій та Кіровоградській областях, м. Дніпро
до Приватного акціонерного товариства "Київстар", м. Київ
про стягнення неустойки в сумі 161 501,12 грн. та виселення з приміщення
Регіональне відділення Фонду державного майна України по Дніпропетровській, Запорізькій та Кіровоградській областях звернулось до господарського суду з позовною заявою до Приватного акціонерного товариства "Київстар", згідно якої, з урахуванням уточнень до позовної заяви, просить стягнути з відповідача суму неустойки в сумі 161 501,12 грн. та виселити з приміщення.
Позовні вимоги обґрунтовані порушенням відповідачем зобов'язань за договором оренди №12/02-4419-ОД від 21.06.2011 щодо своєчасного повернення об'єкта оренди за актом приймання-передачі після закінчення строку дії договору. У зв'язку з наведеним позивач нарахував неустойку у розмірі 240 489,97 грн. за період з 21.04.2020 по 31.01.2021.
Рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 18.10.2021 у задоволенні позову відмовлено повністю.
Регіональним відділенням Фонду державного майна України по Дніпропетровській, Запорізькій та Кіровоградській областях подано апеляційну скаргу, згідно якої апелянт просить скасувати рішення господарського суду Дніпропетровської області від 18.10.2021 у справі №904/7148/20 та прийняти нове, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.
В обґрунтування поданої апеляційної скарги апелянт зазначає, що оскаржуване рішення, прийняте з порушенням приписів ст. 86, 277 ГПК України щодо всебічного, повного і об'єктивного розгляду обставин справи в їх сукупності. Апелянт посилається на умови договору оренди, якими передбачено, що у разі наміру продовжити строк дії договору, орендар зобов'язаний не пізніше ніж за місяць до закінчення терміну дії договору подати орендодавцю відповідну заяву з документами щодо виконання умов договору оренди (дозвіл пожежників, копія договору страхування державного майна, платіжні доручення про сплату страхового платежу та ін.). Однак в порушення вказаного пункту договору відповідачем не було надано перелічених копій документів. Також позивач стверджує, що звертався з запитом до органу уповноваженого управляти об'єктом оренди, а саме до Міністерства освіти та науки України, з проханням повідомити чи надсилало міністерство на адресу відповідача повідомлення про намір використовувати приміщення для власних потреб. Проте такої відповіді позивачем отримано не було. Окрім того апелянт зазначає, що ним було направлено на адресу відповідача повідомлення про припинення дії договору оренди в межах строку встановленого договором. Проте господарський суд безпідставно відхилив доводи позивача про направлення Регіональним відділенням за допомогою СЕВ ОВВ, користувачем якого є відповідач, листа від 06.05.2020 №11-02-02292. Приписами ст. 525 ЦК України передбачено, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Враховуючи вищенаведене, господарським судом при винесенні оскаржуваного рішення не враховано зазначені обставини, як того вимагає ст. 86 ГПК України, що є порушенням норм процесуального права та підтвердженням неповного та необґрунтованого розгляду справи.
Згідно протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями справу №904/7148/20 передано для розгляду колегії суддів у складі головуючого судді Мороза В.Ф., суддів Чередко А.Є., Кузнецова В.О.
Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 22.11.2021 апеляційну скаргу Регіонального відділення Фонду державного майна України по Дніпропетровській, Запорізькій та Кіровоградській областях на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 18.10.2021 у справі №904/7148/20 залишено без руху та надано скаржнику строк 10 днів з дня вручення ухвали усунути недоліки апеляційної скарги, а саме: подати до апеляційного суду належні докази сплати судового збору у сумі 6 834,44 грн.
На виконання ухвали Центрального апеляційного господарського суду від 22.11.2021 у справі №904/7148/20 апелянтом до матеріалів справи надано заяву про усунення недоліків з належними доказами сплати судового збору у сумі 6 834,44 грн.
Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 20.12.2021 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Регіонального відділення Фонду державного майна України по Дніпропетровській, Запорізькій та Кіровоградській областях на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 18.10.2021 у справі №904/7148/20. Розгляд апеляційної скарги призначено у судовому засіданні з викликом сторін на 31.01.2022р.
Відповідачем подано відзив на апеляційну скаргу, в якому останній заперечує проти доводів апеляційної скарги та вважає їх безпідставними. Так в розділі 10 Договору, в редакції від 01.07.2017, сторони виклали умови щодо строку чинності та умови зміни та припинення договору, де зазначили, «п.10.1 Цей договір є пролонгованим з 21.05.2017 по 20.04.2020 включно. Абзац 3 п.10.1 вважати абзацом 4 та викласти його в наступній редакції: «У разі відсутності заяви однієї із Сторін про припинення цього Договору або зміну його умов після закінчення строку його чинності протягом одного місяця уважається продовженим на той самий строк і на тих самих умовах, які були передбачені цим Договором. Зазначені дії оформляються додатковим договором, який є невід'ємною частиною Договору при обов'язковій наявності дозволу органу, уповноваженого управляти об'єктом оренди». З додаткових угод вбачається, що сторони у своїх відносинах постійно застосовували «автоматичне» продовження терміну дії договору. Позивач фактично продовжувався на «мовчазне» продовження терміну дії договору без укладення додаткової угоди, та в подальшому продовжували укладати нові додаткові угоди. При цьому позивач не звертався з листом про припинення дії Договору. Відповідач наголошує, що виконав свій обов'язок щодо страхування орендованого державного майна за Договором від пошкодження, втрати та загибелі, про що свідчать Сертифікати страхування, які наявні в матеріалах справи. Відповідач звернувся із заявою про продовження Договору 17.01.2020, в цей час орендоване майно було застраховане і про це свідчить Сертифікат №2443 від 09.10.2019. Строк дії даного сертифікату визначено з 17.11.2019 по 16.11.2020. Тобто станом на день подання заяви про продовження Договору орендоване майно вже було застраховано. Щодо дозволу на оренду органів пожежного нагляду, який начебто необхідно було надати відповідачу позивачу, то ДСНС зазначені дозволи не надає. Посилання позивача, що станом на 20.04.2020 відповідач не надав позивачу погодження на продовження Договору від Міністерства освіти і науки України, є безпідставними, оскільки умовами договору не визначено обов'язок саме відповідача отримувати дозвіл на продовження договору від органу уповноваженого управляти об'єктом оренди. Окрім того відповідач вважає неналежним повідомленням надіслання позивачем листа через систему електронної взаємодії органів виконавчої влади, оскільки умовами договору передбачено, що повідомлення, зміни та/чи доповнення до договору вносяться у письмовій формі. В Договорі сторони не передбачили можливості електронного листування та не зазначали жодної адреси електронної пошти, як не передбачили і використання системи електронної взаємодії органів виконавчої влади для надіслання документів за договором.
У зв'язку з перебуванням судді-члена колегії Кузнецова В.О. на лікарняному, судове засідання, призначене на 31.01.2022 не відбулося.
Згідно протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями у зв'язку з перебування на лікарняному судді Чередка А.Є., для вирішення питання про призначення дати судового засідання тощо у справі №904/7148/20 визначено колегію у складі головуючого судді Мороза В.Ф., суддів Кузнецова В.О., Коваль Л.А.
Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 07.02.2022 розгляд справи призначено на 21.02.2022.
Згідно протоколу передачі справи раніше визначеному складу суду, у зв'язку з усуненням обставин, які обумовили здійснення повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями, справу №904/7148/20 передано колегії у складі головуючого судді Мороза В.Ф., суддів Чередко А.Є., Кузнецова В.О.
В судове засідання 21.02.2022 з'явився представник відповідача.
Представник апелянта не з'явився в судове засідання. Був обізнаний про час розгляду скарги.
Апеляційний господарський суд, дослідивши наявні у справі докази, повноту їх дослідження місцевим господарським судом, заслухавши пояснення представника відповідача, перевіривши правильність висновків суду першої інстанції, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на наступне.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено господарським судом між Регіональним відділення Фонду державного майна України у Дніпропетровській області, правонаступником якого є Регіональне відділення Фонду державного майна України по Дніпропетровській, Запорізькій та Кіровоградській областях (орендодавець) та Приватним акціонерним товариством "Київстар" (орендар) було укладено договір оренди нерухомого майна, що належить до державної власності №12/02-4419-ОД від 21.06.2011.
Пунктом 1.1 Договору в редакції додаткової угоди від 03.11.2014 передбачено, що орендодавець передає, а орендар приймає в строкове платне користування державне окреме нерухоме майно - частину даху, площею 60,0 кв.м., розміщене за адресою: м. Дніпропетровськ, вул. Будівельників, 30 на даху 3-поверхового будинку, що перебуває на балансі Дніпропетровського індустріально-педагогічного технікуму (балансоутримувач), вартість якого визначена згідно з висновком про вартість на 10.07.2014 і становить за незалежною оцінкою 180 373,00 грн.
Майно передається в оренду з метою розміщення оператора телекомунікацій, який надає послуги мобільного (рухомого) зв'язку (пункт 1.2 договору).
Відповідно до пункту 2.1 договору, орендар вступає у строкове платне користування державним майном у термін, указаний в договорі, але не раніше дати підписання сторонами цього договору та акта приймання - передачі майна.
Пунктом 3.1 договору в редакції додаткової угоди від 03.11.2014 встановлено, що орендна плата визначається на підставі Методики розрахунку орендної плати, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 04.10.1995 №786 (зі змінами), або результатами конкурсу на права оренди державного майна і становить без ПДВ за базовий місяць розрахунку червень 2014 - 6 012,44 грн.
Нарахування ПДВ на суму орендної плати здійснюється у порядку, визначеному законодавством (пункт 3.2 договору).
Відповідно до пункту 3.3 договору, орендна плата за кожний наступний місяць визначається шляхом коригування орендної плати за попередній місяць на індекс інфляції за наступний місяць.
Пунктом 3.6 договору в редакції додаткової угоди від 03.11.2014 передбачено, що орендна плата перераховується до державного бюджету та балансоутримувачу у співвідношенні:
- 50 % - до державного бюджету по місцю реєстрації орендаря у податковій інспекції на рахунки, відкриті відділеннями казначейства у розмірі 3 006,22 грн;
- 50% - балансоутримувачу у розмірі 3 006,22 грн.
щомісяця не пізніше 15 числа місяця наступного за звітним незалежно від наслідків господарської діяльності орендаря протягом дії договору.
Згідно пункту 10.1 договору (у його первісній редакції), цей договір укладено строком на 1 рік, що діє з 21.06.2011 по 20.06.2012 включно.
На виконання умов Договору 21.06.2011 сторонами та балансоутримувачем було підписано акт приймання-передачі, згідно якого орендарю передано в платне користування державне окреме нерухоме майно - частину даху, площею 60,0 кв.м., розміщене за адресою: м. Дніпропетровськ, вул. Будівельників, 30 на даху 3-поверхового будинку.
Дія договору неодноразово продовжувалась шляхом підписання додаткових угод, які додані до матеріалів справи.
07.07.2017 сторонами договору було укладено додаткову угоду, якою сторони внесли зміни до пункту 10.1 договору та виклали його в наступній редакції:
“Цей договір є пролонгованим з 21.05.2017 по 20.04.2020 включно.”.
Абзацом 2 пункту 10.1 договору в редакції додаткової угоди від 07.07.2017 передбачено, що у разі відсутності заяви однієї із сторін про припинення цього договору або зміну його умов після закінчення строку його чинності протягом одного місяця, договір уважається продовженим на той самий строк і та тих самих умовах, які передбачені цим договором.
16.01.2020 відповідач звернувся до позивача з листом вих №1021/07 згідно якого просив продовжити термін дії договору оренди №12/02-4419-ОД від 21.06.2011 на строк 2 роки 11 місяців.
06.05.2020 позивачем через систему електронної взаємодії органів виконавчої влади було надіслано відповідачу лист № 11-02-02292, в якому останнього повідомлено про те, що у зв'язку із закінченням терміну дії, договір оренди припинено з 21.04.2020.
Відповідачем не надано відповіді на зазначений лист, об'єкт оренди не повернуто, у зв'язку із чим позивачем було нараховано відповідачу неустойку у розмірі 240 489,97 грн. за період з 21.04.2020 по 31.01.2021.
Несплата відповідачем суми неустойки у розмірі 240 489,97 грн. та неповернення об'єкта оренди і стала причиною виникнення спору.
Рішенням господарського суду Дніпропетровської області в задоволенні позовних вимог було відмовлено. В обґрунтування вказаного рішення суд зазначив, що істотне значення має факт направлення повідомлення про припинення дії договору в межах відповідного строку, а також зміст самого повідомлення, оскільки воно обов'язково повинно бути спрямоване на припинення або зміну умов договору оренди, як відповідна форма вираження волевиявлення орендодавця.
Судом було відхилено доводи позивача про те, що лист №11-02-02292 направлявся на адресу відповідача за допомогою електронного документообігу, оскільки договором оренди не передбачено такий порядок повідомлення. Крім того, позивач не вказав, яким чином (наприклад за допомогою електронного ключа, або іншим способом) суд може перевірити, що цей лист дійсно було направлено на адресу відповідача та отримано ним.
З огляду на зазначене суд дійшов висновку, що матеріали справи не містять належних доказів направлення відповідачу листа з повідомленням про припинення договору оренди.
Окрім того судом було встановлено, що з урахуванням відсутності доказів належного повідомлення про припинення дії договору, договір оренди, укладений між позивачем та відповідачем було продовжено на той самий строк, та на тих саме умовах, а саме на 2 роки 11 місяців - до 20.04.2023 включно.
Колегія погоджується з висновком господарського суду з огляду на наступне.
Однією із підстав виникнення цивільних прав та обов'язків, за приписами ч. 2 статті 11 Цивільного кодексу України (ЦК України), є договір.
Відповідно до статей 626 - 629 Цивільного кодексу України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Відповідно до приписів ст.509 ЦК України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Статтею 293 Господарського кодексу України (далі ГК України), передбачено, що за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у володіння та користування майно для здійснення господарської діяльності. За договором оренди передається індивідуально визначене майно виробничо-технічного призначення (або єдиний майновий комплекс), що не втрачає у процесі використання своєї споживчої якості (неспоживна річ). Об'єктом оренди може бути нерухоме майно (будівлі, споруди, приміщення). До відносин оренди застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Відповідно до приписів частин 1, 4 статті 294 ГК України істотними умовами договору оренди є: об'єкт оренди (склад і вартість майна з урахуванням її індексації); строк, на який укладається договір оренди; орендна плата з урахуванням її індексації; порядок використання амортизаційних відрахувань; відновлення орендованого майна та умови його повернення або викупу. Строк договору оренди визначається за погодженням сторін. У разі відсутності заяви однієї із сторін про припинення або зміну умов договору оренди протягом одного місяця після закінчення строку дії договору він вважається продовженим на такий самий строк і на тих самих умовах, які були передбачені договором.
Правовідносини, що виникають у зв'язку з орендою державного та комунального майна, у тому числі, регулюються Законом України «Про оренду державного та комунального майна».
Статтею 2 Закону України «Про оренду державного та комунального майна» визначено що орендою є засноване на договорі строкове платне користування майном, необхідним орендареві для здійснення підприємницької та іншої діяльності.
За змістом частини першої статті 10 Закону України «Про оренду державного та комунального майна» істотними умовами договору оренди є, зокрема, термін, на який укладається договір оренди.
Відповідно до частини першої статті 763 Цивільного кодексу України договір найму укладається на строк, встановлений договором.
Згідно приписів статті 17 Закону України «Про оренду державного та комунального майна» термін договору оренди визначається за погодженням сторін. Термін договору оренди не може бути меншим, ніж п'ять років, якщо орендар не пропонує менший термін.
У разі відсутності заяви однієї із сторін про припинення або зміну умов договору оренди протягом одного місяця після закінчення терміну дії договору він вважається продовженим на той самий термін і на тих самих умовах, які були передбачені договором.
Після закінчення терміну договору оренди орендар, який належним чином виконував свої обов'язки за договором, має переважне право, за інших рівних умов, на укладення договору оренди на новий термін, крім випадків, якщо орендоване майно необхідне для потреб його власника. У разі якщо власник має намір використовувати зазначене майно для власних потреб, він повинен письмово попередити про це орендаря не пізніше ніж за три місяці до закінчення терміну договору.
Статтею 764 Цивільного кодексу України передбачено, якщо наймач продовжує користуватися майном після закінчення строку договору найму, то, за відсутності заперечень наймодавця протягом одного місяця, договір вважається поновленим на строк, який був раніше встановлений договором.
Таким чином, наведені норми визначають можливість продовження договору оренди на той самий термін і на тих самих умовах. При цьому для такого автоматичного продовження договору оренди передбачена особливість - відсутність заяви (повідомлення) однієї зі сторін про припинення чи зміну умов договору протягом місяця після закінчення терміну його дії.
Верховний Суд в постановах від 30.01.2020 у справі №904/1207/19, від 16.02.2022 у справі №922/1308/21 зазначив, що суть поновлення договору оренди у розумінні наведених норм полягає у тому, що орендар продовжує користуватися орендованим майном після закінчення строку оренди, а орендодавець, відповідно, не заперечує протягом одного місяця після закінчення строку договору у його поновленні. Відсутність такого заперечення може мати прояв у «мовчазній згоді» і у такому випадку орендар, у силу закону, може розраховувати, що договір оренди вважається поновленим на строк, який був раніше встановлений договором.
Правовий аналіз наведених норм матеріального права свідчить про те, що після закінчення строку договору оренди він визнається в силу закону продовженим на такий самий строк, на який цей договір укладався, за умови, якщо проти цього не заперечує орендодавець, причому орендодавець має право відмовитися від договору, надіславши орендарю відповідну заяву протягом місяця після закінчення строку такого договору.
Велика Палата Верховного Суду в постанові від 19.05.2020 у справі № 910/719/19 вказала, що заява орендодавця про припинення договору оренди за закінченням строку договору є одностороннім правочином, який відображає волевиявлення орендодавця у спірних правовідносинах, що не потребує узгодження з орендарем в силу прямої норми закону, і є підставою для припинення відповідних зобов'язальних правовідносин. Повідомлення орендодавцем орендаря про припинення договору є юридично значимою дією, яка засвідчує наявність такого волевиявлення та забезпечує своєчасну обізнаність з ним іншої сторони, є передумовою для настання обумовлених таким одностороннім правочином наслідків також для іншої особи за правилами абзацу 3 частини третьої статті 202 ЦК України.
Таким чином орендар в обов'язковому порядку має бути належним чином повідомлений про намір орендодавця припинити договір оренди.
Відповідна вимога (заява) про припинення чи зміну договору оренди може бути направлена однією із сторін у формі листа, телеграми, факсограми тощо. Істотне значення у цьому випадку має зміст такої заяви, оскільки вона обов'язково повинна бути спрямована на припинення або зміну умов договору оренди, та факт її отримання іншою стороною.
Разом з тим як вбачається з матеріалів справи та не заперечується позивачем, повідомлення відповідачу про припинення договору оренди було надіслано з використанням системи електронної взаємодії органів виконавчої влади.
Відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина перша статті 627 Цивільного кодексу України).
Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства (частина перша статті 628 Цивільного кодексу України).
Згідно п.10.3 Договору оренди нерухомого майна, що належить до державної власності зміни і доповнення або розірвання цього договору допускається за взаємної згоди сторін і оформлюється додатковими угодами.
Пунктом 10.10 Договору передбачено, що всі зміни та доповнення до цього договору вважаються дійсними лише в тому випадку, якщо вони здійснені в письмовій формі та підписані обома сторонами.
Пунктом 7.4 Договору встановлено обов'язок орендодавця щодо письмового повідомлення орендаря та балансоутримувача не пізніше, ніж за 30 (тридцять) діб про свій намір щодо завершення, припинення або розірвання даного Договору.
Таким чином умовами договору передбачено, що всі зміни та доповнення до договору, у тому числі і повідомлення про припинення договору, мають бути оформлені у письмовому вигляді.
При цьому матеріали справи не містять доказів погодження сторонами електронного листування із зазначенням електронних адрес на які надсилаються повідомлення чи листи, які повинні відповідати вимогам встановленим Законом України «Про електронні документи та електронний документообіг» чи будь-якого іншого способу обміну інформацією щодо правовідносин, що складися між сторонами, зокрема, шляхом надіслання документів через систему електронної взаємодії органів виконавчої влади.
Таким чином колегія зазначає, що господарський суд дійшов правильного висновку про неналежне повідомлення позивачем відповідача про припинення дії договору.
Щодо інших доводів апеляційної скарги, що відповідачем разом з заявою про продовження строку дії договору не було надано документи, передбачені пунктом 5.20 Договору, колегія зазначає, що в матеріалах справи наявний лист №41/01-05 від 16.01.2021 про прийняття рішення Дніпровським індустріально-педагогічним технікумом, про намір передачі в оренду нерухомого майна, що перебуває на балансі технікуму, - частини даху вставки-проходу між навчальним корпусом та гуртожитком, загальною площею 60,0 кв.м, розташованого за адресою м.Дніпро, вул. Будівельників, 30 з метою розміщення технічних засобів і антен операторів телекомунікацій, які надають послуги рухомого (мобільного) зв'язку, послуги доступу до Інтернету; лист Міністерства освіти і науки України від 08.12.2020 вих. №1/11-8764 про надання дозволу на укладення договору оренди. Окрім того відповідачем в матеріали справи надано Сертифікат №2443 від 09.10.2019, Сертифікат №1218 від 15.10.2020 до Генерального договору добровільного страхування майна №016.1553107.911/383393 від 29.01.2020, яким було застраховано орендоване відповідачем майно - частина даху, площею 60,0 кв.м 3-поверхового будинку за адресою м.Дніпро, вул Будівельників 30.
Окрім того колегія звертає увагу, що в матеріалах справи наявний договір оренди того самого об'єкту нерухомого майна, що належить до державної власності №12/7301-5883 від 14.07.2021, який укладений між позивачем та відповідачем. Тобто сторонами було укладено новий договір №12/02-4419-ОД від 21.06.2011.
Частинами 3, 4 статті 13 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Згідно ст. ст. 73 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Відповідно до приписів ст. 74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. У разі посилання учасника справи на невчинення іншим учасником справи певних дій або відсутність певної події, суд може зобов'язати такого іншого учасника справи надати відповідні докази вчинення цих дій або наявності певної події. У разі ненадання таких доказів суд може визнати обставину невчинення відповідних дій або відсутності події встановленою.
Відповідно до статей 76, 77 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Апеляційний суд наголошує, що обов'язок із доказування необхідно розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.
Відтак на позивача покладений обов'язок обґрунтувати суду свої вимоги поданими до суду доказами, тобто, довести, що права та інтереси позивача дійсно порушуються, оспорюються чи не визнаються, а тому потребують захисту.
Відповідно до статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Звертаючись з апеляційною скаргою, апелянт не спростував наведених висновків суду першої інстанції та не довів порушення ним норм процесуального права або неправильного застосування норм матеріального права, як необхідної передумови для скасування прийнятого ним рішення.
Враховуючи встановлені вище обставини, зазначені положення законодавства, апеляційний господарський суд відхиляє доводи апелянта, наведені в апеляційній скарзі, вважає їх необґрунтованими, з огляду на що підстави для задоволення апеляційної скарги та скасування оскаржуваного рішення господарського суду у даній справі відсутні.
Враховуючи висновок апеляційного суду щодо відсутності підстав для задоволення апеляційної скарги, судові витрати по справі у зв'язку з поданням апеляційної скарги, на підставі статті 129 ГПК України покладаються на апелянта.
Керуючись ст. ст. 275, 276, 281, 282, 283, 284 Господарського процесуального кодексу України, апеляційний господарський суд -
Апеляційну скаргу Регіонального відділення Фонду державного майна України по Дніпропетровській, Запорізькій та Кіровоградській областях на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 18.10.2021 у справі №904/7148/20 залишити без задоволення.
Рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 18.10.2021 у справі №904/7148/20 залишити без змін.
Судові витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покласти на Регіональне відділення Фонду державного майна України по Дніпропетровській, Запорізькій та Кіровоградській областях.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, порядок і строки оскарження визначені ст.ст. 286-289 Господарського процесуального кодексу України.
Повний текст постанови складено 11.03.2022
Головуючий суддя В.Ф. Мороз
Суддя В.О.Кузнецов
Суддя А.Є.Чередко