22 лютого 2022 рокуЛьвівСправа № 260/4938/21 пров. № А/857/21065/21
Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі колегії суддів:
головуючого судді: Матковської З.М.,
суддів: Запотічного В.З., Улицького В.З.,
при секретарі судового засідання: Герман О.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 02 листопада 2021 року у справі №260/4938/21 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Відділу державної виконавчої служби у місті Ужгороді Південно-Західного міжрегіонального управління міністерства юстиції (м. Івано-Франківськ) про скасування постанови (головуючий суддя першої інстанції - Калинич Я.М., час ухвалення - у порядку письмового провадження, за правилами спрощеного позовного провадження, місце ухвалення - м. Ужгород, дата складання повного тексту - 02.11.2021 р.),-
ОСОБА_1 звернулася до Закарпатського окружного адміністративного суду з позовом до Відділу державної виконавчої служби у місті Ужгороді Південно-Західного міжрегіонального управління міністерства юстиції (м. Івано-Франківськ), в якому просить визнати протиправною та скасувати постанову про відкриття виконавчого провадження ВП №66614234 від 26.08.2021 року.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що Головним державним виконавцем 14.02.2014 року прийнято постанову про відкриття виконавчого провадження ВП 42063565 про стягнення солідарно з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на користь ПАТ «Дельта банк» боргу в розмірі 513827,63 грн. 17.06.2021 року стягувачем подано заяву про закінчення виконавчого провадження у зв'язку з фактичним виконанням. 31.08.2021 року позивачем отримано постанову про відкриття виконавчого провадження ВП № 66614234 від 26.08.2021 року. Зазначене виконавче провадження відкрито з виконання Постанови №42063565 від 24.02.2014 року, яку видав відділ ДВС у м. Ужгороді про стягнення на користь держави виконавчого збору в розмірі 51382,76 грн. Позивач вважає такі постанови протиправними та такими, що підлягають скасуванню, оскільки строк пред'явлення постанови від 24.02.2014 року про стягнення виконавчого збору, до виконання сплив, 25.05.2014 року, однак відповідач пред'явив такий до виконання через 7 років.
Рішенням Закарпатського окружного адміністративного суду від 02 листопада 2021 року в задоволенні позову відмовлено.
Не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції, позивачем подана апеляційна скарга, в якій зазначає, що із рішенням суду першої інстанції не погоджується, оскільки судом першої інстанції не були у повному обсязі з'ясовані обставини, що мають значення для справи.
Зокрема суть доводів апелянта зводиться до того, що стягнення виконавчого збору, крім визначених законом випадків, коли виконавчий збір не стягується, пов'язується з початком примусового виконання. Відтак одночасно з відкриттям виконавчого провадження повинен вирішити питання про стягнення виконавчого збору та винести постанову про стягнення виконавчого збору. Отже, стягнення виконавчого збору одночасно з відкриттям виконавчого провадження є обов'язком державного виконавця. Саме тому на час відкриття виконавчого провадження державний виконавець був зобов'язаний винести постанову про стягнення виконавчого збору за виконавчим документом, але цього не було зроблено.
Крім того, постанова про відкриття виконавчого провадження ВП № 66614234 від 26.08.2021р. є протиправною, оскільки вищевказане виконавче провадження було відкрито з примусового виконання постанови відділу ДВС у м. Ужгороді про стягнення виконавчого збору без заяви про примусове його виконання, тому відповідач був зобов'язаний повернути стягувачу виконавчий документ, а не відкривати оскаржуване виконавче провадження.
Також апелянт вказує на те, що постанова про стягнення з позивача, як боржника, виконавчого збору є виконавчим документом та набирає чинності з моменту винесення, а строк пред'явлення її до виконання становить 3 місяці, тому строк пред'явлення постанови від 24.02.2014 про стягнення виконавчого збору становив до 25.05.2014р., однак відповідач виніс її лише 26.08.2021р., тобто через 7 років та з порушенням тримісячного строку для пред'явлення його до виконання.
Крім цього апелянт зазначає про те, що Постанови про стягнення виконавчого збору взагалі не існує, що підтверджує її відсутність в Єдиному державному реєстрі виконавчих проваджень та копія цієї постанови також не надсилалась стороні. Станом на час перебування виконавчого листа на виконанні, функціонував Єдиний державний реєстр виконавчих проваджень, отже усі відомості підлягали обов'язковому внесенню до Єдиного державного реєстру виконавчих проваджень.
З урахуванням наведених обставин апелянт просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити.
Відповідачем поданий відзив на апеляційну скаргу, суть якого зводиться до того, що рішення суду є законним та обґрунтованим, прийнятим з дотриманням норм процесуального права, при повному та всебічному з'ясуванні судом обставин, що мають значення для справи, доведеністю обставин, що мають значення для справи. Просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду без змін.
Представник позивача в судовому засіданні апеляційного розгляду справи 01.02.2022 р. апеляційну скаргу підтримала з підстав наведених у скарзі, просила рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити.
Відповідач в судове засідання не прибув.
Частинами другою та третьою статті 129 КАС України визначено, що учасник судового процесу повинен за допомогою електронної пошти (факсу, телефону) негайно підтвердити суду про отримання тексту повістки. Текст такого підтвердження роздруковується, а телефонне підтвердження записується відповідним працівником апарату суду, приєднується секретарем судового засідання до справи і вважається належним повідомленням учасника судового процесу про дату, час і місце судового розгляду. В такому випадку повістка вважається врученою учаснику судового процесу з моменту надходження до суду підтвердження про отримання тексту повістки.
Якщо протягом дня, наступного за днем надсилання тексту повістки, підтвердження від учасника судового процесу не надійшло, секретар судового засідання складає про це довідку, що приєднується до справи і підтверджує належне повідомлення учасника судового процесу про дату, час і місце судового розгляду. В такому випадку повістка вважається врученою з моменту складання секретарем судового засідання відповідної довідки.
Відповідно до ч. 2 ст. 313 КАС України, неприбуття в судове засідання сторін або інших осіб, які беруть участь у справі, належним чином повідомлених про дату, час і місце апеляційного розгляду справи, не перешкоджає судовому розгляду справи.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
Судом встановлено та з матеріалів справи слідує, що у провадженні відділу державної виконавчої служби міста Ужгорода Південно-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Івано-Франківськ) перебувало ВП №42063565 з примусового виконання виконавчого листа № 712/4940/12 виданого Ужгородським міськрайонним судом Закарпатської області 20.11.2013 р. про стягнення солідарно з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на користь ПАТ «Дельта Банк» заборгованість в розмірі 510608,63 гривень та 3219,00 гривень судових витрат.
14.02.2014 року державним виконавцем винесено постанову про відкриття виконавчого провадження з виконання вищезазначеного виконавчого документа, якою надано боржнику строк для самостійного виконання рішення суду до 21.02.2014 року.
24.02.2014 року державним виконавцем керуючись ст.28 Закону України «Про виконавче провадження» винесено постанову про стягнення з боржника виконавчого збору.
25.08.2021 року державним виконавцем керуючись п.9 ч. 1 ст.39 Закону України «Про виконавче провадження» винесено постанову про закінчення виконавчого провадження у зв'язку з фактичним та повним виконанням рішення суду.
26.08.2021 року старшим державним виконавцем Відділу державної виконавчої служби у місті Ужгороді Південно-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Івано-Франківськ) винесено постанову ВП № 66614234 про відкриття виконавчого провадження з примусового виконання постанови №42063565 виданої 24.02.2014 року Відділом ДВС у м. Ужгороді про стягнення з боржника на користь держави виконавчий збір у розмірі 51382,76 грн.
Позивач, не погоджуючись з постановою про відкриття виконавчого провадження від 26.08.2021 року ВП № 66614234 та вважаючи її такою, що підлягає скасуванню, звернулася з даним адміністративний позовом до суду.
Суд першої інстанції в задоволенні позову відмовив з тих підстав, що строк пред'явлення постанови №42063565 виданої 24.02.2014 року старшим державним виконавцем відділу державної виконавчої служби у місті Ужгороді Південно-Західного міжрегіонального Міністерства юстиції (м. Івано-Франківськ) на час відкриття виконавчого провадження ВП № 66614234 оскаржуваною постановою не пропущено, відповідачем надано належні докази що постанова №42063565 видана 24.02.2014 року старшим державним виконавцем відділу державної виконавчої служби у місті Ужгороді Південно-Західного міжрегіонального Міністерства юстиції (м. Івано-Франківськ) була пред'явлена до виконання з дотриманням строку пред'явлення.
Апеляційний суд погоджується із висновками суду першої інстанції та вважає їх вірними з огляду на наступне.
Спірні правовідносини регулюються нормами Згідно Закону України «Про виконавче провадження» від 02 червня 2016 року № 1404-VІІІ (далі - Закон № 1404-VІІІ, в редакції станом на час виникнення спірних правовідносин) , відповідно до частини першою статті 1 якого, виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
Згідно п.5 ст.3 Закону України «Про виконавче провадження» примусовому виконанню підлягають рішення на підставі, зокрема, постанов державних виконавців про стягнення виконавчого збору, постанов державних виконавців чи приватних виконавців про стягнення витрат виконавчого провадження, про накладення штрафу, постанов приватних виконавців про стягнення основної винагороди.
Частиною першою статті 12 Закону України «Про виконавче провадження» встановлено, що виконавчі документи можуть бути пред'явлені до примусового виконання протягом трьох років, крім посвідчень комісій по трудових спорах та виконавчих документів, за якими стягувачем є держава або державний орган, які можуть бути пред'явлені до примусового виконання протягом трьох місяців.
Частиною другою вказаної статті встановлено, що строки, зазначені в частині першій цієї статті, встановлюються для виконання рішення з наступного дня після набрання ним законної сили чи закінчення строку, встановленого в разі відстрочки чи розстрочки виконання рішення, а якщо рішення підлягає негайному виконанню - з наступного дня після його прийняття.
Пунктом 5 розділу ХІІІ Закону України «Про виконавче провадження» встановлено, що виконавчі документи, видані до набрання чинності цим Законом, пред'являються до виконання у строки, встановлені цим Законом.
Отже, виконавчі документи за якими стягувачами є держава або державний орган можуть бути пред'явлені до примусового виконання протягом трьох місяців з наступного дня після набрання ними законної сили та у випадку пропущення строку пред'явлення виконавчого листа до виконання він підлягає поверненню стягувачеві. При цьому дата набрання рішенням законної сили має бути зазначена у виконавчому документі.
У разі закінчення виконавчого провадження (крім офіційного оприлюднення повідомлення про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури, закінчення виконавчого провадження за судовим рішенням, винесеним у порядку забезпечення позову чи вжиття запобіжних заходів, а також, крім випадків не стягнення виконавчого збору або витрат виконавчого провадження, не стягнення основної винагороди приватним виконавцем), повернення виконавчого документа до суду, який його видав, арешт, накладений на майно (кошти) боржника, знімається, відомості про боржника виключаються з Єдиного реєстру боржників, скасовуються інші вжиті виконавцем заходи щодо виконання рішення, а також проводяться інші необхідні дії у зв'язку із закінченням виконавчого провадження ( ч.1 ст. 40 Закону України «Про виконавче провадження»).
Відповідно до ч.3 ст. 40 Закону України «Про виконавче провадження» у разі повернення виконавчого документа стягувачу з підстав, передбачених пунктами 1, 3, 4, 6 частини першої статті 37 цього Закону, закінчення виконавчого провадження з підстав, передбачених пунктами 1, 2, 4, 6, 9 (крім випадку, передбаченого частиною дев'ятою статті 27 цього Закону), 11, 14 і 15 частини першої статті 39 цього Закону, якщо виконавчий збір не стягнуто, державний виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня повернення виконавчого документа (закінчення виконавчого провадження) виносить постанову про стягнення виконавчого збору, яку виконує в порядку, встановленому цим Законом.
У силу ч.ч. 1 та 2 ст. 27 Закону України «Про виконавче провадження», виконавчий збір - це збір, що справляється на всій території України за примусове виконання рішення органами державної виконавчої служби. Виконавчий збір стягується з боржника до Державного бюджету України.
Виконавчий збір стягується державним виконавцем у розмірі 10 відсотків суми, що фактично стягнута, повернута, або вартості майна боржника, переданого стягувачу за виконавчим документом.
Виконавчий збір не стягується у разі закінчення виконавчого провадження на підставі пункту 9 частини першої статті 39 цього Закону, якщо рішення було виконано до винесення постанови про відкриття виконавчого провадження (ч. 9 ст. 27 Закону України «Про виконавче провадження»).
Приписами п. 9 ч. 1 ст. 39 Закону України «Про виконавче провадження» визначено, що виконавче провадження підлягає закінченню, зокрема, у разі фактичного виконання в повному обсязі рішення згідно з виконавчим документом.
У разі повернення виконавчого документа стягувачу з підстав, передбачених пунктами 1, 3, 4, 6 частини першої статті 37 цього Закону, закінчення виконавчого провадження з підстав, передбачених пунктами 1, 2, 4, 6, 9 (крім випадку, передбаченого частиною дев'ятою статті 27 цього Закону), 11, 14 і 15 частини першої статті 39 цього Закону, якщо виконавчий збір не стягнуто, державний виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня повернення виконавчого документа (закінчення виконавчого провадження) виносить постанову про стягнення виконавчого збору, яку виконує в порядку, встановленому цим Законом (ч. 3 ст. 40 Закону України «Про виконавче провадження»).
Таким чином, у разі закінчення виконавчого провадження на підставі п. 9 ч. 1 ст. 39 Закону України «Про виконавче провадження» за загальним правилом виконавчий збір стягується з боржника. Єдиним законодавчим виключенням у даному разі є виконання боржником рішення до винесення постанови про відкриття виконавчого провадження.
Відповідно стягнення виконавчого збору відбувається безпосередньо в процесі примусового виконання рішення без винесення відповідної постанови.
Підставою для винесення постанови про стягнення виконавчого збору є повернення виконавчого документа стягувачу з підстав, передбачених пунктами 1-4, 6, 7 і 9 частини першої статті 37 цього Закону, закінчення виконавчого провадження з підстав, передбачених пунктами 1, 2, 4, 6, 7, 9, 11, 14 і 15 частини першої статті 39 цього Закону, якщо виконавчий збір не стягнуто. При цьому, виконання постанови про стягнення виконавчого збору відбувається в порядку, передбаченому для примусового виконання виконавчих документів.
Судом встановлено та з матеріалів справи слідує, що постановою від 26.08.2021 року ВП № 66614234 було відкрито виконавче провадження з примусового виконання постанови № 42063565 виданої 24.02.2014 року Відділом ДВС у м. Ужгороді про стягнення з боржника ( ОСОБА_1 ) виконавчого збору.
Стягувачем за виконавчим провадженням № 66614234 є Відділ Державної виконавчої служби у місті Ужгороді Південно-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Івано-Франківськ).
Згідно із ч. 1 ст. 4 Закону України «Про виконавче провадження», у виконавчому документі зазначаються: 1) назва і дата видачі документа, найменування органу, прізвище, ім'я, по батькові та посада посадової особи, яка його видала; 2) дата прийняття і номер рішення, згідно з яким видано документ; 3) повне найменування (для юридичних осіб) або прізвище, ім'я та, за наявності, по батькові (для фізичних осіб) стягувача та боржника, їх місцезнаходження (для юридичних осіб) або адреса місця проживання чи перебування (для фізичних осіб), дата народження боржника - фізичної особи; 4) ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань стягувача та боржника (для юридичних осіб - за наявності); реєстраційний номер облікової картки платника податків або серія та номер паспорта (для фізичних осіб, які через свої релігійні переконання в установленому порядку відмовилися від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків та повідомили про це відповідний контролюючий орган і мають відмітку в паспорті) боржника (для фізичних осіб - платників податків); 5) резолютивна частина рішення, що передбачає заходи примусового виконання рішень; 6) дата набрання рішенням законної сили (крім рішень, що підлягають негайному виконанню); 7) строк пред'явлення рішення до виконання.
Що стосується доводів апелянта про значний проміжок часу між прийняттям постанови від 24.02.2014 року про стягнення з позивача виконавчого збору та відкриття виконавчого провадження з її виконання, то апеляційний суд погоджується із висновками суду першої інстанції та зазначає наступне.
Відповідно до ч. 1 ст. 12 Закону № 1404-VIII виконавчі документи можуть бути пред'явлені до примусового виконання протягом трьох років, крім посвідчень комісій по трудових спорах та виконавчих документів, за якими стягувачем є держава або державний орган, які можуть бути пред'явлені до примусового виконання протягом трьох місяців.
Згідно з п. 2 ч. 1 ст. 4 Закону № 1404-VIII виконавчий документ повертається стягувачу органом державної виконавчої служби, приватним виконавцем без прийняття до виконання протягом трьох робочих днів з дня його пред'явлення, якщо пропущено встановлений законом строк пред'явлення виконавчого документа до виконання;
Згідно зі п. 1 ч. 4 ст. 12 Закону № 1404-VIII строки пред'явлення виконавчого документу до виконання перериваються у разі пред'явлення виконавчого документа до виконання.
Оскільки Постанова про стягнення виконавчого збору перебувала на виконанні в межах виконавчого провадження № 42063565, в якому її було прийнято, тому відповідно строк пред'явлення виконавчого документа до виконання слід обраховувати з моменту закінчення виконавчого провадження №42063565 постановою державного виконавця Відділу державної виконавчої служби у м. Ужгороді Південно-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Івано-Франківськ) Дерев'янко О.В. від 25.08.2021.
Таким чином, враховуючи трьохмісячний строк пред'явлення постанови про стягнення виконавчого збору від 24.02.2014 року, який безпосередньо зазначено у ч. 1 ст. 12 Закону України «Про виконавче провадження», який обраховується з наступного дня після закінчення виконавчого провадження №42063565, тобто з 26.08.2021 року, станом на момент винесення оскаржуваної постанови такий строк не пропущений.
Відкриття виконавчого провадження щодо стягнення виконавчого збору на підставі постанови № 42063565 виданої 24.02.2014 року не є новим пред'явленням до виконання даного документа, а є лише належним способом його повного виконання, оскільки даний документ виконано не у повному обсязі.
Крім того, той факт, що постанова про відкриття виконавчого провадження від 26.08.2021 року ВП №66614234 про стягнення виконавчого збору №42063565 від 24.02.2014 року винесена за наслідками постанови про закінчення виконавчого провадження №42063565 від 25.08.2021 року не свідчить про пропуск строку, оскільки він в даному випадку повинен рахуватися з моменту закінчення виконавчого провадження, а саме з 25.08.2021 року.
Аналогічна позиція викладена у постановах Верховного Суду від 22.02.2018 по справі №816/823/17 (К/9901/950/18) та від 29.05.2020 року по справі №826/7708/17 (К/9901/62380/18).
Апеляційний суд зазначає, що як Законом України №606-XIV «Про виконавче провадження» від 21 квітня 1999 року так і у Законом України №1404-VIII від 02.06.2016 року передбачено, що не стягнута сума виконавчого збору у випадку закінчення виконавчого провадження у зв'язку з фактичним виконанням у повному обсязі рішення суду підлягає стягненню (продовжує стягуватися) в окремому виконавчому провадженні на підставі постанови про стягнення виконавчого збору.
Відмінність полягає у тому, що відповідно до Закону №606-XIV таку постанову державний виконавець виносить одночасно з початком примусового виконання рішення, яким є сплив строку для самостійного його виконання, тоді як відповідно до Закону №1404-VIIІ така постанова виноситься після закінчення виконавчого провадження з указаних підстав.
Проте, часткова зміна механізму стягнення виконавчого збору не означає, що у ситуації, як у спірних правовідносинах, коли тривалість основного виконавчого провадження перевищувала визначений у законі строк пред'явлення постанови про стягнення виконавчого збору, остання не може бути пред'явлена до виконання через закінчення такого строку.
Крім цього, апеляційний суд зазначає, що Постанова про відкриття виконавчого провадження на підставі виконавчого документу щодо стягнення виконавчого збору є самостійним рішенням суб'єкта владних повноважень, а підстави і порядок його прийняття врегульовано Законом №1404-VІІІ.
Суд першої інстанції також вірно вказав, що у межах спірних правовідносин доводи позивача про неправомірність стягнення з нього виконавчого збору не мають правового значення для вирішення даного спору щодо законності відкриття нового виконавчого провадження з примусового виконання постанови про стягнення виконавчого збору, яка є виконавчим документом.
Що стосується доводів апелянта про те, що державним виконавцем порушено порядок надіслання сторонам виконавчого провадження копій процесуальних документів, постанова відсутня у Єдиному державно реєстрі виконавчих проваджень, то наведені обставини не є достатньою підставою, з якою законодавець пов'язує скасування постанови про відкриття виконавчого провадження та не вказують на її протиправність.
Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у своїй постанові від 24.02.2021 у справі №756/9582/14-ц.
Разом з тим, виходячи зі змісту постанови про стягнення виконавчого збору від 24.02.2014 року у виконавчому провадженні №42063565, остання відповідає наведеним приписам Закону України «Про виконавче провадження», оскільки містить відбиток печатки з Державним Гербом України та реквізити стягувача, які дозволяють його ідентифікувати.
Крім цього, з урахуванням того, що постанова державного виконавця про стягнення виконавчого збору від 24.02.2014 року ВП № 42063565 є чинною та ніким не скасованою, відповідно винесення постанови про відкриття виконавчого провадження щодо стягнення виконавчого збору за вказаною вище постановою є обов'язком державного виконавця, а не правом відповідно до ст. 40 Закону України «Про виконавче провадження».
Відповідно до ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Надаючи оцінку правомірності дій та рішень органів владних повноважень, суд керується критеріями, закріпленими у статті 2 КАС України, які певною мірою відображають принципи адміністративної процедури, встановлюючи при цьому чи прийняті (вчинені) ним рішення (дії): на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія).
Перевіривши оскаржене позивачем рішення, апеляційний суд вважає, що таке відповідає критеріям, визначеним ст. 2 КАС України, а представлені відповідачем на заперечення позовних вимог докази у своїй сукупності не дають підстав вважати що рішення відповідача є протиправними, а натомість вказують на те, що таке прийняте відповідачем обґрунтовано, з дотриманням вимог Конституції та законів України, в межах повноважень та спосіб, передбачений чинним законодавством України та підстав для визнання його протиправними та скасування не вбачається.
З урахуванням наведених вище обставин справи та норм чинного законодавства України, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про те, що строк пред'явлення постанови №42063565 виданої 24.02.2014 року старшим державним виконавцем відділу державної виконавчої служби у місті Ужгороді Південно-Західного міжрегіонального Міністерства юстиції (м. Івано-Франківськ) на час відкриття виконавчого провадження ВП № 66614234 оскаржуваною постановою не пропущено та постанова №42063565 видана 24.02.2014 року старшим державним виконавцем відділу державної виконавчої служби у місті Ужгороді Південно-Західного міжрегіонального Міністерства юстиції (м. Івано-Франківськ) була пред'явлена до виконання з дотриманням строку пред'явлення, а тому є правомірною та не підлягає скасуванню.
Суд враховує положення Висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов'язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.
При цьому, зазначений висновок також акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.
Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану, зокрема у справах Салов проти України (заява №65518/01; від 06.09.2005; пункт 89), Проніна проти України (заява №63566/00; 18.07.2006; пункт 23) та Серявін та інші проти України (заява №4909/04; від 10.02.2010; пункт 58): принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії (Ruiz Torija v.Spain) серія A. 303-A; 09.12.1994, пункт 29).
Інші доводи апеляційної скарги зроблених висновків не спростовують, та зводяться до переоцінки доказів та незгоди з ними і трактуванні їх на власний розсуд.
Враховуючи викладене, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції та вважає, що судом першої інстанції правильно встановлені обставини справи, судове рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, доводами апеляційної скарги висновки, викладені в судовому рішенні, не спростовуються і підстав для його скасування не вбачається.
Відповідно до ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
За таких підстав апеляційна скарга задоволенню не підлягає, підстав для скасування рішення суду першої інстанції колегія суддів не знаходить.
Відповідно до ст. 139 КАС України, судові витрати перерозподілу не підлягають.
Керуючись статтями 243, 250, 287, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення, а рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 02 листопада 2021 року у справі №260/4938/21 - без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.
Головуючий суддя З. М. Матковська
судді І. І. Запотічний
В. З. Улицький
Повне судове рішення складено 09.03.2022