09 березня 2022 рокуЛьвівСправа № 380/19306/21 пров. № А/857/21354/21
Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі:
судді-доповідача Шинкар Т.І.,
суддів Іщук Л.П.,
Кухтея Р.В.,
розглянувши в порядку письмового провадження в м.Львові апеляційну скаргу Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 на ухвалу Львівського окружного адміністративного суду (головуючий суддя Кухар Н.А.) з питань забезпечення позову, постановлену в м.Львові 02 листопада 2021 року у справі №380/19306/21 (провадження №ЗД/380/43/21) за заявою Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 про вжиття заходів забезпечення позову,
01.11.2021 Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 звернулась в суд з заявою про вжиття заходів забезпечення позову до подання позовної заяви до Виконавчого комітету Львівської міської ради, просила: зупинити дію рішення Виконавчого комітету Львівської міської ради від 24.09.2021 №841 «Про демонтаж тимчасової споруди на АДРЕСА_1 » до прийняття судом рішення у справі та набрання судовим рішенням законної сили; заборонити Виконавчому комітету Львівської міської ради, Личаківській районній адміністрації Львівської міської ради, КП Адміністративно технічне управління, іншим структурним підрозділам Львівської міської ради вчиняти будь-які дії щодо примусового демонтажу тимчасової споруди позивача за адресою: АДРЕСА_1 до прийняття судом рішення у даній справі.
Ухвалою Львівського окружного адміністративного суду від 02 листопада 2021 року в задоволенні заяви відмовлено.
Відмовляючи в задоволенні заяви, суд першої інстанції виходив з того, що заходи забезпечення мають бути вжиті лише в межах позовних вимог та бути співмірними з позовними вимогами. Суд першої інстанції вказав, що посилання позивачки на те, що невжиття заходів забезпечення призведе до негативних для неї наслідків, є лише її суб'єктивними судженнями, припущеннями, тоді як судове рішення, яким є і ухвала про вжиття заходів забезпечення позову, не може ґрунтуватись на припущеннях. Суд першої інстанції зазначив, що у заяві не вказано, чому саме невжиття заходів забезпечення позову надалі може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких вона звернулася до суду буде не можливий. Таким чином, суд першої інстанції дійшов висновку, що звернувшись до суду із цією заявою позивачка не надала переконливих доказів на її обґрунтування, а лише висловлено покликання щодо можливого майбутнього розвитку подій.
Не погоджуючись з ухвалою суду першої інстанції, Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, просить скасувати ухвалу Львівського окружного адміністративного суду від 02.11.2021 та постановити нове рішення, яким зупинити дію рішення виконавчого комітету Львівської міської ради від 24.09.2021 №841 «Про демонтаж тимчасової споруди на АДРЕСА_1 » до набрання законної сили рішенням суду у цій справі; заборонити виконавчому комітету Львівської міської ради, Комунальному підприємству «Адміністративно-технічне управління», Личаківській районній адміністрації Львівської міської ради здійснювати демонтаж тимчасової споруди для здійснення підприємницької діяльності на АДРЕСА_1 до моменту набрання законної сили рішенням суду у цій справі. Апеляційну скаргу мотивовано тим, що спосіб звільнення земельної ділянки шляхом демонтажу споруди, яка на ній знаходиться, не випливає із жодних норм чинного законодавства. Скаржник вказує, що законодавство України не дозволяє органам місцевого самоврядування діяти поза межами своїх повноважень, не на підставі закону, а на підставі власних рішень та у спосіб, який не передбачений законом. Скаржник вказує, що існує очевидна небезпека заподіяння шкоди майновим правам та інтересам позивача і захист цих прав та інтересів стане неможливим без вжиття таких заходів, або для їх відновлення необхідно буде докласти значних зусиль та витрат, а також існують реальні ознаки, які свідчать про очевидність протиправності рішення суб'єкта владних повноважень. Скаржник вважає, що суд першої інстанції допустив помилку на врахувавши доводів позивача.
Враховуючи положення статті 312 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), суд апеляційної інстанції дійшов висновку щодо можливості розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, на підставі наявних у ній доказів.
Згідно з ст.242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.
Суд апеляційної інстанції, переглядаючи справу за наявними у ній доказами та перевіряючи законність і обґрунтованість оскаржуваної ухвали суду першої інстанції, в межах доводів та вимог апеляційної скарги, дослідивши докази, що стосуються фактів, на які посилаються учасники справи, приходить до переконання, що оскаржувана ухвала суду першої інстанції вимогам статті 242 КАС України відповідає.
Як встановлено судом першої інстанції з матеріалів справи, 24 вересня 2021 року виконавчий комітет Львівської міської ради прийняв рішення №841 «Про демонтаж тимчасової споруди на АДРЕСА_1 ».
Цим актом виконавчий комітет Львівської міської ради вирішив демонтувати самовільно встановлену тимчасову споруду для здійснення підприємницької діяльності на АДРЕСА_1 , визначив уповноваженою особою на виконання демонтажу тимчасової споруди для здійснення підприємницької діяльності на вул.Пекарській - вул.Мечникова комунальне підприємство «Адміністративно-технічне управління» спільно з Шевченківською районною адміністрацією.
Доручено Комунальному підприємству «Адміністративно-технічне управління»: здійснити демонтаж за участю представника Личаківської районної адміністрації, у присутності представника управління архітектури та урбаністики департаменту містобудування в термін: протягом 60 календарних днів. Вирішено, що у разі, якщо розмір чи конфігурація тимчасової споруди не дозволяє провести демонтаж та перевезення тимчасової споруди у цілісному стані, здійснити розділення на конструктивні елементи. У разі, якщо у тимчасовій споруді перебуває майно, здійснити опис майна та забезпечити перевезення вказаного майна до місця його відповідального зберігання.
Доручено КП «Адміністративно-технічне управління» укласти відповідні договори з суб'єктами господарювання на виконання робіт з демонтажу тимчасової споруди та супутніх послуг та оплатити їх вартість. Організувати відповідальне зберігання демонтованої тимчасової споруди та майна (за наявності) на АДРЕСА_2 . Повернути демонтовану тимчасову споруду та майно (за наявності) власнику після відшкодування ним витрат на демонтаж, транспортування та зберігання демонтованої тимчасової споруди.
Личаківській районній адміністрації Виконавчий комітет доручив, зокрема, довести рішення до відома власника (користувача) тимчасової споруди, а також відповідних експлуатуючих організацій для відключення тимчасової споруди від інженерних мереж, рекомендувати власнику (користувачу) тимчасової споруди здійснити демонтаж тимчасової споруди у добровільному порядку, відновити благоустрій території після демонтажу тимчасової споруди з подальшим відшкодуванням вартості відновлювальних робіт за рахунок власника тимчасової споруди.
Не погодившись із вказаним рішенням виконавчого комітету Львівської міської ради, Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 звернулася в суд з заявою про вжиття заходів забезпечення позову до подання позову.
Перевіряючи законність та обґрунтованість оскаржуваної ухвали суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції виходить з наступного.
Статтею 150 КАС України передбачено, що суд за заявою учасника справи або з власної ініціативи має право вжити визначені цією статтею заходи забезпечення позову.
Забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо: 1) невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду; або 2) очевидними є ознаки протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, таким рішенням, дією або бездіяльністю.
Суд апеляційної інстанції зауважує, що забезпечення позову це сукупність процесуальних дій, які гарантують виконання судового рішення в разі задоволення позовних вимог. При цьому, інститут забезпечення позову в адміністративному судочинстві є елементом права на судовий захист і спрямований на те, щоб не допустити незворотності певних наслідків відповідних дій щодо відновлення порушеного права. Забезпечення позову є складовою комплексу заходів, спрямованих на охорону публічно-правового та матеріально-правового інтересу в адміністративному судочинстві, а також однією з гарантій реального виконання можливого позитивного для особи рішення.
Відповідно до частин 1 та 2 статті 151 КАС України позов може бути забезпечено: 1) зупиненням дії індивідуального акта або нормативно-правового акта; 2) забороною відповідачу вчиняти певні дії; 4) забороною іншим особам вчиняти дії, що стосуються предмета спору; 5) зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа або іншого документа, за яким стягнення здійснюється у безспірному порядку. Суд може застосувати кілька заходів забезпечення позову. Заходи забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами. Суд також повинен враховувати співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, із наслідками вжиття заходів забезпечення позову для заінтересованих осіб.
Суд, при розгляді клопотання про забезпечення позову повинен у кожному випадку, виходячи з конкретних доказів, встановити, чи є хоча б одна з передбачених статтею 150 КАС України обставин, і оцінити, чи не може застосуванням заходів забезпечення позову бути завдано ще більшої шкоди, ніж та, якій можна запобігти; врахувати пов'язаність заходів щодо забезпечення позову з його предметом, співмірність таких заходів заявленим позовним вимогам і відповідності виду забезпечення позову позовним вимогам.
Таким чином інститут забезпечення позову є однією з гарантій захисту прав, свобод та законних інтересів позивача в адміністративному процесі, механізмом, який покликаний забезпечити реальне та неухильне виконання судового рішення прийнятого в адміністративній справі. При цьому заходи забезпечення позову можуть вживатися виключно у випадку наявності очевидної небезпеки заподіяння шкоди правам, свободам та інтересам позивача до ухвалення рішення в адміністративній справі, або у випадку, коли захист цих прав, свобод та інтересів стане неможливим без вжиття таких заходів, або для їх відновлення необхідно буде докласти значних зусиль та витрат, а також якщо очевидними є ознаки протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень.
Доведення наявності зазначених підстав або принаймні однієї з них, з точки зору процесуального закону, є необхідною передумовою для вжиття судом заходів забезпечення позову, у разі їх вжиття за клопотанням позивача.
Необґрунтоване вжиття заходів забезпечення позову може призвести до правових ускладнень, значно більших, ніж ті, яким вдалося б запобігти, тому суд повинен у кожному випадку, виходячи з конкретних доказів, встановити, чи є хоча б одна з названих обставин, і оцінити, чи не може застосуванням заходів забезпечення позову бути завдано ще більшої шкоди, ніж та, якій можна запобігти.
Як зазначено Верховним Судом у постановах від 25 червня 2020 року (справа №520/1545/19), від 01 жовтня 2019 року (справа №420/912/19) ухвала про забезпечення позову повинна бути судом вмотивована, а саме із зазначенням: 1) висновків про існування: - обставин, що свідчать про істотне ускладнення чи унеможливлення виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду, або - очевидних ознак протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, таким рішенням, дією або бездіяльністю до ухвалення рішення у справі; 2) в чому будуть полягати дії, направлені на відновлення прав позивача.
Згідно з Рекомендаціями № R (89) 8 про тимчасовий судовий захист в адміністративних справах, прийнятий Комітетом Міністрів Ради Європи 13 вересня 1989 року рішення про вжиття заходів тимчасового захисту може, зокрема, прийматися у разі, якщо виконання адміністративного акта може спричинити значну шкоду, відшкодування якої неминуче пов'язано з труднощами, і якщо на перший погляд наявні достатньо вагомі підстави для сумнівів у правомірності такого акта.
Отже, у випадку задоволення заяви про забезпечення позову, в ухвалі про забезпечення позову суд повинен навести мотиви, з яких він дійшов висновку про існування очевидної небезпеки заподіяння шкоди правам, свободам та інтересам позивача до ухвалення рішення у справі, а також, вказати, в чому будуть полягати дії, направлені на відновлення прав позивача, оцінити складність вчинення цих дій, встановити, що витрати, пов'язані з відновленням прав будуть значними.
Обґрунтовуючи заяву про забезпечення позову, Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 покликалась на те, що рішення Виконавчого комітету Львівської міської ради від 24.09.2021 №841 прийнято з очевидним перевищенням владних повноважень та має очевидні ознаки протиправності. Вказує, що існує очевидна небезпека заподіяння шкоди майновим правам та інтересам позивача і захист цих прав та інтересів стане неможливим без вжиття таких заходів, або для їх відновлення необхідно буде докласти значних зусиль та витрат, а також існують реальні ознаки, які свідчать про очевидність протиправності рішення суб'єкта владних повноважень.
Скаржник в апеляційній скарзі вказує, що у своїй позовній заяві подав копії документів на підтвердження того, що ця тимчасова споруда розміщена не самовільно, а на підставі відповідних дозвільних документів (договору на право тимчасового користування елементом благоустрою та паспорта прив'язки тимчасової споруди). Крім того, зазначає, що у відповідача відсутні справжні наміри надати час позивачу для добровільного демонтажу тимчасової споруди, з метою його примусового демонтажу.
Так, підставою подання заяви про забезпечення позову є незгода з рішенням Виконавчого комітету Львівської міської ради від 24.09.2021 №841 «Про демонтаж тимчасової споруди» на АДРЕСА_1 ».
Суд апеляційної інстанції зауважує, що органи місцевого самоврядування, до яких належать й відповідні міські ради, наділені повноваженнями самостійно вирішувати будь-яке питання місцевого значення, віднесене Конституцією України, Законом України «Про місцеве самоврядування в Україні» та іншими законами до їх відання, яке не вилучене зі сфери їхньої компетенції і вирішення якого не доручене жодному іншому органу.
За формою та засобом реалізації місцеве самоврядування, як право територіальної громади вирішувати питання місцевого значення в межах Конституції і законів України, здійснюється, зокрема, шляхом прийняття на пленарних засіданнях відповідної ради рішень.
Правові, економічні, екологічні, соціальні та організаційні засади благоустрою населених пунктів визначає Закон України від 06.09.2005 № 2807-IV «Про благоустрій населених пунктів» (далі - Закон № 2807-IV).
Згідно із частиною 1 статті 1 Закону № 2807-IV благоустрій населених пунктів - комплекс робіт з інженерного захисту, розчищення, осушення та озеленення території, а також соціально-економічних, організаційно-правових та екологічних заходів з покращання мікроклімату, санітарного очищення, зниження рівня шуму та інше, що здійснюються на території населеного пункту з метою її раціонального використання, належного утримання та охорони, створення умов щодо захисту і відновлення сприятливого для життєдіяльності людини довкілля. В той же час, заходи з благоустрою населених пунктів - роботи щодо відновлення, належного утримання та раціонального використання територій, охорони та організації упорядкування об'єктів благоустрою з урахуванням особливостей їх використання.
Аналіз положеннями зазначеного Закону дозволяє дійти висновку, що дії з демонтажу є заходами з відновлення благоустрою населеного пункту (демонтаж - роботи щодо відновлення території благоустрою).
Відповідно до частини 1 статті 34 Закону № 2807-IV правила благоустрою території населеного пункту - нормативно-правовий акт, яким установлюються вимоги щодо благоустрою території населеного пункту.
Ухвалою Львівської міської ради від 21.04.2011 № 376 зі змінами та доповненнями затверджено Правила благоустрою Львівської міської територіальної громади положеннями яких встановлено порядок розміщення та утримання малих архітектурних форм, зокрема, порядок демонтажу таких.
Оскільки таку ознаку як протиправність оскаржуваного рішення заявник обґрунтовує з посиланням на конкретні обставини справи, які підлягають доведенню у встановленому законом порядку на підставі належних та допустимих доказів, а тому ознаки протиправності рішення Виконавчого комітету Львівської міської ради від 24.09.2021 №841 «Про демонтаж тимчасової споруди» на АДРЕСА_1 », не є очевидними. Доводи позивача повинні підлягати перевірці по суті з ухваленням рішення в залежності від встановлених обставин.
Водночас, сам факт звернення позивача до суду з заявою про забезпечення позову до подачі позову не може бути автоматичною підставою для вжиття заходів забезпечення адміністративного позову. Наявність ознак протиправності оскаржуваного рішення може бути виявлена судом тільки на підставі з'ясування фактичних обставин справи, а також оцінки належності, допустимості і достовірності як кожного доказу окремо, так і достатності та взаємного зв'язку наявних у матеріалах справи доказів у їх сукупності.
При цьому, до матеріалів справи заявником долучено лист-відповідь КП «Адміністративно-технічне управління» від 01.11.2021, наданий на заяву ФОП ОСОБА_1 від 27.10.2021 №2528 щодо демонтажу тимчасової споруди, яким на прохання ОСОБА_1 про надання терміну для добровільного демонтажу тимчасової споруди, встановленої за адресою АДРЕСА_1 повідомлено про продовження строку добровільного демонтажу до 19.11.2021 та вказано, що у протилежному випадку демонтаж буде здійснено примусово на виконання рішення виконавчого комітету від 24.09.2021 №841.
Зазначене, на переконання суду апеляційної інстанції, вказує на намір скаржника добровільно виконати рішення Виконавчого комітету Львівської міської ради від 24.09.2021 №841 та спростовує аргументи скаржника щодо очевидної протиправності такого.
Таким чином, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про відсутність підстав для задоволення заяви Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 про забезпечення адміністративного позову.
Враховуючи вищезазначене, надаючи правову оцінку аргументам учасників справи, оскільки у матеріалах справи відсутні докази та підтвердження того, що невжиття заходів до забезпечення позову якимось чином може ускладнити чи зробити неможливим виконання рішення суду, тоді як зупинення рішення Виконавчого комітету Львівської міської ради від 24.09.2021 №841 «Про демонтаж тимчасової споруди» на АДРЕСА_1 » не може вважатися допустимим та пропорційним заходом забезпечення позову у спірному випадку, а тому суд апеляційної інстанції вважає, що судом першої інстанції правомірно відмовлено у задоволенні заяви про вжиття заходів забезпечення позову. При цьому, вжиття заходів забезпечення позову у запропонований заявником спосіб суперечить меті застосування правового інституту забезпечення позову, застосування заходів забезпечення позову в цьому випадку фактично вирішує справу по суті предмету позову, тоді як матеріали справи не містять доказів, що невжиття заходів забезпечення позову може спричинити значну шкоду заявнику, відшкодування якої неминуче пов'язано з труднощами.
За таких обставин, з врахуванням положень статті 316 КАС України, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що відсутні підстави для задоволення апеляційної скарги та скасування ухвали суду першої щодо забезпечення позову.
Керуючись статтями 150, 230, 241, 243, 308, 312, 316, 321, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,
Апеляційну скаргу Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 залишити без задоволення, а ухвалу Львівського окружного адміністративного суду з питань забезпечення позову від 02 листопада 2021 року у справі №380/19306/21 - без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає.
Суддя-доповідач Т. І. Шинкар
судді Л. П. Іщук
Р. В. Кухтей