провадження №3Д/380/12/22
з питань забезпечення позову
11 березня 2022 року
Львівський окружний адміністративний суд в складі головуючого судді Коморного О.І., розглянув у письмовому провадженні без виклику сторін заяву ОСОБА_1 про забезпечення позову до подання позовної заяви.
Встановив:
На розгляд Львівського окружного адміністративного суду 10.03.2022 надійшла заява ОСОБА_1 про забезпечення позову до подання позовної заяви, у якій просить:
- забезпечити позов повністю шляхом заборони призначення, на посаду державної служби категорії «В» «провідний, спеціаліст мобілізаційного відділення» Галицько-Франківського об'єднаного районного територіального центру комплектування та соціальної підтримки до набрання чинності рішенням суду.
Заява мотивована тим, що предметом позову є визнання протиправним та скасування пункту 1 § 1 наказу начальника Львівського обласного територіального центру комплектування та соціальної підтримки (по особовому складу державних службовців) від 28 лютого 2022 року № 23-ДС, зобов'язання видати новий наказ. Зазначає, що Пунктом 1 § 1 наказу начальника Львівського обласного територіального центру комплектування та соціальної підтримки (по особовому складу державних службовців) від 28 лютого 2022 року № 23-ДС (далі - п. 1 § 1 наказу № 23-ДС) припинено державну службу та звільнено державного службовця ОСОБА_1 відповідно до пункту 1 частини першої статті 87 Закону України від 10 грудня 2015 року № 889-VIII «Про державну службу». Вважає, що звільнення проведено всупереч вимог частини третьої статті 87 Закону України №889-VIII від 10 грудня 2015 року «Про державну службу». Вказує, що попередження Львівського ОТЦК та СП за №12478 від 28.12.2021р. про скорочення посади спеціаліста відділу територіальної оборони управління Львівського ОТЦК та СП, яку заявник обіймав та «припинення проходження державної служби відповідно до пункту 1 частини першої статті 87 Закону України від 10 грудня. 2015 року № 889-VIII «Про державну службу» (зі змінами), яке відбудеться 28 лютого 2022 року» було направлено Львівським. ОТЦК та СП на його адресу засобами поштового зв'язку 28.12.2021р.). Проте, одночасно з попередженням про звільнення, на підставі пункту 1 частини першої статті 87 Закону № 889-VIII, Львівським ОТЦК та СП не було запропоновано іншої рівнозначної посади державної служби або, як виняток, нижчої посади державної служби, відповідно до моєї професійної підготовки та професійних компетентностей, з врахуванням при цьому переважного права на залишення на роботі, передбаченого законодавством про працю. Повідомляє, що 18 лютого 2022 року звернувся до Львівського ОТЦК та СП із заявою, в якій, відповідно до частини третьої статті 87 Закону України № 889-VI.II, просив запропонувати іншу рівнозначну посаду державної служби або, як. виняток, нижчу посаду державної служби відповідно до професійної підготовки та професійних компетентностей у структурних підрозділах Львівського ОТЦК. та СП, або у підпорядкованих відокремлених підрозділах - районних територіальних центрах комплектування та соціальної підтримки міста Львова. Враховуючи, що відповідно до частини третьої статті. 87 Закону України № 889-VIII таке запропонування мало бути здійснено одночасно з попередженням про звільнення, тобто, ще 28.12.2021р., просив невідкладно розглянути порушене питання. Стверджує, що повідомлення про відсутність можливості запропонувати іншу рівнозначну посаду державної служби в Львівському ОТЦК та СП було надано лише 22.02.2022р., тобто за 6 (шість) днів (враховуючи вихідні дні) до дата скорочення посади, яку обіймав та подальшого припинення проходження державної служби. Зазначена обставина практично унеможливила самостійний пошук відповідної посади державної служби для переведення через брак часу. Одночасно, Львівським ОТЦК та СП було запропоновано Перелік вакантних (тимчасово вакантних) посад державної служби у територіальних центрах комплектування та соціальної підтримки Львівської області станом на 22.02.2022 року. Відповідно до зазначеного переліку, у Галицько-Франківському ОРТЦК та СП, як відокремленому підрозділі Львівського ОТЦК та СП. станом на 22.02.2022 року була зазначена вакантною посада провідного спеціаліста мобілізаційного відділення. Зазначена посада є рівнозначною посаді спеціаліста відділу територіальної оборони. Львівського ОРТЦК та СП і, відповідно до абзацу першого частини першої статті 41 Закону України «Про державну службу», тому заявника можна було перевести на цю посаду без обов'язкового проведення конкурсу, рішенням військового комісара Львівського ОТЦК та СП, як. керівника державної служби державного органу. Стверджує, що 23 лютого 2022 року письмово повідомив військового комісара ІНФОРМАЦІЯ_1 , як керівника державної служби обласного ТЦК та СП та керівника вищого рівня для працівників Галицько-Франківський ОРТЦК та СП, як відокремленого підрозділу Львівського ОТЦК та СП про своє бажання продовжити проходження державної служби і про згоду на переведення на запропоновану вакантну посаду провідного спеціаліста мобілізаційного відділення підпорядкованого Галицько-Франківського ОРТЦК та СП. При цьому просив врахувати наявність у нього переважного права на залишення на роботі, передбаченого законодавством про працю. Проте, звернення від 23 лютого 2022 року було залишено без відповіді, а 28 лютого 2022 року наказом № 23-ДС заявника було звільнено. Заявник вважає видання п. 1 § 1. наказу № 23-ДС протиправним і таким, що порушує його законні, права та інтереси. Зазначає, що для захисту своїх порушених прав та інтересів має намір звернутися з адміністративним позовом до Львівського окружного адміністративного суду. Однак, за час розгляду та вирішення по суті судом адміністративного позову, на посаду провідного спеціаліста мобілізаційного відділення Галицько-Франківського ОРТЦК та СГІ може бути призначено іншу особу. Такі обставини вказують на те, що через незастосування заходів забезпечення позову, зазначених в клопотанні, буде унеможливлено виконання рішення суду (у разі, задоволення адміністративного позову) і ефективний захист його прав та інтересів. Вважає, що вжиття заходів забезпечення позову за результатами цього клопотання не є вирішенням спору по суті без фактичного його розгляду судом, та вирішенням питання про правомірність оскаржуваного нормативного акту, а тому ніяк, не змінює обсяг прав та обов'язків сторін у спорі за адміністративним позовом, з яким має намір звернутися до суду.
Згідно з ч.1 ст. 154. Кодексу адміністративного судочинства України (КАС України) заява про забезпечення позову розглядається судом, у провадженні якого перебуває справа або до якого має бути поданий позов, не пізніше двох днів з дня її надходження, без повідомлення учасників справи.
Забезпечення позову згідно ч.2 ст. 150 КАС України допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо:
1) невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду; або
2) очевидними є ознаки протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, таким рішенням, дією або бездіяльністю.
Забезпечення позову - це сукупність процесуальних дій, які гарантують виконання судового рішення в разі задоволення позовних вимог. Заходи забезпечення позову повинні відповідати і бути співрозмірними заявленим позовним вимогам, мають бути безпосередньо пов'язаними з предметом спору, необхідними і достатніми для забезпечення виконання судового рішення.
Згідно ч.1 ст.151 КАС України позов може бути забезпечено: 1) зупиненням дії індивідуального акта або нормативно-правового акта; 2) забороною відповідачу вчиняти певні дії; 3) встановленням обов'язку відповідача вчинити певні дії; 4) забороною іншим особам вчиняти дії, що стосуються предмета спору; 5) зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа або іншого документа, за яким стягнення здійснюється у безспірному порядку.
При розгляді заяви про вжиття заходів забезпечення позову суд оцінює обґрунтованість доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням:
- розумності, обґрунтованості й адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову;
- забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників процесу;
- наявності зв'язку між конкретним видом, що застосовується для забезпечення позову, і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий вид забезпечення забезпечити фактичне виконання рішення суду у разі його задоволення;
- імовірності виникнення утруднень для виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів;
- необхідності у зв'язку із вжиттям заходів запобігти порушенню прав та інтересів інших осіб, в тому числі, й осіб, які не приймають участь у розгляді справи.
Відповідно до ч.1 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Суд згідно ч.1 ст. 90 КАС України оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Суд згідно ч.2 ст. 151 КАС України може застосувати кілька заходів забезпечення позову. Заходи забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами. Суд також повинен враховувати співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, із наслідками вжиття заходів забезпечення позову для заінтересованих осіб.
Системний аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що заходи забезпечення позову можуть вживатися виключно у випадках, коли невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду; або очевидними є ознаки протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, таким рішенням, дією або бездіяльністю.
За своїм змістом забезпечення позову - це сукупність процесуальних дій, які гарантують виконання рішення суду в разі задоволення позовних вимог, яке допускається, якщо не вжиття цих заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся.
Заявник обов'язково повинен обґрунтувати своє клопотання і з цією метою подати докази наявності фактичних обставин, з якими пов'язує застосування певного заходу забезпечення позову. Доказами у даному випадку вважатимуться будь-які відомості, що вказують на ймовірне порушення чиїхось прав (свобод, інтересів) під час провадження у справі. При цьому тягар доказування при розгляді клопотання покладається виключно на заявника.
У свою чергу суд, розглядаючи заяву про забезпечення позову, має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з'ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам.
Згідно з Рекомендацією № R (89) 8 про тимчасовий судовий захист в адміністративних справах, прийнятою Комітетом Ради Європи 13 вересня 1989 року, рішення про вжиття заходів тимчасового захисту може, зокрема, прийматися у разі, якщо виконання адміністративного акта може спричинити значну шкоду, відшкодування якої неминуче пов'язано з труднощами, і якщо на перший погляд наявні достатньо вагомі підстави для сумнівів у правомірності такого акта. Суд, який постановляє вжити такий захід, не зобов'язаний одночасно висловлювати думку щодо законності чи правомірності відповідного адміністративного акта; його рішення стосовно вжиття таких заходів жодним чином не повинно мати визначального впливу на рішення, яке згодом має бути ухвалено у зв'язку з оскарженням адміністративного акта.
Тобто, метою забезпечення позову є вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій із боку відповідача з тим, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, в тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення.
При цьому заходи забезпечення мають вживатись лише в межах позовних вимог, бути співмірними з ними, а необхідність їх застосування повинна обґрунтовуватись поважними підставами й підтверджуватись належними доказами.
Також, співмірність передбачає співвідношення негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії.
Таким чином, суд, розглядаючи заяву про вжиття заходів забезпечення адміністративного позову, з огляду на докази, надані заявником для підтвердження своїх вимог, має пересвідчитись, зокрема, у тому, що існує дійсна і реальна загроза невиконання рішення суду чи суттєва перешкода у такому виконанні, а також у очевидності ознак протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень.
Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з'ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам.
Вирішуючи питання про вжиття заходів забезпечення позову, суд в ухвалі про забезпечення позову повинен навести мотиви, з яких він дійшов висновку, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача. Також суд має вказати, в чому будуть полягати дії, направлені на відновлення прав позивача, оцінити складність вчинення цих дій, встановити, що витрати, пов'язані з відновленням прав, будуть значними.
Так само суд повинен вказати підстави, з яких він дійшов висновку про існування очевидних ознак протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, цим рішенням, дією або бездіяльністю до ухвалення рішення у справі.
Слід зазначити, що під час вирішення питання щодо забезпечення позову обґрунтованість позову не досліджується, оскільки питання обґрунтованості заявлених позовних вимог є предметом дослідження судом під час розгляду спору по суті та не можуть вирішуватись ним під час розгляду клопотання про забезпечення позову.
В даному ж випадку, обґрунтовуючи необхідність забезпечення адміністративного позову, заявник переслідує мету заборонити призначення, на посаду державної служби категорії «В» «провідний, спеціаліст мобілізаційного відділення» Галицько-Франківського об'єднаного районного територіального центру комплектування та соціальної підтримки до набрання чинності рішенням суду.
Тобто заявник просить заборонити призначення на посаду державної служби категорії «В» «провідний, спеціаліст мобілізаційного відділення» Галицько-Франківського об'єднаного районного територіального центру комплектування та соціальної підтримки, яку заявник не обіймав і з якої його не звільняли, а на яку він висловив згоду на переведенння.
Суд зазначає, що відповідно до ст. 235 Кодексу законів про працю України у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу, у тому числі у зв'язку з повідомленням про порушення вимог Закону України "Про запобігання корупції" іншою особою, працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.
Отже у випадку подання заявником позову про незаконне звільнення та можливого задоволення судом позову, суд поновляє працівника саме на попередній роботі, а не на іншій посаді, на яку працівника не було переведено у встановленому порядку.
Крім того, відповідно до ст. 235 Кодексу законів про працю України при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року, не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.
Наведене вказує, що права працівника у випадку визнання судом звільнення без законної підстав, можуть бути поновлені у встановленому законом порядку.
Суд не вбачає жодних підстав для висновку, що невжиття заходів забезпечення позову може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернулася до суду.
Водночас ймовірне настання певних негативних наслідків для позивача у спірних правовідносинах ще не є беззаперечним свідченням необхідності вжиття судом заходів забезпечення адміністративного позову.
Чинне законодавство передбачає захист порушеного права, в тому числі шляхом оскарження відповідних рішень та дій суб'єкта владних повноважень, чи відшкодування шкоди, заподіяної вчиненими протиправними рішеннями, діями або бездіяльністю суб'єкта владних повноважень, або іншим порушенням прав, свобод та інтересів суб'єктів публічно-правових відносин, що свідчить про наявність механізмів для відновлення прав позивача, якщо таке буде встановлено при вирішенні спору по суті.
Суд також вважає за необхідне особливо вказати на те, що в Україні оголошено загальну мобілізацію у зв'язку із вторгненням Росії в Україну. Указ №69/2022 підписано Президентом України ОСОБА_2 24 лютого 2022 року.
Відтак вимога заявника заборонити призначення іншої особи на посаду державної служби категорії «В» «провідний, спеціаліст мобілізаційного відділення» Галицько-Франківського об'єднаного районного територіального центру комплектування та соціальної підтримки до набрання чинності рішенням суду спричинить відсутність на час розгляду справи судом особи, відповідальної за мобілізацію в умовах введеного воєнного стану, що безумовно суперечить самій меті забезпечення позову.
З урахуванням викладеного, позивачем не доведено існування обставин, вказаних у частині 2 статті 150 КАС України та не доведено необхідність вжиття заходів забезпечення позову з урахуванням положень ч.2 статті 150 КАС України.
Перевіривши зазначені у поданій заяві доводи на предмет їх відповідності вище викладеним нормам та з'ясованим судом обставинам, а також оцінивши додані до неї докази, суд дійшов висновку про необґрунтованість поданої заяви та, як наслідок, про відсутність підстав для її задоволення.
Керуючись ст.ст. 2, 4, 77, 90, 150-154, 248 КАС України, суд -
постановив :
У задоволенні заяви ОСОБА_1 про забезпечення позову до подання позовної заяви шляхом заборони призначення на посаду державної служби категорії «В» «провідний, спеціаліст мобілізаційного відділення» Галицько-Франківського об'єднаного районного територіального центру комплектування та соціальної підтримки до набрання чинності рішенням суду - відмовити повністю.
Відповідно до ч.8 ст. 154 КАС України ухвалу про забезпечення позову або про відмову у забезпеченні позову може бути оскаржено. Оскарження ухвали про забезпечення позову не зупиняє її виконання, а також не перешкоджає подальшому розгляду справи.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання.
Апеляційна скарга на ухвалу суду подається до Восьмого апеляційного адміністративного суду протягом п'ятнадцяти днів з дня її складення.
Повний текст ухвали складений 11.03.2022.
Суддя Коморний О.І.
