10 березня 2022 року м. Кропивницький Справа № 340/7/22
Кіровоградський окружний адміністративний суд у складі судді Кармазиної Т.М., розглянувши в порядку спрощеного позовного (письмового) провадження справу за позовом ОСОБА_1 до Суботцівської сільської ради Кропивницького району Кіровоградської області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії, -
Представник позивача звернувся до суду з позовом, в якому просить:
- визнати протиправним та скасувати рішення Суботцівської сільської ради Кропивницького району Кіровоградської області "Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність гр. ОСОБА_1 " від 28.09.2021 №1956;
- зобов'язати Суботцівську сільську раду Кропивницького району Кіровоградської області у двотижневий строк із моменту набрання рішенням суду законної сили прийняти рішення про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та передати ОСОБА_1 у приватну власність земельну ділянку для ведення особистого селянського господарства площею 1,5000 га, яка складається із двох земельних ділянок площею 0,8000 га з кадастровим номером 3522287400:54:000:0015, та земельну ділянку для ведення особистого селянського господарства площею 0,7000 га з кадастровим номером 3522287400:54:000:0010, які знаходяться на території села Копані Кропивницького району Кіровоградської області у межах населеного пункту.
В обґрунтування позовних вимог представник позивача посилався на те, що ОСОБА_1 звернувся до Трепівської сільської ради Знам'янського району Кіровоградської області із заявою про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства, орієнтовною площею 1,50 га, а саме: 1 - земельна ділянка 0,80 га, 2 - земельна ділянка 0,70 га. Рішенням сільської ради від 19.02.2020 №809 позивачу надано дозвіл на розроблення проекту землеустрою. На підставі вказаного дозволу розроблений та погоджений проект землеустрою було подано на затвердження до Суботцівської сільської ради, проте рішенням від 28.09.2021 року позивачу відмовлено у зв'язку з тим, що технічна документація розроблена та підписана особою, яка позбавлена кваліфікаційного сертифіката інженера-землевпорядника ОСОБА_2 . Це рішення вважає протиправним та мотивує його незаконність тим, що на його думку, відповідач взагалі не має права відмовляти у затвердженні проекту землеустрою, після того як останній погоджено у встановленому законом порядку. Крім того, вказує, що документацію складено 03.11.2020 року, 26.11.2020 проект землеустрою погоджено щодо земельної ділянки площею 0,7000 га, 01.12.2020 проект землеустрою погоджено щодо земельної ділянки площею 0,8000 га, а кваліфікаційний сертифікат ОСОБА_2 анульовано 28.05.2021 року, після складання нею проекту землеустрою та його погодження.
Ухвалою судді від 10.01.2021 прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження в справі та вирішено розгляд справи проводити за правилами спрощеного позовного провадження, без повідомлення (виклику) учасників справи (а.с.62)
Згідно наданого до суду відзиву на позов, відповідач позовні вимоги не визнав у повному обсязі, в задоволенні позову просив відмовити, зважаючи на правомірність та обґрунтованість дій відповідача, оскільки відсутні будь-які порушення прав та інтересів позивача (а.с.84-88). Зазначав, що у Суботцівської сільської ради були і є повноваження для відмови у затвердженні проекту землеустрою і ці повноваження регламентовані ст.186 ЗК України, а підстави такої відмови зазначені у рішенні №1956 від 28.09.2021 року з посиланням на закони та прийняті відповідно до них нормативно-правові акти. Крім того, звертав увагу, що проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність ОСОБА_1 для ведення особистого селянського господарства розроблявся виконавцем ОСОБА_2 , а згідно Державного реєстру інженерів землевпорядників сертифікат ОСОБА_2 №0144376 28 травня 2021 року було анульовано наказом Держгеокадастру №265.
Дослідивши докази і письмові пояснення позивача, викладені у позовній заяві, з'ясувавши всі фактичні обставини, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи та вирішення спору по суті, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню, з таких підстав.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 22.10.2020 звернувся до голови Трепівської сільської ради Знам'янського району Кіровоградської області із заявою про надання дозволу на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки орієнтовною площею 1,5 га, а саме 1 земельна ділянка 0,80 га, 2 земельна ділянка - 0,7 га для ведення особистого селянського господарства на території Трепівської сільської ради Знам'янського району (а.с.12зв.).
Рішенням тридцять п'ятої сесії сьомого скликання Трепівської сільської ради від 19.02.2020 №809 позивачу надано дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність орієнтовною площею 0,80 га та 0,7 га із земель сільськогосподарського призначення, для ведення особистого селянського господарства, які перебувають у запасі Трепівської сільської ради Знам'янського району Кіровоградської області, с.Копані (а.с.13).
За замовленням позивача, ФОП ОСОБА_2 було розроблені проекти землеустрою щодо відведення позивачу у власність зазначених земельних ділянок (а.с.10-30, 31-52).
Розроблені проекти землеустрою за принципом екстериторіальності були погоджені:
щодо земельної ділянки 0,80 га - експертом державної експертизи Головного управління Держгеокадастру у Херсонській області, про що складено висновок №16836/82-20 від 01.12.2020 року (а.с.49);
щодо земельної ділянки 0,70 га - експертом державної експертизи Головного управління Держгеокадастру у Харківській області, про що складено висновок №22470/82-20 від 26.11.2020 року (а.с.27).
Також, на виконання вимог Закону України "Про державний земельний кадастр" державним кадастровим реєстратором земельні ділянки зареєстровано у Державному земельному кадастрі з присвоєнням кадастрових номерів: 3522287400:54:000:0015 та 3522287400:54:000:0010 (а.с.28-30, 50-52).
ОСОБА_3 , від імені ОСОБА_1 звернувся 06.07.2021 року із заявою до Суботцівської сільської ради про затвердження проекту землеустрою та передачу у власність земельної ділянки (а.с.89).
Рішенням Суботцівської сільської ради Знам'янського району Кіровоградської області від 28 вересня 2021 року №1956 «Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність гр. ОСОБА_1 » відмовлено позивачу у наданні дозволу на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок у власність у зв'язку з невідповідністю місця розташування об'єктів вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць. Крім того, зазначено, що згідно ст.68 Закону «Про землеустрій» складення документації із землеустрою особо, яка не отримала кваліфікаційного сертифіката, яка позбавлена кваліфікаційного сертифіката або дія кваліфікаційного сертифіката якої зупинена, забороняється. Документація із землеустрою та технічна документація з оцінки земель , яка була підписана такою особою, є недійсною. (а.с.95)
Позивач не погодившись з таким рішенням відповідача, звернувся до суду з даним позовом.
Статтею 41 Конституції України передбачено, що право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом.
Відповідно до ст.14 Конституції України та ст.373 Цивільного кодексу України земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізовується громадянами, юридичними особами та державою відповідно до закону.
Статтею 3 Земельного кодексу України встановлено, що земельні відносини регулюються Конституцією України, вказаним Кодексом, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами.
Відповідно до п."б" ч.1 ст.81 Земельного кодексу України громадяни України набувають права власності на земельні ділянки на підставі безоплатної передачі із земель державної і комунальної власності.
Згідно з частинами 1, 2 статті 116 Земельного кодексу України, громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом, або за результатами аукціону. Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.
Пунктом "в" ч.3 ст.116 Земельного кодексу України визначено, що безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян провадиться у разі одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених цим Кодексом.
Відповідно до ч.6 ст.118 Земельного кодексу України громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель комунальної власності для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки комунальної власності у власність. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовані розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки.
В частині сьомій статті 118 Земельного кодексу України зазначено, що відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об'єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.
Відповідно до частин 9, 10 ст.118 Земельного кодексу України відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, що передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, у двотижневий строк з дня отримання проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки приймає рішення про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надання її у власність.
Відмова органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування у передачі земельної ділянки у власність або залишення клопотання без розгляду можуть бути оскаржені до суду.
Спірне рішення мотивоване посиланням на невідповідність графічних матеріалів нормам закону та підзаконних нормативно-правових актів.
Приписами статті 50 Закону України "Про землеустрій" (в редакції чинній на час розроблення проекту землеустрою) визначено, що проекти землеустрою щодо відведення земельних ділянок розробляються у разі формування нових земельних ділянок із земель державної, комунальної власності (крім випадків формування земельних ділянок за іншою документацією із землеустрою) та у разі зміни цільового призначення земельних ділянок у випадках, визначених законом.
Проект землеустрою щодо відведення земельних ділянок може передбачати формування та/або зміну цільового призначення декількох земельних ділянок, за умови що розпорядником земельних ділянок буде один орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування відповідно до повноважень, визначених статтею 122 Земельного кодексу України, або власником земельної ділянки приватної власності є одна особа.
Проекти землеустрою щодо відведення земельних ділянок включають: завдання на розроблення проекту землеустрою; пояснювальну записку; копію клопотання (заяви) про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки (у разі формування та/або зміни цільового призначення земельної ділянки за рахунок земель державної чи комунальної власності); рішення Верховної Ради Автономної Республіки Крим, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки (у випадках, передбачених законом); письмову згоду землевласника (землекористувача), засвідчену нотаріально (у разі викупу (вилучення) земельної ділянки в порядку, встановленому законодавством), або рішення суду; матеріали геодезичних вишукувань та землевпорядного проектування (у разі формування земельної ділянки); відомості про обчислення площі земельної ділянки (у разі формування земельної ділянки); копії правовстановлюючих документів на об'єкти нерухомого майна для об'єктів будівництва, що за класом наслідків (відповідальності) належать до об'єктів з середніми та значними наслідками, які розташовані на земельній ділянці; розрахунок розміру втрат сільськогосподарського та лісогосподарського виробництва (у випадках, передбачених законом); розрахунок розміру збитків власників землі та землекористувачів (у випадках, передбачених законом); акт приймання-передачі межових знаків на зберігання (у разі формування земельної ділянки); акт перенесення в натуру (на місцевість) меж охоронних зон, зон санітарної охорони, санітарно-захисних зон і зон особливого режиму використання земель за їх наявності (у разі формування земельної ділянки); перелік обмежень у використанні земельних ділянок; викопіювання з кадастрової карти (плану) або інші графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки (у разі формування земельної ділянки); кадастровий план земельної ділянки; матеріали перенесення меж земельної ділянки в натуру (на місцевість) (у разі формування земельної ділянки); матеріали погодження проекту землеустрою.
При цьому, частинами 7, 8 статті 186 Земельного кодексу України визначено, що Верховна Рада Автономної Республіки Крим, Рада міністрів Автономної Республіки Крим, органи виконавчої влади або органи місцевого самоврядування, інші суб'єкти, визначені цією статтею, зобов'язані протягом десяти робочих днів з дня одержання документації із землеустрою безоплатно надати або надіслати рекомендованим листом з повідомленням розробнику свої висновки про її погодження або про відмову в погодженні з обов'язковим посиланням на закони та прийняті відповідно до них нормативно-правові акти, що регулюють відносини у відповідній сфері. Строк дії таких висновків є необмеженим.
Підставою для відмови у погодженні та затвердженні документації із землеустрою може бути лише невідповідність її положень вимогам законів та прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, документації із землеустрою або містобудівної документації.
Відповідно до ч.ч.9, 10 ст.186 Земельного кодексу України Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади, органам місцевого самоврядування, іншим суб'єктам, визначеним цією статтею, при погодженні та затвердженні документації із землеустрою забороняється вимагати: додаткові матеріали та документи, не включені до складу документації із землеустрою, визначеного Законом України "Про землеустрій"; надання погодження документації із землеустрою будь-якими іншими органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування, підприємствами, установами чи організаціями, погодження яких не передбачено цією статтею; проведення будь-яких обстежень, експертиз чи робіт.
Кожен орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, Верховна Рада Автономної Республіки Крим, Рада міністрів Автономної Республіки Крим, інший суб'єкт, визначений цією статтею, розглядає та погоджує документацію із землеустрою самостійно та незалежно від погодження такої документації іншими органами.
Висновок (рішення) органу виконавчої влади, органу місцевого самоврядування, Верховної Ради Автономної Республіки Крим, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, іншого суб'єкта, визначеного цією статтею, щодо відмови у погодженні або затвердженні документації із землеустрою має містити вичерпний перелік недоліків документації із землеустрою з описом змісту недоліку та посиланням на відповідні норми законів та прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, затверджену документацію із землеустрою або містобудівну документацію. Повторна відмова у погодженні або затвердженні документації із землеустрою допускається лише у разі, якщо розробник не усунув недоліки, зазначені у попередньому висновку (рішенні), а також якщо підстава для відмови виникла після надання попереднього висновку (рішення). Повторна відмова у погодженні або затвердженні не позбавляє розробника документації із землеустрою права усунути недоліки такої документації та подати її на погодження або затвердження.
Таким чином, ст.186 Земельного кодексу України передбачено два альтернативні варіанти рішень у формі рішення, які можуть бути прийняті відповідним органом, за результатами розгляду проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки: про затвердження цього проекту або про відмову в його затвердженні.
Частиною 1 статті 122 Земельного кодексу України передбачено, що сільські, селищні, міські ради передають земельні ділянки у власність або у користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб.
Відповідно до п.34 ч.1 ст.26 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" вирішення відповідно до закону питань регулювання земельних відносин здійснюється виключно на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської ради.
Таким чином, до повноважень відповідача належить розпорядження землями комунальної власності, у тому числі передача таких земельних ділянок у власність або користування у порядку, передбачених ст.118, 123 ЗК України.
Верховний Суд у постанові від 24 вересня 2020 року по справі №376/943/17 зазначив, що відповідно до статті 118 ЗК України порядок безоплатної передачі земельних ділянок у власність громадянам передбачає визначену земельно-правову процедуру, яка включає такі послідовні стадії:
1) подання громадянином клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування щодо отримання земельної ділянки у власність;
2) отримання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки (або мотивовану відмову у його наданні);
3) після розроблення проекту землеустрою такий проект погоджується, зокрема з територіальним органом центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин;
4) здійснення державної реєстрації сформованої земельної ділянки у Державному земельному кадастрі;
5) подання громадянином погодженого проекту землеустрою до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність, про що, в свою чергу, такий орган у двотижневий строк, зобов'язаний прийняти відповідне рішення про затвердження проекту землеустрою чи відмову у затвердженні.
Таким чином, відповідно до норм земельного законодавства України передумовою для прийняття рішення про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надання її у власність є подання клопотання щодо отримання земельної ділянки у власність та одержання дозволу для розробки проекту землеустрою та його погодження у встановленому Земельним кодексом України порядку.
Суд зауважує, що рішення суб'єкта владних повноважень мають ґрунтуватися на оцінці всіх фактичних обставин, що мають значення для об'єктивного вирішення питання в межах дискреційних повноважень такого суб'єкта. Мають значення, як правило, ті обставини, які передбачені нормою права, що застосовується. Суб'єкт владних повноважень повинен врахувати усі ці обставини, тобто надати їм правову оцінку: прийняти до уваги або відхилити. У разі відхилення певних обставин висновки повинні бути мотивованими, особливо, коли має місце несприятливе для особи рішення.
Принцип обґрунтованості рішення вимагає від суб'єкта владних повноважень враховувати, як обставини, на обов'язковість урахування яких прямо вказує закон, так і інші обставини, що мають значення у конкретній ситуації. Для цього він має ретельно зібрати і дослідити матеріали, що мають доказове значення у справі, наприклад, документи, пояснення осіб, тощо. При цьому, суб'єкт владних повноважень повинен уникати прийняття невмотивованих висновків, обґрунтованих припущеннями та неперевіреними фактами, а за конкретними обставинами.
Суд зазначає, що законодавець, наділяючи відповідача розпорядчими функціями щодо затвердження документації із землеустрою, зобов'язав орган місцевого самоврядування мотивувати таке рішення. Тобто, відповідача зобов'язано навести конкретні підстави прийняття такого рішення, зазначити належні і достатні мотиви його прийняття, а не обмежуватись загальними нормами чинного земельного законодавства.
Враховуючи вищевикладене, а також встановлені фактичні обставини справи, у взаємозв'язку із приписами чинного законодавства, в оскаржуваному рішенні повинні бути наведені конкретні мотиви відмови із зазначенням норми закону чи іншого нормативно-правового акту.
Суд констатує, що оскаржуване рішення містить посилання на норми Земельного Кодексу України без їх конкретизації (опису в чому саме полягає невідповідність).
Щодо посилання відповідача на те, що проект землеустрою розроблений та підписаний особою, яка позбавлена кваліфікаційного сертифіката інженера-землевпорядника, суд зазначає.
Як вбачається з матеріалів справи, проекти землеустрою розроблено інженером-землевпорядником ОСОБА_2 03.11.2020 та 26.11.2020 проект землеустрою погоджено щодо земельної ділянки площею 0,70 га, а 01.12.2020 проект землеустрою погоджено щодо земельної ділянки площею 0,80 га.
Натомість, кваліфікаційний сертифікат ОСОБА_2 анульовано 28.05.2021 року, тобто після складання нею проекту землеустрою та його погодження.
Крім того, судом встановлено, що рішенням Кіровоградського окружного адміністративного суду від 20 вересня 2021 року по справі №340/3042/21 визнано протиправним та скасовано наказ Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру №265 від 28.05.2021 року "Про анулювання кваліфікаційних сертифікатів інженера - землевпорядника" в частині анулювання кваліфікаційного сертифіката інженера - землевпорядника ОСОБА_2 (кваліфікаційний сертифікат №014437 від 10.02.2020 року). Зобов'язано Державну службу України з питань геодезії, картографії та кадастру внести відомості про включення інформації про сертифікованого інженера-землевпорядника ОСОБА_2 (кваліфікаційний сертифікат №014437 від 10.02.2020 року) в Державний реєстр сертифікованих інженерів-землевпорядників на офіційному веб-сайті щодо поновлення дії кваліфікаційного сертифіката інженера-землевпорядника. Вказане рішення суду, постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 19 січня 2022 року залишено без змін. (а.с.97-99).
Суд зауважує, що відповідач не спростовує, що зазначений проект землеустрою погоджений відповідно до вимог ст.186-1 ЗК України (у редакції чинній на час такого погодження), а відомості щодо державної реєстрації сформованих земельних ділянок внесено до Державного земельного кадастру та присвоєно відповідні кадастрові номери.
Враховуючи, що з норм Земельного кодексу України вбачається, що єдиною підставою для відмови у затвердженні проекту землеустрою може бути лише те, що проект землеустрою не погоджено в порядку, встановленому Земельним кодексом України, а також відсутність обов'язкової державної експертизи у визначених законом випадках та відомостей щодо державної реєстрації сформованої земельної ділянки у Державному земельному кадастрі. До того, ст.50 Закону України "Про землеустрій" містить вичерпний перелік, що включає проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки.
Жодних інших правових підстав для відмови у затвердженні проекту землеустрою після його погодження в порядку статті 186 Земельного кодексу України, норми статті 118 Земельного кодексу України не містять.
Таким чином викладені відповідачем у оскаржуваному рішенні мотиви для відмови у затвердженні проекту землеустрою не містять, передбаченої ч.9 ст.118, ч.8 ст.186 Земельного кодексу України, підстави для відмови у затвердженні проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність позивачу.
Отже, враховуючи викладене, суд дійшов висновку, що відповідач відмовив позивачу у затвердженні проекту землеустрою, з підстав, що не передбачені законодавством, тому суд визнає оскаржуване рішення протиправним та вважає наявність підстав для його скасування.
Щодо вимог позивача про зобов'язання Суботцівську сільську раду затвердити проект землеустрою, суд зазначає наступне.
Зобов'язання затвердити проект щодо відведення вказаної земельної ділянки є адміністративним актом, прийняттю якого повинна передувати визначена законом адміністративна процедура. Затвердження такого проекту без необхідних дій суб'єкта владних повноважень в межах адміністративної процедури не гарантує забезпечення прав позивача у передбачений законом спосіб.
Відповідно до Рекомендацій Комітету Міністрів Ради Європи №R(80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом Міністрів 11 березня 1980 року на 316-й нараді, під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.
Дискреційні повноваження - це сукупність прав та обов'язків органів державної влади та місцевого самоврядування, осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, що надають можливість на власний розсуд визначити повністю або частково вид і зміст управлінського рішення, яке приймається, або можливість вибору на власний розсуд одного з декількох варіантів управлінських рішень, передбачених нормативно-правовим актом, проектом нормативно-правового акту.
У разі наявності у суб'єкта владних повноважень законодавчо закріпленого права адміністративного розсуду при вчиненні дій/прийнятті рішення, та встановлення у судовому порядку факту протиправної поведінки відповідача, зобов'язання судом суб'єкта прийняти рішення конкретного змісту є втручанням у дискреційні повноваження.
Водночас, повноваження державних органів не є дискреційними, коли є лише один правомірний та законно обґрунтований варіант поведінки суб'єкта владних повноважень. Тобто, у разі настання визначених законодавством умов відповідач зобов'язаний вчинити конкретні дії і, якщо він їх не вчиняє, його можна зобов'язати до цього в судовому порядку.
Тобто, дискреційне повноваження може полягати у виборі діяти, чи не діяти, а якщо діяти, то у виборі варіанту рішення чи дії серед варіантів, що прямо або опосередковано закріплені у законі. Важливою ознакою такого вибору є те, що він здійснюється без необхідності узгодження варіанту вибору будь-ким.
Частиною четвертою статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов'язати відповідача - суб'єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.
У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов'язує суб'єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.
З огляду на визнання протиправним спірного рішення, належним способом захисту порушеного права ОСОБА_1 на отримання обґрунтованого та мотивованого рішення за його заявою є зобов'язання відповідача повторно розглянути дану заяву та вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, відповідно до вимог земельного законодавства та з урахуванням висновків суду.
Суд вважає за доцільне, на підставі частини 6 статті 245 КАС України, визначити відповідачу розумний строк виконання рішення суду у цій частині - не пізніше 14 днів з дня набрання ним законної сили.
Враховуючи вищевикладене, суд, дослідивши матеріали справи, оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, вважає, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.
Щодо розподілу судових витрат суд зазначає наступне.
Згідно з ч.1 ст.243 КАС України під час ухвалення рішення суд вирішує, зокрема як розподілити між сторонами судові витрати.
Відповідно до частин 1, 3 статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа. При частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.
З огляду на часткове задоволення позову, суд стягує на користь позивача здійснені документально підтверджені судові витрати за сплату судового збору у розмірі 681 грн., пропорційно до розміру задоволених позовних вимог, за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.
Крім того, позивач просить стягнути з відповідача витрати на професійну правничу допомогу.
До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать, зокрема витрати на професійну правничу допомогу (п.1 ч.3 ст.132 КАС України).
Відповідно до ст.134 КАС України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.
Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Відповідно до ч.7 ст.139 КАС України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).
Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.
За відсутності відповідної заяви або неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.
При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов'язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.
Цей висновок узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постановах від 21 березня 2018 року у справі № 815/4300/17, від 11 квітня 2018 року у справі № 814/698/16, від 11 червня 2019 року у справі №826/841/17.
Верховний Суд у постановах від 24.11.2021 року у справі №420/1109/20, від 29.11.2021 року у справі №420/13285/20, від 03.12.2021 року у справі №1.380.2019.000502 вказав, що, визначаючись із відшкодуванням понесених витрат на правничу допомогу, суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони тощо.Статтею 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" від 05.07.2012 р. №5076-VI встановлено, що гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту.
Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги.
При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
Так, Європейський суд з прав людини (ЄСПЛ) у справі "Лавентс проти Латвії" наголосив, що відшкодовуванню підлягають лише витрати, які мають розумний розмір.
Як зазначено Європейським судом з прав людини у п.268 Рішення по справі "East/West Alliance Limited" проти України" від 23.01.2014 (Заява № 19336/04): "Згідно з практикою Суду, заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (див., наприклад, рішення у справі "Ботацці проти Італії" (Bottazzi v. Italy) [ВП], заява №34884/97, п.30, ECHR 1999-V).".
Аналогічну практику вирішення питання судових витрат застосовано Європейським судом з прав людини і у п.95 рішення у справі "Баришевський проти України" від 26.02.2015, пп.34-36 рішення у справі "Гімайдуліна і інших проти України" від 10.12.2009, п.80 рішення у справі "Двойних проти України" від 12.10.2006, п.88 рішення у справі "Меріт проти України" від 30.03.2004.
У справі "East/West Alliance Limited" проти України" Європейський суд із прав людини, оцінюючи вимогу заявника щодо здійснення компенсації витрат у розмірі 10 % від суми справедливої сатисфакції, виходив з того, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір обґрунтованим.
У пункті 269 вказаного рішення Європейський суд з прав людини зазначив, що угода, за якою клієнт адвоката погоджується сплатити в якості гонорару певний відсоток від суми, яку присудить позивачу суд - у разі якщо така сума буде присуджена та внаслідок якої виникають зобов'язання виключно між адвокатом та його клієнтом, не може бути обов'язковою для Суду, який повинен оцінити рівень судових та інших витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою (вищезазначене рішення щодо справедливої сатисфакції у справі "Іатрідіс проти Греції" (Iatridis v. Greece), п.55).
Виходячи з аналізу вищевказаних правових норм вбачається, що склад та розмір витрат на професійну правничу допомогу підлягає доказуванню в судовому процесі. Сторона, яка хоче компенсувати судові витрати повинна довести та підтвердити розмір заявлених судових витрат, а інша сторона може подати заперечення щодо не співмірності розміру таких витрат. Результат та вирішення справи безпосередньо пов'язаний із позицією, зусиллям і участю в процесі представника інтересів сторони за договором. При цьому, такі надані послуги повинні бути обґрунтованими, тобто доцільність надання такої послуги та її вплив на кінцевий результат розгляду справи, якого прагне сторона, повинно бути доведено стороною в процесі.
В обґрунтування понесених витрат на професійну правничу допомогу у сумі 7000,00 грн. до матеріалів справи позивачем надано договір про надання правової допомоги від 20.12.2021р. (а.с.54); додаток до договору від 20.12.2021 (а.с.55); акт приймання-передачі правової допомоги від 30.12.2021 (а.с.56); квитанція щодо отримання 7000 грн. (а.с.57), ордер та копію свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю (а.с.58-59).
Згідно акту приймання передачі правової допомоги наведений зміст правової допомоги: підготовка та складання позовної заяви (дослідження документації (доказової бази, наданої Клієнтом; дослідження судової практики в подібних правовідносинах; складання та направлення до суду позовної заяви - гонорар у фіксованому розмірі 7000,00 грн.
Отже, вирішуючи питання щодо розподілу витрат, пов'язаних з правничою допомогою адвоката, суд, враховуючи предмет спору та виходячи із критеріїв, визначених частинами 3, 5 статті 134, частиною 9 статті 139 КАС України, заперечення відповідача щодо розміру витрат на правничу допомогу, а також часткове задоволення позову, вважає, що на користь позивача необхідно стягнути за рахунок бюджетних асигнувань відповідача витрати за надання професійної правничої допомоги в розмірі 2000 грн.
Керуючись статтями 77, 90, 139, 242-246, 255, 262, 293, 295-297 КАС України, суд,-
Позовну заяву ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Суботцівської сільської ради Кропивницького району Кіровоградської області (27444, Кіровоградська область, Знам'янський район, с.Суботці, вул.Центральна, 24, ЄДРПОУ 04365106) про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити частково.
Визнати протиправним та скасувати рішення Суботцівської сільської ради Кропивницького району Кіровоградської області від 28 вересня 2021 року №1956 "Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність гр. ОСОБА_1 "
Зобов'язати Суботцівську сільську раду Кропивницького району Кіровоградської області, не пізніше 14 днів з дня набрання цим рішенням суду законної сили, повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства площею 1,5000 га, яка складається із двох земельних ділянок: площею 0,8000 га з кадастровим номером 3522287400:54:000:0015; площею 0,7000 га з кадастровим номером 3522287400:54:000:0010, які знаходяться на території села Копані Кропивницького району Кіровоградської області у межах населеного пункту.
В задоволенні решти позовних вимог - відмовити.
Стягнути на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) здійснені ним судові витрати: на оплату судового збору в сумі 681 грн.; на професійну правничу допомогу в сумі 2000 грн. за рахунок бюджетних асигнувань Суботцівської сільської ради Кропивницького району Кіровоградської області (ЄДРПОУ 04365106).
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення суду може бути оскаржено до Третього апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення за правилами, встановленими ст.ст.293, 295 - 297 КАС України.
Суддя Кіровоградського
окружного адміністративного суду Т.М. Кармазина