ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
"14" березня 2022 р. справа № 300/7312/21
м. Івано-Франківськ
Івано-Франківський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Чуприни О.В., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Івано-Франківської обласної прокуратури про визнання протиправною бездіяльність щодо не нарахування і невиплати вихідної допомоги при звільненні в розмірі середнього місячного заробітку, зобов'язання стягнути таку допомогу і середній заробіток з 23.10.2021 по день фактичного розрахунку, -
ОСОБА_1 (надалі також по тексту - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся в суд з адміністративним позовом до Івано-Франківської обласної прокуратури (надалі по тексту також - відповідач, обласна прокуратура) про визнання протиправною бездіяльність щодо не нарахування і невиплати вихідної допомоги при звільненні в розмірі середнього місячного заробітку, зобов'язання нарахувати і виплатити таку допомогу та стягнення середнього заробітку по день ухвалення судового рішення.
В обґрунтування позовних вимог ОСОБА_1 зазначає, що в період з 15.06.2010 по 22.10.2021 працював в органах прокуратури на різних посадах. Наказом Генерального прокурора від 17.02.2021 за №2ш, у зв'язку з утворенням із 15.03.2021 окружних прокуратур і припиненням діяльності шляхом реорганізації місцевих прокуратур внесено відповідні зміни до структур і штатних розписів обласних прокуратур. В результаті утворення Івано-Франківської окружної прокуратури, припинено діяльність Тисменицької місцевої прокуратури. Наказом керівника Івано-Франківської обласної прокуратури від 20.10.2021 №1104 позивача звільнено із посади прокурора Городенківського відділу Тисменицької місцевої прокуратури Івано-Франківської області на підставі підпункту 2 пункту 19 розділу II "Прикінцеві і перехідні положення" Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури" №113-ІХ від 19.09.2019. Разом з тим, цим наказом відділу фінансування та бухгалтерського обліку обласної прокуратури доручено провести повний розрахунок відповідно до вимог чинного законодавства. У зв'язку із невиплатою вихідної допомоги при звільненні, позивач 28.10.2021 звернувся до відповідача із відповідним запитом, на що обласною прокуратурою листом від 02.11.2021 повідомив ОСОБА_1 про відсутність підстав для такої виплати, так як він звільнений на підставі підпункту 2 пункту 19 розділу II "Прикінцеві і перехідні положення" Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури", а не на підставі статті 40 КЗпП України. Позивач вказує, що законодавством, яке визначає правовий статус прокурора, передбачено окремі особливості реалізації зазначених правовідносин, водночас загальні положення законодавства про працю застосовуються до трудової діяльності прокурора тією мірою, якою вони не врегульовані спеціальними нормами. Спеціальними нормами не передбачено виплати вихідної допомоги прокурорам. Тому, позивач вважає, що в даному випадку слід керуватись загальними нормами трудового законодавства, які регулюють питання наслідків розірвання трудового договору з працівником у зв'язку з ліквідацією, реорганізацію підприємства чи скороченням штату працівників, зокрема щодо виплати вихідної допомоги. З урахуванням вказаних обставин, на переконання позивача, підлягає стягненню середній заробіток за увесь час затримки виплати вихідної допомоги при звільненні по день ухвалення судового рішення. ОСОБА_1 просив позов задовольнити в повному обсязі.
За наслідками виконання позивачем ухвали про залишення позовної заяви без руху від 22.11.2021 (а.с.23-25, 28-39), Івано-Франківським окружним адміністративним судом ухвалою від 08.12.2021 (а.с.40) на підставі статей 260-261 Кодексу адміністративного судочинства України (надалі по тексту також - КАС України) відкрито провадження в даній адміністративній справі за правилами спрощеного позовного провадження без виклику (повідомлення) сторін за наявними матеріалами.
Відповідач скористався правом на подання відзиву на позовну заяву від 17.12.2021 за №15-1821вих-21 який надійшов на адресу суду 22.12.2021 (а.с.44-53). За змістом відзиву на позовну заяву Івано-Франківська обласна прокуратура не погоджується з доводами ОСОБА_1 , викладених у позовній заяві, та вказує на їх безпідставність і необґрунтованість з огляду на наступні обставини. Зокрема зазначено, що наказом керівника Івано-Франківської обласної прокуратури від 20.10.2021 за №1104к позивача звільнено із посади прокурора Городенківського відділу Тисменицької місцевої прокуратури Івано-Франківської області на підставі підпункту 2 пункту 19 розділу II "Прикінцеві і перехідні положення" Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури" №113-ІХ від 19.09.2019 (надалі по тексту також - Закон №113- IX). Звільнення відбулося на підставі рішення П'ятнадцятої кадрової комісії обласних прокуратур з атестації прокурорів місцевих прокуратур, військових прокуратур гарнізонів (на правах місцевих) №211 від 13.09.2021 про неуспішне проходження ОСОБА_1 атестації. Текст наказу керівника обласної прокуратури про звільнення ОСОБА_1 з посади та органів прокуратури не містить посилання на пункт 1 частини 1 статті 40 КЗпП України як на підставу звільнення. Крім того, у зв'язку із внесенням 15.06.2021 змін до Закону №113-ІХ наказ не містить і посилання на пункт 9 частини 1 статті 51 Закону України "Про прокуратуру". Відповідач вказує на відсутність підстав для застосування до працівників прокуратури положень статті 44 Кодексу законів про працю України, оскільки Законом №1697-VII визначено особливості звільнення працівників прокуратури. Норми вказаного закону є спеціальними по відношенню до спірних правовідносин та не передбачають виплату вихідної допомоги. Юридичним фактом, що зумовив звільнення позивача у спірному випадку є неуспішне проходження останнім атестації. Тобто цей юридичний факт (підстава) не відноситься до тих, у зв'язку з настанням яких положеннями статті 44 КЗпП України передбачено виплату вихідної допомоги. Аналізуючи вказану норму, відповідна виплата за своїм характером спрямована на захист трудових прав працівника, зокрема при його звільненні з незалежних від нього причин. У свою чергу позивача звільнено з посади прокурора через неуспішне проходження атестації. Також відповідач заперечив вимогу про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, зазначивши про її передчасність. В даному випадку має місце спір не про право на належні звільненому працівнику суми, а саме право позивача на отримання вихідної допомоги. При цьому, приписами частини 2 статті 117 КЗпП України на роботодавця покладено обов'язок сплатити середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні і у тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. На час розгляду справи немає підстав вважати, що Івано-Франківською обласною прокуратурою за наявності відповідного судового рішення, яке набрало законної сили, при виплаті позивачу вихідної допомоги не виплачено середній заробіток за час затримки розрахунку, а тому права позивача в цій частині не є порушеними. Враховуючи наведене, просить у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовити.
Позивач, у свою чергу, направив 26.12.2021 через систему електронний суд, та 04.01.2022 поштовим зв'язком відповідь на відзив, а також заяву про уточнення позовних вимог (зміну предмету позову) (а.с.54-81).
Як свідчить зміст заяви про уточнення позовних вимог (зміну предмету позову), ОСОБА_1 просить, поряд з іншим, стягнути з Івано-Франківської обласної прокуратури (до зміни найменування - Прокуратура Івано-Франківської області) вихідну допомогу при звільненні в розмірі середнього місячного заробітку, що становить 7 794,18 гривень і середній заробіток за час затримки виплати вихідної допомоги при звільненні із 23.10.2021 по день фактичного розрахунку.
Згідно відповіді на відзив позивач заперечив доводи відповідача, викладені у відзиві на позов, зазначивши, що звільнення його з посади є однорідним (тотожним) звільненню, передбаченого не лише пунктом 1 частини 1 статті 40 КЗпП України, а й пунктом 2 частини 1 статті 40 КЗпП України, при звільненні за якими також передбачено виплату вихідної допомоги згідно статті 44 КЗпП України. Твердження відповідача про те, що позивача звільнено на підставі підпункту 2 пункту 19 розділу II "Прикінцеві і перехідні положення" Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури" №113-ІХ від 19.09.2019, що відрізняється від звільнення працівників у разі ліквідації, реорганізації, є безпідставним, оскільки звільнення усіх прокурорів за аналогічних обставин за результатом атестації до 02.09.2021 проводилось на підставі пункту 9 частини 1 статті 51 Закону України "Про прокуратуру", а відповідач фактично відмежовує звільнення позивача від звільнення інших прокурорів до 02.09.2021 і вказує на їх відмінність за формою, що не відповідає дійсності.
Івано-Франківська обласна прокуратура направила поштовим зв'язком письмове заперечення від 05.01.2022 за №15-21вих-22, яке надійшло на адресу суду 10.01.2022 (а.с.82-87). Виходячи із змісту заперечення, відповідач вкотре наголосив про неможливість застосування до спірних правовідносин норми статті 40 КЗпП України, що підтверджується і внесенням Законом №113-ІХ відповідних змін до КЗпП України та Закону України "Про прокуратуру". Відповідно, не вбачається підстав для виплати позивачу вихідної допомоги, оскільки стаття 44 КЗпП України містить вичерпний перелік підстав припинення трудового договору, за яких виплачується вихідна допомога, пункт 2 пункту 19 розділу II "Прикінцеві і перехідні положення" Закону №113-ІХ до них не входить.
Розглянувши матеріали адміністративної справи, вивчивши зміст позовної заяви, відзиву на позов і відповіді на відзив, письмового заперечення, з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення проти них, дослідивши і оцінивши зібрані по справі докази, в їх сукупності, проаналізувавши зміст норм матеріального права, які врегульовують спірні правовідносини, суд встановив наступні обставини.
ОСОБА_1 з 15.06.2010 проходив службу в органах прокуратури на різних посадах, зокрема з 14.07.2016 по 22.10.2021 на посаді прокурора Городенківського відділу Тисменицької місцевої прокуратури Івано-Франківської області, свідченням чого є записи у трудовій книжці позивача серії НОМЕР_1 від 14.07.2004 (а.с.8-11).
Згідно наказу Офісу Генерального прокурора №410 від 03.09.2020, юридичну особу "Прокуратура Івано-Франківської області" з 11.09.2020 перейменовано в "Івано-Франківську обласну прокуратуру" (зворотній бік а.с.10).
Виходячи із змісту заяви від 08.10.2019, ОСОБА_1 просив перевести його на посаду прокурора в окружній прокуратурі та заявив про намір пройти атестацію (а.с.68).
Відповідно до наказу Офісу Генерального прокурора №2ш від 17.02.2021, внаслідок утворенням з 15.03.2021 окружних прокуратур і припиненням діяльності шляхом реорганізації місцевих прокуратур внесено відповідні зміни до структур і штатних розписів обласних прокуратур (а.с.16-17).
У зв'язку із утворенням Івано-Франківської окружної прокуратури, припинено діяльність Тисменицької місцевої прокуратури, що також підтверджується листом Івано-Франківської обласної прокуратури від 12.11.2021 за №27-378 вих-12 (а.с.15).
Наказом Івано-Франківської обласної прокуратури від 15.03.2021 за №263к прокурору Городенківського відділу Тисменицької місцевої прокуратури Івано-Франківської області ОСОБА_1 тимчасово визначено робоче місце у Коломийській окружній прокуратурі Івано-Франківської області (а.с.69).
На підставі наказу Івано-Франківської обласної прокуратури від 20.10.2021 за №1104к ОСОБА_1 звільнено з посади прокурора Городенківського відділу Тисменицької місцевої прокуратури Івано-Франківської області з 22.10.2021 на підставі підпункту 2 пункту 19 розділу II "Прикінцеві і перехідні положення" Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури" №113-ІХ від 19.09.2019 на підставі рішення кадрової комісії про неуспішне проходження атестації (а.с.12), про що внесений запис №18 у трудову книжку позивача (зворотній бік а.с.10, а.с.12).
Згідно пояснень ОСОБА_1 , так як вихідна допомога при звільненні відповідачем не виплачена, позивач 28.10.2021 через свого представника звернувся до обласної прокуратури із відповідним запитом щодо з'ясування підстав невиплати такої допомоги.
Листом від 02.11.2021 за №21-406 вих-21, Івано-Франківська обласна прокуратура повідомила про відсутність підстав для виплати вихідної допомоги при звільненні, оскільки позивач звільнений на підставі підпункту 2 пункту 19 розділу II "Прикінцеві і перехідні положення" Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури", а не на підставі статті 40 КЗпП України (а.с.13).
Вважаючи протиправними дії відповідача щодо не нарахування і невиплати вихідної допомоги при звільненні, з метою захисту своїх порушених прав та інтересів ОСОБА_1 звернувся з цим позовом до суду, ставлячи вимогу про визнання протиправною бездіяльність щодо не нарахування і невиплати вихідної допомоги при звільненні в розмірі середнього місячного заробітку і зобов'язання стягнути таку допомогу і середній заробіток з 23.10.2021 по день фактичного розрахунку.
Надаючи правову оцінку публічно-правовим відносинам, суд виходить із наступних підстав та мотивів.
У відповідності до вимог пункту 3 частини 1 статті 244 КАС України, визначаючи яку правову норму слід застосувати до спірних правовідносин, суд зазначає, що при вирішенні даної справи керується нормами Законів та підзаконних нормативно-правових актів в тій редакції, яка чинна на момент виникнення чи дії конкретної події, обставини і врегулювання відповідних відносин.
Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Статтею 4 Закону України від 14 жовтня 2014 року №1697-VII "Про прокуратуру" (надалі по тексту також - Закон №1697-VІІ), встановлено, що організація та діяльність прокуратури України, статус прокурорів визначаються Конституцією України, цим та іншими законами України, чинними міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Законом №1697-VII забезпечуються гарантії незалежності прокурора, зокрема, щодо особливого порядку його призначення на посаду, звільнення з посади, притягнення до дисциплінарної відповідальності тощо.
Так, Законом України від 19 вересня 2019 року №113-IX "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури" (діє з 25 вересня 2019 року) запроваджено реформування системи органів прокуратури, у зв'язку із чим до Закону №1697-VII були внесені зміни.
У тексті Закону №1697-VII слова "Генеральна прокуратура України", "регіональні прокуратури", "місцеві прокуратури" замінено відповідно словами "Офіс Генерального прокурора", "обласні прокуратури", "окружні прокуратури".
Згідно з пунктами 6, 7 розділу II "Прикінцеві та перехідні положення" Закону №113-ІХ з дня набрання чинності цим Законом усі прокурори Генеральної прокуратури України, регіональних прокуратур, місцевих прокуратур, військових прокуратур вважаються такими, що попереджені у належному порядку про можливе майбутнє звільнення з посади на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону України "Про прокуратуру".
Положення щодо проходження атестації, передбаченої цим розділом, поширюються на прокурорів та слідчих органів прокуратури, які:
1) на день набрання чинності цим Законом займають посади у Генеральній прокуратурі України, регіональних прокуратурах, місцевих прокуратурах, військових прокуратурах;
2) на день набрання чинності цим Законом займали посади у Генеральній прокуратурі України, регіональних прокуратурах, місцевих прокуратурах, військових прокуратурах, але з поважних причин, до яких належать тимчасова непрацездатність, відпустка по догляду за дитиною, відрядження для участі в роботі інших органів на постійній основі тощо, не проходили атестацію;
3) звільнені з органів прокуратури у зв'язку з настанням підстав, передбачених підпунктами 1 і 2 пункту 19 цього розділу, щодо яких набрало законної сили рішення суду про поновлення на посаді прокурора у Генеральній прокуратурі України, регіональних прокуратурах, місцевих прокуратурах, військових прокуратурах, у тому числі у разі прийняття судом рішення про поновлення на посаді прокурора в Офісі Генерального прокурора, обласних прокуратурах, окружних прокуратурах;
4) звільнені до набрання чинності цим Законом з органів прокуратури, щодо яких набрало законної сили рішення суду про поновлення на посаді прокурора у Генеральній прокуратурі України, регіональних прокуратурах, місцевих прокуратурах, військових прокуратурах, у тому числі у разі прийняття судом рішення про поновлення на посаді прокурора в Офісі Генерального прокурора, обласних прокуратурах, окружних прокуратурах.
Прокурори та слідчі органів прокуратури, зазначені в підпунктах 1-4 цього пункту, можуть бути переведені на посаду прокурора в Офісі Генерального прокурора, обласних прокуратурах, окружних прокуратурах лише у разі успішного проходження ними атестації.
Проходження атестації особами, зазначеними в підпункті 3 цього пункту, розпочинається з етапу, на якому було прийнято рішення про неуспішне її проходження.
Пунктом 10 розділу II "Прикінцеві та перехідні положення" Закону № 113-ІХ установлено, що прокурори та слідчі органів прокуратури, зазначені в підпунктах 1-4 пункту 7 цього розділу, мають право у строк, визначений Порядком проходження прокурорами атестації, подати Генеральному прокурору заяву про переведення на посаду прокурора в Офісі Генерального прокурора, обласних прокуратурах, окружних прокуратурах. У заяві також повинно бути зазначено про намір пройти атестацію, надано згоду на обробку персональних даних, на застосування процедур та умов проведення атестації. Форма та порядок подачі заяви визначаються Порядком проходження прокурорами атестації.
Згідно з пунктом 11 розділу II "Прикінцеві і перехідні положення" Закону №113-IX атестація прокурорів проводиться кадровими комісіями Офісу Генерального прокурора, кадровими комісіями обласних прокуратур, утворення, визначення складу, періоду та порядку роботи яких, здійснюється Генеральним прокурором.
В силу правового регулювання пункту 14 розділу II "Прикінцеві і перехідні положення" Закону №113-IX графік проходження прокурорами атестації встановлює відповідна кадрова комісія. Атестація проводиться прозоро та публічно, у присутності прокурора, який проходить атестацію. Перебіг усіх етапів атестації фіксується за допомогою технічних засобів відео- та звукозапису.
На виконання вимог Закону №113-IX наказом Генерального прокурора від 3 жовтня 2019 року №221 затверджено Порядок проходження прокурорами атестації (надалі по тексту також - Порядок №221).
Атестація прокурорів, в розумінні пункту 1 розділу 1 Порядку №221, це встановлена розділом II "Прикінцеві і перехідні положення" Закону № 113-IX і цим Порядком процедура надання оцінки професійній компетентності, професійній етиці та доброчесності прокурорів Генеральної прокуратури України, регіональних прокуратур, місцевих прокуратур і військових прокуратур.
Згідно із пунктами 2, 4 розділу 1 Порядку №221 атестація прокурорів Генеральної прокуратури України (включаючи прокурорів Головної військової прокуратури, прокурорів секретаріату Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії прокурорів), регіональних, місцевих прокуратур та військових прокуратур проводиться відповідними кадровими комісіями. Порядок роботи, перелік і склад кадрових комісій визначаються відповідними наказами Генерального прокурора.
Предметом атестації є оцінка: 1) професійної компетентності прокурора (у тому числі загальних здібностей та навичок); 2) професійної етики та доброчесності прокурора (пункт 5 розділу I Порядку №221).
Відповідно до пункту 8 розділу I Порядку №221 за результатами атестації прокурора відповідна кадрова комісія ухвалює одне із таких рішень: 1) рішення про успішне проходження прокурором атестації; 2) рішення про неуспішне проходження прокурором атестації.
За приписами пунктів 9, 10 розділу І Порядку №221 атестація проводиться на підставі письмової заяви прокурора Генеральної прокуратури України, регіональної прокуратури, місцевої прокуратури, військової прокуратури про переведення на посаду прокурора відповідно в Офісі Генерального прокурора, обласних прокуратурах, окружних прокуратурах, в якій зазначено про намір пройти атестацію, надано згоду на обробку персональних даних і на застосування процедур та умов проведення атестації. Форми типових заяв прокурора встановлено у додатку 2 до цього Порядку.
Заява, вказана у пункті 9 розділу I цього Порядку, подається Генеральному прокурору прокурорами Генеральної прокуратури України (включаючи прокурорів Головної військової прокуратури, прокурорів секретаріату Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії прокурорів), прокурорами регіональних прокуратур, військових прокуратур регіонів (на правах регіональних), прокурорами місцевих прокуратур, військових прокуратур гарнізонів та інших військових прокуратур (на правах місцевих) до 15 жовтня 2019 року (включно). Заява підписується прокурором особисто.
Згідно з пунктами 16, 17 розділу II "Прикінцеві і перехідні положення" Закону №113-IX за результатами складення прокурором іспиту відповідна кадрова комісія ухвалює рішення щодо допуску прокурора до проведення співбесіди. Якщо прокурор за результатами складення іспиту набрав меншу кількість балів, ніж прохідний бал, встановлений згідно з Порядком проходження прокурорами атестації, це є підставою для недопущення прокурора до етапу співбесіди і ухвалення кадровою комісією рішення про неуспішне проходження атестації таким прокурором.
Кадрові комісії за результатами атестації прокурора ухвалюють одне із таких рішень: рішення про успішне проходження прокурором атестації або рішення про неуспішне проходження прокурором атестації.
Пунктом 19 розділу II "Прикінцеві і перехідні положення" Закону №113-IX установлено, що прокурори та слідчі органів прокуратури, зазначені в підпунктах 1-4 пункту 7 цього розділу, звільняються Генеральним прокурором, керівником регіональної (обласної) прокуратури з посади прокурора за умови настання однієї з таких підстав:
1) неподання прокурором чи слідчим органів прокуратури у встановлений строк заяви до Генерального прокурора про переведення до Офісу Генерального прокурора, обласної прокуратури, окружної прокуратури та про намір у зв'язку із цим пройти атестацію;
2) рішення кадрової комісії про неуспішне проходження атестації;
3) в Офісі Генерального прокурора, обласних прокуратурах, окружних прокуратурах відсутні вакантні посади, на які може бути здійснено переведення прокурора чи слідчого органів прокуратури, який успішно пройшов атестацію;
4) ненадання прокурором чи слідчим органів прокуратури, у разі успішного проходження ним атестації, згоди протягом трьох робочих днів на переведення на запропоновану йому посаду в Офісі Генерального прокурора, обласній прокуратурі, окружній прокуратурі.
За текстом пункту 9 частини 1 статті 51 Закону №1697-VII прокурор звільняється з посади у разі ліквідації чи реорганізації органу прокуратури, в якому прокурор обіймає посаду, або в разі скорочення кількості прокурорів органу прокуратури.
Повертаючись до обставин справи, встановлених вище по тексту судового рішення, ОСОБА_1 подав Генеральному прокурору заяву від 08.10.2019 про переведення його на посаду прокурора в окружній прокуратурі та про намір пройти атестацію (а.с.68).
Виходячи із змісту заяви, позивач ознайомлений та погодився з умовами та процедурами проведення атестації, визначеними у Порядку проходження прокурорами атестації, затвердженому наказом Генерального прокурора. Окрім того позивач погодився у разі неуспішного проходження будь якого з етапів атестації, а також за умови настання однієї з підстав, передбачених пунктом 19 розділу ІІ "Прикінцеві і перехідні положення" Закону №113-IX, із тим, що його буде звільнено з посади прокурора.
Отже, на переконання суду, у розглядуваному випадку, позивач перебував у стані повної правової визначеності, коли, маючи відповідну освіту та досвід професійної діяльності, не міг не усвідомлювати юридичних наслідків не проходження атестації, із правилами якої він погодився, подавши відповідну заяву.
У зв'язку із прийняттям кадровою комісією рішення про неуспішне проходження ОСОБА_1 атестації, останнього звільнено з посади прокурора Городенківського відділу Тисменицької місцевої прокуратури Івано-Франківської області з 22.10.2021 на підставі підпункту 2 пункту 19 розділу II "Прикінцеві і перехідні положення" Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури" №113-ІХ від 19.09.2019 (а.с.12).
Такий наказ на час розгляду даної справи є чинним, доказів його скасування, відміни чи внесення до нього відповідних змін, які б повністю змінювали обставини даної справи, як позивач так і відповідач суду не подали.
За результатом дослідження обставин справи та наявних матеріалів, з урахуванням доводів позивача та відповідача, суд вказує на відсутність правових підстав для задоволення позовної вимоги ОСОБА_1 про визнання протиправною бездіяльність Івано-Франківської обласної прокуратури щодо не нарахування і невиплати вихідної допомоги при звільненні в розмірі середнього місячного заробітку і зобов'язання стягнути таку допомогу, з огляду на наступні аргументи.
Так, згідно положень статті 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадках, зокрема, змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників; виявленої невідповідності працівника займаній посаді або виконуваній роботі внаслідок недостатньої кваліфікації або стану здоров'я, які перешкоджають продовженню даної роботи, а так само в разі відмови у наданні допуску до державної таємниці або скасування допуску до державної таємниці, якщо виконання покладених на нього обов'язків вимагає доступу до державної таємниці.
Вихідна допомога - це державна гарантія, яка полягає в грошовій виплаті працівнику у випадках, передбачених законом, роботодавцем в колективному договорі або сторонами. Під вихідною допомогою зазвичай розуміють грошові суми, які виплачуються працівникові у передбачених законодавством випадках у разі припинення трудового договору з незалежних від працівника обставин.
Статтею 44 КЗпП України визначено перелік підстав припинення трудового договору, в яких передбачено виплату вихідної допомоги.
Зокрема, при припиненні трудового договору з підстав, зазначених у пункті 6 статті 36 та пунктах 1, 2 і 6 статті 40 цього Кодексу, працівникові виплачується вихідна допомога у розмірі не менше середнього місячного заробітку; у разі призову або вступу на військову службу, направлення на альтернативну (невійськову) службу (пункт 3 статті 36) - у розмірі двох мінімальних заробітних плат; внаслідок порушення власником або уповноваженим ним органом законодавства про працю, колективного чи трудового договору (статті 38 і 39) - у розмірі, передбаченому колективним договором, але не менше тримісячного середнього заробітку; у разі припинення трудового договору з підстав, зазначених у пункті 5 частини першої статті 41, - у розмірі не менше ніж шестимісячний середній заробіток.
Законами, що регулюють статус прокурорів та відповідно мають статус спеціальних, є Закони №1697-VІІ та №113-ІХ. Однак, ні вказаними Законами, ні КЗпП України, ні іншими нормативно-правовими актами не передбачено виплату вихідної допомоги при звільненні прокурора у зв'язку з неуспішним проходженням атестації.
Суд також зазначає, що аналіз статті 44 КЗпП України вказує на те, що відповідна виплата за своїм характером спрямована на захист трудових прав працівника, зокрема, при його звільненні з незалежних від нього причин (зокрема, змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників; виявленої невідповідності працівника займаній посаді або виконуваній роботі внаслідок недостатньої кваліфікації або стану здоров'я, які перешкоджають продовженню даної роботи, а так само в разі відмови у наданні допуску до державної таємниці або скасування допуску до державної таємниці, якщо виконання покладених на нього обов'язків вимагає доступу до державної таємниці; поновлення на роботі працівника, який раніше виконував цю роботу тощо).
Вихідна допомога виплачується з метою матеріальної підтримки особи, яка втрачає роботу та стабільний заробіток не за власним рішенням і настання таких подій може бути для неї неочікуваним та незапланованим.
Водночас, для звільнення на підставі підпункту 2 пункту 19 розділу ІІ Закону України №113-ІХ важливим є не юридичний факт ліквідації, реорганізації органу прокуратури чи скорочення кількості прокурорів, а один з юридичних наслідків, передбачених у пункті 19 "Прикінцевих положень" Закону №113-ІХ.
Таким чином, оскільки ОСОБА_1 звільнено з посади у зв'язку з неуспішним проходженням атестації, застосування статті 44 КЗпП України щодо стягнення вихідної допомоги на підставі пункту 1 частини 1 статті 40 КЗпП України є безпідставним.
Суд також критично оцінює аргументи позивача щодо однорідності "за визначенням" звільнення на підставі підпункту 2 пункту 19 розділу ІІ Закону України №113-ІХ і на підставі пункту 2 частини 1 статті 40 КЗпП України.
Слід відмітити, що пункт 2 частини 1 статті 40 КЗпП України передбачає умову, за якої трудовий договір може бути розірваний власником або уповноваженим ним органом, а саме: виявлення невідповідності працівника займаній посаді або виконуваній роботі внаслідок недостатньої кваліфікації або стану здоров'я, які перешкоджають продовженню даної роботи.
У спірному випадку позивача звільнено з посади у зв'язку із рішенням кадрової комісії про неуспішне проходження атестації, предметом якої є оцінка професійної компетентності прокурора і професійної етики та доброчесності, що за своїм визначенням відрізняється від умови звільнення, визначеної пунктом 2 частини 1 статті 40 КЗпП України.
Як зазначено вище коментована атестація включає в себе окремі і самостійні за визначенням поняття "професійної компетенції", "професійної етики" та "доброчесності", що не є тотожним за змістом визначенню "невідповідності працівника займаній посаді або виконуваній роботі внаслідок недостатньої кваліфікації".
Також у спірних правовідносинах не слід ототожнювати поняття "професійної компетенції" і "кваліфікації".
Так, правове визначення понять (за їх змістом) таких як "працівник", "роботодавець", "атестація працівників", "професійне навчання працівників", "неформальне професійне навчання працівників", "формальне професійне навчання працівників", "підтвердження кваліфікації працівників" і "невідповідність працівника займаній посаді або виконуваній роботі" містяться в Закону України "Про професійний розвиток працівників" від 12.01.2012 за №4312-VІ (надалі по тексту також - Закон №4312-VІ).
Разом з тим, в силу правового регулювання пункту 1-1 Розділу V "Прикінцеві положення" положення цього Закону не поширюються на проведення атестації прокурорів, що здійснюється відповідно до розділу II "Прикінцеві і перехідні положення" Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури".
У спірному ж випадку зміст і розкриття правовідносин про успішне чи неуспішне проходження атестації прокурорів і наслідки її проходження/не проходження врегульовані Законом №113-IX і Порядком №221.
За стоїм змістом атестація прокурора є значно ширшою та суттєво відмінною від атестації звичайного працівника, правовідносини з яким між останнім і роботодавцем врегульовані КЗпП України та Законом №4312-VІ.
Посилання позивача у позовній заяві на правові позиції Верховного Суду від 31.01.2018 у справі №803/31/16, від 30.07.2019 у справі №804/406/16, від 08.08.2019 у справі №813/150/16, від 15.04.2021 у справі №440/3166/20, від 22.07.2021 у справі №300/2000/20 та інші є безпідставними, оскільки правовідносини які були предметом розгляду у вказаних справах не є подібними до правовідносин у цій справі.
Вказаними рішеннями суду касаційної інстанції не надавалася правова оцінка і застосування підпункту 2 пункту 19 розділу ІІ Закону України №113-ІХ саме в редакції від 15.06.2021.
Подібність правовідносин означає, зокрема, тотожність об'єкта та предмета правового регулювання, а також умов застосування правових норм (часу, місця, підстав виникнення, припинення та зміни відповідних правовідносин). Зміст правовідносин з метою з'ясування їх подібності в різних рішеннях суду касаційної інстанції визначається обставинами кожної конкретної справи.
При цьому, обставини, які формують зміст правовідносин і впливають на застосування норм матеріального права, а так само оцінка судами їх сукупності, не можуть вважатися подібністю правовідносин
Так, у зазначених позивачем справах оскаржувалася бездіяльність прокуратури щодо невиплати прокурору вихідної допомоги в розмірі середньомісячного заробітку у зв'язку із звільненням на підставі пункту 9 частини 1 статті 51 Закону 1697-VIІ в наслідок ліквідації чи реорганізації органу прокуратури, в якому прокурор обіймає посаду, або в разі скорочення кількості прокурорів органу прокуратури.
Що стосується обставин справи за позовом ОСОБА_1 , то позивач звільнений зовсім з інших підстав, а саме - на підставі підпункту 2 пункту 19 розділу II "Прикінцеві і перехідні положення" Закону №113-ІХ у зв'язку із рішенням кадрової комісії про неуспішне проходження атестації.
Отже, зважаючи на відмінність фактичних обставин у вказаних позивачем справах та у справі, що розглядається, вказані висновки не враховуються судом при вирішенні справи.
Відповідно до пункту 30 Рішення Європейського Суду з прав людини у справі "Hirvisaari v. Finland" від 27.09.2001, рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя.
В розумінні висновків пункту 29 Рішення Європейського Суду з прав людини у справі "Ruiz Torija v. Spain" від 09.12.1994, статтю 6 пункту 1 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов'язку обґрунтовувати рішення може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи.
Згідно пункту 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення.
Враховуючи зазначене, решта доводів та аргументів учасників справи не мають значення для правильного вирішення спору по суті, не впливають на встановлені в ході розгляду справи обставини і не спростовують викладених висновків суду.
В частині позовних вимог про стягнення з Івано-Франківської обласної прокуратури на користь ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні останнього з 23.10.2021 по день фактичного розрахунку, то суд також вважає, що слід відмовити у задоволенні позову в цій частині, оскільки така вимога є похідною від вимоги про стягнення з відповідача на користь позивача вихідної допомоги при звільненні у розмірі середнього місячного заробітку, що становить 7 794,18 гривень.
Відповідно до частин 1, 2 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Суд вжив всіх заходів на з'ясування обставин, які мають значення для даної справи, в тому числі витребував додаткові докази з власної ініціативи (а.с.40).
Враховуючи вищенаведене, суд робить висновок про не обґрунтованість адміністративного позову в цілому, а позовні вимоги такими, що не підлягають до задоволення.
З приводу розподілу судових витрат суд зазначає, що позивач за подання до суду адміністративного позову не майнового характеру сплачено судовий збір в розмірі 1 816,00 гривень і 84,40 гривень, на підтвердження чого в матеріалах справи міститься квитанція від 01.12.2021 за №36088 і від 24.01.2022 за №125554417 відповідно (а.с.36, 89).
Також у позовній заяві позивач зазначив про орієнтовний розмір попередній судових витрат на правничу допомогу 10 000,00 гривень, які просиві стягнути з відповідача на його користь.
Зважаючи на висновок суду про необґрунтованість адміністративного позову в силу вимог статті 139 КАС України не підлягають стягненню із відповідача суб'єкта владних повноважень витрати зі сплати судового збору і витрати на правничу допомогу.
Сторонами не подано до суду будь-яких доказів про понесені ними інші судові витрати при розгляду даної справи, відтак у суду відсутні підстави для вирішення питання щодо розподілу таких витрат.
На підставі статті 129-1 Конституції України, керуючись статтями 139, 241-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
В задоволенні позову відмовити.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку.
Відповідно до статей 255, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційна скарга на рішення суду подається до Восьмого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення рішення в повному обсязі.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Строк на апеляційне оскарження також може бути поновлений в разі його пропуску з інших поважних причин, крім випадків, визначених частиною другою статті 299 цього Кодексу.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 ), АДРЕСА_1 ;
відповідач - Івано-Франківська обласна прокуратура (ідентифікаційний код юридичної особи 03530483), вул. Грюнвальдська, буд. 11, м. Івано-Франківськ, 76018.
Суддя /підпис/ Чуприна О.В.