ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
"07" березня 2022 р. справа № 300/4017/21
м. Івано-Франківськ
Івано-Франківський окружний адміністративний суд в складі:
головуючого судді Біньковської Н.В.,
розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання дій протиправними та стягнення середнього грошового забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні з військової служби,-
ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом до Військової частини НОМЕР_1 відповідно до змісту якого просить: визнати протиправним дії щодо непроведення повного розрахунку при звільненні, а саме невиплати у день звільнення грошової компенсації вартості за неотримане речове майно; стягнути середнє грошове забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні (невиплату грошової компенсації вартості за неотримане речове майно) за період із 31.03.2021 по день фактичної виплати заборгованості грошової компенсації вартості за неотримане речове майно, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 29.07.2021 терміном 120 днів із розрахунку 471,26 грн. в день у сумі 56551,56 грн. із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до п.2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації податку з доходів фізичних осіб, що утримується з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою КМУ від 15.01.2004 №44.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що станом на день виключення із списків особового складу частини та з усіх видів забезпечення відповідачем не проведено повного розрахунку при звільненні - не виплачено грошову компенсацію за неотримане майно, сума якої згідно довідки відповідача становить 26427,40 грн. Зазначає, що така виплата проведена відповідачем не 31.03.2021, у день виключення із списків Військової частини НОМЕР_1 , а 29.07.2021, а тому, у відповідності до статей 116, 117 КЗпП України відповідач повинен нарахувати і виплатити середній заробіток за час затримки виплат належної йому при звільненні грошової компенсації за неотримане речове майно.
Ухвалою Івано-Франківського окружного адміністративного суду відкрито провадження в адміністративній справі за правилами спрощеного позовного провадження.
Відповідач скористався правом подання відзиву на позов, в якому стосовно задоволення позову заперечує. Зазначає, що трудові відносини та військова служба мають різну правову природу та врегульовані різним законодавством, тому передбачені законодавством про працю норми її оплати і порядок вирішення спорів про останню не поширюються військовослужбовців та прирівняних до них осіб. Зауважує, що виплата компенсації за затримку виплати розрахунку при звільненні осіб, які проходили військову службу не передбачена, а дія норм КЗпП України на них не поширюється. Зауважує, що позивач зробив неправильний розрахунок, оскільки не врахував позицію Великої Палати Верховного Суду міститься у постанові від 26.06.2019 по справі №761/9584/15-ц (а.с.23).
Позивач правом подання відповіді на відзив не скористався.
Заяв про розгляд справи з викликом сторін суду не надходило. У відповідності до вимог статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглянув справу за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін за наявними в справі матеріалами.
Суд, розглянувши матеріали адміністративної справи, дослідивши в сукупності письмові докази, встановив наступне.
Наказом командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) №61 від 29.03.2021, ОСОБА_1 звільнений відповідно до підпункту “б” пункту 2 частини 5 статті 26 Закону України “Про військовий обов'язок і військову службу” з військової служби в запас та з 31.03.2021 виключений із списків особового складу Військової частини НОМЕР_1 та усіх видів забезпечення (а.с.13).
За змістом вказаного наказу, при виключенні ОСОБА_1 зі списків особового складу Військової частини НОМЕР_1 , визначено виплатити йому грошову компенсацію за 30 діб невикористаної щорічної основної відпустки за 2021 рік, грошову допомогу для оздоровлення за 2021 рік в розмірі місячного забезпечення, грошову компенсацію за невикористану відпустку за 2 роки (за період з 2020 по 2021 роки), за 28 днів у сукупності, матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань, у розмірі одного окладу за військовим званням, щомісячну премію за прос лужений час у березні 2021 року та одноразову грошову допомогу при звільненні за 5 календарних років.
Як зазначає позивач, та не заперечує відповідач, 29.07.2021 відповідачем на банківський рахунок позивача виплачено 26030,99 грн. компенсації вартості за неотримане речове майно (а.с.14).
За змістом позовної заяви та відзиву на позов, між сторонами відсутній спір щодо правильності розміру таких виплат та їх дати.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, що склались між сторонами, суд зазначає наступне.
За змістом статті 1-2 Закону України “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей” військовослужбовці користуються усіма правами і свободами людини та громадянина, гарантіями цих прав і свобод, закріпленими в Конституції України та законах України, з урахуванням особливостей, встановлених цим та іншими законами. У зв'язку з особливим характером військової служби, яка пов'язана із захистом Вітчизни, військовослужбовцям надаються визначені законом пільги, гарантії та компенсації.
Згідно з частиною 3 статті 24 Закону України “Про військовий обов'язок і військову службу” закінченням проходження військової служби вважається день виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини (військового навчального закладу, установи тощо) у порядку, встановленому положеннями про проходження військової служби громадянами України.
Відповідно до абзацу 3 пункту 242 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10.12.2008 №1153/2008, особа, звільнена з військової служби, на день виключення зі списків особового складу військової частини має бути повністю забезпечена грошовим, продовольчим і речовим забезпеченням. Військовослужбовець до проведення з ним усіх необхідних розрахунків не виключається без його згоди зі списків особового складу військової частини.
Суд зазначає, що за загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовані спірні правовідносини.
Якщо держава задекларувала певні правила проведення розрахунку при звільненні військовослужбовця, то вона зобов'язана вжити всіх заходів для забезпечення реалізації цих правил.
Законом України “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей”, ні іншими нормативно-правовими актами, які регулювали питання прийняття, проходження та звільнення з військової служби, не врегульовані питання порушення роботодавцем, строків проведення розрахунків при звільненні, а також наслідків такого порушення.
Отже, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі, підлягають застосуванню норми трудового законодавства.
Згідно із статтею 116 Кодексу законів про працю України (надалі також - КЗпП України) при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.
Частиною 1 статті 117 Кодексу законів про працю України визначено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору (ч.2 ст.117 КЗпП України).
Аналіз статей 116, 117 КЗпП України дає підстави для висновку, що передбачений частиною першою статті 117 КЗпП України обов'язок роботодавця щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні настає за умови невиплати з його вини належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені у статті 116 КЗпП, при цьому визначальними є такі юридично значимі обставини, як невиплата належних працівникові сум при звільненні та факт проведення з ним остаточного розрахунку.
Отже, непроведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку. Після ухвалення судового рішення про стягнення заборгованості із заробітної плати роботодавець не звільняється від відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП, а саме виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, тобто за весь період невиплати власником або уповноваженим ним органом належних працівникові при звільненні сум.
В постанові від 26 лютого 2020 року в справі №821/1083/17 Великою Палатою Верховного Суду висловлено правову позицію, що під “належними звільненому працівникові сумами” необхідно розуміти всі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо).
Як встановлено судом, позивача виключено із списків особового складу Військової частини НОМЕР_1 31.03.2021.
Остаточний розрахунок з виплати компенсації вартості за неотримане речове майно проведений відповідачем 29.07.2021.
Таким чином, відповідачем допущено протиправну бездіяльність щодо нездійснення нарахування та виплати позивачу середнього заробітку за час затримки розрахунку з 01.04.2021 по 29.07.2021 грошової компенсації за неотримане речове майно.
Як зазначено судом вище, стаття 116 Кодексу законів про працю України оперує поняттям “всі суми, що належать працівнику”, а стаття 117 цього Кодексу передбачає санкцію за невиплату відповідних сум при звільненні.
Із змісту вказаних правових норм суд робить висновок, що відповідальність в розмірі середнього заробітку застосовується лише в разі невиплати всіх належних працівникові сум (заробітної плати, компенсацій тощо). Такий правовий висновок прямо слідує із статті 117 КЗпП.
Отже, в разі виплати частини (не всіх) належних звільненому працівникові сум зменшується відповідно розмір відповідальності. І цей розмір відповідальності повинен бути пропорційним розміру невиплачених сум з урахуванням того, що всі належні при звільненні суми становлять сто відсотків, стільки ж відсотків становить розмір середнього заробітку.
Тобто, залежно від розміру невиплачених належних звільненому працівникові сум, прямо пропорційно належить виплаті розмір середнього заробітку.
Коли згідно з чинним законодавством виплати проводяться виходячи із середньої заробітної плати, застосовується Порядок обчислення середньої заробітної плати, затверджений постановою Кабінету міністрів України від 08.02.1995 №100 (підпункт “л” пункту 1 цього Порядку).
Згідно з п.2 вказаного Порядку №100 від 08.02.1995, середня заробітна плата за час затримки всіх сум належних на час звільнення виплат, обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата.
Враховуючи, що позивача було виключено із списків відповідача в березні 2021 року, то для обчислення середнього заробітку необхідно брати період за січень-лютий 2021 року.
Зміст доданих позивачем доказів засвідчує склад грошового забезпечення позивача за останні два місяці, що передують місяцю, в якому відбулось виключення із списків, в загальній сумі 27804,52 грн. Отже, середньоденне грошове забезпечення для розрахунку середнього заробітку за час затримки виплати грошової компенсації за неотримане речове майно становить 471,26 грн. (27804,52 грн. розділити на 59 календарних днів).
Загальний період затримки розрахунку при звільненні у спірному випадку становить 120 календарних днів.
Таким чином, середній заробіток за час затримки виплати сум, що належать позивачу до виплати в день звільнення, становить 56551,20 грн. (120х471,26).
Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що встановлений статтею 117 КЗпП України механізм компенсації роботодавцем працівнику середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не передбачає чітких критеріїв встановлення справедливого та розумного балансу між інтересами звільненого працівника та його колишнього роботодавця. Суд може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, і таке зменшення має залежати від розміру недоплаченої суми. Зменшуючи розмір відшкодування, визначений відповідно до статті 117 КЗпП України, виходячи зі середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні, необхідно враховувати таке:
- розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором;
- період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов'язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум;
- ймовірний розмір пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника;
- інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність можливого розміру пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.
Враховуючи встановлені і цій справі обставини, суд вважає за необхідне застосувати критерії зменшення розміру відшкодування, визначеного відповідно до статті 117 КЗпП України, виходячи зі середнього заробітку за час затримки відповідачем розрахунку при звільненні.
Як встановлено судом, позивачу під час звільнення 31.03.2021 не виплачено грошову компенсацію за неотримане речове майно в сумі 26427,40 грн. Разом з цим, при звільненні ОСОБА_1 підлягала до сплати не тільки вказана компенсація, але й інші виплати.
Отже, виходячи з принципу пропорційності, за час затримки виплати компенсації за неотримане під час проходження військової служби речове майно ОСОБА_1 підлягає виплаті сума середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, визначеної в процентному співвідношенні вказаної виплати до загальної суми належних до виплати позивачу при звільненні сум.
Разом з цим, оскільки відповідачем не надано відомості про розмір всіх належних ОСОБА_1 при звільненні виплат, суд позбавлений можливості розрахувати процентне співвідношення своєчасно невиплаченої позивачу суми компенсації за неотримане під час проходження військової служби речове майно, до всіх належних позивачу при звільненні виплат.
При цьому суд не може взяти за достовірну інформацію, зазначену в довідці відповідача №350/484/1/1022 від 04.06.2021, у якій наведено загальний розмір виплачених грошових коштів при звільненні ОСОБА_1 , оскільки в ній не зазначено розмір щомісячної премії, виплата якої передбачена позивачу в наказі відповідача №61 від 29.03.2021. Водночас, відповідач не надав суду пояснення щодо виплати чи невиплати такої премії позивачу.
Отже, суд, виходячи з принципу пропорційності, вважає належним і достатнім способом захисту порушених прав позивача зобов'язання відповідача нарахувати та виплатити позивачу середній заробіток за час затримки в кількості 120 днів виплати позивачу 26427,40 грн. компенсації за неотримане під час проходження військової служби речове майно, розрахованому в процентному співвідношенні до загального розміру належних до виплати позивачу при звільненні сум.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 30.11.2020 у справі №480/3105/19, яка, в силу положень частини п'ятої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України, має враховуватись судом під час прийняття рішення.
Щодо вимог позивача про одночасну компенсацію сум податку на доходи фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового та начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №44 від 15.01.2004 (надалі також - Порядок №44), суд зазначає, що оскільки з позивачем не проведено відповідного розрахунку із виплати середнього заробітку за час затримки виплати позивачу компенсації за неотримане речове майно, позовні вимоги в цій частині є передчасними, а тому в задоволені вказаної вимоги слід відмовити.
Підсумовуючи наведене вище, суд зазначає, що позовні вимоги позивача є частково обґрунтованими, а позов таким, що підлягає частковому задоволенню.
Позивачем при зверненні до суду з цим позовом судовий збір не сплачувався відповідно до пункту 13 частини 1 статті 5 Закону України "Про судовий збір". Доказів понесення інших судових витрат суду не надано.
На підставі статті 129-1 Конституції України, керуючись статтями 139, 241-246, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Позов задовольнити частково.
Визнати протиправними дії Військової частини НОМЕР_1 щодо невиплати у день звільнення ОСОБА_1 грошової компенсації за неотримане речове майно.
Зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 (код ЄДРПОУ НОМЕР_2 ) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 (ідентифікаційний номер НОМЕР_3 ) середній заробіток за час затримки 120 днів виплати 26427,40 компенсації за неотримане під час проходження військової служби речове майно, розрахованому в процентному співвідношенні до загального розміру належних до виплати ОСОБА_1 при звільненні сум.
В задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення до Восьмого апеляційного адміністративного суду.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Суддя /підпис/ Біньковська Н.В.