10 березня 2022 року м. Ужгород№ 807/727/18
Закарпатський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Плеханова З.Б. розглянувши у письмовому провадженні адміністративну справу за позовом Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 до Управління Держпраці у Закарпатській області про перегляд судового рішення за нововиявленими обставинами
Представник Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 - адвокат Субота М.М. звернувся до Закарпатського окружного адміністративного суду із позовом до Управління Держпраці у Закарпатській області про визнання протиправною та скасування постанови.
Рішенням Закарпатського окружного адміністративного суду від 08 грудня 2018р. у справі №807/727/18р. відмовлено в задоволенні позовних вимог.
Постановою Восьмого Апеляційного адміністративного суду від 12.03.2019р. у справі №807/727/18 апеляційну скаргу ФОП ОСОБА_1 залишено без задоволення , а рішення суду першої інстанції - без змін.
Ухвалою Верховного Суду від 24 квітня 2019р. у справі №807/727/18 разом з відкриттям касаційного провадження ухвалено зупинити виконання рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 08 грудня 2018р. у справі №807/727/18, та Постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 12.03.2019р. у справі №807/727/18.
Постановою Верховного Суду від 19 січня 2022р. у справі №807/727/18 касаційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення.
01 лютого 2022 року представник позивача ОСОБА_1 - адвокат Субота М.М. звернувся до ЗОАС про перегляд вищевказаного рішення суду, додавши до заяви квитанцію про сплату судового збору, рішення ВС по даній справі, яким рішення суду першої та апеляційної інстанції залишено в силі, а також додав витяг ЗУ "Про внесення змін до Кодексу законів про працю України " "Відомості ВРУ, 2020,№ 15, ст. 93). Зазначає, що на час прийняття Закону України «Про внесення змін до Кодексу законів про працю України» від 12 грудня 2019р. №378-ІХ, який набув чинності 02.02.2020р., виконання судового рішення у цій справі було зупинено ухвалою Верховного суду від 24 квітня 2019р. до прийняття Постанови від 19 січня 2022р. Вказана обставина об'єктивно унеможливлювала подання заяви про перегляд судового рішення .
Виходячи з вищевказаного, просить суд: Визнати протиправною та скасувати постанову про накладення штрафу уповноваженими посадовими особами №ЗК248/216/АВ/П-ТД-ФС-109 від 03 липня 2018р.
Ухвалою Закарпатського окружного адміністративного суду від 07 лютого 2022 року, заяву Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 до Управління Держпраці у Закарпатській області про перегляд судового рішення за нововиявленими обставинами - залишено без руху.
Відповідно до поданої представником позивача 10.02.2022 року заяви, недоліки заяви про перегляд судового рішення за нововиявленими обставинами усунуто належним чином. Зазначено, що нововиявленою обставиною є прийняття Закону України «Про внесення змін до Кодексу законів про працю України» від 12 грудня 2019р. №378-ІХ, який набув чинності 02.02.2020р. Вказані зміни передбачають зміну підходу до процедури накладення фінансових санкцій та зміну їх розмірів.
07 березня 2022 року на електронну адресу суду надійшов відзив за підписом начальника Управління держпраці в Закарпатській області та заява про розгляд справи у їх відсутності. У Відзиві відповідач заперечує щодо перегляду справи за нововиявленими обставинами, зазначаючи , що внесення змін до зкону, про які йдеться та якими помякшено відповідальність не є підставами для перегляду у відповідності до ч. 2 ст. 361 КАСУ , а положення ч 3 ст. 361 КАСУ можу бути застосовано тільки до фізичних осіб.
Відповідно ст.361 Кодексу адміністративного судочинства України, судове рішення, яким закінчено розгляд справи і яке набрало законної сили, може бути переглянуто за нововиявленими або виключними обставинами. Перегляд судових рішень за нововиявленими обставинами в разі прийняття нових законів, інших нормативно-правових актів, якими скасовані закони та інші нормативно-правові акти, що діяли на час розгляду справи, не допускається, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність фізичної особи.
Відповідно до ст.368 КАС України заява про перегляд судових рішень за нововиявленими або виключними обставинами розглядається у судовому засіданні протягом тридцяти днів з дня відкриття провадження за нововиявленими або виключними обставинами. Справа розглядається за правилами, встановленими цим Кодексом для провадження у суді тієї інстанції, яка здійснює перегляд. В суді першої інстанції справа розглядається у порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням учасників справи. Неявка заявника або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає судовому розгляду.
Вивчивши матеріали справи, суд дійшов до наступних висновків.
Рішенням ЗОАС від 08 грудня 2018 року у даній справі в позові ОСОБА_1 до Управління Держпраці у Закарпатській області про визнання протиправною та скасування постанови про накладення штрафу № ЗК 248/216/АВ/П-ТД-ФС-109 - відмовлено .Суд у рішенні дійшов висновку, що:
- Постанова про накладення штрафу уповноваженими посадовими особами від 03.07.2018 року за №ЗК248/216/АВ/П-ТД-ФС-109 винесена уповноваженою посадовою особою Управління Держпраці у Закарпатській області з урахуванням норм Порядку накладення штрафів за порушення законодавства про працю та зайнятість населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2013р. №509, та на підставі абзацу 2 частини другої статті 265 Кодексу Законів про працю, а отже є законною і скасуванню не підлягає. Отже, підставою для накладення штрафів є виявлені під час перевірки суб'єкта господарювання порушення законодавства про працю та/або зайнятість населення зафіксовані в акті перевірки.
Вказане рішення набуло законної сили.
Станом на день постановлення оскаржуваної постанови, тобто станом на 03.07.2018 року діяла наступна редакція абзацу 2 частини другої статті 265 Кодексу Законів про працю( в редакції від 20.01.2018 року):
Стаття 265. Відповідальність за порушення законодавства про працю:
Посадові особи органів державної влади та органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій, винні у порушенні законодавства про працю, несуть відповідальність згідно з чинним законодавством.
Юридичні та фізичні особи - підприємці, які використовують найману працю, несуть відповідальність у вигляді штрафу в разі:
фактичного допуску працівника до роботи без оформлення трудового договору (контракту), оформлення працівника на неповний робочий час у разі фактичного виконання роботи повний робочий час, установлений на підприємстві, та виплати заробітної плати (винагороди) без нарахування та сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування та податків - у тридцятикратному розмірі мінімальної заробітної плати, встановленої законом на момент виявлення порушення, за кожного працівника, щодо якого скоєно порушення.
В редакції станом на 02.02.20 року (Згідно Закону України «Про внесення змін до Кодексу законів про працю України» від 12 грудня 2019р. №378-ІХ, який набув чинності 02.02.2020р) стаття викладена в наступній редакції:
Стаття 265. Відповідальність за порушення законодавства про працю
-Посадові особи органів державної влади та органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій, винні у порушенні законодавства про працю, несуть відповідальність згідно з чинним законодавством.
Юридичні та фізичні особи - підприємці, які використовують найману працю, несуть відповідальність у вигляді штрафу в разі:
фактичного допуску працівника до роботи без оформлення трудового договору (контракту), оформлення працівника на неповний робочий час у разі фактичного виконання роботи повний робочий час, установлений на підприємстві, та виплати заробітної плати (винагороди) без нарахування та сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування та податків - у десятикратному розмірі мінімальної заробітної плати, встановленої законом на момент виявлення порушення, за кожного працівника, стосовно якого скоєно порушення, а до юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, які використовують найману працю та є платниками єдиного податку першої - третьої груп, застосовується попередження.
Згідно Витягу з реєстру платників єдиного податку ОСОБА_1 є платником єдиного податку 2-ї групи.
Системний аналіз положень ст. 361 КАС України дає підстави стверджувати про те, що ч. 2 вказаної норми визначає підстави, за наявності яких судове рішення підлягає перегляду за нововиявленими обставинами. В той час, ч. 3 ст. 361 КАС України встановлює заборону на перегляд судових рішень за нововиявленими обставинами в разі прийняття нових законів, інших нормативно-правових актів, якими скасовані закони та інші нормативно-правові акти, що діяли на час розгляду справи, за ВИКЛЮЧЕННЯМ випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність фізичної особи.
Тобто, зміна законодавства, за загальним правилом, не є підставою для перегляду рішення суду за нововиявленими обставинами. Саме тому ч. 2 ст.361 КАС України і не містить такої обставини в переліку підстав. Однак, як зазначалось, законодавець робить виключення для випадків, коли зміна законодавства може стати підставою для перегляду рішення суду за нововиявленими обставинами, а саме, у разі коли зміни законодавства пом'якшили або скасували відповідальність фізичної особи.
У зв'язку із цим, доводи відповідача про неможливість застосування ч.3ст. 361 КАС України як самостійної підстави для перегляду рішення суду за нововиявленими обставинами, суд відхиляє.
Щодо зворотної дії Закону в часі слід звернути увагу на таке.
Конституційний Суд України у рішенні від 09.02.1999 року № 1-рп/99 (справа про зворотну дію в часі законів та інших нормативно-правових актів), зазначив, що дію нормативно-правового акту в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється із втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце. Тому Конституційний Суд України дійшов висновку, що положення частини першої статті 58 Конституції України про зворотну дію в часі законів та інших нормативно-правових актів у випадках, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи, стосується фізичних осіб і не поширюється на юридичних осіб.
Відповідно до цього ж рішення Конституційного Суду України дія нормативно-правових актів у часі раніше визначалася лише в окремих законах України (стаття 6 Кримінального кодексу України, стаття 8 Кодексу України про адміністративні правопорушення, стаття 3 Цивільного процесуального кодексу України та інші). Конституція України, закріпивши частиною першою статті 58 положення щодо неприпустимості зворотної дії в часі законів та інших нормативно-правових актів, водночас передбачає їх зворотну дію в часі у випадках, коли вони пом'якшують або скасовують юридичну відповідальність особи, що є загальновизнаним принципом права.
У рішенні Конституційного Суду України від 19.04.2000 року № 6-рп/2000 зазначено, що суть зворотної дії в часі законів та інших нормативно-правових актів полягає в тому, що їх приписи поширюються на правовідносини, які виникли до набрання ними чинності, за умови, якщо вони скасовують або пом'якшують відповідальність особи.
У рішенні від 02.07.2002 року № 13-рп/2002 Конституційний Суд України повторив раніше викладені положення попередніх рішень, зокрема те, що суть положення статті 58 Конституції України про незворотність дії в часі законів та інших нормативно-правових актів полягає в тому, що дія законів та інших нормативно-правових актів поширюється на ті відносини, які виникли після набуття ними чинності (рішення Конституційного Суду України від 13 травня 1997 року № 1-зп), і не поширюється на правовідносини, які виникли й закінчилися до набуття такої чинності (рішення Конституційного Суду України від 5 квітня 2001 року № 3-рп).
У рішенні ЄСПЛ від 03.04.2008 року у справі «Корецький та інші проти України» було зазначено, що навіть припускаючи, що положення закону було вірно розтлумачено судами та дане втручання базувалося на формальній підставі, закріпленій у національному законодавстві, Суд нагадує, що вислів «передбачений законом» у другому пункті статті 11 Конвенції не лише вимагає, щоб дія, яка оскаржується, була передбачена національним законодавством, але також містить вимогу щодо якості закону.
Відповідно до рішення КСУ від 29.06.2010 року № 17-рп/2010 одним з елементів верховенства права є принцип правової визначеності, в якому стверджується, що обмеження основних прав людини та громадянина і втілення цих обмежень на практиці допустиме лише за умови забезпечення передбачуваності застосування правових норм, встановлюваних такими обмеженнями. Тобто обмеження будь-якого права повинне базуватися на критеріях, які дадуть змогу особі відокремлювати правомірну поведінку від протиправної, передбачати юридичні наслідки своєї поведінки.
Відповідно до пп. 5.4 п. 5 рішення Конституційного Суду України від 22.09.2005 № 5-рп/2005 із конституційних принципів рівності і справедливості випливає вимога визначеності, ясності і недвозначності правової норми, оскільки інше не може забезпечити її однакове застосування, не виключає необмеженості трактування у правозастосовчій практиці і неминуче призводить до сваволі. За загальним правилом закон зворотної сили не має. Це правило повинно надавати визначеності і стабільності суспільним відносинам. Це означає, що закони поширюють свою дію лише на ті відносини, які виникли після набуття законами чи іншими нормативно-правовими актами чинності.
Принцип незворотності дії в часі нормативно-правових актів знайшов своє закріплення і в ст. 7 Конвенції про захист прав і основоположних свобод людини від 1950 року, відповідно до якої нікого не може бути визнано винним у вчиненні будь-якого кримінального правопорушення на підставі будь-якої дії чи бездіяльності, яка на час її вчинення не становила кримінального правопорушення згідно з національним законом або міжнародним правом. Також не може бути призначене суворіше покарання ніж те, що підлягало застосуванню на час вчинення кримінального правопорушення. Ця стаття не є перешкодою для судового розгляду, а також для покарання будь-якої особи за будь-яку дію чи бездіяльність, яка на час її вчинення становила кримінальне правопорушення відповідно до загальних принципів права, визнаних цивілізованими націями.
Виходячи із суті ст. 7 згаданої Конвенції, дія принципу незворотності дії закону в часі знаходяться в площині кримінального права.
Однак, Європейський суд з прав людини у своїй практиці все ж застосовує широкий підхід до дії принципу незворотності дії закону в часі шляхом більш широкого розуміння захисту прав і свобод людини та застосування принципу верховенства права, не обмежуючись кримінально-правовим підходом до дії принципу незворотності дії закону в часі, а розширюючи дію цього принципу в галузевому розрізі права. Досить часто такому широкому підходу може слугувати й тлумачення Судом гарантованих Конвенцією прав і свобод людини через застосування принципу предмету та мети Конвенції.
Метою Конвенції, як вказується в численних рішеннях ЄСПЛ, є захист індивідуальних прав людини, а також розвиток ідеалів та цінностей демократичного суспільства. Крім того, часто Суд у своїх рішеннях посилається не лише на предмет і мету Конвенції, а застосовує для підсилення своєї позиції також слова її Преамбули про верховенство права у відповідності із Статутом Ради Європи.
У справі «Праведная проти Росії» від 18.11.2004 року російський місцевий суд при розгляді спору щодо порядку нарахування пенсії застосував наказ Міністерства праці РФ, виданий після прийняття рішення у справі, як підставу для перегляду власного рішення за нововиявленими обставинами. При цьому, якщо попереднє рішення винесено на користь позивачки, то в результаті перегляду вже на підставі цього наказу Мінпраці РФ у задоволенні її вимог було відмовлено. Оскільки ключовим питанням цієї справи було ретроспективне застосування відомчого некримінального нормативно-правового акту, що прямо не підпадає під дію статті 7 Конвенції, ЄСПЛ аналізував ситуацію, що склалася в контексті статті 6, яка гарантує право на справедливий суд. Суд одноголосно дійшов висновку, що це право було порушено.
Відповідно до рішення ЄСПЛ у справі «Мельник проти України» від 28.03.2006 року Суд нагадав, що ретроспективність цивільного законодавства категорично не заборонена нормами Конвенції і в даному випадку може бути застосована. Тим не менше, коли питання стосується ефективного засобу правового захисту, цей засіб правового захисту має існувати з достатньою мірою певності (див. Ухвала Європейського суду з прав людини від 17 грудня 2002 року щодо прийнятності заяви Воробйової проти України). У зв'язку з цим Суд дотримується думки, що застосування зворотного в часі цивільного процесуального законодавства порушуватиме принцип правової визначеності й буде несумісним із нормами закону, якщо він позбавляє особу доступу до засобів правового захисту, які мали б бути ефективними згідно з положеннями п. 1 ст. 35 Конвенції.
Щодо посилань відповідача на те, що в даному випадку суб'єкт відповідальності за ст. 265 КЗпП України - фізична особа-підприємець, а не фізична особа без статусу господарюючого суб'єкта, а відтак є неможливим застосувати зворотну дію Закону про пом'якшення відповідальності фізичної особи, то суд вважає за потрібне зазначити таке.
Верховний Суд переглядаючи справу № 806/2143/18 та досліджуючи суб'єктний склад правопорушення визначеного частиною другою статті 265 КЗпП України і частиною третьою статті 41 КУпАП , за якими передбачено відповідальність для фізичних осіб - підприємців, які використовують найману працю, у вигляді штрафу, за фактичний допуск працівника до роботи без оформлення трудового договору (контракту) дійшов висновку про те, що ключової відмінністю цих двох статей є суб'єктний склад правопорушення. Завдяки цьому одночасно до відповідальності може бути притягнено юридичну особу як роботодавця (за статтею 265 КЗпП України) та посадову особу цієї юридичної особи (за статтею 41 КУпАП) за фактичний допуск працівника до роботи без оформлення трудових відносин.
Однак, у разі притягнення до відповідальності фізичної особи-підприємця на підставі абзацу другого частини другої статті 265 КЗпП України і частини третьої статті 41 КУпАП, повністю збігаються суб'єкт відповідальності і вид порушення (допуск працівника до роботи без оформлення трудового договору).
Тобто, говорячи про фізичну особу-підприємця як господарюючого суб'єкта і суб'єкта відповідальності за ч.2 т.265 КЗпП України мається на увазі фізична особа, яка буде нести відповідальність за допущене правопорушення.
Відтак, суд доходить висновку, що внесені Законом України № 378 від 12.12.2019 зміни до ст. 265 КЗпП України, можуть бути підставою для перегляду рішення суду за нововиявленими обставинами, оскільки пом'якшують відповідальність фізичних осіб-підприємців за фактичний допуск працівника до роботи без оформлення трудового договору (контракту).
При цьому, оскільки зміна законодавства стосується саме пом'якшення відповідальності фізичної особи, то питання наявності та доведеності вчиненого правопорушення повторно не підлягає доведенню. Заявник вказане питання також не підіймає.
Мова йде про розмір застосованої відповідальності згідно постанови про накладення штрафу від 03 липня 2018 року №ЗК248/216/АВ/П-ТД-ФС-109 про накладення штрафу в розмірі 223 380 грн. та новим видом відповідальності для ФОП платника єдиного внеску -попередження.
Посилання відповідача на відповідну судову практику Верховного Суду в обгрунтування своєї позиції суд вважає помилковим, оскільки в даних справах підстави про перегляду рішень з нововиявленими обставинами не стосувалося змін законодавства в бік помякшення відповідальності.
Відповідно до ч. 4 ст.368 КАС України за результатами перегляду рішення, ухвали за нововиявленими або виключними обставинами суд може: 1) відмовити в задоволенні заяви про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами та залишити відповідне судове рішення в силі; 2) задовольнити заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами, скасувати відповідне судове рішення та ухвалити нове рішення чи змінити рішення; 3) скасувати судове рішення і закрити провадження у справі або залишити позов без розгляду.
Частиною 1 ст. 369 КАС України передбачено, що у разі відмови в задоволенні заяви про перегляд рішення, ухвали за нововиявленими або виключними обставинами суд постановляє ухвалу. У разі задоволення заяви про перегляд судового рішення з підстав, визначених частиною другою, пунктами 1, 2 частини п'ятої статті 361 цього Кодексу, та скасування судового рішення, що переглядається, суд: 1) ухвалює рішення - якщо переглядалося рішення суду; 2) приймає постанову - якщо переглядалася постанова;3) постановляє ухвалу - якщо переглядалася ухвала.
На підставі вищевикладеного, суд доходить висновку про необхідність задоволення заяви Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 про перегляд рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 08 грудня 2018р. у справі №807/727/18р, у звязку з чим рішення слід скасувати та прийняти нове рішення., а саме: скасувати постанову Управління Держпраці в Закарпатській області про накладення штрафу від 03 липня 2018 року №ЗК248/216/АВ/П-ТД-ФС-109 про накладення штрафу в розмірі 223 380 грн.
В іншій частині в позові слід відмовити.
При цьому суд звертає увагу на те, що постанова Управління Держпраці в Закарпатській області про накладення штрафу від 03 липня 2018 року №ЗК248/216/АВ/П-ТД-ФС-109 про накладення штрафу в розмірі 223 380 грн. не підлягає визнанню протиправною, оскільки на час її прийняття суб'єкт владних повноважень діяв правомірно і обґрунтовано та застосував розмір штрафу, який був передбачений чинним законодавством.
Визначаючись із розподілом судових витрат суд виходить з того, що наявність вчиненого правопорушення з боку позивача доведено, а часткове задоволення позову та скасування оскаржуваної постанови в частині зменшення розміру штрафу спричинено змінами в законодавстві, що не спростовує того факту, що спір виник внаслідок неправомірних дій позивача.
Тому, суд вважає за можливе застосувати ч. 8ст. 139 КАС України та покласти всі судові витрати на позивача.
Керуючись статтями 6, 9, 72-76, 242 -246 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,
1. Адміністративний позов Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 до Управління Держпраці у Закарпатській області про перегляд судового рішення за нововиявленими обставинами - задовольнити частково.
Скасувати постанову Управління Держпраці в Закарпатській області про накладення штрафу від 03 липня 2018 року №ЗК248/216/АВ/П-ТД-ФС-109 про накладення штрафу на фізичну особу-підприємця ОСОБА_1 в розмірі 223 380 грн.
Рішення можу бути оскаржено до Восьмого апеляційного адмінсуду протягом тридцяти днів.
Рішення направити на електронні адреси сторін ( представників).
СуддяЗ.Б.Плеханова