11 березня 2022 року ЛуцькСправа № 140/276/22
Волинський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого - судді Лозовського О.А.,
розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження (у письмовому провадженні) адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Колодяжненської сільської ради Ковельського району Волинської області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити дії,
ОСОБА_1 звернувся в суд з позовом до Колодяжненської сільської ради Ковельського району Волинської області про визнання протиправним та скасування рішення від 21.10.2021 №13/20-106 «Про розгляд заяв»; зобов'язати затвердити проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки для індивідуального садівництва площею 0,12 га, розташованої за межами населених пунктів Колодяжненської сільської ради Ковельського району Волинської області, кадастровий номер земельної ділянки 0722189500:02:002:0721.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивач звернувся до Колодяжненської сільської ради Ковельського району Волинської області із заявою про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 0,12 га для індивідуального садівництва за межами населених пунктів Колодяжненської сільської ради Ковельського району Волинської області, з кадастровим номером 0722189500:02:002:0721. Рішенням Колодяжненської сільської ради №13/20-106 від 21.10.2021 "Про розгляд заяви" відмовлено позивачу у затвердженні вищевказаного проекту землеустрою, з тих підстав, що ГУ Держгеокадастру у Волинській області прийняло наказ від 26.05.2021 №731-УБД "Про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою" без погодження Колодяжненської сільської ради Ковельського району Волинської області.
Вважає, що підстави відмови у затверджені проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки, в оскаржуваному рішенні не ґрунтується на вимогах чинного земельного законодавства. Крім того, відповідач не має повноважень на здійснення перевірки документації із землеустрою на відповідність нормам чинного законодавства, оскільки такі повноваження надані лише державному кадастровому реєстратору.
Позивач з наведених підстав просив позов задовольнити.
Ухвалою Волинського окружного адміністративного суду від 17.01.2022 прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у даній справі, постановлено розгляд справи проводити за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи.
У відзиві на позовну заяву відповідач заперечує заявлені позовні вимоги з тих підстав, що Колодяжненською сільською радою правомірно, з підстав, визначених Земельним кодексом України, відмовлено ОСОБА_1 у затвердженні проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для індивідуального садівництва площею 0,12 га, розташованої за межами населених пунктів Колодяжненської сільської ради Ковельського району Волинської області.
Інших заяв чи пояснень по суті справи до суду від сторін не надходило.
Дослідивши письмові докази та письмові пояснення, викладені у заявах та письмовому відзиві по суті справи, суд встановив наступне.
Судом встановлено, що позивач ОСОБА_1 має статус учасника бойових дій, що підтверджується копією посвідчення учасника бойових дій серії НОМЕР_1 .
Наказом Головного управління Держгеокадастру у Волинській області від 26.05.2021 №731-УБД ОСОБА_1 надано дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки сільськогосподарського призначення державної власності, розташованої за межами населених пунктів Колодяжненської сільської ради Ковельського району (колишня Уховецька сільська рада Ковельського району). Орієнтовний розмір земельної ділянки 0,12 га (а. с. 11). Вказаний наказ не скасований та є чинним.
На звернення ОСОБА_1 до Колодяжненської сільської ради Ковельського району Волинської області про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для індивідуального садівництва, кадастровий номер 0722189500:02:002:0721, Колодяжненська сільська рада рішенням №13/20-106 від 21.10.2021 відмовила позивачу у затверджені проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для індивідуального садівництва площею 0,12 га, кадастровий номер 0722189500:02:002:0721, у зв'язку з тим, що ГУ Держгеокадастру у Волинській області прийняло наказ від 26.05.2021 №731-УБД «Про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою» без погодження Колодяжненської сільської ради.
Не погоджуючись з вищевказаним рішенням позивач звернувсь з даним позовом до суду.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд враховує наступне.
Згідно з частиною другою статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
На підставі частини другої статті 14 Конституції України право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.
Правовідносини щодо володіння, користування і розпорядження землею регулюються, зокрема, Земельним кодексом України (надалі - ЗК України), а також прийнятими відповідно до нього нормативно-правовими актами.
Статтею 3 ЗК України встановлено, що земельні відносини регулюються Конституцією України, вказаним Кодексом, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами.
Згідно з пунктами а, б статті 12 ЗК України до повноважень сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин на території сіл, селищ, міст належить: розпорядження землями територіальних громад; передача земельних ділянок комунальної власності у власність громадян та юридичних осіб відповідно до цього Кодексу.
Відповідно до частини першої статті 122 ЗК України сільські, селищні, міські ради передають земельні ділянки у власність або у користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб.
Як визначено пунктом б частини першої статті 81 ЗК України, громадяни України набувають права власності на земельні ділянки на підставі, зокрема, безоплатної передачі із земель державної і комунальної власності.
Частинами першою, другою статті 116 ЗК України визначено, що громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом, або за результатами аукціону. Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.
Безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян провадиться, зокрема, у разі одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених цим Кодексом (пункт в частини третьої статті 116 ЗК України).
Пунктом "в" частини першої статті 121 ЗК України передбачено норми безоплатної передачі земельних ділянок громадянам. Зокрема, для ведення садівництва - не більше 0,12 гектара.
Порядок безоплатної приватизації земельних ділянок громадянами України визначено у статті 118 ЗК України. Відповідно до положень частини шостої статті 118 ЗК України громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства). У разі якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, заява подається до Ради міністрів Автономної Республіки Крим. Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.
Згідно частини дев'ятої статті 118 ЗК України відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, що передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, у двотижневий строк з дня отримання проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки приймає рішення про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надання її у власність.
Відповідно до частини 10 статті 118 ЗК України відмова органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування у передачі земельної ділянки у власність або залишення клопотання без розгляду можуть бути оскаржені до суду.
Стаття 144 Конституції України передбачає, що органи місцевого самоврядування в межах повноважень, визначених законом, приймають рішення, які є обов'язковими до виконання на відповідній території.
Згідно з частиною шостою статті 186 ЗК України проекти землеустрою щодо відведення земельних ділянок затверджуються Верховною Радою Автономної Республіки Крим, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу.
Отже, з вищенаведених норм ЗК України вбачається, що єдиною підставою для відмови у затвердженні проекту землеустрою може бути лише те, що проект землеустрою не погоджено в порядку, встановленому ЗК України, а також відсутність обов'язкової державної експертизи у визначених законом випадках та відомостей щодо державної реєстрації сформованої земельної ділянки у Державному земельному кадастрі. Жодних інших правових підстав для відмови у затвердженні проекту землеустрою після його погодження, норми статті 118 цього Кодексу не містять. Перевірка на відповідність проекту землеустрою вимогам законів та прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів має здійснюватися саме на етапі погодження такого проекту. Право суб'єкта владних повноважень відступати від положень статті 118 ЗК України не передбачено.
Такі висновки щодо застосування норм права викладені у постановах Верховного Суду від 30.10.2018 №820/4852/17, від 06.03.2019 у справі №1640/2594/18, від 22.10.2020 у справі №808/3083/17 та їх, відповідно до положень частини п'ятої статті 242 КАС України, суд враховує до спірних правовідносин.
Пунктом 107 Порядку ведення Державного земельного кадастру, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.10.2012 №1051 (далі - Порядок №1051) установлено, що державна реєстрація земельної ділянки здійснюється під час її формування за результатами складення документації із землеустрою після її погодження у встановленому порядку та до прийняття рішення про її затвердження органом державної влади або органом місцевого самоврядування (у разі, коли згідно із законом така документація підлягає затвердженню таким органом) шляхом відкриття Поземельної книги на таку земельну ділянку відповідно до пунктів 49-54 цього Порядку.
Суд звертає увагу, що земельна ділянка площею 0,12 га, щодо якої розроблявся проект землеустрою, була зареєстрована у Державному земельному кадастрі з присвоєнням кадастрового номера 0722189500:02:002:0721. Тобто державна реєстрація земельної ділянки здійснена під час її формування на підставі документації із землеустрою після її погодження у встановленому порядку, як це визначено пунктом 107 Порядку №1051.
Відмовляючи позивачу у затвердженні проекту землеустрою, відповідач підставою відмови у затвердженні документації із землеустрою вказав, що ГУ Держгеокадастру у Волинській області прийняло наказ від 26.05.2021 №731-УБД "Про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою" без погодження Колодяжненської сільської ради.
При цьому такі зауваження органу місцевого самоврядування не базуються на вимогах Земельного кодексу України та не є підставою для відмови у затвердженні проекту документації із землеустрою.
Отже, спірне рішення Колодяжненської сільської ради Ковельського району Волинської області від 21.10.2021 №13/20-106 "Про розгляд заяви", яким ОСОБА_1 відмовлено у затвердженні проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення садівництва, не ґрунтується на положеннях Земельного Кодексу України та не містить законодавчо визначених підстав для такої відмови.
Щодо позовної вимоги про зобов'язання Колодяжненську сільську раду Ковельського району затвердити проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки для індивідуального садівництва площею 0,12 га, суд зазначає наступне.
Частиною четвертою статті 245 КАС України визначено, що у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов'язати відповідача - суб'єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.
У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов'язує суб'єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.
За приписами вказаної правової норми слідує, що у разі, якщо суб'єкт владних повноважень використав надане йому законом право на прийняття певного рішення за наслідками розгляду звернення особи, але останнє визнане судом протиправним з огляду на його невідповідність чинному законодавству, при цьому суб'єктом звернення дотримано усіх визначених законом умов, то суд вправі зобов'язати суб'єкта владних повноважень прийняти певне рішення.
Якщо ж таким суб'єктом на момент прийняття рішення не перевірено дотримання суб'єктом звернення усіх визначених законом умов або при прийнятті такого рішення суб'єкт дійсно має дискреційні повноваження, то суд повинен зобов'язати суб'єкта владних повноважень до прийняття рішення з урахуванням оцінки суду.
Отже, критеріями, які впливають на обрання судом способу захисту прав особи в межах вимог про зобов'язання суб'єкта владних повноважень вчинити певні дії, є встановлення судом додержання суб'єктом звернення усіх передбачених законом умов для отримання позитивного результату та наявність у суб'єкта владних повноважень права діяти при прийнятті рішення на власний розсуд.
Такий підхід, встановлений процесуальним законодавством, є прийнятним не тільки при розгляді вимог про протиправну бездіяльність суб'єкта владних повноважень, але і у випадку розгляду вимог про зобов'язання вчинити дії після скасування його адміністративного акту.
Тобто, адміністративний суд не обмежений у виборі способів відновлення права особи, порушеного владними суб'єктами, і вправі обрати найбільш ефективний спосіб відновлення порушеного права, який відповідає характеру такого порушення з урахуванням обставин конкретної справи. Перебирання непритаманних суду повноважень державного органу не відбувається за відсутності обставин для застосування дискреції.
Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом у постанові від 28.02.2018 у справі № 826/7631/15.
Поняття дискреційних повноважень наведене, зокрема, у Рекомендаціях Комітету Міністрів Ради Європи № R(80)2, яка прийнята Комітетом Міністрів 11.03.1980 на 316-й нараді, відповідно до яких під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.
Дискреційні повноваження в більш вузькому розумінні - це можливість діяти за власним розсудом, в межах закону, можливість застосувати норми закону та вчинити конкретні дії (або дію) серед інших, кожні з яких окремо є відносно правильними (законними).
Тобто, дискреційними є право суб'єкта владних повноважень обирати у конкретній ситуації між альтернативами, кожна з яких є правомірною. Прикладом такого права є повноваження, які закріплені у законодавстві із застосуванням слова "може". При цьому дискреційні повноваження, в тому числі органів місцевого самоврядування, завжди мають межі, встановлені законом.
Аналогічна позиція викладена, зокрема, у постановах Верховного Суду від 23.01.2018 у справі № 208/8402/14-а та від 29.03.2018 у справі № 816/303/16.
Суд дійшов висновку, що відповідач в межах даної справи протиправно надав позивачу формальну відмову з підстав, не передбачених діючим законодавством на етапі затвердження проекту землеустрою.
Оскільки процес надання позивачу відмов у затвердженні проекту землеустрою з формальних підстав може бути досить тривалим, то в даному випадку належним способом захисту порушеного права є саме зобов'язання Колодяжненську сільську раду затвердити проект землеустрою.
Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 23.01.2019 у справі №808/3082/17, від 31.01.2019 у справі №815/2488/17, від 06.03.2019 у справі №1640/2592/18.
Спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення. Вказана правова позиція викладена в постанові Верховного Суду України від 16.09.2015 у справі №21-1465а15.
Суд також враховує положення Висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов'язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.
Питання про розподіл судових витрат у зв'язку із звільненням позивача від сплати судового збору судом не вирішується.
Керуючись статтями 243, 245, 246, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Позов задовольнити повністю.
Визнати протиправним та скасувати рішення Колодяжненської сільської ради Ковельського району Волинської області від 21.10.2021 №13/20-106 «Про розгляд заяв».
Зобов'язати Колодяжненську сільську раду Ковельського району Волинської області (45061, Волинська область, Ковельський район, село Колодяжне, вулиця Лесі Українки, 20, код ЄДРПОУ 04333974) затвердити проект землеустрою щодо відведення у власність ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ) земельної ділянки для індивідуального садівництва площею 0,12 га, розташованої за межами населених пунктів Колодяжненської сільської ради Ковельського району Волинської області, кадастровий номер 0722189500:02:002:0721.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення суду може бути оскаржене в апеляційному порядку повністю або частково шляхом подання апеляційної скарги до Восьмого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Суддя О.А. Лозовський