10 березня 2022 року ЛуцькСправа № 140/16046/21
Волинський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого - судді Ковальчука В.Д.,
розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити дії,
ОСОБА_1 звернувся в суд з позовом до Військової частини НОМЕР_1 про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити дії.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивач у період з 22.03.2002 по 11.12.2020 проходив військову службу у Військовій частині НОМЕР_1 , наказом командира Військової частини НОМЕР_1 від 16.12.2020 № 262 позивача знято з усіх видів забезпечення та виключено зі списків особового складу з 16.12.2020.
З особистих карток вбачається, що за період з січня 2016 року по лютий 2018 року, індексація грошового забезпечення була нарахована та виплачена лише з червня 2016 року по грудень 2016 року у розмірі 416,15 грн. Позивач зазначає, що індексація грошового забезпечення за період січня 2016 року по лютий 2018 року йому не нараховувалася та не виплачувалася із застосуванням базового місяця січень 2008 року.
Вважаючи дії відповідача у здійсненні нарахування та виплати індексації грошового забезпечення за період з січня 2016 року по лютий 2018 року (без застосуванням базового місяця січень 2008 року ) протиправними та такими, що суперечить наведеним у позовній заяві нормативно-правовим актам, позивач звернувся до суду з цим позовом.
Крім того, позивач вказує, що відповідач, не здійснивши своєчасну виплату індексації грошового забезпечення, зобов'язаний здійснити її виплату з урахуванням компенсації сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 № 44 (далі - Порядок № 44).
З врахуванням викладеного просив позов задовольнити.
Ухвалою Волинського окружного адміністративного суду від 23.12.2021 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у даній справі, судовий розгляд справи ухвалено проводити за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін .
В наданий судом строк відповідач відзив на позов не надав.
Дослідивши письмові докази та письмові пояснення, викладені у позовній заяві, суд дійшов висновку, що позов необхідно задовольнити з таких мотивів та підстав.
Судом встановлено, що позивач ОСОБА_1 з 22.03.2002 по 11.12.2020 проходив військову службу у Військовій частині НОМЕР_1 , наказом командира Військової частини НОМЕР_1 від 16.12.2020 № 262 позивача знято з усіх видів забезпечення та виключено зі списків особового складу з 16.12.2020.
З особистих карток вбачається, що за період з січня 2016 року по лютий 2018 року, індексація грошового забезпечення була нарахована та виплачена лише з червня 2016 року по грудень 2016 року у розмірі 416,15 грн. , та без застосуванням базового місяця січень 2008 року.
При вирішенні даного спору суд застосовує такі нормативно-правові акти.
Відповідно до частини другої статті 9 Закону України “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей” від 20.12.1991 № 2011-ХІІ (далі - Закон № 2011-ХІІ) до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.
Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця. Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону (частина третя статті 9 Закону № 2011-XII).
Правові, економічні та організаційні основи підтримання купівельної спроможності населення України в умовах зростання цін з метою дотримання встановлених Конституцією України гарантій щодо забезпечення достатнього життєвого рівня населення України визначені Законом № 1282-ХІІ.
У статті 1 Закону № 1282-XII визначено, що індексація грошових доходів населення - це встановлений законами та іншими нормативно-правовими актами України механізм підвищення грошових доходів населення, що дає можливість частково або повністю відшкодовувати подорожчання споживчих товарів і послуг.
Відповідно до статті 2 Закону № 1282-XII індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані ними в гривнях на території України і які не мають разового характеру, зокрема, оплата праці (грошове забезпечення). Індексації підлягають грошові доходи населення у межах прожиткового мінімуму, встановленого для відповідних соціальних і демографічних груп населення.
Згідно з частиною першою статті 4 Закону № 1282-XII індексація грошових доходів населення проводиться в разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який установлюється в розмірі 103 відсотка.
Частинами першою - другою статті 5 Закону № 1282-XII встановлено, що підприємства, установи та організації підвищують розміри оплати праці у зв'язку з індексацією за рахунок власних коштів. Підприємства, установи та організації, що фінансуються чи дотуються з Державного бюджету України, підвищують розміри оплати праці (грошового забезпечення) у зв'язку з індексацією за рахунок власних коштів і коштів Державного бюджету України.
Проведення індексації грошових доходів населення здійснюється у межах фінансових ресурсів бюджетів усіх рівнів, бюджету Пенсійного фонду України та бюджетів інших фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування на відповідний рік (частина шоста статті 5 Закону № 1282-XII).
Відповідно до пункту 1-1 Порядку № 1078 (зі змінами, в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) підвищення грошових доходів громадян у зв'язку з індексацією здійснюється з першого числа місяця, що настає за місяцем, в якому офіційно опубліковано індекс споживчих цін. Обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації грошових доходів населення провадиться наростаючим підсумком починаючи з березня 2003 року - місяця опублікування Закону України від 6 лютого 2003 р. № 491-IV “Про внесення змін до Закону України “Про індексацію грошових доходів населення”.
Згідно з пунктом 2 Порядку № 1078 індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані в гривнях на території України, які не мають разового характеру: грошове забезпечення військовослужбовців, поліцейських, осіб рядового і начальницького складу, посадових осіб митної служби.
Пунктом 4 Порядку № 1078 визначено, що індексації підлягають грошові доходи населення у межах прожиткового мінімуму, встановленого для відповідних соціальних і демографічних груп населення. Оплата праці, у тому числі працюючим пенсіонерам, грошове забезпечення, розмір аліментів, визначений судом у твердій грошовій сумі, допомога по безробіттю, що надається залежно від страхового стажу у відсотках середньої заробітної плати, стипендії індексуються у межах прожиткового мінімуму, встановленого для працездатних осіб.
За приписами пункту 5 Порядку № 1078 у разі підвищення тарифних ставок (окладів), стипендій, виплат, що здійснюються відповідно до законодавства про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, визначених у пункті 2 цього Порядку, значення індексу споживчих цін у місяці, в якому відбувається підвищення, приймається за 1 або 100 відсотків. Обчислення індексу споживчих цін для проведення подальшої індексації здійснюється з місяця, наступного за місяцем підвищення зазначених грошових доходів населення. Сума індексації у місяці підвищення грошових доходів, зазначених у абзаці першому цього пункту, не нараховується, якщо розмір підвищення грошового доходу перевищує суму індексації, що склалася у місяці підвищення доходу. Якщо розмір підвищення грошового доходу не перевищує суму індексації, що склалась у місяці підвищення доходу, сума індексації у цьому місяці визначається з урахуванням розміру підвищення доходу і розраховується як різниця між сумою індексації і розміром підвищення доходу.
Постановою Кабінету Міністрів України від 07.11.2007 № 1294 “Про упорядкування структури та умов грошового забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу”, яка набрала чинності 01.01.2008 та втратила чинність з 01.03.2018 (далі - Постанова № 1294), встановлено посадові оклади військовослужбовців.
Підвищення тарифних ставок (окладів) після 01.01.2008, в тому числі в період перебування позивача на службі (зокрема, до лютого 2018 року), що є підставою для встановлення іншого базового місяця при проведенні індексації, не відбувалося.
Відтак, базовим місяцем при проведенні індексації грошового забезпечення позивача з січня 2016 року по лютий 2018 року є саме січень 2008 року, в якому Постановою № 1294 встановлені підвищені розміри посадових окладів військовослужбовців.
У подальшому після прийняття постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 № 704 “Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб” (далі - Постанова № 704), базовим місяцем для нарахування військовослужбовцям індексації став березень 2018 року.
Таким чином, якщо останнє підвищення окладу за посадою відбулось у січні 2008 року, то для визначення суми індексації грошового забезпечення військовослужбовцю має застосовуватись індекс споживчих цін, обчислений наростаючим підсумком з січня 2008 року до березня 2018 року, оскільки після прийняття Постанови № 704 базовим місяцем для нарахування військовослужбовцям індексації став березень 2018 року. Тому суд погоджується із доводами позивача щодо необхідності врахування при проведенні індексації грошового забезпечення за спірний період січня 2008 року, як базового місяця для нарахування індексації, відповідно до Порядку № 1078, оскільки в період з січня 2008 року по лютий 2018 року посадові оклади військовослужбовців не змінювались, та відповідач не надав суду доказів про те, що у вказаний період відбулося збільшення грошового забезпечення саме за рахунок зростання тарифної ставки (окладу).
Крім того, суд звертає увагу, що з довідки про доходи з січня 2016 року по березень 2018 року чітко вбачається, що у період з січня 2016 року по березень 2018 року посадовий оклад позивача не змінювався та становив 1935,05 грн., і лише у березні 2018 року відбулося його підвищення до 7263,90 грн.
При вирішенні даного спору суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 29.11.2021 у справі № 120/313/20-а, які полягають, зокрема, у такому.
Місяць, у якому відбулося підвищення тарифної ставки (окладу), є базовим для проведення індексації. За змістом пункту 5 Порядку № 1078 підставою для встановлення чи зміни базового місяця при проведенні індексації грошового забезпечення є підвищення тарифної ставки (окладу) військовослужбовця. Отже, базовий місяць для такої індексації визначається нормативно і відповідач не наділений повноваженнями діяти на свій розсуд, обираючи інакший місяць базовим, ніж той, у якому відбулося підвищення тарифної ставки (окладу). Тому у разі настання визначених законодавством умов, відповідач зобов'язаний вчинити конкретну дію на користь позивача - провести індексацію його грошового забезпечення, враховуючи нормативно визначений базовий місяць. Якщо відповідач цієї дії не вчиняє, останнього можна зобов'язати до її вчинення у судовому порядку. Аналіз пункту 5 Порядку № 1078 свідчить про те, що обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації пов'язується з місяцем підвищенням тарифної ставки (окладу) за посадою, яку займає військовослужбовець. Отже, збільшення грошового забезпечення не за рахунок зростання тарифної ставки (окладу), а завдяки додатковим видам грошового забезпечення, не дає підстав вважати відповідний місяць базовим для подальшої індексації.
Крім того, при вирішенні даного спору суд, в силу приписів частини п'ятої статті 242 КАС України, враховує також висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду у складі колегій суддів Касаційного адміністративного суду від 19.07.2019 у справі № 240/4911/18 та від 07.08.2019 у справі № 825/694/17, відповідно до яких: індексація грошового забезпечення як складова грошового забезпечення військовослужбовців є однією з основних державних гарантій щодо оплати їх праці, тому підлягає обов'язковому нарахуванню і виплаті; виплата індексації грошового забезпечення здійснюється за місцем перебування військовослужбовців на грошовому забезпеченні і обмежене фінансування жодним чином не впливає на право позивача отримати індексацію грошового забезпечення; звільнення особи з військової служби жодним чином не позбавляє її права на отримання виплат, на які вона має право, проте не отримувала їх під час проходження служби за незалежних від неї обставин.
Відтак, суд погоджується із доводами позивача про те, що нарахування та виплата індексації грошового забезпечення за період з січня 2016 року по лютий 2018 року повинна здійснюватися із застосуванням базового місяця січень 2008 року.
Разом з тим, як вбачається із матеріалів справи, лише у період з червня 2016 року по грудень 2016 року індексація грошового забезпечення нарахована та виплачена позивачу у розмірі 416,15 грн., а в решту періоду індексація грошового забезпечення позивачу ОСОБА_1 не була нарахована та не виплачена.
З урахуванням наведених норм чинного законодавства України та встановлених обставин справи, виходячи з наданих суду статтею 245 КАС України повноважень, взаємопов'язані позовні вимоги щодо нарахування та виплати індексації грошового забезпечення належить задовольнити шляхом визнання протиправними дій Військової частини НОМЕР_1 щодо не здійснення нарахування та виплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з січня 2016 року по лютий 2018 року (із встановленням січня 2008 року як базового місяця), та зобов'язання відповідача здійснити нарахування та виплату позивачу індексації грошового забезпечення за період з січня 2016 року по лютий 2018 року (із встановленням січня 2008 року як базового місяця).
Щодо позовної вимоги про зобов'язання відповідача нарахувати і виплатити на користь ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 року №44, суд зазначає наступне.
Так, 31.05.2017 року Кабінет Міністрів України посилив соціальний захист військовослужбовців, поліцейських, осіб рядового та начальницького складу, які звільняються зі служби, а також членів їх сімей та вніс зміни до Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 №44. Згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 31.05.2017 року №375 “Про внесення змін до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових нагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу”, грошова компенсація виплачується громадянам України, які відповідно до законодавства мають статус військовослужбовця, поліцейського або є особами рядового та начальницького складу державної кримінально-виконавчої служби, ДСНС, податкової міліції, Національного антикорупційного бюро, а також особам звільненим зі служби, для відшкодування утриманих сум ПДФО з їх грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, право на які вони набули у зв'язку з виконанням обов'язків під час проходження служби.
Пунктом 3 цього Порядку передбачено, що виплата грошової компенсації здійснюється установами (організаціями, підприємствами), що утримують військовослужбовців, поліцейських та осіб рядового і начальницького складу, за рахунок відповідних коштів, які є джерелом доходів цих осіб, шляхом рівноцінного та повного відшкодування втрат частини грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних у зв'язку з виконанням ними своїх обов'язків під час проходження служби (далі - грошове забезпечення), що пов'язані з утриманням податку з доходів фізичних осіб у порядку та розмірах, визначених Законом України “Про податок з доходів фізичних осіб”.
Пункти 4 та 5 Порядку №44 визначають, що виплата грошової компенсації військовослужбовцям, поліцейським та особам рядового і начальницького складу здійснюється одночасно з виплатою їм грошового забезпечення.
Грошова компенсація виплачується за місцем одержання грошового забезпечення у розмірі суми податку з доходів фізичних осіб, утриманого з грошового забезпечення.
Таким чином, суд погоджується з позивачем, що нарахування та виплату індексації грошового забезпечення слід проводити з врахуванням пункту 2 Порядку, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 №44.
При вирішенні питання щодо стягнення з відповідача на користь позивача витрат на професійну правничу допомогу в сумі 2500,00 грн., суд виходить з такого.
Згідно із частинами першою, третьою статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа. При частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.
За правилами частин першої, другої статті 134 КАС України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.
Відповідно до частин п'ятої - сьомої статті 134 КАС України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог частини п'ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Згідно із частиною дев'ятою статті 139 КАС України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов'язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.
Як вбачається із доданих письмових доказів, а саме: договору про надання правової допомоги №503 від 05 листопада 2021 року та додатку №2 до нього; акта приймання - передачі наданих послуг; адвокатом Гірник О.О. було надано послуги ОСОБА_1 на суму 2500,00 грн.
З акта приймання - передачі наданих послуг від 15 грудня 2021 року слідує, що вартість послуг, наданих адвокатом Гірник О.О. на суму 2500,00 грн. включають: надання консультацій клієнту 500 грн.; вивчення та аналізу чинного законодавства 500 грн.; підготовка та подання позовної заяви 1500,00 грн.
У пункті 269 Рішення у справі «East/West Alliance Limited» проти України» Європейський суд з прав людини зазначив, що угода, за якою клієнт адвоката погоджується сплатити в якості гонорару певний відсоток від суми, яку присудить позивачу суд - у разі якщо така сума буде присуджена та внаслідок якої виникають зобов'язання виключно між адвокатом та його клієнтом, не може бути обов'язковою для Суду, який повинен оцінити рівень судових та інших витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою (див. вищезазначене рішення щодо справедливої сатисфакції у справі «Атрідіс проти Греції» (Iatridis v. Greece), п. 55 з подальшими посиланнями).
Виходячи з аналізу вищевказаних правових норм вбачається, що склад та розмір витрат на професійну правничу допомогу підлягає доказуванню в судовому процесі. Сторона, яка хоче компенсувати судові витрати повинна довести та підтвердити розмір заявлених судових витрат, а інша сторона може подати заперечення щодо не співмірності розміру таких витрат. Результат та вирішення справи безпосередньо пов'язаний із позицією, зусиллям і участю в процесі представника інтересів сторони за договором. При цьому, такі надані послуги повинні бути обґрунтованими, тобто доцільність надання такої послуги та її вплив на кінцевий результат розгляду справи, якого прагне сторона, повинно бути доведено стороною в процесі.
При цьому, суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони тощо.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 14.11.2019 у справі №826/7375/18.
Крім того, як встановлено частинами другою, третьою статті 30 Закону України від 05.07.2012 №5076-VI Про адвокатуру та адвокатську діяльність, порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
Оцінивши наявні в матеріалах справи докази складу та розміру витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги, перевіривши їх розумну необхідність для цієї справи та відповідність наданих послуг видам правової допомоги, визначеним статтями 19, 20 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», а також враховуючи предмет спору, значення справи для сторін, ціни позову та конкретні обставини справи, яка не є складною, суті виконаних послуг, зокрема, наявності сформованої судової практики у даній категорії справ, суд вважає, що сума, заявлена до відшкодування у розмірі 2500,00 грн. є надмірною та неспівмірною з фактичним обсягом наданих адвокатом послуг, а також те, що послуги щодо вивчення матеріалів та законодавства, збирання доказів охоплюються загальною діяльністю адвоката та мають на меті складання позовної заяви і подання її до суду.
На думку суду, виходячи із критеріїв, визначених частинами третьою, п'ятою статті 134, частиною дев'ятою статті 139 КАС України, на користь позивача необхідно стягнути за рахунок бюджетних асигнувань відповідача витрати на правничу (правову) допомогу в розмірі 500,00 грн., а решту витрат повинен понести позивач.
Керуючись статтями 243 - 246, 262 КАС України, суд
Позов задовольнити.
Визнати протиправними дії Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України щодо відмови у здійсненні нарахування та виплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з січня 2016 року по лютий 2018 року.
Зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 Національної гвардії України ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний код НОМЕР_2 ) здійснити нарахування та виплату ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_3 ) індексацію грошового забезпечення за період з січня 2016 року по лютий 2018 року (із встановленням січня 2008 року як базового місяця), з одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №44 від 15.01.2004.
Стягнути з Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України за рахунок бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 500 грн.
Рішення набирає законної сили в порядку та строки, визначені статтею 255 КАС України, та може бути оскаржене в апеляційному порядку шляхом подання апеляційної скарги до Восьмого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Суддя В.Д. Ковальчук
10 березня 2022 року