Номер провадження:22-ц/813/410/22
Номер провадження: 22-ц/813/3298/22
Номер справи місцевого суду: 522/17326/20
Головуючий у першій інстанції Домусчі Л. В.
Доповідач Сегеда С. М.
23.02.2022 року м. Одеса
Одеський апеляційний суд у складі:
головуючого Сегеди С.М.,
суддів: Гірняк Л.А.,
Комлевої О.С.,
за участю секретаря: Хухрова С.В.,
представника ОСОБА_1 - адвоката Гайдай О.В.,
представника ПАТ «БАНК ВОСТОК» - адвоката Перчун К.Д.,
розглянувши у відкритому судовому засіданніапеляційні скарги ОСОБА_1 , в особі його представника адвоката Гайдай Олега Васильовича, на рішення Приморського районного суду м. Одеси від 05 травня 2021 року, а також на додаткове рішення Приморського районного суду м. Одеси від 23 червня 2021 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «БАНК ВОСТОК», в особі відділення № 47 Публічного акціонерного товариства «БАНК ВОСТОК», про стягнення збитків та ухвалення додаткового рішення,
встановив:
05.10.2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Публічного акціонерного товариства «БАНК ВОСТОК», в особі відділення № 47 Публічного акціонерного товариства «Банк Восток» (далі - ПАТ «БАНК ВОСТОК») про стягнення матеріальної шкоди у розмірі 8975, 00 Євро, витрат на правничу допомогу у розмірі 21 250 грн. та судового збору у розмірі 3171, 00 грн.
Позовні вимоги були обґрунтовані тим, що 02.05.2019 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 було укладено договір позики на суму 9 000 Євро для здійснення капітального ремонту квартири, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 .
Згідно п.1.1 договору, позичальник був зобов'язаний повернути позику не пізніше 20 червня 2019 року у строк та розмірах, обумовлених умовами договору. Згідно до умов п.1.2 Договору позики, повернення позики гарантується надходженням коштів в термін до 20 червня 2019 року від родичів позичальника, що будуть зараховані на рахунок позичальника № НОМЕР_1 (978), що відкритий у ПАТ «БАНК ВОСТОК» у м. Одесі. Згідно до умов п.2.2. Договору позики, щомісячний розмір процентів за цим Договором встановлений у відповідності до ч. 1 ст. 1048 ЦК України і не може перевищувати розмір облікової ставки Національного банку України (далі - НБУ), що станом на дату укладення договору складає 17,50 % від розміру позики за рік. Згідно до умов п.2.3. Договору позики, сплата процентів за цим Договором здійснюється щомісячно до дня повернення позики у розмірі 131,00 Євро. Згідно до умов п.3.1. Договору позики, позика надана на строк до 20 червня 2019 року.
У подальшому, 16.12.2019 року, позивач звернувся до Приморського районного суду м. Одеси із позовом до ОСОБА_2 із вимогами про стягнення боргу за договором позики від 02.05.2019 року у розмірі 10 048 Євро та 54 549, 23 грн.
Приморським районним судом м. Одеси 13.01.2020 року у рамках справи № 522/21239/19 було накладено арешт на кошти у розмірі 8975 Євро, що належать ОСОБА_2 та знаходяться на рахунку № НОМЕР_2 , відкритому у ПАТ «БАНК ВОСТОК» у м. Одесі. Вказана ухвала суду від 24.01.2020 року була направлена на адресу банку 27.01.2020 року рекомендованим листом № 6500148438965 та отримана його представником 28.01.2020 року.
Проте, незважаючи на існування даної ухвали суду від 13.01.2020 року про арешт коштів та обізнаність банку про це, 17 лютого 2020 року було здійснено продаж даної суми коштів в розмірі 8975 Євро та підставою для операції було зазначено наступне: «ЧСПВ №59869930 від 03.02.2020, прим вик в/л №2-344/11 від 20.06.2017 з ОСОБА_3 ІПН НОМЕР_3 , ЗК 397968,04».
На думку позивача, зазначеними діями, банк знехтував положеннями п.15.3, 15.4 ст. 15 Статуту ПАТ «БАНК ВОСТОК».
Крім того, позивач посилався на те, що 18.03.2020 року Приморським районним судом м. Одеси по справі №522/21239/19 ухвалено заочне рішення, яке набрало законної сили 07.09.2020 року, та згідно якого було частково задоволено його позов та стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 заборгованість за тілом позики у розмірі 9000 Євро, борг зі сплати відсотків у розмірі 917, 00 Євро та пеню у розмірі 41 823, 17 грн.
Посилаючись на викладені обставини, позивач просив його позов задовольнити.
Рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 05.05.2021 року у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 було відмовлено.
Крім того, додатковим рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 23.06.2021 року стягнуто з ОСОБА_1 на користь ПАТ «БАНК ВОСТОК» судові витрати на правову допомогу у розмірі 26 500 грн.
В апеляційній скарзі представник ОСОБА_1 - адвокат Гайдай О.В. ставить питання про скасування рішення Приморського районного суду м. Одеси від 05.05.2021 року, ухвалення нового рішення, яким задовольнити позовні вимоги, посилаючись на порушення судом норм матеріального і процесуального права (а.с.124-128).
В апеляційній скарзі представник ОСОБА_1 - адвокат Гайдай О.В. також ставить питання про скасування додаткового рішення Приморського районного суду м. Одеси від 23.06.2021 року, ухвалення нового рішення, яким відмовити у задоволенні клопотання про стягнення витрат на правову допомогу, посилаючись на порушення судом норм матеріального і процесуального права (а.с.153-157).
У відзивах на вищевказані апеляційні скарги представник ПАТ «БАНК ВОСТОК»просить рішення Приморського районного суду м. Одеси від 05.05.2021 року та додаткове рішення Приморського районного суду м. Одеси від 23.06.2021 року залишити без змін, апеляційні скарги залишити без задоволення (а.с.177-180, 190-193).
Перевіривши законність і обґрунтованість оскаржуваних судових рішень, заслухавши доповідача, доводи апеляційних скарг, відзиви на них, колегія суддів дійшла висновку про необхідність відмови в задоволенні апеляційної скарги на рішення Приморського районного суду м. Одеси від 05.05.2021 року та часткового задоволення апеляційної скарги на додаткове рішення Приморського районного суду м. Одеси від 23.06.2021 року, виходячи з наступних підстав.
Як вбачається з матеріалів справи, 21 травня 2013 року за заявою ОСОБА_2 ПАТ «БАНК ВОСТОК» відкрив рахунок № НОМЕР_1 , який у подальшому був змінений на № НОМЕР_2 .
Разом з тим, 02 травня 2019 року між позивачем ОСОБА_1 та ОСОБА_2 було укладено договір позики на суму 9 000 Євро для споживчих потреб для здійснення капітального ремонту квартири, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 .
У подальшому, 16 грудня 2019 року, позивач ОСОБА_1 звернувся до Приморського районного суду м. Одеси із позовом до ОСОБА_2 із вимогами про стягнення боргу за договором позики від 02 травня 2019 року у розмірі 10 048 Євро та 54 549, 23 грн. (справа № 522/21239/19) та із заявою про забезпечення позову шляхом накладення арешту на грошові кошти ОСОБА_2 , які перебувають на вищевказаному банківському рахунку останнього.
Ухвалою Приморського районного суду м. Одеси від 13 січня 2020 року у рамках справи № 522/21239/19 було накладено арешт на кошти у розмірі 8975 Євро, що належать ОСОБА_2 та знаходяться на рахунку № НОМЕР_2 , відкритому у ПАТ «БАНК ВОСТОК» у м. Одесі.
Вищевказана ухвала суду від 13 січня 2020 року була направлена на адресу банку 27 січня 2020 року рекомендованим листом № 6500148438965 та отримана його представником 28 січня 2020 року.
Зазначене визнається сторонами та представником банку у відзиві (а.с.48).
Того ж дня, а саме 28 січня 2020 року, вказану ухвалу суду від 13 січня 2020 року було прийнято до виконання та накладено арешт на кошти у розмірі 8975 Євро, що належали ОСОБА_2 та знаходились на рахунку № НОМЕР_2 .
Разом з тим, ще 26 липня 2019 року ПАТ «БАНК ВОСТОК» отримав постанову приватного виконавця виконавчого округу Одеської області Парфьонова Г.В. від 23 липня 2019 року (ВП №59628712) про арешт коштів боржника - ОСОБА_2 , яку в цей же день було прийнято банком до виконання та накладено арешт на грошові кошти, що містяться на рахунках боржника ОСОБА_2 , у межах суми звернення стягнення з урахуванням основної винагороди приватного виконавця, витрат виконавчого провадження, а також штрафів, у загальній сумі 506 709, 23 Євро та 6712, 60 грн. (а.с.54).
У подальшому, 14.02.2020 року банк отримав платіжну вимогу приватного виконавця Парфьонова Г.В за № ВП 59869930 від 03.02.2020 року, часткову оплату якої було здійснено 17.02.2020 року із рахунку № НОМЕР_2 , відкритому ОСОБА_2 на суму 8980, 72 Євро (а.с.55).
18 березня 2020 року Приморським районним судом м. Одеси по справі №522/21239/19 ухвалено заочне рішення, яке набрало законної сили 07.09.2020 року, та згідно якого було частково задоволено позов ОСОБА_1 та стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 заборгованість за тілом позики у розмірі 9000 Євро, борг зі сплати відсотків у розмірі 917, 00 Євро та пеню у розмірі 41 823, 17 грн.
Головним державним виконавцем Другого Приморського відділу ДВС у м. Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеси) Перчиком В.О. 26.11.2020 року було прийнято постанову про відкриття виконавчого провадження ВП №63721139 із примусового виконання виконавчого листа №522/21239/19, виданого судом 18.08.2020 року (а.с.72).
Підставою звернення ОСОБА_1 до суду з даним позовом стали обставини того, що на думку позивача банк порушив його законні права та інтереси, оскільки не зважаючи на існуюче забезпечення позову (арешт коштів ОСОБА_2 згідно ухвали суду від 13.01.2020 року) банк здійснив списання коштів із рахунку ОСОБА_2 .
Разом з тим, відмовляючи у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 , суд першої інстанції виходив із того, що відшкодування збитків є одним із видів цивільно-правової відповідальності і для застосування такої міри відповідальності необхідна наявність всіх елементів складу правопорушення, а саме:
протиправної поведінки, дії чи бездіяльності особи;
шкідливого результату такої поведінки (збитків), наявності та розміру понесених збитків; причинного зв'язку між протиправною поведінкою та збитками;
вини особи, яка заподіяла шкоду.
У зв'язку з цим, слід дійти висновку про те, що у разі відсутності хоча б одного з елементів відповідальність у вигляді відшкодування збитків не наступає.
Такий елемент, як наявність шкоди, полягає у будь-якому знеціненні блага, що охороняється законом.
Крім того, ст. 22 ЦК України визначено поняття збитків, яке поділяється на дві частини: реальні збитки і упущена вигода.
Протиправна поведінка заподіювача шкоди полягає у порушенні правової норми, що виявляється у здійсненні заборонених правовою нормою дій або в утриманні в здійсненні наказів правової норми діяти певним чином.
Наявність такої умови цивільно-правової відповідальності, як причинний зв'язок між протиправною поведінкою і шкодою (збитками), зумовлена необхідністю встановлення факту, що саме протиправна поведінка конкретної особи, на яку покладається така відповідальність, є тією безпосередньою причиною, що з необхідністю та невідворотністю спричинила збитки.
Вина є суб'єктивним елементом відповідальності і полягає у психічному ставленні особи до вчинення нею протиправного діяння і проявляється у вигляді умислу або необережності.
При цьому суд першої інстанції обгрунтовано зазначив, що таких висновків підтримується Верховний Суд у постанові від 20 вересня 2018 року у справі № 753/23222/15-ц, у постанові від 5 червня 2019 року у справі № 757/21639/15-ц, у постанові від 26 червня 2019 року у справі № 757/172/16-ц.
Таким чином, для правильного вирішення спорів, пов'язаних з відшкодуванням шкоди, важливе значення має розподіл між сторонами обов'язку доказування, тобто визначення, які юридичні факти повинен довести позивач або відповідач.
Тобто позивач повинен довести факт спричинення збитків, обґрунтувати їх розмір, довести безпосередній причинний зв'язок між правопорушенням та заподіянням збитків і розмір відшкодування. Важливим елементом доказування наявності збитків є встановлення причинного зв'язку між протиправною поведінкою та шкодою потерпілої сторони.
Суд також обгрунтовано зазначив, що відповідно до Закону України «Про виконавче провадження», виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
Суд зазначив, що у відповідності до ст. 1071 ЦК України, ст. 59 Закону України «Про банки і банківську діяльність» примусове списання кошів з рахунків клієнтів банку здійснюється у відповідності до Глави 5 Інструкції про безготівкові розрахунки «Примусове списання коштів на підставі виконавчих документів, що видані судами», затвердженої Постановою НБУ № 22 від 21.01.2004 (далі - Інструкція).
Відповідно до ст. 1071 ЦК України банк може списати грошові кошти з рахунка клієнта на підставі його розпорядження. Грошові кошти можуть бути списані з рахунка клієнта без його розпорядження на підставі рішення суду, а також у випадках, встановлених договором між банком і клієнтом.
За змістом п.п. 5.9 та 5.10 Інструкції банк платника приймає до виконання платіжну вимогу стягувача незалежно від наявності достатнього залишку коштів на рахунку платника. У разі недостатності коштів на рахунку платника банк виконує платіжну вимогу в межах залишку коштів згідно з главою 2 Інструкції.
У відповідності до п. 6.8 Положення про порядок виконання банками документів на переказ, примусове списання і арешт коштів в іноземних валютах та банківських металів і змін до деяких нормативно-правових актів НБУ, затвердженого постановою Правління НБУ від 28 липня 2008 року №216, банк, до якого надійшли документи про арешт із зазначенням у них одних і тих самих рахунків/коррахунків та одних і тих самих видів валют або банківських металів, обліковує ці документи про арешт на відповідному позабалансовому рахунку і виконує їх у тій послідовності, у якій вони надійшли.
У зв'язку з цим, суд першої інстанції дійшов обгрунтованого висновку про те, що відповідачем - ПАТ «БАНК ВОСТОК» здійснено списання коштів із рахунку ОСОБА_2 у порядку та з підстав, передбачених чинним законодавством, а саме: на підставі платіжної вимоги приватного виконавця від 14.02.2020 року та в рамках виконавчого провадження, відкритого раніше, ніж за вимогами ОСОБА_1 по справі №522/21239/19. Тобто суд дійшов правильного висновку про те, що ПАТ «БАНК ВОСТОК» діяв у відповідності до вимог чинного законодавства.
Враховуючи, що ПАТ «БАНК ВОСТОК» не був стороною будь-яких договірних правовідносин із позивачем ОСОБА_1 , будь-яких доказів наявності вини відповідача - ПАТ «БАНК ВОСТОК» позивачем ОСОБА_1 , не надано, а також ним не доведено причинно-наслідкового зв'язку між діями банку та завданням йому збитків, та не доведено самого факту завдання йому збитків та їх розміру, суд дійшов правильного висновку про необхідність відмови в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ПАТ «БАНК ВОСТОК».
Таким чином, суд обгрунтовано зазначив, що звертаючись до суду з даним позовом, позивачем ОСОБА_1 фактично заявлено вимоги пріоритетності його інтересів перед іншим стягувачем, а саме ПАТ «Державний ощадний банк України», на користь якого 17.02.2020 року були списанні кошти із рахунку ОСОБА_2 в якості погашення боргу за виконавчим листом №2-344/11, виданим Приморським районним судом м. Одеси 20.06.2017 року, тобто раніше, ніж виник спір між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , що є недопустимим, так як судове рішення по справі №2-344/11 є обов'язковим до виконання та не може бути залишеним без виконання на шкоду стягувачеві - ПАТ «Державний ощадний банк України».
При цьому суд першої інстанції обгрунтовано зазначив, що відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) право на суд, захищене ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, було б ілюзорним, якби національні правові системи договірних держав допускали, щоб остаточні та обов?язкові судові рішення залишалися без виконання на шкоду одній зі сторін (див. п.40 рішення від 19.03.97 у справі «Hornsby v. Greece»). Ефективний доступ до суду включає в себе право на виконання судового рішення без зайвих затримок (див. п.66 рішення у справі «Immobiliare Saffi v. Italy»).
Крім того, відповідно до ст. 129-1 Конституції України основними засадами судочинства є, у тому числі, обов'язковість судового рішення, суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов'язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.
Згідно ч.ч. 1,5,6 ст. 81 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
За змістом ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватись на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотримання норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданням цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються, як на підставу своїх вимог або заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
У відповідності до ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
При цьому, докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього.
Колегія суддів зазначає, що заявник апеляційної скарги на рішення Приморського районного суду м. Одеси від 05.05.2021 року не надав суду достатніх, належних і допустимих доказів існування обставин, на які він посилається як на підставу своїх заперечень проти оскаржуваного судового рішення та доводів апеляційної скарги.
При цьому, колегія суддів також вважає за необхідне вказати, що ЄСПЛ в своїй практиці виходить із того, що п. 1 статті 6 Конвенції «Про захист прав людини і основоположних свобод» (далі - Конвенція) зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).
Суд апеляційної інстанції враховує положення практики ЄСПЛ про те, що право на обґрунтоване рішення не вимагає детальної відповіді судового рішення на всі доводи висловлені сторонами. Крім того, воно дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх (справа «Гірвісаарі проти Фінляндії», п.32.)
Пункт 1 ст. 6 Конвенції не вимагає більш детальної аргументації від апеляційного суду, якщо він лише застосовує положення для відхилення апеляції відповідно до норм закону, як такої, що не має шансів на успіх, без подальших пояснень (Burg and others v. France (Бюрг та інші проти Франції), (dec.); Gorou v. Greece (no.2) (Гору проти Греції №2) [ВП], § 41.
Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням матеріального і процесуального права.
З огляду на викладене, колегія суддів дійшла висновку про законність і обґрунтованість оскаржуваного рішення Приморського районного суду м. Одеси від 05 травня 2021 року, доводи апеляційної скарги його не спростовують, вказане рішення ухвалено у відповідності до вимог матеріального і процесуального права, у зв'язку з чим апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, оскаржуване рішення Приморського районного суду м. Одеси від 05 травня 2021 року- залишити без змін.
Разом з тим, заявник апеляційної скарги на додаткове рішення Приморського районного суду м. Одеси від 23.06.2021 року частково надав суду достатні, належні і допустимі докази існування обставин, на які він посилається як на підставу своїх заперечень проти оскаржуваного додаткового судового рішення та доводів апеляційної скарги, виходячи з наступного.
Як вбачається з матеріалів справи, 14.05.2021р. від представника ПАТ «БАНК ВОСТОК» до суду надійшло клопотання про покладення витрат ПАТ «БАНК ВОСТОК» на правову (правничу допомогу) у розмірі 26 500 грн. на позивача ОСОБА_1 (а.с.102).
Вирішуючи дане клопотання, суд першої інстанції виходив із того, що відповідно до ч.1 ст.270 ЦПК України, суд, що ухвалив рішення, може за заявою учасників справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо: стосовно певної позовної вимоги, з приводу якої сторони подавали докази і давали пояснення, не ухвалено рішення; суд, вирішивши питання про право, не зазначив точної грошової суми, присудженої до стягнення, або майно, яке підлягає передачі, або дії, що треба виконати; судом не вирішено питання про судові витрати; суд не допустив негайного виконання рішення у випадках, встановлених статтею 430 цього Кодексу.
За змістом ч.ч. 1,3 ст. 133 ЦПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.
Згідно положень ч.ч. 1,2,3 ст. 137 ЦПК України, витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Вирішуючи дане клопотання, суд першої інстанції виходив із того, що розмір витрат на оплату правничої допомоги визначається за домовленістю між стороною та особою, яка надає правничу допомогу.
При цьому суд обгрунтовано виходив із того, що витрати на правничу допомогу, які мають бути документально підтверджені та доведені, стягуються не лише за участь у судовому засіданні при розгляді справи, а й у разі вчинення інших дій поза судовим засіданням, безпосередньо пов'язаних із наданням правничої допомоги у конкретній справі (наприклад, складання позовної заяви, надання консультацій тощо).
Так, з матеріалів справи вбачається, що представник ПАТ «БАНК ВОСТОК» 02.12.2020 року надав суду відзив на позовну заяву з додатками, в якому просив відмовити у задоволенні позову та покласти на ОСОБА_1 судові витрати банка, зазначивши суму попереднього (орієнтованого) розрахунку у розмірі 30 000 грн. (а.с.47-52). В якості додатків надано також ордер адвоката Перчун К.Д., свідоцтво про право на адвокатську діяльність, договір №1 від 14.06.2018р. про правову допомогу, укладеного між ПАТ «БАНК ВОСТОК» та адвокатським об'єднанням «НІКА ВОСТОК», та додаткову угоду від 25.11.2020р. до цього договору, із п.1 якого вбачається, що клієнт доручає, а виконавець зобов'язаний надати клієнту правову (професійну правничу) допомогу у справі 3522/17326/20 за позовом ОСОБА_1 до ПАТ «БАНК ВОСТОК» про стягнення збитків. За надання правової допомоги клієнт зобов'язується сплатити гонорар у наступній формі:
сплачує 1500 грн. за надання правової допомоги-консультації і роз'яснень щодо позовних вимог;
10 000 грн.- за складання відзиву на позов;
5000 грн. за представництво інтересів Банку в судах під час розгляду справи.
Крім того, згідно п.4 договору за згодою сторін у випадках ухвалення судом рішення про закриття провадження, про залишення позову без розгляду, про відмову у позові повністю клієнт сплачує виконавцю гонорар у розмірі 10 000 грн.
Суду також надано Акт прийому-передачі наданої правової допомоги за договором від 06.05.2021р., за яким загальна вартість наданої правової допомоги складає 26 500 грн. (1500 грн.+10 000 грн.(складання відзиву)+5 000 грн.(представництво інтересів в суді)+10 000 грн. (за результат розгляду справи) та рахунок від 06.05.2021р. на вказану суму, який було оплачено ПАТ «БАНК ВОСТОК», що підтверджується меморіальним ордером №67872 від 11.05.2021р. (а.с.107).
Разом з тим, судом першої інстанції не було достатньо враховано, що відповідно до частин 4-6 ст. 137 ЦПК України, розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Крім того, відповідно до ст. 30 Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність» при встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
Виходячи з викладеного, колегія суддів вважає, що розмір витрат на правничу допомогу в сумі 26500 грн. не є співмірним із складністю справи та виконаних адвокатом Перчун К.Д. робіт (наданих послуг) при розгляді даної справи.
Так, на думку колегії суддів, після надання правової допомоги-консультації і роз'яснень щодо позовних вимог, вартість яких складає 1500 грн., адвокат Перчун К.Д. необгрунтовано оцінив надані послуги по складанню відзиву на позов у сумі 10 000 грн.
Також вказаний адвокат в судових засіданнях приймав участь лише 81 хв., а тому розмір послуг за представництво інтересів Банку в судах під час розгляду справи, в сумі 5000 грн. також є завищеним і необґрунтованим (а.с.66-67, 91-92).
Що стосується витрат в сумі 10 000 грн., які сплачені банком адвокату Перчун К.Д., то вони взагалі не пов'язані з наданням правової допомоги, а сплачені за ухвалення судом рішення про відмову у позові.
У зв'язку з цим, апеляційну скаргу ОСОБА_1 , в особі його представника адвоката Гайдай О.В., на додаткове рішення Приморського районного суду м. Одеси від 23 червня 2021 року слід задовольнити частково та змінити його, зменшивши суму витрат на правову допомогу вдвічі, з 26 500 грн. до 13 250 грн. (тринадцять тисяч двісті п'ятдесят гривень).
В решті додаткове рішення Приморського районного суду м. Одеси від 23 червня 2021 року слід залишити без змін.
Керуючись ст.ст. 367, 368, п.1, п.2 ч.1 ст. 374, п.4 ч.1 ст. 376, ст.ст. 381 - 384, 389, 390 ЦПК України, апеляційний суд,
постановив:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , в особі його представника адвоката Гайдай Олега Васильовича, на рішення Приморського районного суду м. Одеси від 05 травня 2021 року залишити без задоволення.
Рішення Приморського районного суду м. Одеси від 05 травня 2021 року залишити без змін.
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , в особі його представника адвоката Гайдай Олега Васильовича, на додаткове рішення Приморського районного суду м. Одеси від 23 червня 2021 року задовольнити частково.
Додаткове рішення Приморського районного суду м. Одеси від 23 червня 2021 року змінити, зменшити суму витрат на правову допомогу з 26 500 грн. до 13 250 грн. (тринадцять тисяч двісті п'ятдесят гривень).
В решті додаткове рішення Приморського районного суду м. Одеси від 23 червня 2021 року залишити без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття, однак може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції України протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.
У зв'язку з перебуванням судді Комлевої О.С. у відпустці в період з 28.02.2022 року по 04.03.2022 року, та судді Гірняк Л.А. - на лікарняному в період з 01.03 по 11.03.2022 року, повне судове рішення складено 12.03.2022 року.
Судді Одеського апеляційного суду: С.М. Сегеда
Л.А. Гірняк
О.С. Комлева