Номер провадження: 22-ц/813/2058/22
Номер справи місцевого суду: 509/5384/20
Головуючий у першій інстанції Кочко В.К.
Доповідач Таварткіладзе О. М.
10.03.2022 року м. Одеса
Одеський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого - Таварткіладзе О.М.,
суддів: Князюка О.В., Погорєлової С.О.,
розглянувши у порядку письмового провадження в залі суду в м. Одеса апеляційну скаргу представника Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» Крилової Олени Леонідівни та апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Овідіопольського районного суду Одеської області від 26 листопада 2020 року по цивільній справі за позовом Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, -
У жовтні 2020 року представник Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором б/н від 26.09.2011 року у розмірі 92459 грн. 80 коп., мотивуючи це тим, що відповідач звернувся до АТ КБ «ПриватБанк» з метою отримання банківських послуг, у зв'язку з чим підписав анкету-заяву № б/н від 26.09.2011 року, згідно якої отримав кредитний ліміт на картковий рахунок. Заявою відповідач підтвердив, що він був повністю проінформований про умови кредитування, які були надані йому для ознайомлення у письмовій формі. У зв'язку з тим, що відповідач умов договору не дотримується, позивач звернувся з позовом про стягнення заборгованості, яка станом на 15.09.2020 року складає 92459,80 грн. та складається з тіла кредиту у розмірі 46531,27 грн.; заборгованості за відсотками нарахованими на прострочений кредит згідно ст. 625 в розмірі 16259,68 грн., пені 29668,85 грн.
Рішенням Овідіопольського районного суду Одеської обалсті від 26 листопада 2020 року позов Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» заборгованість за кредитним договором № б/н від 26 вересня 2011 року у розмірі 46531 грн. 27 коп. В іншій частині позовних вимог відмовлено. Стягнуто на користь Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» судові витрати у розмірі 1057,85 грн.
Не погоджуючись з таким рішенням суду представник позивача - Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» Крилова Олена Леонідівна та відповідач ОСОБА_1 подали апеляційні скарги, в яких просять:
- представник АТ КБ«ПриватБанк» Крилова О.Л. - рішення суду першої інстанції - скасувати та позов задовольнити у повному обсязі;
- ОСОБА_1 - рішення суду першої інстанції - скасувати та у позові відмовити у повному обсязі.
В апеляційній скарзі АТ КБ «Приватбанк» зазначає, що висновок суду першої інстанції про те, що банком не погоджено умови кредитування з відповідачем, не відповідає дійсності, оскільки відповідач був належним чином повідомлений про умови кредитування, у тому числі щодо сплати відсотків за користування кредитними коштами та процентів за прострочення виконання зобов'язання, що підтверджується підписаним відповідачем паспортом споживчого кредиту від 26.09.2011 року.
ОСОБА_1 в апеляційній скарзі зазначає, що наданий до суду розрахунок сам по собі не може бути належним та допустимим доказом наявності боргу та його розміру, оскільки нічим не підтверджується і його правильність неможливо перевірити. Розрахунок не оформлений належним чином, оскільки в ньому не зазначено прізвища посадової особи, яка має право складати такий розрахунок, що не відповідає нормативним вимогам до оформлення документів, закріплених в ДСТУ 4163-2003 «Вимоги до оформлення документів», затверджених наказом Держспоживстандарту України №55 від 17 квітня 2003 року. Також у заяві, підписаній сторонами, відсутні встановлений строк повернення кредитних коштів та відповідальності за його порушення, між сторонами не досягнуто згоди щодо усіх істотних умов договору. Відсутня можливість встановлення процентної ставки, перевірення наданого АТ КБ «ПриватБанк» розрахунку заборгованості щодо нарахованих відсотків за відсутності досягнення домовленості між сторонами, строку виконання зобов'язання.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність та обґрунтованість рішення в межах доводів та вимог апеляційних скарг, колегія суддів вважає за необхідне апеляційну скаргу представника Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» Крилової Олени Леонідівни задовольнити частково, а апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Відповідно до ч.1, 2 ст.367 ППК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги; суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Згідно ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.
Відповідно до ст. 376 ЦПК України підставами для скасування рішення суду першої інстанції і ухвалення нового рішення або зміни рішення є: неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. Норми матеріального права вважаються порушеними або неправильно застосованими, якщо застосовано закон, який не поширюється на ці правовідносини, або не застосовано закон, який підлягав застосуванню. Порушення норм процесуального права можуть бути підставою для скасування або зміни рішення, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи та у випадках встановлених ч. 3 цієї статті.
Відмовляючи в задоволення вимог про стягнення відсотків за договором та штрафів за прострочення виконання зобов'язання, суд першої інстанції виходив з того, що відсутні підстави вважати, що при укладенні договору АТ КБ «Приватбанк» узгодив з ОСОБА_1 умови кредитування, в тому числі щодо сплати відсотків та пені, оскільки у анкеті-заяві, підписаній відповідачем, відсутні умови про встановлення відповідальності у вигляді відсотків та пені.
Проте, повністю погодитися з таким висновком суду першої інстанції не можна.
Відповідно до частин першої, другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України).
Частиною другою статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.
Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України).
Згідно із частиною першою статті 633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов'язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв'язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги.
За змістом статті 634 цього Кодексу договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.
У переважній більшості випадків застосування конструкції договору приєднання його умови розроблює підприємець (в даному випадку АТ КБ «ПриватБанк»).
Оскільки умови договорів приєднання розробляються банком, тому повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв'язку із чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. Тому з огляду на зміст статей 633, 634 ЦК України можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений.
За змістом статті 1056-1 ЦК України в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин розмір процентів та порядок їх сплати за договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів.
Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
Згідно зі статтею 1049 згаданого Кодексу позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
За змістом статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Частинами першою, другою статті 551 ЦК України визначено, що предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.
Згідно із частиною першою статті 1050 ЦК України якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов'язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу.
Таким чином, в разі укладення кредитного договору проценти за користування позиченими коштами та неустойка поділяються на встановлені законом (розмір та підстави стягнення яких визначаються актами законодавства) та договірні (розмір та підстави стягнення яких визначаються сторонами в самому договорі).
У заяві, яка підписана позичальником, розмір процентної ставки та відповідальність у вигляді неустойки (пеня/комісія, штрафи), та порядок їх нарахування не зазначено.
Позивач, обґрунтовуючи право вимоги в частині процентів та неустойки (пені/комісії, штрафів), в тому числі їх розмір і порядок нарахування, крім самого розрахунку кредитної заборгованості за договором, посилався на витяг з Умов та Правил надання банківських послуг у ПриватБанку, як на невід'ємні частини підписаної заяви.
Проте, матеріали справи не містять підтверджень, що саме цей витяг з Умов та Правил надання банківських послуг розумів відповідач та ознайомився і погодився з ним, підписуючи анкету-заяву про приєднання до умов та Правил надання банківських послуг ПриватБанку, а також те, що вказаний документ на момент отримання відповідачем кредитних коштів взагалі містив умови щодо сплати процентів, пені, комісії, штрафів за користування кредитними коштами у зазначеному банком розмірі і порядку нарахування.
Крім того, роздруківка із сайту позивача належним доказом бути не може, оскільки цей доказ повністю залежить від волевиявлення і дій однієї сторони (банку), яка може вносити і вносить відповідні зміни в умови та правила споживчого кредитування, що підтверджено й у постанові Верховного Суду України від 11 березня 2015 року (провадження № 6-16цс15) і не спростовано позивачем при розгляді вказаної справи.
Колегія суддів вважає, що в даному випадку також неможливо застосувати до вказаних правовідносин правила частини першої статті 634 ЦК України за змістом якої - договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому, оскільки Умови та правила надання банківських послуг, що розміщені на офіційному сайті позивача (www.privatbank.ua) неодноразово змінювалися самим АТ КБ «ПриватБанк» в період - з часу виникнення спору до моменту звернення до суду із вказаним позовом, тобто кредитор міг додати до позовної заяви Витяг з Умов та правил надання банківських послуг у будь-яких редакції, що найбільш сприятлива для задоволення позову.
За таких обставин та без наданих підтверджень про конкретні запропоновані відповідачу Умови та правила банківських послуг, надані банком витяг з Умов та Правил надання банківських послуг не можуть розцінюватися як стандартна (типова) форма, що встановлена до укладеного із відповідачем кредитного договору, оскільки достовірно не підтверджують вказаних обставин.
Крім того, обґрунтування наявності обставин повинні здійснюватися за допомогою належних, допустимих і достовірних доказів, а не припущень, що й буде відповідати встановленому статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року принципу справедливості розгляду справи судом.
Надані позивачем Правила надання банківських послуг ПриватБанку, з огляду на їх мінливий характер, не можна вважати складовою кредитного договору й щодо будь-яких інших встановлених ними нових умов та правил, чи можливості використання банком додаткових заходів, які збільшують вартість кредиту, чи щодо прямої вказівки про збільшення прав та обов'язків кожної із сторін, якщо вони не підписані та не визнаються позичальником, а також, якщо ці умови прямо не передбачені, як у даному випадку - в анкеті-заяві позичальника, яка безпосередньо підписана останнім і лише цей факт може свідчити про прийняття позичальником запропонованих йому умов та правил приєднання як другої сторони до запропонованого договору.
Такі висновки, відповідають правовій позиції, викладеній у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі № 342/180/17, провадження № 14-131 цс 19.
У частинах першій, третій статті 509 ЦК України вказано, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (у тому числі сплатити гроші), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.
У даному випадку договірні правовідносини виникли між банком та фізичною особою - споживачем банківських послуг (частина перша статті 11 Закону України від 12 травня 1991 року № 1023-XII «Про захист прав споживачів» (далі - Закон №1023-XII).
Згідно з пунктом 22 частини першої статті 1 Закону № 1023-XII споживач - фізична особа, яка придбаває, замовляє, використовує або має намір придбати чи замовити продукцію для особистих потреб, безпосередньо не пов'язаних з підприємницькою діяльністю або виконанням обов'язків найманого працівника.
У пункті 19 Резолюції Генеральної Асамблеї ООН «Керівні принципи для захисту інтересів споживачів», прийняті 09 квітня 1985 року №39/248 на 106-му пленарному засіданні Генеральної Асамблеї ООН зазначено, що споживачі повинні бути захищені від таких контрактних зловживань, як односторонні типові контракти, виключення основних прав в контрактах і незаконні умови кредитування продавцями.
Конституційний Суд України у рішенні у справі за конституційним зверненням громадянина щодо офіційного тлумачення положень другого речення преамбули Закону України від 22 листопада 1996 року № 543/96-В «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» від 11 липня 2013 року у справі №1-12/2013 зазначив, що з огляду на приписи частини четвертої статті 42 Конституції України участь у договорі споживача як слабшої сторони, яка підлягає особливому правовому захисту у відповідних правовідносинах, звужує дію принципу рівності учасників цивільно-правових відносин та свободи договору, зокрема у договорах про надання споживчого кредиту.
З урахуванням основних засад цивільного законодавства та необхідності особливого захисту споживача у кредитних правовідносинах, Велика Палата Верховного Суду в постанові від 03.07.2019 року по справі № 342/180/17 зауважила, що пересічний споживач банківських послуг з урахуванням звичайного рівня освіти та правової обізнаності, не може ефективно здійснити свої права бути проінформованим про умови кредитування за конкретним кредитним договором, який укладений у вигляді заяви про надання кредиту та Умов та правил надання банківських послуг, оскільки Умови та правила надання банківських послуг це значний за обсягом документ, що стосується усіх аспектів надання банківських послуг та потребує як значного часу, так і відповідної фахової підготовки для розуміння цих правил тим більше співвідносно з конкретним видом кредитного договору.
Таким чином додані до анкети-заяви умови та правила, які не містять підпису відповідача про ознайомлення саме з такою їх редакцією, безвідносно до того чи є вона аналогічною редакції Умов та правил, яка викладена на сайті Банку, не можуть бути взятими до уваги, оскільки не підтверджують аналогічність тим Умовам і правилам, з якими в дійсності був ознайомлений відповідач при підписанні анкети-заяви 26.09.2011 року
Разом з тим, підписавши крім анкети-заяви від 26.09.2011 року (а. с. 14) також і довідку про умови кредитування з використанням кредитки «Універсальна, 30 днів пільгового періоду», в якій зазначена базова відсоткова ставка за користування кредитом 3 % в місяць, розмір щомісячних платежів, строк внесення щомісячних платежів до 25 числа місяця, наступного за звітним, розмір комісії за зняття готівки та особистих коштів, безготівкових платежів, пеня за несвоєчасність погашення заборгованості у вигляді базової процентної ставки за кожний день прострочення та у разі наявності простроченої заборгованості за тілом кредиту та за процентами за користування кредитом, яка нараховується щомісяця, якщо прострочення триває більше 5 днів, відповідач таким чином був ознайомлений з умовами користування грошовими коштами, які викладені у цій довідці (а. с.15).
Відповідач після отримання картки за умовами укладеного з Банком договору, як вбачається з роздруківки руху коштів, користувався картками, а також використовував кредитні кошти з власної ініціативи на власні потреби (а. с. 49-58).
За таких обставин висновки суду першої інстанції, що при підписанні анкети-заяви, сторонами не було погоджено умов кредитування в частині відсотків та штрафів є помилковими.
Крім того, в матеріалах справи наявні довідка про відкриття 26.09.2011 року на ім'я ОСОБА_1 картки та виписка за рахунком, які доводять факт отримання відповідачем кредитної картки та її використання. Зокрема з виписки за картковим рахунком ОСОБА_1 в АТ КБ «ПриватБанк» за договором б/н станом на 16.09.2020 року вбачається, що позивач тривалий час користувався кредитними коштами банку, використовуючи їх на власні потреби: отримання готівки, здійснення покупок, оплата послуг за електро- та газопостачання. Періодично відповідач здійснював поповнення карткового рахунку, вносячи готівку або здійснюючи переказ з карти на карту (а. с. 49-58).
Враховуючи встановлені обставини та приймаючи до уваги, що відповідач у відзиві на позовну заяву не заперечував обставини отримання ним кредиту і використання кредитних коштів на потреби його сім'ї, суд першої інстанції набув вірного висновку про необхідність стягнення на користь Банку грошових коштів в межах суми, отриманих але не повернених відповідачем грошових коштів.
Разом з тим, суд першої інстанції мав перевірити правильність визначення Банком суми грошових коштів, які отримував та користувався споживач, враховуючи при цьому правові позиції Верховного Суду.
Згідно з випискою руху коштів за картковим рахунком відповідача вбачається, що розмір кредитних коштів, які використані відповідачем, і розмір коштів, які фактично поверталися відповідачем, узгоджуються з розміром коштів, відображених у відповідних графах розрахунку заборгованості, який доданий Банком до позову.
Крім сум кредиту, якими фактично користувався відповідач, до розміру заборгованості за кредитом Банком було включено також і проценти, які погашалися за рахунок кредиту, у зв'язку з чим тіло кредиту збільшувалося на суму погашених за рахунок кредиту процентів.
Приймаючи до уваги, що відповідно довідки, підписаної відповідачем базова процентна ставка становила 3% на місяць, а розмір процентної ставки за користування кредитом коливався від 2,5% до 3,5 % на місяць протягом розрахунку, сам по собі факт погашення процентів за рахунок кредиту не є підставою для зменшення розрахованих кредитором зобов'язань по тілу кредиту, оскільки зобов'язання зі сплати процентів за користування кредитом кредитором не розраховувалися і відповідні вимоги до боржника додатково не заявлялися через погашення їх за рахунок кредитних коштів і збільшення на цю суму зобов'язання з повернення тіла кредиту.
Визначальним в даному випадку є те, що кредитором та споживачем кредиту було погоджено розмір процентної ставки за користування кредитними коштами, і тому погашення процентів за рахунок кредиту зі збільшенням кредиту на цю суму без заявлення окремих вимог про стягнення процентів за користування кредитом або роздільні сумарні вимоги за тілом кредиту і процентами за користування кредитом на остаточну суму зобов'язань боржника перед кредитором не впливають.
При розрахунку заборгованості кредитором враховані ті суми, які поверталися боржником.
Іншого розрахунку заборгованості відповідачем не надано, експертний висновок, який би спростовував вірність розрахунку кредитора, відповідачем не представлений ані до суду першої, ані до суду апеляційної інстанції.
При таких обставинах суд першої інстанції обґрунтовано стягнув на користь позивача з відповідача тіло кредиту у розрахованому розмірі 46 531 грн. 27 коп.
Доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 про сплив позовної давності з посиланням на те, що кредитна карта, якою він користувався, мала строк дії до 2017 року, а до суду з позовом Банк звернувся у жовтні 2020 року, тобто з пропуском позовної давності, в цій частині висновок суду не спростовують, оскільки з матеріалів справи вбачається, що відповідач користувався кількома картами, які були випущені Банком і здійснював платежі, зокрема за картою НОМЕР_1 , яка була видана 05.04.2018 року терміном дії до 01/22, тобто до останнього дня січня 2022 року, і за допомогою цієї карти відповідач здійснив поповнення карткового рахунку 19.10.2018 року (а. с. 12, 49), в той час як до суду з позовом Банк звернувся 21.10.2020 року відповідно до поштового штемпелю (а. с. 67), тобто в межах загальної позовної давності.
Інші доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 висновок районного суду в цій частині не спростовують і зведені лише до незгоди з висновком районного суду без наведення будь-яких обставин, які б ставили під сумнів набутий судом висновок або свідчили б про невірну оцінку судом доказів, які надані сторонами та невірне застосування законодавства, яке регулює спірні правовідносини.
Що стосується доводів апеляційної скарги АТ КБ «ПриватБанк» відносно висновків суду про відмову у задоволенні вимог про стягнення процентів за ч.2 ст. 625 ЦК України у розмірі 16 259 грн. 68 коп. та пені 29 668 грн. 85 коп., колегія суддів звертає увагу на наступне.
Встановивши, що відповідач фактично отримував від позивача грошові кошти, якими тривалий час користувався і які частково повертав, і що умовами повернення кредиту та сплати процентів за користування кредитом, які зазначені у довідці підписаній відповідачем, передбачено оплату до 25 числа місяця наступного за звітним у розмірі 7% від заборгованості, і що з 03.09.2018 року кредитний ліміт було зменшено до 0, грошові кошти, якими користувався відповідач Банку не повернуті у повному обсязі, у суду першої інстанції не було підстав для відмови у стягненні відсотків за ч.2 ст. 625 ЦК України.
Разом з тим, у відповідності до наданого розрахунку позивачем здійснено нарахування на суму неповернутих грошових коштів за процентною ставкою 84% річних, що не передбачено умовами довідки, яка підписана відповідачем, Умови та правила, на які посилається кредитор, як зазначено вище не можуть вважатися частиною укладеного між сторонами справи кредитного договору.
Оскільки інших доказів погодження сторонами процентної ставки на прострочені платежі, не надано, колегія суддів вважає, що підлягає застосуванню процентна ставка передбачена ч.2 ст. 625 ЦК України - 3% річних.
Вимоги заявлені за період з 01.10.2019 року до 15.09.2020 року включно. Тому проценти за прострочення зобов'язання за ч.2 ст. 625 ЦК України розраховуються наступним чином: 46 531,27*3%/365 (днів календарного року)*351 (днів прострочення ) = 1 342 грн. 40 коп. В решті заявлених позивачем вимог про стягнення процентів в порядку ч.2 ст. 625 ЦК України слід відмовити.
Відносно вимог про стягнення пені у розмірі 29 668 грн. 85 коп. колегія суддів приходить до такого.
Як вже зазначалося, у підписаній відповідачем довідці сторони погодили можливість стягнення кредитором пені за несвоєчасне виконання зобов'язання за базовою процентною ставкою поділеною на 30 днів за кожний день прострочення або у розмірі 1% від заборгованості, але не менше 30 грн. на день (а. с. 15).
Оскільки відповідач не виконав своєчасно зобов'язання з повернення кредиту, кредитор вправі нараховувати пеню і ці вимоги по суті є обґрунтованими.
Разом з тим, колегія суддів звертає увагу, що окрім передбаченої ст. 257 ЦК України загальної позовної давності, яка становить три роки, для окремих видів вимог законом може встановлюватися спеціальна позовна давність: скорочена або триваліша порівняно із загальною позовною давністю (ст. 258 ЦК України).
Згідно з законодавством України позовна давність в один рік застосовується, зокрема, до вимог: про стягнення неустойки (штрафу, пені).
Згідно з ч. ч. 3-5 ст. 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові. Якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту.
Як вбачається з матеріалів справи, у відзиві на позов до ухвалення оскаржуваного судового рішення відповідач посилався на сплив позовної давності щодо всіх заявлених вимог, в тому числі і про стягнення пені.
З позовом про стягнення заборгованості АТ КБ «ПриватБанк» звернулося 21.10.2020 року, внаслідок чого стягнення неустойки обмежується останніми 12 місяцями, що передували зверненню до суду, тобто станом на 21.10.2020 року.
Відповідно до наведеного розрахунку пеня у розмірі 29 668 грн. 85 коп. розрахована на прострочений кредит станом на 01.10.2019 року.
Колегія суддів при цьому враховує, що строк дії карти виданої відповідачу, передбачений до кінця січня 2022 року.
При таких обставинах, спеціальна позовна давність відповідно вимог про стягнення неустойки (пені) на час звернення позивача до суду з даним позовом спливла і заявлені позовні вимоги підлягають залишенню без задоволення, оскільки сплив позовної давності є самостійною підставою для відмови у позові, який може застосовуватися лише до обґрунтованих вимог.
Таким чином апеляційна скарга АТ КБ «ПриватБанк» підлягає частковому задоволенню, рішення суду першої інстанції - зміні в частині суми стягнення та підстав відмови у решті заявлених вимог у відповідності до обґрунтувань, викладених в цій постанові Одеського апеляційного суду. В іншій частині рішення слід залишити без змін.
Тобто з відповідача на користь позивача слід стягнути заборгованість у розмірі 47 873 грн. 27 коп., що становить 51,8% від заявлених вимог 92 459 грн. 80 коп.
Відповідно до ч.13 ст.141 ЦПК України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Відповідно до ч.2 п.3, ч.6 ст.141 ЦПК України у разі часткового задоволення позову судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
При зверненні до суду першої інстанції позивач сплатив 2 102 грн. судового збору, внаслідок чого з урахуванням вимог пропорційності з відповідача на користь позивача підлягає стягненню судовий збір у розмірі 1088 грн. 84 коп. (2 102*51,8%).
При зверненні до апеляційного суду АТ КБ «ПриватБанк» сплатило судовий збір у розмірі 3 153 грн., рішення суду оскаржувалося в частині відмови у задоволенні вимог, тобто у розмірі 45 928 грн. 53 коп.
В апеляційному порядку з оскаржених вимог задоволено 1 342 грн. 40 коп., що становить 2,9% від розміру оскаржених вимог, внаслідок чого з відповідач на користь позивача слід стягнути судовий збір у розмірі 91 грн. 43 коп. (3 153 * 2,9%).
На підставі викладеного і керуючись ст. 367, 374, 376, 381, 383 ЦПК України, Одеський апеляційний суд -
Апеляційну скаргу представника Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» Крилової Олени Леонідівни - задовольнити частково.
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.
Рішення Овідіопольського районного суду Одеської області від 26 листопада 2020 року - змінити.
Позов Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» - задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» заборгованість за кредитним договором б/н від 26.09.2011 року у розмірі 47 873 грн. 27 коп., яка складається із заборгованості за тілом кредиту - 46 531,27 грн.; заборгованість за відсотками нарахованими на прострочений кредит згідно ст. 625 в розмірі - 1 342 грн. 40 коп.
В решті заявлених вимог - відмовити.
В іншій частині рішення залишити без змін.
В порядку перерозподілу судових витрат:
стягнути з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» судовий збір за подання позову до суду у розмірі 1 088 грн. 84 коп.
стягнути з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» судовий збір за подання апеляційної скарги у розмірі 91 грн. 43 коп.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає за виключенням випадків передбачених частиною 3 статті ст. 389 ЦПК України.
Повний текст постанови складений: 10.03.2022 року.
Головуючий О.М. Таварткіладзе
Судді: О.В. Князюк
С.О. Погорєлова