Номер провадження: 22-ц/813/4018/22
Номер справи місцевого суду: 947/10068/21
Головуючий у першій інстанції Васильків О. В.
Доповідач Таварткіладзе О. М.
03.03.2022 року м. Одеса
Одеський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого - Таварткіладзе О.М.,
суддів: Князюка О.В., Погорєлової С.О.,
розглянувши у порядку письмового провадження в залі суду в м. Одеса апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Київського районного суду м. Одеси від 12 липня 2021 року по цивільній справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення матеріальної та моральної шкоди, завданої внаслідок вчинення дорожньо-транспортної пригоди, -
У квітні 2021 року ОСОБА_2 звернувся до Київського районного суду м. Одеси із позовом до ОСОБА_1 про стягнення матеріальної та моральної шкоди, завданої внаслідок вчинення дорожньо-транспортної пригоди, у якому просив суд стягнути з відповідача на його користь грошові кошти у сумі 78362 грн. у відшкодування завданої йому матеріальної шкоди внаслідок ДТП, витрати на оцінку матеріального збитку, заподіяного внаслідок пошкодження автомобіля, у сумі 2472,98 грн., кошти у сумі 10000 грн. на відшкодування завданої йому моральної шкоди та судові витрати по справі.
В обґрунтування заявленого позову, ОСОБА_2 посилався на те, що 17.01.2021 року близько 14 год. 25 хв., по вул. Гаршина біля будинку № 14/2 в м. Одесі, сталася дорожньо-транспортна пригода за участю автомобіля «BMW X5», державний номер НОМЕР_1 , яким керував ОСОБА_2 , в результаті чого транспортний засіб отримав механічні пошкодження, таким чином позивачу спричинена моральна та матеріальна шкода. Дорожньо-транспортна пригода сталася завдяки тому, що на проїжджу частину вибігла собака без повідця та намордника, господарем якої є ОСОБА_1 , який не дотримався загальних правил безпечного вигулу належної йому тварини. На підставі викладеного позивач звернувся до суду за захистом своїх прав.
Рішенням Київського районного суду м. Одеси від 12 липня 2021 року позовні вимоги ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення матеріальної та моральної шкоди, завданої внаслідок вчинення дорожньо-транспортної пригоди, - задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 матеріальну шкоду у сумі 78362,00 грн. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 витрати на складання висновку судового експерта №10204210 від 15.02.2021 року у розмірі 2472,98 грн. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 моральну шкоду у розмірі 2000,00 грн. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 судовий збір в розмірі 908,00 грн.
Не погоджуючись зі вказаним рішенням суду, ОСОБА_1 подав до суду апеляційну скаргу, у якій, посилаючись на порушення судом норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, просить суд скасувати рішення Київського районного суду м. Одеси від 12 липня 2021 року та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення матеріальної та моральної шкоди, завданої внаслідок вчинення дорожньо-транспортної пригоди - відмовити.
Апеляційна скарга мотивована тим, що суд першої інстанції хибно встановив причино-наслідковий зв'язок між діями ОСОБА_1 та заподіянням позивачеві майнової шкоди, що обґрунтовується відсутністю у матеріалах справи доказів, що саме ОСОБА_1 належить собака, яка стала невільним учасником ДТП. Зокрема апелянт ОСОБА_1 зазначає, що при визначенні власника собаки суд у рішенні посилається на протокол про адміністративне правопорушення серії АА 079350 від 17.01.2021 року, однак у його змісті відсутня інформація, яка свідчить, що саме він є власником собаки, а наявна незавірена копія постанови Київського районного суду м. Одеси від 11.02.2021 року про адміністративне правопорушення у справі №947/2714/21 не містить у собі інформації, що саме він є власником собаки, окрім того на даний момент ця постанова оскаржується у встановленому законом порядку. При цьому, як зазначає апелянт, єдиним належним доказом права власності на собаку є відповідне реєстраційне посвідчення згідно вимог Правил утримання тварин у місті Одесі, затверджених рішенням ОМР №2476-V від 05.04.2008 року, однак таке посвідчення відсутнє у матеріалах справи. Також апелянтом ОСОБА_1 зазначено, що під час відкриття провадження у справі, суддею Київського районного суду м. Одеси Васильків О.В. не дотримано вимог ч.1 ст. 185 ЦПК України, у відповідності до яких, суд повинен був залишити позовну заяву без руху, у зв'язку із недотриманням позивачем вимог, викладених у статтях 175 та 177 ЦПК України.
У відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_2 , посилаючись на її необґрунтованість, просить суд залишити рішення Київського районного суду м. Одеси від 12 липня 2021 року без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення, посилаючись на те, що власником собаки, в результаті зіткнення з якою його автомобіль «BMW X5», державний номер НОМЕР_1 , отримав механічні ушкодження є - ОСОБА_1 , що підтверджується протоколом серії АА 079350 від 17.01.2021 року про притягнення до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 , передбаченої ст. 154 КУпАП, де вказано, що власником тварини являється саме ОСОБА_1 і цей протокол без заперечень відповідач підписав.
Відповідно до ч.1 ст. 369 ЦПК України, апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
Відповідно ч. 13 ст. 7 ЦПК України, розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
Відповідно до ч.1, 2 ст.367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги; суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Згідно ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Відповідно до ст. 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; як розподілити між сторонами судові витрати; чи є підстави допустити негайне виконання судового рішення; чи є підстави для скасування заходів забезпечення позову.
Відповідно до ст.375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Як вбачається з матеріалів справи та вірно встановлено судом першої інстанції, що 17.01.2021 року о 14:25 год., в м. Одеса по вул. Гаршина, біля будинку № 14/2, автомобіль марки «BMW X5», державний номер НОМЕР_1 , під керуванням ОСОБА_2 потрапив в дорожньо-транспортну пригоду в результаті зіткнення з собакою, яка вибігла на проїзджу частину.
Власником пошкодженого внаслідок ДТП автомобіля «BMW X5», державний номер НОМЕР_1 , є ОСОБА_2 , що вбачається зі свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу серії НОМЕР_2 (а.с.20).
Відповідно до висновку судового експерта Чернявського А.І. № 10204210 за результатами авто технічного експертного дослідження обставин наїзду на собаку автомобіля марки «BMW X5», номерний знак НОМЕР_1 , вбачається наступне:
1. У даній дорожньо-транспортній ситуації водій автомобіля марки «BMW X5», номерний знак НОМЕР_1 , з моменту об'єктивного виявлення собаки відповідно до вимог п.12.3 «Правил дорожнього руху» України повинен був вжити заходів для зменшення швидкості аж до повної зупинки транспортного засобу;
2. З технічної точки зору в даній дорожньо-транспортній ситуації водій автомобіля марки «BMW X5», номерний знак НОМЕР_1 , не мав у своєму розпорядженні технічної можливості відповідно до вимог п.12.3 «Правил дорожнього руху» України запобігти наїзду шляхом застосування своєчасного гальмування і повної зупинки свого транспортного засобу до місця наїзду;
3. З технічної точки зору в даній дорожньо-транспортній ситуації дії водія автомобіля марки «BMW X5», номерний знак НОМЕР_1 , не знаходяться в причинно-наслідковому зв'язку з виникненням даного ДТП. (а.с.6-8).
23.02.2021 року постановою судді Київського районного суду м. Одеси Іванчука В.М. провадження по справі про притягнення до адміністративної відповідальності ОСОБА_2 , передбаченої ст. 124 КУпАП, закрито на підставі п. 1 ч. 1 ст. 247 КУпАП (а.с.11, 11 зворот).
Судом також встановлено, що з наявного у матеріалах справи протоколу про адміністративне правопорушення серія АА 079350 від 17.01.2021 року, власником собаки є ОСОБА_1 , який вигулював тварину без повідця та наморднику, внаслідок чого собака вибігла на проїзджу частину (а.с. 32).
Ухвалюючи оскаржуване рішення про часткове задоволення позовних вимог ОСОБА_2 , районний суд виходив з того, що оскільки судом достеменно встановлено, що дорожньо-транспортна подія, яка відбулась 17.01.2021 року, сталася з вини відповідача ОСОБА_1 , який не дотримувався загальних правил безпечного вигулу належної йому собаки, внаслідок чого позивачу ОСОБА_2 була спричинена матеріальна шкода, тому позов в цій частині підлягає задоволенню. При цьому суд звернув увагу на те, що розмір моральної шкоди, заявлений позивачем до стягнення, у сумі 10 000 грн., є завищеним та не знайшов свого об'єктивного підтвердження, проте, враховуючи наявність незручностей у житті позивача, пов'язаних з ремонтом автомобіля, суд вважав за необхідне задовольнити вимоги позивача про стягнення моральної шкоди частково, а саме в розмірі 2000 грн.
Апеляційний суд погоджується із таким висновком районного суду, оскільки він відповідає вимогам закону та фактичним обставинам справи, виходячи з наступного.
Так, відповідно до ч. 1 ст. 1166 Цивільного кодексу України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.
Згідно з ч. 2 ст. 1187 ЦК України шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.
Статтею 22 ЦК України передбачено, що особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками, зокрема, є: втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки).
Відповідно до ч. 2 ст. 1192 ЦК України розмір збитків, що підлягають відшкодуванню потерпілому, визначаються відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи або виконання робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі.
Відповідно до п. 4 Постанови Пленуму Верховного суду України № 6 від 27.03.92 р. «Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди» шкода, заподіяна особі і майну громадянина або заподіяна майну юридичної особи, підлягає відшкодуванню в повному обсязі особою, яка її заподіяла, за умови, що дії останньої були неправомірними, між ними і шкодою є безпосередній причинний зв'язок та є вина зазначеної особи, а коли це було наслідком дії джерела підвищеної небезпеки, незалежно від наявності вини. Під володільцем джерела підвищеної небезпеки розуміється юридична особа або, громадянин, що здійснюють експлуатацію джерела підвищеної небезпеки в силу права власності, повного господарського відання, оперативного управління або з інших підстав (договору оренди, довіреності тощо).
Відповідно до п. 9 постанови Пленуму Верховного Суду України № 6 від 27.03.1992 р. «Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди», при визначенні розміру відшкодування шкоди, заподіяної майну, судам слід враховувати, що потерпілому відшкодовуються в повному обсязі збитки відповідно до реальної вартості на час розгляду справи втраченого майна, робіт, які необхідно провести, щоб виправити пошкоджену річ, усунути інші негативні наслідки неправомірних дій заподіювача шкоди.
Відповідно до ч. 2 ст. 1192 ЦК України розмір збитків, що підлягають відшкодуванню потерпілому, визначаються відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи або виконання робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі.
Частиною 1 ст. 23 ЦК України встановлено, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.
Згідно з ч. 3 ст. 23 ЦК України моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.
Відповідно до ч. 1 ст. 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.
Судовим розглядом справи встановлено, що на підтвердження ушкодження рухомого майна ОСОБА_2 внаслідок ДТП, що стало підставою спричинення відповідачем матеріальної та моральної шкоди, позивачем надано до суду: Звіт № 02-020 фахівця - автотоварознавця про оцінку вартості матеріального збитку, заподіяного внаслідок пошкодження автомобіля BMWX5 від 16.03.2021 року (а.с. 12-18), ремонтну калькуляцію № 02-020-21 від 16.03.2021 року (а.с.23-25) та фототаблицю до звіту № 02-020 (а.с.26-27).
Також позивачем на підтвердження вимог щодо відшкодування витрат на складання висновку судового експерта надано до суду копію рахунку № 02-020 від 08.02.2021 року (а.с.10) та копію квитанції № 0.0.2015960378.1 від 15.02.2021 року (а.с. 9).
З урахуванням вищевикладених обставин справи, апеляційний суд погоджується із висновком районного суду про те, що дорожньо-транспортна подія, яка відбулась 17.01.2021 року, сталася з вини відповідача ОСОБА_1 , який не дотримувався загальних правил безпечного вигулу належної йому собаки, внаслідок чого позивачу ОСОБА_2 була спричинена матеріальна школа.
У доводах апеляційної скарги ОСОБА_1 посилається на те, що суд першої інстанції хибно встановив причино-наслідковий зв'язок між його діями та заподіянням позивачеві майнової шкоди, що обґрунтовується відсутністю у матеріалах справи доказів, що саме ОСОБА_1 належить собака, яка стала невільним учасником ДТП. Зокрема, апелянт ОСОБА_1 зазначає, що при визначенні власника собаки суд у рішенні посилається на протокол про адміністративне правопорушення серії АА 079350 від 17.01.2021 року, однак у його змісті відсутня інформація, яка свідчить, що саме він є власником собаки, а наявна незавірена копія постанови Київського районного суду м. Одеси від 11.02.2021 року про адміністративне правопорушення у справі №947/2714/21 не містить у собі інформації, що саме він є власником собаки, окрім того на даний момент ця постанова оскаржується у встановленому законом порядку.
Разом з тим, вказані доводи апелянта є необґрунтованими та безпідставними, з огляду на наступне.
Так, з наявного у матеріалах справи копії протоколу про адміністративне правопорушення серії АА 079350 від 17.01.2021 року, вбачається, що 17.01.2021 року, о 14.25 год., ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_1 , вигулював собаку без повідця, внаслідок чого собака вибігла на проїзну частину дороги та на неї наїхав автомобіль BMW X5, державний номер НОМЕР_1 , своїми діями ОСОБА_1 порушив правила утримання тварин у м. Одесі, тим самим вчинивши адміністративне правопорушення за ч. 2 ст. 154 КУпАП. Вказаний протокол підписано власноручно ОСОБА_1 (а.с. 32).
Також ретельно дослідивши матеріали справи, колегія суддів не встановила у них копії постанови Київського районного суду м. Одеси від 11.02.2021 року по справі №947/2714/21 про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ч.2 ст. 154 КУпАП, на яку посилається апелянт та яка на даний момент оскаржується ним у встановленому законом порядку.
Однак відповідно до Єдиного державного реєстру судових рішень, який є відкритим для цілодобового доступу на офіційному веб-порталі судової влади України, вбачається, що постановою Київського районного суду м. Одеси від 11.02.2021 року у справі № 947/2714/21, ОСОБА_1 визнано винним у скоєнні правопорушення, передбаченого ч.2 ст. 154 КУпАП, проте звільнено його від адміністративної відповідальності за ч. 2 ст. 154 КУпАП, у зв'язку з малозначністю вчиненого адміністративного правопорушення та оголошено усне зауваження, провадження у адміністративній справі про адміністративне правопорушення закрито. У вказаній постанові судом зазначено, що ОСОБА_1 вину визнав.
Посилання апелянта на те, що на даний момент вищевказана постанова оскаржується ним у встановленому законом порядку є безпідставними, оскільки відповідно до Єдиного державного реєстру судових рішень, постановою Одеського апеляційного суду від 12.11.2021 року у справі №947/2714/21 постанову Київського районного суду м. Одеси від 11.02.2021 року - залишено без змін. При цьому, у вказаній постанові судом апеляційної інстанції зазначено що: «В судовому засіданні представник ОСОБА_1 - адвокат Білик В.С. підтвердив той факт, що собака породи лабрадор, яка утримується сім'єю Стокальських, 17.01.2021 року, о 14.25 год. перебігала дорогу в АДРЕСА_1 , в результаті чого сталося зіткнення з автомобілем BMW X5, державний номер НОМЕР_1 , під керуванням ОСОБА_2 . В результаті цього зіткнення його засіб зазнав механічних пошкоджень».
Згідно із ч. 6 ст. 82 ЦПК України, вирок суду в кримінальному провадженні, ухвала про закриття кримінального провадження і звільнення особи від кримінальної відповідальності або постанова суду у справі про адміністративне правопорушення, які набрали законної сили, є обов'язковими для суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалений вирок, ухвала або постанова суду, лише в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою.
Безпідставними є і твердження апелянта ОСОБА_1 про те, що єдиним належним доказом права власності на собаку є відповідне реєстраційне посвідчення згідно вимог Правил утримання тварин у місті Одесі, затверджених рішенням ОМР №2476-V від 05.04.2008 року, однак таке посвідчення відсутнє у матеріалах справи.
Так, апеляційний суд зазначає, що відсутність такого посвідчення не звільняє ОСОБА_1 від відповідальності за наслідки, які сталися завдяки тому, що належну йому тварину, яка являється джерелом підвищеної небезпеки, він вигулював без повідця та намордника і не слідкував за нею.
Крім того, як вже встановлено судом, представник ОСОБА_1 - адвокат Білик В.С. під час слухання справи №947/2714/21 підтвердив той факт, що собака породи лабрадор, утримується сім'єю Стокальських, а відповідно до ч.4 ст.12 Закону України «Про захист тварин від жорстокого поводження», шкода, заподіяна особі або майну фізичної особи, а також шкода, заподіяна майну юридичної особи твариною, підлягає відшкодуванню в повному обсязі особою, яка її утримує.
Таким чином, доводи апелянта ОСОБА_1 про те, що у матеріалах справи відсутні докази того, що саме йому належить собака, яка стала учасником ДТП, спростовується вищенаведеним.
Також в якості підстав для скасування оскаржуваного рішення суду, апелянтом ОСОБА_1 зазначено про те, що під час відкриття провадження у справі, суддею Київського районного суду м. Одеси Васильків О.В. не дотримано вимог ч.1 ст. 185 ЦПК України, у відповідності до яких, суд повинен був залишити позовну заяву без руху, у зв'язку із недотриманням позивачем вимог, викладених у статтях 175 та 177 ЦПК України, зокрема ОСОБА_1 зазначає, що матеріали справи не містять квитанцій про сплату судового збору у передбаченому законом розмірі, тобто 2270 грн., копії письмових доказів ніяким чином не завірені та після залишення позовної заяви без руху, ухвала про відкриття провадження у справі судом не виносилася.
Так, апеляційним розглядом справи встановлено, що 01.04.2021 року ОСОБА_2 звернувся до суду із вищевказаним позовом до ОСОБА_1 .
Ухвалою Київського районного суду м. Одеси від 12.04.2021 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження по цивільній справі за позовною заявою ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про стягнення матеріальної та моральної шкоди, завданої внаслідок вчинення дорожньо-транспортної пригоди. Розгляд справи призначено у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін за наявними у справі матеріалами (а.с. 36-37).
Частиною 11 ст. 187 ЦПК України передбачено, що суддя, встановивши після відкриття провадження у справі, що позовну заяву подано без додержання вимог, викладених у статтях 175, 177 цього Кодексу, постановляє ухвалу не пізніше наступного дня, в якій зазначаються підстави залишення заяви без руху, про що повідомляє позивача і надає йому строк для усунення недоліків, який не може перевищувати п'яти днів з дня вручення позивачу ухвали.
З матеріалів справи вбачається, що будь-яких недоліків позовної заяви щодо несплати позивачем судового збору на стадії відкриття провадження судом першої інстанції виявлено не було, суд прийняв позовну заяву до розгляду та відкрив провадження по даній справі і призначив розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін за наявними у справі матеріалами, а вже потім, на стадії розгляду справи по суті, на підставі ч.11 ст.187 ЦПК України постановив ухвалу про залишення позовної заяви без руху з тих підстав, що позивачем не сплачено судовий збір у розмірі 908,00 грн.
Однак з комплексного аналізу наведених приписів ЦПК України випливає, що залишення позовної заяви без руху в даному разі могло мати місце лише до відкриття провадження у справі.
Отже, суд першої інстанції, встановивши вже на стадії розгляду справи по суті, що позовну заяву подано без додержання вимог, викладених у ст.ст.175, 177 цього Кодексу, мав здійснити розгляд справи по суті, а судові витрати, пов'язані з розглядом справи, розподілити за результатами такого розгляду відповідно до п.6 ч.1 ст.264 ЦПК України.
У зв'язку із чим, апеляційний суд зазначає наступне.
Те, що суд першої інстанції через власний недогляд не звернув на стадії відкриття провадження у справі уваги на несплату учасником справи суми судового збору, не повинно створювати такому учасникові перешкод у доступі до правосуддя на подальших стадіях провадження зі справи. Такий підхід до вирішення даного питання узгоджується із засадою (принципом) верховенства права, закріпленим у п.10 ч.3 ст.2 та ч.1 ст.10 ЦПК України, є за даних обставин справедливим та таким, що виправдовує правомірні сподівання особи на розгляд її справи судом у розумний строк.
Аналогічний правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 24 липня 2018 року у справі №916/3255/17.
Оскільки судом першої інстанції обставини справи встановлено правильно і суд дійшов до обґрунтованого висновку про часткове задоволення позову та ухвалив законне рішення, у суду апеляційної інстанції відсутні підстави для його скасування чи зміни.
Інші доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку, що при розгляді справи судом допущено порушення норм матеріального та процесуального права, які давали б підстави для скасування оскаржуваного судового рішення, а фактично зводяться до переоцінки доказів і незгоди з висновками суду з їх оцінки, без наведення будь-яких обставин, які б ставили під сумнів набутий судом висновок або свідчили б про невірну оцінку судом доказів, які надані сторонами та невірне застосування законодавства, яке регулює спірні правовідносини, а тому апеляційна скарга підлягає відхиленню.
Згідно зі ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Слід також зазначити, що Європейський суд з прав людини вказав, що п. 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).
Суд апеляційної інстанції враховує положення практики Європейського Суду з прав людини про те, що право на обґрунтоване рішення не вимагає детальної відповіді судового рішення на всі доводи висловлені сторонами. Крім того, воно дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх (справ «Гірвісаарі проти Фінляндії», п.32.)
Пункт 1 ст. 6 Конвенції не вимагає більш детальної аргументації від апеляційного суду, якщо він лише застосовує положення для відхилення апеляції відповідно до норм закону, як такої, що не має шансів на успіх, без подальших пояснень (Burg and others v. France (Бюрг та інші проти Франції), (dec.); Gorou v. Greece (no.2) (Гору проти Греції №2) [ВП], § 41.
Отже, апеляційний суд вважає, що судове рішення ґрунтується на повно та всебічно досліджених матеріалах справи, постановлено з дотриманням вимог матеріального та процесуального права і підстав для його скасування в межах доводів апеляційної скарги не вбачається.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.
На підставі ч.1 ст.375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Оскільки суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, тому відповідно до ст. 141 ЦПК України новий розподіл понесених сторонами судових витрат не здійснюється.
Таких висновків Велика Палата Верховного Суду дійшла у постанові від 15 січня 2020 року у справі №145/1330/17.
На підставі викладеного і керуючись ст. ст. 367, 374, 375, 381-384, 389 ЦПК України, Одеський апеляційний суд -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.
Рішення Київського районного суду м. Одеси від 12 липня 2021 року - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, проте може бути оскаржена безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту цієї постанови, лише у випадку якщо: а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної право застосовчої практики; б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до ЦПК України позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; г) суд першої інстанції відніс справу до категорії малозначних помилково.
Повний текст постанови складено: 03.03.2022 року.
Головуючий О.М. Таварткіладзе
Судді: О.В. Князюк
С.О. Погорєлова