Справа № 466/4520/21 Головуючий у 1 інстанції: ОСОБА_1
Провадження № 11-кп/811/206/22 Доповідач: ОСОБА_2
09 березня 2022 року колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Львівського апеляційного суду в складі:
головуючого судді - ОСОБА_2 ,
суддів: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
секретаря - ОСОБА_5 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду у м. Львові в режимі відеоконференції апеляційну скаргу обвинуваченого ОСОБА_6 на ухвалу Шевченківського районного суду м. Львова 23 лютого 2022 року про продовження обвинуваченому ОСОБА_6 строку тримання під вартою із визначенням розміру застави,
з участю захисника-адвоката ОСОБА_7 ,
встановила:
ухвалою Шевченківського районного суду м. Львова 23 лютого 2022 року продовжено обвинуваченому ОСОБА_6 дію запобіжного заходу у виді тримання під вартою на строк 60 днів - з 02 березня 2022 року по 30 квітня 2022 року включно з визначенням застави в розмірі 20 прожиткових мінімумів для працездатних осіб (2481,00 грн.), що становить 49620,00 грн.
У разі внесення застави у вищевказаному розмірі покласти на обвинуваченого ОСОБА_6 , крім визначених ч.7 ст.42 КПК України обов'язків, такі обов'язки:
- не відлучатися із населеного пункту, в якому він проживає, без дозволу прокурора та суду;
- прибувати до суду за першою вимогою;
- повідомляти суд та прокурора про зміну місця свого проживання;
- не спілкуватися з потерпілим та свідками у даному кримінальному провадженні;
- здати на зберігання до відповідних органів державної влади свій паспорт (паспорти) для виїзду за кордон, інші документи, що дають право на виїзд з України і в'їзд в Україну.
Попереджено обвинуваченого ОСОБА_6 , що у випадку невиконання ним вищезазначених обов'язків йому може бути змінено заставу на більш суворий запобіжний захід.
Роз'яснено обвинуваченому, заставодавцеві, що вони зобов'язані виконувати покладені на них обов'язки.
У разі невиконання обов'язків застава звертається в дохід держави та зараховується до спеціального фонду Державного бюджету України.
Строк дії ухвали та визначених судом обов'язків становить 60 днів з 02 березня 2022 року по 30 квітня 2022 року включно.
Не погоджуючись з даною ухвалою обвинувачений ОСОБА_6 подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати ухвалу Шевченківського районного суду м. Львова 23 лютого 2022 року та постановити нову ухвалу якою обрати запобіжний захід не пов'язаний з позбавленням волі.
В обґрунтування апеляційної скарги покликається на те, що при винесенні оскаржуваної ухвали суд не врахував, що ризики, які зазначені прокурором відсутні або зменшені до мінімуму. Зазначає, що не має намірів переховуватися від органів суду і зобов'язується з'являтися в суд, впливати на свідків, які зазначені прокурором, можливості не має, оскільки вони перебувають в місцях позбавлення волі.
Вказує, що можливість влаштуватися на роботу в обвинуваченого виникне лише після того, як щодо нього буде обрано запобіжний захід не пов'язаний з триманням під вартою.
Обвинувачений наголошує, що про те, що він перебував у розшуку, як це зазначила прокурор, йому стало відомо лише після затримання, до того часу додому до обвинуваченого ніхто не приходив, в рідних та сусідів ніхто не запитував про його місце перебування. Стверджує, що має постійне місце проживання разом із своєю сім'єю за адресою: АДРЕСА_1 .
В судове засідання апеляційного суду прокурор не прибув, натомість прокурор у кримінальному провадженні ОСОБА_8 подала клопотання про розгляд апеляційної скарги без її участі. Крім того, зазначила, що доводи викладені в апеляційній скарзі обвинуваченого ОСОБА_6 є необґрунтованими та безпідставними, ризики, передбачені ст. 177 КПК України та зазначені в ухвалі суду не зменшилися, а надалі продовжують існувати, ухвала Шевченківського районного суду м.Львова від 23.02.2022 про продовження строку тримання під вартою є законною, а тому просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а ухвалу суду без змін.
Заслухавши доповідь судді, захисника - адвоката ОСОБА_7 , яка підтримала апеляційну скаргу та не заперечила проти розгляду апеляційної скарги у відсутності обвинуваченого ОСОБА_6 , обговоривши наведені в апеляційній скарзі доводи, дослідивши матеріали провадження, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення з таких підстав.
Порядок перевірки ухвал суду про обрання запобіжного заходу у виді тримання під вартою, про зміну іншого запобіжного заходу на запобіжний захід у виді тримання під вартою, а також про продовження строку тримання під вартою, постановлених під час судового провадження в суді першої інстанції до ухвалення судового рішення по суті, передбачено ст. 422-1 КПК України.
Відповідно до ст. 183 КПК України, тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м'яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим ст. 177 цього Кодексу, крім випадків, передбачених ч. 5 ст. 176 цього Кодексу.
Згідно з ч.1, 3 ст. 331 КПК України під час судового розгляду суд за клопотанням сторони обвинувачення або захисту має право своєю ухвалою змінити, скасувати або обрати запобіжний захід щодо обвинуваченого. Незалежно від наявності клопотань суд зобов'язаний розглянути питання доцільності продовження тримання обвинуваченого під вартою до спливу двомісячного строку з дня надходження до суду обвинувального акта, клопотання про застосування примусових заходів медичного або виховного характеру чи з дня застосування судом до обвинуваченого запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою. За наслідками розгляду питання суд своєю вмотивованою ухвалою скасовує, змінює запобіжний захід у вигляді тримання під вартою або продовжує його дію на строк, що не може перевищувати двох місяців. Копія ухвали вручається обвинуваченому, прокурору та направляється уповноваженій службовій особі місця ув'язнення. До спливу продовженого строку суд зобов'язаний повторно розглянути питання доцільності продовження тримання обвинуваченого під вартою, якщо судове провадження не було завершене до його спливу.
Частиною 2 ст. 331 КПК України передбачено, що вирішення питання судом щодо запобіжного заходу відбувається в порядку, передбаченому главою 18 цього Кодексу.
Згідно з вимогами ст. 177 КПК України метою застосування запобіжного заходу (його продовження) є забезпечення виконання обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов'язків, а також запобігання спробам переховуватися від органів досудового розслідування або суду; знищення, схову або спотворення будь-яких речей чи документів, що мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення; незаконного впливу на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні; перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином та вчиняти інше кримінальне правопорушення або продовжити правопорушення, в якому підозрюється.
Відповідно до ст. 178 КПК України при вирішенні питання про застосування запобіжного заходу (його продовження) враховується вагомість наявних доказів про вчинення кримінального правопорушення; тяжкість покарання, що загрожує особі у разі визнання винуватим у кримінальному правопорушенні; вік та стан здоров'я обвинуваченого, міцність соціальних зв'язків обвинуваченого в місці його постійного проживання, наявність родини та утриманців; наявність постійного місця роботи, навчання; репутацію, майновий стан обвинуваченого; наявність судимостей; наявність повідомлення особі про підозру у вчиненні іншого кримінального правопорушення; розмір майнової шкоди, у завданні якої підозрюється, обвинувачується особа або розмір доходу, в отриманні якого внаслідок вчинення кримінального правопорушення підозрюється, обвинувачується особа.
Розглядаючи клопотання прокурора про продовження строку тримання під вартою, для прийняття законного та обґрунтованого рішення, суд повинен з'ясувати всі обставини, які передбачають підстави для застосування цього запобіжного заходу та умови, за яких таке продовження можливе.
Відповідно до вимог ст. 194 КПК України, під час розгляду клопотання про застосування (продовження) запобіжного заходу суд зобов'язаний встановити, чи доводять надані сторонами кримінального провадження докази обставини, які свідчать про: наявність обґрунтованої підозри у вчиненні підозрюваним, обвинуваченим кримінального правопорушення; наявність достатніх підстав вважати, що існує хоча б один із ризиків, передбачених статтею 177 цього Кодексу, і на які вказує слідчий, прокурор; недостатність застосування більш м'яких запобіжних заходів для запобігання ризику або ризикам, зазначеним у клопотанні.
На переконання апеляційного суду, суд першої інстанції, вирішуючи питання про продовження строку тримання під вартою без визначення застави обвинуваченому ОСОБА_6 дотримався вказаних вимог кримінального процесуального закону.
Як вбачається з матеріалів контрольного провадження, в провадженні Шевченківського районного суду м. Львова перебуває кримінальне провадження №12019140090002090 від 03 вересня 2020 року, за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст. 186 КК України про обвинувачення ОСОБА_6 .
Обвинувальний акт у даному кримінальному провадженні поступив до Шевченківського районного суду м. Львова 21.05.2021. На досудовому розслідуванні ОСОБА_6 обрано запобіжний захід у виді тримання під вартою з визначенням застави. Строк тримання обвинуваченого під вартою продовжувався судом у встановленому законом порядку та завершувався 01.03.2022.
Ухвалою Шевченківського районного суду м. Львова 23 лютого 2022 року, продовжено обвинуваченому ОСОБА_6 дію запобіжного заходу у виді тримання під вартою на строк 60 днів - з 02 березня 2022 року по 30 квітня 2022 року включно з визначенням застави в розмірі 20 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, що становить 49620,00 грн.
Переглядаючи оскаржувану ухвалу суду в межах апеляційної скарги, колегія суддів апеляційного суду вважає, що суд першої інстанції прийняв рішення на основі всебічно з'ясованих обставин, з якими закон пов'язує можливість продовження виключного запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою та навів мотиви прийнятого рішення, зазначивши, що запобігти встановленим ризикам можливо лише шляхом продовження обраного стосовно обвинуваченого ОСОБА_6 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою і, що інший менш суворий запобіжний захід, не може запобігти ризикам, передбаченим ст. 177 КПК України, та забезпечити належної процесуальної поведінки обвинуваченого у даному кримінальному провадженні.
Згідно з вимогами п.п. 3 і 4 ст. 5 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та практикою Європейського Суду з прав людини обмеження права на свободу і особисту недоторканість можливе лише в передбачених законом випадках за встановленою процедурою.
При обґрунтуванні рішення про продовження строків тримання під вартою необхідно враховувати вимоги ст. 199 КПК України, статей 5, 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод (далі Конвенція) та положень, встановлених у рішеннях Європейського Суду з прав людини щодо необхідності дотримання розумних строків тримання особи під вартою.
Європейський Суд з прав людини неодноразово підкреслював, що наявність підстав для тримання особи під вартою має оцінюватись в кожному кримінальному провадженні з урахуванням його конкретних обставин. Тримання особи під вартою завжди може бути виправдано, за наявності ознак того, що цього вимагають справжні інтереси суспільства, які, незважаючи на існування презумпції невинуватості, переважають інтереси забезпечення поваги до особистої свободи.
Колегія суддів апеляційного суду вважає, що суд першої інстанції ретельно перевірив доводи прокурора про доцільність продовження строку тримання під вартою ОСОБА_6 , належно з'ясував обставини, які мають значення для вирішення питання про продовження строку тримання під вартою.
Вирішуючи клопотання про продовження тримання обвинуваченого під вартою, судом першої інстанції правильно враховано суспільну небезпечність кримінального правопорушення, у вчиненні котрого обґрунтовано обвинувачується ОСОБА_6 , який є тяжким злочином за який у випадку доведення винуватості ОСОБА_6 загрожує покарання у виді позбавлення волі на строк від чотирьох до шести років, особу обвинуваченого, взято до уваги зібрані матеріали кримінального провадження. Крім цього, враховано, що обвинувачений не має постійного місця роботи і джерел доходів, раніше неодноразово судимий, останній раз вироком Залізничного районного суду м. Львова від 24 грудня 2019 року за ч.2 ст.186 КК України до покарання у виді 4 років позбавлення волі.
Як вбачається з матеріалів провадження, суд при прийнятті рішення про продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою ОСОБА_6 врахував положення вищенаведених норм процесуального закону та дійшов вірного висновку про доведеність наявності обставин, передбачених ч.1 ст. 194 КПК України, обґрунтовано пославшись на те, що існують ризики, передбачені ст. 177 КПК України, які були підставою для застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, та такі не зменшились, з врахуванням тяжкості кримінального правопорушення, інкримінованого ОСОБА_6 , та даних про особу обвинуваченого, є підстави вважати, що жоден більш м'який запобіжний захід не буде достатнім для запобігання ризикам, зазначеним у клопотанні, а тому обґрунтовано продовжив запобіжний захід у вигляді тримання під вартою із визначенням розміру застави.
Таким чином, доводи апеляційної скарги обвинуваченого про те, що відсутні ризики, передбачені ст. 177 КПК України, є необґрунтованими, оскільки зазначені вище ризики встановлені в ухвалі суду та підтверджуються наданими матеріалами.
Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції щодо продовження існування ризиків, передбачених ст. 177 КПК України, оскільки ризиком у контексті кримінального провадження є певна ступінь ймовірності того, що особа вдасться до вчинків, які будуть перешкоджати судовому розгляду або ж створять загрозу суспільству.
Крім того, у справі «Москаленко проти України», Європейський суд з прав людини зазначив, що органи судової влади неодноразово посилалися на імовірність того, що до заявника може бути застосоване суворе покарання, враховуючи тяжкість злочинів, у скоєнні яких він обвинувачувався. У цьому контексті Суд нагадує, що суворість покарання, яке може бути призначено, є належним елементом при оцінці ризику переховування від суду чи скоєння іншого злочину. Суд визнає, що, враховуючи серйозність висунутих щодо заявника обвинувачень, державні органи могли виправдано вважати, що такий ризик існує.
Підстав для застосування судом до ОСОБА_6 більш м'якого запобіжного заходу, колегія суддів не вбачає, з огляду на вищевикладені обставини.
Як в судовому засіданні судом першої інстанції, так і під час апеляційного розгляду не здобуто відомостей, які б безумовно свідчили про неможливість тримання ОСОБА_6 під вартою, а також не отримано відомостей щодо інших обставин, які б переважили ризики, передбачені ст. 177 КПК України.
Всупереч доводам апеляційної скарги, суд першої інстанції при вирішенні питання про обрання запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою з визначенням розміру застави обвинуваченому дотримався вимог кримінального процесуального закону та постановив ухвалу у відповідності до вимог чинного законодавства, на підставі повної і об'єктивної оцінки наявних у суду матеріалів, а тому доводи апеляційної скарги є безпідставними.
Враховуючи вищенаведене, оскаржувана ухвала суду першої інстанції є законною й обґрунтованою, відтак підстав для її зміни чи скасування не вбачається.
Керуючись ст.ст. 404, 405, 407, 419 КПК України, колегія суддів,
постановила:
ухвалу Шевченківського районного суду м. Львова 23 лютого 2022 року про продовження обвинуваченому ОСОБА_6 строку тримання під вартою із визначенням розміру застави, залишити без змін, а апеляційну скаргу обвинуваченого ОСОБА_6 - без задоволення.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та оскарженню не підлягає.
Головуючий
Судді