Дата документу 14.03.2022 Справа № 331/3969/21
Єдиний унікальний №331/3969/21 Головуючий у 1 інстанції Солодовніков Р.С.
Провадження № 22-ц/807/501/22 Суддя-доповідач Онищенко Е.А.
14 березня 2022 року м. Запоріжжя
Колегія суддів судової палати у цивільних справах Запорізького апеляційного суду у складі:
головуючого Онищенка Е.А.
суддів: Бєлки В.Ю.,
Кухаря С.В.
розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 в особі представника ОСОБА_2 на рішення Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 08 листопада 2021 року у справі за позовом Концерну «Міські теплові мережі» до ОСОБА_1 , ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за комунальні послуги, -
У липні 2021 року Концерн «Міські теплові мережі» звернувся до суду із позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , в якому просив стягнути з відповідача заборгованість за надані послуги з централізованого опалення та гарячого водопостачання за період з 01 жовтня 2014 року по 30 червня 2021 року в сумі 22 299,08 грн.
В обґрунтування позову зазначено, що відповідачам у вказаний період надавались комунальні послуги, однак боржниками не виконано належним чином свої зобов'язання по оплаті наданих послуг, у зв'язку з чим Концерн «МТМ» просить стягнути заборгованість в судовому порядку.
Рішенням Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 08 листопада 2021 року позов задоволено частково.
Стягнуто солідарно з ОСОБА_1 , ОСОБА_3 на користь Концерну «Міські теплові мережі» заборгованість за надані житлово-комунальні послуги за період з 01.03.2017 по 30.06.2021 в сумі 17026,89 грн.
Стягнуто з ОСОБА_3 на користь Концерну «Міські теплові мережі» судовий збір у сумі 866,65 грн.
Концерну «Міські теплові мережі» судовий збір в сумі 866,65 грн. на підставі ч.6 ст.141 ЦПК компенсовано за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
В іншій частині у задоволенні позову відмовлено.
Не погоджуючись з вказаним рішенням суду ОСОБА_1 в особі представника ОСОБА_2 подав апеляційну скаргу, в якій зазначено, що судом неповно з'ясовані всі обставини справи, та, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, просить рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити частково, стягнувши з відповідачів солідарно заборгованість за період з 22 липня 2018 року по 30 червня 2021 року, враховуючи термін позовної давності три роки, у розмірі 13 082,57 грн.
Відзив на апеляційну скаргу не надходив.
Відповідно до ч.1 ст.368 ЦПК України, справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими цією главою.
Згідно із ч.13 ст.7 ЦПК України, розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
Зважаючи на те, що справа є малозначною, її розгляд здійснено в порядку письмового провадження, без повідомлення учасників справи.
Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів та вимог апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з огляду на наступне.
Згідно зі ст.367 ЦПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань.
Відповідно до ст.263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Відповідно до ст.81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до ст.13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.
Відповідно до ст.12 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Суд, зберігаючи об'єктивність і неупередженість:
1) керує ходом судового процесу;
2) сприяє врегулюванню спору шляхом досягнення угоди між сторонами;
3) роз'яснює у випадку необхідності учасникам судового процесу їхні процесуальні права та обов'язки, наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій;
4) сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом;
5) запобігає зловживанню учасниками судового процесу їхніми правами та вживає заходів для виконання ними їхніх обов'язків.
Рішення суду першої інстанції не відповідає зазначеним вимогам повною мірою.
Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_1 є власником квартири, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 , відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, і разом із відповідачем ОСОБА_3 , який зареєстрований в цій квартирі, є споживачами послуг, які надаються позивачем за вказаною адресою (а.с. 8-9).
Факт надання відповідачам послуг підтверджується відкритим особовим рахунком № НОМЕР_1 , відповідно до якого Концерном «МТМ» надавалися послуги з централізованого опалення та централізованого постачання гарячої води до вищезазначеної квартири (а.с. 5).
Розрахунком суми заборгованості за послуги з теплопостачання встановлено, що відповідачі за період з 01 жовтня 2014 року по 30 червня 2021 року мають заборгованість у сумі 22 299,08 грн (а.с. 6-7).
Задовольняючи позов частково, суд першої інстанції виходив з того, що строк позовної давності за вимогами про стягнення заборгованості за послуги з централізованого опалення та гарячого водопостачання за місячними платежами, які розпочались з 21 квітня 2017 року спливає 21 квітня 2020 року, проте в силу п.12 Прикінцевих та перехідні положення Цивільного кодексу України з 02 квітня 2020 року позовна давність продовжується на строк дії карантину, тобто дії по теперішній час, а тому заява представника відповідача про застосування строку позовної давності до позовних вимог про стягнення заборгованості за період з 01 березня 2017 року по 30 червня 2021 року задоволенню не підлягає.
За таких обставин, суд першої інстанції дійшов до висновку, що позивачем доведено факт надання послуг відповідачу і наявності заборгованості, однак позов підлягає частковому задоволенню: стягненню з відповідача підлягає сума заборгованості за надані житлово-комунальні послуги за період з 01 березня 2017 року по 30 квітня 2021 року в загальній сумі 17 026,89 грн. з урахуванням сплачених сум в загальному розмірі 800 грн.
Колегія суддів не погоджується із зазначеним висновком суду першої інстанції, враховуючи наступне.
Відповідно до ст.509 ЦК України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Згідно із ст.322 ЦК України, власник зобов'язаний утримувати майно, що йому належить, якщо інше не встановлено договором або законом.
Відповідно до ст.317 ЦК України, власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном. На зміст права власності не впливають місце проживання власника та місцезнаходження майна.
Положеннями ст. 19 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» передбачено, що учасниками відносин у сфері житлово-комунальних послуг є: власник, споживач, виконавець, виробник.
Відповідно до п.5 ч.3 ст.20 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» передбачено, що споживачі зобов'язані оплатити житлово-комунальні послуги, якщо вони фактично користувалися ними.
Положеннями статей 19, 25 Закону України «Про теплопостачання» визначено, що споживач повинен щомісячно здійснювати оплату теплопостачальній організації за фактично отриману теплову енергію і у разі відмови споживача оплачувати споживання теплової енергії теплопостачальної організації остання має право на стягнення заборгованості.
Колегія суддів погоджується із висновком суду в частині того, що позивачем надано належні та допустимі докази на підтвердження факту надання послуг та наявності заборгованості, що у свою чергу не спростовано відповідачами.
Разом з тим, відповідачем заявлено про застосування наслідків пропуску строків позовної давності до заявлених позовних вимог (а.с. 48-49).
Відповідно до частини третьої статті 267 ЦК України, позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.
За загальним правилом, перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (ч.1 ст.261 ЦК України).
Початок позовної давності співпадає з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд.
При ухваленні судового рішення судом першої інстанції допущено неправильне застосування норм матеріального права. Посилаючись на положення пункту 12 Розділу «Прикінцеві та перехідні положення» Цивільного кодексу України, суд помилково застосував дане положення до спірних правовідносин, оскільки вважав, що з 02 квітня 2020 року діє положення про продовження строків позовної давності на період карантину. Утім, суд не врахував, що позовні вимоги охоплюють період не по квітень 2020 року, а по червень 2021 року, що у свою чергу є кінцевим періодом нарахування заборгованості.
Позовні вимоги охоплюють період з жовтня 2014 року по червень 2021 року. Враховуючи зазначене, граничний строк оплати житлово-комунальних послуг за червень 2021 року настає 20 липня 2021 року, з якого починався перебіг позовної давності.
З урахуванням наведеного, застосовуючи трирічний строк позовної давності, задоволенню підлягають вимоги щодо стягнення заборгованості у період з липня 2018 року по червень 2021 року у розмірі 13 082,57 грн.
Суд першої інстанції, зазначив, що закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи (ст.58 Конституції України). Утім, всупереч зазначених положень Конституції, судом застосовано положення пункту 12 Розділу «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України, що призвело до посилення відповідальності позивача в частині збільшення розміру заборгованості за оплату комунальних послуг.
Колегія суддів вважає, що при вирішенні даних спірних правовідносин не підлягає застосуванню наведена норма права, оскільки вона порушує конституційний припис щодо недопущення зворотної дії нормативно-правового акту, яким посилюється відповідальність особи - у даному випадку споживача комунальних послуг.
Враховуючи вищенаведене, суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про наявність правових підстав для часткового задоволення позову за період з березня 2017 року по червень 2021 року.
Відтак, суд першої інстанції неправильно застосував положення п.12 Розділу «Прикінцеві та перехідні положення» Цивільного кодексу України, залишивши поза увагою одночасне посилення відповідальності особи, що має значення для ухвалення правильного рішення по справі.
Згідно із частинами першою, тринадцятою статті 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат
Відповідно до вимог статті 141 ЦПК України, розмір судового збору з урахуванням розміру задоволених вимог, становить 1 339,30 грн.
Відповідно до вимог ч.6 ст.141 ЦПК України, 669,65 грн підлягають компенсації позивачу за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, а інша половина судового збору - 669,65 грн покладається на ОСОБА_3 , оскільки ОСОБА_1 звільнений від сплати судового збору на підставі п.9 ст.5 Закону України «Про судовий збір».
Керуючись статтями 367, 374, 376, 381, 382 ЦПК України, апеляційний суд,-
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 в особі представника ОСОБА_2 задовольнити.
Рішення Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 08 листопада 2021 року скасувати.
Стягнути солідарно з ОСОБА_1 , ОСОБА_3 на користь Концерну «Міські теплові мережі» заборгованість за надані житлово-комунальні послуги за період з липня 2018 року по липень 2021 року в сумі 13 082,57 гривень (тринадцять тисяч вісімдесят дві гривні 57 коп).
Стягнути з ОСОБА_3 на користь Концерну «Міські теплові мережі» судовий збір у сумі 669,65 (шістсот шістдесят дев'ять гривень 65 коп).
Концерну «Міські теплові мережі» судовий збір у сумі 669,65 (шістсот шістдесят дев'ять гривень 65 коп) на підставі ч.6 ст.141 ЦПК України компенсувати за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, проте може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту судового рішення.
Повний текст судового рішення складено 14 березня 2022 року.
Головуючий
Судді: