Справа № 308/13906/20
Закарпатський апеляційний суд
09.03.2022 м. Ужгород
Закарпатський апеляційний суд в особі судді Стана І. В., розглянувши апеляційну скаргу, яку подав адвокат Пуканич Е. В.,
Постановою судді Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 12 березня 2021 року
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , мешканець АДРЕСА_1 , гр. Угорщини,
визнаний винним у вчиненні передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП адміністративного правопорушення й на нього накладено адміністративне стягнення у виді штрафу в розмірі шестисот неоподаткованих мінімумів громадян, що становить 10200 (десять тисяч двісті) гривень із позбавленням права керування транспортними засобами на строк 1 /один/ рік.
Постановлено стягнути з ОСОБА_1 на користь держави судовий збір у розмірі 454 грн.
Згідно постанови, 14 грудня 2020 року приблизно о 00 год 43 хв водій ОСОБА_1 на автодорозі М-06 сполученням Київ - Чоп 829+700 м керував транспортним засобом марки «DAF XF 480 FT», номерний знак НОМЕР_1 , з явними ознаками алкогольного сп'яніння, а саме: запах алкоголю з порожнини рота, порушення координації рухів, і від проходження огляду на стан алкогольного сп'яніння у медичному закладі відмовився у присутності двох свідків, чим порушив вимоги, передбачені п. 2.5 Правил дорожнього руху України (далі - ПДР) та вчинив адміністративне правопорушення, передбачене ч. 1 ст. 130 КУпАП.
В апеляційній скарзі адвокат Пуканич Е. В. вказує на те, що постанова судді є незаконною та необґрунтованою. Зазначає, що ОСОБА_1 отримав копію оскаржуваної постанови 06.04.2021, що свідчить про те, що строк на апеляційне оскарження пропущено з поважних причин. Також посилається на те, що, розглянувши справу за відсутності особи, яка притягується до відповідальності, - ОСОБА_1 , який не був належним чином повідомлений про час та місце розгляду справи, суд першої інстанції позбавив останнього прав, гарантованих ст. 268 КУпАП та п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. При цьому, зазначає, що 11.03.2021 він подав до суду клопотання про відкладення розгляду справи та надання матеріалів на ознайомлення, однак суд, не відклав розгляд справи і вже наступного дня розглянув її, позбавивши його як захисника можливості ефективно здійснювати захист особи, яка притягується до відповідальності. Вищенаведене, на думку апелянта, свідчить про те, що суддя, який виніс оскаржуване рішення, проявив формалізм при розгляді справи, явну упередженість щодо ОСОБА_1 , що в свою чергу свідчить про наявність у судді наперед сформованої думки про винуватість ОСОБА_1 у вчиненні правопорушення. Разом із тим, вказує на те, що ОСОБА_1 не може бути притягнутий до відповідальності за ст. 130 КУпАП, оскільки на час нібито вчинення останнім правопорушення ані ст. 130 КУпАП (у редакції від 29.11.2020, яка діяла на той час), ані жоден інший нормативно-правовий акт не передбачали адміністративної відповідальності за відмову особи, яка керує транспортним засобом, від проходження відповідно до встановленого порядку огляду на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або щодо вживання лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції. Крім того, посилається на те, що наявні в матеріалах справи письмові пояснення свідків ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , на які суд послався як на докази вини ОСОБА_1 , не є належними доказами в справі, оскільки вказані свідки не надавали пояснень у судовому засіданні й відповідно не були попереджені про кримінальну відповідальність за ст. 384 КК України, а тому їхні пояснення не можуть бути беззаперечними доказами вчинення ОСОБА_1 правопорушення. Звертає увагу й на те, що підтвердженням того, що ОСОБА_1 не вчиняв передбаченого ст. 130 КУпАП правопорушення, є і те, що останній не був відсторонений від керування транспортним засобом, а сам транспортний засіб, яким він керував, не затримувався. Зазначає, що факт підписання ОСОБА_1 протоколу також не є доказом вини останнього. Посилається і на те, що в порушення вимог п. 12 Розділу 2 Інструкції з оформлення матеріалів про адміністративні правопорушення в органах поліції протокол не було складено в присутності перекладача, оскільки ОСОБА_1 не володіє українською мовою. Стверджує, що протокол про адміністративне правопорушення сам по собі не є доказом, який підтверджує факт вчинення адміністративного правопорушення. Просить поновити строк на апеляційне оскарження, постанову скасувати, а провадження у справі закрити за відсутністю в діях ОСОБА_1 події та складу адміністративного правопорушення.
Перевіривши матеріали справи про адміністративне правопорушення, дослідивши зібрані в справі докази, апеляційний суд доходить висновку про те, що строк на апеляційне оскарження судового рішення підлягає поновленню, а апеляційна скарга задоволенню не підлягає.
Справа про адміністративне правопорушення розглядається за відсутності особи, яка притягується до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 та його представника, адвоката Пуканича Е. В. При цьому, береться до уваги те, що вказані особи належним чином повідомлені про дату, час та місце розгляду апеляційної скарги, при цьому відомостей про поважність причин своєї неявки до апеляційного суду та заяви про відкладення розгляду справи на інший термін від вказаних осіб не надходило. Апеляційний суд звертає увагу на те, що неявка ОСОБА_1 та його представника, адвоката Пуканича Е. В., відповідно до ст. 294 КУпАП, не перешкоджає розгляду справи.
Доводи апеляційної скарги про необхідність поновлення строку на апеляційне оскарження судового рішення апеляційний суд визнає такими, що заслуговують на увагу з огляду на таке.
Так, у матеріалах справи містяться відомості, про те, що ОСОБА_1 та його представник, адвокат Пуканич Е. В., не брали участі у розгляді справи у місцевому суді, хоче були обізнані з тим, що справа про адміністративне правопорушення відносно ОСОБА_1 розглядатиметься у суді першої інстанції, про що свідчить клопотання адвоката Пуканича Е. В. від 11.03.2021 про відкладення судового засідання на інший день. З матеріалів справи також убачається, що копію оскаржуваної постанови ОСОБА_1 надіслано у встановлений законом строк, однак дані про отримання ним копії судового рішення у матеріалах справи відсутні. Беручи до уваги вищенаведене, доводи клопотання адвоката Пуканича Е. В. про поновлення строку на апеляційне оскарження судового рішення заслуговують на увагу.
У зв'язку з цим, викладені у клопотанні про поновлення строку на апеляційне оскарження доводи про те, що ОСОБА_1 ознайомився зі змістом оскаржуваної постанови занадто пізно, є такими, що безумовно заслуговують на увагу.
Отже, з метою недопущення порушення права ОСОБА_1 на захист та доступ до правосуддя, доводи клопотання про поновлення пропущеного строку на оскарження судового рішення визнаються обґрунтованими, причини пропуску строку такими, що перешкодили апелянту своєчасно подати апеляційну скаргу поважними, а тому строк на апеляційне оскарження поновлюється.
Перевіривши матеріали справи про адміністративне правопорушення, дослідивши зібрані у справі докази, апеляційний суд доходить висновку, що підстав для задоволення апеляційної скарги не має.
Апеляційний суд переглядає справу в межах апеляційної скарги згідно з положеннями ст. 294 КУпАП,
Відповідно до вимог ст. 245 КУпАП, завданнями провадження в справах про адміністративне правопорушення є: своєчасне, всебічне, повне і об'єктивне з'ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності із законом.
Приписами ст. 280 КУпАП регламентовано, що орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення, зобов'язаний, зокрема, з'ясувати, чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа у його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом'якшують і обтяжують відповідальність особи, а також з'ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Доказами у справі про адміністративне правопорушення є будь-які фактичні дані, на підставі яких у визначеному законом порядку встановлюється наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи та інших обставин справи, що мають значення для її правильного вирішення. Ці фактичні дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, речовими доказами, а також іншими документами, як наголошується в ст. 251 КУпАП.
Суд, у відповідності до приписів ст. 252 КУпАП, оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.
Апеляційний суд вважає, що вищевказані вимоги закону при розгляді матеріалів за протоколом про адміністративне правопорушення судом першої інстанції дотримані і висновок суду про визнання ОСОБА_1 винуватим у вчиненні передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП адміністративного правопорушення, є правильним, зміст постанови відповідає вимогам ст. 283 КУпАП, оскільки в ній наведені докази, на яких ґрунтується правильний та законний висновок місцевого суду про вчинення ОСОБА_1 цього адміністративного правопорушення.
Так, протоколом про адміністративне правопорушення серії ДПР18 №268963 підтверджується, що 14 грудня 2020 року, приблизно о 00 год 43 хв, водій ОСОБА_1 керував транспортним засобом марки «DAF XF 480 FT», номерний знак НОМЕР_1 , на автодорозі М-06 сполученням Київ - Чоп 829+700 м, з очевидними ознаками алкогольного сп'яніння, а саме: запах алкоголю з порожнини рота, порушення координації рухів, і від проходження огляду на стан алкогольного сп'яніння у медичному закладі відмовився у присутності двох свідків, чим порушив вимоги п. 2.5 ПДР та вчинив адміністративне правопорушення, передбачене ч. 1 ст. 130 КУпАП. З протоколу також убачається, що такий складено за участі двох свідків: громадян ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , які своїми підписами засвідчили, що водій ОСОБА_1 на пропозицію поліцейських пройти огляд з метою визначення стану алкогольного сп'яніння у встановленому законом порядку відмовився. Своєю чергою, ОСОБА_1 своїм підписом у протоколі засвідчив, що права та обов'язки йому роз'яснені, відомості про його особу внесені правильно, копію протоколу отримав.
Поясненнями свідків - громадян ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , підтверджуються обставини, зазначені у протоколі про адміністративне правопорушення, зокрема факт відмови водія ОСОБА_1 від проходження огляду на стан алкогольного сп'яніння у встановленому законом порядку (а. с. 2, 3).
З розписки ОСОБА_1 , яка міститься у матеріалах справи, убачається, що водій автомобіля марки «DAF XF 480 FT», номерний знак НОМЕР_1 ОСОБА_1 зобов'язується залишити транспортний засіб на місці зупинки автомобіля (а. с. 4).
Відповідно до довідки, сформованої на основі облікових баз даних Національної автоматизованої інформаційної системи МВС, ОСОБА_1 не отримував посвідчення водія на право керування транспортними засобами відповідної категорії (а. с. 5).
Постановою про накладення адміністративного стягнення серії ДПО18 №746336 від 14.12.2020, підтверджується той факт, що за порушення вимог ч. ч. 1, 2 ст. 126, ч. 2 ст. 122 КУпАП до ОСОБА_1 застосовано адміністративне стягнення у виді штрафу в розмірі 510 (п'ятсот десять) гривень (а. с. 6).
На відеозаписі, який міститься на DVD-диску зафіксовано, що на пропозицію поліцейського пройти огляд на стан алкогольного сп'яніння у встановленому законом порядку водій ОСОБА_1 відмовився у присутності свідків. З відеозапису також убачається, що працівниками поліції ОСОБА_1 роз'яснено його права та обов'язки, передбачені ст. 63 Конституції України та ст. 268 КУпАП.
Вищенаведені докази, які є належними й допустимими, зібрані відповідно до вимог КУпАП, адже жодних порушень при їх збиранні під час розгляду справи апеляційним судом не встановлено, у своїй сукупності підтверджують порушення ОСОБА_1 вимог, передбачених п. 2.5 ПДР та винуватість у вчиненні передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП адміністративного правопорушення.
Під час розгляду справи апеляційним судом не встановлено даних, які би давали підстави вважати, що поліцейський ОСОБА_5 був упереджений під час зупинки, пропозиції направлення водія ОСОБА_1 на проходження огляду на стан алкогольного сп'яніння, а відтак при складанні протоколу за ознаками передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП адміністративного правопорушення та постанови про накладення адміністративного стягнення у справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі; що в нього були підстави для фальсифікації цих документів чи обмови ОСОБА_1 у вчиненні адміністративного правопорушення, - у підтвердження таких даних відсутні які-небудь належні докази як у матеріалах справи, так їх і не додано до апеляційної скарги й на такі не посилалася сторона захисту під час розгляду апеляційної скарги.
У матеріалах справи про адміністративне правопорушення також відсутні будь-які відомості, які би свідчили про зацікавленість поліцейського ОСОБА_5 у результатах розгляду справи, - у підтвердження цього немає жодних доказів не лише у матеріалах справи, такі не додано до апеляційної скарги й на такі не посилалася сторона захисту в апеляційній скарзі.
Апеляційний суд також переконаний, що підстави не довіряти або мати сумніви щодо правдивості та об'єктивності показів свідків - громадян ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , - відсутні, оскільки вказані свідки своїми підписами підтвердили, що ознайомлені зі своїми обов'язками та правами, визначеними ст. 63 Конституції України, їх покази є послідовними та логічними і не спростовуються іншими доказами у справі.
Отже, апеляційний суд доходить висновку, що поліцейський ОСОБА_5 діяв у межах наданих йому повноважень, а у достовірності показів свідків сумнівів не виникає.
Апеляційний суд вважає такими, що жодним чином не впливають на висновки місцевого суду про вчинення ОСОБА_1 адміністративного правопорушення за ч. 1 ст. 130 КУпАП доводи адвоката Пуканича Е. В. про те, що 11.03.2021 до місцевого суду подано клопотання про відкладення розгляду справи та надання адвокату матеріалів на ознайомлення, однак суд його відхилив та розглянув справу наступного дня, позбавивши право ОСОБА_1 на захист. Факт розгляду справи судом першої інстанції без участі особи, яка притягується до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 апеляційним судом враховано як підставу для поновлення строку на апеляційне оскарження. При цьому, вказана обставина не є підставою для скасування постанови суду першої інстанції, яка вважається обґрунтованою та законною.
При оцінці доводів апеляційної скарги про те, що наявні в матеріалах справи письмові пояснення свідків, - громадян ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , викликають сумніви, адже вказані свідки не надавали пояснень у судовому засіданні й відповідно не були попереджені про кримінальну відповідальність за ст. 384 КК України, а тому ці пояснення не слід брати до уваги, - апеляційний суд вказані твердження вважає недоцільними з огляду на таке.
З матеріалів справи убачається, що в діях ОСОБА_1 містяться ознаки адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП. Так, крім протоколу про адміністративне правопорушення, зміст якого відповідає вимогам ст. 256 КУпАП, апеляційний суд, перевіривши наявні докази, зокрема відеоматеріал, пояснення свідків та інші процесуальні документи, констатує, що вказані докази є належними та достатніми, при цьому сумнівів у їх достовірності не виникає. Так, з письмових пояснень свідків - ОСОБА_3 та ОСОБА_4 убачається, що кожен з них окремо підтвердив, що у їх присутності ОСОБА_1 14.12.2020 відмовився від проходження огляду на стан алкогольного сп'яніння на місці події та в медичному закладі. Вказане відображено у тому числі і на відеозаписі, який міститься на DVD-диску. Апеляційний суд вважає, що пояснення цих свідків, відповідно до вимог ст. 251 КУпАП, є належними доказами у справі про адміністративне правопорушення, адже вони відібрані у встановленому законом порядку, містять усі необхідні дані, підписані особисто свідками та поліцейським, жодних зауважень від свідків не надходило і сумнівів у достовірності та об'єктивності цих пояснень апеляційний суд на вбачає.
Апеляційний суд вважає такими, що не знайшли свого підтвердження та спростовуються наявними у матеріалах справи доказами доводи апелянта про те, що позаяк ОСОБА_1 не був відсторонений від керування транспортним засобом, тому складу адміністративного правопорушення за ст. 130 КУпАП у його діях немає. З розписки ОСОБА_1 , яка міститься у матеріалах справи, убачається, що водій автомобіля марки «DAF XF 480 FT», номерний знак НОМЕР_1 ОСОБА_1 зобов'язується залишити транспортний засіб на місці зупинки автомобіля, а саме на автодорозі М-06 сполученням Київ - Чоп 829+700 м (а. с. 4).
При оцінці доводів апелянта про те, що факт підписання ОСОБА_1 протоколу про адміністративного правопорушення також не є належним доказом його вини, апеляційний суд звертає увагу на таке.
Так, частиною 1 ст. 268 КУпАП передбачено, що особа, яка притягається до адміністративної відповідальності має право: знайомитися з матеріалами справи, давати пояснення, подавати докази, заявляти клопотання; при розгляді справи користуватися юридичною допомогою адвоката, іншого фахівця у галузі права, який за законом має право на надання правової допомоги особисто чи за дорученням юридичної особи, виступати рідною мовою і користуватися послугами перекладача, якщо не володіє мовою, якою ведеться провадження; оскаржити постанову у справі. Згідно з абз. 4 п. 2 Розділу 2 Інструкції з оформлення поліцейськими матеріалів про адміністративні правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксовані не в автоматичному режимі), під час складання протоколу особі, яка притягається до адміністративної відповідальності, роз'яснюються її права й обов'язки, передбачені статтею 268 КУпАП, про що робиться відмітка у протоколі. Інструкцією також передбачено, що протокол про адміністративне правопорушення складається в письмовій формі відповідно до статті 254 КУпАП. Протокол підписується особою, яка його склала, і особою, яка притягається до адміністративної відповідальності. За наявності свідків і потерпілих протокол про адміністративне правопорушення підписується також цими особами. У разі відмови особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, від підписання протоколу про адміністративне правопорушення в ньому робиться відповідний запис. З протоколу, оформленого відносно ОСОБА_1 убачається, що вимоги вищевказаної Інструкції поліцейськими були суворо дотримані, жодних порушень права на захист ОСОБА_1 не було, водій ОСОБА_1 своїм підписом підтвердив, що права йому роз'яснені, копія протоколу вручена, зі змістом процесуального документу він ознайомлений.
Отже, підсумовуючи вищенаведене, суд відхиляє у тому числі доводи апелянта про недопустимість протоколу про адміністративне правопорушення у якості доказу з тих підстав, що протокол про адміністративне правопорушення складено за відсутності перекладача, оскільки ОСОБА_1 не володіє українською мовою. При цьому апеляційний суд бере до уваги і те, що при складанні протоколу ОСОБА_1 не вказував на те, що не володіє українською мовою і потребує послуги перекладача.
Апеляційний суд відхиляє доводи адвоката Пуканича Е. В. щодо неможливості застосування ст. 130 КУпАП (в редакції Закону України №1446-VIII від 07 липня 2016 року), оскільки вона скасована Законом №2617-VIII, який зворотної дії не має, а також і ст. 130 КУпАП (в редакції Закону України №720-ІХ від 17 червня 2020 року), який також не має зворотної дії на правовідносини, що існували до 01 липня 2020 року, враховуючи наступне.
Так, приписи ч. 1 ст. 8 КУпАП регламентують, що особа, яка вчинила адміністративне правопорушення, підлягає відповідальності на підставі закону, що діє під час і за місцем вчинення правопорушення. Близькі за змістом положення містяться у ч. 2 ст. 4 КК, відповідно до якої кримінальна протиправність і караність, а також інші кримінально-правові наслідки діяння визначаються законом про кримінальну відповідальність, що діяв на час вчинення цього діяння. Зазначені положення кореспондуються з положеннями ч. 2 ст. 58 Конституції України, згідно з якою ніхто не може відповідати за діяння, які на час їх вчинення не визнавалися законом як правопорушення.
До набрання чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо спрощення досудового розслідування окремих категорій кримінальних правопорушень» №2617-VІІІ від 22 листопада 2018 року, тобто до 01 липня 2020 року, КУпАП передбачав адміністративну відповідальність за керування транспортними засобами або суднами особами, які перебувають у стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або під впливом лікарських препаратів, що знижують їх увагу та швидкість реакції.
Після набрання чинності зазначеним Законом, тобто з 01 липня 2020 року, відповідальність за керування транспортними засобами особами в стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або під впливом лікарських препаратів, що знижують їх увагу та швидкість реакції, а також передача керування транспортним засобом особі, яка перебуває в стані такого сп'яніння чи під впливом таких лікарських препаратів, а так само відмова особи, яка керує транспортним засобом, від проходження відповідно до встановленого порядку огляду на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або щодо вживання лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, вживання водієм транспортного засобу після дорожньо-транспортної пригоди за його участю алкоголю, наркотиків, а також лікарських препаратів, виготовлених на їх основі (крім тих, що входять до офіційно затвердженого складу аптечки або призначені медичним працівником), або після того, як транспортний засіб був зупинений на вимогу поліцейського, до проведення уповноваженою особою медичного огляду з метою встановлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або щодо вживання лікарських препаратів, що знижують його увагу та швидкість реакції, чи до прийняття рішення про звільнення від проведення такого огляду, було виключено з частин першої та третьої статті 130 КУпАП та закріплено у статті 286-1 КК України «Керування транспортними засобами в стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції».
Статтею 8 КУпАП передбачено, що особа, яка вчинила адміністративне правопорушення, підлягає відповідальності на підставі закону, що діє під час і за місцем вчинення правопорушення. Закони, які пом'якшують або скасовують відповідальність за адміністративні правопорушення, мають зворотну силу, тобто поширюються і на правопорушення, вчинені до видання цих законів. Закони, які встановлюють або посилюють відповідальність за адміністративні правопорушення, зворотної сили не мають. Провадження в справах про адміністративні правопорушення ведеться на підставі закону, що діє під час і за місцем розгляду справи про правопорушення.
Варто відмітити, що близькі за змістом положення містяться у частині другій статті 4 КК України (найбільш близької галузі права), відповідно до якої кримінальна протиправність і караність, а також інші кримінально-правові наслідки діяння визначаються законом про кримінальну відповідальність, що діяв на час вчинення цього діяння. Зазначені положення кореспондуються з положеннями частини другої статті 58 Конституції України, згідно з якою ніхто не може відповідати за діяння, які на час їх вчинення не визнавалися законом як правопорушення.
З огляду на ці положення до осіб, які до 01 липня 2020 року, керували транспортними засобами в стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або під впливом лікарських препаратів, що знижують їх увагу та швидкість реакції, або інші дії, виключені зі статті 130 КУпАП, має бути застосовано закон, що діяв під час і за місцем вчинення правопорушення.
Водночас, стаття 8 КУпАП передбачає, що закони, які пом'якшують або скасовують відповідальність за адміністративні правопорушення, мають зворотну силу, тобто поширюються і на правопорушення, вчинені до видання цих законів. Закони, які встановлюють або посилюють відповідальність за адміністративні правопорушення, зворотної сили не мають. Аналогічні положення містяться у частині другій статті 5 КК України, згідно з якою закон про кримінальну відповідальність, що встановлює кримінальну протиправність діяння, посилює кримінальну відповідальність або іншим чином погіршує становище особи, не має зворотної дії в часі.
Враховуючи вищевказані положення, особи, які до 01 липня 2020 року керували транспортними засобами в стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або під впливом лікарських препаратів, що знижують їх увагу та швидкість реакції, або інші дії, виключені зі статті 130 КУпАП, не можуть бути притягнуті до кримінальної відповідальності за статтею 286-1 КК України, адже Законом було посилено юридичну відповідальність і замість адміністративної відповідальності було передбачено кримінальну відповідальність, яка є найбільш суворою за змістом державного примусу та правовими наслідками.
Відсутня в такому випадку і підстава для закриття провадження у справі про адміністративне правопорушення, передбачена пунктом 6 частини першої статті 247 КУпАП, яка передбачає, що провадження у справі про адміністративне правопорушення не може бути розпочато, а розпочате підлягає закриттю в разі скасування акту, який встановлює адміністративну відповідальність, оскільки в цьому пункті йдеться про випадки скасування акту, яким встановлена адміністративна відповідальність, натомість у результаті внесення змін до статті 130 КУпАП юридична відповідальність за керування транспортними засобами особами в стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або під впливом лікарських препаратів, що знижують їх увагу та швидкість реакції, або інші дії, виключені зі статті 130 КУпАП, була не скасована, а навпаки посилена.
Отже, розгляд справ про адміністративні правопорушення, передбачені статтею 130 КУпАП, які було вчинено до 1 липня 2020 року, має здійснюватися відповідно до цієї статті у редакції чинній на час вчинення таких діянь.
Саме про таке застосування зазначених норм права у їх сукупності йде мова в роз'ясненнях Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду № 370/1/158-20 від 03 липня 2020 року.
Частина 1 ст. 130 КУпАП на офіційному сайті Верховної Ради на даний час дійсно викладена в редакції Закону № 2617-V111 від 22.11.2018 без врахування положень Закону № 720-1Х від 17 червня 2020 року, який вніс зміни до Закону № 2617-V111 від 22.11.2018. Проте цей факт сам по собі не впливає на кваліфікацію дій осіб, які вчинили адміністративне правопорушення, передбачене ст. 130 КУпАП до 01 липня 2020 року.
Твердження апелянта про те, що внаслідок обраної законодавцем юридичної техніки відбулося скасування дії акту, який встановлював адміністративну відповідальність, шляхом викладення його в новій редакції, яка виключає з числа суб'єктів, на яких вона поширюється, водіїв транспортних засобів, є суб'єктивним тлумаченням апелянта положень Закону № 2617-V111 від 22.11.2018 та Закону № 720-1Х від 17 червня 2020 року, оскільки п. 117 Закону № 720-1Х від 17 червня 2020 року виключено, зокрема, підпункт 4 пункту 1 Закону № 2617-V111 від 22.11.2018 року, в якому ст. 130 КУпАП викладалася в новій редакції, що свідчить про те, що після набрання чинності Законом № 720-1Х від 17 червня 2020 року ст. 130 КУпАП діє в попередній редакції.
Апеляційний суд вважає, що підстава для закриття провадження у справі про адміністративне правопорушення, передбачена п. 6 ч. 1 ст. 247 КУпАП, відсутня, позаяк згідно з вказаною нормою провадження у справі про адміністративне правопорушення підлягає закриттю в разі скасування акту, який встановлює адміністративну відповідальність, а у результаті внесення змін до ст. 130 КУпАП юридична відповідальність виключена зі ст.130 КУпАП, була не скасована, а навпаки посилена.
Те, що ОСОБА_1 заперечує вину у вчиненні правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП, апеляційним судом розцінюється як спосіб ухилення від адміністративної відповідальність за вчинене ним адміністративне правопорушення за ч. 1 ст. 130 КУпАП.
На інші доводи, які могли б слугувати підставою для скасування чи зміни судового рішення в апеляційній скарзі не вказується, під час розгляду справи в апеляційному суді такі не встановлені.
На підставі вищенаведеного, апеляційний суд доходить висновку, що судом першої інстанції ОСОБА_1 обґрунтовано визнаний винуватим у порушенні вимог, передбачених пунктом 2.5 ПДР та, відповідно, у вчиненні передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП адміністративного правопорушення; що адміністративне стягнення на нього накладено в межах санкції вищевказаної статті, є таким, що відповідає як характеру та ступеню адміністративного правопорушення, так і особі правопорушника, а також передбаченій ст. 23 КУпАП меті адміністративного стягнення.
На переконання апеляційного суду, оскаржувана постанова, як законна та обґрунтована, підлягає залишенню без зміни, а подана стороною захисту апеляційна скарга, доводи якої не знайшли свого підтвердження та є безпідставними, - без задоволення.
Приймаючи рішення беруться до уваги положення передбаченого нормативно-правовими актами України принципу диспозитивності, відповідно до якого сторони провадження є вільними у використанні своїх прав у межах та у спосіб, передбачених нормативно-правовими актами; що суд, за відсутності клопотань, не вправі самостійно витребовувати докази, викликати свідків тощо; ст. 294 КУпАП у частині перегляду судового рішення в межах апеляційної скарги; те, що до апеляційної скарги не додано належних та допустимих доказів, які б спростовували висновки суду першої інстанції та підтверджували доводи апеляційної скарги, і будь-яких обґрунтованих клопотань з цього приводу стороною захисту не заявлялось; що ОСОБА_1 та його представник, адвокат Пуканич Е. В., не з'явившись на розгляд справи, позбавили себе можливості довести обґрунтованість доводів апеляційної скарги та надати відповідні докази в їх підтвердження.
Керуючись ст. 294 КУпАП, апеляційний суд
Поновити адвокату Пуканичу Е. В. строк на апеляційне оскарження судового рішення.
Апеляційну скаргу, яку подав адвокат Пуканич Е. В. в інтересах ОСОБА_1 , залишити без задоволення.
Постанову судді Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 12 березня 2021 року про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ч. 1 ст. 130 КУпАП - залишити без зміни.
Постанова набирає законної сили негайно, є остаточною й оскарженню не підлягає.
Суддя Іван СТАН