Справа № 308/12210/21
Іменем України
09 березня 2022 року м. Ужгород
Закарпатський апеляційний суд у складі колегії суддів:
Головуючого судді-доповідача: Мацунича М.В.
суддів: Кондора Р.Ю., Собослоя Г.Г.
за участі секретаря судового засідання: Терпай С.М.
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Овсепян Кристина Адіківна, на ухвалу Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 30 грудня 2021 року про забезпечення позову, постановлену головуючою суддею Сарай А.І., у справі за заявою ОСОБА_2 про забезпечення позову у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , третьої особи без самостійних вимог органу опіки і піклування виконавчого комітету Ужгородської міської ради про визначення місця проживання дітей
встановив:
У вересні 2021 року ОСОБА_2 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_1 , третьої особи без самостійних вимог органу опіки і піклування виконавчого комітету Ужгородської міської ради про визначення місця проживання дітей.
22.12.2021 позивачем подано заяву про забезпечення позову. Заява обґрунтована тим, що 13.10.2020 виконавчим комітетом Ужгородської міської ради згідно з рішенням № 376 відповідачу ОСОБА_1 визначено способи участі у вихованні дітей згідно з встановленим графіком. 07.08.2021 відповідач згідно з графіком, встановленим рішенням виконавчого комітету Ужгородської міської ради № 376, забрав від позивача малолітнього сина - ОСОБА_3 , 2014 року народження і не дає можливості позивачу спілкуватися з дитиною до сьогоднішнього дня. Такі дії відповідача обумовлені тим, щоб позивач відмовилася від аліментів, які стягуються на виконання рішення суду від 02.09.2020 у справі № 308/8836/20.
Як зазнає позивач, всі намагання позивача впродовж чотирьох місяців спілкування з старшим сином закінчилися безрезультатно, більше того, відповідач застосовує до позивача фізичну розправу, як тільки вона приходить до відповідача побачитись з сином. Відповідач щодня налаштовує дитину проти матері, дитина відмовляється спілкуватись з матір'ю навіть по телефону, відповідач не повідомляє матері про стан здоров'я дитини. Така поведінка відповідача може призвести до руйнування нормальних психоемоційних зв'язків між нею та малолітнім сином.
Крім того, звертає увагу, що у сторін є ще одна малолітня дитина - ОСОБА_4 , 2018 року народження, який є рідним братом ОСОБА_3 , якого, в порушення встановленого графіку, забрав відповідач, та який від свого народження і до сьогоднішнього дня проживає з матір'ю за місцем її реєстрації. Між обома дітьми існує тісний емоційний зв'язок, так як вони від народження постійно проживали разом з матір'ю. Отже, рідні брати не повинні бути розлучені, щоб їх емоційні та соціальні потреби були задоволені. Таким чином, при забезпеченні позову, просила врахувати переваги спільного проживання дитини з рідним братом та важливості ролі матері у вихованні малолітньої дитини.
З урахуванням права матері на особисте спілкування з дитиною, відсутність випадків, які обмежують право на таке спілкування, а також враховуючи ту обставину, що між сторонами існує спір щодо визначення місця проживання малолітнього сина і саме під час вирішення даного спору підлягають доведенню твердження позивача про неправомірну зміну місця проживання дитини, ОСОБА_2 просила суд забезпечити позов шляхом зобов'язання відповідача надати їй можливість безперешкодного спілкування, побачення та спільного проведення часу з малолітнім сином ОСОБА_3 наступним графіком: кожного вівторка з 16.00 до 19.00 без присутності батька; кожного четверга з 16.00 до 19.00 без присутності батька; кожної суботи з 12.00 до 15.00 у присутності батька; кожної неділі з 12.00 год. до понеділка 08.30 без присутності батька.
На думку позивача, саме такі зустрічі з дитиною будуть сприяти відновленню довірчих відносин та емоційного контакту між ними, відповідатимуть інтересам як матері так і дитини, та зможуть усунути загрозу невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про визначення місця проживання дитини.
Ухвалою Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 30 грудня 2021 року заяву про забезпечення позову задоволено.
Зобов'язано ОСОБА_1 до ухвалення судового рішення у справі № 308/12210/21 надавати ОСОБА_2 можливість безперешкодного спілкування, побачення та спільного проведення часу з малолітнім сином ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 :
кожного вівторка місяця з 16.00 год. до 19.00 год. без присутності батька;
кожного четверга місяця з 16.00 год. до 19.00 год. без присутності батька;
кожної суботи місяця з 12.00 год. до 15.00 год. у присутності батька;
кожної неділі місяця з 12.00 год. до понеділка 08.30 год. без присутності батька.
ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Овсепян К.А., в апеляційній скарзі просить скасувати ухвалу як таку, що постановлена з порушенням норм процесуального права та відмовити в забезпеченні позову. Вказує, що при постановленні оскаржуваної ухвали, судом першої інстанції не перевірено чи існують реальні загрози невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду, а позивачем не доведено належними та допустимими доказами не лише наявність загроз неможливості виконання рішення у майбутньому, але й не надав жодних документів доказового значення, які б свідчили про наявність перешкод у спілкуванні між ОСОБА_2 та сином ОСОБА_3 які були б спричинені діями відповідача.
Вказує, що старший син сторін - ОСОБА_3 досяг семирічного віку, що дає йому можливість сформувати власну точку зору, і озвучувати свої бажання, який самостійно виявив бажання проживати з батьком, оскільки поруч з ним відчуває себе безпечніше. Про це свідчить також протокол психологічного обстеження дитини від 16.08.2021.Тобто в даному випадку суд не пересвідчився у наявності достатніх доказів, а постановив ухвалу, поклавши в основу недоведені твердження позивача, чим порушив фундаментальні принципи змагальності та рівності сторін у справі.
Також зазначає, що на даний час у справі відсутній висновок органу опіки та піклування Ужгородського міськвиконкому, який має важливе значення для вирішення процесуального питання про забезпечення позову, у тому числі з огляду на співмірність заходів забезпечення позову, які просить позивач.
Таким чином, постановляючи оскаржувану ухвалу Ужгородський міськрайонний суд зробив передчасні висновки щодо співвідношення заходів забезпечення позову та ймовірних ризиків, які можуть настати.
Відповідач по справі в жодному випадку не заперечує щодо участі матері у вихованні старшого сина, навпаки, ОСОБА_1 всіляко намагається пояснити сину, що матір не бажає йому зла. Натомість у таких чутливих правовідносинах, як сімейні, основна увага повинна приділятися інтересам дитини. ОСОБА_3 досяг віку повних 7 років, що дає йому змогу чітко формулювати свої бажання, і здійснення такого тиску, як примусове проведення часу з матір'ю за графіком, визначеним оскаржуваною ухвалою, призведе лише до формування психологічних травм для дитини, і аж ніяк не сприятиме відновлення емоційного зв'язку з матір'ю.
Колегія суддів, заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи і обговоривши підстави апеляційної скарги, вважає що така не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Судом встановлено, що сторони з 26.04.2014 перебували у зареєстрованому шлюбі, який рішенням Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 02.12.2019 між ними було розірвано.
Від даного шлюбу у них народилися двоє синів: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Як встановлено судом, між сторонами існує спір щодо визначення місця проживання дітей.
Рішенням виконавчого комітету Ужгородської міської ради від 13.10.2020 № 376 «Про визначення способу участі у вихованні дитини» було визначено способи участі та встановлено ОСОБА_1 порядок побачення з його малолітніми дітьми.
Рішенням Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 17.02.2021 з відповідача на користь позивача стягнути аліменти на утримання їх малолітніх дітей.
07.08.2021 відповідач згідно з графіком, встановленим рішенням виконавчого комітету Ужгородської міської ради від 13.10.2020 № 376 «Про визначення способу участі у вихованні дитини», забрав від позивача їх сина ОСОБА_3 .
На час постановлення ухвали син сторін ОСОБА_3 проживав з батьком за адресою його місця проживання, що не заперечується відповідачем. А інший син сторін ОСОБА_4 проживає з матір'ю за адресою її місця проживання.
30.08.2021 позивач звернулася із заявою до органу опіки та піклування виконавчого комітету Ужгородської міської ради про визначення місця проживання дітей.
У матеріалах справи відсутній висновок органу опіки та піклування щодо вирішення спору, що виник між сторонами.
Згідно з наявним у матеріалах справи протоколом психологічного обстеження дитини, складеного 16.08.2021 психологом, психотерапевтом Української спілки психотерапевтів за зверненням позивача, 11.08.2021 року та 12.08.2021 року були проведені зустрічі з дитиною ОСОБА_3 без участі батька, під час яких були застосовані методики по визначенню психологічного стану та загального психоемоційного фону дитини, бесід.
З вказаного протоколу вбачається, що за результатами діагностики встановлено, що хлопчик проявляє тривогу, недовіру, замкнутість, потребує час на встановлення довірливих стосунків з дорослим, поведінка інгровертована (хоча біля батька та молодшого братика поводить себе вільно, активно, невимушено, спокійно). Дитина демонструє змішаний, емоційно нестійкий малюнок індивідуально-особистісних властивостей, що проявляється у високій чутливості до зовнішніх (середовищних) впливів. ОСОБА_3 вразливий, сенситивний, відчуває залежність від значимих інших (батьків та інших дорослих), проявляє підвищений самоконтроль і комфортність установок, які поєднуються з тенденцією до легкої зміни настрою і прагнень. Дитина проявляє цю поведінку як захисну реакцію, в зв'язку з відчуттям загрози, утрудненнями в реалізації своїх планів. Тривожні побоювання підсилюють рішучість довести справу до кінця - остаточне вирішення. Ситуація змушує хлопчика до стриманості і придушення нагальних потреб. Напруженість, викликана труднощами в міжособистісних контактах, які мають велику значимість. Високий рівень домагань створює ґрунт для розладу у відносинах. Обмежувальні тенденції проявляються як міра захисту сенситивної особистості, критичністю, розбірливістю, з незалежністю суджень. Хлопчик проявляє вибірковість в контактах, інтелектуальну і естетичну чутливість. Значимим дорослим для дитини є тато (окрім проекцій, ОСОБА_3 вживає фрази, по типу «ми з татом, дуже схожі», «тато любить таке, як я», «я з татом однаковий» тощо). Тісний психологічний контакт та близькість у відносинах дитина теж асоціює батьком (батька зображує біля себе та братика, різними за величиною, але однаковими за формою та кольором). Позицію надійного дорослого у здатності до раціонального самоконтролю розуму над почуттями надає татові. Саме це в свою чергу дає хлопчику відчуття безпеки, сили, впевненості та захищеності («тато знає, що треба робити», «ми з татом це порішаємо», «якщо якісь проблеми, треба татові сказати, він усе знає», «тато завжди знає, що я люблю» тощо). До мами - наявність несвідомих негативних почуттів - роздратування, злість («мама все спортила», «краще було усім разом бути») та відсутність емоційного контакту та психологічної близькості. Маму сприймає як об'єкт краси і ніжності, але відчуває нестабільність та невпевненість по відношенню до мами, близький емоційний контакт з нею не спостерігається. Мама для хлопчика є втіленням емоційності, спонтанності, непередбачуваності в поведінці та емоціях («дуже швидко змінюється настрій у мами», «я не знаю що зараз з нею буде»). ОСОБА_3 говорить про маму з теплотою і ніжністю, але тільки в минулому часі («щось з мамою сталось, вона не така колись була, раніше вона мене любила, потім ОСОБА_4 , а тепер нікого»). Саме тому при цьому дитина хоче уникнути позицію вибору чи втечі, і будує у власних фантазіях нормотиповість сім'ї - її цілісність як в минулому, як у всіх. Основним і найтривожнішим об'єктом на малюнку дитини є будинок (червоний, великий, сильно заштрихований, по центру), що є головним тривожним символом для хлопчика («я ще не знаю, де вирішать мені жити...» ). Також відчутна невизначеність ситуації не тільки на зараз, але й щодо майбутнього для хлопчика («мені вже скоро в школу, я великий, а як я буду ходити, хто мене поведе - я нічого ще не знаю»). Відповідно до висновків тривога хлопчика пов'язана з невизначеністю, нестабільністю ситуації, що склалася. Зовнішній баланс дитини дається ціною значної напруги, яка є на межі і може стати ґрунтом для розвитку соматичних дисфункцій та ускладненою адаптацією в майбутній ролі школяра. Негативний досвід спілкування ОСОБА_3 з дорослими викликає упередження і потребує віднови у стосунках. ОСОБА_3 потребує стабільності, емоційного комфорту для відчуття захищеності, надійності та безпеки.
Задовольняючи вимоги заяви про забезпечення позову суд першої інстанції, послався на те, що з метою запобігання втрати емоційного контакту матері з малолітньою дитиною, погіршення між ними психоемоційного характеру відносин на період розгляду справи у суді, який може бути тривалим та остаточного вирішення питання про визначення місця проживання малолітньої дитини, слід застосувати заходи забезпечення позову у спірних правовідносинах із дотриманням вимог законодавства, яким врегульовано правовий механізм забезпечення позову. Забезпечення позову слід здійснити в спосіб зобов'язання відповідача надати позивачу можливість безперешкодного спілкування, побачення та спільного проведення часу з малолітнім сином ОСОБА_3 у певні проміжки час як за відсутності батька, так і за його присутності, оскільки це буде в інтересах дитини.
Проте з таким висновком суду першої інстанції не погоджується колегія суддів за наступних мотивів.
Відповідно до частин 1, 2 ст. 149 ЦПК України суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених ст.150 цього кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду, або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, по захист яких він звернувся або має намір звернутися до суду.
Метою забезпечення позову є вжиття судом, у провадженні якого перебуває справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій з боку відповідача, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, в тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення.
Забезпечення позову є обмеженням суб'єктивних прав, свобод та інтересів відповідача або пов'язаних із ним інших осіб в інтересах забезпечення реалізації в майбутньому актів правосуддя і задоволених вимог позивача (заявника).
Згідно приписів пункту 3 частини 1 статті 150 ЦПК позов може бути забезпечено шляхом встановленням обов'язку вчинити певні дії, у разі якщо спір виник із сімейних правовідносин.
Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд з урахуванням доказів, наданих стороною для підтвердження своїх вимог, має пересвідчитись у тому, що між сторонами дійсно виник спір, існує реальна загроза невиконання чи ускладнення виконання можливого рішення суду про задоволення позовних вимог, з'ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також співмірність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, що звернулася з таким клопотанням, заявленим позовним вимогам.
Обґрунтованою підставою для забезпечення позову має бути існування очевидної загрози порушення законних прав та інтересів позивача у справі в разі невжиття заходів забезпечення позову. Відповідно, звертаючись із заявою про забезпечення позову, особа має довести належність їй таких прав та те, що невжиття заходів забезпечення позову призведе до ускладнення чи неможливості виконання майбутнього рішення суду, при цьому існування загрози порушення прав позивача повинне мати очевидний та об'єктивний характер. Відповідно до роз'яснень п.4 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 22 грудня 2006 року №9 «Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову», розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з'ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 лютого 2020 року у справі № 381/4019/18 (провадження № 14-729цс19) зазначено, що: «співмірність передбачає співвідношення судом негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, вартості майна, на яке він заявляє клопотання накласти арешт, чи майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії. Заходи забезпечення позову застосовуються для того, щоб гарантувати виконання можливого рішення суду і повинні застосовуватися лише в разі необхідності, оскільки безпідставне звернення до таких дій може спричинити порушення прав та законних інтересів інших осіб чи учасників процесу. Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з'ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам. […] Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд повинен співвідносити негативні наслідки від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів. […] Необхідність застосування заходів забезпечення випливає з фактичних обставин справи, які свідчать про наявність підстав вважати, що незастосування цього заходу призведе до утруднення чи унеможливлення виконання рішення суду в разі задоволення позову».
Цивільній процесуальний закон не зобов'язує суд при розгляді питань про забезпечення позову перевіряти обставини, які мають значення для справи, а лише запобігає ситуації, при якій може бути утруднено виконання рішення при задоволенні позову. Заходи забезпечення позову повинні застосовуватись лише у разі необхідності та бути співмірними із заявленими вимогами, оскільки безпідставне забезпечення позову може призвести до порушення прав та законних інтересів.
У статті 3 Конвенції про права дитини визначено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питанням соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Держави-учасниці зобов'язуються забезпечити дитині такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов'язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом, і з цією метою вживають всіх відповідних законодавчих і адміністративних заходів.
Частиною 3 статті 9 вказаної Конвенції визначено право дитини, яка розлучається з одним чи обома батьками, підтримувати на регулярній основі особисті відносини і прямі контакти з обома батьками, за винятком випадків, коли це суперечить найкращим інтересам дитини.
Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) зауважує, що оцінка загальної пропорційності будь-якого вжитого заходу, що може спричинити розрив сімейних зв'язків, вимагатиме від судів ретельної оцінки низки факторів та залежно від обставин відповідної справи вони можуть відрізнятися. Проте необхідно пам'ятати, що основні інтереси дитини є надзвичайно важливими. При визначенні основних інтересів дитини у кожному конкретному випадку необхідно врахувати дві умови: по-перше, у найкращих інтересах дитини буде збереження її зв'язків із сім'єю, крім випадків, коли сім'я виявляється особливо непридатною або явно неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини буде забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагополучним (Mamchur v. Ukraine, № 10383/09, § 100, ЄСПЛ, від 16 липня 2015 року).
Між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків (Hunt v. Ukraine, № 31111/04, § 54, ЄСПЛ, від 07 грудня 2006 року).
У даній справі, вирішуючи питання про необхідність застосування заходів забезпечення позову, судом встановлено, що між сторонами справи склалися стосунки, які позбавляють можливості позивача регулярно спілкуватися з сином ОСОБА_3 .
Разом з цим, задовольняючи заяву позивачки про забезпечення позову у повному обсязі, суд першої інстанції неповною мірою врахував вимоги ч. 3 ст. 150 ЦПК України щодо співмірності заходів забезпечення позову заявленим позивачкою вимогам.
Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням розумності та обґрунтованості запропонованого заявником способу забезпечення позову; наявності зв'язку між конкретним способом забезпечення позову та предметом позову, зокрема чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання рішення суду у разі задоволення позову.
Встановивши існування конфлікту та спору між сторонами цивільного процесу щодо визначення місця проживання малолітніх дітей, суд першої інстанції вважав обґрунтованими доводи позивачки щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням права матері на участь у безперешкодному спілкуванні, побаченні та спільнім проведенням часу з малолітнім сином ОСОБА_3 , чим самим фактично вирішив вимоги позивачки про встановлення порядку участі матері у вихованні дитини, яких така не заявляла, що свідчить про неврахування судом вимог ч. 3 ст. 150 ЦПК України щодо співмірності заходів забезпечення позову заявленим позивачкою вимогам.
Крім цього, положеннями частин 4, 5 ст. 19 СК України встановлено, що при розгляді судом спорів щодо участі одного з батьків у вихованні дитини, місця проживання дитини, обов'язковою є участь органу опіки та піклування. Орган опіки та піклування подає суду письмовий висновок щодо розв'язання спору на підставі відомостей, одержаних у результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихованні, а також на підставі інших документів, які стосуються справи.
Проте у матеріалах справи відсутній висновок органу опіки і піклування виконавчого комітету Ужгородської міської ради щодо розв'язання спору. Такий висновок може бути наданий як на запит сторони у справі, так і на виконання вимог ухвали суду про його витребування, зокрема і для вирішення питання стосовно забезпечення позову.
Такий висновок органу опіки і піклування має важливе значення для вирішення процесуального питання про забезпечення позову, у тому числі з огляду на співмірність заходів забезпечення позову, які просить вжити позивачка.
Враховуючи викладене, колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції постановивши ухвалу про задоволення заяви про забезпечення позову, неправильно застосував норми матеріального права та порушив норми процесуального права. За таких обставин, ухвала суду першої інстанції підлягає скасуванню з постановленням у даній справі нового судового рішення про відмову ОСОБА_2 у задоволенні заяви про забезпечення позову. А звідси, апеляційна скарга як обґрунтована підлягає задоволенню.
Виходячи з наведеного та керуючись нормами статей 149, 150, 367, 374, 375, 381, 382, 384 ЦПК України, апеляційний суд
постановив:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Овсепян Кристина Адіківна, задовольнити.
Ухвалу Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 30 грудня 2021 року про забезпечення позову скасувати та постановити у даній справі постанову про відмову ОСОБА_2 у задоволенні заяви щодо забезпечення позову.
Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повний текст постанови суду складено 14 березня 2022 року.
Суддя-доповідач:
Судді: