Справа № 529/387/21 Номер провадження 22-ц/814/114/22Головуючий у 1-й інстанції Кириченко О. С. Доповідач ап. інст. Кузнєцова О. Ю.
10 березня 2022 року м. Полтава
Полтавський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого судді: Кузнєцової О.Ю.
суддів: Гальонкіна С.А., Хіль Л.М.
секретар: Таценко Т.Р.
імена (найменування) сторін:
позивач: ОСОБА_1
відповідач: ОСОБА_2 ,
третя особа: виконавчий комітет Подільської районної у м. Полтаві ради,
розглянув у відкритому судовому засіданні в м. Полтава в порядку позовного провадження апеляційну скаргу ОСОБА_2
на рішення Диканського районного суду Полтавської області, ухвалене 21 вересня 2021 року у складі судді Кириченко О.С.
по справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, виконавчий комітет Подільської районної у м. Полтаві ради, про визначення місця проживання дитини,-
У травні 2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом та просив визначити місце проживання малолітньої дитини - сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 з позивачем за адресою: АДРЕСА_1 .
В обґрунтування позовних вимог вказував, що 27 листопада 2015 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 було укладено шлюб. У шлюбі народився син ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Рішенням Диканського районного суду Полтавської області від 25.11.2019 року шлюб між сторонами розірвано. Після розірвання шлюбу син проживав з відповідачкою.
Вказав, що через відсутність постійного джерела доходів відповідач ОСОБА_2 систематично виїжджає на заробітки за кордон ( Чеська республіка), залишаючи сина ОСОБА_3 на виховання та догляд своїй матері - ОСОБА_4 , яка є особою похилого віку та інвалідом за станом здоров'я.
Зазначив, що з 20 березня 2021 року їх син ОСОБА_3 проживає разом з ним за адресою АДРЕСА_1 . Позивач наголошує, що дуже любить свого сина, хлопчик прихильний до нього, ним створені всі сприятливі умови для розвитку дитини, син має окрему кімнату, він водить дитину до садочку та розвиваючих гуртків, мандрує з ним по Україні. Також вказував, що він працює у ТОВ «Епіцентр К» вже понад 15 років, має стабільний заробіток, квартиру, пай та машину, а тому вважає, що може створити більш сприятливі умови для розвитку дитини, ніж відповідач. Крім того, позивач, вказав, що дитина має міцні сталі зв'язки як в дитячому садочку та розвивальному гуртку, так і особливо міцні соціальні зв'язки у нього склалися з його двоюрідними братами та сестрами.
Рішенням Диканського районного суду Полтавської області від 21 вересня 2021 року позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено.
Визначено місце проживання малолітньої дитини - сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з батьком ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_1 .
Вирішено питання розподілу судових витрат.
Не погодившись із вказаним рішенням його в апеляційному порядку оскаржила ОСОБА_2 , просила скасувати його та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити у повному обсязі, посилаючись на неповне з'ясування місцевим судом обставин, що мають значення для справи.
Апеляційна скарга мотивована тим, що суд першої інстанції, не врахував того, що вона, після повернення з-за кордону, працевлаштувалася медсестрою в КП «Полтавська обласна клінічна лікарня ім. М.В. Скліфосовського Полтавської обласної ради», її сукупний дохід з цивільним чоловіком перевищує дохід позивача. Окрім того, вона переїхала проживати до м. Полтави, де зі своїм цивільним чоловіком орендувала квартиру, яку облаштували для нормальних умов проживання сина ОСОБА_5 , створивши дитячий куток в окремій кімнаті. Зазначила, що позивач тривалий час не надавав їй можливості спілкуватися з сином, чим позбавив її можливості створювати умови для розвитку сина, у зв'язку з чим вона зверталася з заявами до правоохоронних органів.
Відзиву на апеляційну скаргу в порядку, передбаченому ст. 360 ЦПК України, до суду апеляційної інстанції не надходило.
Відповідно до положень ч. 3 ст. 360 ЦПК України, відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.
Заслухавши доповідь судді доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Відповідно до вимог ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Судове рішення ухвалене у справі повною мірою відповідає вказаним вимогам.
Як вбачається з матеріалів справи, сторони з 27 листопада 2015 року року перебували у зареєстрованому шлюбі, який було розірвано рішенням Диканського районного суду Полтавської області від 25 листопада 2019 року.
Від даного шлюбу сторони мають сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується копією свідоцтва про народження дитини серії НОМЕР_1 від 12 січня 2017 року, актовий запис № 21 ( а. с. 8)
Як встановлено судом та не заперечується сторонами у справі, дитина з березня 2021 року постійно проживає разом із батьком за адресою: АДРЕСА_1 .
ОСОБА_1 зареєстрований по АДРЕСА_2 (а.с. 28).
Відповідно до довідки про реєстрацію від 27.04.2021 за № 1383/09-1-13, ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 зареєстрований за адресою: АДРЕСА_3 (а.с. 19).
Згідно довідки, виданої 04.05.2021 № 110/29 ТОВ «Епіцентр», ОСОБА_1 з 02.02.2007 року по теперішній час працює на посаді охоронника відділу «Служба безпеки» гіпермаркету «Епіцентр К» в м. Полтаві. Працює в режимі повного робочого дня, згідно графіка роботи з 08:00 год до 17:00 год. ( а. с. 31).
Відповідно до наданої з місця роботи характеристики, ОСОБА_1 зарекомендував себе позитивно, як ініціативний, врівноважений, витриманий, тактовний, відповідальний працівник (а. с. 32).
Згідно з довідок про виплату заробітної плати, виданих ТОВ «Епіцентр К» ОСОБА_1 за червень 2018-червень 2019 року нараховано заробітну плату в розмірі 143483,24 грн., за січень 2020 по квітень 2021 - 220766 грн. (а.с. 21-23).
Окрім того, позивачу належить земельна ділянка, що підтверджується Державним актом на право власності на земельну ділянку серії ЯГ № 684553 ( а.с. 25) та автомобіль ЗАЗ 110307, реєстраційний номер НОМЕР_2 , що підтверджується свідоцтвом про реєстрацію транспортного засобу, серії НОМЕР_3 ( а.с. 35).
Згідно договору дарування від 16.08.2021 року, ОСОБА_1 прийнято у власність, як дарунок 1/3 частку житлового будинку з відповідною часткою господарських будівель та споруд, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_4 (а.с. 113-116). Право власності на вказану частину домоволодіння підтверджується Витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності( а. с. 117-118).
Як вбачається з медичних довідок ОСОБА_1 здоровий. (а.с. 62-65).
Відповідно до довідки, виданої Полтавським закладом дошкільної освіти (ясла-садочок) комбінованого типу № 6 «Дивограй», встановлено, що з 01.04.2021 року ОСОБА_3 відвідує дитячий садок. Дитина охайна, доглянута, завжди чисто одягнений, розвиток відповідає віковим особливостям. Приводить та забирає його батько, мати хлопчика в дитячий садок жодного разу не з'явилася. (а. с. 27)
Згідно довідки, виданої Комунальним підприємством «Центр первинної медико-санітарної допомоги № 3 Полтавської міської ради», ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який мешкає з батьком за адресою: АДРЕСА_1 , обслуговується в поліклінічному відділенні, амб. № 8 (а.с. 33).
Згідно свідоцтва про право власності на житло від 07 червня 2002 року, виданого Виконкомом Диканської седищної ради, ОСОБА_2 (дошлюбне прізвище - ОСОБА_2 ) на праві сільної сумісної власності з ОСОБА_4 належить квартира АДРЕСА_5 (а.с. 142).
Відповідно до довідки 03/372 від 05.07.2021, ОСОБА_2 з 01.07.2021 працює в комунальному підприємстві «Полтавська обласна клінічна лікарня ім. М.В. Скліфосовського Полтавської обласної ради» на посаді сестри медичної проктологічного відділення (а.с. 87).
Згідно наданої з місця роботи характеристики від 15.09.2021 року, відповідачка зарекомендувала себе як дисциплінований та добросовісний працівник, завжди стримана, тактовна, чуйна у відношенні до хворих (а.с. 144).
Згідно довідки про доходи № 248 від 17.09.2021, виданої КП «ПОКЛ ім. Скліфосовського ПОР», ОСОБА_2 за липень - серпень 2021 року нараховано заробітну плату в розмірі 13614,02 грн. (а.с. 157).
Як вбачається з медичних довідок ОСОБА_2 є здоровою (а.с. 84-85).
Відповідно до висновку органу опіки та піклування Подільської районної у м. Полтаві ради, затвердженого рішенням виконавчого комітету Подільської районної у м. Полтаві ради від 17.08.2021 року, орган опіки та піклування комітету Подільської районної у м. полтаві ради вважає за доцільне, в інтересах малолітньої дитини, визначити місце проживання ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з батьком - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 (а.с. 107-109).
Місцевий суд, аналізуючи наявні в матеріалах справи докази, керуючись нормами законодавства, діючого на час виникнення спірних правовідносин, враховуючи найвищі інтереси дитини, дійшов висновку про задоволення позовних вимог, оскільки малолітній син сторін проживає в атмосфері любові, турботи, захисту, які створені батьком, що в свою чергу підтверджено поясненнями свідків ОСОБА_7 , ОСОБА_8 - сусідами позивача.
Відповідно до пояснень свідків ОСОБА_9 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , батьком хлопчика, для його розвитку створено всі умови, він відвідує дитячі гуртки, дитячий садок, батькой його водить на різноманітні екскурсії. Хлопчик дуже прихильний до батька.
Окрім цього, позивач має більш належні матеріально-побутові умови для проживання та виховання малолітнього сина, окрім того тривалий час працює та має достатні сталі заробітки. Також в рішенні місцевого суду зазначено, що визначення місця проживання дитини з батьком не є першкодою для ОСОБА_2 у спілкуванні з дитиною.
Колегія суддів в повній мірі погоджується з вказаним висновком суду виходячи з наступного.
Згідно з частинами другою, восьмою, дев'ятою статті 7 СК України сімейні відносини можуть бути врегульовані за домовленістю (договором) між їх учасниками. Регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини, членів сім'ї. Сімейні відносини регулюються на засадах справедливості, добросовісності та розумності, відповідно до моральних засад суспільства.
Відповідно до статті 8 Закону України "Про охорону дитинства" кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України.
Батько і мати мають рівні права та обов'язки щодо своїх дітей. Предметом основної турботи та основним обов'язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини (частина третя статті 11 Закону України "Про охорону дитинства").
Згідно зі статтею 12 Закону України "Про охорону дитинства" на кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов'язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров'я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці.
Виховання дитини має спрямовуватися на розвиток її особистості, поваги до прав, свобод людини і громадянина, мови, національних історичних і культурних цінностей українського та інших народів, підготовку дитини до свідомого життя у суспільстві в дусі взаєморозуміння, миру, милосердя, забезпечення рівноправності всіх членів суспільства, злагоди та дружби між народами, етнічними, національними, релігійними групами.
Відповідно до частини першої статті 18, частини першої статті 27 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованої постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року N 789-XII (далі - Конвенція про права дитини), держави-учасниці докладають всіх можливих зусиль до того, щоб забезпечити визнання принципу загальної та однакової відповідальності обох батьків за виховання і розвиток дитини. Батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування. Держави-учасниці визнають право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини.
У частині першій статті 9 Конвенції про права дитини передбачено, що держави-учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в найкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.
Відповідно до частин другої, четвертої статті 29 ЦК України місцем проживання фізичної особи у віці від десяти до чотирнадцяти років є місце проживання її батьків (усиновлювачів) або одного з них, з ким вона проживає, опікуна або місцезнаходження навчального закладу чи закладу охорони здоров'я тощо, в якому вона проживає, якщо інше місце проживання не встановлено за згодою між дитиною та батьками (усиновлювачами, опікуном) або організацією, яка виконує щодо неї функції опікуна.
У разі спору місце проживання фізичної особи у віці від десяти до чотирнадцяти років визначається органом опіки та піклування або судом.
Місцем проживання фізичної особи, яка не досягла десяти років, є місце проживання її батьків (усиновлювачів) або одного з них, з ким вона проживає, опікуна або місцезнаходження навчального закладу чи закладу охорони здоров'я, в якому вона проживає.
Згідно зі статтею 141 СК України мати і батько мають рівні права та обов'язки щодо дитини.
Відповідно до частин першої, другої статті 161 СК України якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування або судом.
Під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини беруться до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов'язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров'я та інші обставини, що мають істотне значення.
У частині першій статті 3 Конвенції про права дитини визначено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.
У рішенні Європейського суду з прав людини від 11 липня 2017 року у справі "М. С. проти України", заява N 2091/13, суд зауважив, що при визначенні найкращих інтересів дитини у кожній конкретній справі необхідно враховувати два аспекти: по-перше, інтересам дитини найкраще відповідає збереження її зв'язків із сім'єю, крім випадків, коли сім'я є особливо непридатною або неблагополучною; по-друге, у найкращих інтересах дитини є забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагонадійним (§ 76).
У § 54 рішення Європейського суду з прав людини "Хант проти України" від 07 грудня 2006 року, заява N 31111/04, зазначено, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків. Зокрема, стаття 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод не надає батькам права вживати заходів, які можуть зашкодити здоров'ю чи розвитку дитини.
Аналіз наведених норм права, практики Європейського суду з прав людини дає підстави для висновку, що рівність прав батьків щодо дитини є похідною від прав та інтересів самої дитини на гармонійний розвиток та належне виховання, й у першу чергу повинні бути визначені та враховані інтереси дитини, виходячи із об'єктивних обставин спору, а вже тільки потім права батьків.
Міжнародні та національні норми не містять положень, які б наділяли будь-кого з батьків пріоритетним правом на проживання з дитиною.
При визначенні місця проживання дитини судами необхідно крізь призму врахування найкращих інтересів дитини встановлювати та надавати належну правову оцінку всім обставинам справи, які мають значення для правильного вирішення спору.
Отже, при розгляді справ щодо місця проживання дитини суди насамперед мають виходити з інтересів самої дитини, враховуючи при цьому сталі соціальні зв'язки, місце навчання, психологічний стан тощо, а також дотримуватися балансу між інтересами дитини, правами батьків на виховання дитини і обов'язком батьків діяти в її інтересах.
Нормами статті 19 СК України встановлено, що при розгляді спорів щодо участі одного з батьків у вихованні дитини, визначення місця проживання дитини, позбавлення та поновлення батьківських прав, побачення з дитиною матері, батька, які позбавлені батьківських прав, відібрання дитини від особи, яка тримає її у себе, не на підставі закону або рішення суду, управління батьками майном дитини, скасування усиновлення та визнання його недійсним обов'язковою є участь органу опіки та піклування. Орган опіки та піклування подає суду письмовий висновок щодо розв'язання спору на підставі відомостей, одержаних в результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихованні, а також на підставі інших документів, які стосуються справи.
Суд може не погодитися з висновком органу опіки та піклування, якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини.
Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 14 лютого 2019 року у справі N 377/128/18 (провадження N 61-44680св18) зазначено, що "тлумачення частини першої статті 161 СК України свідчить, що під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини враховується ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов'язків, особисту прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров'я та інші обставини, що мають істотне значення. До інших обставин, що мають істотне значення, можна віднести, зокрема: особисті якості батьків; відносини, які існують між кожним з батьків і дитиною (як виконують батьки свої батьківські обов'язки по відношенню до дитини, як враховують її інтереси, чи є взаєморозуміння між кожним з батьків і дитиною); можливість створення дитині умов для виховання і розвитку".
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 17 жовтня 2018 року у справі N 402/428/16-ц (провадження N 14-327цс18) зроблено висновок, що "Декларація прав дитини не є міжнародним договором у розумінні Віденської конвенції про право міжнародних договорів від 23 травня 1969 року та Закону N 1906-IV, а також не містить положень щодо набрання нею чинності. У зв'язку із цим Декларація прав дитини не потребує надання згоди на її обов'язковість Верховною Радою України і не є частиною національного законодавства України. Разом з тим положення Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованої Верховною Радою України 27 лютого 1991 року, про те, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини (стаття 3), узгоджуються з нормами Конституції України та законів України, тому саме її норми зобов'язані враховувати усі суди України, розглядаючи справи, які стосуються прав дітей".
При визначенні основних інтересів дитини у кожному конкретному випадку необхідно враховувати дві умови: по-перше, у якнайкращих інтересах дитини буде збереження її зв'язків із сім'єю, крім випадків, коли сім'я виявляється особливо непридатною або явно неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини буде забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагополучним (MAMCHUR v. UKRAINE, № 10383/09, § 100, ЄСПЛ, від 16 липня 2015 року).
Відповідно до частини 1 статті 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Частинами 1 та 3 статті 13 ЦПК встановлено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.
Усі заперечення ОСОБА_2 , викладені в апеляційній скарзі зводяться до того, що вона як мати дитини бажає щоб ОСОБА_3 проживав з нею, надала докази того, що вона спроможна виховувати та утримувати сина.
Проте, вимог про визначення місця проживання сина з нею, ОСОБА_2 не заявила, зустрічний позов не подавала. З заявою в орган опіки та піклування з цього питання не зверталася.
Відповідно до ч. 1, 2 ст. 193 ЦПК України, відповідач має право предявити зустрічний позов у строк для подання відзиву. Зустрічний позов приймається до спільного розгляду з первісним позовом, якщо обидва позови взаємоповязані і спільний їх розгляд є доцільним, зокрема, коли вони виникають з одних правовідносин або коли задоволення зустрічного позову може виключити повністю або частково задоволення первісного позову.
Заперечення відповідача зводяться до обґрунтування належного виконання нею своїх батьківських обов'язків та наявності перешкод у спілкуванні із дитиною.
Проте, виховання та турбота за дитиною є безумовним обов'язком матері, а тому не може розглядатися як аргумент проти визначення місця проживання малолітнього ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 з батьком.
Посилання ОСОБА_2 на те, що позивач створює перешкоди у спілкуванні з дитиною, що стало підставою для звернення з відповідними заявами до правоохоронних органів, колегія суддів до уваги не приймає з огляду на наступне.
З відповідними заявами відповідачка зверталася вже після звернення ОСОБА_1 до суду з позовом про визначення місця проживання дитини. Згідно наданих відповідей ГУ Національної поліції в Полтавській області Полтавського районного управління поліції відділення поліції № 1, роз'яснено, що в даній події вбачаються ознаки цивільно-правових відносин, які вирішуються в судовому порядку, та рекомендовано звернутися до суду для вирішення питання щодо участі у вихованні дитини. Однак будь-яких вимог щодо усунення таких перешкод ОСОБА_2 не заявляла, як в даному судовому провадженні, так і в окремому провадженні.
Отже, всі доводи ОСОБА_2 про те, що вона є придатною для виховання дитини не спростовують висновків суду про задоволелення позовних вимог позивача.
Фактичні обставини справи, встановлені місцевим судом та мотивована оцінка аргументів сторін, доказів у справі, ОСОБА_2 не оспорюється в апеляційній скарзі.
Таким чином, суд першої інстанції повно та об'єктивно встановив фактичні обставини справи і дав їм належну правову оцінку, дослідив надані сторонами докази, на підставі яких прийшов до висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог.
При цьому суд першої інстанції вірно застосував норми матеріального права відповідно до характеру правовідносин, що склалися між сторонами та в межах заявлених позовних вимог.
З огляду на те, що рішення суду відповідає вимогам закону, зібраним по справі доказам, обставинам справи, підстав для його скасування з мотивів, викладених в апеляційній скарзі, колегія суддів не вбачає.
Відповідно до п.1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.
З огляду на викладене та керуючись ч. 1 ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, так як рішення суду першої інстанції ухвалене з додержанням норм матеріального та процесуального права.
Керуючись ст. ст. 374 ч. 1 п. 1, 375, 382, 383, 384 ЦПК України, суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення.
Рішення Диканського районного суду Полтавської області, ухвалене 21 вересня 2021 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку протягом тридцяти днів шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.
Головуючий: О.Ю. Кузнєцова
Судді С.А. Гальонкін
Л.М. Хіль