Справа № 710/1581/21
Провадження № 2/710/41/22
09.03.2022 м. Шпола
Шполянський районний суд Черкаської області в складі
головуючого - судді Побережної Н.П.,
за участю секретаря судового засідання - Харченко Л.М.,
позивача - ОСОБА_1 ,
розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Лебединського ліцею №2 Шполянської міської ради об'єднаної територіальної громади Черкаської області, треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмету спору, на стороні відповідача Шполянська міська рада об'єднаної територіальної громади, директор Лебединського ліцею №2 Шполянської міської ради об'єднаної територіальної громади Осаула Лідія Іванівна, про визнання незаконним та скасування наказу про відсторонення позивача від роботи та поновлення на роботі,
1. Описова частина.
Короткий зміст позовних вимог. Стислий виклад позиції позивача та заперечень відповідача.
10.11.2021 до Шполянського районного суду Черкаської області надійшла дана позовна заява, в якій позивач просить визнати незаконним та скасувати наказ відповідача про відсторонення позивача від роботи та поновити на роботі; зобов'язати відповідача виплатити позивачу невиплачену заробітну плату за час незаконного відсторонення позивача від роботи.
Свій позов позивач мотивує тим, що позивач працює на роботі в Лебединському ліцеї № 2 на посаді завідуючим господарством. У листопаді 2021 року позивач зіштовхнувся з грубим порушення його конституційного права на роботу з боку відповідача, яке полягало в тому, що від позивача постійно незаконно вимагали на роботі медичну інформацію щодо вакцинації від респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2 та обмеження прав працівника щодо повноцінної роботи. Так 08.11.2021 позивачу відповідачем було вручено наказ про відсторонення позивача з роботи з підстав відсутності щеплення від респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2. Наказ мотивований тим, що оскільки у позивача відсутнє відповідне щеплення та відповідно до Наказу Міністерства охорони здоров'я України, відповідач відсторонює позивача від його роботи. Ні в трудовому контракті, ні в посадовій інструкції, ні в будь-якому іншому документі, що підписані між позивачем та відповідачем такого зобов'язання з боку позивача немає, так само, як і не передбачено повноваження відповідача на відсторонення позивача з роботи з підстав відсутності вищезгаданого щеплення.
Відповідач надав суду відзив, в якому вказав, що позивачу було роз'яснено про можливі наслідки його відмови, зважаючи на прийняття Постанови Кабінету Міністрів України від 20.10.2021 № 1096 «Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 9 грудня 2020 р. № 1236», що стосується відсторонення від роботи працівників, що відмовляються або ухиляються від проведення обов'язкових профілактичних щеплень проти COVID-19. 18.10.2021 позивачу повідомлено про обов'язковість щеплення проти COVID-19 для працівників закладу та було роз'яснено про можливі наслідки його відмови, Позивач ознайомився з наказом «Про попередження працівників щодо можливого відсторонення від роботи» №96 та поставив свій підпис. Відсторонюючи позивача від роботи у зв'язку з відсутністю у нього щеплення проти COVID-19, відповідач діяв відповідно до закону, оскільки постановою Кабінету Міністрів України від 09.12.2020 № 1236 на керівників установ та організацій покладено обов'язок забезпечити відсторонення від роботи (виконання робіт) працівників, які відмовляються або ухиляються від проведення обов'язкових профілактичних щеплень проти COVID-19 відповідно до статті 46КЗпП України, частини другої статті 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хворобі. Доказів наявності у позивача абсолютних протипоказань до проведення таких профілактичних щеплень проти COVID- 19 матеріали справи не містять. Твердження позивача про те, що щеплення проти COVID-19 не є обов'язковим, ґрунтується на помилковому тлумаченні ст.12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб», у ч. 2 якої йдеться про те, що працівники окремих професій підлягають обов'язковим профілактичним щепленням також проти інших відповідних інфекційних хвороб. Оскільки позивач правомірно був відсторонений від роботи, у зазначений період трудових обов'язків не виконував, тому відсутні підстави для стягнення невиплаченої зарплати за період його відсторонення від роботи.
Третя особа директор Лебединського ліцею №2 Шполянської міської ради об'єднаної територіальної громади ОСОБА_2 , надала пояснення, відповідно до яких Наказ директора Лебединського ліцею № 2 Шполянської міської ради ОТГ від 08.11.2021 року за № 98 «Про відсторонення від роботи ОСОБА_1 » видано керуючись ст. 46 КЗпПУ, ч. 2 ст. 12 Закону України "Про захист населення від інфекційних хвороб", наказом МОЗ України від 04.10.2021 № 2153 «Про затвердження Переліку професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов'язковим профілактичним щепленням», п.41-6 Постанови КМУ від 09.12.2020 236. Третя особа посилалася на лист КЦС ВС від 24.12.2021 № 3223/0/208, в якому надано роз'яснення щодо правового регулювання на національному рівні, питання відсторонення працівників у зв'язку з відсутністю щеплення від COVID-19.
Інші процесуальні дії у справі
Ухвалою судді Шполянського районного суду Черкаської області від 13.12.2021 позовну заяву було залишено без руху. Позивач усунув недоліки позовної заяви у визначений суддею термін та ухвалою судді Шполянського районного суду Черкаської області від 29.12.2021 було відкрито провадження в справі.
Ухвалою судді Шполянського районного суду Черкаської області від 17.01.2022 було залучено до участі в цивільній справі третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмету спору, на стороні відповідача Шполянську міську раду об'єднаної територіальної громади та директора Лебединського ліцею №2 Шполянської міської ради об'єднаної територіальної громади Осаулу Л.І. Відмовлено в задоволенні клопотання відповідача щодо переходу до загального позовного провадження.
У судове засідання позивач з'явився, вказав, що позовні вимоги підтримує в повному обсязі та надав пояснення аналогічні до змісту позовної заяви.
Відповідач у суд не з'явився, про час, дату та місце судового розгляду був належним чином повідомлений, надав суду заяву, в якій просив суд розглянути справу без його участі.
Треті особи у суд не з'явилися, про час, дату та місце судового розгляду були належним чином повідомлені.
2. Мотивувальна частина:
Фактичні обставини, встановлені судом, та зміст спірних правовідносин, з посиланням на докази, на підставі яких встановлені відповідні обставини.
Відповідно до відомостей з трудової книжки серії НОМЕР_1 ОСОБА_1 21.10.2016 був призначений на посаду завгоспа Лебединського НВК «Дошкільний навчальний заклад - загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів №2» Шполянської районної ради Черкаської області на підставі Наказу №31-к/тр від 21.10.2016, який надалі було перейменовано на Лебединський НВК Заклад дошкільної освіти - загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів №2» Шполянської міської ради об'єднаної територіальної громади (а.с. 7-9).
Згідно з наказом директора Лебединського НВК Заклад дошкільної освіти - загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів №2» Шполянської міської ради об'єднаної територіальної громади ОСОБА_2 №98 від 08.11.2021 було вирішено відсторонити ОСОБА_1 , завгоспа школи, від роботи до усунення причин (наявності підтверджених документів про вакцинацію) з 08.11.2021 на час відсутності щеплень проти COVID-19 без збереження заробітної плати (а.с. 12).
Відповідно до довідки про доходи, виданої виконавчим комітетом Шполянської міської ради ОТГ від 21.12.2021 №304, загальна сума нарахованого доходу ОСОБА_1 за період з 01.06.2021 по 30.11.2021 становить 34861,34 грн (а.с. 26).
Згідно з Наказом директора Лебединського НВК Заклад дошкільної освіти - загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів №2» Шполянської міської ради об'єднаної територіальної громади ОСОБА_2 № 96 від 18.10.2021 «Про попередження працівників щодо можливого відсторонення від роботи» було вирішено попереджено працівників ліцею, які не здійснили обов'язкове профілактичне щеплення проти гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, на період дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, про можливе відсторонення від роботи. З наказом був ознайомлений ОСОБА_1 , що підтверджується його підписом в наказі (а.с. 42).
Норми права, які застосував суд, та мотиви їх застосування.
Суд, з'ясувавши всі обставини справи та перевіривши їх доказами, оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, вважає, що позов не підлягає до задоволення.
Так, судом встановлено, що згідно з наказом директора Лебединського НВК Заклад дошкільної освіти - загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів №2» Шполянської міської ради об'єднаної територіальної громади ОСОБА_2 №98 від 08.11.2021 було вирішено відсторонити ОСОБА_1 , завгоспа школи, від роботи до усунення причин (наявності підтверджених документів про вакцинацію) з 08.11.2021 на час відсутності щеплень проти COVID-19 без збереження заробітної плати (а.с. 12).
Виданню вказаного наказу передувало інформування позивача директором Лебединського НВК Заклад дошкільної освіти - загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів №2» Шполянської міської ради об'єднаної територіальної громади ОСОБА_2 про обов'язкове профілактичне щеплення проти COVID-19, оформлене у вигляді наказу № 96 від 18.10.2021 «Про попередження працівників щодо можливого відсторонення від роботи», з яким ОСОБА_1 був ознайомлений, про що свідчить його підпис на вказаному наказі.
ОСОБА_1 доказів на підтвердження вакцинації або наявності протипоказань до профілактичних щеплень не надав.
Таким чином, судом встановив, що позивача було повідомлено керівником навчального закладу про намір відсторонення його від роботи у випадку невиконання ним вимог щодо обов'язкового профілактичного щеплення проти COVID-19.
Підставою видачі оспорюваного наказу зазначено наступні нормативно-правові акти: ст. 46 КЗпП України, ч. 1 ст. 1 Закону України «Про оплату праці», ч. 2 ст. 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» від 06.04.2020 №1645-111, наказ МОЗ України від 04.10.2021 № 2153 "Про затвердження Переліку професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов'язковим профілактичним щепленням", п. 41.6 Постанови КМУ від 09.12.2020 №1236 «Про встановлення карантину та запровадження обмежувальних протиепідемічних заходів з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVІD-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2», з внесеними до неї змінами від 20.10.2021 №1096, наказ №96 від 18.10.2021 по Лебединському ліцею №2 «Про попередження працівників щодо можливого відсторонення від роботи».
Згідно зі ст. 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» та ст. 27 Закону України «Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення в Україні» обов'язковими є профілактичні щеплення проти туберкульозу, поліомієліту, дифтерії, кашлюка, правця та кору. Працівники окремих професій, виробництв та організацій, діяльність яких може призвести до зараження цих працівників та поширення ними інфекційних хвороб, підлягають обов'язковим профілактичним щепленням також проти інших відповідних інфекційних хвороб. У разі відмови або ухилення від обов'язкових профілактичних щеплень, ці працівники відсторонюються від виконання зазначених видів робіт. Перелік професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов'язковим профілактичним щепленням проти інших відповідних інфекційних хвороб, встановлюється центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров'я.
Таким центральним органом виконавчої влади є Міністерство охорони здоров'я України, згідно з п. 1 Положення Про міністерство охорони здоров'я України, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 25.03.2015 № 267.
Обов'язковість профілактичних щеплень проти інших, ніж туберкульоз, поліомієліт, дифтерія, кашлюк, правець та кір, інфекційних захворювань передбачена також Календарем профілактичних щеплень в Україні, затвердженим Наказом МОЗ України від 16.09.2011 № 595.
Наказом МОЗ від 04.10.2021 №2153 «Про затвердження Переліку професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов'язковим профілактичним щепленням» встановлено, що на період дії карантину обов'язковій вакцинації проти COVID-19 підлягають, зокрема працівники закладів вищої, післядипломної, фахової передвищої, професійної (професійно-технічної), загальної середньої, у тому числі спеціальних, дошкільної, позашкільної освіти, закладів спеціалізованої освіти та наукових установ незалежно від типу та форми власності. Вказаний наказ опублікований в Офіційному віснику України 08.10.2021.
Цим наказом передбачається, що щеплення є обов'язковим в разі відсутності абсолютних протипоказань до проведення профілактичних щеплень відповідно до Переліку медичних протипоказань та застережень до проведення профілактичних щеплень, затвердженого наказом Міністерства охорони здоров'я України від 16.09.2011 №595.
Щодо твердження позивача про те, що перелік обов'язкових щеплень визначається виключно Законом України "Про захист населення від інфекційних хвороб" у якому щеплення проти COVID-19 відсутнє, то суд вважає, що для аналізу норми ст. 12 Закону України "Про захист населення від інфекційних хвороб" слід використати рішення Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) від 28.04.2021 у справі «Вавржичка та інші проти Чеської Республіки». Зазначене рішення не стосується безпосередньо вакцинації проти гострої респіраторної хвороби COVID-19, але воно визначає підходи до розуміння ступеню можливого втручання держави у права громадян при запровадженні обов'язкової вакцинації. Відповідно до ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" Суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику ЄСПЛ як джерело права.
Так ЄСПЛ у п. 269 вищезазначеного рішення зазначає, що визначення терміну "закон" у словосполученні "відповідно до закону" необхідно розуміти не у формальному сенсі, а більш широкому, включаючи підзаконні нормативні акти.
За нормами ст. 12 Закону України "Про захист населення від інфекційних хвороб" в ч. 1 передбачено ряд захворювань профілактичні щеплення від яких визначені обов'язковими в самому законі. Частина 2 цієї ж статті передбачає можливість введення і інших обов'язкових профілактичних щеплень для працівників окремих професій, виробництв та організацій, перелік яких встановлюється центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров'я. Професія позивача визначена такою, що підлягає обов'язковому профілактичному щепленню від COVID-19, наказом Міністерства охорони здоров'я України. Тобто, враховуючи зазначене рішення ЄСПЛ як джерело права, немає підстав стверджувати, що обов'язковість щеплення проти COVID-19, не встановлена законом.
Таким чином, суд доходить висновку, що процедура визначення обов'язковості щеплення проти COVID-19 передбачена ч. 2 ст. 12 Закону України "Про захист населення від інфекційних хвороб" дотримана.
Також нормою ч. 2 ст. 12 Закону України "Про захист населення від інфекційних хвороб" визначено наслідки ухилення від обов'язкових профілактичних щеплень, а саме: у разі відмови або ухилення від обов'язкових профілактичних щеплень у порядку, встановленому законом, ці працівники відсторонюються від виконання зазначених видів робіт.
Зазначена норма не суперечить ст. 46 КЗпП України частина 1 якої містить можливість відсторонення працівників від роботи власником або уповноваженим ним органом у випадках передбачених законодавством. Тобто підстави для відсторонення працівників можуть встановлюватися не лише законом, а й підзаконними нормативними актами.
Як видно з досліджених доказів, позивач був відсторонений від роботи на підставі та в тому числі і пункту 46-1 постанови КМУ від 09.12.2020 №1236. Цей пункт містить імперативну вимогу до керівників підприємств, установ та організацій забезпечити: контроль за проведенням обов'язкових профілактичних щеплень проти COVID-19 працівниками, обов'язковість профілактичних щеплень яких передбачена переліком професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов'язковим профілактичним щепленням, затвердженим наказом Міністерства охорони здоров'я від 04.10.2021 №2153 (далі - перелік); відсторонення від роботи (виконання робіт) працівників, обов'язковість профілактичних щеплень проти COVID-19 яких визначена переліком та які відмовляються або ухиляються від проведення таких обов'язкових профілактичних щеплень проти COVID-19 відповідно до статті 46 Кодексу законів про працю України, частини другої статті 12 Закону України "Про захист населення від інфекційних хвороб" та частини третьої статті 5 Закону України "Про державну службу", крім тих, які мають абсолютні протипоказання до проведення таких профілактичних щеплень проти COVID-19 та надали медичний висновок про наявність протипоказань до вакцинації проти COVID-19, виданий закладом охорони здоров'я; взяття до відома, що: на час такого відсторонення оплата праці працівників та державних службовців здійснюється з урахуванням частини першої статті 94 Кодексу законів про працю України, частини першої статті 1 Закону України "Про оплату праці" та частини третьої статті 5 Закону України "Про державну службу"; відсторонення працівників та державних службовців здійснюється шляхом видання наказу або розпорядження керівника державного органу (державної служби) або підприємства, установи, організації з обов'язковим доведенням його до відома особам, які відсторонюються; строк відсторонення встановлюється до усунення причин, що його зумовили.
Усі вище наведені законодавчі акти є чинними та у встановленому порядку не скасовувались і не визнавалися недійсними чи неконституційними.
Сторонами не заперечувалося, що позивач не надав документ, який підтверджує наявність профілактичного щеплення проти COVID-19 чи довідку про наявність абсолютних протипоказань до проведення такого щеплення. Отже, відповідачі при відстороненні позивача від роботи, діяли на підставі чинних нормативно-правових актів.
Зважаючи на наведене, твердження позивача про те, що щеплення проти COVID-19 не є обов'язковим, не відповідає дійсності.
Разом з цим, зважаючи на суть позовних вимог, суд має оцінити чи не було втручання у права позивача і чи було таке втручання виправданим. Для цього слід знову звернутися до таких джерел права як Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод та практика ЄСПЛ.
Стаття 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод встановлює, що кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції. Органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров'я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.
Довідник із застосування статті 8 Конвенції з цього приводу зазначає наступне. Поняття приватне життя в принципі не виключає діяльність професійного чи ділового характеру (Jankauskas проти Литви (N 2), § 56-57). Дійсно, приватне життя включає право особи утворювати і розвивати стосунки з іншими людьми, включно зі стосунками професійного чи ділового характеру (C. проти Бельгії, § 25; Oleksandr Volkov проти України, § 165). Зрештою, саме в рамках професійного життя більшість людей мають найбільшу нагоду розвивати стосунки із зовнішнім світом (Niemietz проти Німеччини, § 29; Bгrbulescu проти Румунії [ВП], § 71 і цитовані у ній посилання; Antoviж і Mirkoviж проти Чорногорії, § 42). Тому обмеження, що накладаються на доступ до професії, були визнані такими, що впливають на приватне життя (Sidabras і Dziautas проти Литви, § 47; Bigaeva проти Греції, § § 22-25; див. також Jankauskas проти Литви (N 2), § 56 і Lekaviиienл проти Литви § 36, стосовно обмежень на реєстрацію у спілці адвокатів внаслідок обвинувального вироку). Так само звільнення з посади було визнане таким, що втручається у право на повагу до приватного життя (Цzpэnar проти Туреччини, § § 43-48). У справі Oleksandr Volkov проти України, Суд вирішив, що таке звільнення через професійну помилку становить втручання у право на повагу до приватного життя у розумінні статті 8 (§ § 165-167). Суд встановив порушення статті 8, коли заявника перевели на нижчу посаду у місті, яке мало менше адміністративне значення, внаслідок повідомлення про те, що він мав особливі релігійні переконання, і що його дружина носить ісламське запинало (Sodan проти Туреччини, § § 57-60). Ще одне порушення було встановлене у справі, коли заявника звільнили з посади вчителя після зміни правил встановлення еквівалентності наукового ступеню, отриманого за кордоном (Єahin Kuє протиТуреччини, § § 51-52).
Отже, безсумнівним є те, що запровадження нових обов'язкових щеплень щодо професії позивача є втручанням у здійснення ним свого права на приватне життя. Тому важливим для вирішення питання чи було порушено ст. 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо позивача є встановити чи втручання здійснено згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров'я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.
Для цього суд знову звертається до практики ЄСПЛ, як джерела права, а саме до рішення від 28.04.2021 у справі «Вавржичка та інші проти Чеської Республіки».
Вище вже обґрунтовувалося, що обов'язкова вакцинація проти COVID-19 встановлена згідно з законом, тобто втручання відбулося згідно з законом.
Щодо мети втручання, то, як зазначено в п. 272 рішення ЄСПЛ від 28.04.2021 у справі «Вавржичка та інші проти Чеської Республіки», запровадження обов'язкової вакцинації з метою досягнення високого рівня вакцинації для захисту від хвороб, які можуть спричинити серйозний ризик для здоров'я, кореспондується з метою захистити здоров'я інших людей.
Як зазначено, в наказі Міністерства охорони здоров'я України "Про затвердження Переліку професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов'язковим профілактичним щепленням" від 04.10.2021 року №2153 перелік професій визначено з метою забезпечення епідемічного благополуччя населення України та попередження інфекцій. Тобто у даному випадку, мета втручання у приватне життя позивача була виправдана та легітимна, оскільки загальновідомим є той факт, що COVID-19 є пандемічною хворобою, яка розповсюдилася за короткий термін у всьому світі.
У пунктах 274 та 280 рішення від 28.04.2021 у справі «Вавржичка та інші проти Чеської Республіки» ЄСПЛ констатує, що органи влади держави можуть самостійно визначати політику у сфері охорони здоров'я і межі їх розсуду є достатньо широкими.
У даному спорі органи влади, шляхом запровадження обов'язкової вакцинації проти COVID-19 для професії позивача, надали йому вибір зробити щеплення (при відсутності протипоказань) чи бути відстороненим без виплати заробітної плати. Позивач не надав жодних доказів, що свідчили б про неможливість чи наявність об'єктивних труднощів для того щоб зробити щеплення. Також відсутні докази щодо неможливості отримання ним відповідної довідки про наявність протипоказань. Тому слід дійти висновку, що позивач не зробив щеплення проти COVID-19 з власної волі, а оскільки він був попереджений про наслідки у виді відсторонення від посади, то і усвідомлюючи ці наслідки.
В пункті 300 рішення від 28.04.2021 у справі «Вавржичка та інші проти Чеської Республіки» ЄСПЛ зазначає, що у питанні ефективності вакцинації він виходить із загальної згоди щодо життєвої важливості вакцинації для захисту від хвороб, які можуть спричинити шкоду як здоров'ю окремої людини так і викликати суттєві порушення у суспільному житті. Слід нагадати, що ця справа не стосувалася вакцинації проти COVID-19, але зважаючи на тривалість пандемії COVID-19 у світі, кількість хворих та померлих від цієї хвороби, кількість та тривалість обмежень, які застосовуються різними країнами у світі з метою запобігти подальшому розповсюдженню епідемії, негативні економічні наслідки, які пандемія COVID-19 спричинила для всього світу, а також той факт, що Україна використовує вакцини, які рекомендовані Всесвітньою організацією охорони здоров'я, суд доходить висновку, що зазначені ЄСПЛ у п. 300 цього рішення твердження можуть бути застосовані до даних правовідносин.
Відповідно до ст. 43 Конституції України кожен має право на працю, на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом.
Разом з тим відповідно до п.п. а, б ст.10 Закону України "Основи законодавства України про охорону здоров'я" громадяни у сфері охорони здоров'я зобов'язані, зокрема, піклуватися про своє здоров'я та здоров'я дітей, не шкодити здоров'ю інших громадян, у передбачених законодавством випадках проходити профілактичні медичні огляди і робити щеплення.
Верховний Суд у постанові від 10.03.2021 у справі № 331/5291/19 висловив правову позицію про те, що вимога про обов'язкову вакцинацію населення проти особливо небезпечних хвороб з огляду на потребу охорони громадського здоров'я, а також здоров'я зацікавлених осіб, є виправданою. Тобто в даному питанні превалює принцип важливості суспільних інтересів над особистими, однак лише у тому випадку, коли таке втручання має об'єктивні підстави, тобто було виправданим.
У постанові Верховного Суду від 08.02.2021 у справі № 630/554/19 вказано, що через відмову матері від профілактичного щеплення дитини у зв'язку з недовірою до вакцини, відповідач правомірно відмовив у прийнятті дитини до дитячого навчального закладу без висновку лікарсько-консультативної комісії (за відсутності у дитини щеплень) про можливість відвідування дитячого навчального закладу. Оскільки будь-яке право об'єктивно кореспондується з обов'язками, право на дошкільну освіту закон пов'язує з обов'язком проведення профілактичних щеплень, які гарантують безпеку як власне окремій дитині, так і особам, які навколо неї, висновки судів нижчих рівнів про протиправність та неправомірність дій завідувачки Дитячого навчального закладу є необгрунтованими і такими, що суперечать закону. Дитина позивача не позбавлена права на освіту і може отримати її в інших формах.
Таким чином, в категорій справ, що наразі перебуває на розгляді, індивідуальне право (інтерес) позивача відмовитися від щеплення протиставляється загальному праву (інтересу) інших учасників освітнього процесу на охорону здоров'я. Держава, встановивши обов'язок відсторонення від роботи працівників освіти та наукових установ незалежно від типу та форми власності, які не мають профілактичного щеплення, реалізує свій обов'язок щодо забезпечення безпеки життя і здоров'я всіх учасників освітнього процесу.
У даному спорі індивідуальне право (інтерес) позивача відмовитися від щеплення при збереженні обсягу права на працю, в тому числі в навчальному закладі, протиставляється загальному праву (інтересу) інших працівників, які провели щеплення з метою забезпечення загального блага, а також здобувачів освіти, у формі права на охорону здоров'я, що, крім іншого, гарантоване статтями 3, 27 та 49 Конституції України.
Згідно з постановою КМУ від 09.12.2020 № 1236 з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2 (далі - COVID-19), з 19.12.2020 на території України встановлено карантин, який діє і на час винесення рішення. Зазначеною постановою запроваджено цілий ряд карантинних обмежень. Обмеження щодо відсторонення від роботи категорії працівників, до яких відноситься позивач, були запровадженні лише у листопаді 2021 року. Тому, на думку суду, втручання у приватне життя позивача у даному випадку є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки для захисту здоров'я інших осіб.
Отже, право позивача на працю у шкільному навчальному закладі було тимчасово обмежено у зв'язку з ухиленням від проведення обов'язкових профілактичних щеплень проти гострої респіраторної хвороби COVID-19. Однак втручання у вказані права позивача ґрунтується на законі і є необхідним для охорони здоров'я учасників освітнього процесу. Досягнення цієї цілі є пріоритетним та виправдовує втручання у право ОСОБА_1 на повагу до приватного життя та право на працю. Таким чином, втручання у права позивача ґрунтується на законі, має законну мету, є пропорційним для досягнення такої мети та цілком необхідним у демократичному суспільстві.
За вказаних обставин, суд дійшов висновку про законність оспорюваного наказу, відтак - відмову у задоволенні позовних вимог щодо визнання незаконним та скасування наказу директора директора Лебединського НВК Заклад дошкільної освіти - загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів №2» Шполянської міської ради об'єднаної територіальної громади Осаули Л.І. №98 від 08.11.2021.
Зважаючи на правомірність відсторонення позивача від роботи, безпідставними є також вимоги про поновлення на роботі та стягнення невиплаченої заробітної плати за час незаконного відсторонення - як похідні вимоги.
Керуючись ст.ст. 12, 13, 19, 76-81, 82, 83, 84, 89, 133, 137, 141, 182, 211, 258, 263-265, ч.1 ст. 354 ЦПК України, суд
В задоволенні позову відмовити.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги.
Рішення може бути оскаржене до Черкаського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження: на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Рішення в повному обсязі складене 14.03.2022.
Суддя
Н.П. Побережна