Справа № 127/32711/19
Провадження №11-кп/801/92/2022
Категорія: крим.
Головуючий у суді 1-ї інстанції: ОСОБА_1
Доповідач: ОСОБА_2
11 березня 2022 року м. Вінниця
Вінницький апеляційний суд у складі:
головуючого-судді ОСОБА_2
суддів: ОСОБА_3 , ОСОБА_4
при секретарі судового засідання ОСОБА_5
за участі учасників кримінального провадження:
прокурора ОСОБА_6
обвинуваченого ОСОБА_7
та його захисника ОСОБА_8
розглянув у відкритому судовому засіданні в м. Вінниці в режимі відеоконференції з ДУ «Вінницька установа виконання покарань (№1)» клопотання захисника ОСОБА_8 в інтересах обвинуваченого ОСОБА_7 про зміну міри запобіжного заходу обвинуваченому ОСОБА_7 з тримання під вартою на особисте зобов'язання,
На розгляді у Вінницькому апеляційному суді перебуває кримінальне провадження за апеляційною скаргою прокурора, який брав участь у розгляді провадження в суді першої інстанції ОСОБА_9 на вирок Вінницького міського суду Вінницької області від 29 вересня 2021 року у кримінальному провадженні, відомості про яке внесені до Єдиного реєстру досудових розслідувань 12.10.2019 за №12019020010002225 відносно ОСОБА_7 , який обвинувачується у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.3 ст.187 КК України.
09.03.2022 на адресу Вінницького апеляційного суду надійшло клопотання захисника ОСОБА_8 в інтересах обвинуваченого ОСОБА_7 про зміну запобіжного заходу її підзахисному з тримання під вартою на особисте зобов'язання.
Клопотання мотивовано тим, що в даний час її підзахисний тяжко хворіє, страждає від нестерпної болі, а тому потребує належного лікування, яке не може бути забезпечено в слідчому ізоляторі. Доставити його в лікарню для проведення операції не має можливості, так як у військовий час нікого не конвоюють. Крім того він має постійне місце проживання та нормальні зв'язки в суспільстві. Ніяких даних про те, що її підзахисний має намір вчиняти тяжкі та особливо тяжкі злочини не має, також він не має наміру перешкоджати встановленню фактичних обставин по справі, а також ухилятися від слідства та суду. В ході судового розгляду уже був допитаний потерпілий, а тому впливати на хід справи ОСОБА_7 не буде.
Захисник звернула увагу на те, що суди повинні враховувати, що запобіжні заходи у кримінальному провадженні обмежують права особи на особисту недоторканість, гарантовані ст.5 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод 1950 року, а тому можуть бути застосовані тільки за наявності законної мети та підстав, визначених КПК України, з урахуванням практики Європейського суду з прав людини. А тому вважає, що у суду є усі підстави для обрання її підзахисному більш м'якої міри запобіжного заходу у вигляді особистого зобов'язання.
В судовому засіданні захисник ОСОБА_8 підтримала своє клопотання в повному обсязі та просила його задовольнити, посилаючись на викладені в ньому доводи.
Обвинувачений ОСОБА_7 клопотання свого захисника підтримав і також просив його задовольнити, посилаючись на викладені в ньому доводи.
Прокурор ОСОБА_6 заперечив проти задоволення клопотання захисника, просив залишити його без задоволення.
Заслухавши доповідача, виступи учасників кримінального провадження, дослідивши клопотання захисника, матеріали судового провадження, колегія суддів приходить до висновку, що клопотання задоволенню не підлягає з наступних підстав.
Встановлено, що вироком Вінницького міського суду Вінницької області від 29.09.2021 року ОСОБА_7 визнано винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною першою статті 122 Кримінального кодексу України, та призначено покарання у виді 2 (двох) років позбавлення волі.
Відповідно до частини першої статті 71 Кримінального кодексу України шляхом приєднання до призначеного покарання не відбутої частини покарання за вироком Вінницького міського суду Вінницької області від 16.05.2019 призначено ОСОБА_7 остаточне покарання у виді 2 (двох) років 1 (одного) місяця позбавлення волі.
Строк відбування покарання визначено рахувати з дня набрання вироком законної сили.
Згідно з частиною п'ятою статті 72 Кримінального кодексу України зараховано ОСОБА_7 строк перебування під вартою з 14.10.2019 по 29.01.2020, а також з 02.12.2020 по день набрання вироком законної сили з розрахунку 1 (один) день попереднього ув'язнення за 1 (один) день позбавлення волі.
Запобіжний захід, застосований до ОСОБА_7 у вигляді тримання під вартою залишено без змін до набрання вироком законної сили, але не довше ніж до 23.59 години 27.11.2021.
Ухвалою Вінницького апеляційного суду від 16.11.2022 року продовжено строк дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою відносно ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , до закінчення перегляду вироку Вінницького міського суду Вінницької області від 29 вересня 2021 року в суді апеляційної інстанції, без визначення розміру застави.
Апеляційний суд не може погодитися з доводами клопотання захисника обвинуваченого, що підставою зміни запобіжного заходу ОСОБА_7 з утримання під вартою на особисте зобов'язання є його важкий стан здоров'я з тих підстав, що відповідно до медичної довідки Вінницької медичної частини №1 від 10.02.202 наданої на запит Вінницького апеляційного суду за клопотанням захисника ОСОБА_8 , засуджений ОСОБА_7 09.02.2022 року був оглянутий лікарем ЗПСМ медичної частини. Обстежений лабораторно, інструментально і на даний час стан здоров'я останнього визначено як задовільний, у зв'язку з чим він може бути присутнім в судових засіданнях Вінницького апеляційного суду.
Разом з тим, захисником жодних доказів щодо погіршення стану здоров'я її підзахисного, потреби в проведенні останньому операції та неможливість у період запровадження воєнного стану доставити його в лікарню ні до клопотання, ні в судовому засіданні надано не було.
У відповідності до Закону України «Про попереднє ув'язнення» медичне обслуговування, а також лікувально-профілактична і протиепідемічна робота в місцях попереднього ув'язнення організовуються і проводяться відповідно до законодавства про охорону здоров'я.
Окрім цього, відповідно до Порядку взаємодії закладів охорони здоров'я Державної кримінально-виконавчої служби України із закладами охорони здоров'я з питань надання медичної допомоги особам, узятим під варту, затвердженого наказом Міністерства юстиції України, Міністерства охорони здоров'я України 10 лютого 2012 року № 239/5/104, керівництво СІЗО (ІТТ) забезпечує перевезення особи, узятої під варту, до закладу охорони здоров'я з орієнтовного переліку та направляє довідку про стан здоров'я особи, узятої під варту, органу або особі, в провадженні яких знаходиться кримінальна справа цієї особи.
Також не є спроможними доводи клопотання захисника щодо зміни обвинуваченому ОСОБА_10 запобіжного заходу з тримання під вартою на особисте зобов'язання з тих підстав, що він не має наміру ухилятися від суду, вчиняти інші злочини, впливати на хід справи з тих підстав, що в ході апеляційного розгляду уже було допитано потерпілого, виходячи з наступного.
Так, статтею 29 Конституції України визначено, що кожна людина має право на свободу та особисту недоторканність. Ніхто не може бути заарештований або триматися під вартою інакше, як за вмотивованим рішенням суду і тільки на підставах та в порядку, встановлених законом.
Згідно вимог ст.2 КПК України основним завданням кримінального провадження є захист особи, суспільства та держави від кримінальних правопорушень, охорона прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження, а також забезпечення швидкого, повного та неупередженого розслідування і судового розгляду з тим, щоб кожний, хто вчинив кримінальне правопорушення, був притягнутий до відповідальності в міру своєї вини, жоден не винуватий не був обвинувачений або засуджений, жодна особа не булла піддана необґрунтованому процесуальному примусу і щоб до кожного учасника кримінального провадження булла застосована належна правова процедура.
За частиною першою та п.9 ч.2 ст.131 КПК України з метою досягнення дієвості кримінального провадження застосовуються заходи забезпечення кримінального провадження, до яких, зокрема, належать запобіжні заходи.
Відповідно до ст.177 КПК України метою застосування запобіжного заходу є забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього обов'язків, а також запобігання спробам переховування від органів слідства та суду, знищення чи спотворення речей чи документів, незаконного впливу на інших осіб, перешкоджання кримінальному провадженню, вчиненню інших правопорушень. Підставою ж застосування запобіжного заходу є наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення та наявність ризиків, які дають достатні підстави слідчому судді, суду вважати, що обвинувачений може здійснити вищезазначені дії.
У відповідності до ч.1 ст.183 КПК України тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м'яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим статтею 177 КПК України.
Колегією суддів встановлено, що ОСОБА_7 обвинувачується вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.3 ст.187 КК України, яке відповідно ст.12 КК України віднесено до особливо тяжкого злочину.
Це узгоджується також із з нормою п.5 ч.2 ст.183 КПК України, за змістом якої запобіжний захід у вигляді тримання під вартою може бути застосований до раніше судимої особи, яка підозрюється або обвинувачується у вчиненні злочину, за який законом передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк понад три роки.
Фактичні обставини інкримінованого ОСОБА_7 злочину, який є умисним особливо тяжким злочином поєднаним з насильством, свідчить про його підвищену суспільну небезпеку, що у сукупності із тяжкістю можливого покарання, а також даними про особу обвинуваченого, який неодноразово притягувався до кримінальної відповідальності за вчинення корисливих злочинів та був засуджений за їх вчинення, не призвело до позитивних змін в його особистості і не створило у нього готовності до самокерованої правослухняної поведінки у суспільстві, відсутність постійного місця роботи, відсутність соціально-стримуючих зв'язків дають достатні підстави апеляційному суду вважати, що обвинувачений може здійснити спроби: 1) переховуватися від суду; 2) вчинити інше кримінальне правопорушення; 3) вчинити тиск на свідків, яких суд іще не допитав.
При цьому матеріали провадження не містять переконливих даних про застереження, які б унеможливлювали перебування обвинуваченого під вартою та в судове засідання апеляційного суду надані не були.
У розумінні практики Європейського суду з прав людини, тяжкість обвинувачення не є самостійною підставою для утримання особи під вартою, проте таке обвинувачення у сукупності з іншими обставинами збільшує ризик втечі настільки, що його неможливо відвернути, не взявши особу під варту. У справі «Ілійков проти Болгарії» №33977/96 від 26 липня 2001 року ЄСПЛ зазначив, що «суворість передбаченого покарання є суттєвим елементом при оцінюванні ризиків переховування або повторного вчинення злочинів».
На думку колегії суддів наявність в ОСОБА_7 постійного зареєстрованого місця проживання в м. Вінниці, про що зазначає його захисник в клопотанні, не є безумовною підставою для застосування більш м'якого запобіжного заходу, а саме особистого зобов'язання, оскільки вказана обставина не має такого ступеню довіри, яка може бути врахована судом, як така, що має запобіжний вплив на поведінку обвинуваченого, та не є такою, що спростовує встановлені судом ризики, передбачені положенням ст.177 КПК України.
Застосовуючи запобіжний захід у вигляді тримання під вартою, необхідно виходити із того, що судове рішення повинно забезпечити не тільки права обвинуваченого, а й високі стандарти охорони прав і інтересів як суспільства, так і потерпілого, визначення таких прав, як підкреслює Європейський суд з прав людини, вимагає від суспільства більшої суворості в оцінці цінностей суспільства («Летельє проти Франції»).
Європейський суд з прав людини неодноразово підкреслював, що наявність підстав для тримання особи під вартою та продовження строку тримання під вартою має оцінюватися в кожному кримінальному провадженні з урахуванням його конкретних обставин. Тримання під вартою та продовження строку тримання під вартою може бути виправдано за наявності того, що цього вимагають справжні інтереси суспільства, які не зважаючи на презумпцію невинуватості, переважають над принципом поваги до особистої свободи.
Також будь-яких даних про зменшення чи відсутність ризиків, передбачених ст.177 КПК України для застосування відносно обвинуваченого ОСОБА_7 на даний момент більш м'якого запобіжного заходу, ніж тримання під вартою в судовому засіданні апеляційного суду не встановлено.
Застосований запобіжний захід є пропорційним тому ступеню небезпеки, ризики якого існують у вказаному кримінальному провадженні, а також тим завданням, які має досягти суд.
У відповідності до п.42 рішення Європейського Суду з прав людини від 13.01.2011 р. у справі «Михалкова та інші проти України» зазначено, що розслідування має бути ретельним, безстороннім і сумлінним. Розслідування повинне забезпечити встановлення винних осіб та їх покарання. Органи державної влади повинні вжити всіх заходів для отримання всіх наявних доказів, які мають відношення до події, показань очевидців, доказів експертиз. Будь-які недоліки у розслідуванні, які підривають його здатність встановити відповідальну особу, створюють ризик недодержання такого стандарту.
За таких обставин колегія суддів вважає, що в задоволенні клопотання захисника ОСОБА_8 в інтересах обвинуваченого ОСОБА_7 про зміну йому запобіжного заходу з тримання під вартою на особисте зобов'язання слід відмовити, оскільки підстав для зміни раніше обраного запобіжного заходу тримання під вартою апеляційний суд не вбачає, а ризики, які існували на час обрання запобіжного заходу щодо останнього не зменшилися, також апеляційним судом не допитано свідків у вказаному кримінальному провадженні, не досліджено інші матеріали справи, про що ставив питання прокурор у своїй апеляційній скарзі.
Керуючись ст.ст.404, 405, 407, 419 КПК України, суд, -
В задоволенні клопотання захисника ОСОБА_8 в інтересах обвинуваченого ОСОБА_7 про зміну запобіжного заходу щодо обвинуваченого ОСОБА_7 з тримання під вартою на особисте зобов'язання - відмовити.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Судді:
ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4