Справа № 127/5787/22
Провадження № 2-о/127/112/22
11 березня 2022 року м. Вінниця
Суддя Вінницького міського суду Вінницької області Воробйов В.В., розглянувши матеріали заяви ОСОБА_1 , за участю заінтересованої особи - Відділу державної реєстрації актів цивільного стану у місті Вінниці Центрально-Західного Міжрегіонального управління міністерства юстиції (м. Хмельницький), про визнання факту, що має юридичне значення,-
До Вінницького міського суду Вінницької області надійшла заява ОСОБА_1 , за участю заінтересованої особи - Відділу державної реєстрації актів цивільного стану у місті Вінниці Центрально-Західного Міжрегіонального управління міністерства юстиції (м. Хмельницький), про визнання факту, що має юридичне значення.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 19 Кодексу адміністративного судочинства України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема спорах фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом установлено інший порядок судового провадження.
Згідно з пунктом 2 частини першої статті 4 КАС України публічно-правовий спір - це спір, у якому хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв'язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій.
Відповідно до пункту 7 частини першої статті 4 КАС України суб'єкт владних повноважень - це орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб'єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг.
Отже, юрисдикція адміністративного суду поширюється на публічно-правові спори, ознаками яких є не лише спеціальний суб'єктний склад (хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції), але й спеціальні підстави виникнення, пов'язані з виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій.
Згідно із частиною першою статті 19 ЦПК України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають із цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.
Вирішуючи питання про юрисдикцію спору, необхідно з'ясувати, зокрема, характер спірних правовідносин, а також суть права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа.
У цій справі ОСОБА_1 звернулася із заявою про встановлення факту, що має юридичне значення, а саме належності її до німецької національності, посилаючись на помилковість таких відомостей, зазначених в актовому записі про народження дочки заявниці, що є, на думку ОСОБА_1 , підставою для внесення змін до цього актового запису щодо національності матері. Обґрунтовуючи заяву, ОСОБА_1 вказала на відсутність первинних документів для внесення змін до актового запису цивільного стану і необхідність установлення обставини, що підтверджують її вимогу. При цьому рішення, дії чи бездіяльність органу ДРАЦС щодо внесення змін до актового запису цивільного стану заявниця не оскаржує.
З огляду на викладене справа не містить ознак публічно-правового спору, а вимоги про зобов'язання Відділу державної реєстрації актів цивільного стану у місті Вінниці Центрально-Західного Міжрегіонального управління міністерства юстиції (м. Хмельницький) внести зміни до актового запису про народження її дочки в частині щодо національності заявниці є похідною від її вимоги установити певні обставини і неправильність відомостей, що містяться у таких записах.
Аналогічний висновок викладено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 23 січня 2019 року у справі № 807/45/17 (провадження № 11-927апп18) за позовом фізичної особи до органу ДРАЦС про зобов'язання внести зміни до актового запису про його народження, зазначивши в графі національності його батька «поляк» замість «українець».
Разом з тим, актами цивільного стану є події та дії, які нерозривно пов'язані з фізичною особою і започатковують, змінюють, доповнюють або припиняють її можливість бути суб'єктом цивільних прав та обов'язків (частина перша статті 49 ЦК України). Актом цивільного стану є, зокрема, народження фізичної особи, встановлення її походження, набуття громадянства, вихід з громадянства та його втрата, досягнення відповідного віку, надання повної цивільної дієздатності, обмеження цивільної дієздатності, визнання особи недієздатною, шлюб, розірвання шлюбу, усиновлення, позбавлення та поновлення батьківських прав, зміна імені, інвалідність, смерть тощо (частина друга статті 49 ЦК України).
Аналогічні за змістом приписи закріплені у статті 2 Закону України від 1 липня 2010 року № 2398-VI «Про державну реєстрацію актів цивільного стану» (далі - Закон № 2398-VI).
Внесення змін до актового запису цивільного стану проводиться відповідним органом ДРАЦС за наявності достатніх підстав. За наслідками перевірки зібраних документів орган ДРАЦС складає обґрунтований висновок про внесення змін до актового запису цивільного стану або про відмову в цьому. У разі відмови у внесенні змін до актового запису цивільного стану у висновку вказуються причини відмови та зазначається про можливість її оскарження в судовому порядку (частина перша статті 22 Закону № 2398-VI).
Наказом Міністерства юстиції України 12 січня 2011 року № 96/5 затверджено Правила внесення змін до актових записів цивільного стану, їх поновлення та анулювання (далі - Правила), за змістом пунктів 1.1, 1.5 яких внесення змін до актових записів цивільного стану, які складено органами ДРАЦС України, проводиться за заявами громадян відділами ДРАЦС у випадках, передбачених чинним законодавством.
Підставами для внесення змін в актові записи цивільного стану є, зокрема, рішення суду про встановлення неправильності в актовому записі цивільного стану та рішення, у яких зазначено про внесення конкретних змін в актові записи цивільного стану; постанова адміністративного суду (підпункти 2.13.1, 2.13.2 пункту 2.13 Правил).
Таким чином, органи ДРАЦС за заявою громадян можуть вносити зміни до актових записів на підставі рішень суду, якими встановлено неправильність таких записів та зазначено про внесення до них конкретних змін.
Відповідно до частин першої та другої статті 293 ЦПК України окреме провадження - це вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав, свобод та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав. Суд розглядає в порядку окремого провадження, зокрема, справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення.
У частині першій статті 315 ЦПК України наведено перелік фактів, справи про встановлення яких розглядаються судом. Хоча за змістом частини другої цієї статті зазначений перелік не є вичерпним, проте у судовому порядку можуть бути встановлені тільки ті факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб (якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення).
Питання зміни національності громадянами України регулювалося Указом Президента України 31 грудня 1991 року № 24 «Про порядок зміни громадянами України національності», відповідно до якого національність могла бути змінена особами, які при досягненні 16-річного віку та одержанні паспорта прийняли національність одного з батьків та бажали змінити її відповідно до національності другого з батьків. Зміна національності провадилася відділом внутрішніх справ виконавчого комітету районної, міської, районної у місті ради народних депутатів за місцем проживання заявника. Зміна національності допускалася також і щодо осіб, які обрали національність до прийняття цього Указу. Вказаний Указ втратив чинність на підставі Указу Президента України від 27 січня 1999 року № 70/99.
Чинним законодавством України не передбачено зазначення в актових записах цивільного стану та свідоцтвах про ДРАЦС національності батьків дитини чи осіб, які вступають у шлюб. Тим самим забезпечується рівність усіх незалежно від національності чи етнічного походження, а також право особи вільно обирати та відновлювати національність, як це передбачено статтею 11 Закону України «Про національні меншини в Україні». Примушення громадян у будь-якій формі до відмови від своєї національності не допускається.
Згідно зі статтею 300 ЦК України особа має право на індивідуальність, на збереження своєї національної, культурної, релігійної, мовної самобутності, а також право на вільний вибір форм та способів прояву своєї індивідуальності, якщо вони не заборонені законом та не суперечать моральним засадам суспільства. Таке право підпадає під захист статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка передбачає, що кожна людина має право на повагу до її особистого і сімейного життя. Держава не може втручатися у здійснення цього права інакше ніж згідно із законом та у випадках, необхідних у демократичному суспільстві в інтересах національної і громадської безпеки.
Стаття 11 Конституції України передбачає, що держава сприяє як консолідації та розвиткові української нації, її історичної свідомості, традицій і культури, так і розвиткові етнічної, культурної, мовної та релігійної самобутності національних меншин в Україні.
Згідно зі статтею 3 Рамкової конвенції про захист національних меншин (ратифікована Законом України від 9 грудня 1997 року N 703/97-ВР) кожна особа, яка належить до національної меншини, має право вільно вирішувати, вважатися їй чи не вважатися такою, і таке рішення або здійснення прав у зв'язку з ним не повинно зашкоджувати такій особі.
Відмова від фіксації національності в офіційних документах, що посвідчують особу, та актових записах цивільного стану і відповідних свідоцтвах про ДРАЦС повністю відповідає статті 24 Конституції України, яка гарантує рівність громадян, зокрема, незалежно від етнічного походження, а також статті 11 Закону «Про національні меншини в Україні». Національна належність особи, таким чином, є актом її особистого самовизначення і жодним чином не впливає на публічно-правові відносини такої особи з державою. Фіксація факту національності особи в документі, що її посвідчує, чи в актових записах громадянського стану створила б перешкоду вільному обранню чи відновленню національності, оскільки поставила б таке обрання чи відновлення у залежність від рішення державного органу.
Враховуючи викладене вище, справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства, у зв'язку з неможливістю встановлення в судовому порядку факту щодо належності особи до певної національності.
Згідно із п. 1 ч. 1 ст. 186 ЦПК України суддя відмовляє у відкритті провадження у справі, якщо заява не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.
Таким чином, з урахуванням предмета та підстав заяви, вважаю, що у відкритті провадження у даній справі слід відмовити, оскільки заявлені вимоги ОСОБА_1 підлягають розгляду в порядку адміністративного судочинства.
На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 19, 186, 260, 293, 315, 353, 354 ЦПК України, суддя, -
Відмовити у відкритті провадження у справі за заявою ОСОБА_1 , за участю заінтересованої особи - Відділу державної реєстрації актів цивільного стану у місті Вінниці Центрально-Західного Міжрегіонального управління міністерства юстиції (м.Хмельницький), про визнання факту, що має юридичне значення.
Роз'яснити заявнику, що вона має право звернутися до суду із позовною заявою в порядку адміністративного судочинства.
Заяву з додатками до неї повернути заявнику.
На ухвалу суду може бути подана апеляційна скарга до Вінницького апеляційного суду протягом п'ятнадцяти днів з дня проголошення ухвали. Учасник справи, якому ухвала суду не була вручена у день її проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження якщо апеляційна скарга подана протягом п'ятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду.
Суддя: