Справа № 420/16144/21
09 березня 2022 року Одеський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Бжассо Н.В.,
розглянув у письмовому провадженні в м. Одеса за правилами загального позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльності, зобов'язання вчинити дії
До Одеського окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 , за результатом розгляду якого, позивач просить суд:
Визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації вартості за неотримане речове майно.
Зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 грошову компенсацію за неотримане під час проходження військової служби речове майно.
Зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити середній заробіток за несвоєчасний розрахунок при звільненні (невиплата компенсації за речове майно) на користь ОСОБА_1 за період із 24.08.2021 по день фактичного розрахунку.
Визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо не здійснення повного розрахунку з ОСОБА_1 при звільненні з військової служби в частині невиплати одноразової грошової допомоги при звільненні, передбаченої ст.15 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» .
Зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 одноразову грошову допомогу при звільненні, передбачену ст.15 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», у розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби.
Зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити середній заробіток за несвоєчасний розрахунок при звільненні (одноразову грошову допомогу при звільненні) на користь ОСОБА_1 за період із 24.08.2021 по день фактичного розрахунку.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що він проходив військову службу у ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) та 16.08.2021 року наказом командира 1 загону морської охорони № 270-ОС звільнений з військової служби в запас відповідно до пп. «а» п. 2 ч. 5 ст. 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу». 20.08.2021 року згідно наказу командира 1 загону морської охорони № 275-OC позивача виключено зі списків особового складу та всіх видів забезпечення з 24.08.2021 року.
Разом з тим, позивач зазначає, що при звільненні з військової служби відповідач не виплатив компенсацію за неотримане речове майно та одноразову грошову допомогу при звільненні. На звернення до відповідача з відповідними рапортами позивач отримав відмову, а тому звернувся до суду з вказаним позовом.
Ухвалою суду від 20.09.2021 року відкрито провадження у справі за правилами за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.
01.10.2021 року від представника відповідача надійшов відзив на адміністративний позов, згідно з яким, відповідач зазначає, що 24 вересня 2021 року в/ч НОМЕР_1 сплатила позивачу означену компенсацію за недоотримане речове майно на рахунок позивача, по мірі надходження на рахунок відповідних коштів. При цьому, відповідач зазначає, що вказане не може бути підставою для виплати середнього заробітку за час затримки, оскільки виплата середнього заробітку за своєю правовою природою є формою відповідальності роботодавця за свідомо затриманий остаточний розрахунок, яка застосовується коли роботодавець має намір його затримати або є очевидно винуватим у затримці. Крім того, запізнення із розрахунком із технічних причин що пов'язані з процедурою нарахування та перерахування коштів бюджетними установами, не може бути протиправною затримкою з вини роботодавця, та є несуттєвою. Стосовно одноразової грошової допомоги при звільненні, передбаченої ст.15 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» відповідач зазначає, що до позивача на момент звільнення не могли застосовуватись положення п. 1 ч. 2 ст. 15 «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», оскільки підпунктом 1 п. 9 розділу V Інструкції чітко визначено, що грошова допомога в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби виплачується за наявності календарної вислуги 10 років і більше, а календарна вислуга позивача є меншою від передбаченої законодавством.
Ухвалою суду від 12.10.2021 року суд перейшов до розгляду справи за правилами загального позовного провадження.
Ухвалою суду від 13.12.2021 року судом закрито провадження по справі № 420/16144/21 за позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльність щодо невиплати грошової компенсації за неотримане речове майно, щодо нездійснення повного розрахунку при звільненні та невиплати одноразової грошової допомоги, зобов'язати вчинити певні дії в частині визнання протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо невиплати грошової компенсації вартості за неотримане речове майно, зобов'язання військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити грошову компенсацію за неотримане під час проходження військової служби речове майно. В іншій частині позовних вимог розгляд справи продовжено.
01.02.2022 року позивачем надано заяву про розгляд справи за його відсутності.
Відповідач у судове засідання не з'явився, належним чином та своєчасно повідомлявся про дату, час і місце судового розгляду, про причини неявки суд не повідомив.
Справу розглянуто в порядку письмового провадження у відповідності до ч. 9 ст. 205 КАС України.
Суд розглянув матеріали справи, всебічно і повно з'ясував всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінив надані учасниками судового процесу докази в їх сукупності та робить наступні висновки.
ОСОБА_1 проходив військову службу в ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) (а.с.15-16).
Згідно з витягом з наказу командира 1 загону морської охорони Регіонального управління Морської охорони Адміністрації Державної прикордонної служби України від 16.08.2021 року № 270 - ОС «Про особовий склад», старшого лейтенанта ОСОБА_1 , старшого офіцера (старшого оперуповноваженого) відділення організації оперативно-розшукової діяльності оперативно-розшукового відділу звільнено з військової служби в запас відповідно до пп. «а» п. 2 ч. 5 ст. 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» (у зв'язку із закінченням строку контракту) (а.с.64).
20.08.2021 року згідно наказу командира 1 загону морської охорони № 275-OC позивача виключено зі списків особового складу та всіх видів забезпечення з 24.08.2021 року.
18.08.2021 року позивач звернувся до заступника командира загону - начальника ОРВ 1 загону морської охорони капітана 1 рангу ОСОБА_2 , з рапортом про виплату одноразової грошової допомоги при звільненні на підставі наказу МВС України від 25.06.2018 №558 «Про затвердження Інструкції про порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Державної прикордонної служби України» та беручи до уваги ст. 15 Закону Україно «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (а.с.65).
Як встановлено судом та не заперечується сторонами, відповідь на рапорт позивача відповідачем не надано.
Відповідно до розрахункової відомості № 146 від 24.09.2021 року на виплату грошової компенсації за неотримане речове майно за вересень 2021 року та розрахункової відомості № 41 від 24.09.2021 року на виплату грошової компенсації за неотримане речове майно за вересень 2021 року позивачу виплачено 42772, 90 грн. грошової компенсації за неотримане речове майно за вересень 2021 року (а.с.61-62).
Згідно зі ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до ч. 1 ст. 2 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України, іноземців та осіб без громадянства, пов'язаній з обороною України, її незалежності та територіальної цілісності.
Відповідно до ст. 1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», соціальний захист військовослужбовців - діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі. Це право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, у старості, а також в інших випадках, передбачених законом.
Згідно з ч. 2 ст. 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.
Приписами ч. 3 ст. 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця. Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону.
Щодо вимоги позивача про визнання протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо невиплати одноразової грошової допомоги при звільненні, передбаченої ст.15 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» та зобов'язання нарахувати та виплатити позивачу одноразову грошову допомогу при звільненні, передбачену ст. 15 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», у розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби, суд зазначає наступне.
Згідно з абз. 1 п. 2 ст. 15 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, які звільняються зі служби за станом здоров'я, виплачується одноразова грошова допомога в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби. У разі звільнення з військової служби за віком, у зв'язку із скороченням штатів або проведенням організаційних заходів, закінченням строку контракту, у зв'язку з прямим підпорядкуванням близькій особі, систематичним невиконанням умов контракту командуванням, на підставах, визначених пунктом 1 частини другої статті 36 Закону України «Про розвідку», а також у зв'язку з настанням особливого періоду та небажанням продовжувати військову службу військовослужбовцем-жінкою, яка має дитину (дітей) віком до 18 років одноразова грошова допомога в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби виплачується за наявності вислуги 10 років і більше.
Пунктом 4 постанови Кабінету Міністрів України «Про порядок обчислення вислуги років, призначення та виплати пенсій і грошової допомоги особам офіцерського складу, прапорщикам, мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ, поліцейським та членам їхніх сімей» № 393 від 17.07.1992 року (далі - Порядок № 393) установлено, що строкова військова служба зараховується до вислуги років для призначення пенсій особам, зазначеним в абзаці першому пункту 1 цієї постанови, у календарному обчисленні, а в разі її проходження в умовах, визначених у пункті 3 цієї постанови, у віддалених і високогірних місцевостях або в інших умовах, які згідно із законодавством колишнього СРСР були підставою для зарахування до вислуги років для призначення пенсії на пільгових умовах, - у відповідному пільговому обчисленні.
За змістом п. 10 Порядку № 393 військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, поліцейським, співробітникам Служби судової охорони, особам рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ, органів і підрозділів цивільного захисту, податкової міліції, Державної кримінально-виконавчої служби:
які звільняються із служби за станом здоров'я, виплачується одноразова грошова допомога в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби;
військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, поліцейським, особам рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ, органів і підрозділів цивільного захисту, податкової міліції, Державної кримінально-виконавчої служби, які звільняються із служби за віком, за наявності вислуги 10 років і більше виплачується одноразова грошова допомога в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби.
Зазначеним в абзаці першому цього пункту військовослужбовцям, поліцейським і особам рядового і начальницького складу: які звільняються із служби за службовою невідповідністю, у зв'язку із систематичним невиконанням ними умов контракту, у зв'язку з обвинувальним вироком суду, що набрав законної сили, одноразова грошова допомога не виплачується; які звільняються із служби повторно, одноразова грошова допомога виплачується за період їх календарної служби з дня останнього зарахування на службу без урахування періоду попередньої служби, за винятком тих осіб, що при попередньому звільненні не набули право на отримання такої допомоги.
В силу положень пункту 1 розділу XXXII «Виплата одноразової грошової допомоги при звільненні з військової служби» наказу Міністерства внутрішніх справ України від 15.03.2020 року № 200, особам офіцерського складу, особам рядового, сержантського і старшинського складу, які проходять військову службу за контрактом, що звільняються зі служби, виплачується одноразова грошова допомога в розмірах, визначених статтею 15 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».
Аналіз наведених норм свідчить про те, що поняття «календарна вислуга років» застосовується не для позначення необхідної для призначення допомоги вислуги років, а для визначення розміру грошової допомоги: «в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби». При цьому, умовою набуття права на призначення та виплату одноразової грошової допомоги відповідно до частини другої статті 15 «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» є наявність у військовослужбовця вислуги 10 років і більше.
Таким чином, в ч. 2 ст. 15 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» відсутня пряма вказівка на те, що право на призначення та виплату одноразової грошової допомоги виникає за наявності 10 і більше календарних років вислуги.
Аналогічного правового висновку дійшов Верховний Суд у постановах по справі № 822/3008/17 від 24.11.2020 року, по справі № 806/2104/17 від 11 квітня 2018 року та по справі № 380/2427/20 від 21 квітня 2021 року.
Отже, твердження відповідача про наявність обов'язкової умови для виплати одноразової грошової допомоги вислуги років понад 10 років, саме у календарному обчисленні такої вислуги, суд вважає необґрунтованими, оскільки вказані доводи ґрунтуються на неправильному тлумаченні відповідачем вимог законодавства.
Відповідно до ст. 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» , постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» наказом Міністерства оборони України від 07.06.2018 року № 260 затверджено Порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам.
Вказані нормативно-правові акти не визначають підстави та порядок відшкодування військовослужбовцям за затримку виплати належних сум грошового забезпечення, у зв'язку із чим в таких випадках мають застосовуватися норми трудового законодавства.
Згідно з ч. 1 ст. 117 КЗпП України, в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Відповідно до ч. 2 ст. 117 КЗпП України, при наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
Аналіз наведених норм матеріального права дає підстави для висновку, що передбачений ч. 1 ст. 117 КЗпП України обов'язок роботодавця щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні настає за умови невиплати з його вини належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені у статті 116 КЗпП України, при цьому визначальними є такі юридично значущі обставини, як виплата належних працівникові сум при звільненні та факт проведення з ним остаточного розрахунку.
Отже, не проведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Суд наголошує, що ст. 116 КЗпП оперує поняттям «всі суми, що належать працівнику», а стаття 117 цього Кодексу передбачає санкцію за невиплату відповідних сум при звільненні.
Як встановлено судом, позивача з 24.08.2021 року виключено зі списків особового складу та всіх видів забезпечення, проте, розрахунок при звільненні відповідачем проведено не у повному обсязі та не виплачено одноразову грошову допомогу при звільнені відповідно до ч. 2 ст. 15 «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», що є підставою для виплати позивачу середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Аналогічних висновків суд дійшов відносно вимоги про зобов'язання Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити середній заробіток за несвоєчасний розрахунок при звільненні щодо невиплати компенсації за речове майно на користь ОСОБА_1 за період із 24.08.2021 по день фактичного розрахунку так, як вказаний розрахунок відповідачем проведено 24.09.2021 року, а не в момент звільнення зі служби.
З урахуванням вищевикладеного, суд робить висновок, що адміністративний позов ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 належить до задоволення.
Відповідно до ч. 1, 2 ст. 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
Згідно з ч. 3 ст. 139 КАС України, при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.
Враховуючи, що позивач звільнений від сплати судового збору відповідно до Закону України «Про судовий збір», підстави для вирішення питання щодо стягнення витрат у вигляду судового збору - відсутні.
Доказів щодо понесення позивачем інших судових витрат матеріали справи не місять.
Таким чином, суд робить висновок про наявність підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_1 .
Керуючись ст.ст.2, 3, 6, 8, 9, 73, 74, 75, 76, 77, 94, 173-183, 192-228, 243, 245, 246, 250, 262, 295 КАС України, суд
Задовольнити адміністративний позов ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльності, зобов'язання вчинити дії.
Зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити середній заробіток за несвоєчасний розрахунок при звільненні (невиплата компенсації за речове майно) на користь ОСОБА_1 за період із 24.08.2021 по день фактичного розрахунку.
Визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо не здійснення повного розрахунку з ОСОБА_1 при звільненні з військової служби в частині невиплати одноразової грошової допомоги при звільненні, передбаченої ст.15 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» .
Зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 одноразову грошову допомогу при звільненні, передбачену ст.15 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», у розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби.
Зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити середній заробіток за несвоєчасний розрахунок при звільненні (одноразову грошову допомогу при звільненні) на користь ОСОБА_1 за період із 24.08.2021 по день фактичного розрахунку.
Відповідно до ст. 255 КАС України рішення суду першої інстанції набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Згідно з ч. 1 ст. 295 КАС України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів. Якщо в судовому засіданні було проголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складання повного тексту рішення.
Апеляційна скарга подається учасниками справи до П'ятого апеляційного адміністративного суду.
Позивач: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_2 ).
Відповідач: Військова частина НОМЕР_3 ( АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ: НОМЕР_4 ).
Повний текст рішення складений та підписаний судом 09 березня 2022 року.
Суддя Н.В. Бжассо