Справа № 202/2543/16-ц
Провадження № 2/202/319/2022
17 лютого 2022 року Індустріальний районний суд м. Дніпропетровська
у складі: головуючого судді - Слюсар Л.П.,
за участю секретаря - Пеки Д.В.,
представника позивача - Чумака С.О.,
відповідача - ОСОБА_1 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпро цивільну справу за позовною заявою Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, -
Позивач у квітні 2016 року звернувся до Індустріального районного суду м. Дніпропетровська із позовною заявою до відповідача ОСОБА_1 про стягнення заборгованості.
В обґрунтування своїх вимог зазначив, що відповідно до договору №DND0GA00000073 від 24.04.2008 року відповідач ОСОБА_1 отримала кредит у розмірі 39371,50 дол. США зі сплатою за користування ним відсотків з кінцевим терміном повернення 24.04.2018 року.
У зв'язку з неналежним виконанням відповідачем ОСОБА_1 взятих на себе зобов'язань з повернення кредиту, виникла заборгованість, яка станом на 05.04.2016 року становить 16971,05 доларів США та складається з: 12976,28 доларів США - тіла кредиту; 1504,11 доларів США - заборгованості по відсоткам за користування кредитом; 121,32 доларів США - заборгованості по комісії за користування кредитом; 1552,03 доларів США - пені за несвоєчасність виконання зобов'язань за договором; штрафів: 9,62 доларів США - штрафу (фіксована частина), 807,69 доларів США - штрафу (процентна складова).
Враховуючи викладене, ПАТ КБ «ПриватБанк» просить стягнути на його користь з відповідача заборгованість за кредитним договором у розмірі 16971,05 доларів США, що за курсом 25,99 грн., відповідно до службового розпорядження НБУ від 05.04.2016 року складає 441077,49 грн. та судові витрати у справі.
21.06.2016 року ОСОБА_1 звернулася до суду із зустрічною позовною заявою до ПАТ КБ «ПриватБанк» про захист порушеного права споживача фінансових послуг, визнання кредитного договору недійсним, яка була прийнята судом до спільного розгляду із первісним позовом та об'єднана в одне провадження.
Рішенням Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 06 лютого 2020 року узадоволенні позовних вимог Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості відмовлено та відмовлено у задоволенні зустрічних позовних вимог ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» про захист порушеного права споживача фінансових послуг, визнання кредитного договору недійсним.
З таким рішенням суду в частині відмови у задоволенні первинних позовних вимог АТ КБ «ПриватБанк» не погодився та подав апеляційну скаргу, в якій просив скасувати рішення суду в оскаржуваній частині та постановити нове рішення в цій частині, яким задовольнити його позовні вимоги в повному обсязі.
Постановою Дніпровського апеляційного суду від 30 вересня 2020 року апеляційну скаргу Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» залишено без задоволення. Рішення Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 06 лютого 2020 року в оскаржуваній частині залишено без змін.
Постановою Верховного Суду від 26 травня 2021 року рішення Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 06 лютого 2020 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 30 вересня 2020 року в частині позовних вимог Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» скасовано, а справу в цій частині направлено на новий розгляд до суду першої інстанції.
Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 14.06.2021 року головуючим суддею у справі визначено суддю Слюсар Л.П., ухвалою якої від 15 червня 2021 року справу призначено до розгляду в загальному позовному провадженні до підготовчого судового засідання.
01.12.2021 року від представника позивача АТ КБ «ПриватБанк» надійшла відповідь на додаткові пояснення відповідача від 12.10.2021 року з урахуванням позиції Верховного Суду і наданням відповідачем контррозрахунку. Вказав, що наданий 12.10.2021 року відповідачем контррозрахунок про сплату заборгованості по кредитному договору не відповідає дійсним обставинам по справі і не може враховуватись судом при ухвалені судового рішення, оскільки не враховує в собі наявність порушення зобов'язань з боку відповідача, сплати пені, штрафів, відсотків, комісії за порушення зобов'язань за кредитним договором, передбаченими параграфом 5 кредитного договору №DND0GA00000073 від 24.04.2008 року, яким визначено відповідальність сторін і параграфу 3, щодо порядку розрахунків. Зазначене підтверджується матеріалами справи, а саме додатком №4 до Висновку експерту №6/11.3/3/2376 від 31.03.2017 р., в якому визначено відомості про суми сплачених коштів на погашення заборгованості за кредитним договором №DND0GA00000073 від 24.04.2008 року, та розподіл коштів на сплату винагороди, відсотків та тіла кредиту, розрахунком заборгованості за виписками Банку за рахунками. Вказав, що надана виписка по рахунку та розрахунок заборгованості, є належними та допустимими доказами по справі, що підтверджують заборгованість відповідача.
Звернув увагу на те, що в своєму контррозрахунку відповідач вводить суд в оману, щодо належного виконання нею зобов'язань за період з 2008 року по 2014 рік. Тому посилання ОСОБА_1 і її представника, що фактична сума за тілом кредиту, що наведена у контррозрахунку та інші складові позовних вимог не співпадають з розміром заявлених банком позовних вимог, не заслуговують на увагу і не можуть прийматися судом, оскільки є не обґрунтованими, безпідставними і не доказаними.
Вказав на безпідставність посилання відповідача в письмових поясненнях на Постанову Правління НБУ №168 від 10.05.2007 року «Про затвердження Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту» та вимог ст.11 Закону України «Про захист прав споживача». Так, за час розгляду даної справи, дійсність і законність умов кредитного договору №DND0GA00000073 від 24.04.2008 року оскаржувалось ОСОБА_1 за зустрічною позовною заявою, в задоволенні якої їй було відмовлено в повному обсязі. Постановою Верховного суду від 26 травня 2021 року, рішення Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 06 лютого 2020 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 30 вересня 2020 року в частині позовних вимог Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» скасовано, а справу в цій частині направлено на новий розгляд до суду першої інстанції.
В додаткових поясненнях, які надійшли до суду 14.01.2022 року представник відповідача надала уточнюючий контррозрахунок з урахуванням Додатку 4 до Висновку експерта від 31.03.2017 р., в якому міститься інформація про погашення відповідачем кредитних зобов'язань. Зауважила, що висновком експерта чітко підтверджено суму виданих банком та отриманих відповідачем кредитних коштів у розмірі 34300,00 дол. США. Видача позивачем кредиту у розмірі 39371,50 дол. США, як заявлено позивачем у позовній заяві, не підтверджено належним доказом. Вказала, що заборгованість за тілом кредиту з моменту повного припинення оплати по кредиту дорівнює 8005,00 доларів США, та зазначена сума значно відрізняється від заявленої банком у позові 12976,28 доларів США. Крім того сума боргу за тілом кредиту складає за мінусом винагороди за резервування ресурсів 6305,11 доларів США (8005,75-1700,64).
З огляду на те, що фактично сума за тілом кредиту, наведена у розрахунку відповідача, не співпадає з розміром заявлених банком позовних вимог в цій частині, відповідно відповідач наполягає на тому, що інші складові позовних вимог є не обґрунтованими та, відповідно, задоволенню не підлягають.
Що стосується твердження позивача про надання ним відповідачу кредиту у розмірі 3675,00 доларів США відповідно до п.8.1 Кредитного договору, зауважила, що факт надання вказаної суми позивачем та її отримання відповідачем не підтверджено належними доказами. Просила в позові відмовити.
Ухвалою Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 07 лютого 2022 року закрито підготовче провадження.
В судовому засіданні представник позивача АТ КБ «ПриватБанк» позовні вимоги підтримав з наведених в позові та в відповіді на додаткові пояснення відповідача підстав. Просив суд позов задовольнити.
Відповідач в судовому засіданні позовні вимоги визнала частково в частині наданого представником відповідача розрахунку.
Суд, заслухавши представника позивача, відповідача, дослідивши матеріали справи, вважає позовні вимоги такими, що підлягають задоволенню частково з наступних підстав.
Судом встановлено, що між Закритим акціонерним товариством комерційний банк «ПриватБанк» (правонаступником якого є Публічне акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк», а його правонаступником, у свою чергу, АТ КБ «ПриватБанк») та ОСОБА_1 був укладений кредитний договір № DND0GA00000073 від 24.04.2008 року, згідно з яким ОСОБА_1 отримала кредит у розмірі 39371,50 дол. США зі сплатою за користування ним відсотків 1,08 % на місяць на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення 24.04.2018 року.
За змістом п. 1.1 вказаного вище договору, банк зобов'язується надати позичальникові кредитні кошти шляхом видачі готівки через касу чи/або перерахування на рахунок, визначений в п.8.1 Договору. Строк, вид кредиту, цілі, розмір кредиту, відсотків, винагород, розмір щомісячного платежу, період сплати, порядок погашення заборгованості за цим Договором, визначені у розділі 8 Договору.
Згідно з п.8.1 Договору Банк зобов'язується надати позичальнику кредитні кошти на строк з 24.04.2008 року по 24.04.2018 року включно, у вигляді непоновлювальної кредитної лінії у розмірі 39371,50 дол. США на наступні цілі: у розмірі 34300,00 дол. США на споживчі цілі (покращання житлових умов), у розмірі 1029,00 дол. США на сплату винагороди за надання фінансового інструменту у момент надання кредиту, 196,00 дол. США - страхування майна, 171,50 дол. США - особисте страхування, а також у розмірі 3675,00 дол. США на сплату страхових платежів у випадках та в порядку, передбачених п.п 2.1.3, 2.2.7 даного Договору, зі сплатою за користування кредитом відсотків у розмірі 1,08% на місяць на суму залишку заборгованості за Кредитом, винагороди за надання фінансового інструменту у розмірі 3,00% від суми виданого кредиту з моменту надання кредиту, винагороди за надання фінансового інструменту у розмірі 0,00% від суми виданого кредиту щомісяця в період сплати, винагорода за резервування ресурсів у розмірі 0,96% річних від суми зарезервованих ресурсів, винагороди за проведення додаткового моніторингу, згідно з п.7.2 даного Договору. Періодом сплати вважати період з 24 по 30 число кожного місяця.
Погашення заборгованості за цим договором (за винятком винагороди, що сплачується в момент надання кредиту) здійснюється в наступному порядку: щомісяця в період сплати позичальник повинен надати Банку кошти (щомісячний платіж) у сумі 556,68 дол. США, згідно Графіку погашення кредиту (Додаток 2 до Кредитного Договору) для погашення заборгованості за Кредитним договором, що складається із заборгованості по кредиту, відсоткам, винагороди, комісії.
Забезпеченням виконання Позичальником зобов'язань за даним Договором виступає іпотека квартири 1-кімнатна квартира загальною площею 31,70 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .
Згідно з п.5.5 Договору термін позовної давності по вимогам стягнення кредиту, відсотків за користування кредитом, винагороди, неустойки - пені, штрафів за даним договором встановлюється сторонами тривалістю п'ять років.
Як вказує у своїй позовній заяві позивач, у зв'язку з неналежним виконанням відповідачем ОСОБА_1 умов кредитного договору DND0GA00000073 від 24.04.2008 року заборгованість станом на 05.04.2016 року склала 16971,05 доларів США та складається з: 12976,28 доларів США - тіла кредиту; 1504,11 доларів США - заборгованості по процентам за користування кредитом; 121,32 доларів США - заборгованості по комісії за користування кредитом; 1552,03 доларів США - пені за несвоєчасність виконання зобов'язань за договором; штрафів: 9,62 доларів США - штрафу (фіксована частина), 807,69 доларів США - штрафу (процентна складова).
Аналізуючи спірні правовідносини, суд доходить наступних висновків.
Відповідно до ч. 1 ст. 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послуги, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Відповідно до ст. 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
За змістом ст. ст. 610, 612 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання. Боржник вважається таким, що прострочив виконання, якщо він не виконав його у строк, передбачений умовами договору або встановлений законом.
Частиною першою статті 1055 ЦК України передбачено, що кредитний договір укладається у письмовій формі.
Згідно із вимогами ч. 2 ст. 1050 ЦК України, якщо договором встановлено обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до ст. 1048 цього Кодексу.
Згідно ст. 1054 ЦК України, обов'язком Позичальника за кредитним договором є зокрема повернення кредиту та сплата процентів за користування ним.
Статтею 1049 ЦК України визначено, що позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.
Згідно зі ст. 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Відповідно до ст.599 ЦК України, зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Статтею ст. 625 ЦК України визначено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.
Щодо заявлених позовних вимог позивача про стягнення заборгованості за кредитом в розмірі 12976,28 дол. США та заборгованості по процентам за користування кредитом в розмірі 1504,11 дол. США, то суд виходить з наступного.
Оскільки у відповідача виникли сумніви щодо правильності, обґрунтованості та відповідності умовам договору розрахунку заборгованості в цілому, то за клопотання представника відповідача при первинному розгляді справи була призначена судова економічна експертиза.
Так, Ухвалою Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 18.11.2016 року по справі за клопотанням представника ОСОБА_1 було призначено судово-економічну експертизу для визначення чи є документально підтвердженим та достовірним факт виконання ПАТ КБ «ПриватБанк» умов п. 8.1. кредитного договору - надання Позичальнику ОСОБА_1 грошових коштів у розмірі 39 371,50 доларів США, підтверджений первинною бухгалтерською документацією, що надана банком; якою є реальна процентна ставка (у процентах річних) та «абсолютне значення подорожчання кредиту» на момент укладання кредитного договору; чи відповідають нараховані при дослідженні реальна процентна ставка і абсолютне значення подорожчання кредиту зазначеним в цьому договорі процентам за користування кредитом; чи підтверджується документально факт виконання ПАТ КБ «ПриватБанк» вимог Постанови Правління НБУ № 168 від 10.05.2007 року «Про затвердження Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту» та вимог Закону України «Про захист прав споживачів» - доведення до Позичальника ОСОБА_1 інформації щодо: наявних форм кредитування з коротким описом відмінностей між ними, в тому числі між зобов'язаннями споживача; тип відсоткової ставки; детальний розпис сукупної вартості кредиту (в процентному значенні та грошовому виразі) з урахуванням відсоткової ставки за кредитом та вартості всіх послуг (реєстратора, нотаріуса, страховика, оцінювача), пов'язаних з одержанням, обслуговуванням, погашенням кредиту та укладенням договору про надання споживчого кредиту, річну відсоткову ставку за кредитом; які види відповідальності Позичальника ОСОБА_1 передбачені умовами кредитного договору в разі несвоєчасного погашення заборгованості по кредиту; чи відповідає дійсності заборгованість позичальника ОСОБА_1 , вказана позивачем ПАТ КБ «ПриватБанк» в позовній заяві, станом на 05.04.2016 року, що на думку позивача становить 16 971,05 доларів США складається із: заборгованості за сумою кредиту - 12 976,28 доларів США; заборгованості за відсотками за користування кредитом - 1 504,11 доларів США; заборгованості по комісії за користування кредитом - 121,32 доларів США; пені за несвоєчасність виконання зобов'язань за договором - 1 552,03 доларів США; штрафу (фіксована частина) - 9,62 доларів США; штрафу (процентна складова) - 807,69 доларів США.
Відповідно до висновку судового експерта Буряк Т.М. № 6/11.3/2376 від 31.03.2017 року документально підтверджується видача Банком позичальникові грошових коштів лише у розмірі 34300,00 доларів США; видача позичальникові грошових коштів у розмірі 2806,20 доларів США документально не підтверджується, у зв'язку з відсутністю первинної бухгалтерської документації, що передбачена вимогами Постанови правління НБУ №337 від 14.08.2003 року «Про затвердження інструкції про касові операції в банках України». Відповідно до вказаного висновку судового експерта, останньому не видається можливим провести розрахунки заборгованості за тілом кредиту, відсотками, винагородою, пенею та штрафами по кредитному договору та підтвердити чи відповідає дійсності заборгованість позичальника ОСОБА_1 , вказана ПАТ КБ «ПриватБанк» у розрахунку заборгованості, оскільки по-перше для проведення експертизи Банком не надані документи для підтвердження видачі кредиту в сумі 2806,20 доларів США, тобто невідомий початковий залишок для здійснення розрахунків; по-друге у зв'язку з наявністю протиріч в зазначених методах нарахування відсотків, які передбачені різними пунктами кредитного договору, а саме п. 3.2 (Факт/360) та п. 8.1 (30/360), тобто є невизначеність в тому, який необхідно застосовувати метод нарахування відсотків; по-третє у зв'язку з наявністю різних форм цивільно-правової відповідальності за одне й те саме правопорушення - прострочення виконання боргових зобов'язань, тобто не зрозуміло чи можливо здійснювати одночасно нарахування і пені, і штрафів.
Стаття 110 ЦПК України встановлює, що висновок експерта для суду не має заздалегідь встановленої сили і оцінюється судом разом із іншими доказами за правилами, встановленими статтею 89 цього Кодексу.
Суд не приймає до уваги Висновок судового експерта Буряк Т.М. № 6/11.3/2376 від 31.03.2017 року, оскільки експертиза проведена неякісно, містить суперечності, експертом не досліджені всі надані докази по справі.
Також, суд критично відноситься до наданого відповідачем контррозрахунку, оскільки ним не враховано порушення зобов'язань з боку відповідача, сплати пені, штрафів, відсотків, комісії за порушення зобов'язань за кредитним договором, передбаченими параграфом 5 кредитного договору №DND0GA00000073 від 24.04.2008 року, яким визначено відповідальність сторін і параграфу 3, щодо порядку розрахунків. Зазначене підтверджується матеріалами справи, а саме додатком №4 до Висновку експерту №6/11.3/3/2376 від 31.03.2017 р., в якому визначено відомості про суми сплачених коштів на погашення заборгованості за кредитним договором №DND0GA00000073 від 24.04.2008 року, та розподіл коштів на сплату винагороди, відсотків та тіла кредиту, розрахунком заборгованості за виписками Банку за рахунками.
Так в контрозрахунку зазначено, що відповідачем 30.07.2009 року, 30.08.2009 року, 30.05.2012, 30.01.2014 року фактично сплачувалось 556,68 дол. США. Однак в Додатку №4 до Висновку експерта №6/11.3/2376 від 31.03.2017 р. та виписці по рахунку № НОМЕР_1 вбачається, що ОСОБА_1 в липні 2009 року сплачено 400 дол. США, а в серпні 2009 року 100 дол. США, в травні 2012 року 234,50 дол. США, в січні 2014 року 7 дол. США.
Крім того, в контррозрахунку не враховано сплату Банком страхових платежів відповідно до п.2.1.3, 2.1.7 та 8.1 кредитного договору №DND0GA00000073 від 24.04.2008 року, що призвело до збільшення тіла кредиту.
Виходячи із вищевикладеного, суд доходить висновку, що надана АТ КБ «ПриватБанк» виписка по рахунку та розрахунок заборгованості, є належними та допустимими доказами по справі, що підтверджують заборгованість відповідача.
Так, в судовому встановлено, що кредитний договір підписаний сторонами, які досягли згоди з усіх істотних умов договору, мали необхідний обсяг цивільної дієздатності, їх волевиявлення було вільним і відповідало їхній внутрішній волі, ОСОБА_1 на момент укладення договору не заявляла додаткових вимог щодо вказаного кредитного договору та тривалий час до червня 2015 року виконувала його умови, що свідчить про прийняття нею таких умов, а тому виходячи із вище викладеного, оскільки відповідач ОСОБА_1 не виконала зобов'язань за кредитним договором, суд вважає, що позовні вимоги в частині стягнення заборгованості за тілом кредиту в розмірі 12976,28 дол. США та заборгованість по процентам за користування кредитом у розмірі 1504,11 дол. США. законні, обґрунтовані і підлягають задоволенню.
Відповідно до правового висновку, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду України від 16 січня 2019 року у справі № 464/3790/16-ц (провадження № 14-465цс18) стягнення заборгованості за кредитним договором в іноземній валюті не суперечить законодавству України, якщо в іноземній валюті надавався кредит за договором і позивач просить стягнути суму боргу у валюті. Разом зі стягненням заборгованості в іноземній валюті суд має право стягнути й проценти за кредитним договором в іноземній валюті, оскільки такий процент є не фінансовою санкцією, а платою за користування грошима.
Також позивачем заявлено вимогу щодо стягнення заборгованості за пенею, нарахованою за неналежне повернення кредиту в розмірі 1552,03 дол. США.
Як вбачається із матеріалів справи, відповідно до п.5.1 Договору у випадку несвоєчасного погашення заборгованості по кредиту, Позичальник сплачує банку пеню у розмірі, який визначений у п.8.4 Договору за кожний день прострочки. При цьому відсотки за користування кредитом на суму простроченої заборгованості додатково до визначеної банком пені не нараховуються. Сплата пені здійснюється у гривні. У випадку, якщо кредит виплат надається в іноземній валюті, пеня сплачується в гривневому еквіваленті по курсу НБУ на дату сплати.
Відповідно до п.8.4 Договору при порушенні Позичальником зобов'язань із погашення Кредиту, Позичальник сплачує Банку пеню у розмірі 0,15% від суми простроченої заборгованості по кредиту за кожний день прострочки, але не менше 1 гривні.
Відповідно до частини першої статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, яке боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.
Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (частина третя статті 549 ЦК України).
Предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно.
Виходячи із вищевикладеного, із відповідача підлягає стягненню на користь позивача пеня в гривневому еквіваленті в розмірі 40337,26 грн. (1552,03 дол. США(що за курсом 25,99 грн., відповідно до службового розпорядження НБУ від 05.04.2016 року) х 25,99 грн.)
Вирішуючи питання про стягнення заборгованості по комісії за користування кредитом в розмірі 121,32 дол. США, яка підлягає стягненню ОСОБА_1 , суд виходить з наступного.
Відповідно до статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.
При цьому законодавством визначено декілька наслідків невідповідності правочину нормам актів цивільного законодавства: недійсність правочину або його нікчемність у випадках, визначених законом (стаття 215 ЦК України).
За положеннями частини другої статті 215 ЦК України правочин є нікчемним, якщо його недійсність прямо встановлена законом. Визнання у такому випадку правочину недійсним в окремому порядку не вимагається.
Зазначені положення законодавства поширюються як на договори як вид правочинів загалом, так і на окремі положення певних видів договорів, зокрема договорів кредиту.
Згідно із частинами першою, третьою статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, установлених договором, а позичальник - повернути кредит та сплатити відсотки.
Особливості регулювання відносин за договором про надання споживчого кредиту встановлені законом.
Оскільки споживач є вразливою стороною договірних відносин, законодавець визначився з посиленим захистом споживачів шляхом прийняття Закону України «Про захист прав споживачів» та Закону України «Про споживче кредитування», який набрав чинності 10 червня 2017 року.
За положеннями абзацу третього частини четвертої статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» кредитодавцю забороняється встановлювати в договорі про надання споживчого кредиту будь-які збори, відсотки, комісії, платежі тощо за дії, які не є послугою у визначенні цього Закону. Умова договору про надання споживчого кредиту, яка передбачає здійснення будь-яких платежів за дії, які не є послугою у визначенні цього Закону, є нікчемною.
Згідно із цим Законом послуга - це діяльність виконавця з надання (передачі) споживачеві певного визначеного договором матеріального чи нематеріального блага, що здійснюється за індивідуальним замовленням споживача для задоволення його особистих потреб; споживчий кредит - це кошти, що надаються кредитодавцем (банком або іншою фінансовою установою) споживачеві на придбання продукції (пункти 17 і 23 статті 1).
Отже, послугою з надання споживчого кредиту є діяльність банку або іншої фінансової установи з передачі споживачу коштів на придбання продукції для його особистих потреб, а тому встановлення кредитором будь-яких зборів, відсотків, комісій, платежів за інші дії, ніж надання коштів на придбання продукції, є незаконним, а такі умови споживчого кредиту є нікчемними і не потребують визнання недійсними.
З цих підстав, суд доходить висновку про те, що умова кредитного договору щодо встановлення комісії суперечить вимогам статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів». Таким чином, банк не може встановлювати платежі, які споживач повинен сплатити на користь банку за дії, які не є послугою банку. До таких самих висновків прийшов Верховний Суд України у постанові по справі № 6-2071цс16 від 06 вересня 2017 року та КЦС ВС від 19.08.2020 року у постанові по справі №641/11984/15-ц, визнавши умову кредитного договору щодо встановлення щомісячної комісії за обслуговування кредитної заборгованості нікчемною.
Враховуючи викладене, суд вважає за необхідне відмовити у задоволенні позовних вимог в частині стягнення з відповідача суми комісії.
Щодо стягнення штрафу (фіксована частина) - 9,62 доларів США; штрафу (процентна складова) - 807,69 доларів США, то суд виходить з наступного.
Відповідно до п.5.4 Договору при порушені позичальником строків платежів по будь-якому із грошових зобов'язань, передбачених Кредитним договором більш ніж на 30 днів. Позичальник сплачує Банку штраф у розмірі 250 грн. +5% від суми позову.
Нарахування неустойки за кожен випадок порушення зобов'язань, передбаченої п.п.5.1, 5.2, 5.3 здійснюється протягом 3 (трьох) років з дня, коли відповідне зобов'язання повинне бути виконане позичальником.
Як вбачається із кредитного договору банк просив стягнути подвійне стягнення за одне і те ж порушення умов договору, тобто пені та штрафів. Однак, положеннями статті 61 Конституції України ніхто не може бути двічі притягнутий до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення.
Свобода договору є однією із загальних засад цивільного законодавства, що передбачено у пункті 3 частини першої статті 3 ЦК України.
Одним із основоположних принципів цивільного судочинства є справедливість, добросовісність та розумність, що передбачено у пункті 6 частини першої статті 3 ЦК України.
Тобто дії учасників цивільних правовідносин мають відповідати певному стандарту поведінки та характеризуватися чесністю, відкритістю та повагою до інтересів іншої сторони чи сторін договору.
У частинах першій, третій статті 509 ЦК України вказано, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (у тому числі сплатити гроші), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.
З огляду на викладене, суд не вбачає законних підстав для задоволення позовних вимог позивача в частині стягнення штрафів.
Відповідно до частини другої статті 77 ЦПК України предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
У справах про стягнення заборгованості за кредитним договором до предмета доказування включається наступна сукупність фактів: укладення кредитного договору, надання грошових коштів позичальнику у розмірах та на умовах, встановлених договором, повернення, часткове повернення чи не повернення кредитних коштів та сплата процентів, розмір заборгованості, що утворилась.
За змістом ч.ч.1, 2, 3 ст. 12, ч.ч. 1, 2 ст.13 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін.
Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та їх обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Збирання доказів у цивільних справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом.
Частинами 1, 6 статті 81 ЦПК України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Відповідно до приписів ст. 12 Цивільного процесуального кодексу України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Статтями 77,78 ЦПК України визначено поняття належності та допустимості доказів.
Відповідно до правил статті 78 ЦПК про допустимість доказів обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть бути підтверджуватися іншими засобами доказування.
Статтями 81,82 ЦПК України встановлені правила звільнення сторони від доказування та розподілу обов'язків по доказуванню між сторонами.
Відповідно до ст.13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Слід також зазначити, що Європейський суд з прав людини вказав, що п. 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматися як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).
Таким чином, аналізуючи надані докази та даючи їм правову оцінку, враховуючи встановлені судом наведені вище обставини, підтверджені доказами, які досліджені в судовому засіданні, оцінивши їх належність, допустимість, достовірність, а також достатність і взаємний зв'язок у їх сукупності, встановивши правовідносини, які випливають із встановлених обставин, та правові норми, які підлягають застосуванню до цих правовідносин, суд доходить висновку, що позовні вимоги позивача підлягають задоволенню частково в частині стягнення заборгованості за тілом кредиту, відсотками за користування кредитом та пенею.
Вирішуючи питання розподілу судових витрат, суд керується приписами ст.141 ЦПК України, тому з відповідача ОСОБА_1 підлягає стягненню на користь позивача судові витрати у розмірі 6616 грн.16 коп.
Керуючись ст. ст. 526, 533, 549, 551,611, 625, 1054 ЦК України, ст. ст. 4, 13, 19, 141, 259, 263-265 ЦПК України, суд, -
Позовні вимоги Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» (01001, м. Київ, вул. Грушевського, буд. 1Д, код ЄДРПОУ: 14360570) до ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , РНОКПП: НОМЕР_2 ) про стягнення заборгованості - задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_1 ( АДРЕСА_3 , РНОКПП: НОМЕР_2 ) на користь Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» (01001, м. Київ вул.Грушевського, буд. 1Д, код ЄДРПОУ: 14360570) заборгованість за кредитним договором № DND0GA00000073 від 24 квітня 2008 року, яка станом на 05 квітня 2016 року склала 14480,39 дол. США в тому числі: 12976,28 дол. США - тіло кредиту, 1504,11 дол. США - відсотки за користування кредитом та пеню в розмірі 40337,26 грн.
Стягнути з ОСОБА_1 ( АДРЕСА_3 , РНОКПП: НОМЕР_2 ) на користь Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» (01001, м. Київ вул. Грушевського, буд. 1Д, код ЄДРПОУ: 14360570) сплачений судовий збір у розмірі 6616 грн. 16 коп.
В задоволенні іншої частини позовних вимог - відмовити.
Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку через суд першої інстанції шляхом подачі протягом тридцяти днів з дня проголошення рішення апеляційної скарги.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Повний текст рішення складено 28.02.2022 року.
Суддя Л.П. Слюсар